Xreferat.com » Рефераты по биологии » Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

і у водяного скорпіона.

Живиться ранатра, як і інші водяні клопи, різними водяними тваринами. У першій половині літа самка відкладає у тканину плаваючих на поверхні стеблин близько 30 яєць. Восени не зустрічаються ні личинки ні старі імаго попереднього року; можна зустріти лише представників нового, готового до зимівлі покоління, яке вилупилось з яєць, відкладених у цьому ж році.

Неможливо не звернути увагу на водоміром, які живуть на поверхні води (Gerridae). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові на відміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні, ноги – довгі. Їхні лапки густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги водоміри швидкими рухами ковзають по поверхні води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірка блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, схоплює її передніми ногами і висисає за допомогою хоботка.

Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. Літають водоміри рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися на і суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох, під каміння. Навесні чи на початку літа самки відкладають яйця на підводні частини стебла і листя рослин, на відстані кількох сантиметрів від поверхні води, розташовуючи їх в один ряд. Самки відкладають яйця протягом усього літа. Через тиждень вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом сорока днів. У другій половині літа з’являється друге покоління. Подекуди зустрічаються водоміри, у яких на тілі є одна або кілька чорних крапок: це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах і живляться їхньою кров’ю.

Нерідко зустрічається водомірка елегантна (Hydrometra gracilenta), з тонким тілом і майже ниткоподібними ногами.

Захисне забарвлення водоміром (від темно-коричневого до буруватого) відповідає загальному кольору поверхні води. Швидкі стрибки рятують водоміром від їхніх підводних ворогів – риб.

Характерним компонентом ентомофауни річки є волохокрильці (Trihoptera). Цю назву комахи отримали тому, що їх крила вкриті дрібним волосками або лусочками, завдяки чому волохокрильці схожі на нічних метеликів. Волохокрильці у спокійному стані складають крила вздовж спини під гострим кутом, дахоподібно. Тримаються поблизу водойми, іноді відлітають на досить великі відстані. Живляться нектаром квітів. Чимало з них у дорослому стані майже не живляться. Забарвлені найчастіше в усі відтінки бурого або сірого кольору. Личинки схожі на гусениць метеликів, живуть у воді, мають трахейні зябра. Більшість з них будує собі трубчасті чохлики (будиночки). За формою і за матеріалом чохлики дуже різноманітні. Найпростіша – очеретові трубочка, в яку личинка заповзає, використовуючи уже готове приміщення (агрипонія). Деякі личинки волохокрильців будують трубчастий футляр з окремих шматочків, які личинка вигризає з листя і розташовує по спіральній лінії (волохокрилець великий). Ромбічний волохокрилець і жовтовусий використовують для будування чохлика і різні травинки, і шматочки відмерлого дерева, а також свіжі гілочки.

Види волохокрильців, які живуть у тих частинах річки де є відносно швидша течія, будують чохлики з великих і малих піщинок. Іноді ці мозаїчні будівлі мають форму широкого плоского щитка, по поверхні якого вода тече повільно, не перевертаючи і не зриваючи його з місця. Личинка аномалії прикріплює до піщаної трубочки важкі сучки і палички, які є своєрідним якорем.

Чохлик є для личинок волохокрильців надійним притулком – це чудове захисне пристосування з „місцевих” матеріалів. Стінки такого чохлика дуже міцні, завдяки надійним павутинним скріпленням. Павутинні нитки личинка виділяє паролю довгих павутинних залоз, що відкриваються загальною протокою на нижній губі.

Під час огляду вийнятої з чохлика личинки впадає в око відмінність у міцності покриву частин тіла личинки, вкритих чохликом і незахищених. Тіло личинки під чохликом вкрите м’якою шкіркою. На задньому кінці черевця розташована пара додатків з міцними гострими гачками. За допомогою цих гачків личинка чіпляється за внутрішні стінки чохлика, що не дає їй випасти з нього. Крім того. На третьому сегменті грудей є 3 бородавчасті виступи, які можуть вп’ячуватися і , отже теж перешкоджати випаданню личинки.

Дихають личинки за допомогою трахейних зябер: білуватих ниткоподібних виростів, схованих під чохликом.

Живляться личинки волохокрильців в основному рослинною їжею. Деякі з них ведуть хижацький спосіб життя, поїдаючи дафній, личинок хіромід.

Заляльковуються личинки навесні. При цьому отвори чохлика вони заплітають павутинням так, щоб на кожному залишилися отвори для течії води. Коли лялечка дозріває, вона прогризає жувальцями чохлик і якийсь час вільно плаває спиною донизу на поверхні води. Потім вона вибирається на будь-який предмет, скидає свою шкірку і перетворюється на дорослу комаху.

Дорослі комахи відлітають десь через місяць. Вони літають біля берега, низько над водою, особливо активні у вечірні години. Самки відкладають яйця на водяні рослини. Найчастіше кладка має вигляд кулястої або довгастої грудочки слизу. Кладка яєць буває і у вигляді драглистої платівки з спіральним розташуванням яєць. Личинками волохокрильців живляться риби.

Імаго живуть недовго і зовсім не живляться.

Личинки волохокрильці гідропсихи (Hidropsyche ornatula) мають великі міцні жувальця, будують невелику жувальну камеру з віконечком з павутинної стінки; одна з її стінок спрямована дещо навскоси щодо течії. Личинка лежить у камері в мішечку з тонких ниток. Якщо будь-яка тварина потрапила до ловильної камери, личинка хапає її своїми щелепами. Заляльковуючись, личинка собі робить камеру-печерку, обкладену ззовні піщинками. Камера має вихідний і вхідний отвори. У другій половині літа після парування самки розсікають по річці свої яйцеві кладки; яйця приклеюються до піщинок і під час повені розносяться вниз за течією річки.

У пересувних трубкоподібних „будиночках”, обліплених піщинками і частинками рослин, живуть личинки волохокрильця анаболії (Anabolia sorarcula). Це один з найпоширеніших видів. Імаго часто зустрічається на рослинах біля річки. Передні крила порівняно широкі. Тіло і крила рудувато-жовті.

З водних жуків також зустрічаються плавунці (Dytiscidae). Одним з найбільших видів цієї родини є плавунець облямований (Macrodytes marginalis). Довжина його тіла 3,0-3,4 см. Тіло зеленувато-чорне, з боків облямоване жовто-бурою смужкою. Плавунці досить часто зустрічаються в глибоких частинах водойми, багатих на тваринний корм.

Плавунець швидко і спритно плаває. Його тіло можна порівняти з підводним човном. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню.

Дві передні пари ніг плавунця побудовані за наземним типом. За допомогою передніх ніг жук чіпляється і повзає по стеблах водяних рослин. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.

У самців на передній парі ніг є тарілкоподібні розширення. Цими дисками плавунець прикріплюється до гладеньких поверхонь, а ще під час копуляції самець ними прикріплюється до самки. Міцні надкрила стигми захищають їх від заливання водою, коли жук плаває. Дихає плавунець піднімаючись на поверхню води і виставляючи з води задній кінець тіла. Через деякий час він пірнає в глибину, несучи під надкрилами пухирець повітря. Витративши запас кисню, жук знову спливає.

Плавунець дуже ненажерливий. Живиться він водяними комахами, рачками, слимаками, а також пуголовками і рибами. Проте він може довго й голодувати – до одного і навіть двох місяців.

Самка, що восени копулювала, зимує. Кладка яєць відбувається в березні-квітні. Самка відкладає яйця під водою за допомогою гострого яйцеклада по одному в тканину живих рослин, в їхні стебла і листя. Протягом доби самка відкладає від 10 до 30 яєць (всього 500-1000 яєць). Яйця досить великі, завдовжки 6-7 мм, схожі на покривлені ковбаски.

З яєць вилуплюються личинки, які швидко ростуть, двічі линяють і до кінця свого розвитку досягають значних розмірів (5-6 см). За допомогою трьох пар плавальних ніг, густо вкритих волосками, личинки швидко пересуваються у воді. Крім того, задній кінець тіла личинки вкритий волосками, діє як сильний плавник.

Своїми хижацькими інстинктами личинка не поступається перед дорослим жуком. За надзвичайну ненажерливість і хижацтво личинок назвали водяними тиграми.

Коли личинка виростає, вона виповзає на сушу, де й заляльковується, знайшовши будь-яке заглиблення під камінням, деревом чи під травою. Через 12 годин починає будувати собі колиску, зверху прикриваючи її земляним куполом. Саме тут личинка через тиждень і більше перетворюється на лялечку. Стадія лялечки триває 2-4 тижні, а потім перетворюється на імаго. Молодий жук виходить з колиски і прямує до водойми.

Як дорослі плавунці, так і їхні личинки завдають великої шкоди рибному багатству. Тому необхідно оберігати від плавунців рибні ставки. Разом з тим плавунці знищують личинок комарів. Ворогами плавунця є дрібні водяні їздці. У заражених ними яйцях плавунців розвиваються личинки, а потім лялечки паразита, з яких виходять дорослі їздці.

Іноді зустрічається плавунець широкий (Dytiskus latissimus) з бурувато-чорним, широким тілом, краї передньоспинки і облямівка надкрил жовті. Це також хижак, але частіше він надає перевагу проживанню в ставках і озерах.

Полоскун розенчастий (Acilius sulkatus) з родини плавунців. Сплющене тіло жука досягає 16-18 мм довжини. Надкрила самців гладенькі, у самки – з поздовжніми жолобками, густо вкритими волосками. Від інших видів цієї родини полоскун відрізняється чорними стегнами задніх ніг біля основи. Весною полоскун відкладає яйця у стебла водяних рослин. З яєць розвиваються личинки, схожих на личинок плавунця – спритні і ненажерливі.

Личинки з’являються наприкінці травня. Тіло дорослої личинки веретеноподібне; на спині темно-бурі плями. Останні два членики черевця по боках густо вкриті волосками. На задньому кінці тіла – пара коротких хвостових придатків, які, на відміну від личинок плавунців, вкриті короткими щетинками. Крім пуголовків личинки живляться дафніями, черепашковими рачками та іншими дрібними водяними тваринами.

Досить часто в різних місцях дослідження можна зустріти вертячок (Gyrinus natator; з родини – Gyrididae - вертячки). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5-7 мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать. Ці жуки добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячки насамперед привертає увагу будова очей. Кожне з її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня для зору в повітрі. Отже, коли жук перебуває на поверхні, він може одночасно орієнтуватись і в тому, що робиться у воді. Цікав будова ніг вертячки – середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені не тільки стегна гомілки, а й всі членики лапки перетворились на широкі пластинки і навіть волосинки на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються на зразок віяла. Коли занесену наперед ногу вертячка повертає назад, то пластинки віяла розкриваються і нога відштовхується; навпаки, при зворотному русі ніг уперед пластинками віяла складаються і нога не відчуває опору води. Завдяки особливості будови ніг, вертячки досить швидко пересуваються у воді. Змащене спеціальною речовиною тіло зменшує тертя об воду, що сприяє швидкості пересування.

Вертячки – хижаки; живляться вони дрібними черв’яками і членистоногими, навіть можуть поїдати один одного.

Зимують ці комахи в мулі в нерухомому стані. Самки відкладають яйця у квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин або інших предметів. Приблизно через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя. Від більшості личинок інших жуків вони відрізняються тим, що мають парні трахейні зябра. Під час екскурсії їх побачити важко, тому що вони ніколи не піднімаються на поверхню води. Ще рідше трапляються їхні лялечки, які розвиваються у коконах на водяних рослинах.

Вертячка – найкращий плавець серед жуків. Під час плавання вона виставляє на поверхню свій опуклий спинний бік – чорний, синьо-чорний або зеленуватий, з яскравим металевим блиском. Ноги залишаються під водою.

Вертячка має захисне пристосування – вона виділяє їдку речовину, яка має різкий запах. Припускають, що саме цей запах відлякує тварин, які нападають на вертячок.

Хоч і не часто, але досліджуючи ентомофауну річки можна зустріти водолюба великого чорного (Hydrous piceus) з родини Hydrophidae. Довжина його тіла 4,0-4,7см. Тримається рослин у прибережній смузі. Плаває водолюб погано; при цьому пересуває ноги поперемінно, а не одночасно, як плавунець. Частіше водолюби повзають по водяних рослинах. Черевний бік їхнього тіла здається сріблястим тому, що між волосками черевця затримується повітря.

Тіло водолюба яйцеподібної форми, блискучого, смоляно-чорного кольору з зеленкуватим відтінком. Очі розташовані біля заднього краю голови. На черевному боці тіла є кіль, який переходить у гострий шип. Вусики короткі, з ними пов’язаний своєрідний спосіб дихання водолюбів: жук виставляє з води зігнуті вусики, між волосками яких скупчується повітря. Потім жук підбирає вусики, і повітря поступово переходить на волоски нижнього боку грудей, а потім під надкрила, де й розташовані дихальця. Живляться водолюби переважно рослинною їжею: м’якими частинами водяних рослин і нитчастими водоростями. Іноді вони поїдають ослаблених або мертвих тварин.

Розмножуються водолюби у травні. Самки будують кокони, в які відкладають 50-60 яєць. Напівкулястий сріблясто-білий кокон плаває на поверхні води. Яйця в коконі розміщені в один ряд і оточені пухкою, як вата, павутинною масою, яка не змочується водою. Личинки виходять у воду через 2-3 тижні після відкладання яєць. Вигляд личинки дуже характерний. Товсте незграбне тіло, велика голова, на задньому кінці пара хвостових придатків. Три пари волосатих ніжок. Личинка повзає по водяних рослинах, плаває погано. На відміну від дорослого жука , личинка водолюба є хижаком. Здобич схоплює щелепами, поступово подрібнює і шматочками поїдає. Улюбленою їжею личинок є дрібні молюски, особливо котушки. Щоб дихати, вони відпливають до поверхні води і виставляють задній кінець тіла, на якому є дихальця.

Заляльковується личинка водолюба у вологій землі на березі водойми, будуючи колисочку, яку дорослий жук залишає. Тижнів через 3-4 спускається у воду. Повний цикл розвитку водолюба чорного від яйця до появи дорослої комахи відбувається протягом 9-10 тижнів. Дорослі жуки зимують на дні водойми.

Іноді можна зустріти інший вид цієї родини – водолюб малий чорний (Hydrophilus caraboides), але він надає перевагу більше стоячим водоймам. Він має менші розміри (13-18 мм). Тіло овальне, чорного кольору, з металічним зеленим блиском. Личинка схожа на молоду личинку водолюба чорного, від якої відрізняється наявністю 7 пар трахейних зябер черевця, вкритого волосками.

Невід’ємною частиною ентомофауни річки представники ряду двокрилих, насамперед комарі справжні (Culicidae).

Дорослі комарі звичайні (Culex pipiens) літають поблизу водойми. Самець живиться нектаром рослин, самка кров’ю теплокровних тварин (головним чином птахів) та людей. Така відмінність у живленні зумовлена тим, що для самки потрібна висококалорійна їжа для швидкого дозрівання яєць в яєчниках. Самка комара проколює шкіру тварини або людини і заглиблює в ранку всі ротові частини, крім нижньої губи, яка при цьому коліно подібно згинається і впирається. Через канал гіпофарикса у ранку вливається секрет слинних залоз самки, який містить антикоагулін. Кров висмоктується через трубку, утворену верхньою губою, і заповнює воло, а потім шлунок комара, де поступово перетравлюється. Коли частина яєць дозріває, самка комара летить до водойми і відкладає на водяні рослини яйця або просто на поверхню води. Яйця мають довгасту циліндричну форму. Вся кладка містить 200-300 яєць. Через кілька днів з яєць вилуплюються личинки.

Личинки комара у великій кількості зустрічаються у мілких заплавах річки або в місцях з меншою течією.

Личинка має вигляд безногого черв’ячка з широкими грудьми, членистим, вужчим за грудний відділ черевцем і великою головою, з двома очима. На передостанньому 8-му членику черевця є довгий відросток, розташований під кутом, щоб не заливало водою. Це дихальна трубка, або сифон, з отвором на кінці. На 9-му членику черевця є анальний отвір, біля нього дві пари пальцеподібних анальнх зябер і ряд вертикально розміщених щетинок, які утворюють собою віяло, що виконує роль хвостового плавця і керма при плаванні личинки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, виставляючи з води хвостовий дихальний сифон, при чому тіло її звисає вниз майже вертикально.

Живляться личинки різними дрібними організмами, наприклад різними одноклітинними водоростями, коловертками, інфузоріями, а також часточками детриту, завислими у воді.

Личинки, які щойно вилупилися з яйця, досягають 1-2 мм завдовжки. Після виходу з яйця личинка тричі линяє і проходить 4 стадії метаморфозу. На 7-8 день після останньої линьки личинки 4-ї стадії вже 7-8 мм завдовжки; перетворюються на лялечку. Лялечка зовсім не схожа на личинку – вона нагадує маленького рухливого пуголовка. Голова і груди лялечки злиті в голово груди, на яких є 2 придатки у вигляді ріжків із стигмою на кінцях. Вузеньке черевце лялечки закінчується 2-ма хвостовими лопатями. Лялечка не живиться; вона енергійно дихає, виставляючи з води не задній, а передній кінець свого тіла з дихальними ріжкоподібними трубочками.

Фаза лялечки триває кілька днів. Зріла лялечка стає майже чорною і спливає на поверхню води. Тут у неї на спині утворюється тріщина, і вип’ячуються спочатку груди, а потім весь дорослий комар. Скинутою на початку шкіркою комар користується як човником, поки не розправляться і не просохнуть його крила. Потім він злітає у повітря.

У річці живуть численні личинки комарів-дергунів, яких ще називають комарами-дзвінцями (Chironomidae). Ці комарі схожі на звичайних, але відрізняються від них більшими розмірами і довшими ніжками. Вони літають цілими роями. У тихі літні вечори рояться у повітрі над різними предметами, то піднімаючись над ними, то опускаючись. Такі рої складаються майже виключно з самців. Сідаючи на будь-який предмет, комарі виставляють вперед свої передні ніжки і весь час смикають ними, звідки і виникла назва – комарі-дергуни.

Ротові частини хірономід розвинені слабко і прокусити шкіру людини або тварини вони не можуть, а тому живляться рослинними соками.

Самки цих комарів відкладають яйця у воду, оточуючи їх драглистою прозорою речовиною. Форма яєць довгаста. З яєць вилуплюються личинки, які тричі линяють. До першої линьки личинки бувають сірими або безбарвними, а потім набувають зеленуватого або червоно кольору (від розчиненого у крові гемоглобіну). Личинки відомі під назвою „мотиля”. Це цінний корм для риб.

Личинки хірономід живуть у спокійних водоймах з мулким дном. Вони плавають, згинаючи своє тіло то в один то в інший бік, описуючи 8-ку (за народним висловом личинка „мотається”, звідки і назва – „мотиль”). На передньому і задньому кінцях тіла личинки є дві пари псевдоніжок, за допомогою яких вона повзає по дну водойми.

У деяких видів хірономід личинки будують трубки з рослинних решток. Є личинки, які роблять ходи всередині тканин губок і моховаток.

Дихають личинки всією поверхнею тіла. Крім того, на задньому кінці тіла у них є спеціальні органи дихання у вигляді ниткоподібних зябрових придатків.

Лялечка хірономід зовні відрізняється від лялечок інших комарів тим, що має трахейні зябра, розміщені на передній частині тулуба у вигляді двох кущоподібних пучків. Така лялечка нерухомо лежить всередині мулистої трубочки, з якої висуваються лише її зябра. Коли настає час вилуплювання, тіло лялечки перетворюється повітрям і швидко виштовхується на поверхню води, де її шкірка тріскається і з неї вивільняється імаго.

Найбільш поширений вид комара – дзвінець опушений (Chironomus plumosus). Видова назва пояснюється тим, що лапки передніх ніг дзвінця густо опушені.

Близькими до дзвінців є мокреці (Ceratopogoidae). Це досить маленькі комахи з відносно довгим хоботком. Самки мокреців – кровососи. Вони нападають на людину і тварин непомітно. Їхні уколи болючі і спричинюють свербіння. Личинки живуть у річці. Вони мають напівпрозоре тонке, як голка, тіло. Голова довга і вузька, груди складаються з трьох сегментів, черевце – з 9-ти. Знайдений представник – мокрець жагучий (Culicoides pulikaris).

Мошки-кровососи також відносяться до комах, життя яких пов’язане з водою (Simuliidae). Самки їх на відміну від комарів нападають на теплокровних тварин, на людину вдень (вночі неактивні). Уколи мошок болючі, викликають свербіння. Біль від укусу зумовлюється дією слини. При масовому нападанні мошок на людину в неї підвищується температура, а тварини можуть навіть загинути. Самки відкладають яйця на каміння, листя, на уламки дерева. Кладки мають вигляд смугастих скупчень жовтувато-коричневого кольору. З яєць вилуплюються личинки. Вони поширені колоніями у частинах річки з швидкою течією. Живляться вони дрібними інфузоріями, одноклітинними водоростями, дихають всією поверхнею тіла. Заляльковуються личинки, роблячи з павутинних ниток гострий лійкоподібний чохлик. У такому чохлику лялечка лежить нерухомо, висунувши назовні головний кінець з двома пучками білуватих ниток – трахейних зябер. Чохлики кріпляться до субстрату вкритим кінцем до течії води. З лялечки вилуплюється комаха, яка з блискавичною швидкістю виноситься на поверхню води.

Теплокровні види дають три покоління на рік, а холоднокровні – лише одне.

Часто над водою літають мухи, трохи схожі на бджіл (Brachycera). Це мухи-львинки, зокрема львинка звичайна (Stratiomyia chamaleon) з родини львинок (Stratiomyidae). Дорослі особини мають чорно-жовтуватий колір. На округлому черевці чергують чорні і жовті смуги.

Личинки цих мух живуть у воді, і їх нерідко можна побачити весною. Личинка має веретеноподібну форму з дуже звуженим хвостовим кінцем. Довжина тіла становить 405 см, спинний бік більш опуклий, ніж черевний. На задньому кінці тіла є пучок волосків, розташованих у вигляді розетки.

Дихає личинка атмосферним повітрям, захоплюючи його в дихальний отвір, розташований у центрі розетки на задньому кінці тіла. Поживою для личинки є дрібні органічні часточки, які вона знаходить риючись у мулі. Личинки кілька разів линяють, зимують і навесні заляльковуються. Виліт дорослих комах припадає на початок літа. Самки відкладають на листках і стеблах прибережних рослин довгасті яйця чорного кольору.

На дні водойми живуть личинки мухи дзюрчали-бджоловидки (Eristaris tenax ) з родини (Surphidae). Зовні вона нагадує осу або бджолу. Має темно-бурий колір, черевце з яскравими жовтими плямами. Самка відкладає яйця в органічні рештки забруднених водойм. З яєць вилуплюються личинки, які мають брудно-сіре циліндричне тіло х дуже довгим хвостовим відростком. Через це її ще називають „крискою”. Цей відросток є дихальною трубкою, яка має здатність видовжуватися і скорочуватися. У витягнутому стані вона досягає 10см, тим часом як все тіло личинки не довше за 1,5 см. Личинка глибоко закопується в бруд, виставляючи назовні лише хвостовий відросток. Живиться личинка органічними рештками.

Перед заляльковуванням личинка виповзає з води на сухе місце. Покрив її стає оболонкою і для лялечки.

У воді живуть личинки і різних видів ґедзів (Tabanus botinus). Ґедзі схожі на великих мух. Це комахи чималих розмірів з великими фасетковими очима. Ґедзь непомітно сідає на шкіру людини чи тварини, дуже боляче кусає, роблячи глибокий прокол на шкірі. В слині ґедзя містяться колагуліни, які перешкоджають зсіданню крові. Влітку ґедзі дуже дошкуляють великій рогатій худобі і коням. Висисають кров лише самки (їм це необхідно для дозрівання яйцеклітин), а самці живляться нектаром рослин. Самка ґедзя відкладає яйця купками на стебла і листя по березі. З яєць вилуплюються личинки, які падають у воду і далі розвиваються у водяному середовищі. Доросла личинка має брудно-сірий колір. Її циліндричне тіло рівномірно звужене до обох кінців, 4,5 см завдовжки. На передньому кінці розміщена маленька голівка з ледве помітними вусиками і міцними щелепами. Тіло личинки складається з 12 різко відмежованих сегментів.

Личинки ґедзів – хижаки. Повзаючи серед мулу і решток рослин, вони нападають на личинок інших комах, дрібних молюсків і червів, у тому числі і дощових. Голова личинок може то втягуватися, то витягуватися з передньогрудей, при чому гачки щелеп викидаються і згинаючись донизу, впихаються в тіло жертви.

Звичайно личинки тримаються дна, але можуть плавати на поверхні водойми. На 2-му році життя личинки заляльковуються. Перед цим вони виходять з води в будь-яке вологе місце і зариваються в ґрунт. Тут вони перетворюються на лялечок. Через 2-3 тижні, залежно від температури, лялечка, активно рухаючись, виходить із землі, шкіра її тріскає і з неї вилітає дорослий гедзь.

Крім справжніх ґедзів серед цієї родини поширені пістряк оздоблений (Chrysops pictus), що має крила з бурими плямами, та дощовиця світла (Haematopota hispanica) з блакитно-сірим тілом і мармуровими крилами. Ґедзі не тільки боляче кусають і цим завдають значної шкоди тваринам. Вони також є механічними переносниками збудників деяких хвороб (сибірської виразки, туляремії, трипаносомозу та ін.)

Розділ 3. Біолого-екологічний аналіз водної ентомофауни р. Горинь


3.1 Методика досліджень водної ентомофауни


Ентомологічні дослідження ми почали з вивчення фізико-хімічних і географічних особливостей біотопу, з аналізу літературних джерел та дослідження водних біоценозів та опису водної рослинності.

Маючи у своєму розпорядженні план частини водойми ми проводили виміри глибин по певних напрямках. Для вимірів неглибоких озер і ставків використовували дерев'яну розмічену палку (намітку на дм). При роботі на озерах застосовували розмічені на метри шнурковий линь з вантажем на кінці. Для вимірювання швидкості течії води використовували прилади і пристосування різної точності; у найпростішому випадку кидали поплавки і засікали час, протягом якого вони пройдуть певну відстань. Також застосовували для вимірювання швидкості

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: