Алгоритм Кеннета-Джексона для опису фазових перетворень у бінарних сплавах. Опис дифузії
![]()
![]()
![]()
У лабораторній системі відліку потоки повинні бути рівними за величиною та протилежні за напрямком
![]()
Звідси
швидкість течії
решітки
![]()
![]()
Таким
чином, швидкість
течії решітки
визначається
різницею рухливостей
компонентів
та градієнтом
концентрації,
а потоки в
лабораторній
системі відліку
мають вигляд
першого закону
Фіка з коефіцієнтом
дифузії
,
хоча, насправді
взаємна дифузія
є результатом
накладання
течії решітки
на дифузійну
міграцію.
РОЗДІЛ 3. АЛГОРИТМ КЕННЕТА-ДЖЕКСОНА ДЛЯ ОПИСУ ФАЗОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У БІНАРНИХ СПЛАВАХ
3.1 Модель
Розглядається система бінарного сплаву А+В в наближеній моделі регулярних розчинів, тобто:
а) взаємодія атомів розраховується в наближенні першої координаційної сфери;
б) взаємодія між атомами описується потенціалами парної взаємодії (φAA, φAB, і φBB), які не залежать від концентрації та температури;
в) ентропія регулярного розчину вважається тільки конфігураційною, тобто описується лише той хаос, що пов’язаний з розміщенням атомів різного сорту по вузлах решітки, і не враховується хаос, пов’язаний з коливаннями атомів (вібраційна ентропія).
Прагнення термодинамічних систем до встановлення рівноваги за складом кількісно характеризується величиною, яка називається хімічним потенціалом. Хімічні потенціали компонентів сплаву обчислюються за допомогою вільної енергії Гібса (потенціалу Гібса), яку можна розуміти як повну хімічну енергію системи. Хімічні потенціали зумовлюють підтримання потоків речовини (дифузійних потоків), які обчислюються за допомогою активностей. Активність компонентів розчину – це ефективна концентрація компонентів з врахуванням різних взаємодій між ними в розчині, тобто з врахуванням відхилення поведінки системи від моделі ідеального розчину. Різницеві рівняння дифузійних потоків описують процес дифузії. Через те, що дифузійні потоки залежать від хімічних потенціалів сусідніх вузлів, які в свою чергу залежать від атомів сусідніх до них, ми практично отримуємо різницеві рівняння четвертого порядку. Для температур та концентрацій які сильно відрізняються від двофазної області ці рівняння перетворюються на стандартні рівняння дифузії.
3.2 Вільна енергія Гіббса для твердого розчину
Ми припустили, що враховується взаємодія атомів лише з першої координаційної сфери, і взаємодія між атомами описується потенціалами парної взаємодії між атомами відповідних сортів у вузлах решітки (φAA, φAB, і φBB). Використовуючи φAA, φAB, і φBB, ми можемо визначити енергію змішування, яка також відома як параметр регулярного розчину (Ω)
(1)
де Z – це координаційне число, тобто кількість атомів, найближчих до даного атома в кристалі. Для будь-якого розподілу атомів в бінарному сплаві потенціали парних взаємодій найближчих сусідів можна визначити через Х( імовірність пари типу А-В знаходитись у двох сусідніх вузлах), тоді NZX – кількість пар АВ в суміші з N атомів. Тоді вільна енергія Гібса бінарного сплаву дорівнює:
(2)
NA і NB - кількість атомів двох видів, і N=NA+NB . Перший доданок – енергія ідеального сплаву (енергетичний доданок), другий – ентропія змішування, і останній – додаткова енергія неідеального сплаву. Це рівняння справедливе для будь-яких конфігурацій атомів. Для регулярних розчинів, припущено що А і В атоми рандомно розподілені, тоді Х, який залежить від розподілу атомів, дорівнює CACB, де СА=NA/N, і CB=NB/N.
Для ідеального розчину, Ω=0, або (φAA+φBB)/2= φAB.
Для Ω>0, формування пар АА і ВВ знижує загальну енергію, так що сплав прямує до фази розпаду, атоми А кластеруються разом, а атоми В теж кластеруються разом.
Для Ω<0, формування пар АВ зменшує загальну енергію, так що сплав упорядковується. Це така порада для контролю за утворенням структур.
3.3 Фазова діаграма регулярного розчину
Припущено, що в регулярному розчині атоми рандомно розподілені, так що Х=С(1-С), де С=СВ , СА=1-С. Гранична фаза дорівнює
(3)
Критична точка при С=1/2 і Т=ТС, тоді kBTC= Ω/2.
Для фази розділу, границя спінодальної області дорівнює
C(1-C)=
(4)
Фазова діаграма регулярного розчину зображена на рис.3.3.1.
Впорядкування відбувається для від’ємних величин Ω. Концентрації атомів сорту А та В дорівнюють СА, СВ, відповідно, або С та 1-С, тоді
Х=(С2+(1-С)2)/2

Рис.3.3.1 Фазова діаграма для регулярного розчину
3.4 Енергія площини
В цьому підрозділі аналізуються атомні площини, що розташовані паралельно. Ми припускаємо, що атоми рандомно розподілені в кожній площині, і що середня концентрація змінюється від площини до площини. Розташування кожної площини визначається однією просторовою змінною,z.
Як показано в рівнянні (2), вільна енергія може бути оцінена якщо ZX (кількість пар АВ на атом) відоме. Тоді ΩХ робить внесок енергії у вільну енергію Гібса, як показано в рівнянні (2).
Кожен атом має Z найближчих сусідів, і ми припускаємо, що ζ з них – найближчі сусіди з верхньої площини, і ζ – найближчі сусіди з нижньої площини, тоді (Z - 2ζ) – найближчі сусіди в цій самій площині. С(z) – концентрація атомів сорту В в площині при z , і 1 - С(z) - концентрація атомів сорту А. Тоді загальна кількість пар АВ для вузлів площини z дорівнює кількості пар АВ з інших вузлів в цій самій площині, плюс кількість пар АВ між концентрацією атомів А типу в площині z і концентрацією В атомів в площині z+d і z-d, плюс кількість пар АВ між концентрацією атомів В сорту в площині z і концентрації А в площині z+d і z-d.
(5)
Зведення подібних доданків
(6)
Тоді
![]()
Перший доданок в рівнянні (7) тепер є кількістю зв’язків АВ в рівномірному рандомному сплаві. Другий доданок – поправка для кількості зв’язків АВ якщо структура не рівномірна.
3.5 Стрибкоподібний інтерфейс в 1D
Для ступінчатої зміни концентрації складу, при якій концентрації двох суміжних площин різні, але концентрації рівномірні вздовж цих площин, всі віддалені від інтерфейсу площини мають об’ємну вільну енергію. Позначаючи концентрації обох боків інтерфейсу C1 і C2, кількість пар АВ площини біля інтерфейсу дорівнює:
Для поверхні 1 площини інтерфейсу
(8)
Для поверхні 2 площини інтерфейсу
(9)
Додаємо (8) та (9)
(10)
Перший доданок – кількість пар АВ, якщо два шари біля інтерфейсу були об’ємними, другий – поправка відповідно до інтерфейсу. Подібний вираз був виведений Беккером який назвав другий доданок вільною енергією одиниці поверхні розділу фаз (міжфазовий натяг).
Для альтернативних шарів двох різних концентрацій, розділених стрибкоподібним інтерфейсам, як на рис.3.5.1, де інтерфейси на n/2 атомних відстанях один від одного, тоді λ=nd, повна енергія на атом одного періоду n атомів дорівнює
(11)
Використовуючи С0=(С1+С2)/2, і С1 – С2= ΔC, це перетворюється в
(12)
Ця форма використовувалася Хіллертом. Він встановив, що вона була справедлива лише коли інтерфейси були добре розвинені на пізніших стадіях спінодального розпаду. Другий доданок схожий на «градієнт енергії» представлений Каном і Хілліардом.
3.6 Малоамплітудні синусоїдальні збурення в 1D
Вільна енергія малоамплітудного синусоїдального збурення може бути оцінена за рівнянням (7) для розподілу компонент структури у вигляді:
(13)

Рис.3.5.1 Послідовність стрибкоподібних інтерфейсів
Підставляючи це в рівняння (7), отримаємо
(14)
Зводячи подібні доданки, і використовуючи
cos(k(z+d))+cos(k(z−d))=2cos(kz)cos(kd), рівняння (14) матиме вигляд:
(15)
Інтегрування по z, це перетворить в
(16)
Повна вільна енергія отримана підставлянням рівняння (16) в рівняння (2)
(17)
Використовуючи наближення cos(kd)≈1−k2d2/2 це рівняння стає ідентичним до коефіцієнта градієнта енергії К, виведеного Каном і Хілліардом для синусоїдальних збурень в сталому розчині
(18)
РОЗДІЛ 4 ХІМІЧНІ ПОТЕНЦІАЛИ
4.1 Хімічні потенціали в 1D
Підставляючи рівняння (6) в рівняння (2), та виражаючи вільну енергію через кількість атомів кожному шарі, ми отримаємо для шару z
(19)
де
W=Ω/Z,
NA(z)+NB(z)=N(z)
і
![]()
Відповідні хімічні потенціали
(20)
(21)
При розрахунках хімічних потенціалів, необхідно включити зміну енергії сусідніх шарів відповідно до змін концентрації шару z.
Відмітимо, що
(22)
Хімічні потенціали можуть бути записані як
(23)
(24)
4.2 Хімічні потенціали в 2D
Вільна енергія атомів квадратної решітки в 2D дорівнює

Відповідні хімічні потенціали дорівнюють
(26)

де
(28)
є сумою концентрацій сусідніх атомів х,у.
4.3 Хімічні потенціали в 3D
Вільна енергія атомів простої кубічної решітки в дорівнює
(29)
Зауважимо, що останній доданок в обох рівняннях (25) і (29) може бути перетворений в доданок другої похідної, відніманням ZWNC(1−C). Це дасть стандарту форму для вільної енергії твердого розчину плюс доданок другої похідної для змін концентрацій. Відповідні хімічні потенціали в 3D


де

РОЗДІЛ 5 РІЗНИЦЕВІ РІВНЯННЯ ДЛЯ ДИФУЗІЇ
5.1 Дифузійні потоки, базовані на активностях
Потік атомів з вузла Ji дорівнює частоті, помноженій на коефіцієнт Больцмана, що містить різницю між хімічним потенціалом чистого компонента (μj* ) та дійсним значенням хімічного потенціалу j-го компонента (μj ).

Pj=exp((μj−μj0)/kT) - активність j компонент. Г0 – звичайно береться як дебаївська частота, і відхилення від цієї частоти зосереджуються в ентропії та енергії активованого стану. μj0 містить доданки ϕjj в хімічних потенціалах, які включені в Γj , щоб давати енергію активації для дифузії. Для ідеального розчину Pj=Cj і отже рівняння (33) зменшує до нормальної концентрації потік що рухається. Результуюча потоків в вузол виражається різницею між повним потоком з вузлів до всіх її сусідів, і повним потоком в вузол від сусідів.
Як видно з рівняння (33), активність P збільшується зі зниженням температури. Це означає, що для постійної Γ, яку ми використаємо в наших розрахунках, потоки збільшуються з пониженням температури. Однак, беручи до уваги температурну залежність Γ, потоки зменшуються зі зниженням температури, так що результуюча енергія активації для дифузії буде меншою, ніж це було отримано з вимірів далеких від критичної точки.
Якщо система не перебуває в рівновазі, потоки двох видів, JA і JB будуть відрізнятися, оскільки хімічний потенціал для кожного з двох видів на кожній ділянці різний. Так як швидкість, з якою атом А міняється місцем з атомом B повинна бути такою ж, як швидкість зміни місця атома B з атомом А, то Γ є однаковою для обох типів.
Даркен розробив рівняння для дифузії, де потоки двох видів різні через введення вакансій в якості третьої компоненти. Дифузійні потоки залежать від активностей, та результуюча дифузія була отримана шляхом усереднення коефіцієнтів активності. Дифузія впливає на градієнти концентрацій, і тому процес дифузії описується стандартними диференціальними рівняннями другого порядку. Усереднення коефіцієнтів активності, як це було зроблено Даркеном, не призводить до правильної структури фаз, а усереднення потоків призводить. Даркен не розглянув можливість від’ємної ефективної дифузії, що може призвести до розпаду.
5.2 Різницеві рівняння для дифузії в 1D
Різницеві рівняння для дифузії в 1D будуть записані в звичайному вигляді, але з використанням усереднення потоків двох видів. Потік атомів А у напрямку, протилежному потоку атомів B, тому потоки просумовані зі збереженням знака потоку атомів А.

де D=d2Γ/6, d - міжплощинний інтервал, і
![]()
Тут
D
- є дифузія в
одиницях
довжина2/час,
d - міжплощинний
інтервал, а Δt
- збільшення
часу між ітераціями.
Хоча структури
тут описані
одномірною
змінною, ця
модель є тривимірною,
з площинними
змінними структури
що описані
однією змінною.
Для того, щоб
зробити результати
1D
співрозмірними
з 3D результатами
ми вирішили
включити стрибки
у площині в
стрибок швидкості,
і, отже, стрибок
швидкості в
будь якому
одному напрямку
дорівнює 1/6 від
загальної
швидкості
стрибка.
Рівняння такого типу не можуть бути вирішені аналітично, але вони можуть бути легко обчислені чисельно.
5.3 Рівння в кінцевих різницях для дифузії в 2D
Як і для 1D різницеве рівняння для дифузії може бути записане в звичайній формі використовуючи усереднення двох потоків.

де

5.4 Різницеві рівняння для дифузії в 3D
Як і для 1D і 2D, різницеве рівняння для дифузії може бути записане в звичайній формі з використання усереднення двох потоків

де
(40)
Коли параметр регулярного розчину, Ω = WZ, дорівнює нулю, ці диференціальні рівняння зводяться до стандартних рівнянь дифузії.
5.5 Безрозмірний час
Безрозмірний час, τ, дорівнює
![]()

Рис.3.Логарифм зростання амплітуди синусоїдального збурення в часі
Для окремих випадків, множення на d2/D буде перетворювати τ в реальний час.
ВИСНОВОК
У даній роботі ми описали процес дифузій у сплавах. Застосували наші теоретичні знання при розгляді алгоритму Кеннета-Джексона та спробували практично його використати.
Найближчі сусідні взаємодії в роботі інтерпретувалися в нові рівняння, які описують дифузійні процеси під час фазових перетворень і впорядкувань. Дифузійні потоки виникають від хімічних рухливостей, що дають хімічні потенціали. Ці результати знаходяться у четвертій похідній рівняння в кінцевих різницях, що описує рух атомів під час фазових перетворень і впорядкувань. Результати цих рівнянь використовують для опису очікуваних змін в мікроструктурах, що часто зображалися тільки на малюнках. У метастабільному регіоні між спінодальною і фазовою межею існують досить великі флуктуації, що генерують фазові перетворення у процесах утворення ядра. У єдиному фазовому регіоні за межами двофазного поля є критичне зниження швидкості. Далеко від критичної ділянки, вирівнювання стають стандартними дифузійними рівняннями, де процес супроводжується тільки ентропією. Чисельні розрахунки описують тимчасові зміни в мікроструктурах протягом спінодального розпаду і впорядкування. Спостерігалося поширення нестійкості у спінодальних регіонах, і їх швидкості були визначені. Під час складніших перетворень між атомними сортами очікується зміна тільки певних деталей, а не істотної цифри їх поведінки.
Очікується, що метод може бути застосований до багатьох ситуацій, де є взаємодія між об’ємними елементами. Рівняння можуть описувати стрибкоподібну дифузію, також і впорядкування, і можуть вирішувати задачі Стефана для зросту розпаду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Kenneth A. Jackson .Diffusion during phase separation Journal of Non Crystalline Solids 365. – 2010. – pg. 1109-1130.
Уэрт Ч., Томсон Р. Физика твердого тела Перевод с английского Пахамова А.С. – М.: Издательство «Мир», 1969. – 560 с.
Гусак А.М., В.Г. Гриценко, Т.В. Запорожець. Статистична фізика – основні положення та моделі. –Черкаси: ЧДУ,1998. –288с.
Киттель Ч. Введение в физику твердого тела. – М.: Наука, 1978. – 793 с.
Сивухин Д.В. Общий курс физики. Том 2: Термодинамики и молекулярная физика. – М.: Наука, 1975. – 554 с.
Румер Ю.Б., Рывкин М.Ш. Термодинамика. Статистическая физика и Кинетика. – М.: Наука, 1977. – 553 с.
Размещено на