Варіаційні принципи механіки
Проінтегруємо цю рівність у дійсному русі системи від початкового її положення (А) до кінцевого (В). Інтеграл від правої частини дорівнює нулю, бо кінцеві положення системи в уявному русі такі самі, як і в дійсному (координати кінцевих положень не варіюються). Отже, з (35) знаходимо:

або, оскільки межі інтегрування фіксовані:
(36)
Ця рівність визначає принцип Ейлера—Лагранжа у формі, яку вказав Якобі.
Інтеграл із змінною верхньою границею М
) (37)
називається дією системи за Якобі.
Принцип Ейлера—Лагранжа формулюється так:
Дійсний рух механічної системи з стаціонарними голономними зв'язками в потенціальному силовому полі відрізняється від усіх інших, порівнюваних з ним кінематично можливих (у розумінні Ейлера-Лагранжа) рухів тим, що для довільних двох фіксованих положень системи перша варіація дії за Якобі для дійсного руху дорівнює нулю.
У випадку однієї матеріальної точки, яка рухається при стаціонарних зв'язках у стаціонарному силовому полі, дія за Лагранжем у формі Якобі матиме вигляд:
)
або
(38)
Зупинимось коротко на тлумаченні змісту принципу Ейлера-Лагранжа. У формі (36) ніяких труднощів у розумінні змісту принципу не виникає, тому що відповідний інтеграл у (36) має простий геометричний зміст (інтегрування ведеться по дугах траекторій точок системи між фіксованими її положеннями). Зміст цього принципу розкривається цілком аналогічно тому, як це зроблено раніше для принципу Остроградського—Гамільтона:
дія за Якобі (37), обчислена між двома фіксованими положеннями системи, в дійсному русі найменша. Ми можемо тут говорити про мінімальне значення дії (37) для дійсного руху між двома фіксованими положеннями системи, бо й тут можна довести, що друга варіація дії додатна, якщо тільки кінцеве положення системи В не дуже далеке від її початкового положення А.
Принцип віртуальних переміщень
Віртуальні, можливі та дійсні переміщення.
Кожен варіаційний принцип механіки вказує ознаку, що відрізняє дійсний рух системи від інших рухів, що допускаються зв'язками, накладеними на точки системи, – рухів порівняння.
Щоб встановити цю ознаку відповідно до принципу Д'аламбера-Лагранжа, введемо поняття віртуальних переміщень.
Розглянемо невільну систему матеріальних точок.
Віртуальними переміщеннями точок системи називаються одночасні, миттєві, малі переміщення точок системи, що не суперечать зв'язкам.
З
визначення
видно, що віртуальні
переміщення
— поняття чисто
кінематичне,
тому що вони
не залежать
від сил, що діють
на точки системи.
Сили також не
змінюються
при наданні
точкам системи
віртуальних
переміщень.
Позначимо
віртуальні
переміщення
.
З'ясуємо взаємозв'язок між віртуальними переміщеннями і дійсними переміщеннями, які точки системи здійснюють під дією прикладених сил. З цією метою введемо поняття можливих переміщень. На відміну від віртуальних переміщень вони відбуваються в часі. Розглянемо приклад.
Н
ехай
кільце М, розглянуте
як матеріальна
точка, ковзає
по стержню, що
переміщується
в просторі
(рис. 2). Зв'язки,
що змінюють
своє положення
в просторі зі
зміною часу,
називаються,
як відомо,
нестаціонарними.
Оскільки стержень
переміщується,
для знаходження
віртуальних
переміщень
кільця потрібно
зупинити стержень,
тобто розглянути
положення його
у фіксований
момент часу.
Віртуальні
переміщення
визначаються
вектором, спрямованим
по дотичній
до стержня.
Нехай за час
ΔT
стержень перемістився
з положення
І у положення
ІІ. Кільце М
при цьому займе
положення М'.
Переміщення
називаємо
можливим. Можливі
переміщення
також є довільними.
Розходження
між віртуальними
і можливими
переміщеннями
обумовлено
переміщенням
стержня.
При нестаціонарних зв'язках дійсне переміщення збігається з одним зі можливих.
Я
кщо
зв'язки не змінюють
свого положення
в просторі з
часом, вони
називаються,
як відомо,
стаціонарними.
У випадку
стаціонарних
зв'язків розходження
між віртуальними
і можливими
переміщеннями
немає і дійсне
переміщення
системи збігається
з одним з віртуальних.
Принцип віртуальних
переміщень
є наслідком
визначення
віртуальних
переміщень
і деяких властивостей
зв'язків.
Розглянемо такі види фізичних зв'язків: поверхня, абсолютно твердий стержень і гнучка нерозтяжна нитка. Ці три види зв'язків, різні по своїй фізичній природі, мають одну загальну аналітичну властивість.
Нехай зв'язком для системи η матеріальних точок є ідеально гладка поверхня. Відомо, що реакція такого зв'язку спрямована по нормалі до поверхні (див. рис. 3) у ту частину простору, що не містить речовини зв'язку.
Надамо
точці системи
Mi,
можливе переміщення
приймаючи до
уваги непроникність
речовини зв'язку.
Кут між реакцією
зв'язку і можливим
переміщенням
змінюється
у межах
.
Тоді елементарна
робота, виконана
реакцією зв'язку
на віртуальних
переміщеннях,
буде позитивною:
(а)
Написавши співвідношення (а) для всіх точок системи і просумувавши їх, одержимо
(b)
Знак нерівності має місце в тому випадку, коли можливе переміщення таке, що воно зводить точки системи зі зв'язку.
Зв'язок, який точки системи можуть залишити при наданні їм віртуальних переміщень, називається неутримуючим. Розглянута поверхня являє приклад такого зв'язку. Якщо на поверхню накласти ще одну поверхню, то точкам системи не можна надати переміщення, що усувають їх зв'язки.
З
в'язок,
який точки
системи не
можуть залишити
при наданні
їм віртуальних
переміщень,
називається
утримуючим.
Розглянемо приклад, коли зв'язком для точок М1 і М2 є ідеальний стержень. Надамо точкам віртуальні переміщення (рис. 4) і знайдемо роботу реакцій на цих переміщеннях.

(с)
Знаку нерівності, у співвідношенні (с) немає, тому що точки не можуть робити переміщень, при яких вони залишають зв'язок. Таким чином, стержень є утримуючим зв'язком.
Розглянемо, також, гнучку нерозтяжну нитку, перекинену через блок і утримуючу вантажі (рис. 5).
На
підставі принципу
Д'аламбера
можна переконатися
в тому, що при
різних вагах
вантажів, якщо
знехтувати
тертям на осі
і масою блоку,
сили натягу
різних кінців
нитки будуть
однакові. Позначимо
їх
.
Нитка допускає
всі переміщення,
крім тих, котрі
її подовжують.
Надамо вантажам
віртуальні
переміщення,
при яких нитка
залишається
натягнутою:
.
Тоді
(d)
Надамо
тепер віртуальні
переміщення,
при яких нитка
не буде натягнута
(вантажі залишають
зв'язок):
.
Тоді
(e)
Отже, усі розглянуті зв'язки володіють однією загальною властивістю: робота, виконана їх реакціями на віртуальних переміщеннях, не від’ємна. Це дозволяє об'єднати фізично різні зв'язки в єдиний клас ідеальних зв'язків.
Зв'язки називаються ідеальними, якщо сума елементарних робіт, вироблених їхніми реакціями на віртуальних переміщеннях точок системи, не негативні:
(39)
Знак нерівності має місце при наданні точкам системи віртуальних переміщень, що звільняють ці точки від неутримуючих зв'язків. Якщо серед віртуальних переміщень немає таких, котрі звільняють точки системи від зв'язків, то знак нерівності в співвідношенні (39) зникає,
(40)
Співвідношення (39) чи (40) приймаємо як аналітичні визначення ідеальних зв'язків.
Принцип Д'аламбера — Лагранжа.
Користаючись аналітичним визначенням ідеальних зв'язків (39), доведемо принцип Д'аламбера — Лагранжа:
у кожен момент часу дійсний рух системи, яка підчиняється ідеальним зв'язкам, відрізняється від руху порівняння тим, що тільки для нього сума елементарних робіт активних сил і сил інерції на будь-яких віртуальних переміщеннях точок системи непозитивна.
Маємо систему n матеріальних точок M1, M2, ..., Mn яка підчиняється ідеальним зв'язкам. На основі принципу Д'аламбера маємо для неї наступні рівності:
(а)
Надамо точкам системи віртуальні переміщення. Тоді на підставі рівностей (а) знаходимо

чи
(b)
Система підлегла ідеальним зв'язкам, тому тут останній доданок, відповідно до співвідношення (39), не невід’ємний. Рівність (b) приймає вигляд:
(41)
і виражає принцип Д'аламбера — Лагранжа.
Якщо умовитися розглядати тільки такі віртуальні переміщення, що залишають точки системи на зв'язках, одержимо загальне рівняння динаміки
Як наслідок з цього рівняння можна одержати диференціальні рівняння руху і загальні теореми динаміки. Цю особливість загального рівняння динаміки уперше відзначив Ж. Лагранж.
Методичне значення загального рівняння динаміки полягає в тому, що воно для більшості задач динаміки дозволяє визначити закон руху, не визначаючи реакції зв'язків. У разі потреби реакції зв'язків можна визначити на другому етапі, після визначення закону руху системи, застосовуючи, наприклад, принцип Д'Аламбера.
Принцип віртуальних переміщень (принцип Лагранжа).
Якщо система знаходиться в рівновазі, то сили інерції дорівнюють нулю:


Рівність (41) приймає вид
(42)
і виражає принцип віртуальних переміщень (принцип Лагранжа): положення рівноваги системи, яка підпорядкована ідеальним зв'язкам, відрізняється від суміжних положень, що допускаються зв'язкам і тому тільки для нього сума елементарних робіт активних сил, що діють на точки системи, на будь-яких віртуальних переміщеннях точок системи не позитивна.
Знак нерівності в співвідношенні (42) має місце в тому випадку, коли серед накладених зв'язків є неутримуючі, а серед віртуальних переміщень є переміщення, що звільняють точки системи від зв'язків. Якщо розглядати тільки такі віртуальні переміщення, що не звільняють точки системи від накладених зв'язків, то знак нерівності в співвідношенні (42) зникає й одержуємо загальне рівняння статики
(43)
Термін «загальне рівняння статики» обумовлений тим, що з нього можна одержати умови рівноваги вільного твердого тіла і всі віртуальні умови рівноваги системи тел.
Застосування загального рівняння статики (43) особливо ефективно при розгляді рівноваги системи тел. Ця ефективність обумовлена тим, що ліва частина рівняння (43) містить тільки активні сили, що дає віртуальність не складати рівняння, що містять реакції, що не підлягають визначенню. Якщо є сили тертя, то їх відносять до активних сил.
Оптико-механічна аналогія (принцип Мопертюї-Ферма)
Аналогію між механікою точки і теорією хвильового процесу простежимо на прикладі вільної матеріальної точки, що рухається в однорідному полі сили тяжіння.
Як узагальнені координати вибираємо декартові координати: q1 = χ, q2 = у, q3 = z. Відповідні ним узагальнені імпульси наступні: p1 = рx, р2= ру, р3 = рг. Точка вільна, тому узагальнена механічна енергія Н* дорівнює повній механічній енергії Ε == Т + Π. Направляючи декартову вісь Оz по вертикалі вгору, знаходимо
(а)
Залежності між узагальненими швидкостями й узагальненими імпульсами мають вигляд:
(b)
У рівність (а) підставляємо узагальнені швидкості, отримані з рівнянь (b). Знаходимо гамильтоніан розглянутої точки:
(с)
Точка має часову симетрію, тому що час t не входить явно у функцію Н. Рівняння Остроградского — Гамільтона — Якобі знаходимо:
(d)
З рівності (d) видно, що точка має просторову симетрію по координатах χ і y. Узагальнені імпульси, що відповідають цим координатам, залишаються постійними;
(е)

тут a1 і a2: — постійні значення узагальнених імпульсів рx і рy відповідно.
З рівностей (е) випливає, що функція W лінійно залежить від координат χ і y. Тому рішення рівняння (d) шукаємо у вигляді:
W = α1χ + а2у + f(z), (f)
де f(z) – невідома функція. Вираз (f) підставляємо в рівняння (d), знаходимо звичайне диференціальне рівняння першого порядку щодо функції f(z):

Звідси знаходимо
(g)
На підставі формул (f) і (g) визначаємо характеристичну функцію
(h)
де

Визначаємо перші інтеграли канонічних рівнянь динаміки:
(i)


(J)
(k)
Тут рівності (i) — проміжні інтеграли, що визначають узагальнені імпульси розглянутої точки. Геометричні інтеграли (j) визначають сімейство просторових кривих — можливих траєкторій точки, що є лініями перетинання параболічних циліндрів з утворюючими, рівнобіжними осям Оу й Ох відповідно. Кінематичний інтеграл (k) дозволяє визначити кінематичні рівняння руху точки:

Отримане рішення містить шістьох постійних інтегрування, обумовлених заданням початкових значень гамільтонових змінних. Крім того, геометричні інтеграли визначають всю сукупність можливих траєкторій точки. Такою спільністю не володіє розв’язок, отриманий для цієї задачі по методу Лагранжа.
Щоб відзначити ще одне достоїнство отриманого рішення згадаємо закон геометричної оптики: в оптично неоднорідному середовищі світловий промінь поширюється по кривій, дотична до якої в кожній точці збігається з нормаллю до хвильової поверхні, що проходить через цю точку.- цей закон ще називається оптико-механічним принципом Мопертюї-Лагранжа.
Доведемо, що аналогічною властивістю володіє сімейство траєкторій (j) і сімейство поверхонь:
W=const (l)
де W — характеристична функція (h).
Для доказу перепишемо рівняння (j) і (1) у такий спосіб:

(n)
Рівняння дотичної до кривої, що описується рівняннями (m), має наступний вигляд:
(о)

Рівняння нормалі до поверхні, яка описується рівнянням (n),
(р)
Необхідно довести рівності
(q)
Обчисливши, знаходимо:

На підставі отриманих виражень переконуємося в справедливості рівностей (q).
Доведена тут аналогія руху матеріальної точки в поле сили ваги з хвильовим процесом має місце й у випадку руху вільної матеріальної точки в стаціонарному центрально-симетричному полі із силовою функцією U(r). У цій аналогії некласична механіка знайшла базу для ймовірнісного і статистичного тлумачення хвильової механіки.
Висновки
Варіаційні принципи механіки – це положення, що встановлюють властивості рухів, які фактично здійснюються під дією заданих сил, рух (стан рівноваги) механічної системи відрізняється від всіх її кінематично можливих рухів (станів), і які дозволяють отримати в якості наслідків рівння рухів або рівноваги системи..
Варіаційні принципи механіки визначають найбільш загальні закономірності механічних рухів і тому знаходять широке застосування в сучасній механіці і фізиці. Ряд цих принципів виражає властивості мехінічних систем у вигляді, який дозволяє розповсюдити принципи на інші області фізики.
Принципи, що були розглянуті в цій роботі, наведені в ній як універсальні методи вирішення визначених задач динаміки і статики, хоча кожний з них можна розглядати як аксіоматичне твердження, з якого логічно випливає зміст механіки при тих обмеженнях, при яких справедливий той чи інший принцип.
Література.
Бугаєнко Г.О. Курс теоретичної механіки. – Київ, 1968. – 367 с.
Кильчевский Н.А., Ремизова Н.И., Кильчевская Е.Н. Основы теоретической механики.– К, 1986. – 295 с.
Ландош К. Вариационные принципы механики. – М.: Мир, 1965.
1 Мопертюї (1698—1759) керував Берлінською Академією наук, займався астрономією і механікою.
2 Є дані про те, що видатний математик Лейбніц в одному з своїх листів сформулював відповідний принцип ще в 1707 p.
3 Якобі Карл (1804—1851) був професором Кенігсберзького університету. Він дав теорію перетворення еліптичних інтегралів (8-функції Якобі), дістав фундаментальні результати в галузі диференціальних рівнянь з частинними похідними і розробив метод інтегрування диференціальних рівнянь небесної механіки. Головні з цих методів викладені в його «Лекціях з динаміки». (Є російський переклад 1936 p.).
4 У зарубіжній літературі цей принцип відомий під назвою принципу Гамільтона.
5 Наприклад, для матеріальної точки, що рухається по заданій поверхні, кожний уявний рух повинен відбуватись на тій же поверхні.
6
Розгляд
випадку системи
з п
ступенями
вільності, де
п > 1 по
суті не відрізняється
від випадку
п = 1, який
подано в тексті.
7 Змінна величина І називається функціоналом, що залежить від функції х(t), якщо кожній функції x(t) з деякого класу функцій відповідає певне значення І, тобто кожній функції х(t) відповідає певне число І.
8 За межами механіки функція Лагранжа L часто виступає вже як вихідна, бо там поняття кінетичної і потенціальної енергій не скрізь можуть бути введені.