Джерела енергії і генератори енергії
Основні марки кам’яного вугілля і його класифікацію подано в таб. 2. В основу класифікації покладено: вихід летких речовин V і характеристика нелеткого залишку.
Таблиця 2
|
Позначення |
Назва марки вугілля |
V, % |
Характеристика нелеткого залишку |
|
Д Г Г Ж Ж К Ж К О С СС Т ПА А |
Довгополум’яне Газове Газове жирне Жирне Коксове жирне Коксове Спіснене спікливе Малоспікливе Пісне Напівантрацит Антрацит |
понад 37% менше 35% 30 – 37% понад 24% менше 18% менше 17% 14 – 22% 17 – 37% 7 – 8% менше 10% менше 8% |
Порошкоподібний Малоспікливий Помірноспікливий Помірноспікливий Щільноспікливий Щільноспікливий Помірноспікливий Малоспікливий Порошкоподібний Порошкоподібний Порошкоподібний |
Кам'яне (і буре) вугілля класифікуються також за розміром кусків у мм: крупний К (50–100,) горіх О – «орех» (25–50), дрібний М – «мелкий» (13–25), насіннячко С – «семечко» (6–13) і штаб Ш (< 6). Для рядового вугілля розмір кусків – до 200 мм при шахтному добуванні і до 300 мм при відкритій розробці.
Дуже важливе значення для енергетики України має донецький антрацит. Склад його горючої маси: Сг =94%, Нг =2%, Ог =2%, Sг =1%. На великих електростанціях застосовують антрацитовий штиб АШ із зольністю А до 20% і вологістю W=5–10%.
Горючі сланці. Горючі сланці є сумішшю сапропелітових (нафтоподібних) продуктів, які утворилися внаслідок розкладання багатих на жири водних мікроорганізмів, що припинили свою життєдіяльність, з мінеральними речовинами, що потрапили в сапропелітові скупчення внаслідок обвалів, замулювань тощо. Сланці відзначаються великим виходом летких речовин (Vг до 85%), високим вмістом водню (Нг до 10%) і високою зольністю (Аг до 70%), помітну частину якої становлять карбонати (СаСО3).
Дуже ефективний метод використання сланців – суха перегонка. Їх застосовують також для енергетичних потреб і на великих теплових електростанціях.
Нафта. Нафта–складна суміш вуглеводнів різного складу. Розрізняють шість її типів. Основні з них – метанова і нафтенова. До останнього часу була загальноприйнятою органічна теорія походження нафти. Нині знову висувають варіанти теорії її мінерального походження. Нафту класифікують також за вмістом сірки (малосірчаста S<0,5%, сірчаста S< 1% і високосірчаста S<3,5%), смолистих речовин і за температурою застигання масляної фракції (малопарафіниста t заст. <–16 °С, парафіниста t заст. = -15 + 20° С і високопарафіниста t заст.>20°С).
Нафта – дуже цінна сировина для хімічної промисловості, виробництва легких палив, мастил та ін. Тому для енергетичних потреб використовують тільки відходи нафтопереробної промисловості – мазути. Склад мазуту мало відрізняється від складу нафти: C =86–88%, H =10 – 11%. Із сірчастих нафт виробляють високосірчасті мазути, в яких вміст сірки S досягає 4%.
Вологість мазуту W =2–3% (якщо під час зливання застосовують паровий розігрів, то W до 5%), а теплота згоряння Q = 39 770 кДж/кг. Мазут – перспективне паливо.
1.4 Газоподібне паливо
У котельних установках широко застосовується газоподібне паливо: природний і доменний гази. Інші штучні гази або зовсім не застосовують для енергетичних потреб, або застосовують дуже рідко (газ підземної газифікації).
На відміну від інших видів палива, склад газоподібного палива задається звичайно в об'ємних процентах. При цьому в розрахунках вводиться нормальний кубічний метр сухого газу. Крім сухої частини, гази містять також домішки: водяну пару, пил, смоли, кількість яких задається в грамах на 1 м3 сухого газу. Теплота згоряння газоподібного палива – це теплота реакції горіння 1 м3 газу. Її можна визначити спалюванням у спеціальній калориметричній установці (типа юнкерса), або калориметричною бомбою; підрахунком за складом газу і відомою теплотою згоряння окремих компонентів
Q = 128СО + 107Н2+ 355СН4 + 628СmН n кДж/м3. (13)
Природні горючі гази поділяють на сухі гази суто газових родовищ і попутні «жирні» гази, що супроводжують нафтовидобуток.
Сухий природний газ є сумішшю вуглеводнів, невеликої кількості інертних газів і сірководню. Основною складовою такого газу є метан, вміст якого досягає 80–98%, решта складових – вуглеводні метанового ряду СnН2n+2, N2, СО3 і Н2S. Природний газ – висококалорійне паливо, теплота згоряння його Q =(33,5–35,5) 103 кДж/м3.
Доменний (колошниковий) газ містить окис вуглецю (20–30%), водень (5–10%), азот (50–55%) і двоокис вуглецю (6–12%). Теплота згоряння його мала: Q= 4,18 103 кДж/м3. Доменний газ використовують на металургійних заводах як паливо котельних установок і технологічних печей.
2. Горіння палива і газові розрахунки
2.1 Стехіометричні співвідношення
Горінням називають процес інтенсивного з'єднання горючої речовини з окислювачем (киснем), що відбувається при високих (1000–2000°С) температурах і характеризується інтенсивним тепловиділенням.
Процес горіння навіть найпростіших за своїм хімічним складом горючих речовин досить складний і для багатьох речовин ще мало вивчений. Ще складніший він для таких комплексних сполук, як органічне тверде паливо. Проте для першого етапу звичайних теплових розрахунків котельних агрегатів і промислових печей – газових розрахунків – досить знати початковий і кінцевий стани системи пальне – окислювач, не розглядаючи процес горіння, проміжних стадій і його кінетики.
Формули, що застосовуються в газових розрахунках, виводять із стехіометричних рівностей, які дають співвідношення реагуючих речовин у молях, вагових і об'ємних одиницях. Нижче наводяться стехіометричні співвідношення для основих горючих елементів твердого, рідкого і газового палива:
С +
О2 = СO![]()
1μ 1μ 1 μ
12 кг 32 кг 44 кг
1 м3 ~ 1 м3
2С
+ О
=
2СО
2μ 1μ 2μ
24 кг 32 кг 56 кг
1 м3 2м3
2СО + O
= 2СO![]()
2μ 1μ 2μ
2м3 1 м3 ~ 2 м3
СН
+ 2О
== СО
+2Н
О
1μ 2μ 1μ 2μ
1 м3 2 м3~ 1 м3 2м3
Взагалі для вуглеводнів:
C
H
(m+
)
О
=mCO
+
H
O
{m+
}
μ
mμ
μ
{m+
}
м
~mм
м![]()
2.2 Витрата повітря
Мінімальна кількість повітря, потрібна для повного згоряння палива, називається теоретичною кількістю повітря. Вона може бути виражена в м3 на 1 кг палива (V0) або в кг/кг (L0).
Користуючись стехіометричними співвідйошеннями, легко визначити вагову теоретичну кількість кисню в кілограмах на 1 кг палива:
L
=![]()
+
+7,94
–![]()
Потім,
беручи до уваги
вагову частку
кисню в повітрі,
що дорівнює
0,231, з рівності
L
=
знаходимо
L0:
L
=0,115
(C
+0,37S
)+0,342H
–0,043O
(1–14)
Поділивши L0 на густину сухого повітря 1,293 кг/м3, дістанемо:
V0
= 0,089 (С
+ 0,37 S
)
+ 0,265 Нр – 0,033 O
(15)
Щоб забезпечити в реальних топках максимальне згоряння палива, до них треба підвести більшу кількість повітря, ніж V0. Відношення дійсної кількості повітря V до V0 називається
коефіцієнтом
зайвини повітря
в топці α
:
α
=![]()
Значення
α
залежать від
виду палива
і конструкції
топки і коливаються
від 1,03 для газового
палива, до 1,5 для
твердого палива,
що спалюється
на колосниковій
решітці
2.3 Об'єм продуктів згоряння
У
топкових обладнаннях
сучасних
котлоагрегатів
середньої і
великої потужності
досягається
практично повне
згоряння палива.
Тому при розрахунках
вважають, що
воно згоряє
повністю. У
цьому випадку
продукти згоряння
складаються
з вуглекислого
газу СО2, сірчастого
ангідриду SO2,
невикористаного
у процесі горіння
азоту N
,
зайвинного
кисню О
і водяної пари
Н
О. Сума
Vco
+ Vso
+ Vo
+ V
=Vc.г.
становить об'єм
сухих газів.
Повний об'єм
газів Vг.=
Vc.г. + Vн
о
=. Vco
+ Vso
+ Vo
+ V
+
Vн
о.
Щоб
дістати зручні
для проектування
формули, доцільно
ввести поняття
теоретичного
об'єму продуктів
згоряння V
,
тобто об'єму
димових газів,
який був би при
повному згорянні
палива теоретичній
кількості
повітря. У цьому
разі V
=
Vco
+ Vso
+ Vн
о
+ V![]()
(невикористаного
кисню в димових
газах нема, а
відзначати
особливим
індексом Vco
і Vso
,
непотрібно,
бо Vco
і Vso
,
не залежать
від коефіцієнта
зайвини повітря).
Об'єм
триатомних
газів V
= Vco
+ Vso
,
прийнято позначати
VRo
.
Із
стехіометричного
співвідношення
(I-10) видно, що при
спалюванні
1 моля (12 кг) вуглецю
утворюється
1 моль вуглекислого
газу. Густина
СО
дорівнює 1,977 кг/м3,
об'єм моля СО
(при 0 °С і 760 мм
рт. ст.) – 22,26 м3.
Тому
V
=
·
=1,86
м
на 1 кг палива
(16)
Аналогічно,
якщо густина
SO2 дорівнює
2,927 кг/м3, а об'єм
моля SO
становить
21,89 м3
V
=0,68
м
на 1 кг палива
(17)
Отже
V
=1,86
кг/м3 (18)
або,
якщо позначити
через К
суму С
+ 0,37 S
,
V
=1,86
кг/м3 (19)
Теоретичний
об'єм азоту V
,
складається
з об'єму азоту,
що надійшов
з теоретичною
кількістю
повітря і становить
0,79 V° (об'ємна
частка азоту
разом з аргоном
та іншими інертними
газами в повітрі
становить
0,79), і об'єму азоту,
що виділився
з палива, 0,8
,
де 0,8-питомий
об'єм азоту в
мз/кг:
V
=0,79
V°+
0,8
м
/кг
(20)
Теоретичний об'єм сухих газів
V
= V
+V
=1,86
+0,79
V°+0,8
м
/кг (21)
Водяна пара утворюється при спалюванні палива внаслідок горіння водню і випаровування вологи палива. Крім того, в продукти горіння переходить водяна пара, внесена у топку повітрям, яке підводиться до неї.
Теоретична вагова кількість водяної пари в продуктах згоряння становить:
G
=
+0,013
V° кг/кг
Тут
·
(із
стехіометричного
співвідношення)
– кількість
води, що утворилася
внаслідок
горіння водню
палива;
W /100 – випарена волога палива, що перейшла в продукти згоряння;
0,013 V0 – водяна пара, внесена з повітрям (середнє значення вологовмісту повітря d, беруть 10 г. на 1 кг сухого повітря, що становить 0,013 кг на 1 м3 сухого повітря). Теоретичний об'єм водяної пари
V![]()
=![]()
Водяна пара в продуктах згоряння сильно перегріта, бо її парціальний тиск малий, а температура висока. Припустивши, що водяна пара підлягає законові Авогадро, значення густини виводять, поділяючи молекулярну вагу Н2О на об'єм моля за нормальних умов:
=
=0б804
кг/м3
Такий розрахунковий спосіб цілком припустимий, хоча водяна пара при 0°С і 760 мм рт. ст. існувати не може, отже,
V![]()
=
=0,111H
+0,0124W
+0,0161V
м
/кг
(22)
Об'єм сухих газів при α > 1 дорівнює:
Vcµ.г. = Vc.г. +(α -1) V° м3 /кг (23)
де (α–1) V°–кількість зайвинного повітря. Відповідно
Vн2о = V° н2о + 0, 0161 (α -1) V° м3 /кг (24)
Сумарний об'єм газів
Vг = VRO2 +V°N2 + Vн2о + (α – 1) V0 м3 /кг (25)
Об'ємні частки триатомних газів і водяної пари відповідно дорівнюють:
r
=
і r
=
,
а парціальний тиск їх
p
=
p
і p
=
p
де р – загальний тиск продуктів згоряння. Концентрація леткої золи в димових газах
p
г/м
(26)
де авин – частка золи палива, що виноситься димовими газами. Вага димових газів
G
=1─
+1,306αV
кг/кг (27)
При
паровому дутті
або паровому
розпилюванні
рідкого палива
(у невеликих
установках),
визначаючи
об'єм і вагу
димових газів,
треба ураховувати
кількість пари
(W![]()
).
Об'єми повітря і продуктів згоряння при спалюванні газоподібного палива визначають аналогічно, на підставі стехіометричних співвідношень:
V
=0,
o476 [0,5CO+0,5H
+Σ
(m+
)
C
H
+1,5H
S−O
]
м
/
м
(28)
V
=0,01
[CO
+CO+ΣmC
H
+H
S]
м
/
м
;
(29)
V
=0,79V
+0,01N
;
(30)
V![]()
=0,01
[H
+Σ
C
H
+H
S+0,124d
]+0,0161V
м