Склокерамічні матеріали на основі компонента з фазовим переходом метал-напівпровідник
Таблиця 2
Границя розчинності VO2, коефіцієнт дифузії комплексів V2O4 і вміст іонів V4+в розплаві оксиду ванадію (V)
|
Температура, К |
Границя розчинності VO2 в розплаві V2O5, мас. % | Коефіцієнт дифузії комплексів V2O4, см2 с-1 | Вміст іонів V4+ в розплаві V2O5, мас. % |
| 1030 ± 3 | 7,4 ± 0,7 | (8,97 ± 0,45) Ч 10-5 | 2,90 ± 0,15 |
| 1080 ± 3 | 8,2 ± 0,8 | (10,22 ± 0,51) Ч 10-5 | 3,04 ± 0,15 |
| 1130 ± 3 | 9,0 ± 0,9 | (10,97 ± 0,55) Ч 10-5 | 3,25 ± 0,16 |
| 1180 ± 3 | 10,0 ± 1,0 | (14,17 ± 0,71) Ч 10-5 | 3,42 ± 0,16 |
| 1230 ± 3 | 11,6 ± 1,1 | (15,02 ± 0,75) Ч 10-5 | 3,60 ± 0,17 |
У третьому розділі з метою пошуку оптимального режиму синтезу виконані дослідження різних режимів синтезу склокерамічних матеріалів на основі VO2, методами рентгенофазового аналізу, СЕМ і рентгенівського мікроаналізу досліджені фазовий склад і мікроструктура кераміки на базі VO2 і ВФС та її складів, модифікованих добавками металів і оксидів.
Для виготовлення склокераміки використовували VO2, одержаний методом відновлення V2O5 вуглецем і ВФС складу (мол. %) 80V2O5-20P2O5. Режими синтезу були досліджені на базових складах склокераміки (ваг. %) cVO2-(100-c)ВФС (70 ≤ c ≤ 95) (тут і далі склад за вмістом компонентів до синтезу склокераміки). Величину стрибка електропровідності склокераміки при ФПМН в VO2 використовували як основний критерій при аналізі режимів синтезу. На підставі результатів таких досліджень визначені наступні етапи виготовлення склокераміки на основі VO2: 1) виготовлення шихти шляхом змішування компонентів склокераміки згідно складу; 2) гомогенізація шихти; 3) пресування з шихти заготовок під тиском ~ 1ё5 МПа; 4) нагрів заготовок у нейтральній газовій атмосфері протягом 10ё20 хвилин до температури, обраної в інтервалі 1170ё1220 К з наступним охолодженням. Одержана таким чином склокераміка cVO2-(100-c)ВФС (70 ≤ c ≤ 90) має стрибок електропровідності в межах температури ФПМН не менше, ніж 102. В модифікованих складах склокераміки фіксували вміст ВФС ~ 15 ваг. %, а добавки металів (M) і оксидів (MO, MO2) вводили за рахунок зменшення вмісту VO2. Були синтезовані склади склокераміки з загальними формулами: (85-a)VO2–15ВФС–aM (0 ≤ a ≤ 15), (85-b)VO2–15ВФС–bMO, (85-b)VO2–15ВФС–bMO2, (85-a-b)VO2–15ВФС–aM-bMO2 і (85-a-b)VO2–15ВФС–aM-bMO. В якості добавок використовували Cu, Zn, ZnO, SnO2 і TiO2.
Встановлено, що в склокераміці cVO2–(100 – c)ВФС (70 ≤ c ≤ 95) існує лише кристалічна фаза VO2, а компонентами її мікроструктури є кристаліти VO2, ВФС і пори. Кристаліти VO2 переважно розділені прошарками ВФС і мають розміри в межах 10ё50 мкм. Рідка фаза при синтезі склокераміки сприяє росту кристалітів VO2, що підтверджує наявність окремих кристалітів, які зрослись між собою. Для склокераміки cVO2–(100 – c)ВФС характерна досить висока пористість ~ 31 %.
За даними РФА у склокераміці (85-a)VO2–15ВФС–aCu (a Ј 15) при a Ј 5 присутня лише кристалічна фаза VO2. При a ~ 7 з’являються лінії нової фази, відносна інтенсивність яких зростає із збільшенням a, а відносна інтенсивність ліній VO2 зменшується. За даними ДТА при a і 7 у склокераміці (85-a)VO2–15ВФС–aCu відбувається зменшення вмісту VO2 із зростанням вмісту міді. Це свідчить про те, що нова фаза утворюється за рахунок VO2. При a > 12 в рентгенівському спектрі переважають лінії нової фази, яка ідентифікована за даними ASTM як фаза Магнелі V5O9. Ця фаза має ФПМН при температурі 125 К і в дослідженому інтервалі температури 273ё403 К знаходиться у металевому стані.
Встановлено, що при a Ј 5 мікроструктура склокераміки (85-a)VO2–15ВФС–aCu складається з кристалітів VO2 (середній розмір lc ~ 35 мкм), переважно розділених прошарками ВФС, і пор. При a і 6 поряд з цими компонентами в мікроструктурі спостерігаються кристаліти V5O9 (розміром 1ё5 мкм), які розташовані на поверхні кристалітів VO2 і локалізовані в ВФС. Кількість таких кристалітів збільшується із зростанням вмісту міді і при a і 12 вони домінують в мікроструктурі. З результатів дослідження склокераміки на основі VO2 методом рентгенівського мікроаналізу (рис. 2.) випливає, що атоми ванадію (рис. 2б) локалізовані в кристалітах VO2 та V5O9, прошарках ВФС між кристалітами і включеннях та шарах скла на їх поверхні. Атоми міді (рис. 2в) локалізовані в проміжках між кристалітами і включеннях та шарах скла на їх поверхні. Сигнали від атомів фосфору (рис. 2г) слабкі, однак, конфігурація їх розташування повторює конфігурацію розташування атомів міді, що свідчить про розчинення міді у рідкій фазі при синтезі склокераміки. Таким чином, в складах склокераміки з добавкою міді вона входить до складу ВФС, яке утворюється з рідкої фази на етапі охолодження від температури синтезу склокераміки.
За результатами досліджень запропоновано механізм формування мікроструктури і фазового складу склокераміки на основі VO2. При температурах синтезу 1170ё1220 К рідка фаза розчиняє мідь і частково VO2 (границя розчинності VO2 ~ 10ё11 мас. % для розплаву V2O5 (табл. 2)). Вона проникає у проміжки між твердими частками VO2, що сприяє росту кристалітів VO2, за рахунок чого при зростанні сусідніх кристалітів формуються прямі зв’язки між ними. На етапі охолодження рідка фаза трансформується в скло, яке скріплює між собою кристаліти VO2 і формує прошарки між ними товщиною ~ 1ё2 мікрони (рис. 2а). Враховуючи фазову діаграму системи V2O5-b-VOPO4 і розчинення Cu та VO2, рідку фазу при синтезі склокераміки (85-a)VO2–15ВФС–aCu можна розглядати як систему V2O5-Cu-V2O4-b-VOPO4. Її особливістю є наявність комплексів V2O5 та V2O4, з якими мідь може взаємодіяти, що викликає їх поновлення до нижчих ступенів окислення V2O4 і V5O9 відповідно. Зокрема утворення V5O9 може відбуватися згідно реакції:
5V2O4 + 2Cu « 2V5O9 + 2CuO. (4)
При a Ј 5 розчинення VO2 в рідкій фазі обмежено границею розчинності при температурі синтезу склокераміки, тому при охолодженні за рахунок зменшення границі розчинності (табл. 2) комплекси V2O4 із розплаву повертаються у тверду фазу VO2 і помітної зміни складу склокераміки не відбувається. При a > 5, завдяки реакції (4), мідь порушує рівновагу між рідкою і твердою фазами, що викликає кристалізацію V5O9. Розчинений в рідкій фазі VO2 переходить у тверду фазу V5O9, що ініціює подальше розчинення твердого VO2. Як наслідок вміст VO2 зменшується, а вміст V5O9 збільшується із зростанням вмісту міді. За даними рентгенофазового аналізу кристалічна фаза CuO у складі склокераміки не виявлена, що може свідчити про те, що вона входить до складу скла.
В склокераміці (85-b)VO2–15ВФС–bSnO2 і (80-b)VO2–15ВФС–5Cu-bSnO2 (b ≤ 70) встановлена наявність тільки кристалічних фаз VO2 і SnO2, що свідчить про ідентичність процесів, які відбуваються при синтезі склокераміки в системах VO2-ВФС-SnO2 та VO2–ВФС–Cu-SnO2 з подібними процесами для систем VO2-ВФС та VO2-ВФС-Cu при вмісті міді не більше 5 ваг. %. Ідентичність полягає у відсутності взаємодії між рідкою фазою і твердими фазами VO2 і SnO2, тому фазовий склад склокераміки цих систем такий самий, як до синтезу. Компонентами мікроструктури склокераміки (85-b)VO2–15ВФС–bSnO2 і (80-b)VO2–15ВФС–5Cu-bSnO2 є кристаліти VO2 (середній розмір lc ~ 35 мкм), частки SnO2 (lc < 1 мкм), ВФС і пори. Частки SnO2 дисперговані в ВФС, що дає підставу розглядати ці компоненти як склокераміку системи SnO2-ВФС. Кристаліти VO2 переважно розділені прошарками і областями склокераміки SnO2-ВФС, але прямі зв’язки між ними також мають місце. Пористість склокераміки (80-b)VO2–15ВФС–5Cu-bSnO2 зменшується із зростанням вмісту SnO2 і складає 22ё24 % при вмісті діоксиду олова в інтервалі 35ё50 ваг. %.
Встановлено, що при синтезі склокераміки на основі VO2, модифікованої добавками ZnO, TiO2 і Zn, відбувається взаємодія цих добавок з рідкою фазою і VO2, що веде до зменшення вмісту VO2 у складі склокераміки і утворення кристалічних фаз, які не мають фазового переходу метал-напівпровідник.
В четвертому розділі наведені результати дослідження методами диференціального термічного аналізу і дилатометричним методом кераміки на базі VO2 і ВФС та її модифікованих складів.
В межах методу ДТА розроблено спосіб визначення вмісту компонента з ФПМН в гетерогенному матеріалі, який відрізняється від відомих способів простотою, оскільки використовує не площу ендотермічного піка, а його висоту і параметри основи, які легко визначити з кривої ДТА. Спосіб базується на порівнянні параметрів ендотермічних піків, обумовлених ФПМН у гетерогенному матеріалі і в зразку порівняння (в якості зразка порівняння використовували VO2, що був отриманий поновленням V2O5 вуглецем). Математичне моделювання кривих нагрівання і ДТА, виконане в межах спрощеної моделі термічного аналізу, дозволяє отримати наступний вираз для вмісту компонента з ФПМН в гетерогенному матеріалі:
(5)
Величини DTm, Dtm, Dt2 (DTmС, DtmС, Dt2С для зразка порівняння) легко знайти з ендотермічного піка, як показано на рис. 3. Параметр tS (tSС для зразка порівняння) можна знайти з не заштрихованої частки піка, яка відповідає релаксації до рівновагового режиму нагрівання після завершення фазового переходу в усьому об’ємі зразка (рис. 3). Перевірка способу на сумішах порошків VO2 и Al2O3 показала, що він має відносну помилку, яка у інтервалі вмісту компонента з ФПМН від 20 до 100 ваг. % не перевищує ±5% і в інтервалі від 1 до 10 ваг. % складає ±10%.
Встановлено, що в склокераміці (85-a)VO2–15ВФС–aCu (a ≤ 15) при a > 7 відбувається різке зменшення вмісту VO2 із зростанням вмісту міді, яке супроводжується різким збільшенням відносної інтенсивності I/I0 головної рентгенівської лінії фази V5O9 (рис. 4). При a > 12 у складі склокераміки VO2 майже відсутній, а відносна інтенсивність головної лінії V5O9 досягає 80 ё 100 %. У цьому разі в дослідженому діапазоні температури 293 К ё 403 К теплові ефекти на кривій ДТА не виявлені, тому що фаза Магнелі V5O9 має ФПМН при 125 К. Результати ДТА знаходяться у повній відповідності з даними рентгенофазового аналізу і дають додаткове підтвердження, що фаза V5O9 формується за рахунок VO2. Таким чином, при модифікуванні складу склокераміки на основі VO2 міддю її вміст не повинен перевищувати 7 ваг. %, інакше склокераміка втрачає фізичні властивості, притаманні ФПМН в VO2 і насамперед стрибок електропровідності в межах температури Tt ~ 341 К.
Показано, що у склокераміці складів cVO2-(100-c)ВФС (70 ≤ c ≤ 95), (85-b)VO2–15ВФС-bSnO2 і (80-b)VO2–15ВФС–5Cu-bSnO2 (b ≤ 70) вміст діоксиду ванадію, в межах помилки способу його визначення за даними ДТА, співпадає з вмістом VO2 в шихті для виготовлення склокераміки таких складів. Таким чином, процес синтезу склокераміки в системах VO2-ВФС, VO2-ВФС-SnO2, VO2-ВФС-Cu і VO2-ВФС-Cu-SnO2 не змінює вмісту VO2, якщо вміст добавки міді не перевищує 5 ваг. %.
Ендотермічний пік на кривих ДТА, обумовлений фазовим переходом метал-напівпровідник в VO2, слабко виражений для склокераміки, модифікованої добавками TiO2, ZnO і Zn. Його висота зменшується із зростанням вмісту цих добавок. Визначення вмісту VO2 за даними ДТА дає значення ~ 9,3±0,7 ваг. % для склокераміки 60VO2-15ВФС-5Cu-20TiO2 і ~ 2,7±0,3 ваг. % для 40VO2-15ВФС- 5Cu-40TiO2, що набагато менше вихідного вмісту. Це узгоджується з даними рентгенофазового аналізу і доводить, що при модифікуванні кераміки на базі VO2 і ВФС добавками TiO2, ZnO і Zn, діоксид ванадію утворює з ними сполуки, які не мають фазового переходу метал-напівпровідник.
За результатами дилатометричних досліджень при нагріванні в межах температури ФПМН VO2 відбувається різке розширення зразка склокераміки 85VO2-15ВФС, а при охолодженні – різке стиснення. На кривих залежності відносної зміни довжини зразка від температури при ФПМП спостерігається гістерезис, притаманний такому переходу. Відносна зміна довжини dt = (1,35 ± 0,09)Ч10-3 при фазовому переході практично однакова при нагріванні і охолодженні зразка склокераміки 85VO2-15ВФС. За межами ФПМН нижче і вище його температури Tt величини коефіцієнтів лінійного розширення складають відповідно ~5,1Ч10-6 К-1 і ~ 6,6Ч10-6 К-1, а в межах Tt при нагріванні зразка ~ 6,15 10-5 К-1 і при його охолодженні~ 1,47Ч10-4 К-1. Причиною різкої зміни лінійних розмірів зразка склокераміки при ФПМН в VO2 є перебудова кристалічної гратки, що відбувається в кристалітах VO2. Перехід від напівпровідникової до металевої фази відбувається зі зміною симетрії гратки від моноклінної до тетрагональної. Оскільки при такому переході має місце розширення зразка, це свідчить, що VO2 в моноклінній фазі займає дещо менший об’єм, ніж у тетрагональній. Причина цього, ймовірно, пов’язана зі спарюванням 3d1 електронів сусідніх атомів ванадію в моноклінній фазі, яке супроводжується зменшенням відстані між атомами ванадію в парах.
П’ятий розділ присвячено вивченню механізму провідності на постійному струмі склокераміки на основі VO2 і встановленню закономірностей зміни її питомої електропровідності s і величини стрибка s, обумовленого ФПМН, при варіації складу склокераміки.
Слід зазначити, що базові компоненти склокераміки - VO2 і ванадієво-фосфатне скло мають електронний тип провідності. Провідність VO2 в металевій і напівпровідниковій фазах забезпечується переносом носіїв заряду в вузьких дозволених електронних зонах. Механізм провідності ВФС поляронний і здійснюється стрибками електронів між іонами V4+ і V5+. Питомий електричний опір ВФС не менше, ніж в 102 разів, перевищує питомий електричний опір VO2 у напівпровідниковий фазі, тому при аналізі електропровідності склокераміки як гетерогенного матеріалу, діоксид ванадію можна розглядати як провідниковий, а ВФС – як непровідниковий компонент. З урахуванням цього слід очікувати, що електропровідність склокерамічних матеріалів на основі VO2 в значній мірі визначається мікроструктурними факторами, а вплив на неї процесів на електронному рівні може бути пов’язаний з контактними явищами або із змінами складу чи дефектності компонентів при синтезі склокераміки.
Встановлено, що в склокераміці базових складів (ваг. %) cVO2-(100 - c)ВФС (70ЈcЈ95) стрибок s при ФПМН у VO2 складає 2ё3 декади. Його наявність свідчить про те, що в склокераміці сформовано нескінченний кластер з протіканням крізь VO2, який дає домінуючий внесок в електропровідність. Нижче температури ФПМН Tt енергія активації s DE при c = 95 близька до DE VO2 у напівпровідниковій фазі ~ 0,20 эВ і зростає зі зменшенням c до значення ~0,32 эВ, яке співпадає з енергією активації s ВФС. Останнє не узгоджується з протіканням тільки крізь VO2 і обумовлено внеском прошарків ВФС, що згідно мікроструктурним даним формує скло між кристалітами VO2. Ширина петлі температурного гістерезиса електропровідності в межах Tt складає ~7ё8 К. Спостерігається незворотна зміна s і величини її стрибка при термоциклюванні через температуру ФПМН (рис. 5). Стрибок питомої електропровідності в зразках склокераміки 85VO2–15ВФС зникає після 15ё20 термоциклів, але практично відновлюється як і вихідне значення s після їх нагрівання до температур 1120ё1170 К. Причиною нестабільної поведінки s при термоциклюванні є перебудова кристалічної гратки VO2 при ФПМН. Вона викликає в кристалітах VO2 на межі металевої і напівпровідникової фаз значні механічні напруження. Наслідком цих напружень і малої пластичності кристалів VO2 і ВФС є мікротріщини, які спостерігаються в цих компонентах після термоциклювання (рис. 6). Мікротріщини розривають електричні зв’язки між кристалітами VO2 в перколяційному кластері, як наслідок відбувається зменшення s і величини її стрибка при ФПМН. ВФС переходить в рідку фазу при нагріванні склокераміки до 1120ё1170 К, що сприяє заліковуванню мікротріщин і поновленню прямих електричних зв’язків між кристалітами VO2 за рахунок процесу їх росту, який відбувається так само, як і при синтезі склокераміки.
Незворотну зміну фізичних параметрів слід враховувати при дослідженні електропровідності склокераміки на основі компонента з ФПМН. Тому наведені нижче результати дослідження s для склокераміки на основі VO2, модифікованої добавками, одержані на зразках, які після синтезу не нагрівались вище Tt, а температурні залежності s були зареєстровані лише при нагріванні.
Дослідження s склокераміки (85-a)VO2-15ВФС-aCu показали, що її стрибок при ФПМН складає не менше 102 при a Ј 7, падає до ~4 в інтервалі 7 ЈaЈ 8 і практично відсутній при a > 10 (рис. 7). При a > 12 склокераміка має високу електропровідність, яка слабко залежить від температури, що є наслідком домінуючого вкладу до електропровідності склокераміки фази V5O9, яка має металевий тип провідності в досліджуваній області температури. При зростанні вмісту міді в інтервалі 0 Ј a Ј 8 енергія активацій s змінюється від 0,32 еВ до 0,059 еВ нижче температури ФПМН Tt і від 0,16 еВ до 0,021 еВ вище Tt. Різке падіння DE відбувається в інтервалі 7 ЈaЈ 8, що разом з різким збільшенням s і падінням її стрибка при ФПМН (рис. 7) свідчить про виникнення протікання крізь фазу V5O9. Це узгоджується з даними рентгенофазового аналізу і ДТА (рис. 4) про інтенсивне утворення V5O9 при a > 7. Тому при модифікуванні кераміки на базі VO2 і ВФС міддю її вміст не повинен перевищувати 7 ваг. %, інакше електропровідність такої склокераміки втрачає стрибок в межах температури фазового переходу метал-напівпровідник в VO2 Tt = 341 К.
При a<7 якісний аналіз s склокераміки (85-a)VO2–15ВФС–aCu можна виконати в межах простої моделі гетерогенної структури, яка не враховує пористість і припускає, що кристаліти VO2 у формі кубу з довжиною ребра lv, розташовані упорядковано. Кристаліти VO2 розділяє прошарок ВФС товщиною lg << lv, а середня площа прямого (низькоомного) електричного контакту між ними дорівнює Sс. Розрахунок s у межах такої моделі приводить до співвідношення:
,
(6)
де sv і sg питомі електропровідності VO2 і ВФС, відповідно.
При відсутності низькоомних електричних контактів між кристалітами VO2 (Sс = 0) або коли sglv2 >> svSSс, sglv2 >> svmSc (svS і svm питомі електропровідності VO2 у напівпровідниковій і металевій фазах, відповідно) і виконані умови svlg >> sglv із співвідношення (6) випливає:
,
(7)
тобто sg ванадієво-фосфатного скла визначає s склокераміки як вище, так і нижче температури Tt, а, отже, стрибок s при ФПМН відсутній.
За умови sgl v2 >> svSSc, sglv2 << svmSc, коли T < Tt для електропровідності s = sсS дійсне співвідношення (7), а коли T > Tt для s = sсm з (6) випливає
.
(8)
Тому при ФПМН у VO2 електропровідність склокераміки має стрибок, величина якого згідно (7) і (8), дорівнює:
.
(9)
Наявність стрибка s і збіг енергії активації s склокераміки при T < Tt з DE ВФС при a < 2 підтверджує виконання умов sglv2 >> svSSc, sglv2 << svmSc.
Співвідношення (9) на підставі експериментальних даних дозволяє оцінити відносну площу Sc/lv2 електричного контакту між кристалітами VO2 (рис. 8). Ця площа за рахунок ізолюючої дії прошарків ВФС, які розділяють кристаліти VO2 в склокераміці, складає малу частку від площі контактної поверхні кристалітів lv2 і зростає зі збільшенням вмісту міді. Це свідчить про збільшення кількості провідникових електричних зв’язків між кристалітами VO2, що обумовлено як зростанням s ВФС за рахунок збільшення концентрації іонів V4+ внаслідок легування скла міддю, так і кристалізацією провідникової фази V5O9. Отже модифікування склокераміки на основі VO2 міддю, якщо її вміст не перевищує 7 ваг. %, сприяє збільшенню внеску VO2 в електропровідність склокераміки.
Стрибок s при ФПМН у VO2 для склокераміки (ваг. %) (85-b)VO2- 15ВФС-bSnO2 (0 Ј b Ј 60) складає 300 ё 500, а відносна середня площа Sс/(lv)2 низькоомних електричних контактів між кристалітами VO2 ~ 10-3 ё 10-2. Для збільшення внеску VO2 в електропровідність такої склокераміки шляхом збільшення величини Sс/(lv)2, її склад було модифіковано міддю.
Встановлено, що в модифікованій міддю склокераміці (80-b)VO2-15ВФС -5Cu-bSnO2 стрибок s при ФПМН складає 100 – 400 і зменшується при b > 55 (рис. 9). Він не спостерігається, коли b > 65. В інтервалі 0 Ј b Ј 40 нижче Tt s має енергію активації DE ~ 0,11 – 0,12 еВ, вище Tt - DE ~ 0,08 ё 0,1 еВ. Коли b > 55, як вище так і нижче Tt, значення DE однакові і в інтервалі 55 Ј b Ј 70 зростають від 0,26 еВ до 0,43 еВ. Широкий діапазон зміни s склокераміки (80-b)VO2-15VPG-Cu -bSnO2 (в межах п’яти декад) при варіації вмісту SnO2 (рис. 9) адекватно описується результатами теорії ефективного середовища і теорії протікання для невпорядкованої суміші провідникового і діелектричного компонентів. Стосовно склокераміки (80-b)VO2-15VPG-5Cu-bSnO2, провідниковим компонентом є VO2, а діелектричними - склокераміка системи ВФС-SnO2 і пори. Оскільки після синтезу склокераміки вміст VO2 в ній не змінюється, його об’ємну долю x можна знайти з густини склокераміки. Аналіз залежності s(x) показав, що вона задовольняє теорії ефективного середовища для x > 0,4, а в інтервалі 0,26 ЈxЈ 0,36 відповідає відомому результату теорії протікання s ~ (х – xc)t з порогом протікання xc = 0,25 і значенням критичного індексу t ~ 1,6. VO2 дає основний внесок до s склокераміки, коли x > xc ~ 0,25 (b ~ 55). В цьому випадку стрибок s в області температури Tt складає не менше 102.
В модифікованій діоксидом титану склокераміці (80-b)VO2-15ВФС-5Cu- bTiO2 s зростає, а її стрибок при ФПМН різко падає із збільшенням b. Він не спостерігається, коли b і 40. Така поведінка узгоджується з даними ДТА і РФА, які показали, що в цьому випадку спостерігається зменшення вмісту VO2 у склокераміці за рахунок утворення з’єднань, які не мають ФПМН. Подібна поведінка s спостерігається також при модифікуванні добавками ZnO і Zn.
У шостому розділі наведено результати дослідження вольт-амперних характеристик склокераміки на основі VO2, та їх залежності від складу склокераміки, режиму реєстрації, розмірів зразка і температури.
ВАХ вимірювали на постійній напрузі при фіксованій температурі навколишнього середовища. Точки ВАХ реєстрували після досягнення теплової рівноваги, коли струм зразка досягав стаціонарної величини. ВАХ склокераміки на основі VO2 (рис. 10), як і плівки VO2, виявляють порогове перемикання, але на відміну від плівок зразки склокераміки у стані з низьким опором здатні працювати при значних електричних струмах. Порогове перемикання відбувається між ділянкою ВАХ, яка відповідає високому опору зразка (стан „вимкнено”) і ділянкою, яка відповідає низькому опору зразка (стан „увімкнено”). У стані „вимкнено” всі VO2 кристаліти в зразку склокераміки у напівпровідниковій фазі, тому ця ділянка ВАХ має вигляд, типовий для напівпровідникових терморезисторів. В стані „увімкнено” зразок склокераміки містить шнур електричного струму, в межах якого кристаліти VO2 знаходяться у металевій фазі, а за його межами – у напівпровідниковій фазі. Цей шнур утворюється, коли джоулева потужність у зразку забезпечує його нагрів до температури ФПМН Tt. Поперечні розміри шнура визначаються балансом між енергією, що виділяє струм у шнурі і енергією, що розсіюється у середовище навколо шнура. Аналіз, виконаний в межах електротермічної моделі для тонкого зразка циліндричної форми, який містить шнур струму з радіусом R, дає за умови R << (2llm/H)1/2 наступний вираз для ВАХ матеріалу з ФПМН у стані „увімкнено”:
,
(10)
де E – напруженість електричного поля, lm, ls – теплопровідності матеріалу вище і нижче температури ФПМН Tt, DTt = Tt-Q (Q – температура навколишнього середовища), E0=[6HDTt/(lsm)]1/2, H – питомий коефіцієнт теплового розсіювання, l – товщина зразка, sm – питома електропровідність матеріалу вище температури Tt.
Вперше виявлено явище гістерезиса ВАХ матеріалів з ФПМН на ділянці, що відповідає стану „увімкнено”. Гістерезис спостерігається як незбіг гілок ВАХ, виміряних в режимі збільшення і зменшення електричного струму.
Гістерезис ВАХ обумовлений температурним гістерезисом фазового переходу метал-напівпровідник. Його причина полягає в тому, що фазовий перехід потребує додаткових енергетичних затрат на утворення зародків нової фази і забезпечення їх росту, тому потрібен відступ від енергії термодинамічної рівноваги фаз, а отже від рівновагової температури переходу Тtо. Цей відступ характеризують коерцитивною температурою DT, яка показує, наскільки треба відійти від Тtо для того, щоб ФПМН почав інтенсивно розвиватися. При переході від напівпровідникової до металевої фази потрібен деякий перегрів, тому температура такого переходу Tt1 = Тtо + DT, зворотний перехід потребує переохолодження і його температура Tt2 = Тtо - DT. Межа шнура металевої фази є міжфазною межею, температуру якої визначає температура ФПМН. Розширення шнура при зростанні струму обумовлено переходом із напівпровідникового в металевий стан, тому температура на його межі Tt1 більша за відповідну температуру Tt2, коли шнур звужується при зменшенні струму за рахунок зворотного переходу. Оскільки для утримання теплової рівноваги шнура з температурою межі Tt1 потрібна більша джоулева потужність, ніж з температурою Tt2, це пояснює зміщення гілки ВАХ, яка реєструється при збільшенні струму в бік більших значень напруженості електричного поля (рис. 12). Вираз (10), в який входить температура ФПМН Tt, описує гістерезис ВАХ у стані „увімкнено”. Розраховані на його підставі з ВАХ (рис. 10) значення ширини петлі температурного гістерезиса ФПМН dTt=Tt1-Tt2 ~6,2 К і 4,6 К близькі до відповідних значень ~5 К і 4 К, знайдених з температурних залежностей s.
Вперше у зразках матеріалів з ФПМН виявлено розмірний ефект ВАХ у стані „увімкнено”, який полягає в зміні знака диференціального опору ВАХ від негативного (НДО) до позитивного (ПДО) при зростанні струму (рис. 13). Величина струму, при якому відбувається зміна знака диференціального опору, залежить від площі електродної поверхні зразка S (рис. 13). Причина розмірного ефекту полягає в обмеженні розширення шнура металевої фази при зростанні струму розмірами зразка. У зразку циліндричної форми з площею електродної поверхні S, яка дорівнює площі основи зразка, таке обмеження виникає, коли радіус шнура металевої фази зрівнюється з радіусом зразка. В цьому разі весь матеріал зразка переходить у металеву фазу, а оскільки її питома електропровідність sm слабо залежить від температури, відбувається перехід від НДО до ПДО. Вираз (10), одержаний для зразка циліндричної форми в припущенні S ® Ґ, з урахуванням кінцевої величини S має вигляд:
,
(11)
Перехідна напруженість E* визначається співвідношенням:
,
(12)
з якого випливає її лінійність в координатах E*2 ~ 1/S, що підтверджено спрямленням в таких координатах експериментальних значень E*, знайдених з точок ВАХ на рис. 13, в яких dI/dE ® Ґ. Густина електричного струму в шнурі металевої фази J визначена на підставі S і перехідного струму в точках ВАХ, де dI/dE ® Ґ складає J » 8,5 А/см2 для склокераміки 45VO2-15ВФС-5Cu-35SnO2.
Встановлено, що напругою порогового перемикання ВАХ можна цілеспрямовано управляти шляхом модифікування складу склокераміки на базі VO2 і ВФС добавками міді і SnO2. Це обумовлено насамперед зміною