Фізкультура
1.4. Інші системи організму
Бажаючи підкреслити сприятливий вплив фізкультури на здоров'я, її шанувальники часто викликують: «Фізкультура просто омолоджує!» Звучить це звичайно як метафору, однак шанувальники фізкультури й не підозрюють, наскільки вони праві. Адже відчуття молодості, що повернулася, багато в чому відповідає щирому положенню справ.
Процес омолодження насамперед починається в крові, у якій з'являються молоді форми червоних кров'яних тілець - ретикулоцити. Обліком їхньої кількості в портивно-медичній практиці користуються для визначення ступеня навантаження, тренованості спортсмена, безупинно обновляються й клітинні білки нашого організму: старі руйнуються, заміняючись новими. Цей процес протікає безперервно й досить швидко. У звичайних умовах білкові структури печінки обновляються повністю за 14 днів. Фізичні вправи прискорюють ці процеси. Молоді білкові структури мають більші функціональні й пластичні можливості, у цьому, очевидно, і криється секрет підвищеної працездатності, оздоровлення й омолодження фізично активної людини.
Відповідно до теорії А. В. Нагорного й В. И. Нікітіна, з віком процеси самовідновлення клітинних білків уповільнюються, і саме цим пояснюється старіння організму. При прискореному відновленні клітинних білків старіння гальмується й омолодження стає об'єктивною дійсністю.
У тренованому організмі вище швидкість обмінних процесів і активність ферментних систем і одночасно інтенсивніше відбуваються відбудовні реакції. Уважають, що саме інтенсифікація обмінних процесів, постійне відновлення кліток і тканин організму лежать в основі тих фізичних якостей, які здобувають фізкультурники й спортсмени в результаті тренувань сили, витривалості, швидкості й т.д.
Тренований організм більше стійкий до несприятливих умов зовнішнього середовища: охолодженню, перегріванню, коливанням атмосферного тиску, інфекціям. Підвищена стійкість до інфекцій пов'язана з ростом клітинного імунітету: у більшій кількості виробляються спеціальні клітки крові - макрофаги, які знищують збудників багатьох хвороб. Імунна система захищає організм не тільки від інфекцій: вона атакує й знищує будь-які чужорідні клітки, у тому числі пухлинні. Тому наявність потужних імунних систем означає зниження небезпеки ракових захворювань. Досвіди із тваринами показали, що від дії проникаючої радіації фізично треновані тварини гинули в значно меншій кількості, чим нетреновані. Цей факт пояснюють удосконалюванням загального адаптаційного синдрому при регулярних фізичних навантаженнях.
Великий вплив фізичні вправи роблять і на жировий обмін. Установлено, що в осіб, зайнятих фізичною працею або регулярно займаються фізкультурою, рівень жирових речовин у крові знижений. Зменшується також і зміст холестерину в крові у хворих атеросклерозом. За даними досліджень серед початківців займатися фізкультурою, в 47% рівень холестерину в крові набагато перевищував норму. Через рік занять підвищений рівень холестерину спостерігався в 9.4%, а через 2 роки перевищення норми вже не було ні в кого.
Учені вважають, що дієтичний фактор не грає вирішальної ролі в кількісному змісті холестерину в крові, оскільки організм сам здатний його виробляти. Так, по дослідженнях ученим, навіть тривале, 45-денне, максимальне обмеження надходження холестерину з їжею не знижувало змісту його в крові, у той час як регулярні фізичні напруги зменшували його рівень навіть при дієті, багатої жирами. Відбувається це тому, що при постійних фізичних навантаженнях жири тканин і крові, розпадаючись, не просто зменшуються кількісно, але й з користю витрачаються - як енергетичний матеріал для харчування працюючих м'язів. Те ж ставиться й до надлишкового змісту цукру в крові. Цукор розщеплюється з виділенням енергії, необхідної для підтримки м'язової активності
Вірогідно встановлено, що дозовані фізичні навантаження знижують активність системи, що згортає, крові, підсилюють дія противосвертиваючих факторів. Разом з нормалізацією обмінних процесів у сполучній тканині стінок кровоносних посудин і зниженням холестерину в крові це значно зменшує ризик виникнення таких розповсюджених захворювань, як інфаркт міокарда, порушення мозкового кровообігу, судинні захворювання.
2. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В РЕЖИМІ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
Одним з важливих і принципових факторів при виборі професії є здоров'я. Здоров'я - це такий стан організму, при якому функції всіх його органів і систем перебувають у динамічній рівновазі із зовнішнім середовищем. В основі здоров'я лежать процеси розвитку й збереження фізіологічних, психологічних і соціальних функцій. Фізичне здоров'я - найважливіша складова частина будь-якого успіху. Це важлива характеристика продуктивних сил, це суспільне надбання, що має матеріальну й духовну цінність. Адже недарма політики, педагоги, психологи так багато говорять про фізичний і моральний стан націй.
Зниження здатності організму пристосовуватися до звичайних умов і подразників супроводжується розвитком не властивих здоровому організму функціональних і структурних змін - хвороби. Хвороба - це порушення нормальної діяльності організму під впливом впливів, що ушкоджують, що порушують динамічну рівновагу між організмом і навколишнім середовищем. Між здоров'ям і хворобою немає чіткої грані, однак існують різні перехідні форми й стани, що враховують індивідуальні (генетичні) особливості організму, вік, підлога, рівень фізичного розвитку й інші умови. Абсолютне здоров'я й абсолютна хвороба немислимі. Хвороба проявляється й розвивається тоді, коли рівень здоров'я знижується до певної межі (рівня).
Який же шлях дозволяє зберегти здоров'я? Із древніх часів пропонувалися різні рецепти продовження молодості, які в міру розвитку науки змінювалися. Але зусилля медичної науки завжди, в основному, були спрямовані на лікування вже наявних недуг. Однак серед сотень тисяч ліків, що становлять арсенал сучасної медицини, немає жодного, яке б могло конкурувати з фізичними вправами по діапазоні свого впливу й відсутності побічного негативного впливу на наш організм. Для того щоб бути здоровим, треба не лікувати самого себе, а вжити заходів по попередженню захворювання.
Важливу роль у профілактиці захворювань (серцево-судинних, опорно-рухового апарата, порушення психіки й ін.) і взагалі оздоровлення людей розумової праці грає підвищення їхнього рівня фізичного розвитку, розширення й поглиблення знань про людську природу, про сутність життя, про творчий і фізичний потенціал людини, про гармонійність розумового й фізичного розвитку. Особливо потрібний такий «лікнеп» для студентської молоді, тобто того середовища, що, в основному, харчує інтелектуальний потенціал націй.
Як засіб оздоровлення організму фізичні вправи відомі щонайменше кілька тисяч років. У ці роки були виявлені найважливіші закономірності впливу фізичних вправ на організм, виявлений тісний зв'язок між роботою м'язів і функціонуванням внутрішніх органів. Як виявилося, треба пам'ятати, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороби, але й здоровий спосіб життя.
Існує ряд факторів, які, як виявилося, визначають здоровий спосіб життя: насамперед, фізична культура й спорт; активна праця й відпочинок; раціональне харчування; особиста й суспільна гігієна; відмова від шкідливих звичок (алкоголь, паління). Дані медичної науки й багаторічний досвід людства показують, що фізичні вправи є могутнім засобом зміцнення здоров'я й підвищення стійкості й опірності організму людини стосовно інфекційного й особливо не інфекційним захворюванням. Фізичні вправи відсувають вікові границі старіння, продовжують життя людини (діють як акумулятор енергії).
Ідеї використання фізичних вправ в інтересах зміцнення здоров'я своїми коріннями йдуть углиб століть. «Ніщо так не виснажує й не руйнує організм людини як тривала фізична бездіяльність» (Аристотель). «М'язове голодування» не менш небезпечно для людини, чим кисневе голодування або чим недолік вітамінів. Цікаво відзначити, що по даним соціальних опитувань молоді здоров'я як цінність ставиться на 10-15 місце. Про нього молоді згадують як про повітря тоді, коли його не вистачає. Якщо вважати заняття фізичними вправами другорядною справою, то завдання оздоровлення людей не решими. І ще хочеться відзначити - руху, змагання, самоствердження - природна суть фізичної культури й спорту. Вони допомагають людині розкрити свої внутрішні резерви, природний потенціал і можливості, про які ми не догадуємося. Вони, як і будь-яка інша галузь загальнолюдської культури, відрізняються, скажемо, від торгівлі або бізнесу тим, що їхня щира віддача (цінність) не буває миттєвої. Вкладені у фізичне виховання засоби можуть вертатися сторицей у вигляді непомітних ока речей, наприклад, підвищенням працездатності людей.
З вищесказаного очевидно, що ефективність виховання й навчання студентів залежить від стану їхнього здоров'я.
Цікаве висловлення видатного англійського філософа Джона Локка, укладене в трактаті «Думки про виховання»: «Здоровий дух у здоровому тілі - от коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі. Хто володіє й тим і іншим, тому залишається бажати деякого, а хто позбавлений хоча б одного, тому в малому ступені може компенсувати щоб те не було інше. Щастя або нещастя людини в основному є справою його власних рук. Той, у кого тіло нездорове і слабке, ніколи не могтиме просуватися вперед цим шляхом».
Спосіб життя - тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто підстава говорити про реалізацію здорового способу життя, якому можна розглядати як сполучення видів діяльності, що забезпечує оптимальна взаємодія індивіда з навколишнім середовищем. Хоча він у значній мірі обумовлений соціально-економічними умовами, у той же час багато в чому залежить від мотивів діяльності конкретної людини, від особливостей його психіки, стану здоров'я й функціональних можливостей організму. Цим, зокрема, пояснюється реальне різноманіття варіантів способу життя різних людей. Спосіб життя людини включає три категорії: рівень життя, якість життя й стиль життя.
Рівень життя - це, у першу чергу, економічна категорія, що представляє ступінь задоволення матеріальних, духовних і культурних потреб людини. Під якістю життя розуміють ступінь комфорту в задоволенні людських потреб (переважно соціальна категорія). Стиль життя характеризує поведінкові особливості життя людини, тобто певний стандарт, під яким підбудовується психологія й психофізіологія особистості (соціально-психологічна категорія).
Здоров'я людини буде в першу чергу залежати від стилю життя, що більшою мірою носить персоніфікований характер і визначається історичними й національними традиціями (менталітет) і особистісними похилостями (образ).
Поводження людини спрямоване на задоволення потреб. При більш-менш однаковому рівні потреб, характерному для даного суспільства, кожна особистість характеризується своїм, індивідуальним способом їхнього задоволення, тому поводження людей різне й залежить у першу чергу від виховання.
Найбільше повно взаємозв'язок між способом життя й здоров'ям виражається в понятті здоровий спосіб життя; це поняття покладене в основу валеології. Здоровий спосіб життя поєднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальні для здоров'я умовах і виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення як індивідуального, так і суспільного здоров'я.
Під здоровим способом життя варто розуміти типові форми й способи повсякденної життєдіяльності людини, які зміцнюють і вдосконалюють резервні можливості організму, забезпечуючи тим самим успішне виконання своїх соціальних і професійних функцій незалежно від політичні, економічних і соціально-психологічних ситуацій. І виражає орієнтованість діяльності особистості в напрямку формування, збереження й зміцнення як і індивідуального, так і суспільного здоров'я.
Звідси зрозуміло, наскільки важливо, починаючи із самого раннього віку, виховувати активне відношення до власного здоров'я, розуміння того, що здоров'я - сама найбільша цінність, дарована людині природою.
Здоровий спосіб життя формується всіма сторонами й проявами суспільства, пов'язаний з індивідуально-мотиваційним втіленням індивідом своїх соціальних, психологічних і фізіологічних можливостей і здатностей. Від того, наскільки успішно вдається сформувати й закріпити у свідомості принципи й навички здорового способу життя в молодому віці, залежить надалі вся діяльність, що перешкоджає розкриттю потенціалу особистості.
По сучасних поданнях у поняття здорового способу життя входять наступні складові:
відмова від шкідливих пристрастей (паління, уживання алкогольних напоїв і наркотичних речовин);
оптимальний руховий режим;
раціональне харчування;
загартовування;
особиста гігієна;
позитивні емоції.
Сформована система утворення не формує належної мотивації до здорового способу життя. Дійсно, більшість людей знають, що курити, пити й уживати наркотики шкідливо, але дуже багато дорослі прихильні цим звичкам. Ніхто не сперечається з тим, що треба рухатися, загартовуватися, але більшість дорослих людей ведуть малорухомий спосіб життя. Неправильне, нераціональне харчування приводить до збільшення числа людей з надлишковою вагою й всіма наслідками, що випливають. Труднощі сучасного життя залишають досить мало місця для позитивних емоцій.
Викладене дозволяє зробити висновок про те, що «знання» дорослих людей про здоровий спосіб життя не стали переконаннями, що немає мотивації до турботи про власне здоров'я.
Найважливіший фактор здорового способу життя - руховий режим. Життя сучасної людини, особливо в містах, характеризується високою питомою вагою гіпомнезії й гіподинамії й це при тім, що практично ніхто не заперечує те положення, що основна причина багатьох хвороб цивілізації - недостатня рухова активність.
Особливо страждають від гіподинамії студенти. Більше часу свого пильнування вони змушені проводити сидячи за робочим столом, комп'ютеризація навчального процесу збільшила обездвиженність учнів.
Один-два заняття фізичною культурою в тиждень не компенсують недолік рухової активності. У той же час нерідкі й випадки низької ефективності занять фізичними вправами.
Як згадувалося вище, на заняттях фізичною культурою студенти розділені на три групи: основна, підготовча й спеціальна. Останні дві групи виділяються за медичними показниками (різні захворювання в стадії компенсації, субкомпенсації та інше). В основну групу автоматично попадають учні, що не ставляться до цих груп, і саме з ними проводяться заняття по затверджених програмах. Це так звані «практично здорові». У той же час щирий їхній стан здоров'я практично не визначається, у найкращому разі про нього судять по показниках фізичного розвитку, що малоінформативно.
Говорячи про оптимальний руховий режим, варто враховувати не тільки вихідний стан здоров'я, але й частоту й систематичність застосовуваних навантажень. Заняття повинні базуватися на принципах поступовості й послідовності, повторності й систематичності, індивідуалізації й регулярності. Доведено, що найкращий оздоровчий ефект (у плані тренування серцево-судинної й дихальної систем) дають циклічні вправи аеробного характеру: ходьба, легкий біг, плавання, лижні й велосипедні прогулянки. У комплекс щоденних вправ необхідно включити також вправи на гнучкість.
У цей час є велика література, присвячена теоретичному й методичному питанням оптимізації рухової діяльності, розроблений і практично апробований ряд оздоровчих систем занять фізичними вправами, що володіють доступністю, простотою реалізації, з'ясовною ефективністю.
Підбиваючи підсумок викладеному в справжньому розділі, можна відзначити, що краще не «бігати за здоров'ям в 40-60 років підтюпцем», а краще постійно займатися фізичними вправами. Ці заняття повинні стати звичкою. Якщо вважати заняття фізичними вправами другорядною справою, то завдання оздоровлення людей не вирішити. І ще хочеться відзначити - руху, змагання, самоствердження - природна суть фізичної культури й спорту. Вони допомагають людині розкрити свої внутрішні резерви, природний потенціал і можливості, про які ми не догадуємося. Вони, як і будь-яка інша галузь загальнолюдської культури, відрізняються, скажемо, від торгівлі або бізнесу тим, що їхня щира віддача (цінність) не буває миттєвої. Вкладені у фізичне виховання засоби можуть вертатися сторицей у вигляді непомітних ока речей, наприклад, підвищенням працездатності людей.
Фізична культура для працівників розумової праці
У сучасних умовах життя фізична праця всі частіше заміщається діяльністю, що характеризується більшими розумовими й емоційними навантаженнями при незначній м'язовій. Поряд з нервово-психічною перенапругою формується синдром гипокинезии (від грецького hypo - зменшення, kinesis - рух). Синдром містить у собі непропорційний розвиток, надлишкову масу тіла, порушення обміну речовин, психоемоційні розлади. Збільшується ризик розвитку захворювань серцево-судинної системи.
Одним з важливих шляхів усунення факторів ризику є впровадження фізичної культури в повсякденне життя людини. Однак заняття фізичною культурою мінімальну користь приносять при створенні комплексної системи тренувань із обліком возрастно-полових особливостей, індивідуального здоров'я, екологічних факторів і т.д. У протилежному випадку ефективність спортивних тренувань може бути різко знижена, і замість користі вони можуть принести шкоду.
Види м'язової діяльності
При систематизації м'язової роботи як класифікаційні ознаки виділяють обсяг активної м'язової маси, тип м'язових скорочень, силу й потужність скорочень м'язів, енерговитрати.
Залежно від обсягу працюючих м'язів виділяють:
Локальні навантаження - активізується менш 1/3 всієї м'язової маси тіла.
Регіональні навантаження - активізується від 1/3 до 2/3 всієї м'язової маси тіла.
Глобальні навантаження - активізується понад 2/3 м'язову масу тіла.
При заняттях фізичною культурою переважають глобальні навантаження.
По характері скорочення виділяють:
Статичні навантаження, пов'язані з фіксацією тіла, збереженням положення в просторі.
Динамічні навантаження, пов'язані з рухом (ходьба, біг, плавання й т.д.).
Між навантаженням і швидкістю скорочення м'яза існує зворотнопропорційна залежність. По співвідношенню величини й тривалості навантаження виділяють три види вправ.
Силові вправи. При цьому м'яза розвивають максимальна напруга в статичному або динамічному режимі, при малій швидкості руху й великому зовнішньому опорі.
Швидкісно-силові вправи.
При цьому виді вправ м'яза розвивають силу й швидкість скорочення, що становлять 30-50% від максимальної.
Вправи на витривалість.
При цьому сила й швидкість скорочень м'язів відносно невеликі, але вправи виконують протягом тривалого часу (від декількох десятків мінут до декількох годин).
По величині енерговитрат м'язова робота підрозділяється на:
легку;
помірну;
важку;
дуже важку.
По характері рухів вправи підрозділяються на циклічні (біг, ходьба й т.д.) і ациклічні (стрибки, єдиноборства й т.д.).
Стан організму на спортивних тренуваннях
Під час тренувань функціональні перебудови основних систем організму дозволяють виділити три основних періоди: передстартовий, основний і відбудовний.
Передстартовий стан.
Воно виникає за кілька мінут або годин до початку фізичної діяльності й по своїй природі пов'язане із психоемоційною напругою. Глибина й виразність передстартових реакцій значною мірою зв'язані зі значимістю майбутніх змагань, індивідуальними психофізіологічними особливостями. Передстартовий стан характеризується напругою системи кровообігу (збільшується частота серцевих скорочень, серцевий викид, артеріальний тиск), зростають легенева вентиляція й температура тіла. Розвивається так званий процес врабативания. Всі зміни, що відбуваються, пов'язані з активізацією симпато-адреналінової системи. У той же час надлишкова активізація центральної нервової системи в передстартовому періоді може привести до виснаження ресурсів, розвитку «позамежного гальмування» і зниженню спортивного результату.
Передстартовий стан містить у собі процес розминки й процес врабативания.
Розминка - комплекс спеціальних вправ, виконаних перед тренуванням або змаганнями, сприяє підвищенню працездатності. Розминка сприяє підвищенню активності сенсорних, моторних і вегетативних центрів, посиленню діяльності ендокринних залоз, створюючи умови для більше ефективної регуляції вегетативної й моторної функцій.
Розминка підсилює роботу систем, що забезпечують транспорт кисню до працюючих м'язів. Зростають легенева вентиляція, швидкість дифузії кисню з альвеол у кров, хвилинний обсяг кровообігу, розширюються посудини кістякових м'язів, збільшується венозне повернення.
По характері вправ розминка може бути загальної й спеціальної. Остання максимально наближена до характеру майбутньої діяльності.
Врабативанием називають поступове збільшення працездатності людини на початку виконання спортивних вправ. У цей час відбувається перебудова нейрогуморальних механізмів регуляції рухів і вегетативних функцій на новий більше напружений режим діяльності й поліпшення координації рухів. При цьому необхідно враховувати, що руховий апарат має більшу лабільність у порівнянні з вегетативними центрами й швидше переходить на новий ритм діяльності.
Так, при бігу максимальна швидкість руху досягається через 5-6 сік., а система кровообігу перебудовується лише через 1-2 мін. У результаті такого дисбалансу в початковій фазі роботи м'яза відчувають дефіцит кисню й працюють в анаэробном режимі. Виникаючий кисневий дефіцит гаситься за рахунок анаэробних механізмів енергетики (гліколіз), відновлення може відбуватися в процесі роботи або після її завершення (це залежить від інтенсивності й тривалості навантаження).
Якщо ж врабативание відбувається занадто швидко, це може привести до ушкодження м'язів і розвитку патології.
Тривалість стадії врабативания в основному залежить від рівня тренованості людини.
Основний період фізичної діяльності.
Після закінчення періоду врабативания організм переходить у стійкий стан аеробної роботи. Такий стан характеризується оптимальним станом активності моторної й вегетативної систем, коли потреба м'язів у кисні забезпечується повністю, його можна оцінити як щирий стійкий стан.
Якщо ж організм випробовує максимальні фізичні навантаження й величина навантажень не відповідає рівню тренованості, розвивається помилковий стійкий стан. При цьому споживання кисню близько до максимально можливої величини й підтримує м'яза в робочому режимі, не забезпечуючи, однак, відновлення витрачених резервних запасів енергії. В організмі починає накопичуватися так званий «кисневий борг», і в м'язах знову активізуються анаэробние процеси. Це, у свою чергу, приводить до нагромадження недоокислених продуктів, у м'язах і крові підвищується зміст молочної кислоти, рн збільшується в кислу сторону.
функціональний стан, Що Розвивається, оцінюється як стан стомлення, що приводить до зниження ефективності фізичної роботи.
Механізми розвитку стомлення досить різноманітні й зачіпають всі рівні функціонування організму. Їх підрозділяють на центральні й периферичні.
Центральні механізми стомлення пов'язані зі змінами в діяльності вегетативної ланки й ендокринної системи. Наслідком цих змін є зниження швидкості доставки кисню до працюючих м'язів і погіршення ефективності енергообміну.
Периферичні механізми стомлення торкають стан виконавчої ланки нервово-м'язового апарата.
Найбільшою мірою стомленню піддається синаптічеськоє ланка (блокуюча передача нервового імпульсу саксона мотонейрона на мембрану кістякового м'язового волокна. Крім цього, виділяють недостатність кальцієвих механізмів кістякових м'язових кліток, що приводить до порушення регуляції процесу м'язового скорочення. Третій механізм стомлення зв'язаний безпосередньо з порушенням скорочувальної функції кістякових м'язів. Причинами є недолік макроергичних з'єднань (аденозитрофосфати й креатинфосфати), виснаження запасів глікогену, закислення цитоплазми. Останнє приводить до порушення функціонування всіх клітинних і мембранних ферментів.
Відновлення фізичних функцій.
Після припинення фізичної роботи інтенсивність функціонування систем, що забезпечують підвищену потребу організму в кисні, поступово зменшується й досягає вихідного рівня. Цей процес називається відновленням, протягом якого якісні показники серцево-судинної й дихальної систем вертаються до вихідних параметрів, із крові віддаляються недоокислені продукти метаболізму, у м'язових клітках активізуються пластичні процеси, відновлюється запас глікогену й макроергичних з'єднань. У цей період організм відчуває потребу в кисні. Фаза компенсацій «кисневого боргу» триває в межах години й підрозділяється на два компоненти. Швидкий (алактатний) компонент тривалістю 2-3 мін. забезпечує відновлення змісту кисню у венозній крові, насичення киснем гемоглобіну, відновлення запасів, що виснажилися, фосфомакроэргических з'єднань у цитоплазмі м'язових кліток (аденозинтрифосфат, креатинфосфат).
Повільний (лактатний) компонент триває 30-60 мін. і зв'язаний, в основному, з усуненням лактата із крові й тихорєцької рідини.
Фізіологічні основи спортивного тренування
Як уже згадувалося вище, стан високої працездатності (тренованість) досягається в процесі спортивних тренувань. Фактична сутність розвитку тренованості полягає в тому, що під впливом систематичної повторної роботи з поступовим збільшенням її загального обсягу й інтенсивності в організмі людини відбуваються морфологічні, біохімічні й фізіологічні зміни, що приводять до підвищення його працездатності. Всі ці зміни специфічні, тобто залежать від особливостей навантажень, що тренують. Якщо навантаження носять специфічний характер, то більшою мірою розвиваються навички, необхідні у вибраному виді спорту - сила, швидкість, витривалість, спритність і т.д.
Поняття тренованості містить у собі, як треба з вищевикладеного, цілий комплекс змін, в основі яких лежать різні фізіологічні механізми.
Контроль переносимості фізичних навантажень
Важливим аспектом фізичних тренувань є оцінка фізичної працездатності й контроль переносимості фізичних навантажень. У спортивній медицині існує безліч апаратних методів оцінки фізичної працездатності. Найпоширенішим тестом є визначення ФР-170. Цей показник фізичної працездатності обмежує величину фізичного навантаження, що приводить до збільшення частоти серцевих скорочень до 170 ударів у мінуту.
Однак у повсякденній навчально-виховній роботі досить точно визначати фізичну працездатність дозволяють спрощені тести. Найпоширенішою пробу з підйомом на щабель висотою від 20 до 50 див із частотою від 10 до 27 сходжень у мінуту протягом 3-4 мін. У таблиці наведена величина потужності (кгм/хв. на 1 кг маси тіла) при виконанні такого навантаження.
ПОТУЖНІСТЬ СИЛОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ
| Висота щабля (див) | Частота сходжень в 1 мінуту | |||||
| 10 | 15 | 20 | 22 | 25 | 27 | |
| 20 | 2,6 | 3,9 | 5,2 | 5,7 | 6,5 | 7,0 |
| 25 | 3,3 | 4,9 | 6,6 | 7,2 | 8,2 | 8,8 |
| 30 | 3,9 | 5,9 | 7,8 | 8,6 | 9,8 | 10,5 |
| 35 | 4,6 | 6,8 | 9,2 | 10,0 | 11,4 | 12,3 |
| 40 | 5,2 | 7,8 | 10,4 | 11,4 | 13,0 | 14,0 |
| 45 | 5,9 | 8,8 | 11,2 | 12,9 | 14,6 | 15,8 |
| 50 | 6,5 | 9,8 | 13,0 | 14,3 | 16,3 | 17,6 |
Навантаження необхідно підбирати індивідуально, щоб до її закінчення частота пульсу становила 160-170 ударів у мінуту. Якщо після виконання навантаження вона істотно нижче, варто збільшити висоту сходи й частоту сходжень. Якщо ж частота пульсу зростає вище - навантаження варто знизити.
Така методика застосовна як для самооцінки фізичної працездатності, так і для контролю в організованих групах. Для визначення ФР 170/кг необхідно виконати 3-4 навантаження різної величини.
Більш точно величину ФР 170 / кг можна встановити, використовуючи спеціальні таблиці.
Коефіцієнти для визначення ФР 170/кг
| ЧСС після навантаження | ЧСС до навантаження | ||||||||
| 50 | 55 | 60 | 65 | 70 | 75 | 80 | 85 | 90 | |
| 190 | 0,86 | 0,85 | 0,85 | 0,84 | 0,83 | 0,83 | 0,82 | 0,81 | 0,8 |
| 185 | 0,89 | 0,89 | 0,88 | 0,88 | 0,87 | 0,87 | 0,86 | 0,85 | 0,84 |
| 180 | 0,92 | 0,92 | 0,92 | 0,91 | 0,91 | 0,9 | 0,9 | 0,89 | 0,88 |
| 175 | 0,96 | 0,96 | 0,96 | 0,96 | 0,95 | 0,95 | 0,95 | 0,95 | 0,94 |
| 170 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 | 1,0 |
| 165 | 1,05 | 1,05 | 1,06 | 1,06 | 1,07 | 1,07 | 1,08 | 1,08 | 1,09 |
| 155 | 1,15 | 1,16 | 1,17 | 1,18 | 1,19 | 1,20 | 1,22 | 1,23 | 1,25 |
| 150 | 1,20 | 1,21 | 1,22 | 1,24 | 1,25 | 1,26 | 1,28 | 1,31 | 1,33 |
Обсяг рухової активності, що рекомендується, залежно від фізичної працездатності
| ФР 170 /кг |
Обсяг рухової активності, км/сут |
Кількість занять у тиждень | Тривалість занять, хв | |
| Загальний | Інтенсивний | |||
| До 9,0 | 8-11 | 1-1,5 | 3 | 20-30 |
| 9-12,9 | 9-13 | 1, 5-2 | 3 | 35 |
| 13-15,9 | 12-15 | 1, 5-2,5 | 3-4 | 40 |
| 16-18,9 | 14-17 | 2, 5-3,0 | 3-4 | 50 |
| 19,0 і більше | Більше 16 | 3, 0-4,5 | 4 | 70 |
Виконавши одне навантаження, необхідно знайти в таблиці значення коефіцієнта, що відповідає частоті серцевих скорочень до й після фізичного навантаження. Отримане значення множиться на значення навантаження, отримане з таблиць.
Залежно від величини ФР 170 /кг складається режим спортивних тренувань. Найбільш загальні рекомендації зі складання режиму тренувань із обліком індивідуального фізичного розвитку наведені в таблиці.
ВИСНОВОК
Створення умов для формування людини, що гармонічно сполучить у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість, є однієї з актуальних проблем.
Заняття фізичними вправами мають величезне виховне значення - сприяють зміцненню дисципліни, підвищенню почуття відповідальності, розвитку наполегливості в досягненні поставленої мети. Включення в навчальний план Вузів дисципліни «Фізична культура» обумовлена завданнями підготовки кваліфікованих фахівців, що мають високий рівень як спеціальної, так і фізичної підготовки.
Багато студентів недостатньо ясно уявляють собі мети й завдання фізичного утворення, спорту й рухової реабілітації. Все це ускладнює процес їхньої адаптації до специфічних форм навчання у Вузі. Тому питання про те, як навчити студентів Вузів регулярно застосовувати різні форми й методи фізичної культури в повсякденному житті, є актуальним.
Наше століття - вік значних соціальних, технічних і біологічних перетворень. НТР внесла в спосіб життя людини поряд із прогресивними явищами й ряд несприятливих факторів, у першу чергу гіподинамію й гіпокинезію (недолік обсягу рухової діяльності), нервові й фізичні перевантаження, стреси професійного й побутового характеру. Все це приводить до порушення обміну речовин в організмі, схильності до серцево-судинних захворювань, надлишковій масі тіла й ін. вплив несприятливих факторів на стан здоров'я молодого організму настільки велике й об'ємно, що внутрішні захисні функції організму не в змозі з ними впоратися. Досвід десятків тисяч людей, що випробували на собі вплив такого роду несприятливих факторів, показує, що кращою протидією їм є регулярні заняття фізичними вправами, які допомагають відновленню й зміцненню здоров'я, адаптації організму до умов зовнішнього середовища.
Варто помітити, що навіть самостійні заняття фізичними вправами при чіткому плануванні фізичного навантаження й відпочинку дають високий ефект. У цей час спостерігається ріст кількості людей різних віків і професій, що прилучаються до щоденних занять фізичними вправами. Це не данина моді й не виконання чиїхось вказівок і наказів, а швидше за все веління часу, результат усвідомленої необхідності. Не випадково замічене, що здоров'я, життєвий тонус, настрій людей залежать не від однієї лише медицини. Тому просто необхідно займатися фізичною культурою постійно.
На закінчення скажемо кілька слів про профілактику захворювань засобами фізичної культури.
Відомо, що здоров'я людини визначається на 20% генетичною схильністю, на 20% екологічними факторами, на 10% рівнем медичного забезпечення й на 50% - способом життя людини. Саме на цьому напрямку можна чекати найбільш ефективного прориву в рішенні проблем відновлення й збереження здоров'я.
Досвід розвинених країн показує, що шлях збільшення інвестицій у відбудовну медицину є тупиковим. Так, в економічно благополучних США середня тривалість життя збільшилася до 70-80 років, а вкладення в охорону здоров'я вже досягли 12% валового національного доходу. При такій тенденції неможливе досягнення максимальної тривалості життя людини ( 120-140 років). Багато більше перспективним виявилося вкладення засобів у профілактичну медицину й програми загального оздоровлення населення. Так, систематична робота із профілактики паління дозволяє протягом 5 років на 20% скоротити кількість курящих і на 5% захворюваність, непрацездатність і смертність від основних неінфекційних захворювань (у країнах Східної Європи 25% чоловіків умирає від наслідків паління). Зниження вживання алкоголю (у Росії не менш 20% населення є побутовими п'яницями) і наркотиків (у Росії не менш 1,5 млн. чоловік систематично вживають наркотики) на 15% дозволять зменшити втрати від тимчасової непрацездатності, на 25% знизити захворювання, обумовлені токсичними ефектами алкоголю й наркотиків, забезпечивши також зниження травматизму на 10%. Збільшення рухової активності дозволить істотно збільшити рівень здоров'я, знизити захворюваність.
Численними дослідженнями показано, що однієї з основних причин хвороб серця й посудин, що становлять в індустріально розвинених країнах до 58% смертності, є такі особливості способу життя, як неправильний характер харчування, шкідливі звички, низький рівень рухової активності.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Анищенко В.С. Фізична культура: Методико-практичні заняття студентів: Навчальний посібник. - М.: Изд-У РУДН,2006;
Богатирьов В.С. Методика розвитку фізичних якостей юнаків: Навчальний посібник. - Кіров, 2005 р.
Ильинчина В.И. Фізична культура студента. М. 1999.
Ковалів В.С., Холодів Ж.К. Теорія й методика фізичного виховання й спорту. М.: Академія. 2006.
Куценко Г. И., Новиков Ю. В.