Xreferat.com » Рефераты по физкультуре и спорту » Курортно-рекреаційний комплекс України. Основні проблеми і перспективи розвитку

Курортно-рекреаційний комплекс України. Основні проблеми і перспективи розвитку

цієї стратегії спрямована на задоволення внутрішнього та зовнішнього попиту у рекреаційних послугах;

- стратегію пріоритетності рекреації. Цей тип стратегії доцільно обирати регіонам, які мають середній рівень стратегічного потенціалу або високий, але якісна структура є дисгармонійною чи недостатньою. Крім того, цей тип необхідно обирати тим рекреаційним системам, в яких немає яскраво раженої рекреаційної орієнтації, але розвиток галузей, які перешкоджають функціонуванню рекреації, обмежується. Діяльність рекреаційної системи при виборі цього типу стратегії орієнтується на задоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах і частково зовнішнього;

- стратегію диверсифікації. Цей тип характерний для регіонів які мають незначний природно-рекреаційний потенціал, проте його частка в структурі прнродно-ресурсного потенціалу регіону с значною, а стратегічний потенціал - високим чи середнім. Рекреаційна система при виборі цієї стратегії націлена на повне задоволення внутрішнього попиту;

- стратегію лібералізації. Цей тип характерний для рекреаційних систем де поряд з цінними рекреаційними ресурсами є інші природні ресурси, економічна цінність яких співвідносна із цінністю рекреаційних ресурсів. При виборі цієї стратегії в регіоні рівноцінно розвиваються як промисловість, так і рекреація, при чому без шкоди одна для одної. При виборі цієї стратегії цільовим ринком рекреаційної системи буде внутрішній;

- відступну стратегію. Цей тип стратегії характерний для регіонів, де рекреація не відноситься до пріоритетних сфер діяльності, а стратегічний потенціал є низьким. У цьому випадку рекреаційна система розвивається так, щоб не зашкодити розвитку інших сфер національної економіки та орієнтується на часткове задоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах.

Враховуючи багатоцільовий характер функціонування рекреаційних систем, можна говорити про наявність системи функцій, які вона викопує. Функціональна спрямованість рекреаційної системи регіону також зумовлена структурою стратегічного потенціалу, сформованою за функціональним принципом, а також на основі розподілу та спеціалізації праці. Тому другим рівнем багаторівневої моделі формування стратегій розвитку регіональної рекреаційної системи та реалізації стратегічного потенціалу є розробка функціональних стратегій.

Функціональна стратегія - тип забезпечуючої стратегії, яка визначає функціональну орієнтацію певної рекреаційної системи залежно від складу її стратегічного.потенціалу. 7

Серед функціональних стратегій доцільно виділити:

- стратегію розвитку пізнавальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішній попит. Основний чинник - наявність природно-заповідних об'єктів, рекреаційних атракцій. історико культурних, сакральних пам'яток;

- стратегію розвитку спортивної рекреації. Орієнтація на внутрішній і частково зовнішній попит. Основний чинник- наявністьсприятдиних кліматичних і природно-географічних умов, розвиток спеціальної інфраструктури;

- стратегію розвитку лікувальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і вітутрішній попит. Основини чинник - наявність і розташування цінних рекреаційних територій лікувального призначений, цінних рекреаційних ресурсів, зокрема мінеральних вод та лікувальних грязей, санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, кваліфікованих працівників, сприятливих екологічних умов;

- стратегію розвитку оздоровчої рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішній попит. Основі її чинники - наявність земель оздоровчого призначення та рекреаційних ресурсів для реалізації цілей оздоровлення: водні, лісові та мінеральні ресурси, заклади спеціальної інфраструктури та кваліфіковані працівники, сприятлива екологічна ситуація та клімат.

- стратегію змішаної спеціалізації - характерна для регіональних рекреаційних систем, де наявні умови для розвитку сфер рекреації різного спрямування, наприклад, пізнавальної та лікувальної;

- стратегію диференційованої спеціалізації - характерна для рекреаційних систем, де є можливості для розвитку суміжних сфер рекреації, наприклад, оздоровчої та лікувальної;

- стратегію універсальної спеціалізації - характерна для рекреаційних систем, у яких наявні умови для розвитку всіх сфер рекреації. В основному цей тин стратегії обирають регіони з високим рівнем стратегічного потенціалу рекреаційної системи.

Туризм виступає дієвим засобом формування ринкових механізмів, поповнення державного і місцевого бюджетів, створення нових робочих місць, однією з форм раціонального використання вільного часу, змістовного проведення дозвілля, оздоровлення нації. Одним з основних напрямків туризму стає сільський туризм, що має усі шанси на ефективний і успішний розвиток.

Розділ ІІІ. Сільський туризм. Оцінка сучасного стану та перспективи розвитку


З початку XXI ст. сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, що динамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що стали надзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустрію туризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму, альтернативні масовому, — так звані зелені подорожі. Згідно з офіційними статистичними даними ВТО, "зелені" подорожі нині займають від 7 до 20 % у загальному обсязі турпоїздок.

Темпи росту сільського зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10—15 % .8

Тільки один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму, на сьогодні складає близько 2 млн. ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. "зелених" туристів.

У 1990-х рр. сільські місцевості України зазнали істотних структурних змін: проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків, масовою заробітчанською міграцією, погіршенням соціального захисту, втратою сільської ідентичності й культури.

Упродовж останніх 15 років незалежного розвитку Україна має стійку негативну тенденцію до скорочення кількості сільських населених пунктів, тобто вимирання сіл. З 1990 р. до початку 2006 р. Україна втратила 312 сіл. їхні назви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навіть із сучасних географічних карт.

За даними офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600 сіл, однак у 8,5 тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жодна дитина. А це означає, що такі села також приречені на "тихе" вимирання.

Нині українські демографи щораз частіше оперують такими науковими поняттями, як "поселення, що зникають" та "занепадаючі поселення". Для прикладу, лише у Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційно зараховано 85 (4,6 %) сільських поселень. Це села з населенням до 50 осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населення пенсійного віку (60—80 % ). У багатьох з цих малих сіл на сьогодні проживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатного передпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такі поселення надалі зникатимуть.

Відродження і подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України нині пов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Наукові дослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхні соціально-економічні проблеми.

Регіони України мають надзвичайно багату природно- й етнокультурноресурсну базу, що створює передумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат, мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукою організації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашої країни.

Сільський зелений туризм— один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському, Поліському, Подільському, Наддніпрянському реґіонах. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

Пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму в усіх регіонах України зумовлена такими обставинами:

•Регіони України володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, що потребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціонального використання у відпочинково-туристичних цілях.

• Збережена етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави (Буковина, Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивною міжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бути серед основних осередків розвитку сільського туризму на Європейському континенті.

• Розвиток сільського зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе для відродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економіки аграрних районів нашої держави.

• Поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішує низку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття, закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо.

• Практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічної свідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль у збереженні довкілля.

• Форма масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованню національно-патріотичних почуттів.

У пропонованому навчальному посібнику здійснено спробу узагальнити теоретичні напрацювання в царині менеджменту, маркетингу та організації сервісу сільського зеленого туризму, проаналізувати досвід організації такої форми масового дозвілля у країнах Європейського Союзу, окреслити сучасний стан і тенденції становлення сільського зеленого туризму в Україні.

Сільський туризм – це варіант для тих, хто хоче відпочити на природі, в затишному мальовничому куточку та зануритися в атмосферу українського села. Україна з її природними та культурними ресурсами є привабливою країною для «зелених» туристів. Це спричинено різноманіттям ландшафтів (морське узбережжя та степи на півдні, гори на заході, ліси та озера на півночі), м'яким континентальним кліматом, великою історичною та культурною спадщиною, гостинністю населення, збереженням національних традицій у сільський місцевості.

Цей вид діяльності пов'язаний з організацією відпочинку туристів у сільській місцевості, їх перебуванням у будинку сільського господаря й використанням природних і культурних ресурсів місцевості. Центральною фігурою в організації відпочинку па селі є сільська родина, яка веде особисте селянське господарство в селі та здійснює надання послуг у сфері сільського туризму - забезпечує туристів житлом, харчуванням, знайомить із місцевою культурою і традиціями. Сільський туризм дозволяє реалізувати:

- відпочинок міських жителів у сільській місцевості;

- популяризацію української культури;

- поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України;

- комплексний розвиток сільських територій і сільської інфраструктури, створення нових джерел доходів сільського населення.

В останні роки відбувається значне зростання попиту на відпочинок в сільській місцевості. Для сільських мешканців цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткувапня й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації сервісу СТ стимулює облаштування сільських осель і благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюються па вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.

Популяризація та поширення СТ є актуальними для України, оскільки це сприяє вирішенню таких питань:

- охорона і розвиток місцевих народних традицій:

- забезпечення проживання та відпочинку в місцевості, де відсутня готельна промисловість;

- створення робочих місць для селян і ремісників,

- сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

- підвищення стандарту та естетики сільських осель, поліпшення якості життя мешканців села.

На сьогодні в Європі існують різні концепції реалізації сільського туризму: сільський будинок, сільський готель, замок, історичне помістя, приморські оселі; кінні ферми; виноробні садиби; і ірськолижні міні-готслі; рибальські та мисливські оселі і ферми.

Для підтримки обслуговування та створення можливості вибору в Європі запроваджена сертифікація послуг сільського туризму (державна і добровільна), та система катетеризації сільського житла для туристів. Катетеризація сільського житла для туристів здійснюється в кожній європейській країні за окремими критеріям згідно з переліком засобів обслуговування та комфорту:

- площа помешкання та кількість кімнат;

- умеблювання;

- санітарпотігієпічні умови;

- наявність різних видів побутової техніки;

- органі іація харчування;

- гастрономічні пропозиції;

- оформлення інтер'єру;

- присутність або відсутність господарів;

- наявність та облаштування спортивних майданчиків, саун, басейнів і гаражів;

- можливість залучення туристів у традиційному фермерському господарстві;

- етнографічні ознаки;

- можливість утримання домашніх тварин;

- наявністю програми скотуристичного супроводу;

- оселі для інвалідів;

- рівень наданих послуг.

Для України велике значення має досвід, набутий у галузі СТ західними сусідами, зокрема Польщею. Масовий сільський туризм зародився у Польщі на початку 90-х років XX ст. внаслідок зміни соціально-політичної формації та відкриття кордонів. Діяльність в галузі СТ в Польщі здійснюється з дотриманням таких принципів і умов:

1. Діяльність у галузі СТ не належить до підприємницької діяльності, господарі звільнені від обов'язку реєстрації своєї діяльності в місцевих органах влади.

2. Житловий будинок має знаходитися в сільській місцевості та належати до сільського господарства, кімнати, які здаються «зеленим туристам», знаходяться в житловому будинку, їх кількість не більше п'яти.

3. Санітарпотігієпічні умови проживання та умови харчування туристів в садибі мають відповідати нормативним актам для помешкань та будинків садибного типу.

4. Вимоги до приміщень: кімнати площею не менше 20м2 наявність 1 санвузла не більше як на 15 відпочивальників, електричне освітлення, встановлений перелік меблів, опалення.

5. Медична довідка про стан здоров'я.

6. Можливість самостійного приготування їжі або приготування їжі господарями згідно з мінімальними вимогами до правил харчування в сільській садибі.

7. Загальні правила пожежної безпеки житлових будинків.

8. Обов'язковий журнал реєстрації відпочивальників в господарстві,

9. Наявність усного або письмово договору між сторонами.

10. Вимоги до страхування майна згідно з чинним законодавством.

На сьогодні у Польщі впроваджена добровільна категоризація і сертифікація послуг СТ, що гарантує високу якість обслуговування в катетеризованих садибах. Сільський туризм посприяв розвитку депресивних регіонів, зростанню зайнятості та доходів у сільській місцевості, збереженню національних культурних традицій.

Тенденцією розвитку СТ є процес глобалізації в даній сфері, що передбачає, зникнення будь-яких бар'єрів у міжнародних туристичних обмінах, здешевлення транспортних послуг і створення однорідної за рівнем сервісу туристичної інфраструктури в різних країнах світу. Характерною рисою процесу глобалізації в сфері сільського туризму є створення глобальних банків даних пропозицій країн світу, налагоджуються механізми глобальної торгівлі цими послугами з використанням електронної мережі Інтернет, що має стати визначальним у системі пропозиції та збуту на світовому ринку послуг сільського туризму.

На сьогодні у світі індустрія сільського туризму - це найбільш динамічний сектор світового туристичного господарства. Європейський Союз вбачає в розвитку сільського туризму основний важіль економічного підйому сільських територій.

Діяльність у галузі СТ базується на Законі України «Про туризм», Законі України «Про особисте селянське господарство», Указі Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села»,(№1356 від 20.12.2000), Державній програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова Кабінету міністрів України від 29.04.2002 №583), Указі Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (від 10.08.1999 №973/99), проекті Закону України «Про сільський зелений туризм», інших законодавчих актах України, які встановлюють засади раціонального використання туристичних ресурсів сільських територій і регулюють відносним, пов'язані з організацією і здійсненням сільського туризму. 9

Можна виділити такі підвиди сільського туризму:

- короткотерміновий у період вихідних днів: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, походи в гори;

- відпочинковий на час відпусток;

- відпочинок іноземців в Україні.

Суб'єктами, які здійснюють і забезпечують туристичну діяльність у сфері сільського туризму, можуть бути:

- фізичні особи (сільські господарі та члени їхніх родини), які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового проживання туристів у власному житловому будинку сільського господаря, в окремому будинку або на території особистого селянського господарства; послуги з харчування туристів, послуги туристичного супроводу, а також інші послуги, пов'язані з перебуванням туристів у даному господарстві та у даній місцевості;

- суб'єкти підприємницької діяльності, які падають послуги з тимчасового проживання, харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

- фізичні особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з туристичним супроводом.

Український селянин у межах сільського туризму як виду підсобної діяльності може займатися:

- активним туризмом (організація на території селянського господарства спортивного майданчика, ставка для спортивного рибальства, пішохідні, сипні, вело- та кінні маршрути і прогулянки);

- скотуризмом (організація відпочинку в екологічно чистій місцевості, падання можливості споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

- мисливським туризмом;

- культурно-етнічною діяльністю (виробництво й продаж сувенірної продукції народних промислів, залучення туристів до участі у національних обрядах, традиційних ремеслах і господарських роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

Діяльність суб'єктів туристичної діяльності у сфері сільського та сільського зеленого туризму не підлягає ліцензуванню в таких випадках: якщо надаються послуги з тимчасового розміщення туристів у власному житловому будинку сільського господаря, в окремому будинку або на території особистого селянського господарства; послуги з харчування туристів, а також інші послуги, пов'язані з перебуванням туристів уданому господарстві або у даній місцевості, якщо така діяльність не підпадає під категорію турагентської або туронераторської діяльності.

Діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності, тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавство також передбачає за певних умов звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб. Але на сьогоднішній день потребує доопрацювання положення проекту, за яким сільські господарі можуть вести діяльність із надання туристичних послуг у сфері сільського туризму без реєстрації як суб'єкти підприємницької діяльності в разі, якщо кількість туристів, які одночасно приймаються, не перевищує 8 осіб, оскільки неможливо проконтролювати, яка кількість осіб перебуває одночасно па відпочинку у господарстві. Звільнення від оподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається за таких умов:

- житловий будинок, у якому здаються кімнати, розташований на сільській території і належить до сільського господарства;

- житлові кімнати знаходяться у житловому будинку чи прибудові господаря та здаються відпочивальникам, а не сезонним робітникам або іншим особам на тривалий термін.

В Україні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму є Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (надалі — Спілка). За її ініціативою створені й функціонують осередки сільського туризму у більшості областей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними органами управління розроблено Проект концепції та розпочато роботу над Програмою розвитку сільського туризму в Україні.

Спілка проводить екологічне маркування садиб на виконання вимог екологічного стандарту а саме до таких складових послуг сільського туризму: довкілля; садиби; кімнат, продуктів; раціонального використання водних ресурсів; раціонального використання електроенергії та пали на; обмеженого використання побутових хімічних засобів; туристичної інформації; рекомендованої туристичної діяльності; підтримки народних традицій; транспорту.

В Україні відбувається стабільний розвиток діяльності в галузі СТ. Але оскільки цей вид економічної діяльності є новим для нашої країни, то існує низка проблем, над вирішенням яких ще необхідно працювати.

Подальший розвиток сільського туризму в Україні вимагає впровадження низки заходів, які дозволять розвинути цей вид діяльності:

1. Удосконалення законодавчої та пормативно-правоіюї бази, її гармонізація з міжнародними стандартами:

- доопрацювання та прийняття Закону України «Про сільський і сільський зелений туризм»,

- розроблення нормативних вимог до облаштування сільських осель і об'єктів туристичної інфраструктури;

- визначення нормативних вимог до інформації про туристичні маршрути й об'єкти туристичної інфраструктури та порядку їх встановлення.

2. Розроблення нормативно-правової бази з питань функціонування системи стандартизації та сертифікації послугу сфері сільського туризму, присвоєння господарству і послугам, які надаються туристам, відповідної категорії якості та рівня обслуговування. Присвоєння категорії житлу, яке надається у користування туристам і відпочивальникам, дає право сільському господарю повідомляти про відповідну якість житлових умов у засобах реклами, встановлювати відповідний рівень оплати за проживання, сприяє підтримці житла у належному етапі, підвищенню комфорту та якості житлових умов.

3. Сертифікація послуг СТ з метою підвищення привабливості особистого селянського господарства дня туристів. Сільські господарі та члени їхніх родин, які надають послуги з сільського туризму, за власним бажанням мають право сертифікувати послуги СТ, то дозволить визначати, яку якість обслуговування може забезпечити сільський господар для туристів. Сільські господарі, які проводять туристичну діяльність із сільського туризму, зобов'язані усвідомлювати відповідальність, яку вони беруть на себе в організації відпочинку у своїх оселях, адже недоброякісне обслуговування здатне назавжди відвернути клієнта від бажання відпочивати в селі. Для цього має бути розроблений стандарт, який регламентує вимоги щодо послуг сільського туризму, а саме вимоги до приміщень, санітарно-гігієнічнихумов, обслуговуючого персоналу, умов харчування, протипожежні вимоги, вимоги до реєстрації відпочивальників, цивільної відповідальності господарів, страхування майна.

4. Створення інформаційної бази з сільського туризму, електронної бази даних особистих селянських господарств, які займаються туристичною діяльністю з сільського туризму, доступної населенню через мережу Іnternet, кадастрів туристичних ресурсів, випуск рекламно-інформаційпі каталогів об'єктів сільського туризму приверне увагу населення до відпочинку в сільській місцевості і дозволить полегшити вибір місця відпочинку туристам.(див.табл. 3.1)10

Таблиця 3.1.

Проблеми в галузі СТ та можливі шляхи її вирішення

Суть проблеми

Шляхи вирішення

Недостатній розвиток правової бази. Проблеми пов’язані з ліцензуванням екскурсійної діяльності, обов’язковою сертифікацією послуг харчування та умови проведення діяльності з надання туристичних послуг у сфері сільського туризму Доопрацювання та прийняття Закону України «Про сільський зелений туризм», інших нормативно-правових документів, які регламентують організації послуг СТ, спрощення податкової політики
Недосконалість системи державного управління Розробка регіональних і муніципальних програм розвитку СТ
Відсутність єдиних методик і стандартів оцінювання якості послуг сільського туризму Розробка нормативних документів з вимогами до організації послуг СТ
Відсутність якісних рекламно-інформаційних матеріалів Проведення маркетингових досліджень, розробка пакетів рекламно-інформаційних матеріалів з інформацією про об’єкти СТ
Відсутність можливостей виходу на міжнародний ринок Відповідність міжнародним вимогам з організації СТ, участь у міжнародних організаціях з СТ, використання міжнародних баз даних, використання інформаційних ресурсів Internet
Низький рівень надання послуг і рівень комфорту Розробка нормативних документів з переліком вимог до послуг сільського туризму, сільських осель, благоустрій осель, розвиток інфраструктури СТ, конкурсо з якості послуг СТ
Відсутність спеціалізованих туроператорів, гідів, еккурсоводів Розробка семінарів та курсів з підготовки кадрів туроператорів у галузі СТ
Низькі доходи від діяльності СТ Збільшення кількості наданих послуг, розробка різноманітних програм для різних категорій населення

Впровадження вищезазначених заходів дозволить створити конкуренцію на ринку послуг СТ, зрости доходам сільських жителів та виведе з «тіні» селянські господарства, які займаються туристичною діяльністю з сільського туризму. Розвиток сільського туризму в Україні сприятиме спілкуванню людей з природою; екологічній просвіті населення; охороні природи; розвитку місцевого соніокультурного середовища; підвищенню рівня життя в сільської місцевості.

Сприяння розвитку сільського туризму має стати невід'ємною складовою державної регіональної політики, одним із шляхів вирішення питання зайнятості населення та соціально-економічного розвитку на селі.

Висновки


Не зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно має могутній туристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так, вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.

Великі ідеї покладаються на реалізацію глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортних коридорів.

Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх пейзажів.

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, ми спробували виокремити її головні проблеми та спробували знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

Література:


1) В.Цибух “Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June) 2003 р., с.34-35

2) Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток туризму в Україні” // Економіка України”, № 6 (червень) 2004 р. , с.20-28

3) Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні” (№127/2001) від 2.03.2001 р.

1 1. Дідик Я. М. «Актуальні проблеми економіки»

22. Басюк Д. І. «Основи туризмології»

33. Басюк Д. І. «Основи туризмології»

44. Басюк Д. І. «Основи туризмології»

55. Дідик М. Я. «Актуальні проблеми економіки №6(36), 2004

66. Черчик М. Л. «Актуальні проблеми економіки» № 6(84), 2008

77. Лихоманова О. В. «Актуальні проблеми економіки» №6(36), 2004

88. Рутинський

99. Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні”

1010. Гоц Н. Є., Бубела Т. З. «Актуальні проблеми економіки» №12(78),2007

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: