Регіональний туризм на прикладі Черкащини
Спостерігаючи перспективу українського сільського туризму на міжнародному туристичному ринку, західні країни надають технічну й організаційну допомогу Україні в розвитку цієї галузі. Так, міжнародні фонди та організації ТАСІS проводять консультації уряду та пересічних громадян, бажаючих займатися туристичним бізнесом, створюють інформаційні центри, видають рекламну продукцію, що покликана залучати відпочиваючих. На жаль, сьогодні імідж українського сільського туризму у світі неоднозначний. З одного боку, Україна сприймається як традиційно аграрна країна зі збереженим сільським способом життя, багатою культурною спадщиною, з неушкодженою природою і гостинними господарями. З іншого боку, відзначається те, що туристична інфраструктура в багатьох селах не налагоджена на рівні європейських стандартів, більше того, відсутні такі звичні для городянина блага, як газ, каналізація, гаряча вода тощо. Багато сіл мають проблеми з шляхами та транспортом.
Але останнім часом намітилися певні зрушення в позитивному напрямку. Заможні господарі, не очікуючи на кредити, будують будинки, де кожен блок має обставлені кімнати з телефоном, телевізором, індивідуальним санвузлом, душем або ванною, а іноді й сауною, автономним опаленням, пральними машинами, кухнею тощо. І до того ж, багато господарів у селах мають свої* городи, худобу, пасіки і, відповідно, можуть запропонувати проживаючим найсвіжіші екологічно чисті продукти просто з городу.
Основними перешкодами розвиткові сільського зеленого туризму в Україні є відсутність початкового капіталу, механізму кредитування та високі податки (принагідно зазначимо, що в Угорщині в господаря, що приймає відпочиваючих, доходи від 10 ліжок не обкладаються податком. У Румунії розглядається питання про звільнення від податків таких господарів протягом 15 років. В Австрії селяни, що займаються прийманням гостей, мають пільги з оподаткування вже протягом 40 років. У Польщі не обкладаються податком доходи від надання туристам не більш 5 кімнат для проживання й харчування.
Для подальшого успішного розвитку сфери сільського туризму в Україні, на наш погляд, необхідно: активізувати державну політику в сфері сільського туризму; вдосконалити систему регулювання діяльності з сільського туризму; забезпечити розвиток правових, організаційних і економічних основ сфери сільського туризму; забезпечити захист туристського ринку шляхом прийняття антидемпінгових та Інших заходів державної підтримки; організувати безпеку туристів; сформувати імідж України в світі як привабливого об'єкта для сільського туризму; вдосконалити систему інформаційного забезпечення; поглибити наукові дослідження в сфері сільського туризму; привести методологію статистичного обліку послуг сфери сільського туризму у відповідність з міжнародними стандартами; стимулювати розвиток інфраструктури сільського туризму шляхом залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для реконструкції і будівництва туристських об'єктів; поліпшити якість обслуговування туристів на основі стандартизації, сертифікації і ліцензування діяльності з сільського туризму; забезпечити розвиток системи підготовки і підвищення кваліфікації кадрів у сфері сільського туризму;
Сьогодні в Черкаській області формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону. Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.
Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.
Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.
Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення.
![]()
![]()
![]()
Повідомлення,
що на Черкащині
то тут, то там
з'являються
паростки зеленого
туризму, надходять
уже не перший
рік. І справді,
глибше ознайомлення
з проблемою
дало змогу
з'ясувати, що
в окремих районах
цьому виду
діяльності
приділяється
певна увага.
Певні сподівання
щодо його розвитку
дає здійснюваний
у трьох селах
Черкаського
району канадсько-український
проект «Зелений
туризм для
соціального
благополуччя
села». Його
мета — створення
у Худяках, Сагунівці
та Леськах
Черкаського
району агросадиб,
які б їхні власники
могли використати
для прийому
та обслуговування
туристів з
інших регіонів
України та з-за
кордону. Черкаський
бізнес-центр
Товариства
фахівців промислового
менеджменту,
який і сприяє
реалізації
згаданого
проекту, організував
навчання для
господарів,
які мають бажання
приймати туристів.
Вони ознайомлюються
з основними
стандартами
якості у сфері
зеленого туризму.
У Худяках на такому семінарі п'ятнадцятеро господарів приватних будинків детально вивчали специфіку послуг, які можна було б надавати туристам. [3, 5]
За деякими даними, на сьогодні в області готові приймати туристів господарі 30 таких садиб. Зрозуміло, що цього вкрай недостатньо, аби зрушити з місця таку важливу справу.
Однак, поки що всі намагання перейти від планів до здійснення конкретних задумів наштовхуються на бар'єр відсутності коштів. Як зауважила працівник управління культури Наталія Беззуба, управління тільки приступає до координації цієї діяльності, а тому поки що достеменно не володіє ситуацією в області. За словами Наталії Валентинівни, незабаром проблеми зеленого туризму будуть обговорені на засіданні круглого столу, на який будуть запрошені всі зацікавлені суб'єкти. Мова йде про те, щоб сприяти залучення сільського населення до діяльності у сфері сільського зеленого туризму, увести добровільну систему сертифікації житла як базового елементу сільського туризму, що допоможе визначити, на яких правах і яку якість обслуговування забезпечить сільський господар.
Створення в Україні високорентабельної сфери сільського туризму, здатної виробляти та реалізовувати якісний, конкурентоздатний в умовах міжнародного туристського ринку продукт, дозволить: збільшити туристичний потенціал країни; зберегти та забезпечити раціональне використання культурно-історичних та природно-рекреаційних ресурсів; забезпечити доступність туристських ресурсів для всіх шарів населення; стимулювати зайнятість сільського населення; підвищити ефективність взаємодії державних та приватних структур у сфері сільського туризму; сприяти розвиткові малого та середнього підприємництва на селі.
Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні
Поняття "готельне господарство" раніше співвідносилося з господарською діяльністю, що полягала в наданні платних послуг розміщення в готелях. Згодом, із зростанням попиту на туристичні послуги і прагненням готелів до розширення комплексності обслуговування, послуги розміщення стали тісно пов'язуватись із харчуванням і реалізацією додаткових послуг. Це дає підстави для визначення поняття "готельне господарство" у широкому та вузькому його розуміннях. У широкому розумінні воно включає проживання, харчування та додаткові послуги, у вузькому лише проживання.
Для послуг готельного комплексу властиві, насамперед, такі особливості, як сезонність попиту і належність до певної території, оскільки при зниженні попиту готель не може реалізовувати свої послуги в інший час і в іншому місці. Так, курортні готелі повністю завантажені й отримують прибуток лише 3-4 місяці на рік, а решта часу їх метою є мінімізація збитків. На противагу їм готелі великих міст у літні місяці страждають від нестачі клієнтів і заради залучення додаткових знижують ціни на 20-30%.
Наступною особливістю є проблема контролю послуги. Готельна послуга невідчутна, а крім тогою важко визначити стандарт таких необхідних елементів, як ввічливість та привітність. Тому контроль якості послуги здійснюється через контроль поведінки персоналу готелю.
На початку 2004р. в Україні налічувалось 1254 готельні підприємства на 51107 тис. місць (табл.7.) За формами власності всі готельно-ресторанні господарства розподіляються так: 584 із них перебувають у загальнодержавній, 68 – у комунальній, 11523 – колективній, 5389 – приватній власності, а 176 належить міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав. За даними аналізу структури готельного господарства, такі форми, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази в Україні майже не розвинені.
Таблиця 7
Кількість готельних підприємств в Україні (од.)
| Місце мешкання | Роки | ||||
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | |
| Всього в Україні в т.ч. | 1328 | 1326 | 1308 | 1258 | 1254 |
| Готелів | 916 | 872 | 866 | 831 | 815 |
| Мотелів | 15 | 21 | 19 | 20 | 23 |
| Готельно-офісних центрів | 6 | 5 | 10 | 8 | 7 |
| Кемпінгів | 9 | 10 | 10 | 11 | 12 |
| Молодіжних турбаз і гірських притулків | 11 | 11 | 20 | 25 | 28 |
| інших | 371 | 407 | 383 | 363 | 359 |
Ринок готельних послуг в Україні дуже далекий від насичення, зокрема, в Києві відкрили лише "Прем'єр-Палас", в Одесі – 19-поверховий готель "Одеса Кемпінскі" на 158 номерів вартістю 28 млн. дол., у Донецьку - "Донбас Палас" на 129 номерів і фешенебельний розважально-готельний комплекс "Вікторія" на 38 номерів, у Дніпропетровську – "Гранд-готель".

Рис.3. Співвідношення обслуговуваних готелями України в'їзних (іноземних) та внутрішніх туристів в 2003 році
Стверджувати, які готелі зараз найбільше користуються попитом, складно, оскільки кожен регіон має свою специфіку, що потрібно враховувати при будівництві нових готелів.
Стійкий ринок попиту на готельні послуги в країні ще не сформувався, хоча позитивні тенденції вже є. Лише минулого року кількість клієнтів вітчизняних готелів збільшилося на третину, причому зростання попиту позначилося практично в усіх цінових сегментах.
Станом на 01.01.2004 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів.
При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:
3,9 тис. туроператорів та турагентів;
1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання;
2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими.
Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2003 рік на 10,3 %. Це зумовлено зростанням на 23,3 % кількості туроператорів та турагентів, збільшенням на 0,6 % загальної кількості санаторно-курортних закладів та одночасним скороченням числа санаторно-курортних закладів, які не працювали - від 668 до 661 одиниць. [8, 258]
За рахунок підвищення ефективності роботи підприємств галузі та інтенсифікації праці збільшились обсяги наданих ними послуг.
Сукупний обсяг послуг, наданих у 2003 р. підприємствами туристичної та курортної галузей, становить понад 4,1 млрд. грн., що на 34,4 % більше ніж у 2002 р. (3,1 млрд. грн. та 12,2 %, відповідно)(табл. 8).
З метою підвищення якості послуг туристичної інфраструктури відбувається їх послідовна сертифікація. Станом на 01.01.2004 р. обов’язкову сертифікацію готельних послуг пройшли 682 підприємства, з них пройшли сертифікацію на відповідність категорії 5 зірок – 1 підприємство, 4 зірки – 18, 3 зірки – 55, 2 зірки – 56, 1 зірка – 21, без категорії – 531. Сертифікат відповідності послуг харчування отримали 763 підприємства.
Таблиця 8
Основні показники роботи суб’єктів туристичної діяльності України
| Назва показника | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | Темп приросту 2003/2002 |
| Кількість суб’єктів туристичної діяльності (ліцензіатів), що надавали послуги (одиниць) | 2 652 | 3 134 | 3 864 | +23,3 % |
| Всього обслужили туристів (осіб) | 2 175 090 | 2 265 317 | 2 856 981 | +26,1 % |
|
В т. ч. - в’їзних (іноземних) (осіб) |
416 186 | 417 729 | 590 641 | +41,4 % |
| - виїзних (осіб) | 271 281 | 302 632 | 344 332 | +13,8 % |
| - внутрішніх (осіб) | 1 487 623 | 1 544 956 | 1 922 010 | +24,4 % |
| Кількість екскурсантів (осіб) | 1 874 233 | 1 991 688 | 2 690 810 | +35,1 % |
| Обсяг наданих послуг (тис. грн.) | 1 206 668 | 1 386 132 | 2 093 160 | +51,0 % |
| Платежі до бюджету (тис. грн.) | 126 787 | 136 177 | 169 058 | +24,1 % |
| Обсяг послуг в середньому на 1 ліцензіата (тис. грн.) | 455 | 442 | 542 | +22,5 % |
| Платежі до бюджету в середньому на 1 ліцензіата (тис. грн.) | 48 | 43 | 44 | +0,7 % |
| Середньооблікова чисельність працівників (осіб) | 37’956 | 39’706 | 50 315 | +26,7 % |
| Обсяг послуг в середньому на 1 працівника (тис. грн.) | 31,8 | 34,9 | 41,6 | +19,2 % |
| Платежі до бюджету в середньому на 1 працівника (тис. грн.) | 3,3 | 3,4 | 3,4 | 0 % |
| Кількість туроднів обслуговування (одиниць) | 14’701’543 | 14’146’885 | 22’483’551 | +58,9 % |
| Середня тривалість подорожі (діб) | 6,8 | 6,2 | 7,9 | +26,0 % |
| Середня вартість 1 подорожі (путівки) (грн.) | 555 | 612 | 733 | +19,7 % |
| Середня вартість 1 туродня (грн.) | 82 | 98 | 93 | - 5,0 % |
Частка послуг туристичної та курортної галузей у ВВП зросла від 1,32 % у 2000 р. до 1,36 % у 2001 р. та 1,39 % у 2002 р., та 1,56 % у 2003 р.
Середньо-облікова чисельність працівників туристичної та курортної галузей у 2003 р. дорівнює 199,8 тис. осіб і зросла на 5,4 % проти 189,5 тис. осіб у 2002 р., в т. ч.: працівників турагентств та туроператорів, що надавали послуги – 50,3 тис. осіб; готелів та інших місць для короткотермінового проживання – 28,3 тис. осіб; санаторно-курортних закладів – 121,1 тис. осіб.
Завдяки швидким темпам зростання економічних контактів, діловий туризм вважається одним із найрентабельніших і найперспекгивним. У його інфраструктурі одне з центральних місць займають готелі і бізнес-центри.
Найбільш перспективним сегментом можна вважати таймшер - дольову власність місцем відпочинку, коли клієнт стає власником номера на фіксований строк. За статистикою ВТО, попит на цю послугу зростає у світі на 16% щорічно. Вперше її вирішив випробувати кримський пансіонат "Пори року", створивши таймшер-клуб, учасники якого впродовж тижня на 10 років стають власниками двомісного номера. Вартість такої послуги -1,4-2,8 тис. дол. щороку [4, 8-9].
Готелі рекреаційних територій, наприклад Криму, перебувають під впливом ажіотажного попиту у високий сезон, коли цей показник перевищує пропозицію в 15-30 разів. Однак після літа настає "мертвий" сезон, який супроводжується зниженням вартості проживання. Сьогодні найбільш поширеним у вітчизняних готелів методом боротьби з сезонністю є розширення переліку послуг. Готелі розвивають медичний напрям позиціонуючи себе як оздоровчі центри. Одні обмежуються косметологією і SРА, інші пропонують профілактичні та діагностичні послуги
Багато готелів роблять ставку на проведення конференцій, семінарів, презентацій і тренінгів
Проведений аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні виявив такі проблеми:
сьогодні не існує розвиненої мережі приміщень, де дитячі, молодіжні групи та туристи могли би зупинятися на ночівлю у випадку кількаденної подорожі;
ціни на готелі й інші види ночівлі, зазвичай, недоступні для дітей і молоді, що стримує розвиток екскурсійних і туристичних поїздок Україною;
туристично-рекреаційний та інвестиційний потенціал багатьох провінційних міст, де є база для розвитку історичного та рекреаційного туризму, залишається невикористаним.
Як ініціативу з підтримки внутрішнього туризму варто паралельно ввести знижки на оподаткування річних доходів українських громадян та іноземних резидентів за умови проведення ними відпусток в межах України.
Що стосується підтримки масового туризму, то слід відверто визнати, що без пільгового податкового режиму хоча б на кілька років створити якісну і доступну готельну послугу для масового внутрішнього ринку неможливо і ніякого серйозного розвитку української туристичної сфери чекати не варто. Деякі чотири - і п'ятизіркові готелі можна побудувати в існуючому нормативно-правовому полі за рахунок залучених інвестицій, хоча млявість реалізації майже всіх міжнародних проектів також є своєрідною оцінкою недосконалості цього поля. Потрібне швидке поліпшення ситуації шляхом надання певних податкових канікул для готельного сектора, які дозволять відновити готелі за рахунок зароблених власних засобів і максимально стимулюватимуть залучення Інвестицій.
Податкові пільги не є новими з погляду світової практики. В усіх країнах ЄС, наприклад, серйозна увага приділяється розробці податкової політики, що стимулювала б розвиток підприємництва в готельному секторі економіки. В зв'язку з цим застосовується диференційований розмір ПДВ, який коливається від 5,5% у Франції, до 10% в Ірландії. Висококласними же готелями цей податок сплачується в стандартному розмірі і варіюється в різних країнах від 12% в Іспанії, до 22% в Данії. Так, в Італії розмір пільгового податку становить 9%, тоді як повна ставка для п'ятизіркових готелів -19%. В Іспанії пільгова ставка податку встановлена 6%, для чотирьох- і п'ятизіркових готелів -12%. В інших країнах з могутньою туристичною індустрією, наприклад, в Ізраїлі - підприємства, що приймають іноземних туристів, взагалі не обкладаються ПДВ. У Єгипті така податкова пільга розповсюджується на підприємства, які обслуговують іноземних туристів упродовж 10 років.
Використовуючи міжнародний досвід, доцільно впроваджувати диференційовані ставки ПДВ (у т. ч. стандартну, знижену та підвищену ставки) залежно від зірковості готельних підприємств і питомої ваги іноземних гостей, типів і категорій підприємств ресторанного бізнесу, а також пільги податкового характеру для малих підприємств
Таким чином, досвід багатьох країн показує, що успіх розвитку туризму безпосередньо залежить від підтримки з боку держави. Різні державні програми стимулювання в'їзного туризму передбачають пільги в оподаткуванні, спрощення прикордонно-митного режиму, створення сприятливих умов для інвестицій, надання пільгових позик і кредитів для національних підприємців, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, рекламу на зарубіжних ринках, підготовку кадрів. Застосування в Україні подібних заходів на законодавчому рівні прискорить розвиток індустрії гостинності і туристичної галузі загалом, а також стане ефективним способом формування позитивного міжнародного іміджу нашої держави.
Актуальним нині є створення студентських готелів (хостелів). Аналіз досвіду діяльності молодіжних готелів у зарубіжних країнах, зокрема в Росії, дає змогу говорити про перспективи розвитку мережі хостелів в Україні. Одночасно досвід інших країн також свідчить, що молодіжне хостельне господарство доцільно розвивати паралельно з екскурсійною діяльністю, а також дитячим, молодіжним і сімейним туризмом. Саме ці групи туристів найчастіші відвідувачі та споживачі послуг костелів.
Координаційну, консультаційну та фінансову допомогу для розвитку мережі хостелів мають надати такі організації, як Державна туристична адміністрація України, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Український національний комітет молодіжних організацій, Міністерство туризму АР Крим, координаційні ради з питань молодіжної політики обласних державних адміністрацій, а також Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Останнім часом інтерес до Інвестицій в готельну інфраструктуру і з сторони як Заходу, так і Сходу значно посилився; в Держтурадміністрацїї пройшли переговори з партнерами з Іспанії, Австрії, Туреччини, Саудівської Аравії й Інших країн.
На нашу думку, Державна туристична адміністрація повинна долучитися до розвитку готельної справи за допомогою наступних заходів:
забезпечення участі делегацій українських готелів у міжнародних професійних виставках;
видання офіційного довідника засобів розміщення, де за підсумками регіональної інвентаризації буде приведена найповніша інформація про готелі, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку в Україні;
створення в Інтернеті електронної біржі працевлаштування;
формування бази даних про туристичні фірми і готелі, місця їх розташування, послуги, ціни, вивчення і прогнозування попиту, створення постійно діючої Інтернет-виставки інвестиційних готельних проектів.
Реалізація цих та інших заходів сприятиме подальшому розвитку готельного господарства, створенню умов для інтеграції вітчизняних готелів у міжнародні готельні мережі, формуванню та розвитку мереж і незалежних підприємств готельного господарства в Україні.
3. Державна підтримка розвитку туризму в Україні
Останні декілька років розвиток туризму в Україні проголошується стратегічним пріоритетом національного розвитку. Відповідно до цього держава зробила багато кроків з інституційного, інформаційного, нормативно-правового забезпечення розвитку туризму в Україні.
У 2002 році створена Державна туристична адміністрація України (ДТАУ), що має права державного комітету. На цей орган центральної влади покладено розробку та впровадження державної політики підтримки туризму в Україні. При ДТАУ створена національна рада з туризму. Низка державних підприємств (наприклад ДП „Національна туристична організація, ДП „Науковий центр розвитку туризму”, та інші) спрямовують свою діяльність на інформаційно-аналітичний та рекламний супровід туристичної сфери України.
Низка законів, указів Президента України, постанов Уряду вже регулюють відносини суб’єктів господарської діяльності (СГД) туристичної сфери як між собою, так і з державою (дивись аналітичне дослідження „Аналіз державної політики підтримки розвитку туризму в Україні”). Практично повсюдно створена державна вертикаль (центральний – обласний рівень) управління та координації туристичною сферою.
Але зрозуміло, що ефективний розвиток туризму в Україні не можливий без повноцінної участі у цьому процесі органів місцевого самоврядування, які безпосередньо, за Конституцією та Законами України, забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальних громад. На сьогодні органи місцевого самоврядування вже мають бюджети розвитку (хоча, нажаль поки що, дуже малі). Нарешті, в основному, закінчено поділ майна між державою та комунальною власністю. Органи місцевого самоврядування постійно демонструють наявність місцевої ініціативи та здатність вирішувати складні питання забезпечення життєдіяльності та розвитку територіальних громад. Наявний великий досвід консолідованих дій органів місцевого самоврядування у відстоюванні та просуванні власних інтересів (дії Асоціації міст України (АМУ), спілки „Золоте Перевесло”, інші). Важливим показником реального впливу є довіра населення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогодні (за результатами соціологічних досліджень) значно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Тому, залучення органів місцевого самоврядування до впровадження ефективної політики підтримки розвитку туризму на місцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери України в цілому.
Об'єктивно аналізуючи нормативно-правову регуляцію стану галузі туризму в Україні, слід відмітити, що вона активізувалася лише протягом декількох останніх років. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону України “Про туризм”, інших законодавчих актів України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.
До сьогодні в Україні було досить чітко вибудовано диференційовану систему органів урядового та неурядового характеру, які фахово займалися цим питанням. Так, Законом “Про туризм” встановлено, що державна політика у галузі туризму визначається Верховною Радою України. Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму був Державний комітет України по туризму (на сьогодні - ліквідовано), повноваження якого визначалися цим законом та положенням, що затверджувалося Кабінетом Міністрів України. Державний комітет України по туризму реалізував державну політику в галузі туризму і ніс відповідальність за подальший його розвиток; брав участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету України по туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму створено Національну раду по туризму, яка є позавідомчим колегіальним органом.
Всі плани, програми та проекти щодо розвитку туристичної індустрії повинні бути максимально зорієнтовані не тільки на створення належних умов для туристів, а й на забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону. Іншими словами, розвиток туристичної галузі треба розглядати як фактор стабілізації місцевих ринків праці та розширення зайнятості населення.
Серед інших питань, які регулюються відповідними урядовими організаціями, є й такі, які, наприклад, розробка першочергових кроків у реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених Указом Президента України від 10.10.1999 р. постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо подальшого розвитку туризму” (від 29.04.1999 р.) Ряду центральних органів виконавчої влади дано доручення “організувати облаштування мережі міжнародних транспортних коридорів об’єктами туристичної інфраструктури, залучення інвестицій та одержання кредитів для розвитку туристичної індустрії”.
Окремо слід сказати про роботу Асоціації туризму України. Вона на сьогодні є головною ланкою в тій системі, яка була наведена вища, займає провідне місце серед урядових та неурядових організацій. Об’єднуючи організації відповідного профілю на місцях, Асоціація значно полегшує роботу, намагаючись скоординувати їх роботу. Прикладом таких організацій може бути Львівська організація розвитку туризму, Асоціація “Трускавецькурортосервіс”, Одеський регіональний центр сприяння розвитку туризму “Регіон-туризм”.
Висновок
Стратегічною метою розвитку туристської індустрії України є вихід її на світовий рівень туристських послуг. Основними передумовами для цього виступають: географічне положення, наявність природного, історико-археологічного туристського потенціалу, політична стабільність та економічне зростання, конкурентноздатність туристських послуг. Якщо перші чотири умови в теперішній час у державі забезпечені, то дві останні гальмують входження національного туризму в міжнародний туристський простір.
Порівнюючи світовий досвід в організації туризму з сьогоднішнім станом його в Україні, треба констатувати, що між ними існує значний розрив. Так в перші роки незалежності, Україна стала в основному виїзною країною, що деформувало структуру і баланс туризму. Був продемонстрований у міжнародних відносинах новий феномен: при низькому ВВП на душу населення спостерігався виїзний масовий туризм її громадян за кордон, щороку не менше 6 млн. чол., переважно з комерційно-торгівельною метою.
У світовій практиці туризм відіграє значну роль в забезпеченні розвитку соціально-економічних процесів у країні та є важливим елементом її загальної стратегії. Значна роль туризму полягає в розвитку зовнішньої діяльності — це один із напрямків участі України в міжнародному поділі праці, як фактор розвитку зовнішньої торгівлі, як один із елементів, що формують імідж держави у фінансових і політичних колах світу.
Якщо розглядати туризм як внутрішній фактор, він являє собою: джерело валютних надходжень до бюджету; засіб здійснення структурних зрушень в господарстві країни за рахунок появи на ринку конкурентоспроможних послуг; залучення в обіг індиферентних ресурсів (природно-кліматичних, історико-археологічних, культурно-побутових та ін.); вирішення соціального питання розширення ринку робочих місць і за рахунок цього зменшення безробіття в цілому та особливо в регіонах зі слабо розвинутою промисловістю.
Зміни в житті світового суспільства, викликані соціально-економічними факторами і технічним прогресом у XX столітті, суттєво трансформували соціальний статус людини, тобто підвищився рівень життя, скоротився робочий час і зріс обсяг вільного часу. Але в той же час і зросли психологічні навантаження на людський організм, підвищилась інтенсивність ритму життя і праці, погіршився екологічний стан навколишнього середовища. В таких неоднозначних умовах відбувається трансформація людських ціннісних орієнтацій, зростає потреба у вільному часі та активному відпочинку, що є невід'ємним елементом суспільного життя поряд з матеріальним благополуччям. Зважаючи на ці фактори, туризм є тією сферою діяльності, яка здатна частково задовольнити вище наведені потреби суспільства, і в той же час він є найбільш високорентабельною галуззю економіки в розвинутих країнах світу, оскільки представляє собою цілу індустрію, що включає в себе окрім готельно-ресторанного господарства, транспорту і зв'язку цілу систему інших галузей та сфер діяльності, що обслуговують туристську індустрію (торгівля, промисловість, соціальна інфраструктура, індустрія розваг тощо), що мають шанс розвиватись за рахунок туризму.
На наш погляд туризм в Україні повинен розглядатись Урядом, як один із важливих чинників стабільного і динамічного збільшення надходжень до бюджету, збільшення ВВП на душу населення, позитивного впливу на стан справ у багатьох сферах діяльності, особливо це стосується в'їзного туризму, тому що на сьогодні створені принципово нові умови для розвитку туризму у зв'язку з відкритістю території України для відвідування іноземними туристами і прагненням країни інтегруватись у ЄС.
Список використаної літератури
Закон України „Про туризм” вiд 15.09.1995 № 324/95-ВР із змінами та доповненями/ Верховна Рада України. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 20 с.
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки // Урядовий портал (www.kmu.gov).
Кирей В. Зелений туризм – не тільки відпочинок, а й важлива галузь економіки// Черкаський край, - №24 від 29 березня 2006р.
Ковальова В. Важкий шлях інвестора // Готельний і ресторанний бізнес, - №5, - 2002.
Левковська Л.В. Туризм та готельний бізнес в Україні: стан і перспективи розвитку// Трибуна, - №5-6, - 2003,- с.38-39.
Лихоманкова О.В. Стан і перспективи регіонального розвитку туризму в Україні// Актуальні проблеми економіки,-№6(36),-2004,-с.149-155.
Мунін Г., Зінов'єв Г. Сільський туризм – перспективний напрямок розвитку туристичної індустрії україни//Трибуна, - №1-2,- 2003,- с.42-43.
Уніят А., Альховіцька О. Перспективи розвитку ринку готельних послуг в Україні: світовий досвід та вітчизняна практика // Вісник ТАНГ - №5-2, - 2005 – с. 257-265.
Шульгіна Л. Тенденції розвитку українського туризму: географічний та мотиваційний аспекти динаміки попиту// Вісник ТАНГ, - №5-2, - 2005, -с.186-192.
Агафонова Л., Агафонова О.. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. – К.: Знання України, 2002. – 352 с.
Туризм в Україні. Статистичний бюлетень, - К.:Державна туристична адміністрація України, - 2004.