Основи методики тренувань у культуризмі
Чернігівський національний педагогічний університет
імені Т.Г.Шевченка
факультет фізичного виховання
кафедра спорту
на правах рукопису
Ондюк Дмитро Сергійович
«Основи методики тренувань у культуризмі»
Курсова робота
Студента IV курсу 43 групи
денної форми навчання
за спеціальністю
«Фізичне виховання»
Спеціалізація «спортивно-масова
і туристична робота»
Науковий керівник -
старший викладач:
Кондратенко Павло Борисович
Чернігів - 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
1.1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИЗМУ (БОДИБІЛДИНГУ)
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ТРЕНУВАНЬ У КУЛЬТУРИЗМІ (БОДИБІЛДИНГУ)
3.1. АНАТОМІЯ М’ЯЗІВ
3.2. МЕТОДИКА ТРЕНУВАННЯ У КУЛЬТУРИЗМІ (БОДИБІЛДИНГУ)
ВИСНОВКИ
ВСТУП
Культуризм, як вид спорту, зародився у вічнім прагненні людства до фізичної й духовної досконалості. Поняття досконалості людського тіла з'явилося ще в прадавньому світі. Ми можемо й сьогодні побачити чудові зразки людської статури, відбиті майстрами - скульпторами прадавнього Середземномор'я. Але у своїх творіннях майстри відбивали не тільки зовнішню красу, але й багатий внутрішній зміст героїв своїх створінь, підтвердженням чому служать описані в літературі незабутні образи Геркулеса, Антея, Ахілла та інших героїв. У прадавніх державах таких як, наприклад, Спарта, де найважливішим уважалося виростити з людини справжнього воїна, величезна увага приділялася всебічному розвитку. Фізичне виховання невід'ємно сполучалося з духовним і розумовим розвитком.
Саме ця вічна ідея гармонійного розвитку особистості й лягла в основу сучасного культуризму (бодибілдингу). Але професійний спорт у будь-якому своєму виді (будь то бодибілдинг, футбол і т.д.) - це світ рекордів і максимального прояву можливостей людину. Найчастіше спортсмен своїм девізом ставить: результат за всяку ціну.
Об'єктом прагнення будь-якого спортсмена є змагання. Змагання в бодибілдингу - це, насамперед, тактична боротьба, нервова й психічна напруга, найтяжча м'язова робота. На сцені ми бачимо всміхнених спортсменів, і нам здається, що це лише конкурс краси. Але тим же поглядом можна подивитися й на художню гімнастику, фігурне катання, акробатику, де на подіумі все виглядає легко й просто. Лише людина, яка хоч трішки знайома з будь-яким видом спорту, знає, якою працею досягається ця легкість і невимушеність. Основна боротьба завжди протікає за лаштунками й у спортивних залах.
Не кожний прагне бути спортсменом - професіоналом і тому не бачить смислу в заняттях спортом. Але ж спорт існує не тільки заради рекордів, а культуризм - не тільки заради мускулів. Культуризм це ще й здоров'я, задоволення, спілкування й нові цікаві знайомства.
Займаючись культуризмом людина може поправити своє здоров'я, нормалізувати обмін речовин, позбутися зайвої ваги, поліпшити роботу серцево-судинної системи, позбутися депресії, за бажанням збільшити м'язову масу або привести м'яза в тонус, не змінюючи їх обсягу, отримати гарні форми.
У результаті поліпшується самопочуття, настрій, спортсмен стає справжнім хазяїном свого тіла й життя, тому що культуризм як ніщо інше вчить ставити цілі й щабель за щаблем досягати їх.
Мета досліджень – проаналізувати методику тренувань у культуризмі.
Об’єкт досліджень – тренувально-педагогічний процес у культуризмі.
Предмет дослідження – методика тренувань у культуризмі.
Структура роботи: роботу викладено на 33 друкованих сторінках, вона складається зі вступу, основної частини у трьох розділах, висновків, списку використаної літератури, що містить 26 джерел.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИЗМУ
. Історія розвитку культуризму (бодибілдингу)
Культуризм (культура тіла, бодибілдинг) — це система вправ, спрямована на пропорційний розвиток людського тіла, нарощування маси й розвиток рельєфу м'язів, контроль товщової (жирової) тканини тіла, тренування сили й витривалості.
Культуризм бере свій початок у античній Греції. Високий престиж переможців Олімпійських ігор спричинив появу професійних спортсменів. Отримуючи гроші за свою спортивну діяльність, спортсмени могли регулярно фізично тренуватися в гімназії. Гімназії були поширеним явищем для еллінського світу.
У часи античного риму престиж спорту занепав — фізичні вправи, це для легіонерів, чи гладіаторів, людей із низьким соціальним рівнем.
Підвищений інтерес до спеціального нарощування мускулатури виник наприкінці дев'ятнадцятого сторіччя. Причому потужні м'язи вважалися не стільки засобом виживання або самозахисту, скільки поверненням до давньогрецького ідеалу - гармонійно розвиненому людському тілу. Прадавня традиція підняття ваг перетворилася в сучасний вид спорту - важку атлетику. У міру свого розвитку вона здобувала різну спрямованість. У Європі важка атлетика стала одним з видів циркового мистецтва. З'явилися професійні силачі - люди, які заробляли собі на життя різного виду силовими атракціонами. Краса тіла не мала для них значення, тому вони тяжіли до нарощування здоровенних масивних тіл.
В Америці ж значний інтерес до розвитку сили виявився у зв'язку з її впливом на здоров'я. Це були часи, коли американці починали переселятися з ферм і з маленьких міст у великі. З появою автомобіля збільшилася мобільність, однак спосіб життя ставав усе менш рухливим. До того ж поширення нових технологій обробки продуктів привело до того, що населення стало вживати занадто багато неякісних продуктів. До цього треба додати ще життя в умовах постійного стресу. На цім тлі й з'явилися прихильники фізичної культури й здоровішого способу життя, які почали боротьбу за загальне здоров'я й фізичне вдосконалювання. Вони виступали за помірність і збалансованість у всіх аспектах життя. Звичайно, їхнім ідеалом були не пузаті силачі - аматори пива. Їм був потрібний зразок для наслідування, людей, чия статура втілювала б ідеї, які вони намагалися поширювати; хтось, що втілює образ давньогрецького атлета. Таку людину вони знайшли в особі Юджина Сэндоу - суперзірки фізичної культури на рубежі сторіч. Сэндоу став професійним силачем у Європі, де успішно змагався з іншими атлетами, перевершуючи всіх у їхніх власних коронних трюках.
«Російським левом» називали Георга Гаккеншмідта завдяки його видатним досягненням у важкоатлетичному спорті. Він здобув перемогу на російському важкоатлетичному чемпіонаті в 1898 г., а також перемагав на різних світових чемпіонатах по боротьбі. Він емігрував у Великобританію, де нажив статок. Це була талановита людина, умілий оратор і плідний письменник, що створював філософські книги, такі, як, наприклад, «Походження життя». Він вів дискусії з такими інтелектуалами, як Джордж Бернард Шоу й Альберт Ейнштейн. Були й інші - професор Аттила, Артур Саксон, Херман Гомер, Оскар Хільгенфельдт, У. Є. Пуллум - ціла плеяда прославлених силачів, яку поповнили імена Пола Андерсона, Василя Алексєєва й інших важкоатлетів наших днів. Одним з тих, для кого заняття фізичною культурою стало свого роду релігією, був бізнесмен-видавець Бернар Макфадден.
Для поширення ідеї про те, що фізична слабкість фактично аморальна, він заснував журнал «Фізична культура». Пізніше він почав видавати газету «Нью-Йорк івнінг грефік», яка була націлена на аудиторію, що володіла таким же рівнем освіченості, як і він сам. Макфадден організував цілий ряд конкурсів у Мэдисон Сквер Гарден на звання «Чоловіка з найдосконалішою статурою в Америці». Перший такий конкурс проходив в 1903 році, і його переможець разом зі званням одержав приз - одну тисячу доларів (у той час це було вже станом). І конкурси, і журнал мали успіх протягом десятиліть. Макфадден не тільки проповідував і призивав, але й застосовував свої ідеї на практиці. Щоранку він босий відправлявся пішки з будинку на Ріверсайд Драйв у Нью-Йорку в офіс, розташований у центрі міста, і з'являвся в редакції свого журналу з оголеним торсом, виявляючи собою зразок здоров'я й прекрасної фізичної форми, хоча йому було більш сімдесяти років. Макфадден, імовірно, не схвалив би сучасний бодибілдинг із його упором на видовищність, а не на атлетичну майстерність. Однак він і інші фізкультурники зіграли в еволюції бодибілдингу велику роль. Його конкурси сприяли зростанню інтересу до зовнішнього вигляду тіла, а не просто до сили м'язів, і в результаті цих конкурсів з'явилася суперзірка, якої призначено було стати одним із самих знаменитих людей в Америці на майбутні десятиліття. Переможцем конкурсу Макфаддена в 1921 році став Анджело Сіціліано. Щоб нажити капітал на своїй зростаючій славі, цей чудово складений чоловік поміняв своє ім'я на Чарльза Атласу й придбав права на продаж по поштових замовленнях курсу вправ по фізичній підготовці за назвою «Динамічна напруга». Протягом більш п'ятдесяти років підростаючі хлопчиська бачили рекламу цього курсу в журналах і коміксах: кволому хлопцю ногою шпурляють пісок в обличчя, хлопча посилає заявку на курс по розвиткові мускулатури, а потім вертається, щоб побити хулігана й відібрати в нього назад загублену було свою подружку.
«Агов, слабак, у тебе стирчать ребра!» це стало найбільш запам’ятовуваним девізом однієї із самих успішних рекламних кампаній в історії.
До кінця 20 століття у світі культуризму (особливо професійному) домінували стиль, який популяризував Джо Вейдер (Joe Weider). Особливістю цього стилю були надзусилля — що більші й що інтенсивніші тренування, то більші досягнення в царині культуризму. Тренування треба проводити не менш ніж тричі на тиждень, і кожне тренування може складатись навіть із кільканадцяти вправ.
У 1989 році Стюарт МакРоберт (Stuart McRobert) почав видавати журнал «Hardgainer», і в такий спосіб почав пропагувати новий підхід.
МакРоберт критикував систему Вейдера, стверджуючи, що вона має сенс лише для генетично обдарованих людей. Для тих, кому не пощастило з «геном чемпіона з культуризму». МакРоберт радить суттєво зменшити інтенсивність порівняно з професійними культуристами. Частота тренувань зменшується до двох і навіть одного тренування на тиждень (не буде великої трагедії, якщо раз на якийсь час буде перерва у два тижні). Й навіть тренування, що складається з одної чи двох базових управ, може давати відчутний прогрес. Одначе МакРоберт не заперечує основних принципів культуризму, наголошуючи на конкретному підході в кожному випадку.
Ріст м'язів є реакцією на стрес спричинений фізичним навантаженням. Та для цього росту потрібний відпочинок, бо м'яз росте тільки коли відпочиває. Як наслідок потрібний збалансований тренувальний цикл — проміжок між тренуваннями повинен тривати стільки, щоб тіло могло відпочити (3-4 дні, декому корисніше буде відпочивати й більше, лише генетично обдарованим вистачає двох, а навіть одного дня).
Щоб досягти стресу м'язів, використовують метод кількох підходів — вправу розбивають на кілька частин (від двох до п'яти), в кожній частині виконують від 8 до 20 повторювань, у проміжку між серіями повторень є відпочинок. У такий спосіб можна виконати більший обсяг праці ніж при спробі виконати всі повторення в одній серії.
Відомі культуристи: Лу Ферріньйо, Стів Рівз, Майк Ментцер, Кейсі Ваятор, Арнольд Шварценегер, Доріан Єйтс, Гюнтер Шлієркамп, Джей Катер, Свенд Карлсен, Ронні Коулмен, Річард Сандрак.
РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Завдання досліджень
Відповідно до мети роботи вирішувались наступні завдання:
Розкрити загальні положення стосовно історії культуризму
Проаналізувати методику тренувань у культуризмі
2.2. Методи досліджень
Вирішення висунутих завдань і досягнення таким чином поставленої мети здійснювалось на теоретичному рівні з використанням відповідних методів отримання ретроспективної інформації .
Методи отримання ретроспективної інформації включали теоретичний аналіз літературних джерел, що передбачав вивчення, аналіз, систематизацію та узагальнення даних наукової і науково-методичної літератури.
Результати проведеного теоретичного аналізу дозволили визначити проблематику, встановити коло завдань та намітити шляхи їх вирішення.
2.3. Організація досліджень
Дослідження проводилось в три етапи: на першому етапі було здійснено вибір теми курсової роботи та складено план і графік її виконання; на другому етапі було здійснено підбір та опрацювання літературних джерел з метою накопичення інформації про закономірності розвитку фізичних якостей; на третьому етапі була здійснена систематизація опрацьованого матеріалу та його комп’ютерний набір. В процесі виконання курсової роботи були використанні літературні джерела бібліотеки Чернігівського національного педагогічного університету, бібліотеки ім.Короленко.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ТРЕНУВАНЬ У КУЛЬТУРИЗМІ (БОДИБІЛДИНГУ)
3.1. Анатомія м’язів
Форма і розміри м'яза, а також напрямок його волокон залежать від виконуваної ним роботи. За формою розрізняють три основних види м'язів — довгі, короткі і широкі. Довгі м'язи розміщені переважно на кінцівках. Вони мають веретеноподібну форму. Деякі довгі м'язи починаються кількома голівками на різних кістках або в різних місцях однієї кістки, потім ці голівки з'єднуються і на другому кінці м'яза переходять у спільний сухожилок. Відповідно до кількості голівок такі м'язи називають двоголовими, триголовими і чотириголовими. Короткі м'язи розміщені між окремими хребцями і ребрами; тут частково збереглося сегментарне розміщення м'язів.
Широкі м'язи розміщені переважно на тулубі і мають форму пластів різної товщини. Сухожилки таких м'язів являють собою широкі пластинки (апоневрози; м'язи живота). М'язову систему людини поділяють на групи відповідно до частин тіла. М'язи голови поділяють на дві групи — жувальні й мімічні.

Рис. 1. Форми скелетних м'язів:
1 — одноперистий; 2 — двоперистий; 3 — двоголовий; 4 — триголовий; 5 — двочеревний; б — коловий; 7 — прямий; 8 — поперечний
М'язи шиї приводять у рух голову і шию. Найдовший з них — груднино-ключично-соскоподібний (див. рис. 2), який двома своїми ніжками починається на груднині й ключиці і прикріплюється до соскоподібного відростка скроневої кістки. Під час однобічного скорочення цього м'яза шия нахиляється в той чи інший бік з одночасним повертанням голови в протилежному напрямку. При скороченні обох м'язів голова підтримується у вертикальному положенні, у разі максимального скорочення їх вона відкидається назад. М'язи тулуба поділяють на м'язи грудей, спини, живота. М'язи грудей поділяють на м'язи грудей, що належать до плечового поясу і верхніх кінцівок (великий і малий грудні м'язи, підключичний та ін.), і власне грудні м'язи (зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи). Великий і малий грудні м'язи здійснюють рухи верхніх кінцівок. Зовнішні й внутрішні міжреберні м'язи беруть участь у дихальних рухах. Зовнішні міжреберні м'язи підіймають ребра (вдих), а внутрішні — опускають їх (видих).

Рис. 2. М'язи людини:
1 — згиначі кисті; 2 — двоголовий м'яз плеча; 3 — триголовий м'яз плеча; 4 — великий грудний; 5 — зовнішній косий м'яз живота; в — прямий м'яз живота; 7 — клубовопоперековий; 8 — кравецький; 9 — чотириголовий м'яз стегна; 10, 21 — литкові; 11, 17 — дельтоподібні; 12 — груднино-ключично-соскоподібний; 13 — жувальні; 14 — коловий м'яз рота; 15 — коловий м'яз ока; /6 — розгиначі кисті; 18 — трапецієподібний м'яз; 19 — широкий м'яз спини; 20 — великий сідничний м'яз; 22 — двоголовий м'яз стегна
М'язи спини поділяють на поверхневі й глибокі. Поверхневі м'язи спини (трапецієподібний, найширший) рухають лопатки, шию, голову, плече і опускають руки вниз. Глибокі м'язи (ромбоподібні, верхній і нижній зубчасті) рухають лопатки, підіймають і опускають ребра під час дихання. М'яз — випрямляч хребта підтримує тіло у вертикальному положенні, розгинає спину.
М'язи живота беруть участь в утворенні передньої й бічних стінок черевної порожнини. Прямі м'язи живота згинають тулуб уперед. Косі м'язи живота нахиляють хребет у боки. М'язи живота утворюють черевний прес, який сприяє утриманню органів порожнини в нормальному положенні.
М'язи верхніх кінцівок поділяють на м'язи плечового поясу і м'язи вільної верхньої кінцівки.
М'язи плечового поясу зумовлюють рухи верхньої кінцівки в плечовому суглобі. Найбільш розвинений дельтоподібний м'яз, що підіймає руку до горизонтального положення. Найбільш вираженими м'язами плеча є двоголовий і триголовий. Перший, розміщуючись на передній поверхні плечової кістки, під час скорочення згинає руку в плечовому й ліктьовому суглобах. Він прикріплений двома верхніми сухожилками до лопатки, а нижнім — до передпліччя. Триголовий, розміщуючись на задній поверхні плечової кістки, є антагоністом двоголового і розгинає обидва суглоби. Від його верхнього кінця відходять сухожилки, один з яких прикріплюється до лопатки, а два інших — до задньої поверхні плечової кістки. Сухожилка нижнього кінця триголового м'яза проходить по задній поверхні ліктьового суглоба і прикріплюється до ліктьової кістки. М'язи передпліччя згинають і розгинають його, кисть і пальці, а також повертають передпліччя навколо осі. М'язи кисті розводять і зводять пальці, згинають і розгинають фаланги пальців.
М'язи нижніх кінцівок поділяють на м'язи тазового поясу і м'язи вільної нижньої кінцівки. М'язи тазостегнової ділянки починаються від кісток таза прикріплюються до стегнової кістки. Серед них виділяють клубово-поперековий, великий, середній і малий сідничні м'язи. Вони зумовлюють згинання й розгинання в кульшовому суглобі, нахилення тулуба вперед тощо. Крім того, вони підтримують тіло у вертикальному положенні, тому в людини розвинені краще, ніж у тварин.
Двоголовий м'яз стегна згинає гомілку і розгинає стегно, чотириголовий — розгинає гомілку в колінному суглобі.
М'язи, що приводять у рух стопу й пальці, розміщені на гомілці. Найбільший з них — литковий, який у людини досягає найбільшого розвитку, бо вся маса тіла припадає на ноги. Він також згинає стопу. Передній великогомілковий м'яз розгинає стопу.
3.2. Методика тренування у культуризмі (бодибілдингу)
Вікові групи бодибілдингу.
Змагання з бодибілдингу проводяться по категоріях. Вік учасників не обмежений, у багатьох перевищує 40, 50 і навіть старше 60 років. Головне враховувати все, що треба, не втрачати здоровий глузд і ставити реальні й розумні цілі, тобто використовувати все це для розвитку свого тіла.
Фактором обмеження є вік. Якщо людина починає тренуватися після 35 років, то не слід очікувати від бодибілдингу занадто багато. Орієнтир для здорових чоловіків і жінок - вік від 18 до 35 років. Усі люди цього віку, навіть зовсім «зелені» новачки, можуть розраховувати на помітні зміни через кілька років завзятих тренувань за раціональною методикою. Люди, які почалии тренуватися у віці від 35 до 45 років і до цього часу вже тренувалися з навантаженням, можуть досягти приблизно таких же результатів. Люди, яким уже за 45 років, теж здатні добитися змін, але далеко не в такому ступені, як молодь.
Напрямок тренінгу від 20 до 30 років.
Це самий підходящий вік щоб полюбити спорт, регулярні тренування й здоровий спосіб життя. Саме в цьому віці є можливість із максимальним успіхом освоїти правильні методики силового тренінгу. Тіло буде швидко відгукуватися на будь-які методи тренінгу.
Напрямок тренінгу від 30 до 40 років.
Першочергове завдання - дати організму більше фізичне навантаження. Відомо, що силовий тренінг прискорює обмін речовин. Тому в цьому віці треба братися за класичний тренінг - це силові тренування й аеробне навантаження. До тренувань треба підходити мудріше, серйозно й продумано. Це той рідкий вік, коли є можливість перевершити тих хто молодше. М'язова координація з роками сама собою розбудовує в силу того, що гірше працює нервова система. За рахунок механізму зворотного зв'язку спорт підтримує нерви й психіку в здоровішому життєвому тонусі.
Напрямок тренінгу від 40 до 50 років.
Головне - адаптуватися до поступових змін, які відбуваються з тілом. До того ж в 40 років мати гарне спортивне тіло - це ознака міцного здоров'я. Тане м'язова маса, тіло розпливається, знижується сила й гнучкість. Але не треба цього боятися, необхідно переглянути свій силовий тренінг і внести виправлення на підвищення інтенсивності. Вона збереже й м'язи, і силу, і гнучкість. Організм як і раніше здатний робити все, що роблять більш молоді колеги по тренажерному залу. Однак, може знадобитися більше часу на відновлення між підходами інтенсивного тренування. Особливо важливо добре розігрівати м'яза перед кожним тренуванням і робити «затримку» після занять. Більше уваги слід приділяти зміцненню м'язів спини: тоді буде гарантована не тільки ідеальна постава, але й повне благополуччя із хребтом.
Напрямок тренінгу від 50 і далі...
Тренування в цьому віці приносять фантастичну користь! Вони зупиняють час. У міру того як ми стаємо старше, треба вносити зміни в програму тренувань. Пріоритетами повинні стати зміцнення м'язів спини, підвищення витривалості й сили. Слід поєднувати силові вправи з аеробними навантаженнями, не влаштовувати «ударних» тренувань, уникати великого навантаження на суглоби.
Початковий курс по бодибілдингу.
Тренування початкового курсу закладають фундамент, основу подальшого розвитку й результатів людину. Помилятися в тренінгу початкового курсу неприпустимо - це основа основ. Звичайний початковий курс розрахований на 4 місяця тренувань.
У початковому курсі тренування побудоване за принципом спліту, що в перекладі значить розподіл тренувань на окремі групи м'язів, у різні дні тижня.
Наприклад, у понеділок - м'яза груди, спини й черевного преса; в середу - м'яза плечей, рук і черевного преса; у п'ятницю - м'яза стегна, гомілці, нижній частині спини й черевного преса. В інші дні - відпочинок.
Перший тиждень занять за початковим курсом необхідно виконувати по одному-два підходи, по 8 повторень у кожному підході, не більше. За цей тиждень необхідно правильно й технічно грамотно виконувати вправи. Вчитися правильно дихати, видих робиться на зусилля у вправі, відпочивати між підходами. Усе це знадобиться при тренуваннях.
У другий і третій тиждень можна робити по три підходи у вправах, і так протягом цих місяців можна сміло довести до п'яти підходів у вправах.
Харчування
Серйозне відношення до бодибілдингу крім завзятих тренувань припускає дотримання дієти, починати дотримувати якої краще поетапно. На першому етапі слід відмовитися від жирних соусів, кетчупів, сметани, майонезу і т.д., замінити улюблений соус на соєвий. Овочеві салати можна заправляти невеликою кількістю маслинового масла. Якщо перші десять днів витримані, то можна перейти до другого етапу дієти. Другий етап - відмова від усього солодкого й борошняного (цукерки, тістечка, торти, булочки і т.д.), заміна цих продуктів на сухофрукти й дієтичні продукти, у яких немає великого змісту жиру й цукру. Витримавши ще десять днів, переходимо до наступного етапу. На третьому етапі відмовляємося від алкоголю.
Витримавши три етапи, можемо говорити про ті продукти, які потрібні для життєдіяльності, що потрібно їсти, щоб одержати необхідну енергію. І останнє, що робимо, - переходимо на білкову їжу. З яких продуктів одержати білок? З риби, річкових і морських продуктів (минтай, хек, сула, креветки, кальмари, омари і т.д. ). А також зі звичайного курячого яйця, щоправда, уживаємо один білок. Ще можна вживати куряче біле м'ясо (курячі грудки). Їмо ці продукти тільки вареними. Також включаємо в наш раціон вуглеводну їжу - це крупи (гречка, пшоно, рис, хлібці) і фрукти. Білок - не тільки курячі грудки, але й риба (морська й річкова), а ще мідії, креветки, омари, кальмари і т.д. Дуже важливі також овочі: це клітковина, насамперед, і вітаміни.
Харчуватися необхідно через кожні 3-4 години, почуття голоду бути не повинне. Слід почати вживати протеїнові коктейлі з малим вмістом жирів. Таким чином, розподіляємо вживання білка з розрахунку 3 г на 1 кг власної ваги.
Що стосується рідини, то можна вживати тільки негазовану воду або натуральний сік. Ця дієта розрахована приблизно на 3-4 місяця. Витримавши її, найголовніше не почати їсти всі підряд і у величезних кількостях по закінченню дієти.
Харчові добавки при заняттях бодибілдингом.
На даний момент існує багато літератури, з якої можна довідатися, як правильно тренуватися й харчуватися. У спортивне харчування входить протеїн, амінокислоти, вітаміни, креатин і т.д.
Багато спортсменів уживають протеїн для набору м'язової маси. Можна сказати, що потреба в протеїні в атлетів, що займаються бодибілдингом, зростає в 2-4 рази й доходить в абсолютних цифрах до 400-500 г у добу. Але не потрібно забувати, що збільшення кількості протеїну в дієті з підвищеною калорійністю вимагає відповідного збільшення жирів і вуглеводів. Деякі фахівці вважають, що навіть спортсменові цілком достатньо амінокислот, одержуваних з білків. Чи так це? Відомо, що вільні амінокислоти не тільки є «будівельним матеріалом» для створення білків, але й виконують ряд інших важливих функцій. Недарма фармацевтична промисловість випускає ряд амінокислот у вільному й змішаному виді. Сировиною для готування амінокислотних сумішей є білки, в основному тваринного походження - колаген, сироватка. Амінокислоти випускаються в таблетках, капсулах і рідкі. Амінокислоти застосовуються як добавка до їжі для поліпшення засвоєння білків, а також для відновлення після важких силових навантажень.
Але для тренувань потрібна енергія. У бодибілдерів такою харчовою добавкою є креатин. Атлети, що уживають креатин, можуть тренуватися більш інтенсивно протягом тривалого періоду часу. Інтенсивність тренінгу сприяє більш швидкому росту сили й збільшенню м'язової маси. Останні наукові дослідження показали, що вже через 1 годину після приймання транспортних систем креатину вміст фосфокреатина (джерела утворення АТФ) у крові підвищується приблизно в 6 раз у порівнянні з аналогічним показником для всіх раніше відомих креатиновмісних продуктів. Паралельно були зареєстровані й безсумнівні факт збільшення вибухової сили й сухої м'язової маси. А тепер давайте розглянемо основні складові транспортних систем креатину.
Декстрози. Більшість транспортних систем креатину працює, якщо ви починаєте стимулювати вироблення організмом інсуліну простими сахаридами типу декстрози. Тому необхідно вживати його з виноградним соком. Дана комбінація являє найпростіший приклад транспортної системи креатину, оскільки відомо, що прості вуглеводи (декстрози, глюкози) прискорюють всмоктування креатину через стінки шлунка.
Таурин сприяє підвищенню інсулінової чутливості - це означає, що креатин, разом з таурином, підвищує ефективність інсулінового викиду в кров.
Альфалиноева кислота - підсилює метаболізм інсуліну навіть при наявності інсулінової резистентності (або чутливості до інсуліну). І подібно таурину має антиоксидантні властивості.
Л-Глютамін - найважливіший учасник метаболізму інсуліну на клітинному рівні. Л- Глютамін запобігає початку інсулінового дисбалансу в організмі, перетренованість, поліпшує роботу мозку, і, нарешті, він відомий серед бодибілдерів в силу його антикатаболічних та іммуностимулюючих властивостей.
Хром - незважаючи на суперечливі відомості про нього, хрому піколінат високо цінується вченими-дієтологами за його роль у метаболізмі інсуліну, крім того, хром може допомагати транспортній системі креатину, тому як він сприяє більш ефективній роботі інсуліну.
Фосфатна група - різні солі фосфату (магнієва й калієва) - ще одна група речовин, здатних поліпшувати проникнення креатину в кров.
Білки й амінокислоти - у деяких транспортних системах креатину є білкова складова (в основному амінокислоти й пептиди, готові до всмоктування в кров, а найчастіше й дуже високий вміст ВСАА (амінокислоти з розгалуженими вуглецевими ланцюгами), застосування таких продуктів, з погляду постачання м'язів амінокислотами й у зв'язку з їх антикатаболічною дією на організм відразу після тренування, цілком виправдано.
Застосування транспортних систем як доповнення до звичайного харчування дозволяє домагатися кращих результатів у наборі маси й сили в порівнянні з використанням звичайного креатинмоногідрату.
Вітаміни -