Метрологічний контроль рівня спеціальної фізичної підготовки легкоатлетів в підготовчому періоді до змагань
Еквівалентність тестів. Одну і ту ж рухову якість (здатність, сторону підготовленості) можна зміряти за допомогою декількох тестів. Наприклад, максимальну швидкість — за наслідками пробіжки з ходу відрізків в 10, 20 або 30 м. Силову витривалість — по числу підтягань на щаблині, віджимань в упорі, кількості підйомів штанги в положенні лежачи на спині і т.д.
Еквівалентність тестів визначається таким чином: спортсмени виконують один різновид тесту і потім після невеликого відпочинку — іншу і т.д.
Якщо результати оцінок співпадають (наприклад, кращі в підтяганні опиняються кращими і у віджиманні), то це свідчить про еквівалентність тестів. Коефіцієнт еквівалентності визначається за допомогою кореляційного або дисперсійного аналізу.
Застосування еквівалентних тестів підвищує надійність оцінки контрольованих властивостей моторики спортсменів. Тому якщо потрібно провести поглиблене обстеження, то краще застосувати декілька еквівалентних тестів. Такий комплекс називається гомогенним. У всій решті випадків краще використовувати гетерогенні комплекси: вони складаються з нееквівалентних тестів. Не існує універсальних гомогенних або гетерогенних комплексів. Так, наприклад, для слабо підготовлених людей такий комплекс, як біг на 100 і 800 м, стрибок в довжину з місця, підтягання на щаблині, буде гомогенним. Для спортсменів високої кваліфікації він може виявитися гетерогенним.
До певного ступеня надійність тестів може бути підвищена шляхом:
— строгішої стандартизації тестування;
— збільшення числа спроб;
— збільшення числа оцінювачів (суддів, експертів) і підвищення узгодженості їх думці;
— збільшення числа еквівалентних тестів;
— кращої мотивації випробовуваних;
— метрологічно обґрунтованого вибору технічних засобів вимірювань, що забезпечують задану точність вимірювань в процесі тестування.
Інформативність тестів. Інформативність тесту — це ступінь точності, з якою він вимірює властивість (якість, здатність, характеристику і т.п.), для оцінки якої використовується. У літературі до 1980 р. замість терміну «інформативність» застосовувався адекватний йому термін «валідність».
В даний час інформативність підрозділяють (класифікують) на декілька видів.
Так, зокрема, якщо тест використовується для визначення стану спортсмена у момент обстеження, то говорять про діагностичну інформативність. Якщо ж на основі результатів тестування хочуть зробити висновок про можливі майбутні показники спортсмена, тест повинен володіти прогностичною інформативністю. Тест може бути діагностична інформативний, а прогностично немає, і навпаки.
Ступінь інформативності може характеризуватися кількісно — на основі досвідчених даних (так звана емпірична інформативність) і якісна — на основі змістовного аналізу ситуації (змістовна, або логічна, інформативність). В цьому випадку тест називають змістовно, або логічно, інформативним на основі думок експертів-фахівців.
Факторна інформативність — одна з дуже частих моделей теоретичної інформативності. Інформативність тестів по відношенню до прихованого критерію, який штучно складається з їх результатів, визначається на основі показників батареї тестів за допомогою факторного аналізу.
Факторна інформативність пов'язана з поняттям розмірності тестів в тому сенсі, що число чинників вимушено визначає і число прихованих критеріїв. При цьому розмірність тестів залежить не тільки від числа оцінюваних рухових здібностей, але і від решти властивостей моторного тесту. Коли цей вплив можна частково виключити, то факторна інформативність залишається рухомим модельним наближенням теоретичної або конструктної інформативності, тобто валідністи моторних тестів до рухових здібностей.
Просту або складну інформативність розрізняють по числу тестів, для яких вибраний критерій, тобто для одного або двох і більш тестів. З питаннями взаємного відношення простій і складній інформативності тісно зв'язані наступні три види інформативності. Чиста інформативність виражає ступінь підвищення складної інформативності батареї тестів, коли даний тест включають в батарею тестів вищого порядку. Параморфная інформативність виражає внутрішню інформативність тесту в рамках прогнозу обдарованості до певної діяльності. Вона визначається фахівцями-експертами з урахуванням професійної оцінки обдарованості. Її можна визначити як приховану (для фахівців - «інтуїтивну») інформативність окремих тестів.
Очевидна інформативність в значній мірі пов'язана із змістовною і показує, наскільки очевидно зміст тестів для тестованих осіб. Вона пов'язана з мотивацією випробовуваних. Інформативність внутрішня або зовнішня виникає залежно від того, чи визначається інформативність тесту на основі порівняння з результатами інших тестів або на основі критерію, який по відношенню до даної батареї тестів є зовнішнім.
Абсолютна інформативність стосується визначення одного критерію в абсолютному розумінні, без залучення яких-небудь інших критеріїв.
Диференціальна інформативність характеризує взаємні відмінності між двома або більш критеріями. Наприклад, при виборі спортивних талантів може зустрітися ситуація коли тестований проявляє здібності до двох різних спортивних дисциплін. При цьому потрібно вирішити питання, до якої з цих двох дисциплін він найбільш здібний.
Відповідно до тимчасового інтервалу між вимірюванням (тестуванням) і визначенням результатів критерію розрізняють два види інформативності - синхронну і диахронну. Діахронна інформативність, або інформативність до неодночасних критеріїв, може мати дві форми. Одним з них є випадок, коли критерій вимірювався б раніше, ніж тест - ретроспективна інформативність.
Якщо говорити про оцінку підготовленості спортсменів, то найбільш інформативним показником є результат у вправі, змагання. Проте він залежить від великої кількості чинників, і один і той же результат у вправі, змагання, можуть показувати люди, що помітно відрізняються один від одного по структурі підготовленості. Наприклад, спортсмен з відмінною технікою плавання і відносно невисокою фізичною працездатністю і спортсмен з середньою технікою, але з високою роботоздатністю змагатимуться однаково успішно (за інших рівних умов) [13].
Для виявлення провідних чинників, від яких залежить результат у вправі, змагання, і використовуються інформативні тести. Але як дізнатися міру інформативності кожного з них? Наприклад, які з перерахованих тестів інформативні при оцінці підготовленості тенісистів: час простій реакція, час реакції вибору, стрибок вгору з місця, біг на 60 м? Для відповіді на ці питання необхідно знати методи визначення інформативності. Їх два: логічний (змістовний) і емпіричний.
Логічний метод визначення інформативності тестів. Суть цього методу визначення інформативності полягає в логічному (якісному) зіставленні біомеханічних, фізіологічних, психологічних і інших характеристик критерію і тестів.
Припустимо, що ми хочемо підібрати тести для оцінки підготовленості висококваліфікованих бігунів на 400 м. Розрахунки показують, що в цій вправі при результаті 45 з приблизно 72% енергії поставляється за рахунок анаеробних механізмів енергопродукції і 28 % - за рахунок аеробних. Отже, найбільш інформативними будуть тести, що дозволяють виявити рівень і структуру анаеробних можливостей бігуна: біг на відрізках 200—300 м з максимальною швидкістю, стрибки з ноги на ногу в максимальному темпі на дистанції 100-200 м, повторний біг на відрізках до 50 м з дуже короткими інтервалами відпочинку. Як показують клініко-біохімічні дослідження, за наслідками цих завдань можна судити про потужність і місткість анаеробних джерел енергії і, отже, їх можна використовувати як інформативні тести.
Приведений вище простий приклад має обмежене значення, оскільки в циклічних видах спорту логічна інформативність може бути перевірена експериментально. Найчастіше логічний метод визначення інформативності використовується в таких видах спорту, де немає чіткого кількісного критерію. Наприклад, в спортивних іграх логічний аналіз фрагментів гри дозволяє спочатку сконструювати специфічний тест, а потім перевірити його інформативність.
Емпіричний метод визначення інформативності тестів за наявності вимірюваного критерію. Раніше мовилося про важливість використання одиничного логічного аналізу для попередньої оцінки інформативності тестів. Ця процедура дозволяє відсіяти свідомо неінформативні тести, структура яких мало відповідає структурі основної діяльності спортсменів або фізкультурників. Решта тестів, змістовна інформативність яких визнана високою, повинна пройти додаткову емпіричну перевірку. Для цього результати тесту зіставляють з критерієм. Як критерій звичайно використовують:
1) результат у вправі, змагання;
2) найбільш значущі елементи вправ, змагань;
3) результати тестів, інформативність яких для спортсменів даної кваліфікації була встановлена раніше;
4) суму балів, набрану спортсменом при виконанні комплексу тестів;
5) кваліфікацію спортсменів.
При використанні перших чотирьох критеріїв загальна схема визначення інформативності тесту наступна.
А. Вимірюються кількісні значення критеріїв. Для цього необов'язково проводити спеціальні змагання. Можна, наприклад, використовувати результати раніше минулих змагань. Важливо тільки, щоб змагання і тестування не були розділені тривалим тимчасовим проміжком.
Якщо як критерій передбачається використовувати який-небудь елемент вправи, змагання, необхідно, щоб він був найбільш інформативним.
Б. Наступний крок — проведення тестування і оцінка його результатів.
В. Останній етап роботи — обчислення коефіцієнтів кореляції між значеннями критерію і тестів. Одержані в ході розрахунків найбільші коефіцієнти кореляції указуватимуть на високу інформативність тестів.
Емпіричний метод визначення інформативності тестів за відсутності одиничного критерію. Ця ситуація найбільш типова для масової фізичної культури, де одиничного критерію або немає, або форма його уявлення не дозволяє використовувати описані вище методи для визначення інформативності тестів. Припустимо, що нам необхідно скласти комплекс тестів для контролю за фізичною підготовленістю студентів. З урахуванням того, що студентів в країні декілька мільйонів і такий контроль повинен бути масовим, до тестів пред'являються певні вимоги: вони повинні бути прості по техніці, виконуватися в простих умовах і мати нескладну і об’єктивну систему вимірювань. Таких тестів сотні, але потрібно вибрати найбільш інформативні.
Зробити це можна наступним способом: 1) відібрати декілька десятків тестів, змістовна інформативність яких здається безперечною; 2) з їх допомогою оцінити рівень розвитку фізичних якостей у групи студентів; 3) обробити отримані результати на ЕОМ, використовуючи для цього факторний аналіз.
У основі цього методу лежить положення про те, що результати безлічі тестів залежать від порівняно невеликої кількості причин, які для зручності названі чинниками. Наприклад, результати в стрибку в довжину з місця, метанні гранати, підтяганні, жимі штанги граничної ваги, в бігу на 100 і 5000 м залежать від витривалості, силових і швидкісних якостей. Проте внесок цих якостей в результат кожної з вправ неоднаковий. Так, результат в бігу на 100 м сильно залежить від швидкісно-силових якостей і небагато — від витривалості, жим штанги — від максимальної сили, підтягання - від силової витривалості і т.д.
Крім того, результати деяких з цих тестів взаємозв'язані, оскільки в їх основі лежить прояв одних і тих же якостей. Факторний же аналіз дозволяє, по-перше, згрупувати тести, що мають загальну якісну основу, і, по-друге (і це найголовніше), визначити їх питому вагу в цій групі. Тести на найбільшу факторну вагу зважають самими інформативними.
Найкращий приклад використання такого підходу у вітчизняній практиці представлений в роботі В.М.Зациорського і Н.В.Аверковіча (1982 р.). Було обстежено 108 студентів по 15 тестам. За допомогою факторного аналізу вдалося виявити три найбільш важливих для цієї групи випробовуваних чинника: 1) сила м'язів верхніх кінцівок; 2) сила м'язів нижніх кінцівок; 3) сила м'язів черевного преса і згиначі стегна. По першому чиннику найбільшу вагу мав тест - віджимання в упорі, по другому - стрибок в довжину з місця, по третьому — згинання тулуба в положенні лежачі на спині протягом 1 хвилини. Ці чотири тести з 15 обстежених і були найбільш інформативними.
При оцінці інформативності конкретного тесту необхідно враховувати чинники, що в значній мірі впливають на величину коефіцієнта інформативності.
1.4 Оцінка — уніфікований показник спортивних результатів і тестів
Як правило, будь-яка програма комплексного контролю припускає використання не одного, а декількох тестів. Так, комплекс для контролю за підготовленістю спортсменів включає наступні тести: час бігу на тредбані, частоту серцевих скорочень, максимальне споживання кисню, максимальну силу і т.д. Якщо для контролю використовується один тест, то оцінювати його результати за допомогою спеціальних методів немає необхідності: і так видно, хто сильніший і наскільки. Якщо ж тестів багато і вони вимірюються в різних одиницях (наприклад, сила - в кг або Н; час - в сек..; МСК -в мл/кг/хв; ЧСС - в уд/хв і т.д.), то порівняти досягнення по абсолютних значеннях показників неможливо. Вирішити цю проблему можна лише в тому випадку, якщо результати тестування представити у вигляді оцінок (окулярів, балів, відміток, розрядів і т.п.). На підсумкову оцінку кваліфікації спортсменів роблять вплив вік, стан здоров'я, екологічні та інші особливості умов проведення контролю. З отриманням результатів вимірювання або тестування контрольне випробування спортсмена не закінчується. Необхідно дати оцінку отриманим результатам.
Оцінкою (або педагогічною оцінкою) називається уніфікована міра успіху в якому-небудь завданні, в окремому випадку - в тесті.
Розрізняють учбові оцінки, які виставляє викладач учням по ходу учбового процесу, і кваліфікаційні, під якими розуміються всі інші види оцінок (зокрема, результати офіційних змагань, тестування і ін.).
Процес визначення (виведення, розрахунку) оцінок називається оцінюванням. Він складається з наступних стадій:
1) підбирається шкала, за допомогою якої можливий переклад результатів тесту в оцінки;
2) відповідно до вибраної шкали результати тесту перетворюються в окуляри (бали);
3) одержані бали порівнюються з нормами і виводиться підсумкова оцінка. Вона і характеризує рівень підготовленості спортсмена щодо інших членів групи (команди, колективу).
Не у всіх випадках оцінювання відбувається по розгорненій схемі. Іноді проміжне і підсумкове оцінювання зливаються.
Завдання, які розв'язуються в ході оцінювання, багатообразні. Серед них можна виділити основні:
1) за наслідками оцінювання необхідно зіставити різні досягнення у вправах, змагань. На базі цього можна створити науково обгрунтовані розрядні норми у видах спорту. Слідством занижених норм є збільшення числа розрядників, негідних цього звання. Завищені ж норми стають для багатьох недосяжними і вимушують людей припиняти заняття спортом;
2) зіставлення досягнень в різних видах спорту дозволяє вирішити завдання рівності і їх розрядних норм (несправедлива ситуація, якщо, припустимо, у волейболі легко виконати норму I розряду, а в легкій атлетиці — важко);
3) необхідно класифікувати безліч тестів по результатах, які показує в них конкретний спортсмен;
4) слід встановити структуру тренованості кожного із спортсменів, що піддалися тестуванню.
Перевести результати тестування в бали можна різними способами. На практиці для цього часто використовують ранжирування, або впорядкування зареєстрованого ряду вимірювань. Кращий результат оцінюється в 1 бал, а кожен подальший — на бал більше. При всій простоті і зручності такого підходу його несправедливість очевидна. Якщо узяти біг на 30 м, то відмінності між 1-м і 2-м місцем (0,4 сек.) і між 2-м і 3-м (0,1 сек.) оцінюються однаково - в 1 бал. Так само і в оцінці підтягання: різниця в одне повторення і в сім оцінюється однаково.
Оцінка проводиться для того, щоб стимулювати спортсмена на досягнення максимальних результатів. Але при описаному вище підході спортсмен А, підтягшись на 6 разів більше, одержить стільки ж балів, скільки і за надбавку в одне повторення.
З урахуванням всього сказаного перетворення результатів тестування і оцінки потрібно проводити не за допомогою ранжирування, а використовувати для цього спеціальні шкали. Закон перетворення спортивних результатів в окуляри називається шкалою оцінок. Шкала може бути задана у вигляді математичного виразу (формули), таблиці або графіка. Чотири типів таких шкал, що зустрічаються в спорті і фізичному вихованні.
Перша — пропорційна шкала. При її використанні рівні прирости результатів в тесті заохочуються рівними приростами в балах. Пропорційні шкали прийняті в сучасному п'ятиборстві, ковзанярському спорті, гонках на лижах, лижному двоєборстві, біатлоні і інших видах спорту.
Другий тип — прогресуюча шкала. Рівні прирости результатів оцінюються по-різному. Чим вищі абсолютні прирости, тим більше приставка в оцінці. Так, за поліпшення результату в бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 сек. дається 20 очок, з 12,7 до 12,6 сек. — 30 очок. Прогресуючі шкали застосовуються в плаванні, окремих видах легкої атлетики, важкій атлетиці.
Третій тип — регресуюча шкала. У цій шкалі, як і попередньої, рівні прирости результатів в тестах також знижуються ціну по-різному, але чим вище абсолютні приріст, тим менше надбавка в оцінці. Так, за поліпшення результату бігу на 100 м з 12,8 до 12,7 сек. дається 20 очок, з 12,7 до 12,6 сек. — 18 очок ... з 12,1 до 12,0 сек. — 4 очки. Шкали такого типа прийняті в деяких видах легкоатлетичних стрибків і метань.
Четвертий тип - ситовидна (або S-образна) шкала. Видно, що тут найвище оцінюються прирости в середній зоні, а поліпшення дуже низьких або дуже високих результатів заохочується слабо. Так, за поліпшення результату з 12,8 до 12,7с і з 12,1 до 12,0 з нараховується по 10 очок, а з 12,5 до 12,4 з — 30 очок. У спорті такі шкали не використовуються, але вони застосовуються при оцінці фізичної підготовленості. Наприклад, так виглядає шкала стандартів фізичної підготовленості населення США.
Кожна з цих шкал має як свої достоїнства, так і недоліки. Усунути останні і підсилити перші можна правильно застосовуючи ту або іншу шкалу.
Оцінка як уніфікований вимірник спортивних результатів може бути ефективною, якщо вона справедлива і з користю застосовується в практиці. А це залежить від критеріїв, на основі яких оцінюються результати. При виборі критеріїв слід мати на увазі такі питання:
1) які результати повинні бути покладені в нульову точку шкали?
2) як оцінювати проміжні і максимальні досягнення?
Доцільно використання наступних критеріїв:
1. Рівність тимчасових інтервалів, необхідних для досягнення результатів, відповідних однаковим розрядам в різних видах спорту. Природно, що це можливо лише в тому випадку, якщо вміст і організація тренувального процесу в цих видах спорту різко не відрізнятимуться.
2. Рівність об'ємів навантажень, які необхідно витратити на досягнення однакових кваліфікаційних норм в різних видах спорту.
3. Рівність світових рекордів в різних видах спорту.
4. Рівні співвідношення між числом спортсменів, що виконали розрядні норми в різних видах спорту.
У практиці для оцінок результатів тестування використовується декілька шкал.
Стандартна шкала. У її основі лежить пропорційна шкала, а свою назву вона одержала тому, що масштабом в ній служить стандартне (середнє квадратичне) відхилення. Найбільш поширена T-шкала.
При її використанні середній результат прирівнюється до 50 очок, а вся формула виглядає таким чином:
де Т— оцінка результату в тесті; Х — показаний результат; Х - середній результат; — стандартне відхилення.
Наприклад, якщо середня величина в стрибках в довжину з місця дорівнювала 224 см, а стандартне відхилення — 20 см, то за результат 222 см нараховується 49 очок, а за 266 см — 71 очко.
У практиці використовуються і інші стандартні шкали.
Перцентільна шкала. У основі цієї шкали лежить наступна операція: кожен спортсмен з групи одержує за свій результат (у змаганнях або в тесті) стільки очок, скільки відсотків спортсменів він випередив. Таким чином, оцінка переможця - 100 очок, оцінка останнього – 0 очок. Перцентільна шкала найбільш придатна для оцінки результатів великих груп спортсменів. У таких групах статистичний розподіл результатів нормальне (або майже нормальне). Це означає, що дуже високі і дуже низькі результати показують одиниці з групи, а середні — більшість.
Головне достоїнство такої шкали - простота, тут не потрібні формули, а єдине, що потрібно обчислити - яка кількість результатів спортсменів укладається в одному перцентиль (або скільки перцентилей доводиться на одну людину. Перцентіль — це інтервал шкали. При 100 спортсменах в одному перцентилі — один результат; при 50 — один результат укладається в два перцентиля (тобто якщо спортсмен обійшов 30 чоловік, він одержує 60 очок).
Простота обробки результатів і наочність перцентильної шкали зумовили її широке застосування в практиці.
Шкали вибраних крапок. При розробці таблиць по видах спорту не завжди вдається одержати статистичний розподіл результатів тесту. Тоді поступають таким чином: беруть який-небудь високий спортивний результат (наприклад, світовий рекорд або 10-й результат в історії даного виду спорту) і прирівнюють його, скажімо, до 1000 або 1200 очок. Потім на основі результатів масових випробувань визначають середнє досягнення групи слабо підготовлених осіб і прирівнюють його, скажімо, до 100 очок. Після цього, якщо використовується пропорційна шкала, залишається виконати лише арифметичні обчислення — адже дві крапки однозначно визначають пряму лінію. Шкала, побудована таким чином, називається шкалою вибраних крапок.
Подальші кроки для побудови таблиць по видах спорту — Вибір шкали і встановлення між класових інтервалів — поки науково не обґрунтовані, і тут допускається певний суб'єктивізм, заснований на особистій думці фахівців, Тому багато спортсменів і тренери майже у всіх видах спорту, де застосовуються таблиці окулярів, вважають їх не цілком справедливими.
Параметричні шкали. У видах спорту циклічного характеру і у важкій атлетиці результати залежать від таких параметрів, як довжина дистанції і маса спортсмена. Ці залежності називають параметричними.
Можна знайти параметричні залежності, які є геометричним місцем точок еквівалентних досягнень. Шкали, побудовані на основі цих залежностей, називаються параметричними і відносяться в числу найбільш точних.
Варіативна шкала. Розглянуті вище шкали використовуються для оцінки результатів групи спортсменів, і мета їх застосування полягає у визначенні між індивідуальних відмінностей (у балах). У практиці спорту тренери постійно стикаються з ще однією проблемою — необхідністю оцінки результатів періодичного тестування одного і того ж спортсмена в різні періоди циклу або етапу підготовки. Для цієї мети запропонована варіативна шкала, виражена у формулі:
Сенс такого підходу полягає в тому, що результат тесту розглядається не як відвернута величина, а у взаємозв'язку з кращим і гіршим результатами, показаними в цьому тесті спортсменом. Як видно з формули, кращий результат завжди оцінюється в 100 очок, гірший — в 0 очок. Цю шкалу доцільно застосовувати для оцінки варіативних показників.
Оцінка комплексу тестів. Існує два основні варіанти оцінки результатів тестування спортсменів по комплексу тестів. Перший полягає у виведенні узагальненої оцінки, яка інформативно характеризує підготовленість спортсмена в змаганнях. Це дозволяє використовувати її для прогнозу: розраховується рівняння регресії, вирішивши яке, можна передбачити результат в змаганні по сумі балів за тестування.
Проте просто підсумовувати результати конкретного спортсмена по всіх тестах не зовсім правильно, оскільки самі тести нерівнозначні. Наприклад, з двох тестів (часу реагування на сигнал і часу утримання максимальної швидкості бігу) другий важливіший для спринтера, чим перший. Цю важливість (ваговитість) тесту можна враховувати трьома способами:
1. Дається експертна оцінка. В цьому випадку фахівці домовляються, що одному з тестів (наприклад, часу утримання V max) приписується коефіцієнт 2. І тоді окуляри, нараховані по цьому тесту, спочатку подвоюються, а потім підсумовуються з окулярами за час реакції.
2. Коефіцієнт кожному тесту встановлюється на основі факторного аналізу. Він, як відомо, дозволяє виділити показники з великою або меншою факторною вагою.
3. Кількісною мірою ваговитості тесту може бути значення коефіцієнта кореляції, розрахованого між його результатом і досягненням в змаганнях.
У всіх цих випадках одержані оцінки називаються «зваженими».
Другий варіант оцінки результатів комплексного контролю полягає в побудові «профілю» спортсмена — графічну форму представлення результатів тестування. Лінії графіків наочно відображають сильні і слабкі сторони підготовленості спортсменів.
Норми — основи порівняння результатів. Нормою в спортивній метрології називається гранична величина результату тесту, на основі якої проводиться класифікація спортсменів.
Є офіційні норми: розрядні в ЕВСК, у минулому - в комплексі ГТО. Використовуються і неофіційні норми: їх встановлюють тренери або фахівці у області спортивного тренування для класифікації спортсменів по яких-небудь якостях (властивостям, здібностям). Існує три види норм: а) порівняльні; б) індивідуальні; у) належні.
Порівняльні норми встановлюються після порівняння досягнень людей, що належать до однієї і тієї ж сукупності. Процедура визначення порівняльних норм така: 1) вибирається сукупність людей (наприклад, студенти гуманітарних вузів Москви); 2) визначаються їх досягнення в комплексі тестів; 3) визначаються середні величини і стандартні (середнеквадратичне) відхилення; 4) значення х ± 0,5 береться за середню норму, а решта градацій (низька — висока, дуже низька — дуже висока) — залежно від коефіцієнта при ст. Наприклад, значення результату в тесті зверху х + 2 вважається «дуже високою» нормою.
Індивідуальні норми засновані на порівнянні показників одного і того ж спортсмена в різних станах. Ці норми мають виключно важливе значення для індивідуалізації тренування у всіх видах спорту. Необхідність їх визначення виникла унаслідок істотних відмінностей в структурі тренованості спортсменів.
Градація індивідуальних норм встановлюється за допомогою тих же статистичних процедур. За середню норму тут можна приймати показники тестів, відповідні середньому результату у вправі, змагання. Індивідуальні норми широко використовуються в поточному контролі.
Належні норми встановлюються на підставі вимог, які пред'являють людині умови життя, професія, необхідність підготовки до захисту Батьківщини. Тому у багатьох випадках вони випереджають дійсні показники. У спортивній практиці належні норми встановлюються так: 1)Знаходження інформативні показники підготовленості спортсмена; 2)Вимірюються результати у вправі, змагання, і відповідні їм досягнення в тестах; 3) розраховується рівняння регресії типу у = kx + b, де х — належний результат в тесті, а у — прогнозований результат у вправі, змагання. Належні результати в тесті і є належною нормою. Її необхідно досягти, і лише тоді можна буде показати запланований в змаганнях результат.
У основі порівняльних, індивідуальних і належних норм лежить порівняння результатів одного спортсмена з результатами інших спортсменів, показників одного і того ж спортсмена в різні періоди і в різних станах, наявних даних з належними величинами.
Вікові норми. У практиці фізичного виховання найбільшого поширення набули вікові норми. Типовим прикладом є норми комплексної програми фізичного виховання учнів загальноосвітньої школи, норми комплексу ГТО і т.д. Більшість з цих норм складалася традиційним способом: результати тестування в різних вікових групах оброблялися за допомогою стандартної шкали, і на цій основі визначалися норми.
У такому підході є один істотний недолік: орієнтація на паспортний вік людини не враховує істотного впливу на будь-які показники біологічного віку і розмірів тіла [12].
1.5 Основні засоби і методи фізичної і технічної підготовки юних бігунів на середні дистанції
Раціональна структура тренувальних навантажень є однією з основних ланок, що визначають ефективність підготовки юних спортсменів, оскільки тренувальні дії формують певний рівень фізичної і функціональної підготовленості. Як відомо, фізична підготовка бігунів і скороходів умовно ділиться на загальну і спеціальну. Засоби загальної фізичної підготовки (ЗФП) включають підготовчі і загально розвиваючі вправи. Підготовчі складають гімнастичні вправи без предметів для м'язів плечового поясу, рук, тулуба і ніг і направлені на розвиток і підтримку гнучкості і рухливості в суглобах, на розслаблення м'язів. Ці вправи застосовуються вибірково-локально на певну групу м'язів протягом всього річного циклу. Загально-розвиваючі вправи включають вправи на гімнастичних снарядах, з тими, що обтяжили, різні види стрибків і метань (набивних м'ячів, ядер, каменів і ін.), заняття іншими видами спорту, рухливими і спортивними іграми. Найбільший об'єм засобів ЗФП доводиться на підготовчий період. З року в рік у міру зростання спортивної майстерності їх частка в загальному об'ємі тренувальних навантажень знижується.
Засоби спеціальної фізичної підготовки (СФП) включають біг і ходьбу у всіх них різновидах (біг і ходьба в