Xreferat.com » Рефераты по физкультуре и спорту » Ресурсно-рекреаційний паспорт Городнянського району

Ресурсно-рекреаційний паспорт Городнянського району

блоками, трубчастими теплопровідними каналами; частково чи повністю сформовані: периферійні топки, пристрої для первісної концентрації теплової енергіїдосліджених у 1992 р. Спочатку на цьому місці функціонував кар’єр- глинище-будівля 310 – глибиною, 1,75 м від рівня материка, витягнутий з півночі на південь з незначним відхиленням зорієнтований стінками по сторонах світу. Об’єкт мав овальні обриси, розміри по дну 1,75х1,25 м , стрімкі стінки. Дещо вище розміри котловану становили 2,0х1,45 м. Із 8 шарів заповнення походили уламки керамічного посуду другої половини ХІ-ХІІ ст., шиферне пряслице з начісками, залізні ніж, ключ та інші вироби, численні шматки футуровки горну. Після припинення експлуатації глинища за прямим призначення нижню частину його засипали, а верхню розширили. Споруда набула під прямокутних обрисів розмірами 2,9х2,6 м. Стіни стають вологішими, а на глибині 0,3-0,4 м утворюється виступ шириною 0,38-0,6 м. Над заглибленою частиною споруджується перекриття: на глибині 0,5 м зафіксовано стовпові ями посередині північної та південної стін. Будівля починає використовуватись як передгорнова споруда. З півдня-південного заходу впритул до неї в материковій ніші (по верхньому контуру 2,4х2, по дну 2,15х1,8, глибиною 0,9 м) формується тіло починаючи з глибини 15 см, переходила в шматки печини, шлаку, уламки обмазки; після вибірки останнього вдалось оконтурити внутрішню стінку обпалювальної камери розмірами на рівні материка – 1,25х1,2; на рівні черіня – 1,3х1,2 м. Обмазка зберегла відбитки дерева , тканини, сліди пальців майстра, який споруджував об’єкт. Стінки прожарені до червоного (на 2 см ) та оранжевого (на 4-10 см) кольорів. У східній частині на відстані 7 см від внутрішньої поверхні вдалось простежити вторинну обмазку – сліди ремонту. Відповідно, первинні розміри обпалювального блоку – близько 1,45х1,3 м. Черінь (на глибині 35-45 см) зберігся частково, по периметру, на ширину 0,3 м. Перегородка між обпалювальною та топковою камерами була споруджена на каркасі з прутів. Вздовж стінок на відстані близько 35 см простежені сліди продухів діаметром 6-9 см. Такі ж розміри теплопровідних каналів і на інших горнах поселення . Топкова камера дещо менша обпалювальної: ширина – 0,75, висота 0,3-0,4, довжина разом з устями – 1,85 м. Останнє збереглось повністю, виходить в буд. 310, має ширину 0,36-0,38, висоту 0,27-0,4 м. Черінь топкової камери заглиблений на 84 см. Стратиграфічні спостереження показали, що північна частина споруди – стінки устя та камер біля нього – ремонтувались. З заповнення горну походили численні уламки посуду ХІІ ст., причому значна частина датується його першою половиною. Серед них – обпалені й ошлаковані фрагменти. Звертають на себе увагу ручка покришки, залізний черешок, уламок скляного браслету та два керамічні вироби: прикрашений ялинковим орнаментом конус та зооморфна фігура. Останні інтерпретовані як іграшки чи амулети якогось язичницького культу, пов’язаного з вогнем. На завершення слід відзначити, що серед горнів поселення Автуничі дана споруда збереглась найкраще. Теплозахисну функцію виконувало заглиблення в грунт, вітрозахисну – врізання в материк перед горнової ями, та, вірогідно, спорудження плетених стін (канавки з південного сходу від горну), вологозахисту – перекриття, за рухом гарячих газів горн належить до 1 класу. Його характеризує проста обпалювальна камера, повністю сформовані: теплопровідно-розподільний блок, трубчасті теплопровідні канали, периферійна топка з пристроєм для первинної концентрації теплової енергії.

Один із горнів виявлений у вигляді яскраво-оранжевої овально-підковоподібної плями печини. Орієнтований устям на північ. Наземний – зберігся на висоту 12-27 см. Загальні довжина та ширина – 2,24х1,8 м, у центральній частині зафіксовано розсікач. Черінь топкової камери відсутній, стіни з внутрішнього боку - ошлаковані, сірі, далі – обпалені до яскраво-коричневого або оранжевого кольору, ззовні – природного блідо-зеленого забарвлення. Відзначене неоднорідне заповнення топкових камер. Зафіксовано сліди ремонту розсікача, через деякий час – західної стінки. Виявлено гранітний валун, вмурований в останню. Досліджено сліди кілків у товщі горну і під ним – від розмітки плану споруди. З будівлі походили уламки посуду ХІІ ст. та спеціальний інструмент для профілювання і нанесення орнаменту, виготовлений із зламаного ножа. Незважаючи на сліди ремонту, дані на користь тривалого функціонування будівлі відсутні. Горн належить до 1-го класу (з вертикальним ходом гарячих газів). Теплозахист здійснювався шляхом потовщення стін, вітрозахист – за рахунок конструкції стінового типу з півночі, сліди волого захисних споруд не простежені, топка периферійної чи периферійно-бічної дії з пристроєм для первинної концентрації теплової енергії, даних для характеристики обпалювального та теплопровідно-розподільного блоків недостатньо.

Смолокуріння та вигінка дьогтю теж досягли на поселенні значного розвитку. Добування сировини відбувалось у ямах, відомих за етнографічними даними як „майдани”. Ці виробничі споруди складаються з двох частин – верхньої для гілок чи кори, з яких виділявся продукт, і нижньої для його збирання. Верхня частина – напівсферична, циліндрична чи зрізано-конічна, нижня – „під'ямник” – циліндрична чи зрізано-конічна. Вивчено також ями без чітко вираженого поділу на функціональні ланки. Конструктивної різниці між смолокурнями і дігтярнями не простежено. Критерієм поділу на дві групи була наявність смолистої речовини або ж органічних натіків темно-коричневого кольору . Всього лісотехнічних споруд зафіксовано 26. Навколо деяких з них простежено стовпові ями, що свідчить про наявність навісу чи плетених стін для захисту від негоди. Серед знахідок у таких об’єктах – посуд для збирання сировини, керамічні фільтри та лійки, деформований ніж – можливо для зняття кори. Реконструювати споруду цього типу можна на прикладі комплексу. Власне виробничий об’єкт складається із напівсферичної (діаметр 0,9, глибина 0,4 м) і циліндричної (діаметр 0,25, глибина до 0,9 м) частин. Заповнений сіро-жовтою пістрявою супіссю із вуглинками та шматками спеченої глини, просоченої темно-коричневою органікою.

Сільське господарство було не єдиним і, мабуть, не основним видом занять для жителів поселення. Проте на його розвиток вказують кілька типів об’єктів, ототожнених з достатньою ймовірністю. До них віднесемо досліджені на пам’ятці загони для худоби. Фіксуються як комплекси стовпових ям, що замикають площу досить значного розміру. Сліди стовпчиків зсередини зовнішнього контуру – залишки перегородок.

З іншою галуззю сільськогосподарського виробництва – зерновою-повязані будівлі для просушки снопів, відомі як за етнографічними, так і за археологічними матеріалами. На селищі Автуничі – це шиші. Споруджувались як конус із жердин з опалювальним пристроєм усередині (багаття, жар) і снопами ззовні.

Для спорудження сушильні було використано відпрацьований кар’єр-глинище неправильно-круглої форми, 2,61х2,32 м, з майже прямовисними стійками. На черговому шарі заповнення (глибиною 1,2 м) було влаштовано опалювальний пристрій, а навколо збудовано конструкцію з 10 стовпів. Можна висловити припущення, що розташовані в одну лінію кілька стовпових ям ототожнюються ще з одним видом пристроїв для просушки, а саме з озородом, а також відомим за етнографічними даними. Разом з тим, вказані сліди від стовпчиків могли бути пов’язані з конов’язами, лавками, внутрішньо садибними огорожами, що не збереглися.

Побутово-господарських об’єктів досліджено теж кілька видів. Будинок використовувався для зберігання інвентаря. В ній знайдено 2 нарильники, ость. Слідів наземної конструкції простежити не вдалося – поверхня материка на пам’ятці пошкоджена оранкою. Можна констатувати лише, що це була неглибока яма з перекриттям або ж заглиблення в долівці наземної споруди.

Ще ряд ям могли використовуватись для зберігання припасів. Про це свідчать нижні частини посудин на дні вказаних об’єктів .

Одна з таких споруд - мала діаметр 0,9, глибину 0,22 м, зрізано-конічна (діаметр дна – 72-75 см), заповнена сірою плямистою супіссю, в котрій знайдено уламки посуду ХІІ ст.

Ямки від стовпчиків, сконцентровані біля котловану на відстані 0,33-1,7 м , мали діаметр 22-42 і глибину 3-22 см. Віддалені одна від одної на 11-15-40 см. Для них характерна наявність двох рівнів дна, що відрізняє їх від попередніх. Цікавий різновид згаданих споруд –комплекс із 7 ям від стовпчиків оточував 3 заглибленних об’єкти – ями .

Під прямокутна, 1,92х1,6 м, зорієнтована кутами за сторонами світу. По кутах – круглі ями від стовпів, діаметром 10-24 см, заглиблені на 10-58 см. В її двошаровому заповнені – численні уламки глиняного посуду, в т.ч. нижня частина горщика і покришка з прокресленим по сирій глині знаком «фіта», залізна голка, бронзовий стрижень.

Досліджено на пам’ятці і кілька десятків груп стовпових ям, котрі можна інтерпретувати як повітки – закриті з трьох боків навіси для реманенту, сіна, дров.

Ще 8 комплексів утворено не стовповими ямами, а канавками від плоту, серед них 3 – подвійними. Якщо це не два етапи функціонування однієї і тієї ж будівлі, то можна припустити наявність утеплювача (мох, листя) між плетеними стінами для використання даних об’єктів у холодну пору року. Розвиток поселення протягом 5 будівельних періодів дозволив простежити специфіку господарської діяльності мешканців, значний прогрес у масовому господарському будівництві.

Концентрація знахідок, що можуть бути трактовані як елементи феодального побуту та специфіка виробничих і господарських будівель у межах однієї садиби дали можливість не тільки говорити про соціальний аспект у забудові, а й гіпотетично визначати посаду власника вказаної садиби у системі давньоруської феодальної ієрархії.

Таким чином, дослідження споруд поселення Автуничі дозволяє не лише вивчати господарську спеціалізацію мешканців пам’ятки і розвиток будівельної справи, а й розуміти давньоруське село як складний соціально-економічний організм.


3.3 Пам’ятник В.І. Леніну на Городнянщині


Смерть Володимира Ілліча Леніна незмірним болем відізвалась в серцях радянських людей. 25 січня 1924 року на своїх загальних зборах Вагани прийняли прийняли постанову про порядок проведення дня похорон В. І. Леніна, в якій говорилось : „Вранці влаштувати мітинг. Всім членам КНС, КСМ, КПУ, а також іншим громадянам одягти тротуар. Після мітингу з траурними прапорами і лозунгами пройти по селу зі співом похоронного маршу і зробити о 4 годині салют з наявної зброї...

Перейменувати вулицю Білогубівку на вулицю Леніна”.

Трудящі багатьох населених пунктів прийняли рішення про спорудження пам’ятників Іллічу. Загальні збори громадян Тупичева постановили : „Доручити сільраді знайти кошти на спорудження пам’ятника Леніну шляхом добровільних внесків”.

Трудящі Тупичева відгукнулися на заклик сільради і зібрали потрібні кошти. 1 травня 1926 року пам’ятник Іллічу було відкрито в урочистій обстановці. Представники селян у своїх промовах відмічали, що замість пам’ятника „освободителю” селян від землі царю Олександру ІІ відкрито пам’ятник визволителю трудящих всесвіту від капіталістичного буржуазного гніту – Іллічу – великому проводирю всесвітньої революції.

Через деякий час було відкрито пам’ятник вождю і в Городні. З нагоди його відкриття в місті відбувся великий мітинг. Трудящі дали слово не шкодувати сил для виконання ленінських заповітів.

Німецько-фашистські загарбники зруйнували пам’ятник вождеві, але не могли вбити в трудящих любові до Ілліча. Цікава, зокрема, історія одного невеличкого бюста Леніна, який нині зберігається в краєзнавчому музеї. Ще в тридцяті роки сім’я Головачів з міста Городні придбали його для своєї квартири. Коли місто захопили гітлерівці, бюст сховали в сараї під торфом. Там він і лежав до вигнання ворога. А 6 листопада 1943 року цей бюст був на урочистому засіданні міськради, присвяченому 26-им роковинам Великого Жовтня.

Після визволення Городнянщини від німецько-фашистських загарбників трудящі поруч з відбудовою народного господарства не забули про пам’ятник Іллічеві.

Під час святкування 31 річниці Великого Жовтня було відкрито новий пам’ятник В. І. Леніну в Городні.

В Тупичева новий пам’ятник В. І. Леніну відкрито в дні святкування 40-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, в Хотівлі – півстолітнього ювілею радянської держави. Відкриттям Ленінського бюсту вшанували пам’ять вождя і колектив Городянської середньої школи-інтернату. Найближчим часом пам’ятник Іллічу буде відкрито і на кордоні трьох братніх республік в селі Сеньківка.

Пам’ятник В. І. Леніну – яскравий вияв любові трудящих до свого вождя, учителя і друга.


3.3 Церква Святого Василія у Городні


У нарисі „З приводу сторіччя м. Городні, як повітового міста” (1882 р.) знаходимо повідомлення: „Другий храм, в ім’я святого Василія, перенесений із с. Хотунич в 1757 р. з дозволу духовного начальства козаками, які, між іншим, писали: „В містечку Городні є одна церква живоносної Трійці, при якій для священнослужіння – три священики. З цього ж боку, де ми, отаманам з козаками і прикажчик з посполитими живемо, в час весняний і осінній за переїздом через греблю, від частого її прориву, терпимо крайню нужду і обрядів церковних позбавляємось ”.

Нову церкву поставили на розі вулиць Максимівни або Хворосторіївки і Петроградської (теперішніх Пролетарської і Леніна). Богослужіння започаткувалось освяченням і урочистим богослужінням в ім’я імператриці Єлизавети Петрівни. Як відомо, ця імператриця на Україні відновила гетьманство.

Старожили Городні пригадували: нова церква збирала на молебні багато людей. Сюди ходили й віруючі хуторів Петрушева, Ткаченка, Маслова, Шабаса, що були уздовж дроздовицької дороги. В той час церква знаходилась фактично на околиці міста, скоро біля неї був закладений цвинтар для поховання високопоставлених осіб. Тут знайшли останнє пристанище нащадки городнянських дворян Силковських, Бордовських, Ждановичів, Стамерів. І, здавалося б, вічність стояти Васильківській церкві з її залізною огорожею, дерев’яною дзвіницею, великим книгосховищем, в якому було і унікальне „Євангеліє” 1748 р.

Але хвиля „войовничого” атеїзму в 1953 р. зачепила і Васильківську церкву. Правда, на перших порах на неї повісили замок і перестали охороняти. А незабаром розгорнулись і більш драматичні події. З церкви пожежники спочатку безцеремонно поскидали хрести, а потім і покрівлю, деревину. Матеріал перевозили на територію колишньої лазні. Тут з нього побудували лазню, що працювала до 50-х років. Але вона не задовольняла потреби і незабаром на її місці спорудили нову лазню.

Ікони та інше церковне майно розібрали віруючі і пізніше передали все в Свято-Миколаївську церкву.

Розповідають, що група підлітків прихопила з церкви невелику хустину, в яку ніби то було зашито золото. Але по дорозі на пляж згорток відібрала в них група жінок. Як виявилось, то був так званий антимінс – шовкова хустка із зображенням положення в труну Ісуса Христа, частинкою мощей угодників Києво-Печерської лаври, зашитих в тканину. Священна реліквія церкви нагадувала про стояння церкви на крові мучеників.

Через кілька днів про одну з найстаріших церков Городні нагадував хіба що величезний смітник з деякими уцілілими древніми книгами, викинутими сюди. На цвинтарі було поховання С. Д. Носа – видатного фольклориста і лікаря. Воно, на щастя, збереглось до наших днів. Про Василівську ж церкву збереглись лише згадки та престольне свято, що відзначається у Городні (вул. Пролетарська та Чапаєва) 14 січня.


3.4 Музей однієї книги


На білостінному будинку, що стоїть за якісь 100 м від центральної площі села Вихвостів з’явилася табличка з написом „Народний музей повісті М. Коцюбинського „Фата-моргана”(Додаток Г рис.1). Його урочисте відкриття відбулося під час Всесоюзного літературного свята „Чуття єдиної родини”. У гості на Городнянщину прибули представники трьох братніх літератур – російської, білоруської та української Валентин Динабурзький (Брянськ), Василь Ткачов (Гомель) та Анатолій Славута (Київ).

Напроти вхідних дверей увагу привертають викарбувані на металі атрибути нового села – своєрідне втілення мрій головної героїні повісті Маланки про творчу працю на землі, які в умовах, коли землею володіли багатії, були приречені залишатися фата-моргана – маревом.

Про зміни в селі за роки Радянської влади розповідається в експозиції музею, найдавніші експонати якого мають од роду до трьох століть. На час дії повісті лишалися в активному вжитку і ткацький верстат, і терлиця, і жорна, і дерев’яні ночви, і бовкун. Мабуть, останнє слово мало кому й зрозуміле. Так називався пристрій для запрягання одного вола, напівярмо свого роду.

Із цих предметів можна зробити висновки у яких умовах жили герої повісті „Фата-моргана”, трагедія яких під час куркульського самосуду восени 1905 року стала кульмінаційним моментом твору. У Вихвостові усі знають, що прообразом Маланки була Ярина Валах, Хоми Гудзя – Сафон Кужільний, Маланчиної дочки Гафійки – Параска Навара... Їхні портрети представлені у музеї. Є тут і матеріали про те, як сьогодні працюють у місцевому колгоспі, що носить ім’я Коцюбинського, нащадки героїв повісті. На землі, про яку так лірично-зворушливо мріяла Маланка, порядкують її внуки та правнуки.

Музей однієї книги – повна форма культурно-освітнього закладу. Принаймні, до сьогодні у республіці був лише один зразок такого музею. Він присвячений Шевченковому „Кобзарю” і більше прив’язаний до власне книги, розповідаючи про її долю у контексті української і світової літератури. Вихвостівський музей більше уваги акцентує на історії краю, що став коном описаних у книзі подій, на долях героїв повісті. Творці обох музеїв, здається, обрали шлях, котрі в кожному окремому випадку є найдоцільнішими.

Важливо, що музей „Фата-моргана” розмістився там, де відбувалися події повісті, а це дає можливість для асоціацій і зіставлень. А ще посилює естетичний і виховний вплив музею. Відразу після його відкриття вихвостівці і гості села вшанували пам’ять автора повісті, пам’ятник якому стоїть на центральній площі села – напроти іншому пам’ятнику із 16 викарбуваних прізвищ. Так увічнена пам’ять про загиблих під час куркульського самосуду селян. Живуть селяни у камені пам’ятника, у творі, залишенім письменником для нащадків, у музеї, присвяченім тому творові, а значить і їм, чесним трударям і мрійникам.


3.6 Археологічні розкопки у с. Мощенка


Поблизу с. Мощенка на території старого городища веде археологічні розкопки наукова експедиція Ленінградського Ермітажу.

На Городнянщині немало місць які свідчать про видатні історичні події. Доносять до нас подих давно минулих століть. Згадаймо хоча б Великий Лист вен, де відбулася битва давньоруських князів за київський престол. Та й поблизу Городні натрапляємо на пам’ятні місця: зокрема тут виявлено поселення доби неоліту, бронзи, юхнівської культури, кілька городищ пізніших часів.

Об’єктом уваги археологів стало село Мощенка: на околицях села виявлено городище часів Київської Русі. Однак цілеспрямованих археологічних досліджень тут досі не велося. Варто одразу ж підкреслити, що інтерес до цієї місцевості виявляють не тільки археологи. Кілька років тому у с. Мощенка побувала етнолінгвістична експедиція Московського університету, очолювана відомим славістом М. І. Толстим. Приїжджали для збору діалектологічного та фольклорного матеріалу студентські експедиції Ніжинського, Чернігівського та Житомирського педінститутів. Доречно сказати й про уродженку сусіднього з Мощеною села Берилівка О. С. Білу – нині наукового працівника Чернівецького університету. Вона плідно досліджує надсновські говори.

Із начальником експедиції – завідуючим сектором раннього залізного віку відділу історії первісної культури Ермітажу, кандидатом історичних наук М. Б. Щукіним ми зустрілися поблизу Мощенки, в наметовому містечку археологів, в урочищі Горщина, де ведуться розкопки. Марк Борисович розпові:

Урочище Горщина – знахідка чернігівських археологів. Тут пробні розкопки робив археолог із Чернігова О. В. Шекун. А 6на слід його навів Михайло Ілліч Євсієнко – краєзнавець Мощенки. Шекун визначив тип городища, саме через нього стали відомі місця і нам. Особливо хвилює проблема походження слов’ян.

Проблема ентогенезису слов’ян здавна цікавить вчених. На думку М. Б. Щукіна саме в нашому краю в давнину проходило зіткнення різних культур, які могли народити культуру слов’янських народів. Це зіткнення означало взаємовплив зі східною юхнівської культурою, з півночі – білоруська культура штрихової кераміки, з півдня – зарубинецької культури, із західної милоградської культури. Період цього взаємовпливу можна датувати VI ст. до нашої ери – VI ст. нашої ери.

Ймовірно, що існують матеріальні пам’ятки цього взаємовпливу, - говорить М. Б. Щукін – наша слов’яно-сарматська експедиція якраз і шукає ці пам’ятки.

11 членів експедиції – справжні ентузіасти своєї справи. Окремі з них – студенти Ленінградського університету, інші вже закінчили його І. А. Бажан, А. О. Мултаален, А. Д. Авдєєв працюють зранку до вечора.

Для нас важливо знати предмети становлення слов’ян. І якщо навіть нічого не знайдемо – на археологічній карті зникне ще одна біла пляма.

На території городища виявлено уламки глиняного посуду, прясельце із ткацького веретена, серп, вудила. Перші розкопки дають підстави говорити про специфічну конструкцію жител давніх поселенців. В ній поєднані типові елементи кількох культур.

Археологічні розкопки робота сама по собі унікальна. І треба мати неабияке терпіння щоб пласт за пластом, скрупульозно знімати грунт, просіювати його через решето, віднаходити в ньому звук століть. Науковий співробітник Ермітажу О. І. Семенов показує на темну смугу землі в розрізі розкопу:

По всьому видно: це засипаний давній рів – типовий для слов’янських городищ. Що спонукало людей вдатися до нього – це таємниця, яку розгадати не просто.

Хто-зна, які таємниці будуть розвідані в розкопках мощенського городища. Для науки однаково важливим є і позитивний, і негативний результати, підтвердження чи заперечення припущень. Але в цих археологічних дослідженнях для нас є неодмінний краєзнавчий пріорітет. Він окреслений не тільки географічно, а й сягає у товщу століть, протягом яких відбулось становлення Київської Русі колиски трьох братніх народів.


3.7 Біосоціальні ресурси


Павло Миколайович Писарєв, купець І гільдії, Городнянський міський голова. Завдяки його благодійницьким внескам було побудовано в 1732 році церкву Святої Троїці, що була справжньою окрасою міста.

Грузинський князь Іліодор Миколайович Орбеліані — на його замовлення седнівський архітектор Якубович збудував чайну, яку Орбеліані через кілька років переобладнав в народний дім, створив театр, став його керівником і режисером. Іліодор Миколайович збудував у Городні електростанцію, мельницю, відкрив кінематограф, підтримував місцеву футбольну команду.

В Городні прожив останні роки і похований український етнограф і фольклорист Степан Данилович Ніс.

В Городні народилися:

народний художник УРСР О.М.Лопухов,

український радянський хірург, академік Мико́́ла Маркія́нович Волко́вич (1858—1928) — учений-хірург, академік ВУАН (з 1928). У 1882 р. закінчив університет св. Володимира, в якому викладав до 1922. З 1923 — завідувач кафедри хірургії Київського відділення Головнауки Наркомосу України. Одним із перших в Україні опанував методику проведення найскладніших хірургічних операцій.

поет Олег Мартинеко,

поет Петро Іванович Пиниця,

поет Абрам Ісакович Кацнельсон. Український поет, літературознавець, перекладач. Народився 1 січня 1914 року в місті Городні в родині вчителя. Після закінчення Городнянської школи в переїхав до м. Чернігова, працював у редакції обласної газети.

В місті жив і дарував своє мистецтво заслужений артист Молдавської РСР Михайло Федорович Павлусенко.

Варті пошани ті визначні городнянці, які сьогодні живуть поряд із нами. Це:

художник і письменник Георгій Олександрович Шпунт,

художниця Ірина Миколаївна Михалькевич,

ветеран Великої Вітчизняної війни, людина, яка внесла вагомий внесок у виховання дітей та молоді міста — Микола Федорович Гречухо,

ветеран Великої Вітчизняної війни, громадський діяч Михайло Павлович Бабаєв,

письменник, краєзнавець Іван Петрович Дудко,

благочинний Городнянського округу протоієрей настоятель Святомиколаївської церкви Мирон Степанович Ковалевський,

заслужений лікар України — Михайло Степанович Мітько,

лікар-педіатр Тетяна Іванівна Ходико,

художник, виконавець робіт по спорудженню каплички Святої Покрови Михайло Степанович Трухан.

В Києві зараз живуть і працюють наші земляки:

заслужений артист України Анатолій Федорович Кобзар,

артист оригінального жанру Михайло Твердий,

народна артистка України, член спілки театральних діячів України Лідія Іванівна Кондрашевська.

городня пам’ятник археологічний

РОЗДІЛ VI. ВИДИ ТУРИЗМУ


Найбільшого поширення на Городнянщині набув неорганізований зелений туризм за грибами, ягодами та відпочинком на природі. Із приходом весни та до кінця осені не сотні, а тисячі людей і не тільки місцевих, а й із столиці Києва та інших великих міст України проводять свій відпочинок у дружбі з природою Городнянщини, яка поки що збереглася від небажаних наслідків цивілізації і яку минуло Чорнобильське лихо.Поступово зелений туризм набуватиме все більшої популярності. У селах Гніздище - батьківщині Солов'я – Розбійника, Лютежі, Черецькому, Моложаві, біля яких найбільше грибів та ягід ; Невклі, Дроздовиці, Гасичівці, Сутоках, які знаходяться в лісах і ще зберегли свою самобутність, планується обладнати будинки для зеленого (сільського)туризму та організувати рибну ловлю та полювання, супровід по грибних, ягідних місцях.

Культурно-пізнавальний туризм

У перспективі планується:

екскурсійна діяльність "Наша історична спадщина" за маршрутом:

по віковічних українських землях, територією повітів тодішньої Чернігівської губернії — Стародубському, Мглинському, Суразському, Новозибківському,— які тепер є частиною Росії;

екскурсійна діяльність "Старообрядництво: історія та сучасність" за маршрутами: Городня - Добрянка, Радуль ( Україна), Городня - Злинка, Новозибків ( Росія ), Городня – Добруш - Ветка (Білорусь);

пізнавальні маршрути „Родом МИ з СРСР" із метою знайомства з економікою, культурою та побутом сусідніх слов'янських держав: Росії , Білорусі, України, які раніше були республіками однієї держави – Радянського Союзу. Символом віковічної дружби і братерства слов'янських народів є величний Монумент Дружби на кордоні земель трьох держав: України, Росії, Білорусі. Тут щороку урочисто відзначається День молоді. Це свято перетворилось на міжнародний фестиваль.

відновлення системи дитячо - молодіжного туризму в межах району, включаючи тематичні екскурсії, походи вихідного дня, спортивно - туристичні маршрути. Підтримка Всеукраїнських і регіональних програм популяризації спорту для всіх, відновлення системи аматорськах змагань із сучасних неолімпійських видів спорту, популярних у молодіжному середовищі. На Городнянщині вже є й надалі буде активно розвиватися так званий в’їзний туризм. Так, туристичні організації ближнього зарубіжжя -- Білорусі та Росії вже возять туристичні групи територією Городнянського району на Україну. Тільки відсутність у Городні відповідної інфраструктури в якійсь мірі стримує розвиток цього напрямку туристичного бізнесу.

Екологічний стан.

Окремою проблемою постає забрудненість всіх прилеглих до міста зелених зон Аж моторошно споглядати звалища у Хрипівському лісі, на узбіччі лісової дороги від лікарні до газового господарства тощо Куточки, які могли б бути райськими за своєю красою, ідеальним місцем відпочинку для міських дітей, перетворили у звалища будівельних відходів та обпиляних гілок від садових дерев. Так. машина комунального господарства, яка вивозить сміття, розрахована лише на побутові відходи. Але ж можна окремо найняти транспорт і вивезти будматеріали, гілки тощо у призначені для цього місця, а не створювати довкола себе екологічний жах? Це обійдеться не дорожче, ніж вивозити власноруч причепом сміття у приміську лісову зону.

Постійне сміттєзвалище „прописалось” по вулиці Калініна поблизу будинку івалідів. Можливо, причиною цього стала відсутність рейсів машини, яка вивозить сміття.


ВИСНОВКИ


Городнянщина безперечно древнє поселення. Назва цього району в літописах згадується у 1552 році. Це край з багатою історією, традиціями та мальовничою природою.

Саме в Городянському районі в селі Автуничі археологи знайшли колодязь десятого століття, там же поселення древніх слов’ян Х століття. Це звичайно унікальні знахідки.

Михайлівська церква споруджена в селі Великий Лист вен у 1742 році. Має оригінальний задум і такій церкві не має аналогів на Лівобережній Україні.

У мальовничому селі Вихвостів стоїть „Народний музей повісті М. Коцюбинського „Фата-моргана”. Потрібно ще сказати, що музей „Фата-моргана” знаходиться там, де відбувалися власне події повісті, а це дає можливість для асоціацій та зіставлень.

В Городні народився відомий український радянський хірург, Микола Маркіянович Волкович, який один із перших в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: