Типи тренувальних занять
Загальна тривалість заняття по ОФП коливається від 30 до 180 хв. Різна тривалість занять по ОФП зв'язана з їхнім змістом і задачами [25].
Інтенсивні заняття з вправами в бігу або виконанням комплексів ритмічної гімнастики менш тривалі (30 – 60 хв.). Лижні прогулянки, ходьба по дистанції можуть зайняти 2 – 3 ч. Здебільшого заняття по ОФП носять односпрямований характер у зв'язку зі специфікою застосовуваних засобів. Але не виключені і комплексні заняття, що сполучать біг, ігри, плавання й ін.
Найбільш рекомендована форма проведення занять по ОФП – групове тренування, що забезпечує суперництво й емоційний тонус що займаються.
1.2.6 Заняття зі спеціальної фізичної підготовки
Заняття по спеціальній фізичній підготовці більш представницькі, чим заняття по ОФП. У загальній кількості днів підготовки вони складають близько 10%. Нагадаємо, що вправи СПФ у загальному обсязі елементів займають до 20% у підготовчий період і 10 – 15% – у змагальний.
Заняття по СФП плануються як основні в підготовчий період і як додаткові в змагальний. У зміст таких занять входять вправи, спрямовані на виховання ведучих фізичних якостей, рівень розвитку яких впливає на результативність спортивно-гімнастичної діяльності [11]. Велика частина їх безпосередньо зв'язана з технікою гімнастичних елементів, з'єднань і виконанням комбінацій у цілому і застосовується за принципом сполученого впливу. Варто підкреслити, що самі гімнастичні елементи з обов'язкової і довільної програм є відмінним засобом СФП. Підйом розгином на нижній жердині виконується гімнастами багаторазово для розвитку швидкісно-силової витривалості. Для цього ж чоловіка проробляють довгі серії кіл двома на коні. Практично всі силові і статичні елементи включаються в програму СФП.
У зв'язку зі значним навантаженням, великим сумарним ефектом від вправ, заняття по СФП, як правило, не дуже тривалі – максимум 1 – 1,5 год.
Заняття по СФП дуже продуктивні, тому що виконання спеціальних вправ не як доповнення в якому-небудь учбово-тренувальному занятті, а на «свіжі» сили дає відчутний результат. Наприклад, найвищі показники ЧСС (більш 200 у 1 хв.) зафіксовані під час вправ СФП круговим способом. Здобувається впевненість у виконанні силових елементів. Приміром, гімнасти утримують «хрест» або горизонтальний упор не 2 з (відповідно до правил змагань), а 6–8 с.
Підбор і чергування вправ СФП можуть будуватися за принципом впливу на окремі м'язові групи (анатомічний принцип локального впливу по типі: вправи для розгтначів або згиначів рук, ніг, тулуба) або за принципом розвитку визначених фізичних якостей (фізіологічний принцип підбора вправ швидкісно-силового характеру, вправ для розвитку максимальної повільної, або статичної, сили, гнучкості, витривалості) [11].
Однієї з найбільш діючих форм організації занять по ОФП є кругове тренування, що дозволяє точно контролювати і дозувати навантаження. У цьому випадку найбільш важливими питаннями, що коштують перед тренером при організації занять по СФП круговим способом, є наступні:
визначення змісту вправ, їхньої спрямованості, принципу підбора;
підбор необхідних вправ для комплексу (визначення кількості «станцій» кола);
визначення послідовності, черговості виконання вправ (замикання кола);
уточнення дозування, кількості повторень кожної вправи;
визначення часу виконання вправ на «станціях» і інтервалів відпочинку між станціями;
визначення кількості кіл – серій вправ [24].
У заняттях по СФП інформативними показниками є: зміст вправ, спосіб проведення, обсяг і інтенсивність вправ, загальний час занять.
Тестується СФП за допомогою контрольних нормативів, проведенням функціональних проб і функціональної діагностики.
1.2.7 Розминокове та відновлювальне заняття
Розминка заняття можна віднести до допоміжного виду занять. Правомірність виділення цього типу занять підтверджується реальною потребою в ньому.
Виділяються два різновиди: ранкове розминкове заняття – традиційна «зарядка» – і власне розминкове заняття перед відповідальним тренуванням або змаганнями. На відміну від звичайної гігієнічної зарядки, розминкове заняття гімнаста насичується більш складними, але знайомими елементами технічної і фізичної підготовки. У схему занять включається розігріваючий біг у спокійному темпі, вправи на гнучкість, рівноваги, стійки на руках, елементи хореографії, батутна розминка. Основна задача зарядки – настроювання на майбутню протягом дня роботу. З юними гімнастами можна розучувати нескладні комплекси загальрозвиваючих вправ [24].
В умовах централізованої підготовки ранкове заняття привчає гімнастів до кількаразових занять в один день. Поступово звичайна зарядка (15 – 20 хв.) переростає в заняття тривалістю до 40 – 60 хв. При відсутності таких умов тренер розробляє для учнів індивідуальні плани на заняття в домашніх умовах. Ранкова розминка проводиться в залі, а також, у залежності від обстановки, – поза залом (стадіон, відкрита площадка і т. п.).
Розминкове заняття іншої спрямованості проводиться для настроювання на основне тренування, зняття нервової напруги перед змаганнями. Завдяки виконанню знайомих вправ у видах багатоборства, гімнаст здобуває впевненість у своїх силах, може переконатися в готовності до них. Варто підкреслити, що мається на увазі не розминка безпосередньо перед стартом – спеціальна розминка, а організоване заняття ранком, якщо змагання проводяться ввечері [25].
При плануванні такого заняття тренер повинний визначити зміст, кількість вправ, загальний час занять. Уважно оцінює суб'єктивний стан гімнастів по показниках самопочуття, активності, настрою (САН). Розминкові заняття першого типу актуальні вже на етапі спеціалізованої підготовки, а другий варіант – у роботі з підготовленими спортсменами, коли змагальна практика ширше.
Відновне заняття – це типова форма, характерна для сучасної гімнастики з великими обсягами навантаження. Застосовується переважно в періоди напруженої роботи для розвантаження, а також після змагань. У зв'язку з цим, актуальність даного типу занять у роботі з юними гімнастами невелика.
Відбудовне заняття повинне відрізнятися від учбово-тренувальних не тільки помітно зниженим обсягом і інтенсивністю навантаження, але і змістом. Спеціально організовані відбудовні заняття повинні містити вправи, не зв'язані з програмою підготовки до змагань. Ціль занять – реабілітація фізичного стану гімнаста, переключення на контрастно відмінні від основні вправи ігрового характеру. Виконуються розминкові вправи, рухливі ігри. Досить бажано використовувати музику, музичні ігри [24].
При проведенні подібних занять гімнастам надається відносно повна самостійність у виборі вправ, у визначенні кількості повторень. У цілому заняття повинне викликати емоційний підйом, бажання тренуватися. Заняття доцільне сполучити з відбудовними заходами.
2. Методи і методика дослідження
2.1 Організація та планування дослідження
Постановка проблеми. Фундаментальні дослідження у сфері спортивного тренування, зокрема, у спортивній гімнастиці, свідчать про зростання відповідності вимог до процесу підготовки спортсменів та вдосконалення спортивної майстерності. [1,2]. Механізм реалізації цих положень розкрито у працях, зокрема, Гужаловського А.А. [3], Волкова Л.В. [4] та ін. В роботах відмічається, що ефективність керування тренувальним процесом багато в чому залежить від надійності та об'єктивності інформації про різні компоненти спеціальної підготовленості, відповідних систем життєдіяльності організму, які забезпечують високу працездатність спортсменів. Потік такої інформації забезпечується при допомозі засобів і методів комплексного контролю за аналогією зворотних зв'язків, де об'єктом керування є спортсмен, а керуючим – тренер.
Разом з тим, в практиці контролю не знаходять реалізації положення про провідну функцію вестибулярного апарату, сенсомоторної системи, розроблені в працях основоположників теорії побудови довільних рухів Анохіна П.К. [5] та Бернштейна М.О. [6].
Наукова розробка проблеми комплексного контролю в гімнастиці повинна здійснюватися на основі відбору інформативних факторів, які визначають ефективність спортивної діяльності, а саме: вікові особливості становлення та функціонування організму гімнастів, стан основних компонентів рухової функції, оціночні шкали, алгоритми розрахунку інтегральних та узагальнених (комплексних) оцінок рухової функції, спортивно-технічні характеристики.
Таким чином, метою роботи було вивчення особливостей факторної структури спеціальної підготовленості юних гімнастів.
Обстежено 100 гімнастів віком 6–12 років. Досліджувалися показники фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів.
Вивчалися антропометричні показники: довжина тіла, маса тіла, довжина тулубу, довжина ніг, довжина рук, ширина плечей, ширина тазу, об'єм стегна, об'єм литки, об'єм плеча, об'єм передпліччя.
В якості показників, які відображають рівень функціональних можливостей організму юних гімнастів досліджувались: об'єм грудної клітини на вдиху, об'єм грудної клітини на видиху, розмах грудної клітини, біг на 50 м, стрибок в довжину з місця, біг на 600 м, сила кисті, час у стані вису (зігнувши руки), човниковий біг 4x10 м, біг на 20 м.
Серед показників спеціальної працездатності гімнастів було досліджено: значення нахилу вперед, лежачи на спині, гнучкість у нахилі вперед, підйом ніг висячи, шпагат, підйом по канату (3 м), розгинання рук в упорі, круги на коні, силова стійка на руках, вільні вправи, стрибок через коня, вправи на кільцях, вправи на коні з ручками, вправи на брусах, вправи на перекладині, багатоборство.
2.2 Методики дослідження
Складність і різноманіття задач, які необхідно вирішувати гімнастам і тренерам як в одному занятті, так і в процесі тривалої підготовки, обумовлюють різноманіття типів занять. Однак як би ні відрізнялися заняття одне від іншого своєю спрямованістю, кожне з них підлегле загальній структурі, що передбачає виділення окремих частин: підготовчої, основний і заключної.
Підготовча частина заняття передбачає вступну частину і розминку. Вступна частина – початок занять будь-якої спрямованості. Її основна задача – організувати що займаються, увести них у стан підвищеної уваги, зосередити них на майбутнім занятті. Засобу вступної частини обмежуються побудовою групи, поясненням особливостей даного заняття [25].
Основний час підготовчої частини приділяється на розминку – вправи для підготовки всіх систем організму до майбутньої значного по нервово-м'язових і функціональних напругах роботі в основній частині заняття. У цьому змісті зміст розминки повинна бути підлегла і залежати від задач основної частини заняття.
За формою підготовча частина може бути груповий (у загальній побудові) і індивідуальної (самостійної або під керівництвом тренера, що типово для тренування підготовлених гімнастів).
Як правило, розминка повинна містити дві частини: загально-підготовчу, спрямовану на всебічну активізацію рухового апарата і підвищення функціонального стану організму, і спеціалізовану.
Спеціалізована частина розминки спрямована на безпосередню підготовку і настроювання гімнастів до майбутньої роботи в основній частині. Якщо під час загально-підготовчої частини розминки, крім «розігріваючих» вправ традиційно гімнастичного арсеналу, використовуються також рухливі ігри, естафети, міні-футбол, то в спеціалізованій розминці застосовуються вже сугубо вузькоспеціальні вправи. Вправи у видах гімнастичного багатоборства досить різноманітні по силі впливу на руховий апарат гімнастів [24]. Сполучаться навантаження компресійного характеру (поштовхи ногами і руками, упори, приземлення) з розтягуванням ланок тіла (переміщення у висі). Під час розминки, особливо спеціальної, варто підготуватися і до цих майбутніх ситуацій. Отже, у підготовчій частині заняття навантаження, поступово наростаючи, може доходити до значних величин впливу не тільки на серцево-судинну і дихальну системи, але і на ОДА.
Виходячи з досвіду відомих гімнастів і спеціальних досліджень, рекомендуються наступні правила розминки:
проводити розминку до відчуття тепла розігрітого тіла («до поту») [24]. Досвідчені спортсмени передбачають зміну одягу. Загально підготовчу частину проводять у теплих костюмах, потім верхній одяг заміняють на більш легку, а нижню – на суху;
інтенсивність вправ варто підвищувати поступово;
вправи загального впливу за участю масивних м'язів, але невисокої інтенсивності, включати в початок розминкового комплексу. В міру «розігрівання» приступати до «суглобного» гімнастиці – вправам на збільшення рухливості в суглобах рук, ніг, хребетного стовпа;
у груповій розминці доцільно застосовувати музичний супровід. Краще, якщо досвідчений акомпаніатор буде враховувати характер вправ. При використанні фонограми – підбирати «фоніруючу» музику оптимістичного змісту;
сполучити вправи, що вимагають дій чітко під рахунок, з необов'язковим виконанням у строгій відповідності з гімнастичним стилем і вправи з неодмінною традиційною гімнастичною поставою;
не затягувати розминку і не робити великої паузи між підготовчою й основною частинами занять.
Післядія розминкових вправ швидко загасає. Через 10 – 15 хв. послу розминки знижується еластичність розігрітих м'язів, рухливість у суглобах.
Підготовчої частини в занятті в цілому приділяється 10–15% загального часу. Конкретно про тривалість і зміст розминки тренер вирішує, керуючись задачами не тільки даного заняття. Наприклад, у роботі з початківцями підготовчу частину доцільно подовжувати і приділяти в ній увага вправам по оволодінню школою рухів тіла, вправам на координацію рухів (елементарні комплекси вільних вправ). У підготовчому періоді тренування розминка для всіх контингентів більш тривала й об'ємна, ніж у змагальному, де вона коротше й інтенсивніше [24].
У спеціалізованій розминці доцільно застосовувати акробатичні стрибки, стрибки на батуті з приземленням у поролонову яму, хореографічні вправи. Усі вони повинні бути заздалегідь добре освоєні і не викликати утруднень, типових при освоєнні нових елементів.
У роботі з добре підготовленими гімнастами наприкінці розминки пропонуються силові елементи з комбінацій з метою на «свіжі» сили «позначити» статичні положення, жимові стійки й ін.
Одним із сучасних способів проведення підготовчої частини є кругова розминка, у мініатюрі послідовність, що випереджає, і зміст вправ основної частини заняття [25]. Так, при підготовці до змагань із запланованим проходженням у заняттях усіх видів багатоборства (модельне заняття), гімнасти під час розминки випробують вправи у всіх видах багатоборства, виконуючи фрагменти своєї програми. Перед змаганнями подібна розминка переростає в майже годинне підготовче тренування і може розглядатися як самостійний тип занять, якщо ця розминка відстоїть від самих змагань на кілька годин (якщо змагання ввечері, то розминкове заняття – ранком). Кругова розминка проводиться й у заняттях по спеціальній фізичній підготовці круговим способом з випробуванням майбутніх вправ.
У цілому зі сказаного видно, як важливі і багатопланові задачі першої частини будь-якого гімнастичного заняття.
Основна частина заняття найбільш тривала (75 – 80% загального часу). У ній вирішуються головні задачі, що коштують перед гімнастами в даний період тренування.
У структурі основної частини виділяються види занять (часто – види багатоборства) і спеціальна розминка перед кожним видом.
Про чергування видів багатоборства. Структура основної частини, форми організації цілком залежать від істоти головних задач на кожнім виді занять. Приміром, якщо в навчальному занятті головна увага буде приділено освоєнню складних і ризикованих елементів на брусах і у вільних вправах, те дані види багатоборства планують першими, а потім всі інші. Якщо в задачу тренувального заняття входить виконання вільних вправ у стані стомлення, то даний вид планується ближче до кінця основної частини. У зв'язку з цим і застосовуються кілька варіантів графіків чергування видів [20]. Основними аргументами на користь того або іншого варіанта є наступні: кількість і ступінь складності і трудомісткості нового матеріалу для освоєння в тім або іншому виді (актуально для підготовчого періоду тренування й у роботі з дітьми на початковому і спеціалізованому етапах); придбання спеціальної витривалості і надійності виконання вправ програми змагань (зв'язується із змагальним періодом підготовки); здатність проходити види багатоборства в занятті в послідовності, що може бути визначена графіком змагань (характерно для етапу безпосередньої підготовки до змагань) [32].
У зв'язку з відзначеними ситуаціями в мікроциклах тренування пріоритет віддається тому або іншому варіантові чергування видів. При цьому варто мати на увазі, що в роботі з дітьми, крім традиційних видів багатоборства, самостійними видами занять, планованими в графіку чергування видів, є хореографія, акробатика, батут і СФП. Ці ж види можуть бути основними, а не розминковими, у заняттях кваліфікованих гімнастів на початку підготовчого періоду.
Кількість видів багатоборства в одному занятті визначається також виходячи з задач даного етапу підготовки. У навчальних заняттях необхідно відвести більше часу на перші два-три видів для виконання кропіткої роботи з вивчення техніки елементів і з'єднань з багаторазовими повтореннями, паузами для настроювання й обмірковування між спробами.
У цьому випадку на перші види багатоборства варто відводити по 35 – 40 хв. і в заняттях не планувати проходження усіх видів багатоборства.
У тренувальних заняттях, особливо з наближенням змагань, час, що відводиться кожному видові багатоборства, розподіляється більш рівномірно – по 20 – 25 хв. У графіку в цьому випадку передбачається тренування у всіх видах багатоборства.
По кількості підходів і середній кількості елементів у підході визначаються обсяг і інтенсивність тренування [32].
Підходи не однорідні по цільовій спрямованості. Виділяються розминкові, підготовчі, основні і додаткові підходи. Наприклад, в опорних стрибках розминкові підходи містять пробіжки від лінії старту до місця поштовху, з'єднання розбігу з поштовхом об місток і розминковим стрибком через коня (наприклад, – переворотом уперед). Досвідченому гімнастові досить двох-трьох підходів, щоб «відчути» розбіг і коня, підготувати суглоби ніг і рук до сильного відштовхування. Підготовчі підходи пов'язані з підготовкою до основного стрибка. У них гімнаст виконує, фактично, також розминку, але вже до конкретного стрибка (наприклад, – переворот вперед і сальто вперед або до «цукахара»). У цьому випадку налагоджуються усі фази стрибка. Два-три підходу також достатні гімнастові, щоб «відчути» снаряд, «згадати» стрибок у цілому. Потім йде серія основних підходів з визначеною установкою на відпрацьовування окремих деталей стрибка (акцентування дій у різних фазах). Кількість стрибків залежить від плану даного заняття (звичайно в змагальному періоді в середньому на основні підходи приділяється 4–6 повторень). Додаткові підходи гімнастам надаються як допоміжні, для виправлення окремих помилок, перевірки варіантів техніки [6]. Ці підходи можуть чергуватися з основними за схемою основні – додаткові – основні.
Найпоширенішою формою проведення основної частини заняття є організовані в різних варіантах вправи у видах багатоборства і прирівняних до них видах базової підготовки.
Більш детально питання організації і методики проведення основної частини розглядаються в наступному розділі глави при характеристиці різних типів занять, тому що особливості заняття в цілому визначаються саме його основною частиною.
Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 – 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 – 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку – у спортзалі і більш тривалу – у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].
Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.
2.3 Результати дослідження та їх обговорення
В таблиці 1 наведено значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів віку 6–12 років. Як видно з табл. 1, принципове значення для розробки контрольних показників і кількісних критеріїв оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів мають дві обставини. По-перше, особливості розвитку тіла гімнастів, що протікають відносно рівномірно на етапі вікового розвитку від шести до десяти років. Після десяти років рівномірно збільшується ширина плечового поясу відносно довжини тулубу і ширини тазу, також змінюється довжина тулуба і ніг. По-друге, на етапі вікового розвитку від десяти до дванадцяти років рівномірність морфологічного розвитку істотно змінюється.
Таблиця 1. Значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів 6–12 років
|
Показники |
Вік, роки | ||||||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | |
| Довжина тіла, см |
107,0 ±3,3 |
110,0 ±3,4 |
113,5 ±3,6 |
118,5 ±3,1 |
107,0 ±3,3 |
107,0 ±3,3 |
107,0 ±3,3 |
| Маса тіла, кг |
16,4 ±7,8 |
17,5 ±9,1 | 19,1 ±9,4 | 22,0 ±7,3 |
16,4 ±7,8 |
16,4 ±7,8 |
16,4 ±7,8 |
| Довжина тулуба, см |
29,0 ±7,4 |
31,8 ±5,7 |
32,0 ±6,2 | 33,5 ±6,5 |
29,0 ±7,4 |
29,0 ±7,4 |
29,0 ±7,4 |
| Довжина ніг, см |
51,0 ±5,3 |
52,5 ±5,9 | 53,5 ±6,6 |
56,0 ±5,4 |
51,0 ±5,3 |
51,0 ±5,3 |
51,0 ±5,3 |
| Довжина рук, см |
47,0 ±5,1 |
48,3 ±4,5 |
49,0 ±4,8 | 49,6 ±5,0 |
47,0 ±5,1 |
47,0 ±5,1 |
47,0 ±5,1 |
| Ширина пліч, см |
20,4 ±5,5 |
22,1 ±5,6 |
24,0 ±4,7 |
25,8 ±4,6 |
20,4 ±5,5 |
20,4 ±5,5 |
20,4 ±5,5 |
| Ширина тазу, см |
16,8 ±4,2 |
16,7 ±4,8 |
17,2 ±6,0 |
18,4 ±4,8 |
16,8 ±4,2 |
16,8 ±4,2 |
16,8 ±4,2 |
Можна припустити, що в пубертатному віці змінюються не тільки тотальні розміри тіла, але й їх пропорційне співвідношення, про що переконливо свідчать дані таблиці 2.
З педагогічної точки зору, отримані данні дозволяють зробити ряд практичних висновків, що мають принципове значення для розробки кількісних критеріїв з метою оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів.
Для вивчення структури підготовленості гімнастів було застосовано факторний аналіз міри інформативності окремих показників (табл. 3).
Аналіз табл. 3 свідчить, що загальним явищем, не залежно від віку гімнастів, була вища значимість спортивно-технічних показників, які відділилися у всіх матрицях на першому факторі з максимально високими відсотками в загальній виборці – від 23,8% до 36,3%.
Найбільш інформативними в цьому факторі виявилися показники у вправах на коні і в багатоборстві. Цей фактор можна інтерпретувати як фактор, що дає можливість з певністю судити про рівень спеціальної підготовленості і потенціальних можливостей юних гімнастів.
Таблиця 2. Динаміка показників, що характеризують пропорції тіла гімнастів
| Індекси пропорцій частин тіла | Вік, роки | ||||||
| 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | |
| Маса тіла-довжина тіла, г/см3 | 1,25 | 1,27 | 1,26 | 1,24 | 1,22 | 1,17 | 1,04 |
| Довжина тулубу довжина тіла, см/см | 29,49 | 30,63 | 30,22 | 30,32 | 29,23 | 27,82 | 30,31 |
| Ширина плечу довжина тулубу, м/см | 72,51 | 70,19 | 72,35 | 73,45 | 75,98 | 81,67 | 74,63 |
| Ширина тазу-ширина пліч, см/см | 72,63 | 72,42 | 71,63 | 70,59 | 71,40 | 68,64 | 67,03 |
Таблиця 3. Результати факторного аналізу показників підготовленості гімнастів
| № п/п |
Показники |
Фактор і% дісперсії | ||
| Фактор 1 36,3% | Фактор2 15,6% | Фактор 3 7,2% | ||
| 1 | Довжина тіла | 154 | 897* | -038 |
| 2 | Маса тіла | -100 | 884* | 263 |
| 3 | Довжина тулуба | -442 | 225 | -038 |
| 4 | Довжина ніг | 315 | 834* | -054 |
| 5 | Довжина рук | -468 | 208 | -261 |
| 6 | Ширина плечей | 257 | 662* | 299 |
| 7 | Ширина таза | 077 | 594* | 365 |
| 8 | Об'єм стегна | -476 | 316 | 627 |
| 9 | Об'єм литки | -385 | 264 | 596 |
| 10 | Об'єм плеча | -103 | 651* | 340 |
| 11 | Об'єм передпліччя | 355 | 585* | 164 |
| 12 | Об'єм грудної клітки на вдиху | 360 | 488 | 273 |
| 13 | Об'єм грудної клітки на видиху | 209 | 475 | 271 |
| 14 | Розмах грудної клітки | 484 | 300 | 157 |
| 15 | Біг на 50 м | -264 | -096 | 684* |
| 16 | Стрибок в довжину з місця | 536 | 349 | 507* |
| 17 | Біг на 600 м | 089 | -029 | -689 |
| 18 | Сила кисті | 162 | 079 | 857* |
| 19 | Час у стані вису, зігнувши руки | 445 | 276 | 663* |
| 20 | Човниковий біг 4x10 м | -539 | 153 | -446 |
| 21 | Нахил вперед, лежачи на спині | 368 | 116 | 771* |
| 22 | Гнучкість у нахилі вперед | 247 | 169 | 325 |
| 23 | Біг на 20 м | -492 | 176 | -549 |
| 24 | Підйом ніг висячи | 757* | 142 | -069 |
| 25 | Підйом по канату, 3 м | -795* | -067 | -369 |
| 26 | Шпагат | 255 | -102 | 223 |
| 27 | Розгинання рук в упорі | 817* | 025 | 387 |
| 28 | Круги на коні | 865* | -016 | 139 |
| 29 | Силова стійка на руках | 736* | 109 | 046 |
| 30 | Вільні вправи | 908* | 149 | 056 |
| 31 | Стрибок через коня | 850* | 173 | -002 |
| 32 | Вправи на кільцях | 924* | 094 | 017 |
| 33 | Вправи на коні з ручками | 919* | 148 | -043 |
| 34 | Вправи на брусах | 907* | -015 | 127 |
| 35 | Вправи на перекладині | 864* | 157 | 041 |
| 36 | Багатоборство | 931 | 038 | 132 |
Другий фактор у матрицях гімнастів різного віку був менш високим. Його внесок в узагальнену дисперсію вибірки вагався в діапазоні 15,6%-28,3%. Цей фактор можна інтерпретувати як той, що характеризує анатомо-морфологічний статут гімнастів. Тут найбільш високі коефіцієнти виявилися в показниках довжини і маси тіла, ширини плеча, таза, об'єму стегон. Очевидно, що показники найбільш об'єктивно характеризують специфічні вимоги до морфологічного статусу гімнастів.
На третьому факторі, вклад якого в узагальнену дисперсію вибірки виявився найменшим – від 7,2% до 19,0%, відділилися показники гнучкості. Разом з тим чітка інтеграція цього фактора неможлива через дві обставини. Перша зв'язана із тим, що зміст матриць, які розраховані за даними гімнастів різного віку, суттєво відрізнялися. Так, наприклад, в матриці гімнастів восьми років у цей фактор ввійшли деякі показники сили, а у спортсменів дванадцяти років – показники з бігу на 50 м, 600 м, сили кисті та ін. Теж саме, що важко піддається поясненню, зустрічалося в інших матрицях, які розраховувалися за даними гімнастів 6–12 років.
Можна вважати, що це є друга причина, яка вплинула на низький процентний вклад цього фактора в загальну дисперсію.
Разом з тим результати вивчення факторної структури спеціальної підготовленості гімнастів дають можливість зробити наступний крок в розробці системи комплексного контролю – обгрунтувати кількісні і якісні оцінки спеціальної підготовленості спортсменів, використавши для цього найбільш інформативні контрольні показники.
Вивчення статодинамічної стійкості спортсменів показало високу варіацію зареєстрованих показників у спортсменів у кожній із вікових груп, і порівняно невелику варіацію між даними спортсменів різного віку. Це дає можливість припускати, що відповідна рухова здібність обумовлена генетичними факторами і мало піддається фенотипним змінам, які настають під впливом спортивного тренування.
Отже, можемо зробити певні висновки:
1. Виявлено факторну структуру спеціальної підготовленості юних гімнастів, яка включає три основні фактори: фактор спеціальної технічної підготовленості, фактор анатомо-морфологічного статуту, та фактор загальної моторики.
2. Перший фактор, вклад якого в матрицях гімнастів усіх вікових груп був від 23,3% до 36,6%, відображає спортивно-технічні показники. Найбільш інформативними з них виявилися показники у вправах на коні і в багатоборстві.
3. Другий фактор, вклад якого в загальну дисперсію вибірки був від 15,6% до 28,3%, забезпечується морфологічними показниками. Найбільш вагомими виявилися показники довжини, маси тіла, ширини плечей і таза, об'єм стегон.
4. Третій фактор, вклад якого в матрицях гімнастів різного віку складав від 7,2% до 19,0%, складається з показників гнучкості і загальної фізичної підготовленості.
Висновки
У періоди підготовки до відповідальних змагань використовуються трохи науково обґрунтованих моделей перед змагальної підготовки, орієнтованих на вид і характер змагань, з урахуванням індивідуальних особливостей та спеціалізації спортсменів. Технологія підготовки передбачає використання спеціальних (по своїй спрямованості) тижневих мікроциклів (початковий, базовий, ударний, відновний, модельний, контрольно-модельний і безпосередньої спрямованості), у яких поетапно моделюються умови майбутнього змагального тижня.
Слід зазначити, що для створення на попередніх етапах підготовки оптимальної надмірності досить в ударно-модельних тренувальних заняттях перевищувати обсяги змагальної діяльності в 1,5- 2 рази.
На підставі цих представлень планування багаторічної цілорічної підготовки гімнастів можна виразити в системі однорідних структурних одиниць – тимчасових інтервалах: від чотирирічного олімпійського циклу підготовки до одного тренувального заняття.
Відповідно до даного підходу визначені типи річних (і піврічних) циклів, періодів, етапів і мікроциклів підготовки, типи тренувальних днів і занять. Орієнтуючись у структурі тренувального процесу, тренер може більш оперативно і раціонально керувати підготовкою гімнастів, вибудовувати в потрібній черговості ті або інші одиниці планування, наповняти їхнім конкретним змістом.
В ієрархії структурних одиниць планування тренувального процесу одне заняття є самим дрібним по масштабах. Однак це і найбільш оперативна ланка (по можливостях передбачати ситуацію і результат роботи). Плани занять розробляються найбільше докладно, хоча і не все задумане відбиває на папері.
Планування підготовки гімнастів в остаточному підсумку зводиться до розробки детальних планів окремих занять. У зв'язку зі складністю виду спорту спектр проблем, що виникають при підготовці класних гімнастів, не може бути розв'язний у заняттях одного плану, одного профілю. Виникла необхідність виділити кілька типів занять. Створено передумови, у залежності від задач, для варіювання і застосування різних типів занять, тобто для керування тренувальним процесом. У практиці плануються серії – «ланцюжка» однопрофільних і разнопрофільних занять, заняття змішаного типу (учбово-тренувальні, модельно-контрольні і т. п.).
Але не повинно бути занять невизначеної структури. Майстерність тренера виявляється в умінні визначати співвідношення засобів підготовки в різних по масштабах інтервалах часу, в умінні варіювати різними типами занять.
Список літератури
Атлетическая гимнастика / В.М. Смолевский, М.Л. Укран и др. – М.: Физкультура и спорт, 1968.
Афонин В.Н. Исследование средств и методов текущего контроля в гимнастике. – М.: ГЦОЛИФК, 1975.
Башкиров В.Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1981.
Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. – М.: Медицина, 1966.
Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: ФиС, 1985.
Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.
Волков В.Н. Спортивна тренированность: парадоксы и диагностика. // Теория и практика физической культуры. – 2002. – №10. – С. 10 – 13.
Гринь Л.В. Травматизм у спортсменов-борцов и его профилактика. // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, 2002. – №24. – С. 94 – 98.
Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.
Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л.П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.
Коренберг В.Б. Твоя гимнастика. – М.: Физкультура и спорт, 1977.
Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе. – 1989. – №7. – С. 60–64.
Коц Я.М. Основные физиологические принципы тренировки. Учебн. пособ. – М.: ГЦОЛИФК, 1986.
Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. – 543 с.
Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
Менхин Ю.В. Гимнастические сооружения и оборудование мест занятий: Метод, рекомендации. – Малаховка: МОГИФК, 1988.
Менхин Ю.В. Физическая подготовка в гимнастике. – М.: Физкультура и спорт, 1989.
Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. – 320 с.
Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. – К.: «Радянська школа», 1989. – 127 с.
Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1970.
Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. – №12. – С. 26–29.
Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. – №2. – с. 25–28.
Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. – №11. – С. 23–25.
Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 462 с.
Спортивная медицина: Учебное пособие. / Под ред. В.Л. Карпманаю. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с.
Спортивная физиология: Учебник для ин-тов физ. культуры /Под общ. ред. Я.М. Коца. – М.: Физкультура и спорт, 1986.
Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. – Київ: Олімпійська література, 1977.
Уэйнберг Р., Гоулд Д.