Фізіологія фізичних вправ
Позиційна діяльність м'язів спрямована на підтримання псиного положення тіла або його окремих частин. Основним завданням позиційної діяльності м'язів є утримання в певному положенні суглобів, на які діють моменти сили тяжіння тіла або фіксація тих суглобів, які не беруть участі в рухах. У позиційній діяльності здебільшого беруть участь тонічні м'язові волокна, але виконують її і повільні фазні м'язові волокна. Переважна більшість поз людини являє собою протидію м'язів земному тяжінню. Ці пози називають антигравітаційними.
Позами людського тіла можуть бути: лежання, сидіння, стояння, виси, упори, стойка на кистях та ін. Усі вони мають місце н спортивній діяльності, здебільшого є вихідними положеннями фізичних вправ, за яких відбувається фазна діяльність м'язів.
Лежання. Ця поза є найпростішою. Під час лежання тонус м'язів-розгиначів і згиначів тулуба і кінцівок визначається і положенням тіла на площині. Методом електроміографії показано, що повне розслаблення всіх м'язів тіла спостерігається лише при лежанні на боці з трохи зігнутими верхніми і нижніми кінцівками. Якщо людина лежить на спині з витягнутими вздовж тіла кінцівками, то тонус згиначів менший, ніж розгиначів. В даному випадку м'язи-згиначі будуть розтягнутими, а розгиначі скороченими і напруженими. Коли людина лежить спиною на воді, то м'язи її повністю не розслаблені. При цій позі напруженими будуть м'язи-розгиначі, які протидіють розтягу м'язів-згиначів.
Сидіння. Під час сидіння тонус м'язів розподіляється так: м'язи-розгиначі тулуба і шиї дещо напружені, завдяки чому підтримується вертикальне положення тулуба, а м'язи нижніх кінцівок -розслаблені. Поза сидіння в спортивній практиці зустрічається часто: при їзді на велосипеді, гоночному автомобілі, на коні, при греблі. Але в цих видах спорту поза, як правило, обтяжена додатковими напруженнями м'язів як тулуба, так і кінцівок.
Стояння. Поза стояння в спорті найпоширеніша. Під час стояння напруженими стають не лише м'язи-розгиначі тулуба і шиї, а й розгиначі нижніх кінцівок. Особливо напруженими виявляються такі м'язи, як передній великогомілковий, довгий малогомілковийі литковий. Найменш активними є м'язи спини. Щоб голова весь час утримувалась у вертикальному положенні, повинні бути напруженими м'язи шиї. У дітей 6-7 років виробляється нормальна поза стояння, але вони ще не можуть довго стояти. Стійкість тіла під час стояння у дітей стає такою, як у дорослих, лише після 13-14 років. У дітей 7-8 років поза прямостояння при зміщенні опори зберігається краще, ніж у підлітків.
При стоянні на нерухомій горизонтальній опорі коливання таза у фронтальній і сагитальній площинах у дітей 7-15 років більші, ніж коливання голови і тулуба. Причому у юнаків коливання тулуба і голови більші, ніж у дівчаток. Це пов'язано з тим, що в останніх нижчий ріст і нижче розташований загальний центр тяжіння, ніж у юнаків.
У спорті спостерігаються різні пози стояння, визначаються вони розмірами опорної площі. Поза фехтувальника характеризується широким розставленням ніг. Така поза більш стійка, оскільки загальний центр тяжіння тіла знаходиться нижче, ніж при стоянні "струнко" або стоянні на ковзанах, на носках чи на колоді. Менш стійка поза стояння на одній нозі і ще менше - при стоянні на одному носку.
Учитель фізичного виховання повинен систематично стежити на уроках фізкультури, особливо в молодших класах, за правильною поставою тіла учнів під час сидіння, стояння й ходіння. Ознаками неправильної постави с: сутулість, збільшення природного вигину хребетного стовпа в грудному відділі (кифотична постава) і в поперековому (лордотична постава), або так званий сколіоз (бокове викривлення хребетного стовпа).
Нормальна постава тіла характеризується помірним розвитком природних вигинів хребетного стовпа, симетрично розташованими лопатками, розвернутими плечима, прямими ногами і нормальним склепінням стопи. Діти з хорошою поставою тіла стрункі, голову тримають прямо, їхні м'язи тверді, живіт підтягнутий, рухи зібрані й чіткі.
Порушенню постави в дитячому віці сприяють тривале сидіння на одному місці, особливо тоді, коли робоче місце не відповідає зросту дітей. Дітям не дозволяється лежати або спати в дуже м'якому ліжку.
Вис і упор. Ці пози тіла значно складніші, ніж поза стояння. ()6идві вони пов'язані з опорою тіла на руки. Вис, порівнюючи з упором, простіший, бо при ньому загальний центр тяжіння тіла людини знаходиться нижче площі опори, тоді як при положенні "упор" він розташований вище. І тому, щоб утримати тіло в цьому положенні, потрібне велике напруження м'язів.
Пози "вис" і "упор" здебільшого зустрічаються в спортивній гімнастиці. Є кілька різновидів висів і упорів, а саме: вис на випрямлених руках, вис прогнувшись. При цих позах головна робота виконується м'язами верхніх кінцівок.
Стопка на кистях. Виконання цієї пози пов'язано з великим і напруженням м'язів тулуба (особливо м'язів спини) і верхніх кінцівок. Поза "стойка на кистях" дуже складна. При її виконанні загальний центр маси тіла знаходиться вище опори, а сама опора мала. Крім того, м'язи рук дітей розвинуті значно гірше, ніж м'язи ніг, тому утримувати цю позу тривалий час без розвитку мускулатури верхніх кінцівок їм дуже важко. Незвичайне положення головою вниз погіршує кровообіг у головному мозку і його роботу, особливо утруднює роботу вестибулярного аналізатора. Виконання цієї пози вимагає від дітей вольових зусиль, щоб загальмувати рефлекси кортикального положення тіла. Враховуючи все це, поза "стойка на кистях" може бути виконана тільки після тривалого тренування. Ця стойка часто зустрічається в спортивній гімнастиці.
Опанування тією чи іншою позою тіла залежить від розвитку тонусу м'язів. Деякі м'язи (наприклад, м'язи кисті, розгиначі стегна) у ранньому шкільному віці знаходяться в підвищеному тонусі. З 8-9 років тонус м'язів у хлопчиків вищий, ніж у дівчаток. Найбільше підвищення тонусу м'язів спостерігається в 12-15 років, особливо у хлопчиків. У дітей довільне розслаблення м'язів досягається гірше, ніж довільне їх напруження. Здатність м'язів розслаблюватись з віком збільшується. Скованість поз і рухів у хлопчиків зменшується до 12-13 років, у дівчаток-до 14-15 років, а потім знову дещо підвищується. У юнаків 16-18 років скованість поз і рухів значно вища, ніж у дівчаток цього ж віку.
Особливості статичних зусиль і вплив їх на організм. Статична робота, при якій проходить тонічне напруження м'язів, може підтримуватись тривалий час. Людина може сидіти чи стояти кілька годин без помітної втоми м'язів. Пояснюється це тим, що від пропріоцепторів тонічних м'язів і повільних фазних волокон у їхні pyxoві центри надходить невеликий потік нервових імпульсів, в результаті чого в них не виникає позамежного гальмування. Крім того, м'язові волокна при підтриманні тієї чи іншої пози тіла скорочуються повільно, в них менше витрачається енергії і накопичується продуктів розпаду, які могли б призводити до розвитку втоми. Характерно, що тонічні волокна відрізняються добре вираженою в'язкістю і пластичністю. В'язкість значно підвищується при збудженні м'язів, а тому повернення її до вихідної величини після припинення збудження у них проходить набагато лояльніше, ніж у фазних, швидко скорочуючих м'язах.
Електрофізіологічним дослідженням показано, що тонічні рухові одиниці більшою мірою, ніж фазні, спроможні працювати поперемінно Враховуючи морфологічні і фізіологічні особливості тонічних м'язових волокон і іннервацію їх, стає зрозумілим, чому вони менше стомлюються при підтриманні тієї чи іншої пози тіла.
Що стосується статичних зусиль, які супроводжуються тетанічним скороченням м'язів, то вони не можуть продовжуватись довго. Так, наприклад, тягар масою 5 кг людина може утримувати на витягнутій руці лише кілька хвилин. Під час такого тетанічного скорочення від пропріорецепторів м'язів рук у рухові центри надходить дуже багато нервових імпульсів, які викликають у них охоронне (песимальне) гальмування. Таким чином, статичні тетанічні напруження, на відміну від тонічних, викликають швидку втому.
Особливістю статичних зусиль є і те, що при їх виконанні, здебільшого у дітей і нетренованих до статичної роботи дорослих людей, виникає так званий феномен статичних зусиль, або феномен Ліндгарда. Суть цього феномена полягає в тому, що фізіологічні зрушення в діяльності систем організму більше виявляються не під час статичного зусилля (наприклад, утримання штанги на витягнутих руках), а в перші секунди після його припинення.
Дослідами встановлено, що дихання і кровообіг при статичних зусиллях менш ефективні, ніж при роботі динамічного характеру. Про це свідчать відсутність збільшення величини відношення артеріовенозної різниці до хвилинного об'єму дихання, значно менший кисневий ефект дихального та серцевого циклів, високі вентиляційні та гемодинамічні еквіваленти, менші, ніж при динамічній роботі, артеріовенозна різниця за киснем, а також утилізація кисню з альвеолярного повітря і крові і значно нижчі показники споживання кисню, швидкості його транспортування та надходження до легенів.
На відміну від динамічної роботи, коли кисневий запит на фізичне навантаження помірної та субмаксимальної інтенсивності підвищується в 20-30 разів відносно стану спокою, а при роботі максимальної інтенсивності навіть в 40-60 разів, при виконанні статичних зусиль він підвищується лише в 5-8 разів. Споживання кисню під час статичних зусиль теж зростає меншою мірою, ніж при динамічній роботі. У підлітків, які тренуються в піднятті штанги, споживання кисню організмом збільшується в 2 рази, тоді як при виконанні ними роботи субмаксимальної інтенсивності воно зростає в 10-13 разів.
Посилення кровообігу при статичних зусиллях відбувається переважно за рахунок збільшення частоти серцевих скорочень, яка може зростати до 180-200 ударів за хвилину.
Статичні зусилля впливають на функцію травної системи залежно від їхньої напруженості. Невеликі статичні зусилля, які рівномірно розподіляються на велику кількість м'язів, посилюють слиновиділення, шлункову і кишкову секрецію, а також прискорюють евакуацію їжі із шлунка у дванадцятипалу кишку. Великі статичні зусилля, навпаки, гальмують секрецію шлункових і слинних залоз.
Вони гальмують як голодну періодику, так і харчові рухи шлунка. Статична робота знижує всмоктування глюкози в тонкій кишці.
Враховуючи те, що великі і тривалі статичні зусилля негативно впливають на роботу серцево-судинної, дихальної та інших систем, вони протипоказані дітям молодшого і середнього шкільного віку, а також людям із послабленим станом здоров'я.
Негативний вплив статичних вправ на вегетативні функції значною мірою зменшується, якщо їх застосовувати в комплексі з вправами динамічного характеру. Включення статичних зусиль у циклічну динамічну роботу посилює зрушення в серцево-судинній системі й процеси метаболізму деяких органів, причому більшою мірою у дітей, ніж у дорослих. Це дає підставу активніше включати в тренувальний процес учнів старшого віку вправи статичного характеру для вироблення у них статичної витривалості. Звичайно, застосування статичних зусиль у тренувальному процесі дітей, як і вправ динамічного характеру, повинно бути із врахуванням стану їх здоров'я і фізичної підготовленості.
2.5 Фізіологічні характеристики циклічних вправ
До циклічних вправ відносяться ходіння, біг, плавання, ходіння на лижах, їзда на велосипеді та ін. Характерною особливістю циклічних вправ є те, що вони складаються із однакових циклів рухів (від грецьк. cyklos - коло). Циклом, наприклад ходіння, є подвійний крок. Повторюваність і послідовність фаз у локомоторному акті, а також повторюваність і послідовність самих циклів являють собою цілісну систему рухів, закріплених в корі великого мозку у формі динамічного стереотипу.
Другою особливістю циклічних вправ є високий ступінь їх автоматизації. У механізмах автоматизації беруть участь як підкіркові центри, так і кора великого мозку, останній належить основна роль у координації рухів.
Третьою особливістю цих вправ є те, що при виконанні їх діють інерційні сили, які сприяють зміні фаз у кожному циклі, а також повторюваності самих циклів.
При циклічній діяльності важливе значення має темп повторення циклів. Він відображає ритміку і інтенсивність тих фізіологічних процесів, що протікають у центральній нервовій системі. Інтенсивність фізіологічних процесів в організмі при виконанні циклічної роботи залежить від її потужності, яка характеризується добутком сили на швидкість. Чим більші сила й швидкість руху, тим більша інтенсивність роботи.
Залежно від інтенсивності виділяють роботу максимальної, субмаксимальної, великої і помірної інтенсивності.
Робота максимальної інтенсивності здійснюється при проходженні коротких (спринтерських) дистанцій, робота субмаксимальної інтенсивності - при проходженні середніх дистанцій, робота великої інтенсивності - при проходженні довгих дистанцій і робота помірної інтенсивності - при проходженні наддовгих дистанцій.
Робота максимальної інтенсивності відбувається в короткий проміжок часу (до 20 с). За цей час ні дихальна, ні серцево-судинна системи ще не встигають активізуватись і повністю забезпечити організм киснем і поживними речовинами. В результаті цього робота м'язів протікає в 7 анаеробних умовах. Якби ці системи змогли за час пробігання 100 м повністю забезпечити організм киснем, то вони доставили б м'язам більше 40 л кисню за 1 хв. Ллє таких резервів не має жодний організм людини. Навіть у найтренованіших спортсменів до роботи на витривалість при повному посиленні функцій дихання і кровообігу поглинання кисню не перевищує 6-7 л за 1 хв., а за 10-20 с і навіть менше (до 1-2 л). Кисневий запит задовольняється лише на 5-10%, і в організмі накопичується кисневий борг. Хоч його абсолютна величина і не велика (7-8 л), але відносна (відносно кисневого запиту) досягає граничних величин - до 90-94%. Ліквідація кисневого боргу проходить по закінченні роботи, після неї кисень поглинається тканинами із крові на окислювальний ресинтез продуктів алактатного походження, тобто продуктів розпаду АТФ і КрФ. У високотренованих спринтерів при пробіганні 100 м витрачається до 336 кДж енергії.
На фініші спринтерських дистанцій частота серцевих скорочень нерідко досягає 200 уд/хв, тоді як систолічний об'єм крові, порівнюючи із станом спокою, збільшується не набагато. Хвилинний об'єм кровообігу, частота й глибина дихання при пробіганні коротких дистанцій зростають теж не набагато. За всю дистанцію бігуни роблять 2-3 поверхневі дихальні рухи, а деякі з них і ще менше, майже всю дистанцію пробігають при затримці дихання.
У крові спринтерів не виявляється значних морфологічних змін. За короткий проміжок роботи не встигає вийти депонована кров і внести зміни в її склад. Вміст молочної кислоти в крові збільшується до 60-100 мг% (порівнюючи з 5-10 мг% в стані спокою). Все це свідчить про те, що в результаті нетривалої, але дуже напруженої роботи із м'язів не встигають надходити в кров у великій кількості продукти анаеробного обміну.
Що стосується центральної нервової системи, то вона зазнає дещо більших змін. Під час інтенсивної роботи від пропріорецепторів м'язів у нервові центри надходить дуже велика кількість аферентних імпульсів, під впливом яких вони перенапружуються. Вважається, що з цієї причини настає втома нервових клітин, і подальше виконання роботи максимальної інтенсивності стає просто неможливим. У м'язах накопичується велика кількість продуктів анаеробного розпаду і зменшується енергетичний запас ЛТФ і КрФ, що також сприяє швидкому наростанню втоми. Відновлюючі процеси після роботи максимальної інтенсивності закінчуються за 20-40 хв., залежно від тренованості та індивідуальних особливостей людини. За цей період повністю ліквідується кисневий борг.
Характерною особливістю дитячого організму є те, що діти мають менші можливості працювати в "борг". Але в той же час при виконанні однакової з дорослими роботи максимальної інтенсивності, яка у дорослих людей ще не викликає великої кисневої заборгованості, у дітей вона складає близько половини загального кисневого запиту. Низький кисневий пульс, високі вентиляційні й гемодинамічні еквіваленти при роботі максимальної інтенсивності вказують на малу ефективність та економність кисневого режиму дитячого організму. Однак динамічна робота максимальної інтенсивності, на думку багатьох вчених і тренерів, повинна широко запроваджуватись на уроках і тренувальних заняттях у школі. Розвиток швидкості під впливом роботи максимальної інтенсивності стане хорошим стимулом для спеціалізації в будь-якому виді спорту. Крім того, короткочасність роботи і відносно швидше відновлення всіх фізіологічних процесів після її закінчення дають підставу широко пропагувати цей вид циклічної роботи серед дітей різного шкільного віку.
Робота субмаксимальної інтенсивності, як і робота максимальної інтенсивності, проходить в анаеробних умовах, але триває вона вже кілька хвилин (до 3-5 хв.). При роботі такої інтенсивності в кров надходить значна кількість недоокислених продуктів розпаду. В результаті гліколізу, за рахунок енергії якого в основному і відбувається ця робота, в кров надходить багато молочної кислоти, її рівень у крові високотренованих спортсменів після пробігання 1500 м може перевищувати 200 мг%, в результаті чого настає зрушення рН крові в кислу сторону (рН може знижуватись до 7), накопичується великий кисневий борг. Він при цій роботі досягає граничних величин. У добре тренованих дорослих спортсменів кисневий борг може дорівнювати 20-22 л..
Робота субмаксимальної інтенсивності проходить дещо повільніше, ніж робота максимальної інтенсивності. В результаті цього, крім анаеробних процесів, включаються і аеробні, а це призводить до посилення функцій дихання і кровообігу та значного підвищення постачання організму киснем. Дуже великий темп руху діє гнітюче на діяльність нервових центрів. В організмі спортсменів підвищується осмотичний тиск у результаті великого потовиділення, яке різко наростає на фініші.
В зв'язку з усіма цими максимальними функціональними зрушеннями в організмі робота субмаксимальної інтенсивності є найтяжчою для спортсменів, вона викликає значну і тривалу втому. Ліквідація кисневого боргу триває 1-2 год., а відновлення функцій - кілька годин.
При виконанні роботи субмаксимальної інтенсивності спостерігаються деякі особливості функцій дитячого організму, які слід враховувати при проведенні тренувальних занять. Наприклад, кисневий запит у дітей при цій роботі збільшується в 10-17 разів, порівнюючи із споживанням кисню в стані спокою, тоді як у дорослих спортсменів він може зростати в 40-60 разів. Споживання кисню організмом дітей теж значно менше, його величина не перевищує 1,2-1,5 л. У дорослих спортсменів воно може досягати 3-4 л, а інколи і більше. У дітей при значно меншому споживанні тканинами кисню більшою мірою, ніж у дорослих, зростає легенева вентиляція. Хвилинний об'єм крові при цьому у них може досягати 25 л і більше; вентиляційний еквівалент дорівнює 27-33 л, тоді як у дорослих він складає тільки 19-23 л.
Хвилинний об'єм крові у дітей при роботі цієї інтенсивності в основному зростає за рахунок підвищення частоти серцевих скорочень і меншою мірою за рахунок збільшення систолічного об'єму крові. Якщо у дорослих людей при виконанні роботи невеликої інтенсивності частота серцевих скорочень підвищується до 110-120 ударів за хвилину, то у дітей вона при цьому досягає 180-190 ударів за хвилину. Отже, ефективність роботи дихальної і серцево-судинної систем організму дітей при виконанні роботи субмаксимальної інтенсивності нижча, ніж у дорослих. Однак систематичні спортивні тренування підвищують ефективність цих та інших систем організму дітей. При різкому припиненні роботи максимальної субмаксимальної інтенсивності, особливо у дітей, інколи настає гравітаційний шок, який характеризується порушеннями координації рухів, втратою свідомості. Настає він внаслідок зменшення притоку венозної крові до серця після припинення роботи скелетних м'язів. Адже одночасно з припиненням діяльності м'язового насоса кров під впливом сили тяжіння скупчується в розширених судинах нижніх кінцівок, серце не може відразу підняти її вгору судинами, внаслідок чого кровопостачання мозку погіршується. Збіднення кров'ю кори великого мозку призводить до знепритомнення. Щоб попередити можливість розвитку гравітаційного шоку, рекомендується після фінішу не зупинятися, а продовжувати деякий час біг, поступово зменшуючи його інтенсивність.
Робота великої інтенсивності триває від 3-5 хв. до 20-31 хв. Характерною особливістю її є те, що відбувається вона в аеробних умовах. За тривалий час виконання цієї роботи встигають повністю активізуватись всі функціональні системи організму. Дихання і кровообіг посилюються до своїх максимальних величин, спостерігається найбільше споживання кисню, яке у добре тренованих спортсменів може перевищувати 6 л за хвилину. Легенева вентиляція може підвищуватись до 140-150 л, а хвилинний об'єм крові - до 35-37 л (В. В. Васильєва). І все ж таки кисневий запит при цій роботі ще дещо вищий, ніж споживання кисню, в результаті чого накопичується кисневий борг. В кінці роботи він складає 12-15 л або 10-15% від сумарного кисневого запиту. Вміст молочної кислоти в крові при такому кисневому боргу дорівнює 150-200 мг%. Таким чином, організм людини при роботі великої інтенсивності тривалий час працює в гіпоксемічних умовах і це не може не відбитися на функціональній витривалості нервових клітин центральної нервової системи і в першу чергу на нервових клітинах кори великого мозку. Тривала активність всіх клітин організму супроводжується високим напруженням всієї нейроендокринної системи регуляції функцій, що підтримує гомеостаз організму. Перенапруження цієї системи, звичайно, відіграє неабияку роль у розвитку втоми. Тривале кисневе голодування призводить до зниження працездатності м'язів: знижується їхня скоротливість, погіршується лабільність, деякою мірою порушується кровопостачання в них. Через ці причини посилюється імпульсація від хеморецепторів м'язів. Проте, не дивлячись на зрушення в організмі, ця робота не така напружена, як робота максимальної і субмаксимальної інтенсивності. Під час цієї роботи велику роль відіграють видільні процеси. Значна частина молочної кислоти і інших продуктів обміну виводиться через потові залози і нирки вже під час самої роботи.
Зважаючи нате, що робота субмаксимальної і максимальної інтенсивності характеризується дуже великими зрушеннями у внутрішньому середовищі організму, у фізичному вихованні дітей шкільного віку ці вправи можуть застосовуватись з великим обмеженням і під суворим медичним і педагогічним контролем.
Робота помірної інтенсивності продовжується більше 30 хв. Якщо взяти легкоатлетичний біг на наддовгі дистанції, то середня швидкість його дорівнює від 5,6 до 5,1 м/с. В зв'язку з цим хвилинний кисневий запит невеликий (3,5-2 л), але сумарна величина його досягає значних величин. На марафонській дистанції вона перевищує 500 л, а при проходженні дистанції 100 км на лижах сумарний кисневий запит складає 1500 л.
На відміну від попередніх видів циклічної роботи, робота помірної інтенсивності проходить при справжній стійкій рівновазі. Під справжньою стійкою рівновагою слід розуміти рівність величин кисневого запиту і споживання кисню за одиницю часу (А. Хілл). Лише на початку роботи, а також при її завершенні на фініші кисневий запит перевищує його споживання, в результаті чого накопичується кисневий борг. Однак його величина не перевищує 1 % сумарного кисневого запиту.
Функції дихання і кровообігу при роботі даної інтенсивності хоч і напружені, але не максимально, як це спостерігається при роботі великої інтенсивності. Споживання кисню може бути близько 80-85% від максимального, хвилинний об'єм дихання складає 40- 60 л, а хвилинний об'єм крові -18-20 л. Оскільки робота на марафонських дистанціях у різних видах спорту протікає в аеробних умовах при справжньому стійкому стані, то рівень молочної кислоти в крові і рН майже не змінюються відносно стану спокою.
Характерно, що при роботі помірної інтенсивності може спостерігатися значне використання вуглеводів і жирових запасівV ік'ячку ч великою витратою їх у м'язах. Дихальний коефіцієнт у кінці марафонських дистанцій знижується до 0,7, що свідчить про окислення жирів.
У марафонців на фініші рівень глюкози в крові може знижуватись до 50, а у добре тренованих спортсменів і нижче (в стані спокою рівень глюкози в крові 80-120 мг%). Зниження глюкози до такого рівня (гіпоглікемія) негативно відбивається на роботі клітин організму, особливо нервових, призводить до різкого зниження їх працездатності і нерідко до втрати свідомості і судом. У зв'язку з цим марафонці повинні одержувати при проходженні дистанції розчин цукру або глюкози.
Робота помірної інтенсивності супроводжується дуже великими втратами води шляхом випаровування її через шкіру. За 1 год. роботи помірної інтенсивності у спортсменів-марафонців виділяється від 0,8 до 1 кг поту. Тривале і надмірне потовиділення порушує водно-сольову рівновагу, а це призводить до підвищення осмотичного тиску. Враховуючи те, що за 1 год. із організму вимивається 3-5 г солей, їх необхідно відразу по закінченні роботи ввести в організм разом з водою. Одну воду приймати не рекомендується, оскільки це спричинить ще більше потовиділення і виснаження організму.
При роботі помірної інтенсивності значно посилюється робота залоз внутрішньої секреції і особливо надниркових. Дослідження виявили різке зниження секреції кортикоїдів при тривалих і великих фізичних навантаженнях на заняттях із спортсменами і особливо юнаками (А. А. Віру). Однією із ознак напруженості функції кори надниркових залоз є зменшення в крові ацидофілоцитів (еозинофілів). Вважається, що погіршення функції надниркових залоз при тривалій роботі помірної інтенсивності є одним із факторів розвитку втоми організму. На фініші марафонських дистанцій у спортсменів, навіть високої кваліфікації, спостерігаються низькі показники лабільності, збудливості і працездатності м'язів. Робота помірної інтенсивності призводить до зниження чутливості органів чуттів. Відновні процеси після марафонських дистанцій тривають довго, до 2-3 діб. У сечі марафонців у період реституції нерідко виявляють білок і цукор. У юнаків 18 років систолічний і хвилинний об'єми крові, частота серцевих скорочень при роботі помірної інтенсивності нижчі, ніж у підлітків (12-14років). Збільшення хвилинного об'єму крові у юнаків більшою мірою зумовлене підвищенням систолічного об'єму серця, а не за рахунок збільшення частоти і серцевих скорочень, як це спостерігається у підлітків. Це, як відомо, г економнішою формою адаптації серця до м'язової роботи.
Слід відзначити, що тривала робота помірної інтенсивності дуже тяжка для підлітків і юнаків. Через це в молодому віці дітям не рекомендується тренуватись на довгих, ні тим більше на наддовгих дистанціях. Але робота помірної інтенсивності в молодому віці повинна застосовуватись для розвитку загальної фізичної підготовки. Тривалі прогулянки на лижах з невеликою швидкістю, їзда на велосипеді, кроси та інші види спорту сприяють розвитку дихальної і серцево-судинної систем, а також неспецифічного ефекту тренування, тобто підвищують опірність організму до несприятливих умов зовнішнього середовища.
2.6 Фізіологічна характеристика ациклічних вправ
Ациклічні вправи являють собою комбінацію елементів, і, як в циклічній діяльності, кожний елемент за механізмом ланцюгових рефлексів запускається в хід попереднім і визначає появу наступного. Але на підміну від циклічних вправ тут кожний елемент комбінації має самостійне значення. З одних і тих же елементів за бажанням можна скласти найрізноманітніші комбінації ациклічної вправи. Таким чином, в ациклічних вправах структура рухів неоднакова і змінюється під час їх виконання. Наприклад, при виконанні стрибка в довжину вправа розпочинається розбігом, ширина кроків і ритм їх змінюються у міру наближення до місця відштовхування. Після цього йде відштовхування і розпочинається фаза польоту, а потім приземлення. Рухи спортсмена під час польоту можуть бути різними залежно від способу стрибання.
Ациклічні вправи закріплюються в корі великого мозку, як і циклічні вправи, у вигляді динамічних стереотипів, але тут вони набагато складніші. В основі багатьох видів ациклічних вправ (наприклад, гімнастичні вправи) лежить формування складної системи динамічних стереотипів, кожний із яких визначає виконання будь-якого складного елемента вправи. В ациклічних вправах зв'язок між стереотипами більш рухливий, ніж в циклічних вправах між окремими циклами.За характером роботи м'язів ациклічні вправи бувають швидкісно-силові і власне силові. До швидкісно-силових вправ відносяться штовхання ядраГ метання диска, молота, списа, гранати, удари по м'ячу при грі у волейбол, футбол та ін. В цих вправах маса легкоатлетичних снарядів (предметів) відносно невелика, а прискорення велике. Завдяки цьому в кінці руху