Методика підготовки борців до змагань
Вивчення цих факторів дозволило прийти до наступного висновку: чим вище рівень підготовленості спортсменів, тим більше спеціалізованою повинна бути їхня підготовка. При цьому в окремих випадках прогрес у видах спорту, що вимагають високої витривалості, залежить від швидкісно-силової підготовленості. Було встановлено, що рівень максимального споживання кисню (МСК) у найсильніших бігунів 30-х років і сучасних спортсменів відрізняється незначно, у той час як результати в сучасних бігунів незрівнянно вищі.
Аналіз підготовки видатних спортсменів світу дозволив зробити висновок, що на визначеному етапі роботи над витривалістю прогрес результатів залежить від ефективності швидкісно-силової роботи, тому що підняти рівень споживання кисню значно вище досягнутого рівня практично неможливо.
У боротьбі, як і в інших видах спорту, на передзмагальних етапах найбільш ефективна централізована підготовка в умовах конкуренції близьких за рівнем майстерності спортсменів. У цьому випадку в сутичках змагального характеру великі фізичні навантаження сполучаються зі значною емоційною напругою, що приводить до більш занчного стомлення, стимулюючи адаптаційні процеси в період відновлення працездатності.
На заключних етапах передзмагальної підготовки ведучим борцям потрібно виконати великий обсяг роботи з удосконалювання технічних дій в умовах, наближених до змагальних. З цією метою підбираються спаринги-партнери, здатні відтворити манеру боротьби і технічний арсенал основних суперників [12, 11].
Позитивний ефект приносять і міжнародні учбово-тренувальні збори. Постійне підвищення вимог до спеціальної витривалості борців вищих розрядів привело до значного росту тренувальних навантажень у їхній підготовці. Практичний досвід показує, що недостатній облік особливостей адаптації окремих обдарованих борців до навантажень різної спрямованості не дозволяє цілком реалізувати їхні потенційні можливості в змаганнях. При підготовці борців високого класу недостатньо враховувати загальні закономірності побудови навантажень на етапах передзмагальної підготовки. Необхідна індивідуалізація окремих параметрів навантажень у річному циклі і при плануванні багаторічної підготовки. Доводиться рахуватися з тим, що до результатів чемпіонату світу, Олімпійських ігор спортсмени приходять різними, найбільш прийнятними саме для них шляхами. Використання в роботі з талановитими борцями стандартних, устояних форм організації і методів підготовки в кращому випадку затримує їх спортивний ріст, але найчастіше приводить до передчасного зниження результатів.
Борцям з високими координаційними здібностями, що має на озброєнні велику кількість складних технічних дій, не слід планувати великі обсяги тренувальної роботи, спрямовані на розвиток витривалості. Як правило, це не сприяє досягненню рекордних для них показників витривалості, але негативно впливає на технічну майстерність і швидкісно-силову підготовленість. У результаті виявляється, що спортсмен після тривалої напруженої підготовки не в змозі приборкати активність суперників високим темпом (у нього і не було необхідних задатків до формування цього стилю боротьби), до того ж утрачає здатність вигравати за рахунок різноманітної техніки.
Іноді намагаються борця, що перемагає за рахунок високого темпу проведення сутичок, але який не володіє простими технічними діями, змусити змінити стиль своєї діяльності, використовуючи великий обсяг засобів швидкісно-силової підготовки й удосконалюючи складні в координаційному відношенні прийоми. Як правило, нав'язаний спортсмену стиль діяльності, до якого в нього немає схильності, не дозволяє цілком розкрити його потенційні можливості. Спроби переробки стилю борців пов'язані також з несприятливими змінами функціонального стану й імунітету [50]. У майстрів спорту і майстрів міжнародного класу можна підвищити рівень розвитку відстаючих фізичних якостей до оптимального, якщо це відставання заважає реалізації технічного потенціалу спортсмена. Але основна установка в підготовці борців вищих розрядів — акцентоване удосконалювання ведучих сторін підготовленості і фізичних якостей, що забезпечують їх реалізації. Тільки в такий спосіб можна виховати яскраву індивідуальність, здатну саме в силу своїх особливостей вигравати в самих відповідальних змаганнях.
При аналізі результатів участі борців у змаганнях, особливо невдалих, основна увага часто приділяється недолікам у морально-вольовій підготовці. Таке трактування усуває детальний аналіз передзмагальної підготовки і річного циклу в цілому. Тим часом існують об'єктивні критерії, за якими можна пердбачити імовірність і умови досягнення успіху. Це, насамперед, надійність тактико-технічних дій у сутичках, обумовлена відношенням кількості оцінених прийомів до суми оцінених прийомів і реальних спроб до їхнього проведення. Це інтегральний показник готовності до реалізації тактико-технічного потенціалу, тому що він відбиває рівень спеціальної працездатності і техніко-тактичної підготовленості.
З факторів, які недостатньо обговорені у спортивній літературі, на думку Б. А. Вяткіна [14], варто виділити силу нервової системи по збудженню, а також порушення в гормональному статусі організму у відповідь на ситуацію змагань.
Для спортсменів зі слабкою нервовою системою (за силою збудження) фізичне навантаження в процесі змагань виявляється меншим за силою стресором, чим психічне. Якщо установка тренера на досягнення результату в конкретному змаганні істотно розходиться з реальними можливостями спортсмена, то борець виявляється нездатним мобілізуватися для досягнення завищеного результату. В цьому випадку вірогідна оцінка спортсменом неможливості виконання поставленої задачі є основною причиною стресу, що практично виключає досягнення навіть реального на даному етапі результату.
Зниження результатів у спортсменів зі слабкою нервовою системою в умовах змагань, у порівнянні з тренувальними, Б. А. Вяткін пояснює неузгодженістю функцій під впливом стресу і погіршенням у результаті цього керування нервово-м'язовою системою. У той же час у "сильних" спортсменів в умовах змагань здатність до диференціювання м'язових скорочень поліпшується, що приводить до підвищення якості виконання технічних дій.
Детальні дослідження впливу умов змагань на успіх діяльності показали, що в кожного спортсмена єіндивідуальний поріг стресу, вище якого досягнення погіршуються незалежно від типу нервової діяльності. У сприятливих умовах високих результатів можуть домогтися і борці зі слабкою по збудженню нервовою системою.
Комплексне вивчення ступеня психічної напруги у відповідальних змаганнях дозволяє розробити конкретні рекомендації з психорегуляції передстартового стану і прогнозувати поведінку борця у відповідальних зустрічах, а не відсівати борців зі слабкою нервовою системою як нездатних до досягнення високих результатів. При обліку в підготовці індивідуальних особливостей "слабких" вони здатні перемагати в турнірах найвищого рангу. Тому тренер повинен добре представляти типологічні особливості спортсменів і вміло керувати поведінкою борців у змаганнях [12, 16].
До підготовки ведучих борців варто залучати фахівців в області психодіагностики і психорегуляції. Прийомами останньої повинні володіти тренери і спортсмени. Це дозволить легко справлятися з виконанням самих напружених тренувальних програм і буде сприяти збереженню нервової енергії в умовах змагань.
Необхідним елементом багаторічної підготовки борців є організація ефективних відновних заходів. Тому що більшість спеціалізованих спортивних баз має добре обладнані відбудовні центри, тренер повинний разом з лікарем планувати для своїх учнів засоби педагогічного і медико-біологічного впливу, знати індивідуальні показання для їхнього застосування.
У підготовці борців вищих розрядів беруть участь фахівці різного профілю. Але керувати цією роботою і поєднувати їх зусилля повинен тренер, відповідальний за всі аспекти підготовки. Якщо він здатний плідно використовувати у своїй роботі не тільки нові організаційні форми, але й останні науково-технічні досягнення, то кращі його учні будуть перемагати на міжнародних змаганнях.
2.2 Проблема відбору спортсменів
Характерною рисою сучасного спорту є не уклонний ріст спортивних досягнень і значне його омолодження. Це вимагає від фахівців пошуку нових шляхів підвищення ефективності багаторічної підготовки. Одним з факторів, що визначають якість учбово-тренувального процесу, є відбір і спортивна орієнтація. Незважаючи на увагу, що приділяється цій проблемі, що існують у даний час форми і методи відбору і спортивної орієнтації далекі від досконалості. Тому ще не рідкі, на жаль, помилки, чреваті негативними наслідками не тільки спортивного, але й економічного, етичного і виховного характеру.
Саме в процесі відбору, на думку Р. Е. Мотилянської (1966), можна виявити ті відстаючі ланки в загальній характеристиці спортсмена, що навіть при безсумнівних задатках моторної обдарованості можуть у майбутньому перешкоджати досягненню високих спортивних результатів, якщо їх вчасно не усунути шляхом відповідних педагогічних чи медичних впливів.
Спортивний відбір повинен ґрунтуватися на вимогах конкретного виду спорту, пропонованих для спортсменів.
Аналіз тренувальної діяльності борців дозволяє стверджувати, що спортивна боротьба вимагає від спортсменів насамперед високих координаційних здібностей і схильності до розвитку основних фізичних якостей — витривалості, швидкості і сили. У той же час рівень гнучкості не визначає процес спортивних результатів борців.
Фізична якість швидкість ефективно розвивається лише до 15 років. В наступні роки удосконалювання технічної майстерності борців швидкість виконання прийомів підвищується в основному за рахунок освоєння раціональної техніки і збільшення абсолютної сили.
Ріст спеціальної витривалості обмежений генетично обумовленою продуктивністю дихання: максимальне споживання кисню, на думку більшості дослідників, зростає лише на 15—20 %, тому основний резерв зростання витривалості борців полягає в удосконалюванні техніки і підвищенні периферичного кровотоку, а також більш ефективному використанні кисню в тканинах.
У той же час при доборі дітей для занять спортивною боротьбою ідеальним, на думку Г. С. Туманяна, є вивчення не показників, що проявляються зовні (сила, швидкість і т.п.), а реальних характеристик і механізмів, що визначають конституційні дані і рухові можливості.
Тому велике значення при відборі для занять боротьбою приділяється комплексу психофізіологічних якостей, які тренери характеризують як бійцівський характер: безстрашність у сутичках з більш сильними суперниками, здатність боротися за перемогу до останніх секунд сутички. Саме спортсмени, що володіють бійцівським характером, домагаються найбільш високих результатів у єдиноборствах, навіть якщо вихідний рівень їхньої фізичної підготовленості недостатньо високий.
У боротьбі критерії добору, на думку Г. С. Туманяна, повинні застосовуватися на наступних етапах: при відборі юнаків у секції; при відборі кандидатів у збірні команди країни, при відборі ведучих спортсменів для участі в міжнародних турнірах.
Як показує практичний досвід, у секції боротьби необхідно приймати всіх бажаючих, що не мають відхилень у здоров'ї і фізичному розвитку. Вік підлітків повинний бути. у межах 10 - 12 років, у виключних випадках 9 років. Різниця у віці в одній групі не повинна перевищувати 2 роки [12, 182].
Протягом 3 - 4 місяців спостерігається найбільше відсівання — до 40 - 50 % всіх бажаючих. Обумовлено це тим, що підлітки стикаються з труднощами, до яких вони не звикли в повсякденному житті. Крім того, до кінця 3-го місяця занять зростає тренувальне навантаження і з'являються елементи змагальної діяльності, що підвищує вимоги до психіки спортсменів. Слід зазначити, що першими, як правило, залишають килим хлопці зі слабким типом нервової системи, хоча саме вони найбільш здатні до оволодіння складними технічними прийомами. Потім ідуть фізично слабкі хлопчики, для яких тренувальне навантаження виявляється надмірно великою. І останніми перестають тренуватися хлопці, нервова система яких не справляється із навантаженням.
Тому очевидна шкода планомірному відбору наносить передчасне використання напружених тренувань і участь у змаганнях недостатньо підготовлених підлітків, для яких сутички є надмірним психічним навантаженням.
Спортивний талант у ранньому віці відшукати украй важко, оскільки необхідно враховувати особливості перетворення дитини в дорослу людину. Нерідко акселератів помилково приймають за більш здатних і зараховують у навчальні групи, а підлітків з уповільненим розвитком – ретардантів – не приймають взагалі. Варто також враховувати, що швидкий ріст спортивних досягнень на початкових етапах тренування не гарантує високих результатів на етапах спортивного удосконалювання і високої спортивної майстерності.
Прогнозування спортивних досягнень підлітків у боротьбі ускладнюється спотвореннями, які характерні для періоду статевого дозрівання (випередження чи відставання фізичного розвитку від паспортного віку), а також динамікою мотивації до напружених тренувань і змагань під впливом біологічних, духовних і соціальних факторів. Тому на першому етапі відбору практично нема рації намагатися прогнозувати результати спортсмена при переході його в групу дорослих.
Щоб уникнути грубих помилок доцільно приймати в секцію навіть підлітків, що не відрізняються фізичною підготовленістю. Цілеспрямованість і працьовитість у тренуванні нерідко дозволяють їм визначити недостатньо старанних, хоча і більш обдарованих однолітків.
Узагальнивши досвід роботи ведучих тренерів по відбору дітей для занять боротьбою і результати експериментальних даних, Г. С. Туманян рекомендує при організації початкового відбору враховувати наступні фактори: 1) наявність загостреного почуття честі і самолюбства; 2) близькість розташування місця проживання від основної тренувальної бази; 3) високий рівень витривалості; 4) координаційна обдарованість; 5) оптимальне співвідношення росту і маси тіла; 6) приналежність до спортивної родини.
При відборі на етапах заглибленої спеціалізації необхідно виявити спортсменів, здатних до досягнення високих спортивних результатів, ефективному спортивному удосконалюванню на наступних етапах багаторічної підготовки. Вирішувати цю задачу можна лише на основі комплексного аналізу морфологічних, функціональних і психічних особливостей спортсменів, їхніх адаптаційних можливостей, реакції на підвищені тренувальні і тривалі та інтенсивні навантаження. Особливе місце при цьому потрібно відводити вивченню здібностей і задатків, що дозволяють досягти майстерності, а також мотивації спортивної діяльності й умов проведення учбово-тренувального процесу. До здібностей варто віднести індивідуальні особливості борця, обумовлені спадковістю і вихованням.
Задатки спортсмена визначають спадково обумовлені риси і природна обдарованість.
Мотивація спортивної діяльності визначається свідомими вольовими зусиллями, в основі яких лежать чіткі усвідомлені представлення.
Зазначені передумови є основними для виконання борцями нормативів майстра спорту міжнародного класу.
Не менш складним є відбір для участі в складі збірної команди країни для участі у міжнародних змаганнях, де спортсмен повинний реалізувати свої улюблені тактико-технічні дії в умовах активної протидії суперника. При цьому борці високого класу не тільки прагнуть реалізувати стихійно виникаючі в сутичках ситуації для проведення своїх улюблених прийомів, але і здатні активно їх прогнозувати і створювати [12, 185].
У боротьбі перевагу завжди віддають борцям, що володіють широким діапазоном атакуючих прийомів і контратакуючих дій і надійним захистом. На жаль, число таких спортсменів дуже обмежене.
Більш часто зустрічаються борці з обмеженим діапазоном атакуючих дій і надійним захистом. Ці спортсмени здатні домагатися видатних, але недостатньо стабільних результатів, тому що суперники швидко до них пристосовуються. Борці з різноманітним і багатим арсеналом технічних дій, але ненадійним захистом відносно рідко домагаються високих результатів, тому при відборі в команду їх кандидатури розглядаються останніми.
Аналіз досвіду підготовки борців високого класу показує, що у великому спорті надзвичайно важлива впевненість у своїх силах і честолюбство, що допомагають протягом багатьох років переносити виснажливу щоденну працю. У той же час необхідно зважати на індивідуальні особливості і рівень мотивації не тільки починаючих спортсменів, але і майстрів високого класу.
Дуже важливо при відборі для участі в міжнародних турнірах виявити борців, здатних здобувати перемоги на змаганнях будь-якого рангу.
3. Методика тренування
3.1 Тренувальні засоби і спрямованість їх використання при вдосконаленні фізичних якостей
В процесі підготовки борців застосовується система засобів, які поділяються на загально підготовчі, спеціально підготовчі, основні і змагальні. Крім того, для посилення тренувальної взаємодії і регуляції процесів відновлення застосовуються засоби фізіотерапії, психорегуляції і фармакологічні.
До загальнопідготовчих відносяться численні і різноманітні вправи з інших видів спорту, загально розвиваючі, рухливі і спортивні ігри. Найбільший обсяг цих засобів використовується на початкових ступенях підготовки юних і молодих борців. Практика показує, що в міру росту кваліфікації борців загальнопідготовчі вправи по напрямку і величині зусиль повинні усе більше наближатися до основних вправ.
Борці вищих розрядів (КМС, МС) при роботі зі значними навантаженннями повинні не прагнути до підвищення особистих досягнень у поштовху, ривку і т.д., а розробляти комплекси швидкісно-силових вправ, тісно зв'язаних зі структурою найбільше часто виконуваних ними прийомів. Так, для підвищення ефективності кидка через груди використовують кидки гирі різної маси назад на відкритій площадці; для збільшення тяги при виконанні кидка через спину різні вправи з амортизаторами і блоковими пристроями; при недостатній швидкості виконання задньої підніжки значний ефект приносить виконання декількох серій стрибків через бар'єри, включення в кожне заняття стрибків у довжину (з козла) з наступним стрибком на підвищення 50— 70 см. Гарний ефект для розвитку стрибків дає виконання вправ на гойдалці з перемінним обтяженням, широко застосовуваних у тренуванні легкоатлетів. Така орієнтація швидкісно-силових вправ дозволяє перевести їх у групу спеціальнопідготовчих засобів.
Ряд прийомів (передній і бічний переворот у дзюдо, кидки з захопленням ніг — у вільній боротьбі, кидок прогином, зворотним і заднім поясом — у класичній боротьбі) вимагає значних погоджених вправ ніг і тулуба.
Одним з ефективних вправ для удосконалювання сили в умовах, близьких до виконання цих кидків, є вистрибування з гирею (24—32 кг) з вихідного положення стоячи в напівприсіді на двох підставках чи гімнастичних ослонах з наступним підйомом гирі на рівень голови.
Варто пам'ятати, що при сполученому удосконалюванні техніки і силовій-швидкісно-силової підготовленості маса партнера не повинна перевищувати масу борця більш ніж на 10 %. При великих зусиллях технічні дії закріплюються з уповільненим виконанням основних фаз прийому, що не сприяє їхньої реалізації в умовах змагань [16, 90 ].
Для запобігання травматизму під час падінь борцям усіх розрядів рекомендується освоювати акробатичні стрибки на килимі і батуті. Як показує практика, борці вищих розрядів освоюють сальто назад і вперед зігнувшись на батуті за одне заняття, а при наявності досвідченого фахівця з акробатики вони можуть протягом 2 тижнів освоїти сальто вперед та назад прогнувшись.
Акробатика дозволяє підвищити тренованість вестибулярного аналізатора настільки, що небезпечні падіння будуть практично виключені. У повсякденному тренуванні борці високої кваліфікації не одержують такого навантаження на вестибулярний апарат, тому що виконують порівняно мало прийомів (переважно кидки).
Крім того, акробатична підготовка на доріжці (різні стрибки і зв'язування) не тільки тренує м'язи ніг, але і дозволяє істотно підвищити швидкість атакуючих дій, за рахунок збільшення вибухової сили у фазі відштовхування.
При використанні акробатики стрибків необхідно враховувати, що велике навантаження на м'язи ніг при виконанні стрибків на батуті і на акробатичній доріжці знижує ефективність удосконалювання техніки. Тому акробатику в заняттях варто використовувати після удосконалювання техніки чи ж виділяти для цієї мети окремі тренування.
На жаль, у тренуванні борців мало використовуються стрибки зі скакалкою, прискорення (спурти) у гору, що роблять позитивний ефект на рівень спеціальної працездатності.
До спеціальнопідготовчих засобів відносяться вправи на мосту (забігання, перевороти і т.д.), імітаційні вправи, кидки манекена, виконання окремих елементів складних прийомів (як правило, що визначають ефективність кидків) у розминці й у ранковому занятті, виведення з рівноваги (збивання на носки, скручування) на тренажерних пристроях, комі в дзюдо. При удосконалюванні всіх технічних дій робиться акцент на відрив-підбив партнера.
До цієї групи необхідно віднести і вправи на розтягування м'язів — подовжній і поперечний шпагати, що повинні постійно включатися в розминку. Недостатня гнучкість у тазостегнових суглобах — основна причина травм м'язів стегна, що виникають, у борців вищих розрядів. Варто врахувати, що поперечний шпагат – обов'язковий елемент "школи" усіх японських борців, у тому числі і великовагових.
До основних вправ відноситься змагальна діяльність і всі засоби удосконалювання техніко-тактичної майстерності. По ступені відповідності специфіці змагальній діяльності варто виділити насамперед різні сутички (змагального характеру, контрольні, сутички, проведені інтервально-коловим методом, тренувальні, учбово-тренувальні і навчальні).
Незважаючи на те що контрольні сутички найбільше відповідають специфіці змагальної діяльності, вони проводяться тільки при необхідності моделювати умови турніру чи ж для добору команди. Психічна напруга, властива сутичкам з основними суперниками, не дозволяє використовувати цей ефективний засіб занадто часто.
Нерідко в ході тренування потрібно закріпити комбінації й окремі прийоми в умовах, наближених до змагальних, не створюючи при цьому значної емоційної напруги. У таких випадках проводять тренувальні сутички інтервально-коловим методом, що дозволяє досягти інтенсивності змагань без властивої контрольним сутичкам психічної напруги.
Турнірні і матчеві змагання можуть бути не тільки метою підготовки, але і її засобом. Для цього вони не повинні впливати на положення борця в команді, перед спортсменом не ставиться мета завоювати призове місце. Якщо для участі в змаганні необхідно знижувати більш 3 кг маси, можна навіть виступати в наступній ваговій категорії.
Основна мета таких контрольних змагань — підвищення функціональних можливостей і удосконалювання техніки в специфічних умовах змагань. У цьому відношенні вони значно ефективніше тренувальних. Незважаючи на всі старання тренерів створити в процесі підготовки в сутичках атмосферу турніру, це вдається лише на рівні збірних команд країни, де конкурують дійсно рівні по класу борці. Тому значимість таких змагальних сутичок важко переоцінити, їх бажано проводити при тривалій підготовці до основних змагань для перевірки ефективності тренування і корекції окремих параметрів [16, 95].
Факторний аналіз показників, що характеризують основні фізичні якості дзюдоїстів (МС і МСМК), виконаний Г. Б. Венглярским (1979), свідчить про те, що ведучим серед них є спеціальна витривалість, що має найбільш високий кореляційний зв'язок зі спортивним результатом чи рангом борця в команді.
Велика значимість швидкісно-силової підготовленості в міру зниження спортивної кваліфікації, очевидно, може бути пояснена тим, що рухові навички в першорозрядників закріплені недостатньо міцно. Крім того, цілий ряд таких координаційно складних прийомів, як підхоплення, кидки через груди, посадки і т.п. вимагає високої силової підготовленості при їхньому вивченні й удосконалюванні.
Таким чином, можна констатувати, що в борців, менш підготовлених, загальна витривалість має значно більше значення, чим спеціальна, у структурі фізичної підготовленості більш кваліфікованих спортсменів.
3.2 Основні фізичні якості борців і методика їхнього удосконалювання
В останні роки намітилася тенденція до перегляду спрямованості фізичної підготовки в тренуванні спортсменів вищих розрядів. Зокрема, необхідність комплексного розвитку основних фізичних якостей в останні роки усе більш зазнає критики. Викликано це тим, що в кваліфікованих спортсменів у більшості видів спорту існують ведучі і відстаючі від модельних характеристик якості. На етапі вищої спортивної майстерності підтягування відстаючих сторін до рівня модельних характеристик здатні сформувати лише пересічну посередність. Заняття кожного перспективного спортсмена, починаючи з першорозрядників, повинні бути спрямовані на виховання яскравої індивідуальності. Фронтальний метод тренування борців високої кваліфікації допустимо лише на коротких відрізках часу, при базовій підготовці. Але навіть у цьому випадку бажано підбирати найбільш прийнятну структуру і спрямованість засобів. З цього погляду на етапах безпосередньої передзмагальної підготовки варто дуже обережно використовувати сполучений метод удосконалювання техніки і фізичної підготовленості. На думку Ю. В. Верхошанського, це обумовлено тим, що об'ємні комплексні навантаження неминуче приводять до загального функціонального стомлення організму і негативно впливають на якість регуляції зусиль при виконанні специфічної діяльності. У зв'язку з цим у циклах змагань усе більша увага приділяється акцентованому розвитку ведучих фізичних якостей, відповідно до яких формується і структура засобів.
Усебічна фізична підготовка є основною передумовою навчання й тренування в будь-якому виді спорту. Отже, особливо секційні заняття з боротьби також не повинні зводитися лише до спеціальних вправ. Інструктор повинен дбати насамперед про гармонійний розвиток кожного борця, а він можливий лише завдяки загальній фізичній підготовці, яка передбачає розвиток швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості й багатьох інших життєво необхідних рухових якостей всіма можливими засобами фізичної культури і спорту.
Головна мета спеціальної фізичної підготовки на секційних заняттях з боротьби — вдосконалення тих якостей, які потрібні учням для успішного проведення навчальних поєдинків, передбачених комплексною програмою фізичного виховання. Отже, засобами виховання спеціальних якостей борця в школі треба вважати вправи, що сприяють формуванню і вдосконаленню навичок у виконанні тих елементів боротьби. Здебільшого це — окремі елементи техніки або цілі прийоми, які учень виконує самостійно (імітуючи боротьбу) або з партнером, навчальні та змагальні двобої різної спрямованості; рухливі ігри з елементами боротьби тощо. Підвищуючи рівень загальної та спеціальної фізичної підготовки учнів на уроках і заняттях в секціях боротьби, слід пам'ятати, що людський організм — єдине ціле, і всі властиві йому фізичні якості взаємно пов'язані. Розвиток однієї позитивно впливає на вдосконалення інших. Рівень розвитку рухових якостей значною мірою визначає тактико-технічну підготовку учня, стиль і характер борцівського поєдинку.
Через обмежену кількість програмного матеріалу для секційних занять із спортивної боротьби рекомендуємо в планах роботи секції збільшувати обсяг засобів для розвитку рухових якостей, використовуючи вправи та ігри, наведені в цьому розділі.
Розвиток сили. У спортивній боротьбі постійно доводиться долати опір суперника, тому сила м'язів відіграє велику роль. До того ж вона значною мірою визначає швидкість рухів і витривалість. Сила виявляється в напруженні м'язів та швидкості їх скорочень. Отже, силові вправи умовно поділяються на власне силові та швидкісно-силові. До власне силових вправ належать ізометричні (статичні) вправи. Це загальнорозвиваючі та спеціальні вправи з великими та граничними навантаженнями. До швидкісно-силових вправ належать такі, під час виконання яких сила досягає найбільшого [4, 56].
Загальні вправи для розвитку сили
Вправи зі штангою: піднімання штанги масою 30 - 40 кг до колін, грудей повільно і ривком; згинання і розгинання рук у ліктьових суглобах зі штангою масою 15 - 20 кг (плечі притиснуті до тулуба); присідання, нахили вперед, повороти й нахили вбік зі штангою масою 15 - 20 кг на плечах; вижимання штанги масою 20 - 30 кг з різних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи).
Вправи 8 гирями: піднімання гирі на груди двома та однією рукою; вижимання гирі від грудей (двома та однією рукою); ривок гирі однією рукою; жонглювання переворотом гирі вперед; те саме вбік; викидання гирі вгору на випрямлену руку по черзі кожною рукою. Те саме, але двох гир двома руками; викидання гирі вгору й утримування її за ручку або дном на долоні; вставання з присіду з гирею, що стоїть позаду на підлозі; вижимання гир однією та двома руками.
Масу гир учитель вибирає залежно від віку і фізичної підготовленості учнів. Звичайно використовують гирі масою 16, 20 і 24 кг. Лазіння по канату розвиває переважно силу м’язів плечового пояса і кистей рук. Застосовують такі його способи: в три й два прийоми; з допомогою ніг (опускання без їх допомоги); без допомоги ніг (опускання також без їх допомоги); з допомогою ніг (опускання, тримаючи ноги під прямим кутом); тримаючи ноги під прямим кутом (опускання таким же чином); з положення сидячи (лежачи) на підлозі без допомоги ніг (опускання, тримаючи ноги під прямим кутом); так само, але ноги під прямим кутом. Дозування—індивідуальне.
Вправи на кільцях: підтягування у висі; підйом силою з вису в упор й опускання у вис; вис прогнувшись (силою).
Дозування—індивідуальне.
-

Мал. 1. Вправа з партнером на плечах: присідання і вставання

Мал. 2. Вправа з партнером на плечах: нахил вперед і випрямляння
Вправи з партнером: В. п.— партнер на плечах у положенні захвату за руку й стегно ("млин"). Ходьба; біг; присідання; нахили вперед і в сторони (мал. 1).
В. п.— зворотний захват тулуба партнера, що стоїть боком. Переворот назад і вперед з ніг на ноги (мал. 2).
Та сама вправа, але партнер стоїть зігнувшись (мал. 3).
В. п.— перший партнер в упорі лежачи, другий тримає ноги першого під пахвами. Стрибки на руках на місці і з просуванням уперед (партнер іде кроком). Вправу виконувати, міняючись ролями. В. п.— перший партнер у стойці на одній нозі, іншу ногу, підняту вперед, тримає другий двома руками за ступню. Той, хто тримає ногу, прагне поворотами вбік звалити партнера. Вправу виконувати міняючись ролями.
-

Мал. 3. Переворот партнера назад і вперед з ніг на ноги в положенні зворотного захвату тулуба

Мал. 4. Переворот партнера назад і вперед з ніг на ноги в положенні зворотного захвату тулуба, коли він стоїть зігнувшись
В. п. — перший партнер лежить на грудях між ногами другого, який, зігнувши ноги і нахилившись уперед, обхоплює першого руками на рівні пояса. Випрямляючи ноги й тулуб і притискуючи руками партнера до себе, другий піднімає його на груди й опускає у в. п. (мал. 5). Закінчувати піднімання закиданням голови назад і прогинанням у