Концепція атомізму
Висновок
Звертаючись тепер до поняття континууму, ми можемо констатувати, що трактування цього поняття визначається тим, як той або інший філософ, математик або фізик вирішує проблему буття і становлення: чи усуває він взагалі один з цих “полюсів", як це робили елеати, з одного боку, і бергсоніанці - з іншою, або ж прагне знайти спосіб опосередкування, встановити зв'язок цих “полюсів", як це, власне, і робить більшість філософів і природодослідників, починаючи з Арістотелем і кінчаючи Декартом, Ньютоном, Лейбніцем, Кантом, Махом, Пуанкаре, Ейнштейном. Зрозуміло, кожний з названих учених вирішує цю задачу по-своєму, створюючи свою систему понять, і по-різному ставить проблему континууму.
Відзначимо ще один важливий аспект даної проблеми, якого ми дотепер не торкалися: цей аспект пов'язаний з поняттям нескінченності і з розрізненням актуальної і потенційною бесконічностей - розрізненням, із старовини і по сьогоднішній день визначаючим розуміння як природи безперервного взагалі, так і єства часу зокрема.
Інший підхід знаходить сучасна фізика, зокрема синергетика, вивчаюча складні системи різної природи, що самоорганізовуються. При цьому виникає питання про взаємовідношення неживої і живої природи, що веде до зміни парадигмальних принципів класичної (та і некласичної) фізики. Як відзначає В.З. Степін, в XX в. з'являється тенденція “усунути розриви між еволюційною парадигмою біології і традиційним абстрагуванням від еволюційних ідей при побудові фізичної картини миру”. Синергетіка має справу не із замкнутими, а з відкритими системами, які обмінюються енергією, речовиною і інформацією з навколишнім світом. Стани таких відкритих систем стають нестійкими, нерівноважними. Процеси, що відбуваються в нерівноважних системах, носять необоротний характер, і зрозуміло, що безповоротність часу - “стріла часу” - одержує в них вирішальну роль. Не випадково Ілля Пригожин підкреслює, що, на відміну від класичної фізики, синергетика повертає всі права становленню, в якому порядок виникає “з хаосу" - через флуктуації, тобто випадкові відхилення величин від їх середнього значення.
1 Киракосян Г.Ш. Логическая физика элементарных частиц. – М.: Гном-Пресс, 2002. – с.11-12.
2 Там же, с.21-22.
3 Аистов И.В. Концепция современного естествознания. – СПб.: Питер, 2005. – с.33-34.
4 Аистов И.В. Концепция современного естествознания. – СПб.: Питер, 2005. – с.45-47.
5 Свиридов В.В. Концепция современного естествознания . – СПб.: Питер, 2004. – с.94-95.
6 Свиридов В.В. Концепция современного естествознания . – СПб.: Питер, 2004. – с.98-99.
7 Свиридов В.В. Концепция современного естествознания . – СПб.: Питер, 2004. – с.99-102.
8 Верин О.Г. Энергия. Вещество и поле. – М.: Изд-во Контур, 2006. – с.12-15.
9 Там же, с. 16-17.
10 Штепа В.И. Единая теории Поля и Вещества с точки зрения Логики. Физические принципы натуральной философии. – М.: Букинист, 2006. – 38с.
11 Лазовский В.Н., Лазовский С.В. Концепции современного естествознания. – М.: Эксмо, 2005. – с.117-118.
12 Косинов Н.В. Конвергирующие поле – новое поле, рождающее вещество // Физический вакуум и природа. – 2004. - №6. – с.76.
13 Вонсовский С.В. Современная естественно-научная картина мира. – М.: Физматкнига, 2006. – с. 603.