Xreferat.com » Рефераты по философии » Основні вопроси філософії

Основні вопроси філософії

характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві.

Тип держави завжди відповідає типові суспільства — рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.

Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарат тощо виконує дві функції — внутрішню і зовнішню.

Основними формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, парламентська, президентська). В країнах СНД та Україні йде боротьба за створення незалежних демократичних правових держав з існуванням парламенту (законодавчої), президента (виконавчої) та судової влади (за наявності багатопартійної системи).


8. Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку


З'ясувавши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч.

Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи-песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і є, має тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес.

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії — освіта, рівень демократії та свободи, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів — прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті боротьби класів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.

Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД).


ТЕМА 12. ФІЛОСОФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОГО ТА ЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ


Вивчення цієї теми здійснюється за таким планом:

1. Методології та стилі мислення.

2. Рівні методологій.

3. Основні методи наукового пізнання.

4. Економічна діяльність і мораль.

5. Проблема гуманізації економічної освіти.

Конспективний виклад теми:


1. Методології та стилі мислення


На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мисленні були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини (істина як вічна категорія виступає у двох формах — «Так» або «Ні»), раціоналізм — віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т. ін. У сучасний період в стилі мислення превалює діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо.

Для сучасного стилю мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності (незмінності в групі перетворень), комп'ютеризації простоти (що найбільш просте, те й найбільш економне), посилення аналізу дискретних станів об'єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності (за законами нелінійної механіки), від однофакторних до багатофакторних функціональних зв'язків.

Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазначені вище методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (грец. рагаdigma— приклад, зразок для словозмінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів). Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книгу «Структура наукових революцій» У ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої.

Першими парадигмами в історії філософії були: «Світ — це єдине» (Парменід), «Людина — є міра усіх речей» (Протагор).

В новий час — «Знання — сила» (Ф. Бекон), «Мислити — значить існувати» (Р. Декарт), «Існувати — значить бунтувати» (А.Камю) та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф. Достоєвському «Красота врятує світ». Тому ми можемо стверджувати, що парадигми мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і їх можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації. У радянський період діяли свої види парадигм типу: «Партія — наш керманич», «Комунізм — наше найближче світле майбутнє», «Економіка мусить бути економною» тощо.

Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин. Тому основною парадигмою в діяльності держави та її громадян має стати створення надійних і постійно діючих ринково-економічних відносин на базі різноманітності й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного партнерства, справедливості і взаємовигоди, на соціальній базі «середнього класу».

2. Рівні методологій


Методологія не є суцільною наукою і має прошарковий характер. Найбільш загальний характер має філософська методологія. її альтернативні підходи — метафізика й діалектика. Там, де мова йде про сталість, повторність процесів, де є факти переліку механічного утворення, там використовується метафізика, а в ній — формальна логіка, яка чітко дає відповідь на питання — «Так» чи «Ні». Такими методами користуються обчислювальна математика, бухгалтерський облік, статистика тощо. Де є рух, динаміка, стрибки й переходи, наприклад, у явищах кризового стану, інфляції, гіперінфляції, маргіналізації, ризику, там використовуються методи діалектичної логіки.

Другий ешелон методології — це загальнонаукова методологія, яка включає у себе й елементи діалектики, й елементи метафізики, тобто формальної логіки. Ця методологія об'єднує такі методи, як індукція та дедукція, аналіз і синтез, зв'язок логічного з історичним тощо. Розробка проблем методології як науки обумовлена необхідністю вдосконалення наукою своєї власної природи, розробки принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її у мисленні в абстрактних формах.

У зв'язку з розширенням теорії виникає потреба створювати спеціальну «надбудову» — метатеорію. Для конкретних економічних наук такою метатеорією є політекономія або, як її зараз називають, «теорія макроекономіки». В теорії інформатики поряд з існуванням різних спеціальних мов існує теорія метамови. Для різних видів бухобліку існує загальна теорія бухобліку, яка своєю методологічною основою має розробку балансової системи обліку, і т. д.

У третьому ешелоні методології знаходиться методологія конкретного предмета, наприклад, у бухобліку, в статистиці, математиці і т. д. Так, у математиці досить широко використовується метод індукції, аксіоматичний метод, метод формалізації тощо. У соціальній статистиці — метод групування, метод індексації.

Усі ці види методологій тісно взаємопов'язані і немає рації їх роз'єднувати, а тим більше протиставляти. Метатеоретичною повинна бути загальнофілософська методологія, яка тісно пов'язана із світоглядними принципами.


3. Основні методи наукового пізнання


Усі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділити натри групи:

1) філософські (діалектика й метафізика);

2) загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстрагування, єдність логічного з історичним, аналогії (біоніка), формалізація, логіко-математичне моделювання та ін.);

3) специфічні методи кожної науки.

Серед філософських методів розглянемо метод поділу єдиного і пізнання в синтезованому виді його суперечливих сторін, який випливає з діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей. Протилежності існують об'єктивно в кожній речі, процесі, в єдності й боротьбі. Складність цього методу, його розуміння полягає в тому, що кожного разу треба уміло виявити ці протилежності, причому вони повинні бути рівнозначні й діалектично пов'язані, тобто такі, що передбачають одна одну і в той самий час виключають одна одну. Тоді ці протилежності можуть не тільки співіснувати, мінятися місцями, а й переходити одна в одну. Візьмемо приклад з політекономії. Сама економіка (метод господарювання), особливо в умовах ринку, має двоїстий характер. З одного боку — це обмін товару на товар (продукт праці на продукт праці), а з другого — це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). Результати господарювання за день, місяць, рік і т. д. виражаються в системі бухобліку, який виробив балансний метод урахування різних форм господарювання через двоїстість розрахунків, а саме — статика економіки виражається термінами «Актив» і «Пасив», а рух змін (динаміка) господарських актів термінами — «Дебет» і «Кредит».

Обмеженими формами філософських методів є еклектика й софістика, які є антидіалектичними і носять метафізичний відтінок.

Еклектика — метод нерозбірливого поєднання різних фактів, положень без виділення головного, пріоритетного значення. Такі методи часто поширюються в періоди неозначеності, історичного зламу, кризового стану, коли складається багато економічних програм відродження економіки, а не визначається, як це зробити, у чому полягає механізм відновлення.

Софістика — метод, який часто-густо використовується політиками, соціологами, економістами для досягнення своїх егоїстичних цілей за допомогою перекручення змісту, підміни понять.

Методи другої групи поділяються на експриментально-досліджувальні та загальнотеоретичні.

Експериментально-досліджувальні — це спостереження, експеримент, вимірювання, класифікація. Метод спостереження доцільний там, де вивчаються реальні предмети та явища і потрібна об'єктивна оцінка. Експеримент є вищою формою емпіричного дослідження, де об'єкт дослідження може бути створений штучно, він є більш динамічним, може багаторазово повторюватись і вдосконалюватись. Проведення експерименту на простих моделях, або у вигляді розумового експерименту заощаджує кошти і може проводитись у досить простих умовах. Вимірювання — це збір і облік інформації, її переробка, систематизація, статистичні виміри. Вимоги методів — точність, оперативність, зручність у використанні. Всі емпіричні методи потребують відповідної експериментальної бази, зокрема наявності комп'ютерної техніки.

Загальнотеоретичні методи наведено вище. Вони мають широку можливість для використання творчих прийомів, оскільки пов'язані з абстрактним мисленням і продуктивним уявленням.

Індукція — метод переходу від окремих фактів до загальних положень. Треба тільки пам'ятати, що індукція може бути повною лише в абстракції (наприклад, у математиці). А взагалі індукція обмежена і вона може призвести до неправильних висновків. Методом протилежного напрямку є дедукція, коли апріорно сприймається загальна істина (принцип, закон, аксіоми), яку в подальшому слід конкретизувати, застосувати до окремого факту.

Велике значення в економічних науках мають аналіз і синтез. Прикладом цього є метод аудиції підприємницької діяльності, визначення її рентабельності або нерентабельності (банкрутства).

Метод абстрагування — коли ми абстрагуємося від другорядних ознак предмета або явища, а беремо до розгляду першорядні ознаки (наприклад, ураховуємо виключно цифрові дані).

Метод поєднання логічного з історичним є одним з наріжних каменів. Під час посилення раціоналізму було зроблено неправильний висновок про те, що все можна пізнати за допомогою чистої логіки. На цій основі в сучасній науці був розвинутий навіть особливий напрям — сцієнтизм, який вважає, що науку можна будувати чисто логічно, чисто формально (логічний позитивізм), і що історія науки не тільки не допомагає її розвиткові, але й гальмує її. Проти такої тенденції виступали ще К. Маркс і Ф. Енгельс, які вбачали необхідність поєднання логічного з історичним, що виступає у формі практики і є критерієм істини. Логічне, формально-наукове є фактично історичне, але очищене від повсякденних нашарувань.

Історія, особливо історія філософії, навіть методологія, відкриває нам шлях до незвіданого, є пропедевтикою до сучасних відкриттів. Економічні дослідження також мають бути пов'язані з вивченням історії економічної теорії, розвитку народного господарства. Там ми зможемо знайти багато аналогій з проблемами сьогодення, побачити дію закону «оберненої хвилі».

Метод аналогії — за схожістю ознак невідомого предмета з уже відомим, вивченим робиться висновок про рівноцінність цих предметів. На основі аналогії розробляється метод моделювання нових предметів, структурних форм. Як метод аналогії, так особливо метод моделювання, конструювання соціально-економічних структур широко використовується в економічних дослідженнях, зокрема в такій формі, як робоча гіпотеза, яка може багатократно випробовуватись на комп'ютерних машинах і визначати найбільш оптимальний варіант. На цій основі розвивається спеціальна дисципліна в математиці — математичний експеримент, що замінює більш примітивний спосіб вивірення робочих гіпотез через мислений експеримент.

Процес моделювання може здійснюватись у фізичній формі, формі аналога через опосередковані моделі інших явищ (електрична напруга в мережі заміняє динамічне навантаження) і у чисто логічній (символічній формі), наприклад, відомій моделі товарно-грошового обміну: Т-Гр-Т, або Гр-Т-Гр.

Методи формалізації — ціла низка методів, яка дає змогу різноманітну інформацію певним чином класифікувати, типізувати, сортувати з тим, щоб можна було її довести до сталої форми, закодувати і пустити на машинну обробку. Метод формалізації є необхідним елементом методу програмування, уміння подати потік інформації у формі певного процесу, взаємозв'язку. Тут також є багато можливостей для творчого мислення. Треба лише засвоїти, що формалізація не є повною (це строго доведено математиком К. Гьоделем), вона відображає реальність тільки приблизно, тому до результатів формалізації слід ставитись критично, перевіряти їх на практиці.

Методи формалізації тісно пов'язані з багатьма методами апроксимації, тобто знаходження таких формул, які наближають результат розрахунку до справжнього (наприклад, ми можемо замінити складну функцію відповідним рядом, звести його до відповідної арифметичної або геометричної прогресії, заміняти криві лінії ламаними, ірраціональні числа раціонально-дробовими тощо). Цьому служать математичні асимптотичні методи та методи ітерації (поступового, граничного наближення).

Специфічні методи — це методи, які найбільш характерні для кожної окремої науки. Наприклад, для математики — це метод математичної індукції, метод аксіоматизації, для статистики — метод групування, для політекономії — перехід від абстрактного до конкретного тощо.

Чільне місце в соціально-економічних дослідженнях займають конкретні соціологічні дослідження. Достоїнством цих методів є те, що вони прості за способом використання і можуть бути застосовані в широкому діапазоні з використанням комп'ютерної техніки. Це способи одержання, впорядкування та аналізу первинної соціальної інформації, перетворення її на надійний емпіричний базис соціологічної теорії.

Методи конкретних соціологічних досліджень є певною конкретизацією, модифікацією загальнонаукових прийомів емпіричних досліджень стосовно соціально-економічних явищ. Вони розробляються на основі методологічних принципів загальносоціологічної теорії і положень спеціальних соціологічних теорій. Вибір та застосування того чи іншого методу визначається специфічністю предмета і об'єкта дослідження, конкретними цілями і можливостями дослідника, його замовника.

За своїм призначенням методи конкретних соціологічних досліджень поділяються на дві групи:

1) методи відбору, фіксації та перевірки соціальних фактів;

2) методи систематизації та аналізу вихідних даних.

До першої групи відносяться різні види соціологічного спостереження, масові опитування, референдуми, плебісцити, аналіз документів, анкетування, інтерв'ювання, тестування тощо. Призначення цих методів — забезпечити одержання об'єктивної й надійної інформації про одиничні соціальні події (наприклад, про результати виборів тощо). Ці результати узагальнюються в табличній або рейтинговій системі (підрахунки в балах) або у формі дайджестів (підсумкових результатів).

До другої групи належать методи узагальнення одержаних емпіричних даних і пошук сталих зв'язків (емпіричних залежностей) у досліджуваних явищах: систематизований опис, класифікації; експериментальний і статистичний аналіз, генетичний (розгляд у розвитку) аналіз, ретроспективний, факторний аналіз, аналіз аудиторного типу (у вигляді ревізії підприємницької діяльності), історичний, системний аналіз, балансовий метод в економіці, який виражає статику в господарюванні у формі співвідношення «Активу» й «Пасиву», а рух змін (тобто динаміку) через «Дебет» (заборгованість) і «Кредит» (відмітка про видані й наявні цінності).

Особливий інтерес викликають методи соціального моделювання, соціального передбачення та прогнозування (наука, футурологія, астрологічне прогнозування тощо).

На сучасному етапі відомо понад 200 методів соціального прогнозування, але найбільш важливими і сталими є:

1) екстраполяція;

2) історична аналогія (ринкова реформа у повоєнній Німеччині і у нас);

3) комп'ютерне моделювання;

4) сценарії майбутнього (сценарії виходу з кризи Явлінського і Ланового);

5) експертні оцінки.

Особливість цих методів полягає в тому, що критерій істинності через обмаль практичних результатів і часу здійснюється за допомогою логічної та історичної аналогії.

Методи конкретних соціальних досліджень поділяють також на якісні й кількісні.

Якісними вважаються методи, які не передбачають чіткої стандартизації, відзначаються довільною процедурою, переважно невимірювального характеру. Такими є непрограмовані опитування (нестандартизоване інтерв'ю, вільна співбесіда, твір на довільну тему), включене спостереження (коли соціолог включається, стає учасником досліджуваного процесу), окремі соціально-психологічні тести, метод групових дискусій, якісний аналіз документів. Одержана за допомогою цих методів інформація, як правило, потребує подальшої обробки (статистичної репрезентації, рейтингової порівняльної оцінки в балах, систематизації, узагальнення тощо).

До кількісних (точних) відносять чітко стандартизовані методи збирання первісної соціальної інформації: спостереження зі спеціальною технікою з використанням відповідного інструментарію, програмовані опитування (анкетування, стандартизоване інтерв'ю), що протоколюється, контент-аналіз (при аналізі змісту різних текстів тут використовуються також методи герменевтики), соціометричні методи, а також методи квантифікації (кількісне вираження якісних ознак) та вимірювання соціальних змінних методом шкалювання, конструктивне моделювання соціальних процесів тощо.

В соціології та економетричних дослідженнях доцільно використовувати так званий генетичний метод. Це спосіб дослідження явищ, що ґрунтується на аналізі їх розвитку. Він вимагає фіксації початку, умов розвитку, головних його етапів, тенденцій розвитку і т. п. Головним принципом генетичного методу є визнання й визначення якісно нового, пов'язаного з диференціацією, структуризацією розглядуваного об'єкта (його системоутворенням) та іншими змінами.

У зарубіжній філософії активно використовується також ідеографічний метод, введений німецькими філософами В. Віндельбандом та Г. Ріккертом. На відміну від номотетичного методу, який використовується в природничих науках, де його основна мета віднайти загальний, абстрактний закон, ідеографічний метод застосовується до аналізу соціокультурних явищ, які мають особливий ціннісний, а іноді й унікальний характер. Такий метод, зокрема, використовував і наш вітчизняний вчений М. В. Туган-Барановський, який вимагав при вивченні взаємодії ринкових відносин враховувати ціннісні, соціально-психологічні характеристики вироблених товарів.

До цієї групи слід також віднести і метод ідеальних типів, що його використовував у своїй теорії «соціальних дій» (розуміючій соціології) німецький соціолог М. Вебер. Ідеальні типи соціальних явищ допомагають досліднику краще орієнтуватись у розмаїтті історичного матеріалу, у виявленні об'єктивних зв'язків, що існують у суспільстві. В ідеальних типах має фіксуватись насамперед не саме факт, а його соціокультурне значення.

Методи, які використовує дослідник, повинні мати чітку аргументацію. Тому існують методи аргументації або доведення. Найбільш яскравою аргументацією є звернення до практики, до конкретних фактів. Факти — це продукти дослідження і разом з тим вони є основою для вироблення теорії, концепції, подальшої програми дій.

Факти — не тільки уперта, а й доказова річ. Але лише тоді, коли факти беруться не поодинці, не в роздріб, а у своїй повноті, в системі. Неповнота фактів, несистемність може призвести до суб'єктивізму, до зради істини, до авантюризму (згадаємо методи софістики, еклектики тощо).

Доведення істини може здійснюватись на основі наглядних ілюстрацій словесного умовляння, статистичних даних, логіки здорового глузду і т. п. Нам відомий метод Сократа — домагання за допомогою діалогу (метод іронії), або методи Дейла Карнегі «Як робити своїх конкурентів надійними партнерами...».

Найбільш раціональним способом доведення є логічні або математичні доведення. Це логічна форма встановлення істинності тієї чи іншої думки, істинність якої безсумнівна. В доведенні розрізняють тезу, тобто судження, істинність якого треба довести, аргументи — судження, за допомогою яких доводять істинність тези, і демонстрацію — спосіб логічного виведення тези з аргументів. Вибір способу доведення, щоб він був найбільш простий, зрозумілий, несуперечливий, потребує кмітливості і творчої наснаги. Доведення поділяють на прямі і непрямі. У прямих доведеннях аргументи безпосередньо підтверджують істинність тези. В непрямих доказах (від супротивного) істинність тези встановлюють помилковістю супротивного твердження — антитези. Доведення може виступати у формі захисту, коли йдеться про імовірнісну концепцію, і у формі спростування, коли заздалегідь існує підозра в нереальності висунутої тези.

Для того, щоб доведення було коректним, необхідно виконувати певні правила, які повинні відповідати логічним законам. Зокрема, теза мусить бути визначеною і точно сформульованою; вона не повинна містити логічних суперечностей; повинна бути сама собою протягом усього часу доведення. Аргументи також повинні бути достатньо простими, зрозумілими, несуперечливими і спиратися на принцип достатнього обґрунтування, на відомі факти, на авторитети вчених, на рукописні оригінали тощо.

При недотриманні цих правил можуть виникати серйозні помилки як логічного, так і юридичного характеру, за які треба розплачуватись. Це повинні мати на увазі економісти при роботі з клієнтами, укладенні договорів, фінансово-кредитних документів тощо. При аксіоматичній формі доведення вимагається повнота аксіом, їхня несуперечливість і не допускається латентна (прихована) повторність.

У зарубіжній філософії (зокрема, в неопозитивізмі) були спроби доводити істинність за допомогою методу верифікації (розроблений у працях Віденського гуртка М. Шликом та Л. Вітгенштейном). Згідно з ним істинність чи хибність висловлювань вимірюється даними відчуттів, готовністю мати або не мати їх змістовний образ.

Проте цей метод через свою абстрактність і невизнаність був розкритикований й відкинутий, і замість нього було введено новий модифікований метод — метод фальсифікації. За цим методом універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не хибне. Цей метод виявився також неефективним, адже, щоб переконатися в істинності суджень, потрібно перевірити незліченну кількість одиничних тверджень, що практично неможливо. Тому сучасні позитивісти (Лакатош, Файерабе та ін.) схильні перевіряти істинність суджень або за допомогою історичної аналогії, або конструктивного їх моделювання й використання на практиці.

Отже, методичну схему розвитку наукового дослідження можна зобразити так:

Основні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїФакт Проблема його обґрунтування Ідея

Основні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїМетодологія Конкретні методи Гіпотеза та її різновиди Боротьба гіпотез Закон Теорія

Основні вопроси філософіїОсновні вопроси філософіїПрактичне застосування теорії Нові факти Нова проблема і т. д. Коло не замикається.


4. Економічна діяльність і мораль


Християнська мораль і господарська діяльність.

Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури, а отже, вона не може стояти осторонь від певного трактування господарської і підприємницької діяльності людини, яку за своєю традицією опікає, оберігаючи її духовну чистоту.

До недавнього часу про позитивний вплив релігії на підприємницьку діяльність не могло бути й мови. Зараз же, коли відбувається до розгортання ринкових відносин, до активізації підприємництва, слід враховувати всі фактори впливу на людину — не тільки соціально-політичні, економічні, соціально-психологічні, національно-етнічні (ментальні), а й релігійні. Для цього треба звернутися до історії релігії та до її моральних спрямувань.

Серед християнських конфесій існують православний, католицький і протестантський тип «економічної» людини. Причому останній, тобто протестантський тип, мав ряд різновидів: пуританський, лютеранський, кальвіністський, квакерський та ін.

Згідно з відомим російським філософом С. М. Булгаковим, економічний тип людини, господарник, підприємець у християнстві визначаються зовнішнім тягарем господарської необхідності, бо самі апостоли Христові повинні були рибалити (як і сам апостол Петро), займатися виробництвом наметів, але цей тягар сприймався як послуга Богові, як християнський послух. І ця релігійна установка (аскеза) визначає духовно-моральний тип господарника, який повинен проводити своє господарське служіння з почуттям релігійної відповідальності. І цю етику праці не можуть замінити ніякі інші — гуманістичні чи комуністичні ідеали й лозунги. «Комунізм, — писав С. М. Булгаков, — створює нове рабство для народу, з примусовою працею, у якому свобода належить тільки правлячому класові або партії». Але ми знаємо з економічної науки, наскільки рабська праця стоїть нижче вільної праці у її суто господарському економічному відношенні. Вільна й господарська праця разом з дисципліною праці дається тільки християнством. Відомо, що релігійна мотивація праці притаманна й іншим релігіям (іудаїзму, ісламу, буддизму і навіть язичництву), однак вільна в моральному відношенні людина, як і вважав С. М. Булгаков, народжується тільки в християнстві, рівним чином, як вільний громадянин з'являється в історії лише завдяки християнській свободі. Однак, історично серед народів Сходу протягом тисячоліть православ'я мало перевагу аграрного типу господарювання з слабо вираженим промисловим і фінансовим капіталізмом. Ось чому по відношенню до капіталізму воно поділяло разом із Західною церквою негативне ставлення до стягнення процентів з капіталу, яке з презирством розглядалось як лихварство.

Щоправда, Візантія (близький сусід і партнер підприємництва та торгівлі Київської Русі) не знала прямих канонічних заборон стягування процентів, як це було в Римсько-католицькій церкві, ось чому і не було потреби робити спеціальні канонічні відступи для того, щоб визнати накладання процента на капітал, як само собою зрозумілі відносини. Землеробський побут, відповідно до особливостей національного характеру, природи та клімату, знайшов відбиток християнського культу в святах, приурочених до господарських акцій. Цим самим вносилося багато світла, тепла, релігійної поезії в господарський побут, звільняючи його від химерної прози, яка характерна для промислового виробництва.

Однак треба пам'ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність його примусово зумовлює волю господарського суб'єкта. Таким є відношення православ'я до індустріалізації і урбанізації сучасного життя, науково-технічного прогресу. Якщо його неможливо змінити через господарську доцільність, то не лишається нічого-іншого, як переосмислити цей процес по-християнському й облагородити його, зробити його з організації експлуатації нивою загальнолюдської праці; замість служіння похоті і грошолюбству направити на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречним є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл (віра в релігійний кінець світу і покарання грішних), чи вона спрямована лише на добування хліба насущного на кожен день?

На це питання намагався дати відповідь відомий російський філософ М. Ф. Федоров. На його думку, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля і досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення — стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці і підкоряючи їх своїй волі. В господарській праці, в підприємництві твориться загальна справа усього людства. В господарстві взагалі розкривається космізм людини, його покликання і міць; у ньому людина живе одним життям зі світом, як в потребах, так і в виробництві. Оволодіння силами природи, «регуляція природи» має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде завершена синами людськими, вважав М. Федоров, то вона буде завершена волею Божею в ім'я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням.

На завершення цього розділу нагадаємо ще слова російського письменника-психолога Ф. М. Достоєвського. Він казав, що православ'я — це російський соціалізм. У ньому поєднується натхнення любові і соціальної рівності, які, на жаль, відсутні у світському соціалізмі.

Християнство, незважаючи на свої вади, стоїть вище класового поділу з його обмеженістю і егоїзмом. Воно не пов'язане з якою-небудь визначеною системою господарської організації. Православ'я не стоїть на захисті приватної власності як такої. Православ'я не захищає також капіталістичної системи господарювання (як і соціалістичної). Є найвища цінність у людині, при висвітленні якої православ'я спроможне дати порівняльну оцінку різним формам господарювання — це свобода особи, правова і господарська. Найкращою з господарських форм, як би її не називали, є та, яка найбільш ефективно її забезпечує.

Ісламська концепція відношення до закону вартості.

Вибір господарювання демонструє фундаментальну рису ісламського шаріату. Він є умовою формування обов'язку та відповідальності. Об'єктом вибору є приватна власність. Вона служить основою, на якій ґрунтується вільний вибір у сфері економічної активності.

Індивід, як вважають ісламські модерністи, повинен володіти трьома правами підприємницької діяльності:

1) правом споживання;

2) правом розпоряджатися власністю на свій розсуд;

3) правом вкладання її з метою збільшення її обсягів. За ісламською традицією виділяють два види прибутку:

1) від праці;

2) від капіталу.

Людина примножує своє багатство особистою працею або шляхом участі свого капіталу в праці іншого. На думку мусульманських теологів, мудрий божественний законодавець дозволяє отримувати прибуток з капіталу. Виробничі відносини, вважають вони, повинні будуватися на такій основі: по-перше, оцінка живої праці і оцінка капіталу, як накопиченої праці;

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: