Xreferat.com » Рефераты по философии » Філософські проблеми сучасної науки

Філософські проблеми сучасної науки

розділ соціобіології варто іменувати еволюційною етикою.[22]

На противагу етиці в кантівській системі (витлумачення її як феномену неприроднього), представники натуралістичного напрямку етики вважають мораль фундаментальною властивістю живого. Наприклад академік Умов М.О. вважає, що етичні ідеали мусять бути виведені з життя, з "первинних форм гармонійностей", властивих органічному світу, й розвиватися до етичних ідеалів добра та любові – необхідної передумови збереження та утвердження життя на Землі.

До натуралістичного напрямку етики життя слід віднести П.О.Кропоткіна з його концепцією альтруїзму. Піддаючи критичному аналізу дарвіновську боротьбу за існування, він доходить висновку про те, що зазначений еволюційний чинник слід доповнити принципом взаємодопомоги (альтруїзму), який є наслідком взаємозалежності організмів і своєрідним індикатором прогресивної революції як у природі, так і в соціальній сфері. А оскільки інстинкт спілкування та взаємодопомоги властивий усьому тваринному світові, то етичні норми є вкоріненими ще в світі органічної природи. До цього слід додати також цікаві спроби виявити еволюційно-генетичні передумови вищих етичних та естетичних якостей людини в тваринному світі, що були здійснені в дослідженнях В.П.Ефроїмсона, Б.Л.Астаурова, Л.В.Крушинського, С.М.Панова та інш. Кожне з позначених напрямків дослідження зв'язано з виконанням біофілософією специфічних функцій. Гносеологічна функція біофілософії зв'язана з аналізом структури біофілософського знання, способів і механізмів його одержання, відновлення і нагромадження, виявленням специфіки суб'єктно-об'єктних і суб’єктно-суб’єктних відносин у механізмі розвитку знань про живу речовину і саме життя. Прогностична – з рішенням питання про те, який буде життя в майбутньому, з виробленням біотехнологічних основ майбутньої цивілізації. Проектно-методологічна функція біофілософії пов’язується із соціально-практичними і насамперед з екологічними і естетичними потребами людини, тобто з рішенням питання про те, як вийти з кризової екологічний ситуації за допомогою біофілософських цільових програм організації розвитку науки, політики, економіки, системи утворення і т.п., словом, людської культури і цивілізації.

Філософське осмислення сучасного стану біології свідчить про зростаючий методологічний вплив філософії на розуміння процесів буття живого, матеріальної і духовної діяльності людей. На думку Борзенкова, біофілософія є цілісна єдність трьох складових частин: філософії біології, філософії життя (термін "філософія життя" вживається в контексті реального, предметного життя, а не в змісті філософських інтерпретацій знань про життя) і відповідної їм аксіології( оцінне відношення до філософії біології і філософії життя). Філософія вносить оцінний момент у розуміння життя, її місця і ролі у світобудові і світогляді. В міру подальшого розвитку біофілософії її сфера досліджень буде усе більше розширюватися і поглиблюватися на основі використання філософського інструментарію пізнання буття і насичення її філософською проблематикою. З іншого боку, конкретні біологічні дослідження будуть здійснюватися у світлі нових філософських ідей, нового філософського бачення світу.

Сам термін – "біофілософія" усе більш наполегливо висувається на роль виразника суті нового руху. На думку Борзенкова, ХХ століття почало з "філософії життя" і завершує його "біофілософією" ( по тим напрямкам розвитку філософської думки, для яких феномен життя грав і відіграє основну роль в осмисленні сутності світу і людського існування в ньому). І філософія життя і біофілософія виникли під сильнішим впливом того бума, що переживала біологічна наука. У свій час вплив біології на формування концепцій Ф.Ніцше, А.Бергсона, М.Шелера й ін. представників філософії життя кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ століття був настільки значним, що це дало підставу Г.Ріккерту, що присвятив ретельному аналізу новомодного тоді (у 20-і роки) напрямку, спеціальну монографію. Але біофілософія і "філософія життя" – не тотожні.У всіх варіантах "філософії життя" вихідне поняття цієї філософії – "життя" розумілося як позначення реальності, що є по суті своєї ірраціональної, недоступний розумовому, науково-раціональному збагненню, тоді як у межах біофілософії "життя" розуміється в тім його вигляді, як воно виступає через призму насамперед сучасної біологічної науки ( і природознавства в цілому). Але саме в цьому і можна було б бачити спрямованість історичної динаміки філософської думки: від світогляду, основу якого складає "життя" у її експресивно-ірраціональній інтерпретації, до світогляду, основу якого складає також "життя", але вже в науково-раціональному її трактуванні (збагаченої і конкретизований у світлі усіх видатних результатів розвитку природничих наук). На думку Борзенкова, у такому розумінні співвідношення "біофілософії" з "філософією життя" і їхнього місця на єдиній історичній шкалі розвитку філософської думки багато вірного. Однак, ідея проведення прямої лінії від "філософії життя" до "біофілософії" стикається з серйозними труднощами методологічного і теоретичного порядку. "Ніхто з працюючих сьогодні в області "біофілософії" не почуває себе спадкоємцем традиції, закладеної філософами життя. У відповідних роботах по "філософії біології" і "біофілософії" немає посилань навіть на А.Бергсона, не говорячи вже про Ф.Ніцше, Г.Зіммеля, М.Шеллера. І це стосується не тільки англомовної літератури, але і, скажемо, роботи Б.Ренша, виконаної зовсім в іншій манері і філософській традиції."

"Філософія життя", на що особливо звертає увагу Борзенков, це саме філософія. І, відповідно, поняття "життя" в ній, як би воно не трактувалося в тім чи іншому різновиді школи, по універсальності і широті свого змісту було цілком порівняно з такими поняттями класичних філософських систем, як космос, субстанція, матерія, суб'єкт і т.д. Що ж стосується біофілософії - тут ситуація інша й у багатьох важливих моментах зворотна: існує чітка визначеність в основній орієнтації саме на біологію (і природничі науки в цілому) як основне джерело прийнятних на сьогодні уявлень про те, що таке "життя". Але ясно, що як би широко ні розумівся феномен життя в рамках сучасної науки, у будь-якому випадку вона буде являти собою лише частину світу і не може бути безпосередньо покладена в основу цілісного миро- і життєогляду. У цьому змісті не можна побудувати "біофілософію" просто як деякий раціоналістичний аналог "філософії життя", у якому б науково-раціональне трактування життя зайняло місце чисто ірраціоналістичного трактування, яке властиво різним варіантам "філософії життя".

Борзенков вважає, що існують щонайменше три напрямки досліджень у сучасній науці, які так чи інакше мають відношення до того, що може бути назване "біофілософія".

1) Дослідження в області філософських проблем біології, що чітко окреслені за останні кілька десятирічч навкруги проблем редукції, телеології, структури еволюційної теорії, одиниць еволюції, проблем реальності виду і надвидових таксонів, співвідношення мікро- і макроеволюції, проблем побудови системи живого світу й ін. Беззастережно термін "біофілософія" можна віднести тільки до цієї предметної області, хоча в такому випадку він не несе в собі ніякого додаткового значення. Можливо, має сенс говорити про біофілософію у вузькому й у широкому змісті чи біофілософскому значенні якихось даних, досліджень і ін. Ця частина біофілософії ( у широкому змісті) найбільш відпрацьована в предметному відношенні, хоча в плані одержання тут якихось нетривіальних і в той же час загальнозначущих чи результатів вироблення єдиного розуміння суті цих проблем і єдиного підходу до їхнього рішення на сьогодні значного прогресу не проглядається.

2) Дослідження в області біологічних основ усього, що зв'язано з людиною, людською культурою, соціальними інститутами, політикою, етикою, епістемологієй і т.д. Тут тон задають дослідження, що спираються на могутній теоретичний і математичний апарат популяційної генетики і синтетичної теорії еволюції, але іноді (наприклад, у біоетиці) і які виходять за ці рамки. У цій області сформувалися вже зрілі програми, що часом претендують на статус особливих і самостійних дисциплін (біополітика, еволюційна етика, еволюційна епістемологія й ін.) У цілому ряді випадків відбувається те, що сугубо науковими (біологічними) методами вторгаються у свята святих філософії (наприклад, природа в моралі людського пізнання), границі і сама правомірність чого, як відомо, представляють велику філософську проблему. М.Фолмер, один з активніших представників сучасної еволюційний епістемології, пише: "на філософське питання (яким чином виявилося, що суб'єктивні й об'єктивні структури відповідають і навіть узгоджуються один з одним) дається відповідь за допомогою наукової теорії, а саме теорії еволюції. Чи законно це? Чи можна на філософське питання давати наукову відповідь? Можна. Якщо ми переступаємо границі власне філософії, щоб знайти рішення для філософських проблем, і це виправдано, якщо рішення знаходяться по ту сторону границі. Саме це неодноразово відбувалося в історії філософії."[19]

Це напрямок, у свою чергу, має як би два вектори інтересу, один із яких зв'язаний з дослідженням життя під якимсь більш загальним кутом зору, чим це характерно для самої біології (скажемо, у рамках кібернетики, з позиції інформаційного підходу, у рамках загальної теорії систем, синергетики і теорії самоорганізації і т.д.), а з іншої, з переносом як власне біологічних, так і більш загальних понять, напрацьованих при дослідженні життя, на весь клас природних і соціальних систем, у тому числі і на Всесвіт у цілому. Так виникають концепції і моделі "самоорганізуючого Всесвіту", "глобального еволюціонізму" і інших варіантів сучасних універсалістських побудов і світових схематик у традиціях наукового натуралізму. Важливо відзначити, яку роль зіграли міркування над природою життя в становленні ідей тієї ж кібернетики, теорії дисипативних структур і синергетики, не говорячи вже про загальну теорію систем Л.Берталанфі, а також яка роль специфічно біологічних понять (адаптації, добору й ін.) у сучасних загальних теоріях самоорганізації й у деяких варіантах концепції глобального еволюціонізму (наприклад, розроблювального Н.Н.Моісеєвим).

На підставі розглянутих і проаналізованих західних і вітчизняних концепцій біофілософії можна зробити певні висновки. Як бачимо, має місце значне різноманіття інтерпретацій об'єкта і предмета біофілософії, оскільки повною мірою ще не викристалізувалася її проблематика, не відбулося остаточне її конституювання в системі наукового знання. Така багатозначність визначень предмета біофілософії свідчить про те, що ця область знання знаходиться в процесі становлення і потребує пошуку адекватних методологічних засобів. В різних концепціях предмет біофілософії представлений під різним кутом зору. З позиції Сатлера, біофілософія це – нова методологія, що принципово відрізняється від класичної, від редукціонізму. Ламсден та Уілон ведуть біофілософські дослідження в напрямку пошуків відповіді на питання про шляхи і механізми здійснення зв’язку генетичної і культурної еволюції. В концепціях Карпінської Р.С., Лісеєва І.К., Огурцова А.П. біофілософія розглядається як самостійно-науковий підхід, який здійснює синтез філософського та наукового знання. Біофілософія розглядається як принцип формування нової універсальної науково-філософської картини світу. В концепції Борзенкова обґрунтовується погляд на біофілософію як галузь, орієнтовану саме на біологію і природничі науки в цілому, як основне джерело уявленнь про те, що таке життя. Але, поки що, проблемою залишається осмислення співвідношення філософії біології та біофілософії.

Представлена різноманітна картина оцінок біофілософії та підходів до її осмислення однозначно свідчить про те, що процес формування предметної сфери біофілософії триває. Отже залишаються проблеми методологічного характеру, які потрібно розв’зати на засадах постнекласичної науки.


Філософія хімії


Філософія хімії - розділ філософії, що вивчає фундаментальні поняття, проблеми розвитку і методологію хімії як частини науки. У філософії науки хімічні проблеми займають скромніше місце, ніж філософія фізики і філософія математики, в яких проявляються екстремальні пізнавальні ситуації, що ведуть до людського знання.[4]

Важливе значення у філософії хімії грає філософському аналізу розвитку хімічного знання і еволюції фундаментальних понять хімії. У цьому аналізі важливу роль зіграв видатний видатний російський хімік і філософ Ковалів В. І., який створив і розвинув теорію концептуальних систем розвитку хімії.[2]

У "Логіці" Гегеля, що описує історію становлення абсолютної ідеї, згадуються три види "об'єктивності" - механізм, хімізм і організм.


Філософські проблеми взаємозв'язку хімії і фізики


Квантова механіка фактично зводить проблеми хімії до завдань прикладної математики. Цю ситуацію Г. М. Шваб назвав теоретико-пізнавальним кризою хімії. Проте хімічні явища, внаслідок своєї складності, не зводяться до фізичних.[14]

"Речовина для фізика - найчастіше тільки арена, на якій відбувається дія, що цікавить його; він звернеться до різних речовин, лише якщо спостережуване явище протікає в них абсолютно по-різному, якщо потрібно створення різних моделей процесу. Хіміка ж цікавить саме речовина і, що особливо важливо, ряди речовин. Що станеться з властивістю р (реакційною здатністю, температурою плавлення, електропровідністю і тому подібне) при заміні атома водню на метил, етил, пропіл і т. д. чи на калій, рубідій, цезій? - ось питання, яке завжди важливе для хіміка і зазвичай не виникає при фізичному підході". (П. М. Гострозорий)[16]

"Самостійність хімії заснована на тому, що в ній використовуються автономні моделі, що хоча і узгоджуються в тій або іншій мірі з фундаментальними фізичними законами. Складність ситуації посилюється тим, що в сучасній хімії співіснують різні, між собою слабо узгоджені, а що іноді навіть прямо суперечать один одному моделі і представлення". (П. М. Гострозорий)


Філософські проблеми взаємозв'язку хімії і біології


"Хімічна еволюція, що призводить до виникнення життя, - біогенез, є єдиною формою діалектичного переходу від неживої речовини в живе серед усіх можливих процесів розвитку матеріального світу". (А.П. Руденко)

"Вивчення хімічної форми руху матерії не можна розглядати поза пізнанням етапів хімічної еволюції речовини, тобто поза тимчасовими і історичними характеристиками хімізму". (Ю.А. Жданов)[18]


Філософські проблеми економічної науки


На кожному етапі розвитку суспільного виробництва перед економічною наукою стоїть завдання вивчати економічні явища, відбирати і аналізувати наявну інформацію про них, формулювати економічні закони та категорії і таким чином збагачувати наші знання щодо розвитку людського суспільства. При цьому доводиться стикатися з цілою низкою філософських та методологічних проблем, що потребують нагального вирішення. Сказане стосується і нинішнього етапу розвитку економічної науки, в тому числі і політичної економії.

При пізнанні соціально-економічних процесів та явищ застосовуються поряд з іншими і філософські принципи, зокрема такі, як: принцип матеріалізму, єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, пізнаванності, причинності, розвитку, об'єктивності, системного підходу тощо. А це означає, що економічна наука при пізнанні економічної дійсності постійно натикається на філософські проблеми, вирішення яких полягає в тому, щоб за допомогою філософських та інших принципів і підходів якнайповніше розкрити сутність економічних процесів та явищ. Адже правильне розуміння економічної дійсності, об'єктивне її витлумачення, відкриття та формулювання економічних законів, характеристика їх прояву можливі лише на базі філософії - діалектичного та історичного матеріалізму.

На кожному етапі пізнання соціально-економічної дійсності є певна потреба в застосуванні філософського принципу матеріалізму. В нинішніх умовах ця потреба зумовлена необхідністю пізнання сутності нових явищ і процесів, що мають місце в кожній із груп країн світової спільноти: розвинутих капіталістичних, тих, що розвиваються, з перехідною економікою і соціалістичних. Проблема полягає в тому, що на рівні буденного мислення (буденного пізнання) новітні процеси та явища в кожній із означених вище груп країн сприймаються багатьма людьми як доказ хибності формаційного підходу до розвитку людського суспільства.

Досить важливою проблемою економічної науки є проблема пізнання суті процесів та явищ, що мають місце в країнах з перехідною економікою. Півтора десятка років два десятки країн, що виникли на території колишнього СРСР і соціалістичних країн Східної Європи, здійснюють перехід від недобудованого соціалізму (в них не закінчився перехідний період від капіталізму до соціалізму) до капіталізму. При цьому всі вони перехід до іншої формації здійснюють наосліп, шляхом проб і помилок, оскільки теорії руху від більш високої формації до нижчої немає. Економічна наука, спираючись на досягнення філософії, мала б дати відповідь принаймні на три основних питання, які вкрай потрібні політикам, котрі визначають курс країн з перехідною економікою.

Перше з цих питань - наскільки продуктивним є повернення до капіталістичної суспільно-економічної формації'. Адже, сьогодні така відповідь відсутня. Замість неї використовується пропагандистський штамп на зразок: "Ринкова економіка краща за планову, бо найбільш розвиненими країнами є ті, де використовуються ринкові механізми господарювання". Але при цьому замовчується той факт, що розвинутими, багатими є два десятки країн із майже двох сотень. Тобто - закликаючи рухатися у зворотньому напрямі, науковці керуються буденним мисленням, отриманим в результаті спостереження, причому не всієї системи світового капіталістичного господарства, а лише її невеликої частини.

Друге питання, відповідь на яке вкрай потрібна політикам (і не тільки їм), зводиться до того, що являє собою правове, соціально орієнтоване суспільство і чи можливо (а якщо можливо, то як саме) побудувати його в умовах, коли на старті цього будівництва в результаті роздержавлення та приватизації відбувся перерозподіл суспільного добра в інтересах мізерної горстки населення, внаслідок чого виникли мільйонери та мільярдери, з одного боку, і бідні, голодні, позбавлені соціальних благ - з іншого.

І нарешті, третє питання, відповідь на яке чекають суспільства з перехідною економікою: як довго триватиме перехідний період від недобудованого соціалізму до капіталізму і чи не відстануть назавжди в економічному розвитку країни з перехідною економікою. Адже п'ятнадцять років ринкових перетворень поки що жодну країну не вивели на шлях прогресу і добробуту.

Використовуючи філософські принципи пізнання, економічна наука повинна розв'язати ще одну важливу проблему - знайти шляхи, способи, методи узгодження протилежних економічних інтересів окремих країн, регіонів і світової спільноти в цілому. Адже існуючий нині світовий економічний порядок є несправедливим: країни, що нажили свої багатства на пограбуванні колоній і менш розвинутих крані, продовжують багатіти, а бідні у порівнянні з ними біднішати. Утвердження справедливого економічного порядку в межах світової спільноти можливе за умови використання вчення про ноосферу, тобто вчення про якісно новий стан біосфери Землі і навколоземного простору, який формується під впливом розумової та фізичної діяльності людини в її ж інтересах. Як зазначав академік В. Вернадський, в умовах нового стану біосфери розум і керована ним праця людини стануть новою геологічною силою, якої не було раніше на нашій планеті.

В результаті взаємодії людини як живої істоти, її думки та її праці виникає синергетичний ефект - нова могутня продуктивна сила, здатна виділити соціальні проблеми людства Але для цього необхідне усвідомлення кожним політиком, кожним індивідом того факту, що кожна окрема людина є найважливішою екосистемою біосфери, що саме вона, людина, у процесі своєї діяльності вступає в активні відносини з іншими екосистемами біосфери і змінює цю останню й сама змінюється, розвивається. Іншими словами, розвиток особистості та її сутнісних сил, творча активність людини і суспільства, їх свідомість, культура, енергія значно посилюються, коли вони виступають як єдине ціле. За таких умов формується новий тип суспільного відтворення, в якому роль матеріального виробництва падає, а роль нематеріального, передусім духовного, зростає. Діючи як єдине ціле, людство в умовах ноосфери зможе узгодити економічні інтереси всіх і кожного.

Зрозуміло, що розглянутими нами філософськими проблеми економічної науки не вичерпується сучасна економічна проблематика. Адже економічна сфера, перебуваючи в постійному русі та розвитку, натикається на численні проблеми, які можуть бути розв'язані тільки на базі філософських принципів. В нашому випадку були розглянуті найбільш загальні і найбільш важливі.


Філософські проблеми сучасної педагогіки


Уже кілька років ми живемо в XXІ столітті. Цей поділ на роки досить умовний, як і наше життя. У новому столітті нікуди не зникли кризові явища та різні проблеми по всіх напрямках людської діяльності. Спад економіки, порушення екологічної рівноваги тільки поглибили кризу людського духу й моралі.

Вирішити будь-які проблеми зможе тільки людина, бо першопричиною їх є сама. Тому все, насамперед, залежить від внутрішньої сутності людей.

Сьогодні освіта має базуватися на гуманістичній ідейності, основах моралі й духовних цінностях. Тому основою практичної педагогічної діяльності повинен стати новий філософський принцип, який можна назвати екологічним гуманізмом або природничим гуманізмом.

Головним ідейним провідником концепції екологічного гуманізму є педагогічний геній Василя Олександровича Сухомлинського. Будь-яка ідея завжди виникає своєчасно. Вона запрограмована на перманентний розвиток, відкриту дискусію, об’єктивну критичність та пошуки альтернативи. Ідея екологічного гуманізму ніколи не стане аксіомою, бо людська педагогіка як і саме суспільство перебувають у безперервному розвитку й оновленні.

Здорові діти – основа існування будь якої нації. Ця аксіома відома кожному, хто причетний до освіти. Але не всі знають, що здоров’я слід аналізувати насамперед як індикатор екологічного благополуччя дитини. Коли йдеться про нашу освіту, то знання часто набуваються ціною власного здоров’я. Справді, у перший клас дитина йде здоровою, а закінчує школу й разом з атестатом одержує медичний діагноз, а то й не один. Психоемоційні навантаження, нові програми, бурхливий ритм життя, екологічна криза по всіх напрямках діяльності суспільства роблять свою справу. І не найкращим чином. Життя, навчання, виховання – це безперервні процеси. Якщо говорити про мислення як основу діяльності, то чому ж логіка цього процесу дискретна? Чи не в цьому більшість наших проблем, помилок, органічних патологій?

Будь-яка стратегія діяльності суспільства полягає в його розвитку (еволюції). Це стосується й процесу логіки мислення. Визначальною стратегією розвитку соціуму повинно стати не економічне зростання (воно несе технократичний зміст), а еволюція духовних начал, де базовим принципом є наявність процесів перманентного логічного мислення.

Безперервне логічне мислення людини формується від часу її народження. Але вся проблема полягає в тому, що цей процес здійснюється вчителями, які (в основному) володіють тільки дискретним логічним мисленням. Звідси всі проблеми, труднощі пізнання реального світу, адже навчально-виховний процес на 80% відбувається у віртуальному вимірі (наочність, електронні засоби, абстрактність багатьох процесів та явищ). Плануючи свою діяльність, людина не замислюється, що будь-яке конкретне завдання має багато векторів розв’язання і досягнути мети, в абсолютному вимірі, неможливо. Із часом ми переконуємося, вирішення проблеми досягається різними шляхами, а алгоритмів діяльності є безліч.

Для природничої освіти таким алгоритмом може стати екологічний гуманізм, який у сучасній освіті знаходиться в зародковому стані. Тому проблеми й помилки, що виникають при викладанні дисциплін природничого циклу не є випадковими. Вони невідворотні й стійкі в силу дискретності процесів нашого логічного мислення. Отже, забезпечити гармонію розвитку дитини може лише сучасна, модернізована система природничої освіти з домінуванням у діяльності перманентного логічного мислення.

Новий час диктує інші підходи до процесів навчання та виховання. Усі надбання суспільства закладені в сучасних популяціях людей генетично. Їх реалізація здійснюється протягом всього життя кожної людини. Самородки слов’янського етносу: К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, - пристосовували й удосконалювали педагогіку наших предків до вимог свого часу. Сьогодні цих класиків педагогіки можна сміливо назвати нашими сучасниками, бо їх педагогічні ідеї були на багато кроків попереду самого суспільства. Не треба забувати й про те, що наша цивілізація теж еволюціонує. Вона постійно потребує удосконалень, різних модифікацій, нових поглядів на певні проблеми. Разом із новими тенденціями в стані соціуму відбуваються значні зміни у свідомості кожного покоління в значенні наближення до реальності буття, з незначним об’ємом абстрактних понять та умовностей Сучасна педагогіка повинна враховувати стан кризових явищ у суспільстві не тільки в екологічному плані, а й у моральному та духовному.

Духовність, моральність, соціальна активність – основа переходу людської цивілізації до вищого рівня існування суспільства. Такий перехід невідворотний. Його ознаки почали проявлятися одразу після закінчення Другої світової війни. Цей процес пригальмувався із розвитком кризових екологічних процесів у ноосфері. Для того, щоб перехід на вищий рівень існування відбувався швидше, необхідно в педагогіці впроваджувати та розвивати новий філософський принцип навчання й виховання – екологічний гуманізм.

Екологічний гуманізм – це усвідомлення людиною цінності власного життя та навколишньої природи шляхом пізнання нею добра, істини, краси, адже наша суть – це духовність, нова форма мислення, яку часто називають екологічним мисленням. Екологічне мислення формується й розвивається на основі екологічної свідомості. Воно матеріалізується через екологічну діяльність індивіда чи групи людей. Такі дії іноді трактують як охорону природи. Але поняття „екологічний гуманізм” має значно ширший зміст.

У філософському плані – це аксіома: не вбивай, не руйнуй, не зраджуй (як у Біблійних заповідях). У педагогічному розумінні гуманізм екологічний – це гармонійні, різнопланові стосунки в трикутнику учитель – учень – довкілля.

Ідеї педагогів-класиків – це лише певна модернізація християнської етики, пристосованої до новітнього часу. Гуманістичні засади об’єднали минуле з сьогоденням і є основою становлення майбутнього покоління.

Природнича етика пояснює об’єкти живої природи з погляду науковості й одночасно моральності. Моралізація того, що вивчається, є обов’язковою умовою реалізації екологічного гуманізму. Тому подальший розвиток суспільства завжди вимагатиме морально-етичного регулювання. А морально-педагогічні норми слугуватимуть відображенням і формою регулювання протиріч у педагогічних діях. Критерії педагогічної моралі кожний учитель обирає й розвиває сам. Але ігнорування екологічного гуманізму як фундаментальної бази викладання предметів природничого циклу з особливою педагогічною специфікою не має ніякого сенсу.

Сьогодні в освіті найбільше турбує психологічна неготовність учасників навчально-виховного процесу до принципових змін чи навіть модернізацій. Це той момент, коли сприйняття, свідомість, мораль, перебувають позаду технократичного вектора розвитку суспільства. На превеликий жаль, це шлях у порожнечу.

Науковість – головна категорія сучасного навчально-виховного процесу. Доведень це не потребує. Усі ми є свідками велетенських кроків науки. Успіхи молекулярної біології, генетичної інженерії, всеохоплююча комп’ютеризація змінили свідомість цілого покоління. З іншого боку екологічні проблеми не тільки не зникли, а й наростають. Білі плями в біології залишаються. Доведення досягнень науки до свідомості школяра сьогодні здійснюється багатовекторно. Але все ж домінуючим фактором науковості завжди буде друкована інформація. Це сучасна науково-популярна література, біологічні, екологічні, медичні рубрики в місцевих, обласних, всеукраїнських газетах, часописах. Ще раз можна наголосити про те, що книга – головне джерело науковості для школяра. Вона навчає дитину мислити творчо, читати між рядків, переносити себе на місце подій, бути віртуальним дослідником прочитаного. В Сухомлинський говорив про те, що без книги немає науки й не може бути всебічного розвитку. З іншого боку процес викладання природничих дисциплін має бути максимально наближеним до довкілля.

Основне завдання учителя – не наповнювати свідомість учня кількістю біологічної інформації, і навіть не якість її є пріоритетною, а те, як дитина може розуміти природу, уміє спілкуватися з нею, передбачає наслідки своєї діяльності, має можливість захистити довкілля та себе.

Необхідно, щоб кожна дитина замислювалася над явищем чи подією, могла виявляти зміни довкілля, прогнозувати подальший розвиток подій, ставити запитання та шукати самостійну відповідь на них. Відповідальність, стимуляція думок про завтрашній день повинні керувати свідомістю молодої людини. Це і є основою екологічного мислення.

Великий гуманіст Василь Сухомлинський вважав головним завданням у навчально-виховному процесі створення гуманістичного простору, де діють тільки позитивні чинники. Виховання та навчання повинні базуватися на високій моральності усіх суб’єктів, адже гуманізм – як філософський принцип, є необхідною передумовою всебічного та гармонійного розвитку людини. Він утверджує право людини на певний ступінь свободи сприймання інформації з довкілля. Прагнення до освіти закладено в нас на рівні підсвідомості. Тому освіта повинна бути демократичною, як і стосунки між учасниками навчального процесу. Поєднання мети вчителя й учня у спільні дії сприяє виникненню об’єднуючої мотивації. Совість і почуття сором’язливості – це своєрідні й надійні гаранти відповідальності та обов’язку. Вони невідступно спонукають дитину до самоконтролю, мотивують певні навчальні проблеми. Шляхів до позитивної мотивації в навчанні дуже багато. Кожне запитання завжди збуджує бажання знайти відповідь. Бо думка пробуджується тільки думкою, а знання повинні працювати на учня. Усе це азбука педагогічної майстерності великого Сухомлинського.

У людини існує безліч цінностей у цьому житті. Необхідність спілкування дитини з живою природою, здатність її відчувати себе частинкою довкілля, можливість впливати (у позитивному сенсі) на неї приходить тільки в зрілому віці, тоді, коли людина починає відчувати короткочасність свого перебування на Землі. Але базові основи цих відчуттів, прагнення до творчості закладаються у шкільному віці. Учитель через урок реалізує початок творчості молодої людини, саму можливість її самореалізації.

Кожному зрозуміло, що в діяльності головним критерієм є право свободи вибору (що вчити, як вчити, скільки вчити). Екологічний гуманізм як принцип діяльності мислення людини, не зраджуючи, не вбиваючи, не руйнуючи, сприймається дитиною реально, об’єктивно, тільки під час безпосереднього контакту її з природою, коли максимально залучаються до роботи всі сенсорні системи, та глибоко аналізуються причинно-наслідкові зв’язки. Тому уроки в живій природі, вибудувані на загальних педагогічних принципах: вільного

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: