Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз)
Постановку проблеми естетичного й початок її аналізу ми відносимо до філософських пошуків ранніх міфологічних культур, а також античних філософів, які намагались проникнути в природу прекрасного, розпізнати його сутність.
Центральною категорією, у контексті з якою осмислювалось і оцінювалось прекрасне, була категорія “природовідповідності”. І хоча розуміння естетичного у представників різних філософських напрямів цього періоду мало певні відмінності, все ж можна узагальнити наступне: прекрасним, гармонійним, досконалим, тобто естетичним, в античній філософії вважалось те, що найкраще відповідало природній доцільності.
Головним у розумінні естетичного в добу середньовіччя стає “божественна краса” як “щось непізнане й небачене”, яке втілюється у споглядальних образах у єдності, цілісності, порядку, формі, мірі тощо. Художник у їх уяві поставав як посередник між божественним Логосом і людьми; творення естетичного – як наближення до гармонії, визначеної Богом, втілення його настанов у полотні культури. Досконалими, гармонійними, цілісними, а тому й прекрасними, життя і творчість могли бути лише “на тім світі”; світське ж життя вважалось тимчасовим, плинним. Несучи в собі елементи прекрасного, воно не могло приносити людині “невиразну насолоду”.
Відірваність естетичного від життя, запрограмовану і втілену в загальному контексті його тогочасного розуміння представниками релігійної філософії, намагались нівелювати філософи епохи Відродження (Альберті, Леонардо да Вінчі, Дюрер). Естетичне тут однозначно пов’язувалось із людиною. Оскільки ж остання трактувалась як істота “природна і божественна”, сутність естетичного вбачалась у поєднанні “наслідування природі” та генія художника, який у своїй творчості ототожнюється з Богом.
Розглядаючи проблеми естетичного в Просвітництві, в Нові часи і в більш пізній період, автор доходить висновку, що різні епохи “встановлювали” свій ідеал естетичного і зумовлювали свої “межі” його реалізації в культурі. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя – в Богові, Відродження – в Людині (як природній істоті), Просвітництво – в розумі, Нові часи – у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм – в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п. Кожна з епох немов би збагачувала чергову характеристику естетичного, доводила її до абсолюту. В реальній історії має місце спадкоємна ґенеза у розумінні естетичного.
На основі аналізу багатого історико-філософського матеріалу (від Платона до наших днів) автор робить висновок про те, що означене розуміння здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених, у кінцевому розумінні, соціальною практикою, що є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі.
Здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, розглянуто особливості його (естетичного) реалізації в полотні культури. Через зміну філософських підходів (античність, середні віки, Відродження, Реформація, Просвітництво і т.п.) до аналізу естетичного, в роботі виокремлено його розвиток в історії (як “нетлінну даність історичного прогресу”) і, разом з тим, виявлено й проаналізовано суперечності його реалізації у повсякденній практиці.
У дисертації переосмислено марксистсько-ленінське розуміння естетичного, яке довгий час панувало у вітчизняній естетичній думці. На думку дисертанта, головний недолік теорії естетичного в марксизмі полягає в його ідеологізації, спрощенні до рівня локалізації в системі класових інтересів, суперечностей, боротьби. В естетичному суперечливо переплітається класове, національне, загальнолюдське, суспільне й особисте. Абсолютизація однієї з характеристик призводить до спрощеного, нерідко – до викривленого розуміння та деформації феномена естетичного. Особливої шкоди теорії естетичного наніс розроблений і впроваджений у соціальну теорію В.І. Леніним принцип партійності у мистецтві. Стверджується, що абсолютизація “класової боротьби”, яка так чи інакше відображається у мистецтві, доведення її до принципу “партійності”, спрощує мистецтво, збіднює естетичне як таке. За своєю сутністю, естетичне не може належати тим чи іншим класам, обслуговувати виключно їх інтереси. Адже естетичне – загальнолюдське надбання, тому, підпорядковуючись спробам обмежити його функцію обслуговуванням інтересів певних класів, завжди виходить за межі цієї установки й розвивається як надбання світового масштабу.
Разом з тим, дисертант не тільки не відкидає, але й поглиблює розуміння наявності в мистецтві (і в естетичному загалом) такого складника, як ідейність – визначеність художника в полі різноманітних ідей, поглядів, ціннісних орієнтацій, його прихильність до конкретної ідеї чи системи ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів. Автор роботи виходить передусім з того, що художник – це, насамперед, людина. Тому створюване ним полотно культури, в якому втілюється його ж таки відчуття й розуміння естетичного, має відобразити багатоманіття людського – національного, класового, загальнолюдського тощо, пропущеного через власну суб’єктивність. Остання може співпадати або не співпадати з перебігом історії, домінантною системою цінностей, пануючою ідеологією, загальнолюдськими пріоритетами. Естетичне у цьому разі може мати різне ідейне забарвлення. Художник тільки тоді наближається до відображення дійсного покликання людини, коли живе всією повнотою життя, сприймає й розуміє національне (чи класове) як загальнолюдське, піднімається над прірвою міжлюдських суперечностей і конфліктів, утверджує життя в його органічній цілісності.
У дисертації проаналізовано співвідношення естетичного з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”. “Естетичне” в цьому контексті розглянуто як потужний чинник ціннісної орієнтації людей – їх діяльності і спілкування за законами краси, гармонії, досконалості.
У роботі показано, що культурно-орієнтуючий аспект постмодернізму полягає у спрямуванні мотивації та визначенні моделей людської активності, які детерміновані фактами альтернативності, мінливості, різноманітності сучасного світу та враховують екзистенційні та культурні умови зародження нового типу цивілізації.
Значна увага в дисертації звертається на сучасний контекст розуміння естетичного, який змінюється, його трансформацію під тиском глобалізації та інформаційної революції, трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Автор аналізує причини зниження уваги до естетичного, показує загрози його заміщення прагматичним, масовим, вульгарно-демократичним, обґрунтовує шляхи та засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія:
Андрущенко Т.І. Феномен естетичного (філософсько-історичний аналіз). – К.: Знання України, 2007. – 269 с.
Статті в наукових фахових виданнях:
Андрущенко Т.І. Естетичне в культурі та естетичний ідеал // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.53. – К., 2006. – С.3 – 13.
Андрущенко Т.І. Особливості формування феномену естетичного в античній філософії // Вища освіта України. – 2006. – № 1 (Дод). – С.22 – 28.
Андрущенко Т.І. Феномен естетичного в системі духовних цінностей давніх греків // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.55 – К., 2006. – С.32 – 41.
Андрущенко Т.І. Естетичне у філософії Платона та Аристотеля // Вища освіта України. – 2006. – № 2 (Дод). – С.173 – 182.
Андрущенко Т. Естетичне у творчості представників патристики та Блаженного Августина // Вища освіта України. – 2006 – № 3. – С.94 – 98.
Андрущенко Т. Д.о питання естетичного у філософській думці Платона // Мультиверсум: альманах. Вип.56. – К., 2006. – С.34 – 41.
Андрущенко Т. Формування феномену естетичного у філософії Аристотеля // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. Вип.17. – К., 2006. – С.9 – 15.
Андрущенко Т. Естетичне як філософська проблема // Практична філософія. – 2006. – № 3. – С.221 – 226.
Андрущенко Т. Історико-культурні передумови становлення середньовічного розуміння естетичного // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.58. – К., 2006. – С.61 – 71.
Андрущенко Т. Філософська сутність та предметне поле естетичного // Філософія освіти. – 2006. – № 2. – С.83 – 90.
Андрущенко Т. Естетичний ідеал Просвітництва та особливості концептуальних підходів до виховання // Вища освіта України. – 2007. – № 2. – С.84 – 89.
Андрущенко Т.І. Феномен естетичного у філософії і культурі Просвітництва // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.68. – К., 2007. – С.3 – 12.
Андрущенко Т. Естетичне у філософії і культурі марксизму // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: збірник наук. праць. Вип. 19. – 2007. – С.242 – 251.
Андрущенко Т. Комплексний підхід в естетизації навчально-виховного процесу студентів музично-педагогічних закладів // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – Харків, 2007. – № 2. – С.63 – 70.
Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епохи ренесансу // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.70. – К., – 2007. – С.3 – 12.
Андрущенко Т. Особливості епохи Ренесансу: ідеологія, освіта і культура // Вища освіта України. – 2007. – № 1 – С. 19 – 26.
Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епоху Ренесансу і сучасність // Вища освіта України. – 2007. – №3 – С.97 – 102.
Андрущенко Т. Філософія мистецтва та мистецька практика в добу просвітництва і сучасність // Мультиверсум: альманах. Вип.65. – К., 2007. – С. 203 – 216.
Андрущенко Т. Особливості формування та осмислення постмодернізму // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: наук. -теорет. зб. Вип.11. – Переяслав-Хмельницький, 2007. – С.217 – 220.
Андрущенко Т. Особливості становлення естетичного в добу відродження // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Вип. 20. – К., – 2007. – С.17 – 20.
Андрущенко Т. „Архітектурний” образ постмодернізму // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип.10. – К., 2007. – С.267 – 273.
Андрущенко Т. Постмодернізм як різновид текстової або знакової реальності // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип.73. – К., 2008. – С.22 – 30.
Андрущенко Т. Духовні цінності студентської молоді: сутність, структура, пріоритети // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип.11. – К., 2008. – С.271 – 280.
АНОТАЦІЯ
Андрущенко Т.І. Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук із спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008 р.
У дисертації на основі історико-філософського та культурологічного підходів створено сучасну концепцію естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в нових екзистенційних умовах людства. Визначено, що “естетичне” є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої у дійсності у відповідності до її внутрішньої сутності в найбільш досконалій формі; здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, що передбачало розгляд його в онтологічному, гносеологічному, антропологічному та аксіологічному вимірах у контексті історико-культурного сходження людства та зміни філософських парадигм. Доведено, що “естетичне” у філософії і культурі (як в історичному розрізі, так і в сьогоденні) не співпадає, а лише локалізується в них приблизно так, як “ідеал” і “реальність”; це неспівпадіння має суб’єктивне і об’єктивне підґрунтя. Проаналізовано сучасний соціокультурний контекст розуміння естетичного, який складається під тиском глобалізації та інформаційної революції, модернізаційних процесів, що здійснюються в Україні. Здійснено концептуальну антиципацію ролі естетичного в сучасній цивілізації шляхом аналізу причин зміни у ставленні та розумінні естетичного і поширення ознак аномії як суспільного феномена.
Ключові слова: естетичне, естетичний ідеал, естетична свідомість, естетичне виховання, культура, мистецтво, цивілізація, соціокультурний контекст.
АННОТАЦИЯ
Андрущенко Т.И. Эстетическое как социокультурный феномен (философско-исторический анализ). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. –Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львів, 2008 р.
Диссертация является социально-историческим исследованием эстетического как социокультурного феномена. Проблема эстетического относится к вечным философским проблемам, а потому требует к себе чрезвычайного внимания на каждом новом повороте в развитии человеческой цивилизации. Не считая того, что этой проблемой занимались известные и уважаемые ученые, настоящее требует продолжения, “поворачивает” проблему новыми сторонами, которые нуждаются в осмыслении. Современная технико-технологическая (индустриальная и пост-индустриальная) цивилизация как бы “выдавливает” эстетическое из культуры; человек же, который утверждает себя как личность, старается противостоять этому всеми доступными ему средствами. Что это за средства, которые человек может противопоставить разрушительной стихии технократизма, как это происходило в истории, и какие уроки мы можем взять для настоящего? – вот приблизительный перечень вопросов, которые составляют проблему диссертационного исследования.
Главная идея состоит в том, что “эстетическое” в философии и культуре не совпадает. Приблизительно так, как “идеал” и “реальность”. Это несовпадение обусловлено социальной практикой, которая имеет исторический характер. Разные эпохи создавали свой идеал эстетического и обуславливали свои “границы” его реализации в культуре. В реальной истории имеет место преемственная генеза, эволюция феномена эстетического. Однако она осуществляется не “равномерно”, а с соответствующими “разрывами”, то есть через изменение парадигм эстетического. Опять же, эти парадигмы обусловлены социальной практикой, которая служит той единой основой, от которой “отталкивается” и к которой “возвращается” эстетическое как в философии, так и в культуре.
Диссертант осуществляет философскую рефлексию идеи эстетического (наблюдает историческую генезу эстетического), рассматривает особенности его реализации в полотне культуры. Через изменение философских подходов (античность, средние века, Возрождение, Реформация, Просвещение и т.п.) к анализу эстетического, автор старается выделить его развитие в истории (как особенную, неуничтожимую данность исторического прогресса), и, вместе с тем, обнаружить и проанализировать разногласия его реализации в повседневной практике.
Каждая из эпох или соответствующих ей философских школ, поднимают как одну из важнейших проблему эстетического, обосновывают его философско-историческое осмысление, ищут определяющие характеристики соответственно особенностям своей эпохи. Но так и не достигают реализации стремления охватить этот феномен в его целостности, ведь соприкосновение эстетического с действительностью имеет ограниченные возможности. Наиболее близко к пониманию феномена эстетического подошел Г. Гегель. И все же его концепция не может быть признанной единственно верной именно потому, что он оторвался от практически-естественной сущности человека как субъекта собственной деятельности, творца культуры. В течение эпох, не считая всплесков высокого искусства, эстетическое как идеал не нашло своего полного воплощения в практике. Поиск идеальной формы социального, как разгадка таинства человека, продолжается. Особое внимание обращается на сегодняшний контекст понимания эстетического, его трансформацию под давлением глобализации и информационной революции. Автор анализирует причины снижения внимания к эстетическому, показывает угрозы его замещения прагматическим, массовым, вульгарно-демократическим, обосновывает пути и средства возрождения эстетического в противоречивой культуре модернизма и постмодернизма.
Ключевые слова: эстетическое, эстетический идеал, эстетическое сознание, эстетическое воспитание, цивилизация, искусство, социокультурный контекст.
ANNOTATION
Andrushchenko T.I. Aesthetical аs a Social and Cultural Phenomenon (Philosophical-Historical Analysis). – Manuscript.
Thesis for a doctoral degree in philosophy by speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of history. – Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2008.
The thesis is devoted to studying philosophical-historical and cultural approaches to the contemporary definition of aesthetical as a social phenomenon, a moral, axiological and worldview determinant in the perspective of humans’ new existential conditions. It is determined that “aesthetical” is a process, a product and a result of an appropriate contemplative-sensory and artistic-emotional representation of a certain object which is materialized according to its internal essence in a perfect form. A philosophical reflexion of an “aesthetical” has been implemented to consider the latter in ontological, gnoseological, and anthropological-axiological dimensions in the context of historical and cultural progress of humankind and changes of philosophical paradigms. It is proved that an “aesthetical” in philosophy and culture (both through history and nowadays) is localized in different ways, as “ideal” and “reality”. This inconsistence is caused by subjective and objective reasons. Contemporary social and cultural context of reading an aesthetical that is influenced by globalization, information revolution, and modernization processes in Ukraine has been analyzed. A conceptual anticipation of aesthetics’ role in up-to-date civilization has been undertaken by examining the reasons of changes in attitudes towards aesthetical and spreading out the anomy as social phenomenon.
Key words: aesthetical, aesthetical ideal, aesthetical consciousness, aesthetical education, culture, art, civilization, social and cultural context.