Філософія Нового часу та Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.)
кожна монада є мікрокосмосом, що "віддзеркалює" все буття;
взаємозв'язок монад між собою відбувається за принципом "неперестановленої гармонії" (створюючи монади, Бог пристосовує до одної);
за ступенем досконалості монади поділяються на три види: "голі монади", з яких складається неорганічна природа; "монади-душі", що становлять підґрунтя живої природи; "монади-духи", які наділені самосвідомістю і з яких утворюється моральний світ;
намагався подолати прірву між емпіризмом та раціоналізмом. Досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування розуму. В цілому Лейбніц залишився: раціоналістом;
формулу емпіризму "Немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях" він доповнив словами "крім самого інтелекту";
розвинув
концепцію про
множинність
можливих світів.
Бог, на переконання,
створив лише
один із них,
але це найкращий
світ;
лише у духів, як найвищих монад, характер дій набуває форми справжньої свободи.
Філософія Просвітництва
Добою Просвітництва в Європі вважається XVIII ст. Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної ролі освіти, науки і культури у розв'язанні всіх соціальних проблем.
Характерні риса просвітницького світогляду
Обґрунтування ідеї незмінності людської природи, рівності всіх людей;
наявність низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина;
відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу;
негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізація Античності;
історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдиних закономірностей суспільного розвитку;
великий внесок у розвиток педагогічної науки.
Представники англійського Просвітництва: Антоні Шефтсбері, Джордж Берклі - ідеалістична течія; Джон Толанд, Джозеф Прістлі та ін. - матеріалістична течія.
Основні ідеї матеріалістичної течії
Матерія активна, рух є властивістю матерії;
усе в світі має свою причину і наслідок;
поведінка людини підпорядкована необхідності;
священнослужителі свої вигадки видають за слово Боже.
Основні ідеї ідеалістичної течії
Існувати - значить бути сприйнятим (Дж. Берклі);
мораль не залежить від соціальних умов;
кінцева мета суспільства - щастя людини;
тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.
Деїстичний напрямок
| Основні представники деїстичного напряму | Основні ідеї |
|
Вольтер (1694-1778) - філософ, поет, драматург; Шарль Монтеск'є (1689-1755)- філософ; Жан-Жак Руссо (1712-1778) -філософ, письменник. |
Залежність суспільного буття від географічного середовища. Географічне середовище визначає державний устрій та юридичні закони (географічний детермінізм Ш. Монтеск'є); причиною нерівності людей є приватна власність, народ має право на революції; цивілізація забезпечує потреби тіла, а потреби духу забезпечує культура (Ж.-Ж. Руссо); закон моральності: «чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою» (Вольтер). |
Соціалістично-утопічний напрям
| Основні представники | Основні ідеї |
|
Шарль Фур 'є (1772-1837) - спеціаліст-утопіст |
Теорія ідеального суспільства; плановий розвиток економіки;
праця перетворюється
на першочергову
життєву необхідність,
дає насолоду,
сприяє всебічному від кожного за здібностями, кожній особі за її справи; держава перетворюється із засобу влади над людьми на засіб керування господарством. |
Матеріалістично-атеїстичний напрям
|
Основні представники |
Основні погляди |
|
Жульєн Ламеїпрі (1709-1751) - філософ, лікар за освітою; Дені Дідро (1713 – 1784) філософ-матеріаліст; Клод Гельвецїй (1715-1771) - філософ-матеріаліст; Поль Гольбах (1723-1789) -філософ-матеріаліст. |
Матерія
активна, рух
є зміною
взагалі,
завдання
філософії -
пошуки умов
для шляхом до справедливого суспільства є узгодження особистих та суспільних інтересів; "матерія - це те, що, впливаючи на наші органи чуття, викликає відчуття" (П. Гольбах); людина - особлива машина. Необхідною умовою формування людини є суспільне життя (Ж. Ламегрі). |
Філософія Нового часу, що розвивалася паралельно з наукою, з метою підвищення надійності й ефективності останньої, значну увагу приділяв дослідженню методу істинного пізнання оточуючого світу.
У методології Нового часу на першому плані опинилися емпіризм, раціоналізм.
Майже всі філософські концепції Нового часу обґрунтовували ідеї багатоякісності матерії та її нерозривного зв'язку із простором і часом.
Оригінальним було трактування проблем першооснови світу. Р. Декарт обстоював точку зору про матеріальну субстанцію, яка має два незалежні атрибути - протяжність і мислення. Г. Лейбніц першоосновою світу вважав духовну одиницю-монаду, а Б. Спіноза ототожнював субстанцію з Богом.
Французький матеріалізм XVIII ст. розвивав систему механістичного матеріалізму, висував ряд діалектичних ідей: єдності матерії та руху. Різнорідності матеріального буття. Французькі матеріалісти полемізували з представниками англійського суб'єктивного ідеалізму, які виходили з тези, що речі - це комплекси відчуттів.
У філософському осмисленні людини спостерігався перехід від авторитарно-теологічної орієнтації до визнання людського розуму вищим критерієм оцінювання як природи, так і суспільства. Саме у добу Нового часу Просвітницта тут була сформульована ідея: якщо середовище формує людина, то необхідно його перебудувати так, щоб воно виховувало в індивідів найкращі людські якості.
Література
Алексеев П.В. История философии - М.,2005.
Бекон Ф. Соч.:В 2т. - М. Л 1972.
Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. Підручник.-К., 2001.
Валери П. Взгляд на Декарта // Вопросы философии – 20. - №10.
Вступ до філософії: Підручник/За ред. Г.І. Волинки - К., 1999.
Горбачев В.Г. История философии - Брянск, 1998.
Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII - XVIII, Підручник.-К., 1998.
Декарт Р.Соч.:В2т.- М., 1989.
Кузнєцов В. Французский материализм XVIII века. - М., 1981.
Нарский И.С.Западноевропейская философия ХVІІ ст. - М., 1971.
Новая философская энциклопедия: В 4 т.- М.,2000.
Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. - К., Львів, 2002.
Причепій Є.М. та ін. Філософія. - К., 2005.
Философия для аспирантов: Учебник / Под ред. И.И. Кальнного. СПб., 2001.
Філософія / За ред. І.Ф. Надольного - К., 2001.