Xreferat.com » Рефераты по философии » Філософська концепція Гегеля

Філософська концепція Гегеля

Гегелю, полягає в збагненні думок, що лежать в підставі права, а справжня думка про право є його поняття. Це понятійне трактування права “Філософія права”, містить систему об'єктивних формоутворень, які виходять в процесі розгортання поняття права при діалектичному його сходженні від абстрактного до конкретного. Без з'ясування особливого значення категорії “поняття” неможливе зрозуміти жоден з розділів гегелівської філософії. Філософія, пояснює Гегель, “є щонайвищий спосіб збагнення абсолютної ідеї, тому що її спосіб є щонайвищий - поняття”.20

Абсолютна ідея, як “єдиний предмет і зміст філософії” має різні формації (“по Гегелю це самовизначення і відособлення” абсолютної ідеї) і філософське збагнення їх - “справа особливих філософських наук”.21 Такою “особливою філософською наукою” є і “Філософія права”. Поняття “право” вживається в гегелівській філософії права в наступних основних значеннях:

I) право як свобода (ідея права)

II) право як певний ступінь і форма свободи (особливе право)

III) право як закон (позитивне право).

I. На ступені об'єктивного духу, де весь розвиток визначається ідеєю свободи - “свобода” і “право” виражають єдине значення

II. Система права як царство реалізованої свободи є ієрархією особливих прав (від абстрактних форм до конкретних)

Конкретизація поняття права є певне наявне буття свободи, а значить і особливе право. Подібна характеристика відноситься до абстрактного права, моралі, сім'ї, суспільства, держави. Ці “особливі права” дані в рамках однієї формації об'єктивного духу, вони обмежені, підлеглі і можуть вступати у взаємні колізії. Подальше “особливе право”, що діалектично “знімає” попереднє, більш абстрактне “особливе право”, представляє його підставу і істину. Більш конкретне “особливе право” первичне і сильніше більш абстрактного. На вершині “особливих прав” стоїть право держави, над ним лише право світового духу. Оскільки в реальній дійсності “особливі права” всіх ступенів (особи, її совість, сім'ї, держави) дані одночасно і, отже, в актуальній або потенційній колізії, оскільки по гегелівській схемі, остаточно істинне лише право вищого ступеня.

III. Право як закон (позитивне право) є одним з “особливих прав”

Гегель пише : “те, що є право в собі, встановлене в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначене для свідомості думкою і відоме як те, що є і визнане правом, як закон; за допомогою цього визначення право є взагалі позитивне право”.22

Перетворення права в собі в закон шляхом законодавства надає праву форму загальності і справжньої визначеності. Предметом законодавства може бути лише увага сторони гегелівських відносин. Розрізняючи право і закон, Гегель в той же час прагне виключити їх зіставлення. Гегель визнає, що зміст права може бути спотворене в процесі законодавства, тому не все дане у формі закону є право. В гегелівській філософії йдеться про внутрішнє розрізнення одного і того ж поняття права на різних ступенях її конкретизації. “та обставина, що насильство і тиранство можуть бути елементом позитивного права, - підкреслював він, - є для нього чимось випадковим і не зачіпає його природу”.23 Закон (за поняттям) - це конкретна форма виразу права. Відстоюючи це, Гегель разом з тим відкидає протиправний закон, тобто позитивне право, не відповідне поняттю права взагалі.

Специфіка філософії права Гегеля проявляє себе не в розгортанні принципу розрізнення права і закону, що визнається за нього, в якусь незалежно від позитивного права діючу і йому критично протиставлену систему природного права.24 Навпаки, Гегель прагне довести неістинність і недійсність такого трактування відмінності права і закону. Предметом гегелівського філософського розгляду є лише ідеальне (право і закон єдині по своїй ідеальній природі). Гегель затверджує, що в законах відображаються національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя, але разом з тим відзначає, що чисте історичне дослідження і порівняльно-історичне пізнання відрізняються від філософського способу розгляду, знаходяться зовні нього. Історичний матеріал, не будучи сам по собі філософськи розумним, придбаває в гегелівській концепції філософське значення лише тоді, коли він розкривається як момент розвитку філософського поняття.25

В гегелівському навчанні трьома головними формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними рівнями розвитку поняття права є:

1) абстрактне право

2) мораль

3) моральність

I. Сфера абстрактного або формального права є область безпосереднього зовнішнього самовизначення волі окремої особи, зовнішнє наявне буття свободи волі.

II. Сфера моралі є внутрішнє наявне буття волі, внутрішнє самовизначення волі окремої особи, що знаходить свій вираз в її діях.

III. Сфера моральності є область конкретної єдності зовнішнього внутрішнього буття свободи, абстрактного права і моралі. В цій сфері загальне, розумне, справжня свобода одержує своє існування і в системі суспільних відносин і в самовизначенні волі окремої особи, діючої згідно вимогам розумного порядку.

Ці три етапи в розвитку поняття права здійснює загальний шлях розвитку поняття в гегелівській філософії. Процес розвитку поняття права визначався розвитком самих категорій гегелівської ідеалістичної діалектики. При цьому задача філософії права зрозуміти роботу розуму в розвитку ідеї права. наше суб'єктивне мислення з точки зору лише як би спостерігає за розвитком ідеї, як власною роботою розуму. Справа науки полягає в тому, щоб зрозуміти цю “самостійну роботу розуму предмету”. Маркс в “Світлому сімействі” указував на цю межу всієї гегелівської філософії : “істина... для Гегеля, автомат, який сам себе доводить”. Людині залишається слідувати за нею, результат дійсного розвитку є не що інше, як доведена, тобто доведена до свідомості істина”.26

Абстрактне право - перший ступінь в русі поняття права від абстрактного до конкретного. В основі права - свобода окремої людини. “особа починається тільки тут, оскільки суб'єкт має самосвідомість про себе не тільки взагалі, як про конкретний і якимсь чином визначений “я”, а швидше має самосвідомість про себе, як про абсолютно абстрактний “я”.27 Поняття про особу є основою абстрактного права. “будь особою і поважай інших як особи” - є основною заповіддю абстрактного права.28 Тим самим абстрактне право припускає певні відносини між окремими особами”.29 Поняття Гегеля про абстрактне право було абстрактним поняттям про правовідносини, властиві буржуазному суспільству, яке обґрунтовується Гегелем на грунті об'єктивного ідеалізму, як певний етап в процесі діалектичного розвитку духу. Поняття абстрактного права є лише якнайменше розвинене поняття про право і не є ще істинним. “абстрактне поняття права містить в собі, як у зародку, все більш конкретні правові визначення, але на початку поняття абстрактне, тобто всі визначення, правда, містяться в ньому, але разом з тим тільки містяться: вони суть тільки в собі і ще не розвинені в самих собі в цілісність”.30 По думці Гегеля абстрактне право містить в собі як можливі всі визначення області моралі і в області моральності. Свою реалізацію свобода особи перш за все знаходить в праві приватної власності. “розумність власності полягає не в задоволенні потреб, а в тому, що знімається гола суб'єктивність особи. Лише у власності обличчя є як розум. Хай ця перша реальність моєї свободи знаходиться в зовнішній речі, і, отже, є інша реальність, але ж абстрактна особа саме в її безпосередності не може володіти ніяким іншим наявним буттям.”31 Якщо особа вкладає свою волю в річ, то тим самим річ стає моєю. Власність, по думці Гегеля, перш за все певне відношення людської особи до зовнішнього світу, до природи, до речей. Поняття про власність Гегеля пов'язано з основами його ідеалістичного світогляду ; воно виражає примат духу над матерією. Він розглядає приватну власність, як абсолютне право вільної волі окремої особи на привласнення речі. для нього приватна власність була першою і необхідною ланкою в ланцюзі розвитку об'єктивного духу, в процесі реалізації духу в зовнішньому світі.32 Дане ідеалістичне припущення про власність і обґрунтовування абстрактного права вихваляли і використовували неогегельці (ідеології фашизму) в своїх реакційних цілях, для обґрунтовування нібито абсолютної етичної цінності приватної власності самої по собі. Оскільки власність необхідна для виразу зовнішнього наявного буття власної волі, та кожна особа була б повинна була володіти приватною власністю. Гегель не робить, проте, звідси висновку. що кожний громадянин повинен володіти власністю для задоволення своїх потреб. Таким чином, для прояву наявного буття вільної волі з погляду Гегеля достатньо володіти хоча б однією єдиною сорочкою. Гегель - прихильник майнової нерівності, нерівності розподілу володінь і станів не можна назвати несправедливістю природи; бо “природа не вільна і тому ні справедлива, ні несправедлива ”.33

Гегель визнавав лише формальну рівність людей: “люди, зрозуміло, рівні, але лише як особи, тобто відносно джерела їх володіння ”.34 Своє розуміння свободи і права Гегель направляв також проти рабства і кріпацтва. “в природі віщої, - відзначає Гегель, - полягає, що раб має абсолютне право звільнитися...”35 Згідно навчанню Гегеля єство приватної власності в тому, що особа вкладає свою волю в річ. В заволодінні, користуванні, відчуженні речі виражається вся повнота права власності. Необхідним моментом в здійсненні розуму є, по Гегелю, договір, в якому один одному протистоять самостійні особи - власники приватної власності, оскільки сам розум, дух робить необхідним. щоб люди дарували, обмінювали, торгували і так далі. Юридичні інститути і правові уявлення Гегель, що належать буржуазному суспільству, оголошує абсолютною необхідністю розуму. Для договору є, на думку Гегеля характерними 3 моменти:

1)Договір залежить від свавілля особливої волі, волі окремого власника;

2)Досягнута в договорі шляхом угоди тотожна воля обох власників є лише загальна воля, але не в собі і для себе суща воля, не загальна воля і

3) предметом договору можуть бути тільки одиничні речі, бо тільки відчуження їх підлегле голому свавіллю окремого власника.

Через останню підставу Гегель відкидає погляди на брак, як на своєрідний договір і вважає, що такий підхід до браку суперечить людській гідності. Також Гегель відкидає договірну теорію держави. Той, що “привніс договірного відношення, також як і відносин приватної власності взагалі, в державне відношення привів до найбільшої плутанини в державному праві і дійсності.”36 Наступним моментом вчення про абстрактне право є гегелівські думки про неправду, примушення. Відношення права в собі, загальної волі до особливої волі окремої особи, як воно виражено в договорі, Гегель розглядає як відношення єства до явища. Це явище права, переходить в неправді у видимість права, тобто щось об'єктивне існуюче, але не має опори в єстві. Це і є зовнішнє існування, яке не відповідає єству. Заперечення видимості, її зникнення, показує владу єства над видимістю, її силу, її дійсність. В результаті заперечення видимості досягається єдність між єством і явищем. Воно перетворюється на дійсність. “дійсність є що стало безпосереднім єдність єства і існування.”37 Право відновлюється і затверджується шляхом заперечення неправди. Неправда є така видимість, і через її зникнення право одержує визначення якогось міцного і має силу, і якщо раніше воно володіло лише безпосереднім буттям, то тепер стає дійсним, повернувшися з свого заперечення.

Гегель розрізняє: цивільна неправда (простодушна) - особа не усвідомлює наявність в його діях неправомірності, лише видимості права, помилково приймаючи неправду за справжнє, справжнє право. Називаючи цивільну неправду простою негативною думкою, Гегель хоче сказати, що в цивільній неправді не заперечується володіння даною особою правом взагалі, а заперечується лише дане, особливе право особи. Цивільна неправда є сама незначна неправда, оскільки тут заперечується лише особливе. загальна воля повністю признається і поважається даною особою. “якщо я говорю : троянда не червона, то я все-таки визнаю, що вона володіє кольором. Я тому не заперечую троянду, а заперечую лише особливе, червоний колір. Точно також кожна особа хоче правого і добивається того, щоб з ним поступили згідно праву. Його неправда лише в тому, що воно визнає за право те, чого воно добивається.”38

Другою формою неправди, по навчанню Гегеля, є обман.

В обмані особлива воля обдуреної особи не порушується, оскільки його примушують вірити, що з ним поступають згідно праву, то що виставляється як справжнє право, насправді лише уявне право, воно не є об'єктивно в собі сущим правом, а є лише чимось суб'єктивним. Злочин з погляду Гегеля є щось безрозсудне, неістинне також і тому, що воно суперечить поняттю людини як істоти розумного, може діяти достовірно вільно. Злочин є така неправда, яку людина насильно і відкрито ставить на місце “права в собі”. У зв'язку з цим Гегель писав, що злодій не створює зовнішньої видимості права, яке створюється в обмані. Хто скоює злочин, наприклад крадіжка, той заперечує не тільки особливе право іншої особи на цю певну річ, і заперечує взагалі його право, і злодія тому не тільки зобов'язали віддати назад вкрадену їм річ, але і, крім того, карають ще, тому що він порушує право як таке, тобто право взагалі.”39 згідно цьому покарання є не тільки засобом відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця, закладеним вже в його діянні - вчинку вільної особи. Зняття злочину через покарання, по гегелівській схемі конкретизація поняття права і моралі. На цьому ступені, коли особа абстрактного права стає суб'єктом вільної волі, вперше придбавають значення мотиви і цілі вчинків суб'єкта. Вимога суб'єктивної свободи полягає лише в тому. щоб про людину судили по його самовизначенню. Лише у вчинку суб'єктивна воля досягає об'єктивності і, отже, сфери дії закону; сама ж по собі моральна воля некарана. Абстрактне право і мораль є двома односторонніми моментами, які придбавають свою дійсність і конкретність в моральності. коли поняття свободи об'єктивувалося в наявному світі у вигляді сім'ї, цивільного суспільства і держави

Висновок


Філософсько-правове навчання Гегеля зробило величезний вплив на подальшу історію політико-правової думки. Гегелівська філософія давала досить широкий простір для обґрунтовування як консервативних, так і критичних опозиційних переконань. Гегель, кажучи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити якусь застарілу форму життя сучасність, що йде в минуле, порівнює свою філософію з совою Мінерви, що починає політ лише з настанням сутінків. Після більше півтора століть після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і що горіла у вогні невгасаючої критики, постає вже у виді не сови Мінерви, а швидше за птаха Фенікс. Вона пережила багато сутінків і світанків придбавав все новий і новий вигляд. Галерея цього вигляду обширна, але не вичерпана. оскільки життя гегелівської філософії права - в оцінках, інтерпретаціях і інших багатоманітних зв'язках з сучасністю - продовжується.40

Список використаної літератури


1. Г.В.Ф. Гегель. Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. Із-во “Думка”, Москва - 1990 р.

2. Г.В.Ф. Гегель. Енциклопедія філософських наук. т. 3. Москва, 1977 р.

3. Г.В.Ф. Гегель. Наука логіки. т. 3. Москва. 1972 р.

4. А.Т. Палаців. Гегель. Із-во Наука. Москва. 1972г.

5. Н.О. Лосській. Історія російської філософії. М. “вища школа”, 1991 р.

6. Б.С. Мальковській. Вчення Гегеля про державу і сучасність. Із-во Наука. М. “наука”. 1989 р.

7. В.С. Нерсесянц. Гегелівська філософія права. М. 1983 р.

8. История політичних і правових навчань. Підручник для вузів. М. Юрід. література. 1988 р. під редакцією д.ю.р. наук, проф. В.С. Нерсесянца.

9. Т.И. Ойзерман. науково-філософський світогляд марксизму. М. “наука”, 1989 р.

10. А.А. Піотковській. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правова теорія. Гос-ноє в-во юридичної літератури. М. 1963 р.

11. А.А. Радугин. Філософія. Курс лекцій. Із-во. Центр, 1996 р.

12. Философия. Навчальний посібник для вузів. Із-во Юрист, М. 1996 р.

1 А.А. Плотковский. Учение Гегеля о праве и государстве. Гос-ное изд-во юрид. литературы, М. с. -8

2 Гегель. Наука логики. Соч. т. v М. 1937, с. - 28

3 Философия. Ч. 1. История философии. Учебное пособие для вузов. Юрист. М.-1996. С. - 163

4 Гегель. Наука логики. Т. 3. М. 1972, с. - 289

5 Гегель. Наука логики. Т. 3.М. 1972, с. 288-289

6 К. Маркс и Ф. Энгельс. Соч. т. 23. стр. 22

7 А.Г. Дворцов. Гегель. Из-во “Наука”, м._1972. с. - 66

8 Т.И. Ойзерман. Научно-философское мировоззрение марксизма. М. “Наука”. с. - 300

9 Философия ч. 1 .История философии. Юрист. М. 1996. с. - 175

10 Т.И. Ойзерман. Научно-философское мировоззрение марксизма. М. “Наука”. с. - 294

11 Гегель. Философия права. Соч. т. 7. стр. 268-269.

12 Гегель. Энциклопедия философских наук. ч. 1. с. - 205

13 Там же. с. - 206

14 Гегель. Наука логики. т. V с. - 520

15 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Издательство “Мысль”, Москва - 1990 г.

16 Там же

17 Гегель Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. из-во “Мысль”. Москва - 1990 г. с. - 60.

18 Там же . ст. 59

19 Гегель . Наука логики. Т. 3 . Москва, 1972 г. с. - 289

20 Там же. с. - 296

21 Там же. с. - 297

22 Гегель . Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”. Москва - 1990 г. с. - 247

23 Там же. с. - 62

24 Там же. с. - 62

25 В.С. Нерсесянц. Гегелевская философия права. М. 1983, с. - 20

26 К. Маркс и Ф. Энгельс, Соч. т. III, с. - 102

27 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Изд-во “Мысль”, Москва, 1990, с. - 64

28 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “мысль”, Москва - 1990, с. - 65

29 А.А. Пиотковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. , Москва, 1963, с. - 96

30 Там же.

31 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”, Москва, 1990. с.- 69

32 А.А. Пиотковский. Учение Гегеля о праве и государстве и его уголовно-правовая теория. М. 1963, с. - 120

33 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”. Москва, 1990. с. - 73

34 Там же. с. - 76

35 Там же. с. - 122

36 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “мысль”. Москва, 1990. с. - 129

37 Гегель. Соч. т. I стр. 238

38 Гегель. Философия права. Академия наук СССР. Институт философии. Из-во “Мысль”, Москва, 1990, с. - 109

39 Гегель. Энциклопедия философских наук. т. 1, Москва, 1977, с.- 281

40 В.С. Нерсесянц. вст. ст. с. - 42

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: