Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Функціонування капіталу в різних сферах економіки

Функціонування капіталу в різних сферах економіки

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА


КУРСОВА РОБОТА


з дисципліни "Політична економіка"

на тему:

"Функціонування капіталу в різних сферах економіки"


Спеціальність Бухгалтерський обіг

Студентки 2 курсу Б-25 групи

№ залікової книжки 89

Гажийської Анастасії Павлівни

Викладач Агапченко І.В.


Ізмаїл 2009р.

ПЛАН


Вступ

Сутність капіталу

Види капіталу

Особливості функціонування капіталу в різних сферах економіки

Функціонування капіталу в аграрному секторі

Особливості підприємницького капіталу

Особливості позикового капіталу.

Акціонерний капітал

Висновки

Література

Вступ


Засоби, склади товарів, гроші, гроші під процент – капітал середньовіччя. У 18 ст. термін "капітал" став загальноприйнятим і поширився на продуктивний капітал. Капітал – це самозростаюча вартість, що приносить додаткову вартість. Тому капітал є рухом. Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації виробниче відношення, яке представлене в речі та надає їй специфічного суспільного характеру. Капітал, здійснюючи рух і самозростаючись, змінює і свої економічні форми прояву. Він може виступати у формі певної суми грошей, засобів виробництва, товарів, засобів існування найманих робітників. Поряд з цим капітал є певним суспільним економічним відношенням. Капітал – це економічна категорія, що виражає стільки ж технічно-економічних та організаційно-економічних відносин, скільки й соціально-економічних відносин.

Як, відомо, капітал - це і все те, що створено протягом тисячоліть працею людини: історичні і культурні цінності, духовне багатство, досягнення науки і твори мистецтва, побудовані міста, заводи і фабрики, квітучі сади і поля, що колосяться.

Водночас це і вартість, що дає додаткову вартість унаслідок експлуатації найманих робітників капіталістами. При цьому механізм функціонування капіталістичної системи заснований на приватній власності на засоби виробництва, ринковій економіці і найжорстокішій експлуатації капіталом найманої праці. Тобто багатства і блага - меншості, а злидні та хвороби - більшості.

І як наслідок: основне протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою його присвоєння постійно наростає, загострюється.

Як і раніше, український олігарх, який володіє капіталом, примушує нібито особисто вільного працівника працювати на себе. В обмін на заробітну плату трудящий "продає" на ринку свою здатність до праці чи тіло, а то і свої органи, тобто свій "товар". Система капіталістичної експлуатації побудована так, що заробітна плата працівника визначається не кількістю і якістю виготовленого продукту, не затратами праці, а насамперед вартістю робочої сили, загальним рівнем життя і безробіття, здатністю і готовністю відстоювати свої інтереси, організованістю і масовістю протестних виступів трудящих. В умовах капіталізму люди, як і будь-які матеріальні засоби, цінні олігархам тільки в тій мірі, в якій вони можуть примножити їхній особистий капітал.К. Маркс у своїй фундаментальній праці "Капітал" відкрив загальний закон капіталістичного нагромадження: у міру нагромадження капіталу на одному полюсі суспільства ростуть величезні багатства, розкіш і паразитизм, марнотратство визискувачів, а на іншому - посилюються експлуатація, безробіття, виявляється постійне перенаселення, злидні якого прямо пропорційні мукам праці активної робітничої армії. Уперше теоретично обґрунтовано існування соціальних класів, показано їх як великі групи людей. Робітники і капіталісти відрізняються своїм місцем у суспільному поділі праці в економічній системі, а отже, і в соціальній сфері.

Вся історія людства - в період рабовласництва, феодалізму і капіталізму - була історією боротьби класів, в основі якої вічний і непримиренний конфлікт між працею і капіталом.

Зрозуміло, що розвиток капіталізму не ліквідує ці протиріччя, а тільки їх розпалює і водночас створює передумови для їхнього розв’язання революційним шляхом. Спираючись на марксизм-ленінізм, робітничий клас знайшов не тільки ясність мети боротьби, а й впевненість в остаточній перемозі

Історія переконує, що проведений Карлом Марксом і його політичним соратником Фрідріхом Енгельсом аналіз капіталістичного суспільства і тенденцій його розвитку, виведені ними закони і положення об’єктивні і продуктивні не тільки в минулому, вони мають місце і сенс нині й у майбутньому. Така діалектика життя, яку не можна обійти. Володимир Ілліч Ленін підкреслював величезний успіх "Капіталу": "ця книга. показала. всю капіталістичну суспільну формацію як живу - з її побутовими сторонами, з фактичним соціальним проявом властивого виробничим відносинам антагонізму класів, з буржуазною політичною надбудовою, що охороняє панування класу капіталістів, з буржуазними ідеями свободи, рівності тощо. З часу появи "Капіталу" - матеріалістичне розуміння історії вже не гіпотеза, а науково доведене положення".

В цій роботі я детальніше розгляну сутність функціонування капіталу в різних сферах економіки, його вплив на трудові відносини, а також з’ясую особливості функціонування позичкового і акціонерного капіталу.

1. Сутність капіталу


Термін "капітал" (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis - головний) вживають у різних аспектах: "майно" і "володіння", "самозростаюча вартість" і "самозростаючі гроші" або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття "капітал".

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще "капітал" складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає "пейзаж сучасної економіки".

Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають "людським капіталом" (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від "фізичного капіталу". Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима - С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід.

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід1.

З точки зору трактування матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

К. Маркс також виходив з того, що у процесі збільшення вартості бере участь увесь капітал, але відіграє при цьому різну роль. Так, засоби виробництва служать лише засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у виробленій продукції (товарах). Їх вартість завдяки робочій силі лише переноситься на виготовлений товар, залишаючись в його вартості незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю. Цю частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від лат. constant - постійний). По-іншому він розглядав результат тієї частини капіталу, яка авансована на робочу силу і здатна створювати додаткову вартість. Частину капіталу, що витрачається на купівлю робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом - V (від англ. variable - змінний). Таким чином, поділ капіталу на постійний і змінний було здійснено відповідно до функціональної ролі цих факторів виробництва у створенні додаткової вартості.

За К. Марксом, капітал - це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Ці положення вченого знаходять своє відображення у визначенні поняття "капітал" як "самозростаючої вартості, створюваної найманим робітником". Виробництво і привласнення цієї вартості передбачає та охоплює своєрідні відносини між підприємцем (капіталістом) та найманим працівником. У зв’язку з цим К. Маркс писав: "Капітал - це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі та надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал - це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло. - грішми". "Отже, - пише він далі, - ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму. ".

До того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов’язані зі стосунками між людьми.

Як бачимо, викладені положення про сутність, форми прояву капіталу були і залишаються не завжди загальновизнаними різними економічними концепціями, теоріями та науковими напрямами. З їх порівняння можна дійти висновку, що найповніше сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форму суспільних відносин людей, ми знаходимо перш за все у Маркса.

Масовими і панівними економічними відносинами капітал стає за умов капіталістичного виробництва. Згідно із загальноекономічною точкою зору для даного виробництва (капіталістичної економіки) характерні такі принципові обставини:

по-перше, наявність юридичної свободи працівника, з одного боку, та відсутність у нього засобів виробництва і засобів для життя (окрім здатності до праці - робочої сили) - з іншого;

по-друге, економічне примушення людини продавати свою робочу силу (послуги праці) власникам засобів виробництва на певний час, протягом якого капіталіст організовує і контролює її використання;

по-третє, оскільки за таких умов процес праці є взаємодією факторів, які купив капіталіст, то і результат їх взаємодії - продукт виробництва (товар, послуга) - належить капіталістові. Для нього немає принципового значення, які товари (споживчі блага) виробляти, оскільки він організує їх виробництво тому, що вони є носіями вартості, і перш за все нової вартості, яка для безпосереднього процесу виробництва більша за авансову вартість на відповідну величину (приріст). 2

Логічно постає запитання, яким є механізм появи цього надлишку (приросту) вартості, отриманого капіталістом після реалізації результатів виробництва, порівняно з тим, що він спочатку авансував на придбання факторів виробництва.

Достатньо ґрунтовну відповідь було дано К. Марксом в першому томі "Капіталу". Аналіз загальної формули капіталу та її суперечностей довів життєздатність формули: гроші - товар - гроші (Г-Т-Г), тобто гроші обмінюються на товар, який знову обмінюється на гроші. На перший погляд, дана формула не має змісту, оскільки гроші розрізняються лише кількістю. Тобто дана формула матиме сенс за умови, коли отримані гроші після продажу товару будуть кількісно більші від тих грошей, які були витрачені на купівлю попереднього товару. Це можна виразити так:

Г-Т-Г1,

де Г1 = Г + D приріст (наприклад, 100 гр. од. - Т - 110 гр. од., де приріст 10 гр. од).

Дану формулу Маркс назвав загальною формулою капіталу. З неї виходить, що приріст грошей виникає з обігу, але саме це, за марксизмом, суперечить закону вартості (еквівалентному обміну), оскільки сам обіг вартості не створює. У той же час приріст грошей не може виникнути поза обігом. У цьому - сутність суперечності загальної формули капіталу. Скільки гроші в обігу "не крути", їх сума, з точки зору всього суспільства, не зміниться. Може відбутися лише перерозподіл цієї суми між суб’єктами процесу купівлі-продажу. Так, один купив товар за 100 гр. од., а продав за 110 гр. од., тобто "виграв" 10 гр. од. як продавець. Але з часом, щоб продавати, він повинен теж купувати, а тому ті 10 гр. од., що він додатково отримав як продавець, даний суб’єкт втратить, коли стане покупцем.

Як же розв’язується в "Капіталі" ця суперечність? Маркс виходить з того, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Таким товаром, споживча вартість якого має оригінальну властивість бути джерелом вартості, є робоча сила (здатність людини до праці). Специфіка цього товару полягає у здатності робочої сили створювати вартість, яка перевищує її власну вартість.

Процес споживання робочої сили є одночасно і двоїстим процесом виробництва та створення додаткового продукту. Тому вартість створеного товару більша за вартість робочої сили на величину додаткового продукту.

Наймаючи працівників, підприємець (капіталіст) купує не лише їхню здатність до праці (чи послуги праці), а й найголовніше - здатність до створення додаткового продукту. За Марксом, домінуючою, узагальнюючою формою цього продукту при капіталізмі є додаткова вартість, яку він позначив буквою M (від нім. mehrwert - додаткова вартість). [1, ст.170-172]

2. Види капіталу


Капітал ділиться на основний і оборотний3. Цими термінами звичайно позначаються різні частини перманентного фонду істинного капіталу, а не два види капітальних благ, і звична думка і розмовна мова найчастіше вживають їх в цьому значенні. Так, говорять, що торговець має п'ятдесят тисяч доларів в основному капіталі і двісті тисяч в оборотному. Але в науковому використовуванні ці терміни уживаються для виразу двох різновидів капітальних благ. І тут в результаті знову вийшла відома плутанина, яка ніколи не перестає виникати там, де два різні поняття, пов'язані з терміном "капітал", уживаються невизначено і взаємозамінний. Певні види засобів виробництва, як нам говорять економісти, є основним капіталом, а деякі інші речі - оборотним капіталом. Будови, машини і т.п. представляють перший рід; сировина, напівфабрикати і т.д. - останній.

Грубо кажучи, ці терміни виражають поведінку двох видів знарядь праці; і наукова номенклатура має дещо для виправдання такого вживання цих термінів. Рубанок в руці столяра може розглядатися як закріплений тут в тому значенні, що він повинен покинути цю людину і перейти до іншого власника для того, щоб виконати свою продуктивну роботу. Але дошка, яку тесляр струже, може змінити свого власника, оскільки мабуть, що людина виготовляє предмет для іншої особи. Таким чином, виходить, що деякі знаряддя праці неначе скоюють те, що можна грубо представити як обіг, а інші - ні. Насправді, проте, ніяке з цих знарядь не звертається в справжньому значенні.

І, дійсно, капітальні блага, за єдиним виключенням, не звертаються в справжньому значенні. Таке виключення представляють гроші. Бо монети, банкноти і т.п., виконуючи свої функції, переходять з рук в руки нескінченно. Товар всякого іншого сорту циркулює так мало, як тільки може. Дійсно, перехід його з рук в руки завжди пов'язаний з втратою: чим безпосередньо може він потрапити від людини, яка його виготовляє, до людини, яка повинна користуватися ним, тим краще для суспільства. Для товару може виявитися необхідним пройти через декілька змін володіння при його виготовленні, і таких змін потрібно більше на високому ступені організації промисловості, ніж на низькій; але на даному ступені соціальної організації ми маємо дані методи виробництва; при даних, таким чином, методах - чим менше предмет звертається, тим краще. Інше розрізнення - колись спожите Джоном Стюартом Міллем і дотепер звичне в економічних трактатах - стверджує, що основний капітал, маючи на увазі основні капітальні блага, може бути використаний багато разів, тоді як оборотний капітал - тільки один раз. Так, говорять, тесляр може часто користуватися своїм молотком протягом відомого часу і потім відкласти його убік. Він може зберігати його день за днем, рік за роком і забивати їм незліченну кількість цвяхів. Але, з другого боку, якщо він сколотив дошки, які повинні утворити ящик для якогось споживача, він розлучається з цими дошками в їх новій формі і ніколи не побачить їх знову. Тому говорять, що матеріали - оборотний капітал.

Таке розрізнення невизначене. Що утворює "час" використовування знаряддя в тому значенні, як цей термін використаний вище? Для того, щоб мати яку-небудь цінність, це визначення повинне було б поповнитися - як це і має місце в деяких висловах - твердженням про те, що блага, створюючи оборотний капітал, не можуть бути використані більше одного разу, не зазнаючи зміни характеру. Під послідовними маніпуляціями плотвіка груба дошка стає спочатку гладкою і потім частиною ящика, тоді як рубанок і молоток залишаються незмінними, як би часто вони ні уживалися, якщо не рахувати неминучого зносу. Якщо ми, таким чином, визначимо час використовування даного капітального блага тими змінами, які відбуваються в його стані, ми досягнемо деякої частки істини. Блага, які утілюють основний капітал, можуть бути повторно використані без якої-небудь зміни в їх економічному стані; тоді як ті блага, які утілюють оборотний капітал, придбавають новий економічний стан при кожному вживанні. Якщо ми обкреслимо характер тієї зміни стану, який такі блага зазнають, ми проведемо істотну і ясну відмінність між обома видами капітальних благ.

Капітальні блага сприяють виробництву двома протилежними шляхами. Деякі речі, на зразок знарядь ремісника, допомагають підготувати до використовування речовину, що доставляється природою. Вони повинні виконувати швидше активні, ніж пасивні функції, оскільки вони наділяють корисністю інші речі. Машини, які видозмінюють речовину, засоби транспорту, які пересувають його, і будови, які його захищають, - все це входить в цю категорію; сюди відносяться ті засоби, які в боротьбі між людиною і природою, стають на бік людини і допомагають йому підпорядкувати для його користування елементи природи, що чинять опір. Такі засоби виробництва утворюють активну частину конкретного капіталу. З другого боку, матеріали, оброблювані знаряддями, механічно пасивні. Вони одержують корисність замість того, щоб повідомляти її; вони зазнають зміни, а самі нічого не змінюють. У змаганні між людиною і природою вони стають на бік останньої і знаходяться до людини і його активних засобів відносно сприйняття. Виляск, таким чином, пасивний, тоді як веретено активне; смугове залізо пасивне, тоді як прокатний став і молот активні; і так всюди у області виробництва сам характер процесу проводить демаркаційну лінію між активними знаряддями праці і пасивними матеріалами - між зброєю настання людини і об'єктами захисту природи або її впокорюваними елементами. Клас пасивних засобів виробництва включає не тільки ту необроблену речовину, з якого починається виробництво, але і продукти, перехідні в незавершеному стані з однієї виробничої групи в іншу. Він включає не тільки руду, але і залізо, не тільки шерсть, але і пряжу, сукно і навіть готове плаття, чекаючи покупців. Він включає всі запаси товарів, які в руках оптовиків чекають отримання вже більш незначної корисності форми, місця і т.д., необхідних для того, щоб зробити їх повністю готовими для кінцевого споживання. Ця відмінність лежить в основі іншого, що звичайно проводиться між так званим основним і оборотним капіталом. Засоби виробництва, які були віднесені до основного капіталу, - будови, знаряддя і т.д. - повинні виконувати активні виробничі функції, тоді як ті, які були віднесені до оборотного капіталу, мають пасивні функції.

3. Особливості функціонування капіталу в різних сферах економіки


3.1. Функціонування капіталу в аграрному секторі економіки


Сільське господарство – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

Особливостями сільського господарства є:

У сільському господарстві економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним (наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов).

Надзвичайна роль землі як фактора виробництва.

Розбіжність робочого періоду з часом виробництва.

Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактору виробництва.

Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності, які визначають характер цієї сукупності економічних відносин.

Аграрні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають між власником засобів виробництва і суспільством в цілому, колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створеного в галузях АПК продукту.

При перебудові аграрних відносин підходи до вирішення питання про власність на землю повинні бути дещо інакшими, ніж при вирішенні питання про звичайні засоби виробництва, які є результатом людської праці. У сільськогосподарських підприємствах необхідно провести глибокі перетворення на основі широкого використання підряду, оренди, акціонерних, кооперативних та сімейно-індивідуальних форм. Доцільно використовувати колективно-пайові або пайові способи безпосереднього привласнення засобів і результатів виробництва. Їх суть полягає в тому, що земельні угіддя й основні виробничі фонди трудового колективу на паї, на які нараховуються частини одержаного прибутку. Селяни стають власниками, реальними господарями засобів виробництва і його результатів, максимально зацікавлених в кінцевих результатах праці.

Перспективою є така структура організації аграрної сфери, яка не протиставляє, а навпаки, органічно поєднує різні уклади і форми господарювання.

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно і організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх збільшення називається агропромисловою інтеграцією. В результаті агропромислової інтеграції формується АПК – сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням та доведенням до споживача с/г продукції.

Специфіка обороту капіталу в аграрному секторі:

Частина засобів виробництва, що споживаються, створюються у самому господарстві і входить у виробничий оборот, минаючи сферу товарного обігу.

Уповільнення обороту капіталу, що пов’язане з сезонністю виробництва.

Кредитування як засіб збільшення виробничих фондів має бути довгостроковим.

Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності.

3.2. Особливості підприємницького капіталу


Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов.

До підприємств не фінансової сфери належать усі ділові одиниці, що виробляють і реалізують товари, а також надають послуги. До них не належать банківські та інші кредитні установи, пенсійні, страхові, добродійні фонди та компанії. Прикладом такого підприємства може бути промислове підприємство.

Капітал підприємства складається з трьох частин4:

1) знаряддя праці, запаси сировини, матеріалів, тощо, тобто все те, що називають "засоби виробництва";

2) готова продукція;

3) гроші та грошові документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбання факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Для цього потрібно вийти: а) на ринки засобів виробництва і вступити в економічні відносини з продавцями (ними можуть бути безпосередні виробники або оптові посередники); б) на ринок праці для придбання необхідної за кількістю і якістю робочої сили.

Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.

За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є виробництво товару і додаткової вартості.

Для одержання вартості та додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває відповідно трьох форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругооборот призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм капіталу веде до загибелі його.

Формула кругообороту капіталу не фінансової сфери така:

де Г - гроші; Т - товар; 3В - засоби виробництва; РС - робоча сила; В - виробництво;... - переривання процесу обороту при переході до стадії виробництва і від неї до стадії обігу.

Оскільки зростання вартості в основному" відбувається на стадії виробництва, Т' і Г' вже містять додаткову вартість, тобто розкладаються відповідно на Т + т і Г + г.

На кожний певний момент для капіталу, зайнятого в певній сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними формами його. Абсолютний обсяг капіталу підприємства визначається насамперед оптимальним розміром підприємства цієї сфери, а отже, величиною виробничого капіталу. Так, для роздрібної торгівлі або побутових послуг великого капіталу не потрібно, тоді як, наприклад, машинобудування потребує значних капіталів, адже оптимальний розмір підприємства тут значно більший. Чим триваліший процес виробництва продукту, тим більшим має бути виробничий капітал.

Хоча саме виробничий капітал створює додаткову вартість, значна частина капіталу фіксується у грошовій формі. Мотиви, що характеризують поведінку підприємців, які тримають певну частину капіталу у цій формі, сформулював Дж.М. Кейнс5:

трансакційний - потреба в наявних грошах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;

перестороги - бажання мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок непередбачених подій;

спекулятивний - бажання мати певний резерв, який можна при нагоді пустити в обіг для швидкого отримання прибутку (купівля-продаж цінних паперів або іноземної валюти);

економії - висока ціна кредиту спонукає підприємців ефективніше використовувати власний капітал, а не брати позичку в банку".

Основними факторами, що впливають на розмір капіталу підприємства, є розмір виробничого капіталу (і зумовлений цим обсяг господарських операцій), відсоток за кредитні ресурси та інфляційні очікування (останній фактор сприяє зменшенню розміру грошового капіталу).

Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними зобов'язаннями виробника, а також спекулятивними моментами - бажанням продати дорожче, притримавши товар. Головними факторами тут є обсяг виробництва, стан ринку збуту, інфляційні очікування (в цьому випадку на відміну від грошового капіталу вони сприяють відносному зростанню товарного капіталу), організація збуту тощо.

Формула кругообороту капіталу Г - Т...В... Т' - Г' описує рух лише промислового капіталу, функцією якого є вироблення вартості та додаткової вартості. Однак крім реального існує також так званий фіктивний капітал, що уречевлений у різноманітних цінних паперах (ЦП). Скажімо, якщо певне підприємство, реальний капітал якого становить 2060 тис. г. о., випустить в обіг акції номінальною вартістю, що становитиме приблизно 50 відсотків вартості реального капіталу, тобто 1000 тис. г. о., які відповідатимуть вартості основного капіталу з урахуванням амортизації, і всі ці акції продаватимуться згідно з ринковою ціною за 3000 тис. г. о., то капітал підприємства ніби роздвоюється; одна його частина (реальний капітал) функціонує, весь час описуючи кругооборот Г - Т...В... Т' - Г', а інша або знаходиться в руках у власників акцій, або рухається у сфері обігу цінних паперів за формулою Г - ЦП - Г'. За певних обставин стає зрозумілою фіктивність капіталу, вкладеного в цінні папери: якщо підприємство стає банкрутом, його капітал, який має

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: