Система оподаткування в Італії
Сукупний дохід, утворений із всіх перерахованих вище джерел, потім коректується на дозволену суму відрахувань.
Відповідно до нового кодексу, платник податків має право на відрахування з оподатковуваної суми наступних витрат:
1) суми сплаченого місцевого прибуткового податку;
2) орендної плати й інших усіляких платежів за нерухомість;
3) відсотків, що сплачуються по отриманому раніше іпотечному кредиту;
4) витрат на лікування (повністю віднімаються витрати на відвідування фахівців, протезування й хірургічні операції);
5) витрат на похорони (у сумі не більше 1 000 000 лір або - у сучасному еквіваленті ЄВРО);
6) витрат на освіту (у сумі, не перевищуючій плату за навчання, установленої в державних навчальних закладах);
7) аліментів. Повне вирахування проводиться відносно періодичних платежів, зроблених чоловікові (дружині), крім платежів на утримання дітей, у результаті юридичного або фактичного поділу, розлучення або анулювання шлюбу або завершення його цивільних наслідків, якщо вони були зроблені відповідно до судового порядку;
8) внесків у систему соціального страхування й забезпечення;
9) внесків по страхуванню життя й від нещасних випадків;
10) витрат, пов'язаних із проведенням виборних компаній (дане право мають підприємці);
11) витрат, пов'язаних з поточним ремонтом, утриманням і охороною творів мистецтва;
12) внесків до фонду боротьби з голодом (максимальна сума 2% оподатковуваного доходу);
13) допомоги театральним об'єднанням (до 20% оподатковуваного доходу);
14) втрат, понесених орендарем через припинення орендної угоди;
15) пожертвувань на користь церкви [14].
Прибутковий податок з юридичних осіб. Податок - це універсальний інструмент оподатковування прибутків капіталістичних корпорацій. Він поширюється на всі промислові, комерційні й кредитно-фінансові компанії на території країни, а також на їхні закордонні філії. Під нього підпадають і дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств, але побудовані на участі на паях у капіталі (партнерства, кооперативи й ін.).
Об'єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленого прибутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і інших даних бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витрати виробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.
Витрати й видатки, що віднімаються із валового доходу підприємства, включають широкий ряд статей. Насамперед, це заробітна плата персоналу, але без урахування виплат директорам компанії в порядку участі в прибутках. Експлуатаційні витрати, видатки на ремонт і модернізацію основних фондів дозволені в межах до 5% вартості на початок податкового періоду. Видатки на НДДКР (науково-дослідницьку та дослідно-конструкторську роботу) можуть відніматися в повному обсязі з доходів у перший рік їхнього проведення; у наступний період розмір відрахування - не більше 25% фактичних витрат.
Регулююча роль прибуткового податку з юридичних осіб проявляється й у ряді інших випадків. Наприклад, якщо при продажі частини основних капіталовкладень отримана прибуток, то вона зараховується на спеціальний резервний рахунок, що прирівняний до амортизаційного фонду й у такий спосіб звільнений від податку.
Спеціальні правила регулюють обкладання доходів, отриманих за кордоном. Податки, сплачені там, надають право на податкову пільгу в Італії. У тих випадках, коли між Італією й країною, де був отриманий дохід, є договір про запобігання подвійного оподатковування, він регулює відсоток вилучення, що не може перевищувати суми італійського прибуткового податку. У тих випадках, коли такий договір відсутній, пільгове вилучення лімітується в межах 25%. Таким чином, принцип універсальності обкладання доходів, отриманих за кордоном, в Італії не існує, і ефективні ставки прибуткового податку коливаються від 33 до 75% поточних ставок залежно від країни походження.
З 1983 р. податок стягується за єдиною ставкою 36%. До цього періоду основна ставка прибуткового податку становила 25%. Крім неї в Італії були дві спеціальні ставки. Для фінансових і холдингових компаній, що оперують тільки із цінними паперами, ставки прибуткового податку скоротилися до 7,5%. Компанії й організації з “змішаним” капіталом, у якому частка участі держави перевищувала 50%, сплачували податок за ставкою 6,25% [14].
Місцевих податків в Італії безліч. Деякі з них є доволі цікавими. Так, наприклад, на італійському острові Сардінія введено податок на швартування яхт – 15 тис. ЄВРО [, c.2]. Новинкою є введення податку на туристів, що схвалене в Італії у виправленні до фінансового бюджету на 2007 рік.
З початку 2007 року кожний турист, що відвідує країну, повинен буде сплачувати від двох до п'яти євро в день залежно від міста, у якому він зупиниться. Але остаточне рішення про введення податку на туристів повинні будуть прийняти органи влади кожного окремого міста.
Отримані кошти підуть на поліпшення вигляду міст, надавані послуги, утримування пам'ятників, музеїв, а також на громадський транспорт. Плата буде стягуватися під час перебування туристів у готелях [, c.2].
2.3 Особливості непрямого оподаткування в Італії
Непрямими податками обкладаються різні види операцій, пов'язаних із просуванням товарів по стадіях виробництва й обігу, наданням послуг, імпортом товарів, зміною власності й рядом інших угод. Найбільш важливим з них є податок на додану вартість. Податок на додану вартість стягується за диференційованими ставках. У цей час їх п'ять: пільгова - 2%, основна - 9%, дві підвищені - 18% і 38%, а також нульова, котра застосовується до експорту товарів і послуг.
Пільгова ставка 2% застосовується до товарів першої необхідності (хліб, молоко й інші продукти харчування), а також газет, журналів. За основною ставкою 9% обкладається широке коло промислових виробів, у тому числі текстильних. Продукти харчування й спиртні напої, продавані через ресторан, а також бензин і нафтопродукти обкладаються за ставкою 18%. Найвища ставка застосовується до предметів розкоші (хутра, ювелірні вироби, спортивні автомашини) [14].
Всі інші непрямі податки мають специфічні сфери застосування, і їхні назви, як правило, відображають їхню суть:
1. гербовий податок стягується державою за юридичне оформлення цивільних і комерційних документів.
Гербовий податок стягується у формі продажу державою спеціального гербового паперу або гербових марок, необхідних за законом для належного оформлення різних комерційних документів (боргових зобов'язань, квитанцій, чеків, рахунків-фактур, по яких не стягується податок на додану вартість; приватних контрактів і письмових угод). Всі нотаріальні операції в обов'язковому порядку обкладаються гербовим збором. Розмір гербового податку диференційований по видах документів, а усередині окремих видів (наприклад, боргові розписки) залежить від суми угоди. По згаданих боргових розписках з кожної 1000 лір стягується податок від 5 до 8 лір. Ціна фірмових бланків коливається від 400 до 1500 лір за один аркуш (зараз використовуються еквіваленти в ЄВРО).
2. реєстраційний податок доповнює гербовий у тих випадках, коли крім оформлення документів потрібний запис їх у державні реєстраційні книги.
Тобто, реєстраційний податок виплачується в тих випадках, коли вчинена угода або акт повинні бути зареєстровані державою у відповідних книгах. За законом реєстрація необхідна при переході прав власності (судна, наземні засоби пересування, патенти й деякі інші). Крім того, реєструються всі контракти, пов'язані з лізингом, позиками, доручення, дарчі, судові рішення й ухвали.
3. податок на приріст вартості нерухомості стягується на користь місцевих органів влади у випадках продажу нерухомості із прибутком;
4. інші виробничі й комерційні акцизи (на електроенергію, алкогольні напої, цукор, тютюн) і збори (при укладанні страхових контрактів, купівлі-продажу акцій і облігацій і при наданні державою так званих концесійних послуг, тобто видачі дозволів, ліцензій і т.п.);
5. мита й збори;
6. податок з лото й лотерей.
Таким чином, з розглянутого можна зробити такі висновки. Податки в Італії поділяються на прямі та непрямі. Деякі в них, так само як в Україні, мають фіксовану ставку; ставка деяких прогресивна. Окремо варто відзначити наявність пільгових ставок за деякими податками, наприклад, податком на додану вартість.
Податкові системи Італії та України створено за подібними загальними принципами, тому, на нашу думку, доцільно докладно дослідити податкову систему Італії та вичленувати з неї окремі моменти, які можна впровадити в Україні.
Так, на нашу думку, має сенс знизити ставку податку на додану вартість на продукти широкого вжитку, перш за все на продукти харчування. В той же час, ставка податку на додану вартість, прийнята в Італії, здається нам надто високою для України, яка знаходиться зовсім на іншому рівні економічного благополуччя.
3. Податкове адміністрування
3.1 Суб’єкти, які підлягають оподаткуванню
В Італії в наш час налічується понад 20 млн. платників податків. До їхнього числа належать як юридичні, так і фізичні особи, у т.ч. індивідуальні підприємці, а також товариства партнерів (здійснення спільної діяльності без утворення юридичної особи).
Італійське податкове законодавство не розглядає групи юридичних або фізичних осіб як платників податків. Однак, в Італії існує поняття «консолідований платник податків», що застосовується відносно групи юридичних осіб, що включає керуючого суб'єкта й дочірні компанії, у яких частка прямої або непрямої участі керуючого суб'єкта перевищує 50%. При цьому існують 2 системи консолідації - національна й світова. Перша застосовується відносно тільки національних компаній, а друга в тому випадку, якщо «консолідований платник податків» містить у собі національні й іноземні компанії. Метою встановлення поняття «консолідованого платника податків» є вирішення проблеми нагромадження податкових кредитів, а також подолання податкових складностей, що походять від використання спеціальних угод для компенсації прибутків і збитків усередині групи. Рішення про визнання юридичних осіб «консолідованим платником податків» приймається ними самостійно на строк не менш ніж 3 роки при національній системі консолідації й 5 років - при світовій. Однак, не можуть бути включені до складу консолідованого платника податків компанії, що користуються пільгами по зниженню ставок податку на прибуток підприємств (IRES), а також компанії-банкрути або компанії в стані попередньої адміністративної ліквідації й деякі інші компанії.
У випадку визначення бази оподатковування по «консолідованому платнику податків» алгебраїчна сума баз відносно кожного платника податків, що входить у групу, може бути зменшена на окремі внутрігрупові операції, у т.ч. по виплаті дивідендів, перерозподілу відсотків і ін.
З метою ототожнення фізичних осіб у відносинах з державними установами й адміністративними органами кожному громадянинові Італії державною установою Реєстрації податкових даних привласнюється фінансовий код (Codice fiscale), який реєструється в архівах інформаційної системи Агентства податкових надходжень (далі - АПН). Даний код може бути привласнений також іноземним громадянам на основі їхньої заяви й непростроченого паспорта або посвідчення на проживання.
Крім того, будь-яка особа, що має намір розпочати економічну діяльність, протягом 30 днів до її початку повинен зробити запит на одержання особистого номера по ПДВ (податку на додану вартість). Даний номер може бути також запитаний безпосередньо через Інтернет або через так званого кваліфікованого посередника. Можливі зміни даних або припинення діяльності повинні бути заявлені в ті ж строки, що й запит на одержання номера по ПДВ.
Основні права й обов'язки платників податків Італії в значній мірі схожі з тими, які є в податковій системі України. Однак практична реалізація тих або інших прав і обов'язків здійснюється по різному. Так, італійський платник податків за допомогою системи паролів має можливість доступу через Інтернет до відомостей, що містяться у відношенні його у базі даних податкових органів, у т.ч. може знайомитися зі станом особового рахунка платника податків, а також ознайомитися з даними, що містяться в представлених раніше податкових деклараціях, що сприяє повноцінній реалізації прав платників податків.
Як метод попереднього захисту своїх прав можна розглядати напрямок платником податків запитів у податкові органи Італії про варіанти правомірної поведінки в конкретній ситуації, тлумачення або незастосування тих або інших податкових норм.
В Італії існує наступна система запитів:
1) ординарний (звичайний) запит (являє собою заяву, яку направляє в податковий орган платник податків з метою прояснити конкретну ситуацію - тлумачення закону в окремому випадку). Суб'єктами ординарного запиту є будь-який платник податків або асоціації, профспілки, які формують колективні запити. Запит направляється в письмовому вигляді: платником податків - в обласне управління АПН; асоціаціями, профспілками, а також великими платниками податків (річний оборот- понад 25 млн євро) - у центральне управління АПН.
У запиті повинні бути зазначені (і це законодавчо визначено):
• дані про платника податків;
• точні й конкретні обставини предмета запиту;
• опис сумніву платника податків;
• невирішені, на думку платника податків, питання із пропозицією свого варіанта вирішення.
Податковий орган зобов'язаний дати відповідь на запит платника податків протягом 120 днів. Існує законодавче правило: якщо податковий орган не відповів на запит протягом установленого строку, виходить, він приймає варіант платника податків, зазначений у запиті. При вирішенні податкових суперечок у суді платник податків вправі посилатися на відповідь на запит або на факт залишення запиту без відповіді;
2) попередній запит проти відхилення від сплати (потрібен дозвіл ситуації, що виникає у зв'язку з реорганізацією, або сумнівів платника податків, що певного роду поведінка може являти собою часткове ухиляння від сплати податків);
3) корективний запит (запит про виправлення) (потрібно довідатися про незастосування певних норм, у яких говориться про часткову сплату податку);
4) спеціальний запит для інвесторів-нерезидентів (стосується діяльності іноземних компаній, у тому числі тих, що знаходяться в офшорних зонах);
5) юридична консультація (надання податковими органами консультаційних послуг на відміну від інших видів запитів не призводить до правових наслідків для платника податків).
Незважаючи на ретельний опис видів запитів і порядку їхнього направлення в АПН, тривалий строк, установлений на надання офіційних відповідей, не дозволяє повною мірою забезпечувати стабільність економічної діяльності платників податків через складне тлумачення податкового законодавства, а також наявність цілого ряду інших проблем в оподатковуванні [, c.158-159]. На нашу думку, цю проблему можна вирішити двома шляхами. Перший – скоротити строк на надання офіційних відповідей, але це призведе до розширення апарату осіб, які цим займаються. Другий полягає в усуненні причин невдоволеності платниками податків існуючими строками. На нашу думку, вони такі: запит направляється для вирішення конкретної проблеми, яка, як правило, виникає під час готування платником податків до сплати податку. Але існуючий час, відведений на відповідь (120 днів), як правило, перевищує строк, який залишився платнику податку, котрий направив запит, до сплати податку. Таким чином, платник має або сплачувати податок на свій розсуд (і тоді виникає небезпека звинувачення його у порушенні законодавства), або не платити податок зовсім, оскільки, раз поданий запит, значить, платник не знає, як правильно сплачувати. На нашу думку, можна було б ввести правило, згідно з яким платник податку має право не сплачувати той податок, щодо якого він звернувся за роз’ясненнями, протягом певного строку, наприклад, до того, як з моменту надання йому офіційного роз’яснення сплине 5 робочих днів.
3.2 Система податкової адміністрації Італії та здійснення ними контрольної функції
Функції по організації діяльності податкової служби Італії покладені на Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів, що входить до складу уряду Італії, координує роботу всіх суб'єктів податкової діяльності, вирішує питання, пов'язані з податковим законодавством (тлумачення законів, розробка законопроектів).
Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів (далі - департамент), що входить до складу уряду Італії, координує роботу всіх суб'єктів податкової діяльності, вирішує питання, пов'язані з податковим законодавством (тлумачення законів, розробка законопроектів).
До складу департаменту входять 8 відділів, у тому числі:
- досліджень і податкової політики (включає 13 підрозділів; відслідковує заробітну плату, парламентські запити; надає юридичні консультації всім підрозділам);
- політико-економічного й податкового дослідження (включає 8 підрозділів; здійснює поточний моніторинг податкових надходжень);
- податкових агентств (підготовляє й підписує конвенції з агентствами податкових надходжень; оцінює результати їхньої діяльності; аналізує відхилення за прогнозованими результатами); податкового федералізму (консультує й надає допомогу у відносинах з податковими органами на обласному й місцевому рівні).
У цілому в департаменті (включаючи структурні підрозділи) працює близько 1200 чоловік.
В 2001 році зі складу міністерства виділені 4 агентства, у т.ч. Агентство податкових надходжень. Між АПН і відділом податкових агентств департаменту укладаються конвенції на 3 роки, куди вносяться зміни залежно від визначених на поточний рік завдань.
АПН мають автономію (майнову, бухгалтерську, адміністративну). Центральне управління АПН знаходиться в Римі й підпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Воно управляє й здійснює контроль за діяльністю регіональних (обласних) управлінь і місцевих (провінційних, які, у свою чергу, складаються з муніципальних) інспекцій АПН. Усього в Італії 19 обласних, 2 регіональні управління АПН і 388 місцевих (провінційних, муніципальних) інспекцій АПН. В АПН всіх рівнів працює близько 70 тис. державних службовців.
Основними завданнями АПН є:
- збір податків;
- інформування платників податків;
- здійснення контрольних заходів;
- розробка заходів щодо виявлення відхилення від оподатковування;
- прийняття рішень в урегулюванні спірних питань із платниками податків;
- впровадження нових організаційних моделей і моделей планування.
Безпосередню роботу із платниками податків - видачу свідоцтв про постановку на облік, збір податків, пред'явлення офіційної податкової претензії, розв'язання спірних питань (розгляд скарг платників податків) - здійснюють місцеві (провінційні, муніципальні) інспекції АПН. Вони ж проводять заходи податкового контролю.
До проведення контрольних заходів відносно суб'єктів, що займаються шахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), що підпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Вона існує більше двохсот років, зокрема у 1881 р. їй було доручено контролювати всю систему оподатковування країни. Сучасна структура, функції фінансової гвардії встановлені законом від 1959 р. Вона входить до складу міністерства фінансів і має власну академію, училище унтер-офіцерів, легіон курсантів. Міністерство фінансів Італії займається тільки доходами, у нього входять податкові й митні органи [, c.31].
Фінансова гвардія є єдиним військовим органом Італії, уповноваженим у фінансових питаннях.
Офіцери фінансової гвардії з метою здійснення функцій митного контролю прикомандировані в різних країнах світу.
Питаннями оподатковування при експорті-імпорті товарів із країн, що не входять у Європейське Співтовариство, займається митне агентство, що також підпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Питання реєстрації нерухомості й ведення кадастру перебувають у компетенції агентства державного майна [, c.161-162].
Розбіжності між платниками податків і податкових органів Італії (у тих випадках, коли спірна ситуація не врегульована в АПН) розв'язують податкові комісії. Вони являють собою трирівневу систему судів, що спеціалізуються винятково на податкових суперечках: перший рівень — провінційна податкова комісія, другий — регіональна податкова комісія, третій - Колегія податкових суперечок Верховного суду [, c.162-163].
Щорічно податкові управління перевіряють від 3 до 5% представлених декларацій про доходи. Взаємини між податковими відомствами й підприємцями по прямих податках беруть початок з моменту заповнення річної декларації про доходи. Є кілька зразків таких декларацій, установлених у податковій системі. Один з них являє собою найбільш просту форму декларації про доходи. Платник податків (у цьому випадку працюючий за наймом або перебуваючий на пенсійному забезпеченні), що має ще й інші джерела доходів і бажає скористатися перевагами відрахувань і знижок, заповнює цей зразок і представляє його своєму роботодавцеві або ж в автоматизовані центри по сприянню в питаннях оподатковування. Дебет і кредит на суму податку буде безпосередньо компенсований при видачі зарплати, пенсії.
Інший зразок є розповсюдженою формою заповнення декларації про доходи, що охоплює доходи, отримані в результаті виробничої діяльності або від володіння предметами, що приносять дохід. Його суб'єктами виступають фізичні особи, підприємці й особи вільної професії. Даний зразок повинен містити відомості в чіткому й аналітичному порядку, наприклад: про доходи підприємства, доходи домохазяїнів і землевласників, доходи осіб, що працюють за наймом і мають власну справу, доходи від капіталу. Тут же вказуються й всі витрати, понесені в процесі одержання доходів.
Наступний зразок використовується стосовно доходів компаній, товариств, які потім будуть віднесені відповідно до часток, квот до окремих акціонерів, членів товариства для сплати податків.
Є й зразок, що повинен бути заповнений і представлений товариствами, які поєднують капітали з відповідальністю учасників у межах вартості їхніх внесків.
І, нарешті, є універсальний зразок для всіх платників податків (підприємців, приватних осіб, приватних фірм або товариств із обмеженою відповідальністю), які перерахували певні грошові суми третім особам шляхом утримання податку при виплаті сум. У даному виді декларації повинні бути зазначені всі платники податків, яким були виплачені гроші, із вказівкою валових сум і нетто даних утримань. Головною функцією даної декларації є те, що вона дає можливість податковим управлінням проводити "перехресний" контроль між деклараціями платників, які одержують і видають кошти.
Перевірки, проведені податковими органами, розділяються на вибіркові, по жеребкуванню, з інших причин (зі сфери підвищеної податкової значимості, особливого виду робіт або товарів, важко контрольованого порядку сплати податків).
Традиційне повідомлення про контролювання з боку податкових органів є завершальним етапом позовів по виявленню доходів, проведених податковими управліннями.
На практиці повідомленню про контролювання доходів передує ряд трудомістких процедур попереднього слідства, що складаються з одержання відомостей, розсилання питальних аркушів, банківського контролю й "перехресних" перевірок. Тільки за умови правильного, ґрунтовного й такого, що має юридичну силу, попереднього слідства повідомлення про контролювання може витримати заперечення по всіх позиціях при судовому розгляді по скарзі платника податків.
Основні типи контролю, застосовувані податковими органами:
1. Аналітичний контроль - податкові управління вносять коректування в зазначені в декларації дані на основі бухгалтерських записів, проводок. Його невід'ємною умовою є правильне й точне ведення бухгалтерського обліку. Як правило, дана форма контролю вимагає проведення перевірки бухгалтерських записів і всієї документації підприємства.
2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністю зазначені джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є серйозні порушення правил бухгалтерського обліку.
3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстру платників податків. Прикладом часткового контролю може слугувати практика контролю доходів на підставі "передбачуваних коефіцієнтів доходу".
4. Скорочений контроль полягає в тому, що при виявленні в платника податків платоспроможності, що перевершує ту, котра зазначена в декларації про доходи, податкові бюро мають повноваження вносити необхідні зміни в зазначений сукупний дохід.
Перевірки або ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і його розсиланням департаменту по прямих податках, департаменту по обліку ПДВ, архіву й картотеці платників податків, відділу по обліку податків з нерухомості, місцевому податковому управлінню [, c.31-33].
Таким чином, слід сказати, що в Італії система контролю за сплатою податків є чіткою, зрозумілою та ефективною. На нашу думку, деякі її елементи можна було б запозичити, адаптувавши їх до українських реалій.
Так, враховуючи велику кількість листів, роз’яснень та інших документів Державної податкової адміністрації України, значна кількість яких протирічить один одному, а також законодавству України, було б доцільно ввести систему запитів платників податків з зазначенням жорстко встановлених строків для відповіді. Це значно зменшило б кількість помилок та зловживань.
Висновки
Підводячи підсумки, можна сказати наступне.
Податкові правовідносини Італії мають багатовікові традиції, які починаються із Давнього Рима.
Саме в Давньому Римі було закладено підвалини нинішньої системи оподаткування, зокрема, проведено відмежування прямих податків від непрямих, а також винайдено систему відкупників, яка довгий час заважала розвиткові податкової системи.
Слід зазначити, що в Давньому Римі податки для мешканців різних територій були різними. Так, громадяни сплачували менше податків, ніж не-громадяни, мешканці самого Риму – менше, ніж мешканці провінцій, менш лояльні місцевості обкладалися більшими податками.
Спочатку в самому Римі населення не сплачувало податків у мирний час, обкладаючись ними лише під час воєн. Видатки на управління містом і державою були мінімальними, оскільки вибрані магістрати виконували свої посади безоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Головна стаття видатків - будівництво громадських будівель - звичайно покривалася за рахунок здачі в оренду громадських земель.
Потім, будучи державою-загарбником, Рим обкладав даниною (контрибуціями) завойовані землі, полегшуючи податковий тягар для власного населення. У колоніях уводяться комунальні (місцеві) податки й повинності. Як і в Римі, їхня величина залежала від розміру майна громадян, і визначення суми податків здійснювалося кожні п'ять років.
Однак держава розросталася, тому виникла потреба обкладати податками й громадян Риму. Так, наприклад, в 6 р. н.е. імператор Август увів податок зі спадщини - 5%. Податком зі спадщини обкладалися лише громадяни Рима, але не провінцій. Податок носив цільовий характер. Отримані кошти направлялися для пенсійного забезпечення професійних солдатів. Найближчі їх родичі були від нього звільнені.
Уже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Податки вносилися грішми. Отже, населення було змушено виробляти надлишки продукції, щоб продавати їх. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу поділу праці, урбанізації.
Сучасна система оподаткування Італії багато узяла від давньоримської, з урахуванням, однак, сучасних реалій.
Кількість документів, які регламентують оподаткування в сучасній Італії, є завеликою. Італійці намагаються боротися з цим, вважаючи, що така ситуація має несприятливі наслідки для держави. Так, навіть не кажучи про зловживання, робиться багато помилок особами, які не змогли до кінця розібратися в численних правових нормах. На нашу думку, Україні, яка, на жаль, іде тим самим шляхом, варто замислитись над власним законодавством.
Податкова система Італії включає наступні основні види податків:
1. Національні податки;
2. Обласні податки;
3. Комунальні податки.
До прямих податків в Італії належать податки на прибуток фізичних та юридичних осіб та місцеві прямі податки.
Всі доходи приватних осіб залежно від джерела походження діляться на п'ять категорій, кожна з яких має особливості обчислення. Цими джерелами визнаються:
а) земельна власність, нерухомість і будівлі;
б) капітал;
в) робота за наймом та вільні професії;
г) підприємництво;
д) інші джерела.
Прибутковий податок з юридичних осіб поширюється на всі промислові, комерційні й кредитно-фінансові компанії на території країни, а також на їхні закордонні філії. Під нього підпадають і дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств, але побудовані на участі на паях у капіталі (партнерства, кооперативи й ін.).
Об'єктом обкладання є чистий дохід компанії у вигляді нерозподіленого прибутку. Останній визначається на основі рахунку прибутків і витрат і інших даних бухгалтерського обліку за формулою: валовий дохід компанії мінус витрати виробництва й витрати, необхідні для підтримки процесу комерційної діяльності.
Місцевих прямих податків в Італії існує безліч.
До непрямих податків в Італії відноситься, перш за все, податок на додану вартість. Крім того, до групи податків з ділових операцій відносяться гербовий, реєстраційний, концесійний податки. Серед непрямих податків також слід виділити мита й збори, податок з лото і лотерей, виробничі і комерційні акцизи тощо.
Функції по організації діяльності податкової служби Італії покладені на Департамент податкової політики Міністерства економіки й фінансів. До складу департаменту входять 8 відділів. В 2001 році зі складу міністерства виділені 4 агентства, у т.ч. Агентство податкових надходжень (АПН). Воно управляє й здійснює контроль за діяльністю регіональних (обласних) управлінь і місцевих (провінційних, які, у свою чергу, складаються з муніципальних) інспекцій АПН. Усього в Італії 19 обласних, 2 регіональні управління АПН і 388 місцевих (провінційних, муніципальних) інспекцій АПН. В АПН всіх рівнів працює близько 70 тис. державних службовців.
До проведення контрольних заходів відносно суб'єктів, що займаються шахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), що підпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Податкові системи Італії та України створено за подібними загальними принципами, тому, на нашу думку, доцільно докладно дослідити податкову систему Італії та вичленувати з неї окремі моменти, які можна впровадити в Україні.
Так, враховуючи велику кількість листів, роз’яснень та інших документів Державної податкової адміністрації України, значна кількість яких протирічить один одному, а також законодавству України, було б доцільно ввести систему запитів платників податків з зазначенням жорстко встановлених строків для відповіді.
Перелік використаних джерел
Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.
Иоффе М.Я., Князев В.Г., Пансков В. Г., Черник Д.Г., Попов Б.В. Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для студ. вузов / В.Г. Князев (ред.), Д.Г. Черник (ред.). — 2. изд., перераб. и доп. — М. : Закон и право, 1997. — 191с.
Крисоватий А.І. Податкові системи