Сучасна податкова система розвинутих країн
У деяких державах Євросоюзу використовується диференційований підхід до оподаткування. Зокрема, застосовується нижча ставка податку наприбуток, якщо банк систематично спрямовує прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення власного капіталу, кредитування реального сектору економіки, розвиток діяльності за кордоном.
У Франції, скажімо, на 25% ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії, пов’язаних із професійною підготовкою кадрів; передбачено податковий кредит у розмірі 50% на приріст витрат, пов’язаних із науково-дослідними роботами. Новоствореним компаніям (у тому числі банкам) надаються пільги з оподаткування протягом п’яти років: перші 2 роки податок не сплачується взагалі; третій рік – сплачується з використанням 25% загальної ставки; четвертого року в розрахунок береться 50% ставки; п’ятого – 75%.
На відміну від решти країн – членів ЄС, податковим законодавством Франції передбачено стягнення податку на прибуток за територіальним принципом, який допускає оподаткування прибутку, одержаного тільки від діяльності у певній країні. Інший приклад специфіки оподаткування в частині податку на прибуток становить податкове законодавство Данії. Тут платники податків узагалі не мають пільг у вигляді податкових нарахувань або звільнень.
Специфічність національного податкового регулювання виразно проявляється у сфері соціальних податків і внесків, які банківські установи сплачують на рівні з іншими платниками. Яскравий тому приклад – схема фінансування програм соціального забезпечення, застосовувана у Данії. Відповідно до цієї схеми, внесок на соціальне забезпечення працівник має сплачувати за ставкою 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Соціальні податки для датських працедавців передбачені тільки для тих компаній, котрі працюють у таких сферах, як охорона здоров’я, управління нерухомим майном, гральний бізнес тощо [7, c. 960].
У більшості країн – членів ЄС левова частка соціальних податків нараховується і сплачується саме працедавцями. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату також сплачують вони. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування та програми соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування і які зазвичай зараховуються до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну плату включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер. Так, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату:
загальний податок, який стягуєть ся з суми заробітної плати працівника за прогресивною шкалою від 4.25 до 13.6%;
освітній податок, що стягується за ставкою 0.5% із загального фонду заробітної плати;
податок на фінансування програм підвищення кваліфікації працівників, який стягується за ставками 0.15 або 1.15% із фонду заробітної плати;
податок на житлове будівництво, що стягується за ставкою 0.45% із фонду заробітної плати попереднього податкового періоду.
У Австрії муніципальний податок на заробітну плату стягується за ставкою 3% із загального фонду оплати праці. Крім того, податковим законодавством Австрії передбачено сплату працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4.5% від загального фонду оплати праці. У Швеції податок на заробітну плату має цільовий характер і призначений для соціальної підтримки літніх громадян. Ставка цього податку становить 24.26% від загальної суми заробітної плати.
Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, доходимо таких висновків: для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів [30, 21-25].
2.2 Особливості та проблеми оподаткування бінківУкраїни
Що ж до оподаткування банків в Україні, то слід зазначити: воно здійснюється за вимогами тих же законодавчих актів, що й оподаткування всіх інших юридичних осіб – суб’єктів господарювання. Проте, як зазначалося вище, банки як фінансові посередники в економіці країни здійснюють специфічні операції, пов’язані з перерозподілом фінансових ресурсів із тих секторів економіки, де ці ресурси є тимчасово вільними, у сфери, де відчувається в них потреба. Тобто, діяльність банків суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств. Тому в податковому законодавстві зазвичай прописуються окремі норми щодо оподаткування операцій фінансових установ, насамперед банків. Окрім того, особливості банківської діяльності, яка пов’язана в основному із роботою з коштами клієнтів – фізичних і юридичних осіб, а не з власними коштами, є причиною підвищених ризиків, що також треба враховувати при оподаткуванні.
Зазначимо, що останнім часом перелік операцій банків значно розширився, вони стають дедалі складнішими. Це зумовлено багатьма причинами, зокрема розвитком фінансових ринків, виходом українських банків на зовнішні ринки, збільшенням кількості банків з іноземним капіталом тощо. А тому досвід зарубіжних країн щодо здійснення різних видів операцій, використання різноманітних фінансових інструментів може бути корисним для вітчизняних банкірів. Враховуючи перспективи подальшого розвитку економіки України та просування банків у напрямі зарубіжних ринків, ми маємо забезпечити оптимальну структуру оподаткування.
Вона повинна бути зрозумілою, чіткою,не переобтяженою додатковими інформаційними технологіями, а також не повинна призводити до розбухання інформаційної бази банків. Йдеться про максимальне зближення вимог різних регулюючих органів (та відповідних інформаційних систем) щодо трактування суті й визначення результатів операцій банків, а саме: систем бухгалтерського (фінансового) обліку, банківського нагляду, податкових розрахунків (податкового обліку), управлінського обліку.
Нині кожна із зазначених систем має власні трактування та власні оцінки одних і тих же операцій. Це призводить до невиправданого збільшення обсягів роботи з інформацією, перевантаження баз даних, зростання порушень, зловживань, збільшення адміністративних витрат, ускладнення контролю за діяльністю банків. Якщо не змінити підхід, ситуація буде загострюватися [33, c. 379].
Невідповідність вимог різних регулюючих органів – одна з основних, загальних проблем оподаткування банків. Слід наголосити ще на одній проблемі, а саме: мінливості норм податкового законодавства України.
Постійні зміни податкових вимог, суперечності та неузгодженість у податковому законодавстві потребують постійного моніторингу останнього.
Все це призводить до помилок, спорів між податковими органами та платниками податків, що врешті обертається додатковими витратами, погіршенням репутації банку на ринку та гальмуванням його розвитку. Банківський сектор не повинен мати жодних податкових пільг і переваг. Та водночас умови оподаткування банків мають бути не гіршими, ніж щодо інших юридичних осіб, зокрема фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових фірм, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг).
Важливо вирішити таке питання, як база розрахунку страхових резервів, котрі формуються за рахунок валових витрат: під які конкретно операції. Зважаючи на світові тенденції та використовуючи підходи високо розвинутих країн щодо оцінки фінансових інструментів, необхідно поліпшити наявні методики розрахунку резервів, узявши до уваги такі важливі елементи, як дисконтування (врахування у розрахунках фактору часу), ефективна ставка відсотка заборговими фінансовими інструментами тощо.
Як бачимо, система оподаткування банків вочевидь потребує вдосконаЛення [34, c. 224]. Найефективнішим виходом із ситуації, що склалася, має стати розробка та прийняття у найближчій перспекиві Податкового кодексу України, як комплексного документа [8, c. 216].
2.3 Висновки по розділу
Різна й специфіка національного податкового регулювання не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.
Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів ЄС застосовують однакові види податків.
У сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.
Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку.
Для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів.
3. Сучасна податкова система розвинутих країн
Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України.
В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. В XVI–XVII ст. започатковані перші школи податкової політики камералістів і меркантилістів, а в XVIII ст. були вже створені наукові системи оподаткування в доктринах фізіократів і представників класичної політичної економії. Від положень цих шкіл фінансово-економічної думки генетично походять усі сучасні теорії. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування [2, c.305].
Разом із тим зарубіжну наукову думку, її практичний досвід, не варто сприймати некритично, як істини в останній інстанції, без врахування реальних умов, національних інтересів, особливостей перехідного періоду в Україні. Як і недопустимо нехтувати творчими доробками українських учених, досвідом вітчизняної податкової практики.
3.1 Сучасна податкова система Сполучених Штатів Америки та Канади
Сполучені Штати Америки в усіх можливих вимірах – економічному, політичному, воєнному, науково-технологічному – найбагатша і наймогутніша країна сучасного світу, єдина супердержава. Важливо нагадати, що виникнення американської держави безпосередньо пов’язане з податком.
Неоподатковуваний мінімум (personal and dependency exemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім’ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basic standard deduction) за даними 2002 р. – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (each additional standard deduction) у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).
Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14-ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку.
Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самітні фізичні особи; подружні пари, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств.
Податок на прибуток корпорацій (corporate income tax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8-ми розрядною шкалою оподаткування.
Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42–45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31% (для порівняння приведемо інші ціноутворюючі фактори: вартість нафти – 43%, вартість нафтопереробки – 13%, дистрибуція і маркетинг – 13%). Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.
За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету (близько 20 млрд. дол.).
Інші поступлення складають 2% федеральних доходів (40 млрд. дол.).
Податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.
Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.
Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.
Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою 2 дол. 50 центів із кожної 1000 дол. продажної вартості майна.
Федеральний уряд здійснює виконавчі функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів; управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримки штатів і місцевих органів самоврядування.
Найбільш впливовим федеральним відомством є Міністерство фінансів.
Основний структурний підрозділ мінфіну США СВД – Служба внутрішніх доходів (Internal Revenue Service), декларована місія якої: “забезпечення американських платників податків послугами вищої якості через допомогу в роз’ясненні та виконанні податкових зобов’язань, а також застосування податкових законів належним чином і справедливо по відношенню до всіх”.
Структурно СВД складається з центрального апарату; семи регіональних управлінь; 62 податкових округів; 10 сервісних центрів електронної обробки даних. На початок 2004 р. у системі СВД працювало 99 тис. персоналу.
Фактичні видатки на утримання та функціонування СВД складали в 2004 фінансовому році 10,2 млрд. дол. або 0,5% від суми зібраних податків. Таким коштом СВД забезпечує поступлення доходів до федерального бюджету на рівні 86% потенційної податкоспроможності. 83% податкових зобов’язань сплачуються добровільно і 3% – у примусовому порядку. Тобто, через ухилення від сплати податків СВД не добирає 14% надходжень.
Діяльність СВД, її взаємовідношення з платниками регламентує податковий кодекс.
Функція Служби відносин з громадськістю полягає в розповсюдженні податкової інформації, популяризації діяльності СВД через засоби масової інформації, проведенні прес-конференцій, брифінгів, семінарів тощо, роз’ясненні суспільної значущості податкової роботи.
Податкова система США сама масштабна в світі за величиною фіскальних надходжень. Модернізація податкової служби здійснюється в рамках поетапної адміністративної реформи СВД, розрахованої на 10 років (1998–2008 рр.). Концепція реформи передбачає реалізацію таких цілей: усунення факторів, які перешкоджають справедливому ставленню до всіх платників податків; перехід від традиційного податкового контролю до сервісного обслуговування громадян по типу клієнтів податкової служби на основі презумпції невинності громадян як платників; здійснення структурної реорганізації, до 2005 р. скорочення персоналу з нинішніх 90 тис. до 40 тис.; проведення суцільної професійної перепідготовки персоналу СВД; запровадження найсучасніших комп’ютерних технологій податкових розрахунків та дублюючих систем багатократного безконтактного контролю; посилення внутрішньої безпеки шляхом регулярного контролю за поведінкою персоналу; підвищення ефективності координації СВД з іншими федеральними відомствами – ФБР, Агентством національної безпеки, Управлінням соціального забезпечення, пенсійними і страховими фондами.
Американська держава володіє значною частиною національного багатства. У власності федерального уряду знаходиться 25% території країни, йому належать автомагістралі федерального значення та інші об’єкти економічної інфраструктури. Доля державного сектора у виробництві ВВП складає 13%, у тому числі федерального уряду – 4%. В державному секторі зайняті 20 млн. чоловік, із них у збройних силах – 1,4 млн.
В 2000 р. із ініціативи президента Джорджа Буша розпочата масштабна податкова реформа. Її оголошена мета – поетапне протягом 10 років зменшення податків на загальну суму 1 трлн. 270 млрд. дол. Зокрема, з 2003 р. передбачено скасування оподаткування доходів від біржової спекуляції, (її ведуть приблизно 35 млн. американців), а також податку з дивідендів власників акцій, що скоротить податкові зобов’язання на суму 364 млрд. дол. Ці заходи розраховані на заохочення інвестиційної активності, збільшення споживацького попиту, збільшення кількості робочих міст, вивільнення продуктивних сил у цілому.
Проте, вперше після бюджетних профіцитів 1998–2001 рр. 2001/2002 фінансовий рік закінчений із дефіцитом федерального бюджету в сумі 157 млрд. дол. У 2003/2004 році очікується 400 мільярдний дефіцит федерального бюджету, а в 2004/2005 – 480 млрд. дол., що наближається до критичної величини дефіциту, установленої на рівні 5% ВВП. Фінансовим станом держави серйозно занепокоєна впливова громадська Організація платників податків за здоровий глузд. Повернення дефіцитів американські експерти пояснюють трьома причинами: зниженням податків; економічним спадом; а особливо – ростом воєнних видатків [27, c. 42-54].
Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.
Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін). Дані представлені у таблиці 3.1 (табл3.1)
Таблиця 3.1 – Шкала ставок податку на індивідуальні доходи
| Оподатковуваний дохід, дол. у рік | Ставка податку, %% |
| Від 0 до 28275 | 17 |
| від 28276 до 56549 | 26 |
| від 56550 і вище | 29 |
Акцизне мито тим відрізняється від акцизів, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажі товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом і якістю продукції). Дані по ставкам акцизму пресдтавлені у таблиці 3.2 (табл. 3.2)
Таблиця 3.2 – Ставки акцизного мита
| Дистильований спирт | 10,73 дол. на л |
| Пиво (міцністю не вище 2,5%) | 9,66 дол. на гкл |
| Звичайне пиво | 19,32 дол. на гкл |
| Цигарки | 27,47 дол. на 1000 штук |
| Сигари | 9,19 дол. на 1000 штук |
| Оброблений тютюн | 18,33 дол. на кг |
| Листовий тютюн | 0,97 дол. на кг |
Податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. Отже, за спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Провінція Квебек має схожий із федеральним податок даного виду. Дані у таблиці 3.3 (табл. 3.3)
Таблиця 3.3 – Шкала ставок податку на індивідуальний дохід (провінція Квебек)
| Оподатковуваний дохід, дол. у рік | Ставка податку, %% |
| Не вище 7000 | 16 |
| від 7001 до 14000 | 19 |
| від 14001 до 23000 | 21 |
| від 23001 до 50000 | 23 |
| від 50001 і вище | 24 |
В систему провінційних податків на споживання входять: податок із роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги.
Податок із роздрібних продаж справляють 9 провінцій із 12 у процентах із роздрібної ціни будь-яких товарів у діапазоні ставок від 6 до 12%.
Податок на продукти харчування діє в 7 провінціях за ставками від 7 до 12% роздрібної ціни.
Податок на спиртні напої має форму фіскальної монополії, переданої під юрисдикцію провінцій. Він справляється в 9 провінціях за ставками від 10 до 25% від ціни. Фіскальна монополія означає, що право на реалізацію спиртних напоїв, (крім пива і вина), мають лише державні спеціалізовані магазини.
До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.
Згідно конституції 1867 р. (British North America Act) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції - муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.
Найбільш складна проблема фіскального федералізму – вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. – 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів”.
Отже, фіскальний федералізм у Канаді – складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій
Найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу [25, c. 399-401].
3.2 Сучасна податкова система країн ЄС
В даній курсовій роботі розглядаються податкові системи Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії.
У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.
Прибутковий податок (income tax) – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії.
При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).
У числі пільг знаходяться особисті скидки (personal allowance) одиноким людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання. На відміну від раніше діючого порядку стягування прибуткового податку з подружньої пари як з одного платника (сумарний дохід сім’ї приписувався чоловікові), з 1990 р. запроваджено обов’язкове нарізне (незалежне) оподаткування доходів подружжя. Тобто, під кутом зору податкового законодавства дружина і чоловік у шлюбі не перебувають. При новій системі оподатковуються індивідуальні доходи подружжя, включаючи ті частини, які походять від власності, що знаходиться в спільному володінні. На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.
Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:
Шедула A – доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);
Шедула C – доходи від облігацій державних позик;
Шедула D – доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);
Шедула E – заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;
Шедула F – дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями
Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу (“біля джерела”) за процедурою pay-as-you-earn – “платіть там і тоді, де і коли заробляєте”. Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов’язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.
Корпоративний податок (corporation tax) – податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка – 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., – 19%.
Велика Британія – нафтодобувна країна. Для компаній, які добувають нафту і газ у Північному морі, крім загального податку на корпорації, встановлено спеціальні податки: роялті та податок із доходу від видобутку нафти [10, c.77-79].
Роялті (royalty) – податок, сплачуваний підприємствами, які розробляють мінеральні ресурси, оскільки всі права на них у Великій Британії належать Короні (державі). За своєю економічною природою роялті є формою ренти з експлуатації природних ресурсів. Для нафтовидобувних компаній роялті становить 12,5% від вартості нафти на місці видобутку та 12,5% від вартості нафти, доставленої на сушу, при цьому прибутковість видобутку до уваги не приймається. Для деяких нафтових і газових родовищ роялті скасовані.
Податок з доходу від видобутку нафти (petroleum revenue tax, PRT) – доповнення до роялті, запроваджений у 1975 р. За ставкою 75% PRT оподатковують дохід від видобутку нафти та газу після відрахування виробничих витрат, роялті, податкових знижок. Податкова знижка на інвестиції складає 135% від їх величини; податкова знижка на нафтовидобуток дорівнює сумі витрат на видобуток 10 млн. тонн із нових родовищ. Подібний порядок оподаткування розрахований на стимулювання розвідки та освоєння нових родовищ.
Економічною базою capital gains tax (податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу – податку на капітальний прибуток, коротко – податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем.
Податок на спадщину (inheritance tax) –