Інформаційна система дослідження методів діагностики банкрутства підприємства
1. Заборона на ведення бартерних операцій;
2. Зниження рівня держпідтримки;
3. Перехід на нові, більш глибокі, а отже і більш витратні місця праці.
Реалізація продукції складає 100% виробництва, що є для підприємства гарним фактом, тому що продукція не може довгий час зберігається на складі через небезпеку самозаймання.
Таблиця 3.2 Обсяг росту випуску чистої продукції
| 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |||||||
| Ф | +/- | Ф | +/- | Ф | +/- | Ф | +/- | Ф | +/- | Ф | +/- | |
| Готова продукці | 218163 | 41163 | 287769 | 69606 | 330575 | 42806 | 290190 | - 40385 | 412604 | 122414 | 520387 | 107783 |
На основі статистичної інформації з даних Державного комітету статистики України ми можемо проаналізувати синхронність випуску готової продукції підприємством і динамікові виробництва в цілому по галузі, а також визначити яка частина загального виробництва по галузі було зроблено (добуте) на підприємстві ВАТ «Херсонська ТЕЦ» (таблиця 3.3).
Таблиця 3.3 Питома вага видобутку підприємства в загальному обсязі виробництва продукції галузі
| 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| Виробництво по Україні, млн.т | 57 | 58,6 | 59,5 | 62,8 | 62,4 | 61,7 |
| Виробництво по підприємству | 0,21816 | 0,28776 | 0,33057 | 0,29019 | 0,41260 | 0,5204 |
| Питома вага | 0,38% | 0,49% | 0,56% | 0,46% | 0,66% | 0,84% |
З таблиці можна зробити декілька висновків:
Питома вага випуску підприємства в загальному обсязі виробництва постійно збільшується;
Виробництво в Україні починаючи з 2004 року постійно падає;
2004 рік для підприємства був дуже кризовий.
Оцінка рівня існуючої технології виробництва проводиться в таких аспектах:
а) наявність сучасних передових технологій;
б) використання «ноу-хау» та власних інноваційних розробок;
в) застосування автоматизованих систем управління.
При аналізі витрат на виробництво вивчається ефективність планування собівартості та здійснюється факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерським документів визначається сума витрат у собівартості продукції, які не пов’язані з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не стосуються виробництва продукції. На цій основі розроблюються рекомендації щодо їх подальшого використання, зокрема продажу.
Аналіз витрат та собівартості продукції доцільніше почати з аналізу виконання плану по собівартості. Для здійснення даної мети побудуємо таблицю і занесемо в неї необхідні для аналізу дані зі звіту про собівартість продукції (Додаток А).
Ґрунтуючись на даних приведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки: к більшості випадків спостерігається перевиконання плану собівартості продукції; перевиконання плану по рядку "повна собівартість" знижується рік за роком; деякі пункти перевиконуються в кілька разів , а іноді й у десятки разів, що свідчить або про нераціональне планування, або про зміни в структурі собівартості під впливом зовнішніх факторів. Аналіз собівартості по елементах витрат ми проведемо для 2001 - 2006 року і порівняємо їхній між собою
Побудуємо аналітичну таблицю, у яку занесемо необхідні дані і розраховані показники (таблиця 3.5)
Таблиця 3.4 Аналіз собівартості за елементами витрат
| Елемент | 2001 | 2006 | ||
| витрат | Фактично | Питома вага | Фактично | Питома вага |
| Матеріальні витрати | 42,12 | 40,74% | 35,9 | 36,12% |
| Оплата праці | 21,99 | 21,27% | 24,89 | 25,05% |
| Соціальні заходи | 8,21 | 7,94% | 11,66 | 11,73% |
| Амортизація | 9,01 | 8,71% | 18,46 | 18,58% |
| Інші витрати | 20,16 | 19,50% | 2,12 | 2,13% |
| Виробнича собівартість | 101,49 | 98,16% | 93,03 | 98,16% |
| Позавиробничі витрати | 1,9 | 1,84% | 6,35 | 6,39% |
З огляду на значення таблиці 3.5 можна зробити наступні висновки :
1. Структура собівартості в 2001 і 2006 роках різна;
2. До 2006 року відбулася зміна витрат на матеріали (вони зменшилися);
3. Збільшилося фінансування таких статей к оплата праці, соціальні заходи, амортизації, позавиробничі витрати.
Вище перераховані аналітичні висновки свідчить про поліпшення оплати праці на підприємстві, закупівлю нового високотехнологічного устаткування.
Аналіз основних фондів та амортизаційних виходить з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі найуспішніше.
Слід перевірити правильність проведення та відбиття у звітності таких опера дій, пов’язаних з рухом основних фондів:
індексація основних фондів;
надходження та реалізація;
ліквідація та інші види вибуття;
ремонт та амортизація;
інвентаризація.
Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.
Таблиця 3.5 Розрахунок коефіцієнта зносу основних засобів
| До 1999 року | З 2000 року | |
| Коефіцієнт зносу основних засобів |
|
|
Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан та ступінь зносу основних засобів і розраховується к відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості [8]. Порядок розрахунку коефіцієнта представлений у таблиці 3.6.
Аналізуючи показники праці аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З’ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.
Після проведення аналізу виробничо-господарської діяльності слід провести не менш важливий аналіз фінансового боку роботи підприємства.
Проводячи фінансовий аналіз, слід додержувати певної послідовності дій. На початковому етапі виконуються підготовчі заходи, що забезпечують правильність аналітичних розрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіряється взаємний зв'язок економічних показників і оцінюється ґрунтуючись на даних приведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки :
1. У більшості випадків спостерігається перевиконання плану собівартості продукції;
2. Перевиконання плану по рядку "повна собівартість" знижується рік за роком;
3. Деякі пункти перевиконуються в кілька разів, а іноді й у десятки разів, що свідчить або про нераціональне планування, або про зміни в структурі собівартості під впливом зовнішніх факторів. їх порівнянність (остання може порушуватися через інфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітності та аналітичними групами балансу).
Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:
Баланс підприємства — форма № 1;
Звіт про фінансові результати — форма №2;
Звіт про фінансово-майновий стан — форма № 3;
Розшифровка дебіторсько-кредиторської заборгованості .
При проведенні фінансового аналізу, слід враховувати, що в рамках переходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності наказом Міністерства фінансів України затверджено низку положень (стандартів) бухгалтерського обліку (ПБО), зокрема:
ПБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;
ПБО 2 «Баланс»;
ПБО 3 «Звіт про фінансові результати»;
ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;
ПБО 5 «Звіт про власний капітал».
Порядок складання фінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан підприємства і результати його діяльності, викладається в ПБО 2—5 ( Положення Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 № 391/3684). Впровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок певних показників фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Такий аналіз потрібний для оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.
Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, ми скористалися Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств [5] та Методикою інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств та організацій [6], які затверджено Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств [12] та більш пізня редакція Порядку проведення досудової санації державних підприємств [13], а також Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [7], Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації [8].
Аудит фінансової сфери передбачає:
оцінювання динаміки та структури валюти балансу;
аудит власного капіталу;
аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;
оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;
аудит реальних та фінансових інвестицій;
аналіз дебіторської заборгованості;
аналіз Cash-Flow;
оцінювання ділової активності підприємства.
Оцінювання динаміки та структури валюти балансу проходить з використанням трендового методу аналізу (кожну позицію балансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінга (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). На цій підставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності, що може бути головною причиною його неплатоспроможності.
Аналізуючи окремі статті балансу, доводиться зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відбитих у балансі, може бути значно нижчою за їх балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.
З огляду на функції власного капіталу, його роль к джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких питаннях:
склад і структура джерел власник фінансових ресурсів;
структура сукупного капіталу підприємства;
правильність формування статутного фонду та порядок оцінювання вкладів;
можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;
можливості реструктуризації статутного фонду;
структура та джерела формування додаткового капіталу;
наявність резервних (страхових) фондів;
наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
Проблематика аналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в Україні структура балансу базується на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Через це вона не враховує застосовуваних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових — власного капіталу та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на основі окремих статей балансу, дають викривлену інформацію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники фінансової незалежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими від аналогічних показників провідних зарубіжних підприємств [40].
Згідно з новою системою бухгалтерського обліку структура та склад власного капіталу відобразяться в ПБО 2 «Баланс» та в ПБО 5 «Звіт про власний капітал» (Положення Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстиції України від 21.06.1999 № 391/3684), де міститься важлива для фінансового аналізу інформація про зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового та резервного капіталу, а також про нерозподілений прибуток.
Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємства, звертає увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використанню залучених у такий спосіб фінансових ресурсів.
Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів дальності та інших факторів. Наведені в таблиці 2.6 рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром.
Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприємства, до яких належать:
коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на одну акцію);
рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій);
сума дивідендів на одну акцію.
Розрахунок показників прибутковості акцій розгадається в третьому розділі ПБО 3 «Звіт про фінансові результати» (Положення Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 № 391/3684).
Але у нашому випадку розраховувати ці показники не має сенсу, тому що, по-перше, акції підприємства не обертаються на ринку і к слідство не мають ринкової ціни, а по друге доходів по акціях ВАТ “Херсонська ТЕЦ” ніколи ще не нараховувалися і не сплачувалися
У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості вирішуються такі завдання:
визначаються склад і структура позичкових засобів
розшифровується поточна кредиторська заборгованість;
визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;
вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи:
Найбільш термінові зобов’язання (ПІ) — до них слід віднести кредити та позики, не по гашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк;
Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова заборгованість за відрахуванням найбільш термінових зобов’язань;
Довгострокові пасиви (ПЗ) — довгострокові кредити та позики;
Постійні пасиви (П4) —— власний капітал.
Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.
Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів, банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій., відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів).
У процесі санаційного аудиту за даними статистичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксування дати її виникнення та суми. На підставі цих даних проводиться аналіз по наступним напрямкам:
Виллються статті, сума боргу за якими найбільша (тобто проводиться структурний аналіз);
виявляються найбільші кредитори підприємства;
проводяться заходи з метою реструктуризації боргу або його списанню.
Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашеної в строк заборгованості, порушення строків вишити оплати праці тощо. В аналітичній роботі використовують наступні показники оцінки ліквідності підприємства (таблиця 3.6.).
Таблиця 3.6. Методика розрахунку показників для оціки ліквідності підприємства
| Найменування показника | Формула розрахунку | Оцінка показника | |
| за нормативним значенням | за динамікою | ||
| 1 . Загальний коефіцієнт покриття | Ф. 1 (сума рд. 260-270) : (рд. 620) | >1 | збільшення |
| 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності | Ф. 1 (сума рд. 150-250) : (рд. 620) | >0,5 | збільшення |
| 3. Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності | Ф. 1 (сума рд. 130-150 + 230, 240) : (рд. 620) | >0,5 | збільшення |
| 4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності | Ф. 1 (сума рд. 220-240) : (рд. 620) | >0,2 | збільшення |
| 5 . Частка оборотних активів в загальній сумі активів | Ф. 1 (рд. 260) : (рд. 280) | за планом | за планом |
| 6. Частка виробничих запасів в оборотних активах | Ф. 1 (сума рд. 100-120) : (рд. 260) | >0,5 | збільшення |
Ліквідність суб'єкта господарювання показує його можливість погашати свою заборгованість. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахування здійсненої оцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов’язань. Ліквідність визначається мірою покриття зобов’язань підприємства його активами, строк для перетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов’язань. В залежності від ступеню ліквідності, активи підприємства класифікуються за на ступними групами (табл. 3.7.).
Таблиця 3.7. Класифікація активів підприємства за ліквідністю
| Активи | Характеристика майна | ||
| види | умовне позначення | сума рядків балансу | |
| Високоліквідні | А1 | ф1.Сума стр. 220-240 | Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення |
| Швидколіквідні | А2 | ф1.Сума стр. 130-210 | Готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, ка буде погашена згідно умов договорів |
| Повільноліквідні | а3 | ф1.Сума стр. 100-120, 250, 270 | Сировина і матеріали, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув |
| Важколіквідні | А4 |
ф1. Стр. 80 |
Основні засоби, обладнання та незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи |
Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та рахунках у банку, тому що вони у будь-кий час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, тому що по таких коштах немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за ступенем ліквідності слід вважати товари, готову продукцію і виробничі запаси, які можна продати або використати на бартер в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, к правило, не передбачають ліквідовувати, а за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності.
Для визначення ліквідності балансу необхідно зіставити підсумки приведених груп по активі і пасивові. Баланс вважається абсолютно ліквідним , якщо дотримуються наступні нерівності:
А1 > З1, А2 > З2, А3 > З3, А4 < З4 (2.1)
Якщо виконують перші три нерівності в цій системі, то це волоче і виконання четвертої нерівності. Тому важливо зіставити підсумки перших трьох груп по активі і пасивові. Іншими словами, при розрахунку оцінки ліквідності балансу в розрахунок приймаються оборотні активи підприємства і притягнуті джерела фінансування.
У випадку якщо одне або кілька нерівностей системи мають протилежний знак від зафіксованого в оптимальному варіанті, ліквідність балансу в більшому або меншому ступені відрізняється від абсолютної. При цьому теоретично недолік засобів по одній групі активів компенсується їхнім надлишком по іншій групі у вартісній оцінці, у реальній же ситуації менш ліквідні активи не можуть замістити в повному ступені більш ліквідні .
Зіставлення підсумків першої групи по активі і пасивові, тобто А1 і З1, відбиває співвідношення поточних платежів і надходжень. Порівняння другої групи по активі і пасивові (А2 і З2) показує тенденцію збільшення або зменшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому. Зіставлення підсумків по активі і пасивові для третьої і четвертої груп відбиває співвідношення платежів і надходжень у відносно віддаленому майбутньому.
Таблиця 3.8.
| показник | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| А1 | 0 | 0 | 1 | 19 | 54 | 448 | 366 |
| А2 | 1835 | 631 | 1531 | 1645 | 599 | 4323 | 9825 |
| А3 | 2515 | 2187 | 2149 | 2582 | 7406 | 5067 | 5877 |
| А4 | 95903 | 93158 | 91695 | 90822 | 101285 | 110301 | 102248 |
Показники активів за ліквідністю
Загальне значення нерівності можна представити у вигляді наступного рівняння:
А1 < З1, А2 < З2, А3 > З3, А4 > З4 (3.1)
Таким чином, виходячи з рівняння 3.1 можна зробити висновок, про те, що фінансова ліквідність даного підприємства вкрай мала і вимагає втручання в її структуру з наступними змінами в ній. На підприємстві спостерігається не оптимальне співвідношення поточних надходжень і платежів (А1 < З1), а нерівність (А2 > З2) показує відсутність тенденції до збільшення поточної ліквідності в недалекому майбутньому.
Аналіз, проведений за запропонованою схемою, є наближеним. Більш детальним буде аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Крім того, такий підхід до аналізу ліквідності на практиці використовується набагато частіше.
В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов’язань, розраховують три рівні платоспроможності.
Таблиця 3.9. Показники пасивів за ліквідністю
| показник | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| З1 | 2442 | 5138 | 9340 | 15370 | 31089 | 43467 | 41397 |
| З2 | 13424 | 17383 | 16830 | 13741 | 24604 | 23105 | 30681 |
| З3 | 0 | 0 | 4000 | 6749 | 2372 | 1915 | 246 |
| З4 | 84387 | 73455 | 65206 | 59208 | 51279 | 51652 | 45992 |
Результати розрахунків можна звести в єдину таблицю (таблиця 3.10)
Таблиця 3.10. Зведений аналіз активів та пасивів за ліквідністю
| 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | |
| А1 та З1 | А1<З1 | А1<З1 | А1<З1 | А1<З1 | А1<З1 | А1<З1 | А1<З1 |
| А2 та З2 | А2<З2 | А2<З2 | А2<З2 | А2<З2 | А2<З2 | А2<З2 | А2<З2 |
| А3 та З3 | А3>З3 | А3>З3 | А2<З3 | А3>З3 | А3>З3 | А3>З3 | А3>З3 |
| А4 та З4 | А4>З4 | А4>З4 | А4>З4 | А4>З4 | А4>З4 | А4>З4 | А4>З4 |
Загальний коефіцієнт покриття є важливим показником платоспроможності. Він визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Критичне значення коефіцієнта покриття = 1. При коефіцієнті покриття < 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення коефіцієнта покриття у межах 1-1,5 свідчить про те, що підприємство може своєчасно ліквідувати борги.
Якщо на покриття зобов’язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частині грошових коштів і коштів в розрахунках, можна одержати коефіцієнт швидкої ліквідності. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму поточних зобов’язань підприємства. Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.
Наймобільнішою частиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежу й розрахунків негайно, тому відношення їх до поточних зобов’язань підприємства називають коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє його значення згідно з визначеними нормативами — понад 0,2.
Оцінку ліквідності підприємства можливо здійснити за наявністю незалежних засобів платежу. Якщо можливість використання для погашення поточних зобов’язань виробничих запасів залежить від здійснення процесу виготовлення продукції, а дебіторської заборгованості — від повернення її боржниками, то використання таких активів, к готова продукція, товари та грошові кошти не залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. Ці активи завжди готові для оплати зобов’язань.
Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої вага оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного і постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби і виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.
Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в поточних активах визначається к відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в майні оборотного капіталу.
Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 3.11.
Таблиця 3.11. Показники ліквідності підприємства
| Показники | Періоди (роки) | ||||||
| 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | |
| 1 . Загальний коефіцієнт покриття (платоспроможності) | 0,28 | 0,13 | 0,14 | 0,15 | 0,14 | 0,15 | 0,28 |
| 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності | 0,22 | 0,06 | 0,08 | 0,10 | 0,08 | 0,11 | 0,22 |
| 3. Коефіцієнт незалежної (забезпеченої) ліквідності | 0,005 | 0,002 | 0,001 | 0,002 | 0,001 | 0,007 | 0,005 |
| 4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,0000 | 0,0000 | 0,0004 | 0,0065 | 0,0097 | 0,0682 | 0,0000 |
| 5. Частка оборотних активів в загальній сумі активів | 0,04 | 0,03 | 0,04 | 0,04 | 0,07 | 0,08 | 0,04 |
| 6. Частка виробничих запасів в оборотних активах | 0,19 | 0,48 | 0,39 | 0,28 | 0,42 | 0,25 | 0,19 |
Проаналізувавши данні таблиці 3.11 та зрівнявши їх з нормативними значеннями коефіцієнті можна зробити висновок, що жоден з коефіцієнтів не відповідає нормам. Більш того всі значення коефіцієнті в менше нормативних значень у рази, десятки раз, а іноді і сотні раз! Тому аналіз коефіцієнтів більш ефективно проводити в динаміці.
Оскільки в 2004 році значення коефіцієнтів були далекі від нормативних, а динаміку більшості з коефіцієнтів не була націлена на зростання значень, тому взагалі динаміку коефіцієнтів можна вважати к негативну.
У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифровка дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість».
Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу).
Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначаться к різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:
Виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);
На підставі класифікації дебіторської заборгованості.
У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.
3.4 Діагностика банкрутства підприємства на основі даних предметної області
Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:
1) виручка від реалізації основної продукції;
2) надходження у вигляді інших операційних доходів;
3) доходи від інвестиційної діяльності;
4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
5) кошти, залучені на умовах позики;
6) державні дотації та субсидії.
До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника (у нашому випадку – держави). Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.
Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.
Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.
Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:
1. Обсягу реалізованої продукції;
2. Ціни одиниці такої продукції.
Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних дляя всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань.
1. Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?
2. Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має намір досягти?
3. Якою частиною ринку необхідно заволодіти?
Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької філософії суб'єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність — на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.
Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.
Так на перших погляд все зрозуміло – треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Але підвищення цін на продукцію це дуже складна річ, тому що ціни у цій галузі промисловості підпорядковані державі. Галузь взагалі є стратегічною галуззю у нашій країні. Тому держава жорстко контролює ціноутворення у цій галузі виробництва. Але водночас держава не в повній міри компенсує зниження ціни, що й привело до глибокої фінансової кризи. Тому виникає потреба звернутися до інших методів підвищення вхідних грошових потоків. Одним з таких методів є реструктуризація активів підприємства.
Ця група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:
1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані резерви мобілізуються такими заходами:
реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
Індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується статті «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).
2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Але ще не розроблена нормативна база щоб дати можливість зробити це реально.
Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство.
Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта основних фондів.
3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.
4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків. При цьому широко використовується так званий АВС-аналіз.
Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.
5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів соціального призначення. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для погашення заборгованості або розширення виробництва. Зауважимо, що в разі продажу основних фондів (деталей, агрегатів, демонтованого обладнання) такі операції підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%. Згідно