Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Аналіз досвіду організації фінансового менеджменту на підприємстві

Аналіз досвіду організації фінансового менеджменту на підприємстві

чергу будуть задоволені претензії по позовах вказаних вище кредиторів. [12]

2. Конфіденційність. Кінцевий одержувач прибутку в безподатковій юрисдикції (перш за все, це стосується податкових гаваней і офшорних фінансових центрів) невідомий ні властям, ні широкій публіці. Інформація про це охороняється строгими законами офшорних юрисдикції про конфіденційність і банківську таємницю, які в окремих випадках передбачають навіть тюремне ув’язнення за розголошування відомостей, складових банківську або комерційну таємницю. До цього треба додати, що в багатьох країнах — офшорних юрисдикціях (Багами, Каймани, Швейцарія і так далі) ухилення від сплати податків в іншій країні не вважається злочином. Крім того, дотримання секретності гарантується використанням інституту так званих номінальних власників, при необхідності використовуються схеми з номінальними власниками другого і третього порядків. Все це приводить до того щоб встановити, кому належить компанія або хто є кінцевим одержувачем доходу, неможливо навіть в ході судового розгляду і розслідування кримінальної справи.

3. Диверсифікація ризиків. У цій ситуації отриманий прибуток акумулюється на рахівницях надійних, всесвітньо відомих банків або інвестується до різних фондів, розпорошених по всьому світу. Для захисту своїх інтересів різні країни використовують не лише економічні заходи. Багато країн приділяють велику увагу роз'яснювальної роботі і не лише по створенню в населення негативного відношення до офшорного бізнесу, але і по формуванню неприйняття обману держави шляхом несплати податків навіть в тих випадках, коли це роблять видатні спортсмени або діячі мистецтва як, наприклад, Лучано Паваротті. Треба відзначити успішність даної роботи, в результаті якої в розвинених країнах для серйозних компаній і бізнесменів вже став ознакою поганого тону висновок контрактів з офшорними компаніями. Крім того, в багатьох країнах у тому числі і тих, які гордяться своїми демократичними традиціями, активно використовуються заборонні заходи, а податкові і пов'язані з ними злочини відносяться до розряду тяжких, оскільки підривають засади держави. Можна також відзначити і ту обставину, що робота американських податкових органів направлена на створення зацікавленості в добровільному зборі і наданні фінансовій інформації уряду. При цьому головним спонукальним мотивом виступає загроза кримінального покарання, оскільки «90% всіх справ по несплаті податків закінчується судимістю». Природно, що добитися таких результатів без кримінального законодавства, що детально пропрацювало, і передових технологій розслідування фінансових злочинів просто неможливо. Для створення офшорних компаній використовуються все наявні на сьогодні організаційно-правові форми, особливості яких, у свою чергу, визначаються правовою системою, що існує в юрисдикції, які можна розділити на наступних три основних вигляду: острівна правова система, американська правова система, континентальна правова система (застосовується в Україні). Досить поширена така організаційно-правова форма офшорної діяльності, як партнерство або товариство, проте їх діяльність повинна вестися за межами материнської юрисдикції, там же повинні розташовуватися і джерела їх доходу. Ці форми володіють великою гнучкістю і функціональністю, в чому практично не поступаються LLC, проте викликають набагато більше довіри з боку властей і ділових партнерів. Як сфера застосування офшорних партнерств можна вказати фінансово-інвестиційну діяльність, захист активів, трастові операції, колективну форму ведення бізнесу лікарок, юристів, консультантів і так далі Як і в звичайному бізнесі, компанії (корпорації) і акціонерні суспільства отримали в офшорному бізнесі що пригнічує, в порівнянні з партнерствами, поширення. Проте все більший інтерес і поширення отримують гібридні форми такі як компанії з обмеженою відповідальністю (LLC), які поєднують в собі переваги як партнерств, так і акціонерних суспільств, оскільки передбачають обмежену відповідальність для учасників і простоту реєстрації, а також властивий партнерству принцип оподаткування, згідно з яким доходи LLC оподатковуються лише один раз, — як доходи її засновників. На власників LLC, яких ще називають членами (members), не накладаються жодних обмежень.

Зараз існує два напрями використання офшорного бізнесу: в цілях оптимізації діяльності юридичних осіб і в особистих цілях фізичної особи (групи осіб). У першому випадку офшорний бізнес допомагає понизити собівартість продукції і зробити її більш конкурентоздатною, в другому випадку офшорний бізнес допомагає вирішити фінансові проблеми певної особи (групи осіб). При цьому, враховуючи, що у зв'язку з діяльністю транснаціональних компаній в даний час близько 40% світового потоку товарів і послуг носить внутріфірмовий характер, слід констатувати, що офшорний бізнес має солідний економічний фундамент. При цьому офшорна компанія може бути інструментом податкового планерування, використовуватися як фінансовий канал переміщення і «репатріації грошових коштів, захист активів, управління ризиками і підвищення надійності вкладення засобів. [12]

Широкого поширення в податковому офшорному бізнесі набули холдингові компанії, офшорні страхові компанії (перестраховочниє компанії, і компанії, що здійснюють внутріфірмове страхування (кептівниє страхові компанії)), провідні компанії (conduit company), які використовуються як канал руху капіталів. Основним елементом захисту активів є траст або обмежене партнерство, в основі яких лежить інститут довірчої власності. Окремим аспектом офшорного бізнесу є використання офшорних юрисдикцій для персональних потреб приватних осіб. Також важливою сферою вживання офшорного бізнесу є офшорний банкинг, інструментами якого є не лише офшорні банки, але і фінансові корпорації, що здійснюють деякі схожі банкам функції. Проведений аналіз показує, що в різних країнах існують ділові кола, зацікавлені у використанні офшорного бізнесу в особистих цілях, а значить, і в існуванні офшорних зон, які ці можливості надають. Природно, що в країнах, громадяни яких залучені в офшорний бізнес має бути високий рівень життя або в суспільстві мають бути присутніми окремі високодоходні, нехай навіть і нечисленні, але впливові категорії людей, як цей має місце в сучасній Україні.

Проте, видно, головну зацікавленість в офшорних можливостях мають ті, хто використовує їх як ефективний засіб фінансового і податкового планерування свого бізнесу. І що дуже важливе, в порівнянні з перерахованими вище діловими колами ця соціальна категорія найбільш організована, має в своєму розпорядженні колосальні фінансові кошти, чітко усвідомлює свої стратегічні і тактичні цілі, а також може надавати і робить вплив на внутрішню і зовнішню політику держави шляхом лобіювання своїх інтересів на різних рівнях влади, що також можна спостерігати в Україні. В той же час, слід зазначити, що інтерес і прихильність до офшорного бізнесу одних врівноважується негативним відношенням до даного економічного явища з боку інших. Зокрема, податкові і правоохоронні органи, що стоять на варті національних інтересів Україні і що перешкоджають безконтрольному відтоку капіталів, інститути, направлені на досягнення в суспільстві соціальної справедливості, а також певні ділові кола, що мають в особі офшорного бізнесу конкурента, надають істотну протидію подальшому його розвитку. Це протиріччя і є пружиною, що розкручує спіраль офшорного бізнесу. («Форми руху матерії розрізняються по специфічних особливостях організації матеріально-речового субстрата, основу якої складає внутрішнє протиріччя».) Проведений аналіз світової практики показує, що більший економічний ефект досягається при налагодженій співпраці економічно розвиненої країни і офшорної юрисдикції, що є країною-сателітом або колишньою колонією. Це особливо наочно видно на прикладі Франції і Монако, Італії і Кампіоне, а також Великобританії і її колоніальних володінь, залежних територій і країн, що входять в Британську Співдружність Націй, — Гернси і Джерси,, Багамських, Бермудських і Британських Віргінських островів Кайманових. Володіючи другим в світі за величиною фінансовим центром — Лондоном, а також протекторатом над засобами у вищеперелічених офшорах, Великобританія придбала практично необмежений доступ до світових фінансових ресурсів.


2.2 Закордонний досвід у сфері управління колективними інвестиціями


В останнє десятиліття за кордоном отримав активний розвиток інститут колективних інвестицій. США зі своїми високими економічними показниками "попереду планети всій". Сьогодні майже третину американців мають рахунку в різних небанківських кредитно-фінансових структурах, а вартість активів американських взаємних фондів з 1980 року збільшилася в 100 разів і майже уп'ятеро перевершує державний бюджет Сполучених Штатів. Про причини настільки бурхливого зростання і йтиме мова. Один з найперших відкритих фондів з'явився у Великобританії в 1860-х роках і називався "Форін енд Колоніал Траст" (Foreign and Colonial Trust). Його засновницькі документи пропонували інвесторові із скромними можливостями ті ж переваги, які може отримати крупний власник капіталу і які забезпечуються шляхом розподілу інвестицій між цілим набором різних інструментів. Цей фонд існує і понині, поряд з іншими фондами, створеними тією ж компанією в подальші десятиліття. І, хоча основні характеристики послуг інвестиційних фондів не змінилися з того часу, масштаби бізнесу зазнали серйозні зміни: до кінця 1998 року до відкритих взаємних фондів по всьому світу було вкладено більше 8,5 трильйонів доларів.

До другої світової війни серед фінансових інститутів всіх країн домінувала банківська система. У післявоєнні роки на національних ринках позикових капіталів економічно розвинених країн важливу роль стали виконувати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути які зайняли значне місце в накопиченні і мобілізації грошового капіталу.

Як відомо, колективні інвестиційні фонди - загальна назва ряду фінансових інститутів: вони по-різному називаються в їх рідних країнах - пайові інвестиційні фонди в Україні; взаємні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії, позиково-ощадні асоціації в США і Канаді; будівельні суспільства в Англії. Природно, вони мають всілякі правові форми і структурну організацію, проте їх функції і операції має більше загального, ніж різного. Інвестиційні фонди пропонують скорочення інвестиційного ризику і витрат в порівнянні з ризиком і витратами прямих вкладень в коштовні папери. На додаток до цього, вони найбільш ефективні з точки зору оподаткування. Це - ті переваги, які можна виміряти. Крім того, інвестиційні фонди дають і інші переваги, такі як: зручність, професійне інвестиційне управління і (як правило) скорочення роботи інвестора по веденню його персональній звітності і наданню інформації податковим органам (в порівнянні з інвестуванням безпосередньо в коштовні папери). Таке зниження ризику і витрат, поряд з професійним управлінням і зручністю є запорукою успіху інвестиційних фондів у всьому світі. Місцеві чинники, такі як економічна культура, оподаткування, регулювання і часовий період розвитку фондових ринків, надають унікальну форму еволюції інвестиційних фондів в кожній конкретній країні. Більшість інвестиційних фондів інвестують зібрані капітали виключно в інструменти грошового ринку, облігації і акції. Не можна не згадати і про порівняльний ризик вкладень в банківські депозити. Здатність інвестиційного фонду запропонувати приватним інвесторам менш ризиковані, в порівнянні з банківськими депозитами, інвестиції, залежить від характеру банківської системи і міри, в якій закон захищає клієнтів банків в разі банківського краху. Інвестиційні фонди можуть також процвітати в тих країнах, де встановлені обмеження на процентні ставки по особових банківських рахунках. Інвестиційні фонди можуть дати приватним інвесторам доступ до вищих процентних ставок, що існують на "оптових" фінансових ринках (як це вже траплялося в США і Франції). Зниження ризику, що забезпечується інвестиційними фондами, має найбільше значення в разі вкладення засобів в облігації не самого високого рівня надійності. Ще важливішим ця якість є по відношенню до інвестицій в акції. Перевага інвестиційних фондів, пов'язана із зниженою затратністю, також максимально виявляється по відношенню до інвестицій в акції. У цій сфері вартість здійснення операцій вища, ніж вартість операцій з облігаціями. Крім того, професійно підібраний і керований портфель акцій може забезпечити більший дохід, чим це було б можливо при управлінні портфелем облігацій. У довгостроковому плані можна чекати, що фонди акцій складуть найбільш багаточисельну групу інвестиційних фондів. [6]

Проте приватні інвестори виходять зі своїх власних переваг з приводу присутності в портфелі грошових депозитів, облігацій і акцій. Саме інвестиційні переваги приводять до того, що в більшості країн Європейського союзу велика частина активів припадає на частку інвестиційних фондів, що інвестують в облігації. З тієї ж причини у Великобританії вартість активів фондів акцій перевищує вартість активів фондів, що вкладають засоби в облігації. Переваги інвестиційних фондів по порівнянню з прямим інвестуванням найбільш явни у випадку, якщо засоби інвестуються на зарубіжних ринках, що люди роблять все частіше і частіше в цілях диверсифікації ризиків. Небагато приватних інвесторів можуть ефективно провести аналіз зарубіжних ринків. Крім того, мало хто захоче звалити на себе працю, пов'язану з прогнозуванням курсів обміну валют і іншими складнощами інвестицій за кордоном. Це, зокрема, відноситься до інвестицій в ринки, що розвиваються, де інформація про компанії може бути недостатньою і де єдиним способом її здобуття можуть виявитися особисті зустрічі з керівниками компаній. Цим і обумовлювався недавній стрімкий розвиток інвестиційних фондів, що вкладають засоби в зарубіжні ринки. Зрештою інститут колективних інвестицій в розвинених країнах істотно потіснив банки в акумуляції заощаджень населення і став важливими постачальниками позикового капіталу. На перший погляд, це парадоксальна ситуація. Можна передбачити, що у міру того, як інвестори в розвинених економіках набувають досвіду, вони прагнутимуть інвестувати велику частину коштів в конкретні коштовні папери на власний вибір - особливо, зважаючи на посилення нагляду за функціонуванням фінансових ринків. Таким чином, встає довгожданий і сповна закономірний питання: чому приватні інвестори в країнах з розвиненим ринком віддають перевагу інвестиційним фондам над безпосередньою покупкою коштовних паперів? Відповідь потрібно шукати в чинниках, що роблять колективні фонди привабливими для інвестицій: чинниках ризику, економічності, професійного управління і регулювання. Особливо відзначимо, що таке ж значення ці чинники мають для ринків, що розвиваються, і, звичайно, для Україні, де на руках в населення знаходяться мільярди доларів.

Причини бурхливого зростання інвестиційних фондів Розвиток сучасної теорії портфельних інвестицій (Modern Portfolio Theory - МРТ) в останні тридцять років дав ясніше уявлення про природу ризику і доходу. Математичні викладення можуть бути недоступні для розуміння багатьох приватних інвесторів, але загальні висновки МРТ досить прості. Два основні положення, що стосуються інвестиційних фондів, такі: Кожен коштовний папір несе властивий їй специфічний ризик, пов'язаний з діяльністю, положенням на ринку, якістю менеджменту її емітента. Цей ризик не пов'язаний безпосередньо із станом ринку, але поряд з системним ризиком, властивим всьому ринку в цілому, є частиною загального ризику інвестицій в цінні папери.

Лише новоспечений інвестор наївно вважає, що, знайшовши відповідні високоризиковані папери, він зможе з упевненістю забезпечити собі високі доходи. Взагалі кажучи, насправді, у інвестора з невеликим портфелем ризикованих коштовних паперів ризик на одиницю доходу вищий, ніж у інвестора, чий портфель більший. У країнах з розвиненим ринком досвід інвесторів, що втратили ілюзії відносно інвестицій з великим ризиком і великими доходами, ймовірно, сприяє збільшенню вкладень в інвестиційні фонди які завдяки диверсифікації (вкладенню у велике число різних коштовних паперів) істотно знижують або зводять нанівець специфічні ризики інвестицій в коштовні папери. Ризик, пов'язаний з володінням коштовними паперами, залежить від числа цих коштовних паперів. Найвищий рівень ризику, пов'язаний з володінням портфелем, що складається з коштовних паперів одного випуску, знижується досить значно, якщо збільшити число різних видів коштовних паперів в портфелі до двадцяти п'яти. З точки зору приватного інвестора диверсифікація дуже важлива. За неї варто платити, оскільки вона зменшує ризик.

Другим важливим чинником, що залучає інвесторів до інвестиційних фондів, є витрати. Конкретні умови на різних ринках можуть бути різними, але в середньому дрібний інвестор вимушений нести великі витрати при покупці і продажі портфеля конкретних коштовних паперів, чим при продажі і покупці акцій або паїв інвестиційних фондів. Причина тут в тому, що історично витрати по здійсненню операцій на більшості ринків прив'язані до розміру операції. Питомі витрати дрібного інвестора на здійснення операцій з коштовними паперами, як правило, на п'ять - десять відсотків вище, ніж витрати інституційних інвесторів, що здійснюють крупні операції. Чинник витрат з точки зору індивідуального інвестора стає значимішим під впливом чинника ризику. Для того, щоб зменшити ризик, необхідно диверсифікувати інвестиції. Чим більше диверсифікація, тим вище вартість здійснення операцій, і тим більша відносна перевага інвестиційних фондів. Еволюція розвинених ринків включала стадію (що в деяких випадках продовжується і понині), на якій недостатнє розкриття інформації давало володарям інсайдерськой інформації певну перевагу. У міру того, як система регулювання усувала (повністю або частково) цей дисбаланс, володіння доступною інформацією і її аналіз ставали ключем до вибору інвестицій і управління ними. Інвестиційні фонди забезпечують професійне управління про поважно навіть для розвинених ринків, де інформація широко доступна і де існує відлагоджена система регулювання. Це тим більше поважно для останніх країн. Успіх інвестиційних фондів в багатьох розвинених країнах залежить, головним чином, від законодавства і регулювання, які застосовуються послідовно і справедливо. Люди мають бути упевнені в тому, що їх гроші захищені від шахрайства, крадіжки і інших порушень, а також в тому, що, якщо подібне станеться, є надійні способи компенсації потерпілим. За відсутності такої упевненості приватні інвестори просто не стануть брати участь у фондах. Щоб досягти такого надзвичайно високого рівня, розвиненим ринкам було потрібно багато десятиліть. [1]

Регулювання інвестиційних фондів почало набувати конкретної форми в США і Європі лише в 1930-х роках, коли історія існування фондів налічувала вже сімдесят або більше років. Навіть в наші дні продовжують змінюватися положення податкового законодавства, нагляду і регулювання інвестиційних фондів, що, зокрема, пов'язано з появою нових фінансових інструментів. Життєво поважно зрозуміти, що у відсутність надійної системи регулювання інвестор не випробовуватиме довіри до інвестиційних фондів, яка є заставою довгострокового розвитку цієї ефективної і прибуткової галузі. Регулювання може не здаватися практикам ринку необхідним; проте, якщо таке характеризується високими стандартами, не накладає нераціональних зобов'язань, застосовується справедливо і послідовно, то воно має значні плюси для практиків: Регулювання протидіє появі у потенційних інвесторів нереалістичних чекань, оскільки вимагає належного і повного розкриття інформації про ризики. Регулювання створює бар'єри для "входу" в бізнес, які покликані понизити вірогідність появи ганебних або таких, що дискредитували себе гравців, що завдають збитку всьому ринку. Регулювання встановлює чіткі правила, роблячи конкурентну боротьбу більш передбаченою і менш дорогою. Регулювання "судить гру": карає провину і запобігає їх повторенню. Можна було б сказати, що країнам, що розвиваються, легко створити систему регулювання, оскільки у них немає потужного фінансового сектора і, відповідно, інших законів, з якими система регулювання інвестиційних фондів повинна співіснувати, що само по собі є проблемою в розвинених країнах. Ринки, що розвиваються у багатьох випадках, є "білим аркушем" і можуть створити скоординовану систему без тривалих і складних "підгонок", часто необхідних на розвинених ринках. Більш того, країни, що створюють нові системи регулювання, можуть скоротити процес, який зайняв багато десятиліть в розвинених країнах, просто вивчаючи досвід останніх. Спочатку інвестиційні фонди були найменшими з трьох груп інституційних інвесторів в розвинених країнах. Вони були значно менше, чим страхові і пенсійні фонди. Але цілий набір чинників стимулював збільшення долі інвестиційних фондів на ринку. Ймовірно, найбільш важливими чинниками є простота стосунків між інвесторами і інвестиційними фондами (в порівнянні із страховими і пенсійними фондами, що встановлюють контрактні стосунки зі своїми учасниками), порівняно невисокі витрати і збори, зручність і простота доступу і ефективне регулювання, бездоганний імідж інвестиційних фондів в очах громадськості. Глобалізація світових ринків також істотно позначилася на інвестиційних фондах. Хоча велика частина активів, що знаходиться під управлінням в кожній країні, все ще доводиться на фонди, що інвестують в депозити, облігації або акції на вітчизняному ринку, темпи зростання вартості іноземних активів, що знаходяться під управлінням фондів, вище, ніж темпи зростання фондів, що інвестують у вітчизняні активи. Вже почалася міжнародна консолідація інвестиційних фондів, що управляють, в гігантські фірми, кожна з яких управляє активами на суму понад 100 мільярдів доларів. Що стосується країн з економікою, що розвивається, то в них інвестиційні фонди визнаються засобом мобілізації заощаджень. У більшості країн масова приватизація державних підприємств за допомогою ваучерів, які могли бути обмінені на акції (паї або долі) в приватизаційних фондах, в короткі терміни створила значні по розмірах пули активів. Хоча розвиток приватизаційних фондів був зовсім не безперешкодним - часто вони формувалися за спеціальними законами які не дозволяли їм стати належним чином функціонуючими інвестиційними фондами - все ж вони дали людям в цих країнах деяке уявлення про колективні інвестиції. Зрозуміло, що розвиток таких фондів неминуче повинен відрізнятися від подібного процесу в розвинених країнах, де справжня експансія інвестиційних фондів слідувала за становленням фондових ринків, підтримуваних великим числом приватних інвесторів; проте в економіках, що розвиваються, інвестиційні фонди грають істотну самостійну роль у формуванні самих ринків. Досить часто їх фінансова інфраструктура (кастодіальниє послуги, реєстрація прав власності, система платежів) відсутня або недостатньо розвинена. Можуть бути відсутніми необхідні законодавчі акти, або ж відповідне законодавство може бути суперечливим, неповним або застосовуватися від випадку до випадку і не до всіх в рівній мірі. До певної міри це є наслідком структури таких ринків. Зазвичай тут не вистачає елементу довгострокових ощадних інститутів (компаній по страхуванню життя і пенсійних фондів), припливи грошових коштів яких підтримують фінансові ринки розвинених країн. Тут також немає багаточисельного спроможного середнього класу, здатного набувати фінансових активів (цей клас лише-лише зароджується). У розвинених країнах велику роль в становленні ринків грало передаване по спадку багатство; у нинішніх же економіках, що розвиваються, чинник спадку має мале значення.

Поява прошарку людей з великими доходами і незначними пізнаннями в області інвестицій, що усвідомлюють необхідність робити заощадження у відсутність державної пенсійної системи, надає інвестиційним схемам ідеальний грунт для розвитку. Проте культурні чинники можуть бути настільки ж важливі, як і гроші. Середній клас може охоче купувати акції приватних підприємств, як, наприклад, в Гонконзі або, навпаки, не квапитися вступати в таку ризикову область, як інвестиції. Створення добре регульованих інвестиційних фондів грає, таким чином, важливу роль в мобілізації заощаджень. Як вже було сказано, в основі діяльності різних типів інвестиційних фондів, що відповідає різним вимогам регулювання, лежить ряд загальних принципів. Простота, низькі витрати і легкість здійснення операцій, пропоновані інвестиційними фондами залучають приватних інвесторів, що бажають інвестувати крупні суми або робити регулярні внески з постійних доходів. Там, де ефективне регулювання забезпечує основу для суспільної довіри, інвестиційні фонди можуть залучати значну долю заощаджень населення в цілому. У розвинених країнах інвестиційні фонди грають все зростаючу роль в пенсійному забезпеченні, оскільки уряд прагне перекласти зобов'язання по виплаті пенсій на приватний сектор. Подібна тенденція виявляйся і в країнах з ринком, що розвивається. Загальною межею економік, що розвиваються, є те, що їх потреба в капітальних інвестиціях перевищує об'єми накопичень, що є у них. Іноземні інвестиції - прямі і портфельні - можуть допомогти заповнити цей пролом. У період, коли приплив іноземного капіталу рясний, уряд може вважати, що управління потоками заощаджень усередині країни не є безумовно необхідним. [12]

Але коли виникають труднощі з припливом іноземного капіталу і ціна капіталу зростає, то з'являється стимул-реакція ефективно направляти накопичення населення у продуктивні інвестиції. Недавній досвід показав, що іноземні портфельні інвестиції в ринки, що розвиваються, характеризуються низькою ліквідністю, можуть бути зв'язані з певними проблемами. Це пов'язано з сильними ціновими коливаннями портфельних інвестицій. Як тільки міжнародні фахівці з ринків, що розвиваються, "відкривають" країну, великі потоки інвестицій піднімають вартість її коштовних паперів на надхмарну висоту. Розвиток потужного сектора вітчизняних інвестиційних фондів може допомогти стабілізувати ринок в умовах сильного тиску з боку іноземних інвесторів, оскільки вітчизняні фонди схильні зберігати інвестиції довше, ніж іноземні. Перспективи розвитку Прагнення розвивати свої послуги приводить зарубіжні інститути колективного інвестування до тісної взаємодії. Наприклад, відомо, що 30-35% засобів взаємних фондів - це так звані "пенсійні гроші". Висока прибутковість взаємних фондів заставляє інших колективних інвесторів переймати класичні схеми їх роботи і вкладати все велику частину коштів у фондовий ринок, особливо в корпоративні коштовні папери. Так, пенсійні фонди починають все більше відмовлятися від пенсійних схем з гарантованими виплатами і учасники таких фондів при виході на пенсію просто отримують свою долю чистих активів фондів, як це відбувається у взаємних фондах, відразу або у вигляді щомісячної пенсії. З'явився такий різновид взаємних фондів, як взаємний страховий фонд. Власниками такого фонду можуть бути тримачі полісів або окреме підприємство, бізнес якого чреватий збитками. За рахунок підвищених доходів від інвестування засобів такий фонд може знижувати розмір страхових внесків, що привабливо для клієнтів. Крім того, часто по страхових полісах таких фондів передбачена не лише виплата в страхових випадках, але і премії і дивіденди, а також виплата страхового посібника не лише у момент погашення поліса, але і в заздалегідь обумовлені терміни протягом терміну дії поліса. У Німеччині типовим випадком є кооперація між страховою компанією і компанією інвестиційного фонду, що управляє, яка зазвичай є дочірньою компанією банку. Це дозволяє значно розширити збутову мережу продуктів обох компаній. В той же час багато страхових компаній створюють свої власні компанії, що управляють. Причини активності страховиків на інвестиційному ринку очевидні. Договори страхування вимагають усе більш значних виплат клієнтам. Створення власних інвестиційних фондів дозволяє страховим компаніям отримувати додатковий прибуток на інвестовані засоби. Оскільки інвестиційні фонди забезпечують самі кращі результати у галузі колективних інвесторів, вони тим самим встановлюють високі стандарти управління активами, які формують імідж галузі в цілому. Банківська система є необхідним засобом накопичення заощаджень населення, проте забезпечення джерел довгострокового акціонерного капіталу для промисловості і торгівлі необхідно в тій же мірі що і розвиток сфери кредитування.

Інвестиційні фонди більшою мірою пристосовані для інвестицій такого плану, чим банки. Ось чому формування добре регульованої системи, що дозволяє створювати і просувати на ринку інвестиційні фонди, може грати значну роль в розвитку економіки. Із сказаного вище виходить, що роль інвестиційних фондів на ринку, що розвивається, на ранніх етапах може виявитися набагато істотнішою, ніж роль інвестиційних фондів в розвинених країнах. Це пояснюється зростанням компетентності інвесторів, які хочуть самостійно контролювати вирішення про збереження своїх засобів. Багато інвесторів орієнтовано на довгострокові цілі. Їх не засмучують флуктуації ринку. Вони не впадають в паніку, як опасалися деякі, і не ліквідовують свої пакети при спаді активності на фінансовому ринку. Більш того, інвестори віддають перевагу гнучким і ліквідним інструментам збереження, де кожен аспект інвестування видний ("прозорий"). Пенсійні фонди старого зразка і страхові поліси не володіють цією якістю. Важливо також і те, що багато крупних корпорацій, які раніше забезпечували своїм працівникам пенсії через пенсійні схеми компанії, тепер перекладають на самих працівників відповідальність за забезпечення їх старості. У інвестиційних фондах люди бачать прекрасну можливість примножити свої заощадження завдяки кваліфікованому управлінню і диверсифікації вкладень.

З'явилися різні спеціальні інвестиційні фонди, які направляють засоби в похідні коштовні бумаги‚ діяльність цих фондів вимагає додаткових пояснень і консультацій. Крім того, істотно більше стало фондів грошового ринку як наслідок спаду довіри до банок старого зразка і вищих доходів, які дають інвестиційні фонди, в порівнянні з банківськими депозитами. Поважно і те, що уряди багатьох країн забезпечили взаємним фондам податкові пільги, які сприяють інвестиціям. Але навіть і без таких пільг, інвестиційні фонди залишаються податково-нейтральними порівняно з прямими інвестиціями в акції або облігації.

Більшість перерахованих умов, які підштовхнули розвиток інвестиційних фондів в Європі і США, присутні і в інших країнах, де лише зароджується цей фінансовий інститут. Особливо це поважно для українського інвестиційного клімату, коли і на урядовому рівні, і в засобах масової інформації регулярно обговорюється проблема залучення засобів населення для інвестування їх в українську економіку. Поза сумнівом, не доводиться чекати стрімкого зростання інвестицій в умовах недовіри населення до інвестиційних фондів. Для вирішення даної проблеми потрібний час і стабільність в суспільстві. Не дивлячись на це, Україні буде корисний багатий американський і європейський досвід.


3. Система підготовки фінансових менеджерів за кордоном


3.1 Підготовка фінансових менеджерів в США


Першими ступень МВА отримали випускники бізнес школи Дортлеутського коледжу штату Нью-Хемпшир в 1901 р. Кваліфікація МВА швидко отримала визнання серед студентів і працедавців. Це пов'язано з тим, що дисципліни, що викладалися, були тісно пов'язані з потребами виробництва і ринку. Система освіти по бізнесу і менеджменту, як і більшість інших спеціальностей, є в США триступінчатої. Після закінчення середньої школи, провчившись 4 роки в університеті або коледжі, можна отримати ступінь бакалавра. Далі слідує дворічна освіта по магістерських програмах: «магістра ділового адміністрування» (МВА), «магістра науки управління» (MMS), «магістра міжнародного менеджменту» (MIM)

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: