Економіко-правові аспекти форфейтингу в Україні
Зміст
1 Поняття та історія розвитку форфейтингу
2 Основи розвитку форфейтингу
3Техніка здійснення форфейтинговой угоди
4 Фінансові аспекти форфейтингу
5 Основні характеристики форфейтингових операцій
6 Порівняльна характеристика факторингу і форфейтингу
Література
1 Поняття та історія розвитку форфейтингу
Форфейтинг - це покупка боргу, вираженого в оборотному документі у кредитора на безобіговій основі. Це означає , що покупець боргу (форфейтор) приймає на себе зобов'язання про відмовлення - форфейтингу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Покупка оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою.
Механізм форфейтинга використовується в двох видах угод:
у фінансових угодах - з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;
в експортних угодах - для сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю.
Основними оборотними документами, які використовуються в якості форфейтингових інструментів, є векселі. Однак об'єктом форфейтинга можуть стать і інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були "чистими" (утримуючими тільки абстрактне зобов'язання).
Форфейтинг почав розвиватися після другої світової війни. Кілька банків Цюріха, що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи в США. В ті роки постачання продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали увеличения термінів наданого кредиту до 180 днів проти звичних 90. Крім того, відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином, підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були змушені шукати нові методи фінансування своїх угод. У міру того як падали бар'єри в міжнародній торгівлі і багато африканських, азіатських, а також латиноамериканських країн стали більш активні на світових ринках, західноєвропейські підприємці усе сутужніше надавали кредити за рахунок власних джерел, чому постачальники і були змушені використовувати нові методи фінансування своїх угод.
Найбільший розвиток форфейтинг одержав у країнах, де відносно слабо розвинуто державне кредитування експорту. Спочатку форфейтування здійснювалося комерційними банками, але в міру збільшення обсягу операцій "а-форфе " стали створюватися також спеціалізовані інститути.
В даний час одним з основних центрів форфейтинга є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн давно фінансується із Сіті, що ніколи не барилися з освоєнням нових банківських технологій. Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також у Німеччині.
Таким чином, форфейтинг розвивається в різних фінансових центрах, причому відзначається щорічний ріст подібних угод. Проте, було би помилкою зв'язувати збільшення кількості угод "а-форфе" з ростом числа таких центрів. Це зв*язане із зростанням ризиків, що несуть експортери, а також недоліком адекватних джерел фінансування в зв'язку з ростом ризиків.
Форфейтинг має істотні достоїнства, що робить його привабливою формою середньострокового фінансування. Основним достоїнством цієї форми є те, що форфейтор бере на себе всі ризики, зв'язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає в зв'язку з відмовленням у деяких країнах від фіксованих процентних ставок, хронічним недоліком у багатьох країнах валюти, що розвиваються, для оплати імпортованих товарів, ростом політичних ризиків і деяких інших обставин.
Основним видом форфейтингових цінних паперів є векселі - переказні і прості. Операції з ними звичайно здійснюються швидко і просто, без несподіваних ускладнень.
Крім векселів об'єктом форфейтинга можуть бути зобов'язання у формі акредитива. Акредитив, - це розрахунковий чи грошовий документ, що представляє собою доручення одного банку (кредитної установи) іншому зробити за рахунок спеціально заброньованих засобів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений чи товар виплатити пред'явнику акредитива визначену суму грошей. Документарний акредитив може бути відкличним і безвідкличним. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента зробити платежі по наданні йому комерційних документів, передбачених акредитивом, і дотриманні всіх його умов.
В Україні акредитиви застосовуються в розрахунках між іногородніми постачальниками і покупцями, а також у міжнародних розрахунках. У світовій торгівлі документарние акредитиви використовуються в розрахунках головним чином по зовнішньоторговельних операціях. Як об'єкт форфетирования акредитиви застосовуються рідко. Це порозумівається складністю операції, що полягає насамперед у тім, що у випадку з акредитивом необхідно попередньо і докладно погодити умови угоди, що приводить до збільшення термінів усієї процедури. Між тім форфейтинговий ринок припускає високу швидкість висновку і здійснення угоди, а також простоту документообігу.
З точки зору форфейтора принципова незручність операцій з акредитивом полягає в наступному. Справа в тім, що цей учасник операції припускає , що відшкодування буде здійснюватися періодично і приблизно рівними частками. Це зручно і йому, і іншим учасникам - боржнику і гаранту. Однак якщо часткові погашення по векселях можуть бути оформлені окремими документами, кожний з який легко звертається при бажанні форфейтора продати їх, то по акредитивах усі поєднується в єдиний документ на користь бенефициара, і цей документ найчастіше не може бути проданий без спеціального дозволу боржника, що значно ускладнює всю операцію.
2 Основи розвитку форфейтингу
В останні роки розвиток форфейтингових послуг у країнах з розвитою ринковою економікою йшло по наступним основних напрямках.
Вторинний ринок і інвестиції у форфейтингові активи.
Купуючи активи, форфейтор робить інвестування. Можливо, він зовсім не бажає тримати свої засоби в подібній формі протягом тривалого часу, а навпаки, прагне до перепродажу інвестиції іншій особі, що також стає форфейтором. На основі цього наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.
Форфейтор може перепродати частину активів, що знаходяться в його власності, оскільки природа угоди дозволяє дробити борг на будь-яку кількість частин, на кожну з яких оформлюється вексель зі своїм терміном погашення. Один чи більше з цих векселів можуть бути продані.
Не слід думати, що первинний і вторинний форфейтинговие ринки сильно розмежовані. Насправді одні форфейтори, оперуючи на вторинному ринку, залишаються власниками визначеного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало зв'язані з первинним ринком, можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило, юридичні особи. Вкладення у форфейтинговие активи приватними особами зустрічаються досить рідко, оскільки далеко не кожним інвестор має солідний портфель, що дозволяє нести супутні угодам цього роду політичні й економічні ризики.
Найчастіше безпосередньої передачі форфейтингових паперів новому власнику не відбувається. Він знає вартість паперів, терміни їхнього обертання, знає гаранта, але не первісного емітента. У цьому випадку попередній власник після закінчення терміну дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому власнику. Чим же розуміється подібна таємність на вторинному форфейтинговом ринку? Насамперед розуміннями конфіденційності. Експортер зацікавлений у нерозголошенні інформації про способи фінансування його угод і він не хоче, щоб покупець (чи будь-яка третя особа) знала про його фінансові нестатки і використовуваний механізм фінансування його угод. Будь-який продаж форфейтингових паперів припускає ризик мимовільного розширення кола ділових взаємин, що утрудняє контроль з боку експортера. Щоб уникнути цього останній прагне установити певні обмеження в контракті, що заважали б вільному звертанню форфейтингових паперів.
Незважаючи на всі труднощі, вторинний форфейтинговий ринок процвітає. Пояснити це можна наступними обставинами.
Первинний власник цінних паперів може, приміром, знайти, що покупка якого-небудь нового папера приведе до перевищення ліміту кредитування, установленого їм для даної країни. Навіть якщо доход по цих паперах дуже привабливий, він змушений буде відмовитися від угоди, якщо не уповноважений перевищувати даний ліміт. Рішенням проблеми може бути перепродаж або вже наявних у портфелі паперів цієї країни, або тих, котрі запропоновані в даний момент. Те ж саме відбувається при перевищенні встановлених їм лімітів кредитування якого-небудь визначеного емітента. Первинний власник може бути притягнутий на вторинний ринок просто тому, що процентні ставки упали і він може купити на даному ринку папера з великим дисконтом, чим при покупці тих же паперів на первинному ринку.
Є й інші причини, що змушують первинного власника брати участь у торгівлі на вторинному ринку. Приміром, він хоче забезпечити більш високу ліквідність свого портфеля в чеканні зміни процентних чи ставок скористатися більшою чи прибутковістю більш низьким рівнем ризику визначених паперів і тому здобуває їх на вторинному ринку. Чи ще простіше: на ринку може з'явитися покупець, що пропонує вигідну ціну (це може відбутися, якщо покупець передбачає можливий ріст процентних ставок у майбутньому і готовий придбати дані папери з більш низьким дисконтом, чим при первинному їхньому продажі).
Отже, для форфейтора вторинний ринок володіє наступними привабливими рисами:
доход по форфейтинговим паперах звичайно вище того, котрий можна одержати по інших цінних паперах (при однаковому рівні ризику, однакових термінах і валюті);
будь-який інвестор зацікавлений у тім, щоб знизити ризики, а гарантії по форфейтинговим чи паперах аваль першокласних банків - найкраще забезпечення платежу. Незважаючи на всю привабливість інвестицій у форфейтинговие папера, обсяги таких операцій і кількість форфейторов поки ще невеликі. Форфейтинговий ринок не розвився поки до розмірів брокерського ринку. Багато хто форфейторів, що особливо торгують на первинному ринку, вважають, що подібний розвиток могло б злякати багатьох експортерів і їхньої банки, тому що приведе до втрати контролю над випущеними на ринок цінними паперами.
Іншим важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку стало об'єднання покупців у синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об'єднання банків як кредиторів. Сам процес об'єднання відбувається на основі взаємної домовленості форфейторов про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожний з них. Звичайно різні папери купуються різними форфейторами. Але якщо суми дуже великі, той навіть окремий папери можуть бути розділені між форфейторами за допомогою договору участі. Правда, цей спосіб ускладнює звертання паперів, що у свою чергу знижує потенційну можливість їхнього влучення на вторинний ринок. Крім того, дотепер не до кінця визначений юридичний статус подібних угод. Тому на практиці вони використовуються рідко.
Існує й інший спосіб. Якщо експортер готовий їм скористатися, йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожний з який тепер складається на меншу суму за допомогою зміни термінів (наприклад, звичних 6 місяців можна розбити на 2 інтервали по 3 місяці і т.д.). Цей спосіб кращий тим, що не передбачає складання договору участі між власниками паперів. Важливо відзначити принципове розходження між форфейтором - учасником синдикату і покупцем на вторинному ринку. Учасник синдикату є покупцем на первинному ринку й у його обов'язку входить перевірка законності і правильності оформлення всіх придбаних їм цінних паперів, а також гарантій і авалю, прикладених до паперів. Покупець на вторинному ринку не має подібних обов'язків.
Важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, що припускає розрахунок дисконту на основі процентної ставки, що плаває. Подібна практика порозумівається ростом мінливості процентних ставок і відбиває небажання багатьох банків укладати угоди по фіксованих ставках. З крапки ж зору експортера будь-який продаж на основі ставки відсотка, що плаває, погіршує можливості одержання максимуму коштів. Справа в тім, що первинний форфейтор продає на вторинному ринку папера з дисконтом, що базується на переважаючій процентній ставці, причому продаж здійснюється з умовою остаточного фінансового врегулювання на визначену дату і з урахуванням наступного руху процентних ставок. Фактично до закінчення терміну векселя таких дат може бути кілька. Таким чином, угода має на увазі високий ступінь ризику і може вести до виникнення непередбачених зобов'язань, що, звичайно, є приводом для занепокоєння не тільки форфейтора, але і його аудиторів.
Будь-яка оцінка розмірів світового форфейтингового ринку - не більш ніж здогад. Ринок цей значно виріс за останні роки, але усе ще залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів. Причини, приведшие до його виникнення і росту, будуть діяти й у доступному для огляду майбутньому, однак існують певні обмеження для доступу на нього нових форфейторов. Обмеження ці наступні.
Оскільки мова йде про середньостроковий (у західному розумінні) термін фінансування, банкам найчастіше важко погодитись дати погашення активів, що форфетуються з датами погашення власних позик. Таким чином, залишається досить високий ризик у випадку зміни процентних ставок, що істотно стримує активність учасників даного ринку.
При проведенні операцій форфейтинга використовується спеціальна техніка, що вимагає дуже кваліфікованого обслуговування. Фахівців у цій області дуже мало, а їхня підготовка вимагає тривалого часу.
Банки мало займаються дослідженням і формуванням форфейтингового ринку.
3 Техніка здійснення форфейтинговой угоди
Техніка здійснення форфейтингової угоди проходить кілька етапів, які включають у себе :
Ініціація угоди. Існує два можливих ініціатори форфейтинговой угоди - експортер і імпортер. Найчастіше в цій ролі виступає експортер або його банк. І це природно, оскільки для дисконтирования чи представляються перекладні векселі, виписані експортером, чи прості векселі, оплачувані йому. Саме цим визначається необхідність проведення переговорів ініціатора з форфейтором на ранніх стадіях підготовки контракту. Ще до того, як експортер і імпортер підпишуть контракт, форфейтор може визначити свої вимоги до чи гарантії авалю, хоча б приблизно вказати розмір дисконту. Без цієї інформації експортер не в змозі точно визначити ціну контракту. На практиці далеко не кожен експортер починає переговори з форфейтором на настільки ранній стадії, а в результаті він може знайти, що маржа за фінансування, включена їм у ціну контракту, необоснованна.
Визначення характеру угоди. Перше, що повинний визначити для себе форфейтор, - це характер угоди, тобто з'ясувати, з якими цінними паперами йому доведеться мати справа - фінансовими чи товарними. Фінансові векселі - це цінні папери, випущені з метою акумуляції засобів, що позичальник надалі може використовувати за своїм розсудом. Товарні векселі оформляються у випадку угод купівлі-продажу продукції. Однак границя між фінансовими і товарними угодами у визначеній мері розмита (скажемо, виписується вексель без здійснення торгової угоди, але потім отримані засоби використовуються для покупки яких-небудь товарів). Проте визначеність у питанні про тім, чи є векселі фінансовими чи товарними, для форфейтора має важливе значення по наступним причинах.
По перше, деякі учасники вторинного форфейтингового ринку не бажають здобувати фінансові векселі. Існують різні пояснення цього небажання. Деякі вторинні форфейтори розглядають подібний спосіб залучення ресурсів як свідчення фінансового неблагополуччя позичальника (хоча це не завжди так). Інші віддають перевагу товарним векселям з тієї причини, що гроші знецінюються, що лякає інвесторів, і реальний товар здається їм більш надійним вкладенням засобів.
По друге, навіть той, хто згодний купити фінансові папери, хоче знати, з яким видом паперів він буде мати справу, оскільки це впливає на оцінку загального ризику, якому він піддається.
Більша частина векселів, які продаються на вторинному форфейтинговом ринку, є товарними. Тому у випадку пропозиції фінансових паперів обов'язковим вважається попереднє письмове попередження про це. Якщо ця умова порушена, покупець фінансових паперів має право зажадати анулювання угоди. Форфейтор завжди повинний мати на руках короткий опис угоди, що лежить в основі операцій з векселями. Воно може бути отримане по чи телексі факсу при попереднім обговоренні умов операції.
Інша інформація, яка необхідна форфейтору.
Після того як форфейтор з'ясує характер угоди, він повинний визначити наступне :
Обсяг фінансування, валюта, термін.
Хто є експортером і в якій країні він знаходиться? Це питання важливе, тому що хоча фінансування забезпечується без права регресу, існують обставини, при яких форфейтор може висунути претензії експортеру. Кредитоспроможність експортера також має значення. Крім того, форфейтор повинний перевірити дійсність підписів на векселях.
Хто є імпортером і з якої він країни? Для перевірки вірогідностіпідписів і відповідності оформлення векселів законодавству форфейторповинний точно визначити імпортера і його місцезнаходження.
Хто є гарантом і з якої він країни?
Як оформляється борг, що підлягає форфетуванню: простим векселем,переказним і т.і.?
Яким чином борг застрахований?
Періоди погашення векселів, суми погашення.
Вид експортованих товарів. Це питання цікавить форфейтора, по-перше, зточки зору доцільності всієї угоди, по-друге, з позиції легальності експорту.
Коли буде проводитись постачання товару? Дата повинна бути близька до дати надання фінансування. Важливо також і те, що гарант навряд чи зможе авалювати вексель доти, поки постачання не буде здійснено.
Коли надійдуть документи, що підлягають дисконтуванню? Поки документи не будуть отримані, форфейтор не зможе перевірити і дисконтувати їх.
Які ліцензії й інші документи за умовами контракту повинні бути представлені для постачання товарів? Форфейтор несе відповідальність за те, що не виникне ніяких затримок у виконанні финансуємого ним контракту.
У яку країну буде зроблений платіж форфейтору? Це важливо знати, оскільки платіж у закордонний банк може затримати одержання грошей, і така затримка повинна бути врахована при дисконтуванні паперів, існує також можливість заморожування грошей на рахунках владою країни, і ця можливість теж повинна бути врахована при розрахунку дисконту. Форфейтор може навіть відмовитися від угоди, якщо його не влаштовує банк, у який надійдуть гроші.
Кредитний аналіз. Після того як форфейтор одержить відповіді на перераховані вище питання, він повинний провести кредитний аналіз. Більшість форфейтингових операцій здійснюється банками, і кредитний аналіз є обов'язковим етапом підготовки угоди.
Існує як мінімум чотири види ризику, що повинні бути проаналізовані форфейтором:
ризик гаранта,
ризик покупця,
ризик імпортера,
ризик країни.
Крім того, форфейтор повинний зібрати наступну інформацію.
Яка кредитоспроможність гаранта?
Чи можна буде надалі продати папера за прийнятною ціною?
Чи є які-небудь сумніви в кредитоспроможності та компетентності експортера чи імпортера і на чому вони ґрунтуються?
Чи мається можливість покупки даного боргу з обліком уже наявних упортфелі форфейтора цінних паперів? Яка при цьому очікується ступінь ризику?
Після цього форфейтор може називати свою тверду ціну. Однак з моменту передачі заявки на здійснення форфейтинговой угоди до реального постачання товарів, коли форфейтор зможе купити векселя, проходить визначений час, протягом якого процентні ставки можуть змінитися в несприятливому для форфейтора напрямку.
Цей ризиковий період може бути розділений на дві частини.
Перша частина - час між передачею на розгляд заявки і прийняттям її імпортером. Природно, поки заявка не погоджена з останнім, немає впевненості в тім, що угода узагалі відбудеться. На цей час форфейтор може запропонувати експортеру опціон - вид контракту, по якому покупець має право протягом визначеного терміну або купити за фіксованою ціною обговорену суму іноземної валюти, або продати її. Власник опціону приймає рішення про тім, чи скористатися ні наданим йому правом, у залежності від динаміки валютних курсів. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, заздалегідь обмежений ціною опціону, а виграш теоретично не обмежений. Якщо період наданого опціону не перевищує 48 годин, то форфейтор може прийняти на себе ризик і без нарахування комісії, якщо перевищує - нараховується визначена сума комісії. Звичайно форфейтори не погоджуються на опціони терміном понад 1 місяць, хоча бувають виключення (до 3 місяців).
Друга частина - час між твердженням заявки і постачанням товарів. Протягом цього часу (звичайно від декількох днів до 12 місяців) форфейтор і експортер несуть зобов'язання, від яких вони можуть відмовитися лише за умови компенсації усіх витрат іншій стороні. У випадку відмовлення експортер повинний компенсувати витрати форфейтора по інших зобов'язаннях, що він міг прийняти на себе з метою фінансування даної угоди; форфейтор - компенсувати експортеру усі витрати по організації іншого, можливо, більш дорогого джерела фінансування. Крім того, форфейтор звичайно стягує з експортера так називані "комісійні за зобов'язання", тобто за те, що, приймаючи на себе визначені зобов'язання у відношенні даного експортера, він позбавляє себе потенційної можливості укласти інші, можливо, більш вигідні угоди.
Документальне оформлення угоди.
Після того як досягнута попередня домовленість про угоду, форфейтор посилає документи з пропозицією ( чителексом листом) експортеру, що повинний письмово підтвердити свою згоду. Форфейтор також перелічує документи, з якими йому необхідно ознайомитися до того, як він приступить до дисконтированию векселів (ліцензія на експорт товарів, інші повідомні документи). Знайомство з зазначеною документацією повинне дати йому можливість переконатися в тім, що угода вчиниться. Коли пропозиція буде прийнято експортером, він повинний підготувати серію перекладних чи векселів підписати угода про прийняття простих векселів від покупця. На даній стадії експортер повинний також одержати чи гарантію аваль на свої векселі. Крім того, він робить напис на векселях: "без права регресу". Таким чином, будуть готові всі документи, на основі яких форфейтор може зробити дисконтирование, навіть якщо відвантаження товарів фактично ще не зроблено.
Засоби забезпечення повернення кредиту форфейтору.
Гарантії й авалі. У міжнародній торгівлі експортер одержує від іноземного покупця перекладні чи прості векселі, оплата яких повинна бути зроблена в передбачений термін. Банк у країні імпортера або авалирует такі оборотні документи, або гарантує їхнє виконання. Оскільки форфейтор купує боргові зобов'язання без права регресу, він несе всі ризики можливого неплатежу. Тому якщо боржник не є першокласним позичальником, форфейтор буде прагнути одержати визначене забезпечення - у формі чи авалю безумовної гарантії банку.
Гарантійне зобов’язання видається гарантом кредитору в забезпечення своєчасної сплати належної з боржника суми. Гарантія надається в формі відповідного листа, що повинне містити наступні реквізити:
Ким видано лист, юридична адреса гаранта,
№ гарантійного листа,
об'єкт гарантії (угода, дата постачання продукції, процентна ставка і т.д.).
Існує кілька видів гарантій, що розрізняються по суб'єктам гарантійного зобов'язання, порядку оформлення гарантії, джерелам засобів, використовуваному для гарантійного платежу. Як суб'єкта гарантійного зобов'язання при угодах "а-форфе" можуть виступати фінансово стійкі підприємства чи спеціальні установи. Найчастіше такими установами є банки. Крім зниження ризиків форфейтора гарантії забезпечують більш високу ліквідність дисконтованих паперів на вторинному ринку. Якщо надається банківська гарантія, то звичайно її виставляють міжнародні банки, що мають представництва в країні імпортера.
Аваль - це вексельне поручительство, у силу якого аваліст приймає відповідальність за виконання зобов'язань будь якої зобов'язаній за векселем особі. Крім підпису аваль повинний містити напис на векселі: "per aval", а якщо це переказний вексель, на ньому повинні бути зазначені також прізвище, ім'я, по батькові аваліста. У порівнянні з гарантією аваль має перевагу, що полягає в тім, що він невіддільний від векселя. Крім того, оформлення авалю значно простіше, ніж оформлення гарантійного листа.
Гарантійні оборотні документи враховуються експортером у своєму банку без права регресу вимог. Банк експортера, таким чином, діє як форфейтор. Це випливає із самої угоди про форфейтинге, що звичайно полягає лише після того, як досягнута домовленість - між продавцем і його банком про те, що банк виступить у якості форфейтора, і між покупцем і його банком про те, що банк авалює вексель чи надасть гарантію його оплати.
Форфейтор особливо зацікавлений в ефективному забезпеченні здобуваємого ним оборотного документа. Якщо таким забезпеченням є аваль, то, наприклад, по англійським законам таке зобов'язання вважається дійсним і аваліст як гарант несе таку ж відповідальність, як і індосант документа. Якщо забезпечення має форму банківської гарантії, у ній указується, що вона є основною гарантією і гарант займає положення головного боржника, тому що вона є безвідкличної і безумовноюий, що вона ділена і передана.
Юрисдикція.
Договір між експортером і форфейтором звичайно містить застереження про застосоване право і юрисдикцію. Якщо забезпеченням є гарантія, аналогічне застереження включається в гарантію, що банк дає форфейтору в країні імпортера.
Роль первинного форфейтора
Продавець форфейтингових паперів, незалежно від того, чи відбувається продаж на первинному чи вторинному ринку, зобов'язаний оперувати дійсними борговими зобов'язаннями, зв'язаними з реальними угодами. Якщо покупець знайде, що придбав вимогу, що не має сили, вона вправі виставити позов на продавця (этого не може запобігти навіть напис на цінному папері: "без права регресу"). Однак між первинним покупцем (форфейтором) і покупцем на вторинному ринку існує принципове розходження: форфейтор зобов'язане перевірити документацію, що підтверджує реальність і законність угоди, у той час як вторинний покупець звичайно цього не робить. Існує три очевидні причини, через які така перевірка є функцією первинного покупця.
По-перше, саме він складає угоду з експортером при покупці векселів і має можливість перевірити всі документи, а також правильність оформлення векселів. На вторинному ринку може виявитися чимало потенційних покупців форфейтингових паперів, і якщо вони усіх захочуть перевірити документи, що відносяться до угоди, те це займе багато часу, оскільки документи можуть знаходитися в різних банках, а їх ксерокопирование і пересилання сповільнять операцію.
По - друге, банк, що пропонує векселі на вторинний ринок, найчастіше воліє не афішувати ім'я експортера, поки не буде досягнута домовленість про продаж. Крім інших причин це порозумівається тим, що, довідавшись, хто є експортером, вторинний покупець може "вийти" на нього, минаючи первинного форфейтора.
По - третє, важливим є також звичайне розуміння конфіденційності. Виходячи з цього, банк не бажає надавати документи, що відносяться до угоди, усім потенційним покупцям.
Іншим напрямком, де первинний форфейтор несе визначені обов'язки, не поділювані вторинними покупцями, є перевірка авалю і гарантії. Безумовно, покупець на вторинному ринку при бажанні може надіслати запит гаранту. Однак це приведе до непотрібного і, можливо, багаторазовому дублюванню роботи, зв'язаної з подібною перевіркою.
4 Фінансові аспекти форфейтингу
Витратами імпортера, який приймає участь у форфейтинговой операції, є комісійні на користь гаранта. Звичайно комісійні (комісія) - це визначений відсоток від номінальної вартості гарантованих чи авальованих векселів, що є об'єктом переговорів між імпортером і гарантом.
У тих випадках, коли форфейтор не наполягає на гарантії, він може зажадати від імпортера сплати визначеної суми як компенсацію за додатковий ризик. Комісія за гарантію звичайно виплачується раз у рік (на початку року). Іноді вона може виплачуватися в момент підписання гарантійного чи листа авалювання векселя. Буває також, що комісія розраховується як відсоток від номінальної вартості кожного векселя окремо і виплачується після закінчення його терміну.
Витрати експортера по організації форфейтингового фінансування складаються з: ставки дисконту, комісії за опціон і комісії за зобов'язання.
Ставка дисконту базується на процентній ставці за кредит, наданий на термін, рівний середнього терміну дисконтируемих векселів. Наприклад, якщо форфейтор дисконтує векселя, термін яких минає в інтервали, рівним 6 місяцям протягом 5 років, те середній термін усіх векселів буде дорівнює 2/4 року. У цьому випадку форфейтор буде засновувати свої розрахунки на переважаючій процентній ставці, що нараховується на кредити, видані терміном у 2 роки. Враховується, природно, і тренд процентної ставки.
Потім форфейтору потрібно визначити розмір премії, стягнутої їм понад суму дисконту. Рівень премії відбиває ступінь ризиків, яким піддається форфейтор. Найчастіше вони зв'язані з політичними чи труднощями проблемами трансферту, значно рідше - з неспроможністю гаранта, оскільки гарантію звичайно беруть у першокласного інституту. Якщо гарантом виступає великий міжнародний чи банк державний банк, премія буде трохи нижче. Для більшості країн її розмір може коливатися від 0,5 до 5%.
Наступний компонент премії зв'язаний з тим, що форфейтинговое фінансування надається по фіксованій процентній ставці. І хоча форфейтор може погодити терміни отриманих і наданих позичок, процентний ризик залишається (завжди існує реальна можливість того, що фінансування по вигідній ставці може виявитисянедоступним)
Якщо векселі виражені у валюті, мало розповсюдженої на ринку, то премія може містити в собі ще один компонент, а саме комісійні, зв'язані з проведенням форфейтором операції валютного свопа.
Нарешті, ще однієї складової премії є засоби, що забезпечують форфейтору покриття його управлінських витрат на організацію угоди (звичайно 0,5% від ставки дисконту). Розмір премії буде трохи вище, якщо форфейтор і експортер домовляться про покупку векселів через визначений проміжок часу (наприклад, через 1 чи місяць більш).
Крім перерахованих вище витрат, що включаються в премію, існують і інші витрати.
Це можуть бути, наприклад, комісія (премія ) за опціон, яка надана форфейтору експортером, і так називана комісія за зобов*язання (за неодержану частину кредиту). Звичайно розмір цієї останньої комісії визначається щомісяця чи щорічно у вигляді відсотка від номінальної вартості векселів і стягується до моменту їх дисконтування. Розмір комісії може коливатися від 0,25 до 1,5% у рік. Як правило, оплата відбувається на початку кожного місяця. Багато хто з форфейторів щомісяця публікують котирування своїх ставок у різних спеціальних виданнях.
Після того, як між експортером і імпортером досягнута домовленість про те, що заборгованість по товарах, що здобуваються, буде оформлена векселями, експортер повинний визначити їхню номінальну вартість. Для цього величина процентної ставки за кредит додається до ціни продаваних товарів. При цьому схема розрахунку може бути різної. Припустимо, ціна партії товарів складає 994 000 дол., а річна процентна ставка -16,5%. З метою створення різних графіків погашення кредиту ці базові фактори можуть бути скомбіновані такими способами.
Перший спосіб.
Ціна товарів поділяється на 5 рівних частин по 198 800 дол. Відсоток нараховується по всій сумі, що підлягає погашенню в даний період, і додається до кожного траншу.
Таблиця 1
Розрахунок номінальної вартості векселів за першим способом
| Ціна | Відсоток | Номінал векселів | Термін погашення наприкінці |
| 198 000 | 164010(1) | 362810(3) | 1-го року |
| 198 000 | 131208(2) | 330 008 | 2-го року |
| 198000 | 98406 | 297 206 | 3-го року |
| 198000 | 65604 | 264 404 | 4-го року |
| 198 000 | 32802 | 231602 | 5-го року |
| 994 000 | 492 030 | 1 486 030 |
16,5% х