Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на прикладі Вінніцької області)
не забезпечується достатнє регулювання на міжнародному рівні, тому що Україна не є учасником багатьох міжнародних організацій, не з усіма підписані угоди про захист іноземних інвестицій, про сприяння інвестуванню.
1.2. Проблеми інвестиційного клімату й основні напрямки
його поліпшення в Україні
З тих пір, як Україна була проголошена незалежною, спостерігалось донедавна тривале і значне падіння виробництва. Низький рівень внутрішніх інвестицій пояснюється зменшенням прибутковості, зниженням економічної активності , хибами банківської системи і дуже високим рівнем ризику, що підвищує вартість капіталу (процентні ставки) і сприяє відтокові капіталу з країни. Інвестиційна політика в Україні ведеться не на належному рівні і не виконує своєї головної функції, якою є створення сприятливого інвестиційного клімату.
Як відомо, інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують і сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків. Сукупність інвестиційних ризиків характеризує інвестиційний клімат від найбільш несприятливого до сприятливого [Error: Reference source not found, с.133].
На сучасному етапі економіку України характеризують такі ознаки:
великий зовнішній і внутрішній борг;
низький рівень виробництва;
високий рівень тіньової економіки;
масове приховане безробіття;
масове ухилення від податків;
нездатність виконання державою своїх обов'язків щодо соціального захисту населення;
нагромадження неплатежів (дебіторська заборгованість українських підприємств складає 90 млрд. грн. , кредиторська 120 млрд. грн.);
відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту контрактів, прав власників і суспільного порядку в цілому;
тотальна корупція органів влади й економічного сектора;
високий рівень злочинності;
слабка дисципліна виконання законодавчих актів [Error: Reference source not found, с.8].
Причинами такого незадовільного макроекономічного стану є надмірна політизація економіки та домінування вузькокорисних інтересів окремих економічних груп. Режим підтримки галузей господарювання поширюється в залежності від бізнесових інтересів вищих посадових осіб. Останнім часом намітилася чітка тенденція не виконання нормативних і законодавчих актів відповідними організаціями. При таких обставинах народжується конфлікт інтересів законодавчої і виконавчої влади, що є гальмом розвитку реформ в Україні.
Багато проблем у сучасному стані економіки України стали наслідком негативних результатів приватизації. Підприємства частіше приватизуються за принципом одержання короткострокових прибутків, а не розвитку виробництва. Права власності на майно не мають чіткого юридичного визначення. У виробничій сфері склалася багатопланова модель відхилення від податків, масові неплатежі, розвиток бартерних операцій і ін. Економічна активність у країні на сьогодні в значній мірі залежить від офшорних операцій і наявного доларового обороту. По оцінках НБУ в країні знаходиться 10 млрд. готівкових доларів, що на 60% перевищує обсяг офіційно грошової маси. Продовжується відтік капіталу, зберігається дефіцит бюджету, а значна частина внутрішніх заощаджень і іноземного капіталу використовуються на обслуговування державного боргу.
У ринковій економіці уряд виконує дуже важливу роль:
створення стабільних і передбачуваних умов для полегшення діяльності приватного сектора (включаючи стабільні і передбачувані правові і макроекономічні рамки);
створення додаткових суспільних благ (таких як базова інфраструктура, оборона і безпека), що є дуже необхідними.
Перехідний період в економіці потребує фундаментального перегляду ролі уряду. Зрозуміло, що необхідним є перехід від його контролюючої ролі до такой, що буде підтримувати приватний сектор, що формується [Error: Reference source not found, с.28].
У інвестиційній політиці держави помітно різке скорочення державних капіталовкладень; значна кількість незавершених проектів і збереження державного контролю над галузями, де ситуацію краще було б виправити за рахунок ініціативи приватного сектора.
Для перехідної економіки скорочення обсягів державних інвестицій явище типове, але в Україні цей процес набув особливо драматичний характер. Важливим є той факт, що в портфелі державних інвестицій не відбулося потрібних структурних змін. Процедура бюджетного процесу наголошує на потребах, а не на можливостях.
Без серйозних фінансових і технічних вливань грошей неможливо підтримувати і розвивати економіку. Світовий досвід показує, що в країнах із ринковою орієнтацією найбільшу частину інвестицій дає приватний сектор, але активність приватного сектора в Україні значно зменшилася.
Головними причинами такої ситуації є:
високий рівень оподатковування;
заплутана законодавча база;
торгові обмеження і державний контроль;
недотримання договірних зобов'язань із боку українських партнерів;
відсутність економічної відповідальності за прийняття рішень;
слабка фінансова дисципліна, як держави, так і окремих підприємств;
недосконала фінансово-кредитна система;
рівень корупції та злочинності, що постійно зростає.
Без комплексного вирішення перерахованих проблем не варто очікувати значного прискорення інвестиційної діяльності [Error: Reference source not found, с.44]. A будь-яке посилення стабілізаційних заходів, що діють нині у вигляді жорстких грошово-кредитних рестрикцій, не приведе до збільшення обсягу інвестицій в реальний сектор економіки, а, навпаки, — посилить приховані механізми їх гальмування. Це наочно показала українська практика “макроекономічної стабілізації”, коли потенціальні внутрішні та іноземні інвестори швидко переорієнтувалися з малоприбуткового промислового і аграрно-промислового бізнесу на високоприбутковий сектор державних фінансів.
На сьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бути націлена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогою децентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Для відновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно:
встановлення приватної власності в більшості секторів економіки;
створення сильної інституціонально-правової системи;
направлення державних інвестицій в стратегічно важливі галузі.
Загальне бачення поліпшення інвестиційного клімату в Україні через реформування економіки добре видно на Рис. (дод.7.) [Error: Reference source not found, с.9].
Привабливість інвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, серед котрих необхідно виділити такі:
поступовий економічний розвиток держави;
існування секторів економіки, що швидко розвиваються;
помірні ставки відсотків по банківських кредитах;
державні гарантії захисту інвестицій;
помірні податки;
стабільна економічна і політична ситуація;
розвиток фінансової і банківської системи;
правова система, що надійно захищає корпоративні права і свободу громадян.
Досягнення цих умов базується на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи, що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тих секторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій, хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.
Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливість України для інвесторів, складаються слідуючі:
досягнення макроекономічної стабілізації;
розвиток конкуренції;
покращення інституціонально-правової бази.
Напрямки покращення інвестиційного клімату в Україні схематично наведено на Рис. (дод.8.) [Error: Reference source not found, с.11].
До задач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.
Економічний розвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюють економічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.
В країну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвиток виробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризи важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності [Error: Reference source not found,с.273].
Український уряд, діючи відповідно до рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтовані жорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхом обмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств, різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припинення діяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринкової трансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризація економіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки до зменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування інших економічних суб'єктів, гальмує ділову активність [Error: Reference source not found, с.45].
На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.
Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) доповнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними.
Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.
Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.
Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.
Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні разюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабілізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і структурних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.
Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має вирішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонансним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх заспокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього процесу. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляційних сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізуються. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супроводжуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку.
Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:
проведення правильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну і бюджетно-податкову політику;
використання мікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед яких основними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках, страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;
подолання кризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в період високої інфляції.
Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль в акумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні не створений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивне рішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичним особам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх висока прибутковість і надійність [, с.44].
Підвищення надійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищення якості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правову поведінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг і стимулювання конкуренції на фінансових ринках.
Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:
проведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;
здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;
інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;
трастове правління ресурсами;
притягнення іноземних інвестиційних ресурсів.
Але українська законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і підприємствами.
Тому, чинне законодавство України необхідно удосконалити по слідуючих напрямках:
1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;
2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;
3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;
4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.
Потрібно розробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансову таємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.
У умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах (детальний порівняльний аналіз заохочення інвестиційної діяльності в різних країнах наведено в дод.9.). У зв'язку з цим особливе значення має застосування нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в натурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч. 80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася як нова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й інші фінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартість активів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використання кредитів.
Активність банків у сфері лізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізацію їхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки. Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), а пізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчували потребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартному рішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони в інвестиційну.
Необхідно також звернути увагу, що сьогодні на Україні створюються всі умови для повного застосування лізингових операцій як альтернативного засобу фінансування. Вже діє закон “Про лізинг в Україні”, створюється відповідна інфраструктура, що з'єднує лізингові компанії і банки. У червні 1997 року в Києві була створена Всеукраїнська асоціація лізингу “Укрлізинг”, головною ціллю якої є сприяння розвитку лізингу і захист загальних інтересів лізингодавач і лізингоотримувач.
5 жовтня 1997 року на щорічних зборах членів Європейської федерації національної лізингової асоціації (LEASEUROPE) Україна була прийнята в члени цієї престижної економічної структури [Error: Reference source not found,с.21].
Крім розвитку лізингового бізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечного кредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництва і для самофінансування діяльності підприємств.
Світова практика показує, що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, може достатньо ефективно впливати на активізацію промислового, сільськогосподарського і житлового інвестування.
При проведенні регіонального інвестиційної політики необхідно докорінно змінити роль місцевих банків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто варто надати їм можливість самостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же стати ініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, подані місцевими бізнесменами, - недорогі і високоефективні. Тому у виграші були б всі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада [Error: Reference source not found,с.45].
Важливе значення має розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можуть здійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками, інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тільки юридичними особами).
У країнах із розвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, що здійснюють фінансові посередники.
По-перше, фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовити взаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажають одержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що буде використовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередник виконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальність перед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття траст рахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливість використання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовий посередник.
Світова практика пропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цих операцій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутність спеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, через нерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торгової системи.
Одночасно сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії, інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.
Такий досить ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.
У умовах перехідної економіки необхідним є розвиток конкуренції. Основними методами стимулювання конкуренції є:
проведення політики обмеження створення монополій;
створення рівних стартових умов для суб'єктів господарювання;
підтримка вільної торгівлі;
ліквідація обмежень розвитку підприємницької діяльності;
спрощення процедур відкриття підприємств;
спрощення системи оподатковування.
Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється, а іноді навіть зі зворотною дією. Що стосується конкретних правових підприємств, реєстрація і далі продовжує відбирати багато часу і не здійснюється по одній схемі, хоча Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року введено ряд змін, спрямованих на прискорення процесу реєстрації [Error: Reference source not found, с.30].
Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку, збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу, розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко. Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту [Error: Reference source not found, с.13].
Валові національні заощадження в Україні скоротилися з 22,8% ВВП у 1995году до 17,5% у 1998году. Питома вага грошових прибутків населення в структурі ВВП постійно скорочується. Приріст особистих заощаджень практично дорівнює нулю [Error: Reference source not found, с.147].
Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян України залишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизно на 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є і те, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних прибутках [Error: Reference source not found, с.7]. Причина цього в значному тіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60% економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки. Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різних розрахунках, вони складають досить велику суму - 10-15 млрд. дол [Error: Reference source not found, с.17].
Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційного потенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крім того, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, що забезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливості для населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, велику роль грають психологічні чинники, насамперед ступінь довіри населення тим структурам, що мобілізують заощадження [Error: Reference source not found, с.49].
Кошти населення - не повною мірою реалізоване в Україні джерело інвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативною групою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом, заощадження населення України в найближчі 4 - 5 років підвищаться в середньому до 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. У зв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічного механізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційної інфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів).
Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла 20 млрд. дол. [Error: Reference source not found, с.28].
Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків (див. дод.9.) в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних коштів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “стратегічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому підсумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування й пожвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.
Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність використання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогічні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці реформування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній ситуації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання виробника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагромадженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збільшенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися вакуум внаслідок інерції практики ухилення від податків через приховування прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут потрібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали відчуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.
У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи — і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінансів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати недовіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які були дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створенні та функціонуванні.
Використання державних цінних паперів як методу швидкого отримання коштів потребує детального планування фінансування відповідних проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим заходом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. Повертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах держави і підприємницьких кіл може набути значного поширення й реалізовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснований на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект “економічного чуда” (класичний приклад — Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал залучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особливо, корпоративні цінні папери [, с.11].
Селективне стимулювання великих проектів залишається практично єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.
Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.
Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:
Традиційний, що передбачає модернізацію суспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію є зусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.
Прихід до влади олігархії.
Веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.
Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури [, с.12].
Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.
Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я й утворення, охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, рівні можливості використання суспільних благ для всіх груп населення і створити, таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.
2.3. Компетенція органів державної влади в сфері інвестиційної діяльності
Серед функцій по залученню інвестицій можна виділити формування державної політики щодо залучення інвестицій; участь у міжнародному економічному співробітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладання міжнародних договорів з питань інвестування; визначення пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямів використання інвестицій, здійснення обліку інформації стосовно джерел іноземних інвестицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання; створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України та ін.
Виходячи із аналізу змісту положень та статутів про відповідні органи виконавчої влади та інші установи, а також практики їх діяльності, можна визначити, що функції по залученню інвестицій входять до компетенції Президента України, Кабінету Міністрів України, Валютно-кредитної ради при Кабінеті Міністрів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Української державної кредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції [Error: Reference source not found, с.306].
До функцій по використанню інвестицій можна віднести організацію експертизи та конкурсного відбору інвестиційних проектів і програм, пошук їх виконавців; організацію, збирання, вивчення й узагальнення пропозицій суб'єктів інвестиційної діяльності щодо надання та отримання інвестицій, ведення обліку заявок іноземних інвесторів та українських реципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах; здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм. Деякі із зазначених функцій спрямовані на створення сприятливих умов для використання іноземних інвестицій. Відповідний аналіз засвідчує, що виконання вказаних функцій певною мірою покладено на Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Українську державну кредитно-інвестиційну компанію.
Спеціальними функціями державного управління щодо надання консультацій та забезпечення обміну інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів; сприяння формуванню інфраструктури для забезпечення інвестиційної сфери міжнародного співробітництва в Україні; створення системи інформаційного супроводження проектів і програм міжнародного інвестиційного співробітництва; використання нагромадженої інформації для економічної оцінки інвестиційних проектів і програм, надання довідок, ведення звітності. Ці функції певною мірою належать до компетенції місцевих державних адміністрацій, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Української державної кредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції.
Органом виконавчої влади загальної компетенції, до функцій якого належить управління інвестуванням в Україні, є Кабінет Міністрів. Також загальні функції державного управління виконує Президент як глава держави [Error: Reference source not found]. У встановлених законом рамках вони здійснюють керівництво іншими органами (функціональної та галузевої компетенції).
Кабінет Міністрів України розробляє загальні основи, принципи, напрями державної інвестиційної політики, спрямовує та координує роботу міністерств, інших підпорядкованих йому центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення та використання інвестицій.
Аналізуючи зміст нормативних актів, що визначають правовий статус місцевих державних адміністрацій, можна дійти висновку, що в межах своїх повноважень місцеві державні адміністрації також беруть участь у державному управлінні інвестуванням (наприклад, розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій та подання їх на схвалення до відповідних органів, внесення пропозицій щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, внесення до відповідних органів пропозицій щодо залучення інвестицій для економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними інвесторами тощо).
Зрозуміло, що місцеві державні адміністрації відіграють важливу роль у розробці державних інвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначається тим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потреб регіонів і тим самим можуть повніше виразити їх потреби у залученні інвестицій.
Специфікою державного управління інвестуванням в Україні є те, що функції щодо його здійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це обумовлено міжгалузевим характером даного об'єкта державного управління [Error: Reference source not found, с.308].
Органами функціональної (міжгалузевої) компетенції, до завдань яких певною мірою входить управління процесом залучення та використання інвестицій в Україні, є Валютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ, Національне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції, Фонд державного майна, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація.
Даючи загальну характеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції, необхідно зазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економіки — промисловістю, сільським господарством, транспортом та ін. Оскільки державне управління інвестуванням в Україні, належить до компетенції ряду функціональних органів державного управління, то в структурі галузевих органів можуть створюватися лише певні підрозділи, які можуть займатися координацією залучення та використання інвестицій в конкретних галузях економіки України.
Особливий правовий статус має Українська державна кредитно-інвестиційна компанія, засновником якої є Кабінет Міністрів. Вона є державним підприємством і діє на принципах повної господарської самостійності, самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язань перед державним бюджетом і партнерами, реалізує власну продукцію, виконує роботи, надає послуги за цінами та тарифами згідно з чинним законодавством України. Керівним органом компанії є рада директорів, яку очолює президент компанії, контролюючим органом — наглядова рада компанії. Наглядову раду компанії очолює Прем'єр-міністр. Президент компанії призначається Президентом України, інші члени ради директорів компанії призначаються на посаду й звільняються з посади Кабінетом Міністрів за поданням президента компанії [Error: Reference source not