Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

Фінансові потоки у неприбуткових організаціях

інші (теж включаючи НПО до платників податку) оподатковують їх за низькими чи нульовими ставками.

Податкові закони також часто встановлюють пільги в оподаткуванні внесків фізичних осіб чи корпорацій або інших підприємницьких структур на користь визначеного переліку недержавних організацій. Схожі податкові пільги щодо передачі майна чи подарунків можуть стосуватися і фізичних осіб. Перелік НПО, яким можуть надаватися такі подарунки, іноді є меншим, ніж перелік організацій, що звільняються від оподаткування [6, с.55-56].

Податкові пільги для донорів існують у більшості країн. Найчастіше використовують списання податку на доходи чи податку на прибуток. Проте теоретично більш обґрунтованим є податковий кредит, який в умовах прогресивного оподаткування дає кожному платнику податків однакові пільги на однакову суму внесків. Це пояснюється тим, що податковий кредит спрямовано на стимулювання платників з невеликим рівнем доходів, які й без того роблять внески цілком стабільно. Отримувачі високих доходів набагато чутливіші до податкових пільг, і для них податкове списання значно вигідніше.

У більшості країн на суму податкового списання встановлено верхню межу, проте емпіричні дослідження показують, що підприємницькі організації не роблять внесків, які перевищують 1%-2% доходу, тому верхня межа зазвичай не впливає на бажання робити внески.

У багатьох країнах від НПО законодавчо вимагається мінімум звітності, але один чи декілька державних органів отримують значні права при прийнятті рішення про реєстрацію чи припинення діяльності неприбуткової організації. Така практика не виправдана. НПО, як вказано вище, повинні мати досить просту процедуру реєстрації. Однак легкість реєстрації повинна компенсуватися достатньою відкритістю та підзвітністю цих організацій державі й суспільству. Зловживання з боку НПО не виключені, тому для їх попередження необхідні сувора звітність і контроль.

Чимало країн виділяють неадекватні ресурси для контролю за виконанням правових вимог, які покладаються на НПО. З’являються численні проблеми, зокрема податкові зловживання з боку громадських організацій. При виявленні подібних зловживань виникає спокуса змінити закон, як це було зроблено в Болгарії та Україні. Тоді як необхідним є не зростання числа законів та їх зміна, а більш ефективний контроль за виконанням уже прийнятих.

НПО мають подавати детальні звіти про свою фінансову діяльність у відповідні органи, що здійснюють загальний контроль діяльності НПО, та в державну податкову службу. Закони й положення про НПО повинні чітко вказувати, які саме організації подають звіти, а також надавати перелік звітних документів.

НПО, що отримали ліцензію, також треба звітувати органу державної влади, видав ліцензію. Ліцензійний орган, повинен мати право проводити аудит певної діяльності на відповідність вимогам ліцензування, проте він не має контролювати інші аспекти діяльності НПО [5, с.73-75].

Основним інструментом досягнення підзвітності та контролю є різноманітні звіти. Деякі звіти подаються тільки державним органам, інші – донорам, треті – мають бути доступними суспільству. Основна вимога до звітів: вони не повинні бути обтяжливіші за звіти інших організацій. Крім того, доцільно встановити спрощені вимоги до звітності дрібних НПО (або ж звільнити від неї повністю), оскільки обтяжливі вимоги щодо звітності можуть задушити невеликі НПО. Поки діяльність НПО обмежена, обмеженою є і можливість негативних наслідків цієї діяльності.

Інформація про НПО та правила їх діяльності має бути доступна суспільству, кожному зацікавленому громадянину. Велика кількість державних органів хоче отримувати звіти від НПО, але дуже неохоче надає їх для ознайомлення громадськості. Діяльність організацій суспільної вигоди здійснює вплив на суспільство, і воно повинно про це знати. Там, де НПО мають значні пільги чи державні гранти, суспільство має право вимагати від них відкритості й суворої звітності.

Донори повинні мати право укладати договори про розкриття інформації, що необхідно для оцінки придатності даної НПО залучати внески й ефективно їх використовувати, так само як використовувати внески даного донора.

Слід зазначити, що звітність організацій не повинна порушувати вимог конфіденційності інформації щодо донорів та отримувачів допомоги. Проте оприлюднення основної інформації про діяльність організацій сприяє самоуправлінню сектора і дозволяє кожному громадянину зробити свій внесок у контроль та нагляд, необхідний для виявлення порушень і зловживань.

Суттєве значення в діяльності НПО має публічний контроль. Широка громадськість має повне право цікавитись діяльністю НПО. Крім того, в зацікавлених членів громади й засобів масової інформації більше шансів, порівняно з державними чиновниками, знайти та викрити невідповідності. Йдеться не тільки про фінансову порядність організації. Адекватне відкриття інформації може надати суспільству відомості, щоб визначити: якою мірою НПО висловлює думку групи, яку представляє; чи є у НПО достатні напрацювання для виконання своєї роботи. Один видатний австралійський спеціаліст із правового регулювання зазначив: «Найкраще правове регулювання досягається за рахунок відкритих баз даних та свободи преси».

Спеціальні правила для забезпечення публічного контролю не повинні призводити до зайвих видатків НПО на розповсюдження публічних звітів. Окремі країни дозволяють щорічні публікації в газетах і журналах, інші передбачають, щоб звіт зберігався у відповідному державному органі та був доступним для громадськості у читальному залі [36, с.28-32].

Розглянемо деякі аспекти регулювання діяльності неприбуткових організацій на прикладі окремих країн.

Згідно з чинним законодавством США, неприбутковою організацією, що звільняється від федерального податку на прибуток і має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора, вважають «акціонерне товариство чи будь-який суспільний фонд або установу, що діє виключно в інтересах релігії, благодійності, науки, суспільної безпеки, літератури чи освіти, сприяє національним або міжнародним змаганням у любительському спорті чи попереджає жорстоке поводження з дітьми або тваринами». При цьому дана організація:

не передає жодну частину свого прибутку на користь приватного акціонера/фізичної особи;

не присвячує більшу частину своєї діяльності пропаганді, лобіюванню чи іншим способам впливу на законодавство;

не бере участі і не втручається у жодну політичну кампанію, підтримуючи (чи виступаючи проти) будь-якого кандидата на державну посаду.

Організації, що мають статус неприбуткових, звільняються від оподаткування і мають дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора. Щоб отримати такий статус, суб’єкту треба зареєструватися і діяти виключно для однієї чи кількох суспільно значимих цілей, а саме:

благодійництво: включає в себе допомогу бідним, підтримку релігії, освіти й науки, розвиток системи охорони здоров’я і соціальної допомоги. Така діяльність повинна здійснюватися з вигодою для всього суспільства, а не задля будь-яких приватних інтересів. Бенефіціарії мають складати досить велике і різноманітне коло осіб. Діяльність не вважатиметься благодійною, якщо бенефіціарії є родичами донорів, чи дана організація діє в інтересах точно визначеної групи осіб – наприклад, членів певного суспільного клубу або спорідненої організації;

релігія: організації, що відносяться до цієї категорії, в законодавстві не визначено через невтручання держави у справи церкви – держава не має права підтримувати чи забороняти жодне віросповідання. Тому кожен випадок належності чи неналежності до неприбуткових організацій розглядають індивідуально;

наука: підтримка науки є неприбутковою діяльністю, якщо вона служить суспільним, а не приватним інтересам. Вважається, що діяльність, пов’язана з комерційними операціями (наприклад, тестування матеріалів чи товарів, дослідження ринку), суспільних інтересів не стосується;

освіта і навчання здійснюються для інтересів суспільства в цілому: сюди належать традиційні навчальні заклади і нетрадиційні групи, зацікавлені в проведенні диспутів, форумів, лекцій тощо. Організації, що керують музеями, зоопарками, симфонічними оркестрами також можуть бути віднесені до даної категорії.

Звільнені від оподаткування організації повинні функціонувати таким чином, щоб жодна частина їх прибутку не приносила вигоди (через особисті зв’язки) будь-якому окремо взятому приватному акціонерові чи фізичній особі. Ця умова – єдиний критерій поділу всіх організацій на комерційні та неприбуткові.

Організація, зареєстрована як неприбуткова, не може більшу частину своєї діяльності присвячувати пропаганді, лобіюванню чи впливати на законодавство в інший спосіб. Однак така заборона не є абсолютною. Важливо, щоб згадана діяльність не була основною, тобто не становила «більшу частину всієї діяльності», і не загрожувала неприбутковому статусу. Законодавчо для визначення «більшої частини» використовують такий критерій: організація може витрачати на лобіювання, пропаганду та інші способи впливу на законодавство 20% від перших 500000 доларів своїх щорічних витрат, 15% від наступних 500000, і так далі, але загальна сума не може перевищувати 1 мільйон доларів щорічно. Участь неприбуткових організацій у політичних кампаніях заборонено повністю.

Державне фінансування неприбуткових організацій менш поширене, ніж фінансування донорами. Державні кошти надходять переважно у вигляді цільових грантів. Держава підтримує діяльність неприбуткових організацій, що діють у суспільних інтересах, звільняючи їх від податків і встановлюючи податкові пільги для донорів.

Основна частина ресурсів неприбуткових організацій надходить від донорів. Донори, як фізичні, так і юридичні особи, фінансують діяльність неприбуткових організацій, надаючи останнім гроші, подарунки, обладнання, цінні папери та права власності на нерухоме майно (чи будь-яку його частину). Відповідно донор отримує пільги при сплаті податку на доходи, податку на збільшення ринкової вартості капіталу, податку на дарування і федерального податку на нерухомість.

Пільгове оподаткування донорів здійснюється так. Донор перераховує певну суму зі свого доходу на фінансування діяльності неприбуткової організації. При обчисленні податку на доход вираховується податкова база (як загальна сума доходу мінус сукупні витрати), яка далі зменшується на суму переказаного внеску до неприбуткової організації. Податок на доходи нараховується на зменшену таким чином базу.

Передача подарунків, обладнання та нерухомого майна дає донорам право на пільгове оподаткування при обчисленні податків на дарування і федерального податку на нерухомість, яке реалізується аналогічно до попереднього випадку: база оподаткування зменшується на вартість наданих подарунків, обладнання чи нерухомого майна.

Існує багато законодавчих обмежень, що стосуються сум таких внесків, які організація чи особа-донор можуть віднімати від своєї бази оподаткування. Ці обмеження залежать від роду діяльності організації, куди зроблено внесок, штату тощо. При цьому діє загальне правило – фізичні особи не можуть віднімати більше 50% від суми валового доходу впродовж одного податкового року, а юридичні – більше 10% бази оподаткування.

Право донора на пільгове оподаткування реалізується лише у випадку, коли кошти і майно передаються неприбутковій організації, що має дозвіл отримувати внески, які віднімаються від бази оподаткування донора.

Неприбуткова організація може займатися побічною (тобто не пов’язаною суттєво з основною цільовою діяльністю) підприємницькою, торговельною чи іншою діяльністю для отримання доходів. Отримані таким чином доходи можуть використовуватися для фінансування основної діяльності неприбуткової організації.

У випадку, коли отримані від побічної економічної діяльності кошти використовуються для фінансування інших цілей, відмінних від тих, що дають організації статус неприбуткової, отримані доходи підлягають оподаткуванню. База оподаткування при цьому – доходи від побічної економічної діяльності мінус безпосередні витрати на здійснення цієї економічної діяльності. Адміністрування відбувається за принципом адміністрування аналогічного податку, що стягується з комерційних структур, які займаються подібною діяльністю.

Регулювання і контроль власної діяльності неприбуткової організації – одне з найскладніших і заплутаніших законодавчих питань. Проблемним і неоднозначним є визначення, наскільки певна діяльність є побічною для даної організації. Коли ж діяльність визнана побічною для даної організації – наскільки тісний зв’язок між доходами від цієї діяльності і фінансуванням основної, звільненої від оподаткування діяльності. Законодавство визначає, що «...торгівля чи підприємництво безпосередньо пов’язані зі звільненою від оподаткування метою неприбуткової організації тільки тоді, коли існує причинний зв’язок між даною економічною діяльністю і досягненням мети неприбуткової діяльності». Проте дане формулювання спричиняє невизначеність навіть у найпростіших ситуаціях. Класичний приклад з літератури – випадок з музейним кіоском, в якому продаються різні товари. Виникає питання, чи має торгівля будь-яким з цих товарів суттєвий причинний зв’язок з метою діяльності музею, що не оподатковується. Якщо так – то які саме ці товари.

Органи федерального уряду та податкова служба (Internal Revenue Service) – єдині органи державної влади, що контролюють діяльність неприбуткових організацій. Контроль здійснюється: через нагляд за фінансовими й податковими операціями, відображеними в щорічній звітності; а також через надання чи позбавлення статусу неприбуткової організації, яка звільняється від сплати податків і може отримувати внески, що віднімаються від бази оподаткування донора.

Податковий кодекс США і Правила казначейства США зобов’язують більшість звільнених від оподаткування організацій щороку подавати федеральному урядові податково-фінансові декларації. В них має бути широко представлена інформація про джерела надходжень і використання коштів звільненої від оподаткування організації.

Вимоги до змісту декларації залежать від типу неприбуткової організації. Для прикладу, громадська благодійна організація мусить подати детальну інформацію про подарунки на суму більше ніж 5000 доларів з кожного окремого джерела; дані про оплату праці співробітників та керівництва; а також вказати суми та отримувачів дотацій, виплат і внесків, зроблених організацією. В декларації може вимагатись інформація про участь організації в передвиборчій агітації, лобіюванні, про доходи від побічної економічної діяльності, результати аудиту тощо.

Декларація, згідно з чинним законодавством, – це єдиний звітний документ. Відмова надати декларацію про фінансову діяльність переслідується відповідно до цивільного та кримінального законодавства.

Крім декларації більшість неприбуткових організацій складають щорічний звіт, де описують мету діяльності організації, основні програми, напрямки діяльності й досягнення за звітний рік, а також подають дані про органи управління і структуру. Щорічний звіт готується для підтримки публічного іміджу неприбуткової організації, передусім серед існуючих та потенційних донорів.

Неприбуткові організацій повинні забезпечити вільний доступ громадян до останніх трьох щорічних декларацій (про які йшлося вище) та до аплікаційної форми, з якою організація зверталася до держави для отримання статусу неприбуткової. Іншими словами, будь-хто може звернутися до неприбуткової організації з проханням надати згадані документи. У випадку відмови на організацію накладається штраф. Виняток складають документи, розміщені в мережі Інтернет – в такому разі організація може відмовитися надіслати копію звітності.

Збори ради директорів організації можуть бути як закритими, так і відкритими для громадськості. Це залежить від законодавства штату і політики організації щодо зв’язків з громадськістю. Зазначимо, що закон вимагає чіткого роз’яснення в статуті організації політики керівництва стосовно доступу широкої громадськості до зборів ради директорів [5, с.76-80].

Найбагатший досвід реформування законодавства про НПО у Польщі. З середини 1980-х років польське законодавство визначало дві юридичні форми НПО – асоціації (членські організації) та фундації (нечленські організації). Як Закон «Про фундації», так і Закон «Про асоціації» зазнали суттєвих змін з моменту їх прийняття 1989 року. Теперішнє правове поле в Польщі щодо НПО дещо ускладнилось, однак система функціонує досить ефективно. НПО, як правило, засновуються без невиправданих затримок чи витрат і одразу після цього можуть вільно обирати види діяльності. Суттєві податкові пільги встановлені як для асоціацій, так і для фундацій.

Фундації мають певні обмеження у своїй діяльності, які стосуються вибору господарської діяльності для досягнення статутних цілей та роботи з органами місцевого самоврядування. Асоціації також можуть зіткнутися з труднощами, співпрацюючи з органами місцевої влади. Так, виконуючи замовлення цих органів асоціації змушені проходити ускладнені процедури конкурсу (для відбору підприємницьких структур) на виконання держзамовлення, включаючи адвокатську практику чи надання традиційних соціальних послуг [54].

Короткий огляд підходів щодо податкових пільг НПО в деяких інших перехідних економіках регіону наводимо в таблиці 2.


Таблиця 2.

Особливості оподаткування НПО в окремих країнах Центральної та Східної Європи1.

Країна Особливості національного податкового законодавства
Хорватія Закон про ПДВ набув чинності 01.01.98 року і не дає пільг чи зниження ставки податку для НПО. Доход НПО, одержаний за рахунок пожертвувань і грантів, загалом звільнений від оподаткування. Виняток – акторські та культурні асоціації, які мали можливість одержати кошти, що знижувало суму податку.
Естонія Нещодавно відбулися зміни в оподаткуванні асоціацій та фундацій. Згідно зі змінами до Закону «Про податок на доход», прийнятими в березні 1998 року, фізичні особи можуть знизити величину свого податку, роблячи внески до НПО, які націлені на досягнення суспільного добробуту. Будь-яка економічна діяльність НПО підлягає оподаткуванню за ставкою 26%. НПО зараз ініціюють зміни до законодавства.
Угорщина Законодавство, що регулює діяльність НПО, є чи не найбільш прогресивним. Багато пільг в оподаткуванні. Фізичні особи мають право направляти 1% своїх зобов’язань по прибутковому податку з громадян на потреби окремих НПО, спрямованих на досягнення суспільного добробуту, та додатково 1% у релігійні організації. Така законодавча норма діє тільки в цій країні регіону.
Словаччина Донорам-юридичним особам дозволено зменшувати (не більш як на 2%) базу оподаткування на суму внесків до НПО, якщо ці внески не менші за 2000 словацьких крон. Донорам-фізичним особам дозволено зменшувати (не більш як на 10%) базу оподаткування на суму внесків до НПО, якщо ці внески не менші за 1000 словацьких крон.

В українському законодавстві багато неузгодженостей щодо регулювання діяльності НПО. Ця проблема пов’язана не тільки з системою оподаткування, але й багатьма іншими законами, що так чи інакше стосуються «третього сектора» – починаючи з відсутності концептуальної визначеності щодо природи некомерційних організацій, їх місця і ролі в системі громадянського суспільства і спільного, зрозумілого для всіх понятійного апарату.

У чинному українському законодавстві зустрічаємо різні терміни на позначення типу організацій, які ми у своїй збірці називаємо НПО:

«об’єднання громадян» (ОГ) – найзагальніший термін, що стосується громадських організацій, професійних спілок, політичних партій (стаття 36 Конституції України);

«громадські організації» (ГО) – об’єднання громадян, створені для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (стаття 3 Закону «Про об’єднання громадян»);

«благодійні організації» (БО) – недержавні організацій, що здійснюють благодійну діяльність відповідно до закону «Про благодійництво та благодійні організації» (стаття 1);

«непідприємницькі організації» (НО) – термін, який вживається на позначення НПО в проекті Цивільного кодексу України;

«неприбуткові організації» (НПО) – термін, який на сьогодні вважається найповнішим і охоплює всі вище названі організації (згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Формально виглядає логічним, що бюджетні й громадські організації внесено до однієї статті закону як неприбуткові, оскільки ті й інші не мають прибутку. Та звернувшись до світового досвіду ми навряд чи знайдемо щось подібне. Це зрозуміло, адже природа згаданих організацій різна. Якщо поява та діяльність одних (державних) зумовлена нормативним актом публічної влади і підкріплена бюджетним (гарантованим) фінансуванням, то інші з’являються і діють на підставі доброї волі приватних (недержавних) осіб, і є юридичними особами саме приватного, а не публічного права.

Тому навряд чи доцільно включати до одного реєстру такі різні за своєю природою й діяльністю організації. Більше того, це дає підстави спекулювати на цифрах. Так, за даними ДПА, які було оприлюднено 21 січня 2000 року на одному з семінарів із проблем оподаткування НПО, до реєстру НПО включено 79561 організацію, з них 2007 благодійних організацій (2,5% від усіх НПО) та 12100 громадських організацій (15,2% від усіх НПО). За цими ж даними загальна сума пільг, отриманих включеними до реєстру НПО, становила 1 млрд. 615 млн. гривень, не сплачено з цієї суми податку – 425 млн. гривень. Проте загальні доходи всіх БО склали 127 млн. гривень, а ГО – 160 млн. гривень, тобто набагато менше ніж «умовні збитки» бюджету. (На інші організації припадає 1 млрд. 328 млн. гривень пільг, отриманих НПО.) У зв’язку з тим, що державні й недержавні організації знаходяться в спільному «кошику», позбавлення податкових пільг у «боротьбі за наповнення бюджету» загрожує передусім недержавним [58].

Існує два способи легалізації неприбуткових організацій: реєстрація і повідомлення. Благодійні організації та творчі спілки підлягають обов’язковій реєстрації. Тільки зареєстровані неприбуткові організації можуть мати статус юридичної особи. Реєстрація відбувається за ініціативою не менш ніж трьох фізичних осіб. Засновниками та членами організації можуть бути як українські, так і іноземні фізичні особи, а також особи без громадянства. На момент створення НПО законодавство не зобов’язує мати необхідну суму коштів для початкового фонду організації. Неприбуткові організації мають право створювати союзи організацій, а також входити до складу інших громадських організацій як колективні члени.

Ліквідація неприбуткової організації може відбуватись як реорганізація чи ліквідація, яка здійснюється через саморозпуск або примусовий розпуск за рішенням суду. Примусовий розпуск застосовують, коли діяльність організації безпосередньо підпадає під заборону, що визначається статтею 37 Конституції України та відповідними статтями законодавства; або коли неприбуткова організація продовжує протиправну діяльність, незважаючи на накладені на неї законодавчо визначені санкції [60].

Неприбуткові організації, зареєстровані як юридичні особи, користуються тими ж правами, що й будь-які інші юридичні особи. Так, усі зареєстровані неприбуткові організації мають право бути учасниками цивільно-правових відносин, отримувати майнові та немайнові права, бути позивачем та відповідачем у судових органах, бути засновником інших юридичних осіб, зокрема підприємницьких, та засобів масової інформації. Вони мають право наймати штатних працівників до організації, займатись діяльністю, передбаченою статутом, укладати угоди з іншими особами, проводити банківські операції. Проте ці організації не повинні займатись підприємницькою, виробничою, торгівельною діяльністю тощо.

До сьогоднішнього дня збереглася практика, коли декілька державних організацій квазідержавного типу отримують державне фінансування, тоді як інші організації функціонують за рахунок власної діяльності. Щороку Державним бюджетом України передбачено певну суму для підтримки окремих неприбуткових організацій. З іншого боку, за останні роки маємо досвід досить плідної співпраці неприбуткових організацій з органами місцевої влади. Особливо це помітно в соціальній сфері та стосується перш за все інвалідних, ветеранських і жіночих організацій. На сьогодні неприбуткові організації мають реальні можливості виступати в якості партнерів у реалізації місцевих програм, а реальна незалежність місцевих бюджетів від держави та можливість депутатів місцевих рад впливати на їх формування дає підстави стверджувати, що кількість соціальних програм, у реалізації яких беруть участь неприбуткові організації, буде збільшуватись.

Оподаткування внесків донорів, що надаються фізичним та юридичним особам щодо зарахування на валові витрати до чотирьох відсотків неоподатковуваного прибутку, який перераховується на рахунки неприбуткових організацій для підтримки їх діяльності, залишились в проекті Податкового кодексу незмінними порівняно з чинним законодавством. Аналогічно до чинного законодавства неприбуткові організації не є платниками податку на додану вартість (якщо не надають оплачувані послуги) [56].

Ця пільга несуттєва, і не призводить до значного перерахування коштів від господарюючих суб’єктів до неприбуткових організацій. Закони багатьох країн дозволяють фізичним особам жертвувати вагомішу частину своїх доходів із звільненням від податків (чого не скажеш про юридичних осіб). Наприклад, у США – 50%, Іспанії – 20%-30%. Це пояснюється тим, що для юридичних осіб можливості жертвувати частину прибутку природно обмежені необхідністю реінвестування. Великий розмір пожертвувань, звільнених від податків, сприяє утворенню в таких країнах потужних благодійних фондів, які фінансово (і не тільки) підтримують інші неприбуткові громадські організації, а також соціально вразливі групи населення.

В Україні неприбуткові організації, як правило, не займаються підприємницькою діяльністю. Допускається господарська діяльність благодійних організацій у будь-якій формі, але за умови її спрямування на виконання статутних завдань. Та якщо благодійна організація здійснюватиме господарську діяльність не створивши власної підприємницької структури, вона відразу ж втратить статус неприбуткової і буде змушена сплачувати податок на прибуток.

Нагляд за діяльністю неприбуткових організацій в Україні здійснюється органами легалізації (контролюють дотримання положень статуту організації), податковими органами (контроль за правильним і своєчасним поданням фінансової звітності) та органами прокуратури (контроль здійснюється в порядку загального нагляду, як це передбачено перехідними положеннями Конституції України).

Організації, що розпочинають діяльність, спрямовану на отримання прибутку, виключаються з реєстру неприбуткових організацій, і відповідно повинні сплачувати всі податки, встановлені для юридичних осіб, що не відносяться до неприбуткових. Якщо ж організація почне діяльність, що не відповідає її цілям і статутним завданням, легалізуючий орган самостійно або за поданням будь-якого іншого державного органу чи посадової особи, а також прокурор, мають право через суд накласти на таку організацію різні види санкцій, включаючи примусовий розпуск організації.

Переобтяжлива податкова звітність – одна з головних проблем неприбуткових організацій. НПО у переважній більшості – невеликі структури, мають дуже незначні надходження й видатки. Проте звітність таких організацій, навіть коли вони не потрапили до реєстру, залишається такою ж, як і для великих організацій з потужними ресурсами і штатом, чи взагалі – як для підприємницьких організацій. Для ведення такої бухгалтерії потрібен кваліфікований спеціаліст із відповідною зарплатнею, але організація не може знайти на це кошти. Тому слід спростити податкову звітність для невеликих організацій. Подібна ситуація і з Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування, Фондом зайнятості населення – для них теж необхідно складати відповідні звіти, а вони мають право застосовувати санкції щодо керівництва організації.

Крім того, має місце невиправдане дублювання податковими органами функцій та повноважень реєструючих органів. Щоб зареєструватись, організації треба подати до реєструючого органу цілий ряд документів: заяву, статут, протокол установчих зборів, інформацію про засновників, про керівні органи, про головну організацію (для філій і представництв), документ, що підтверджує надання юридичної адреси. Така кількість документів навряд чи виправдана, але їх подання для здійснення державної реєстрації принаймні виглядає логічним.

Абсолютно незрозумілою є вимога податкової служби представити їй поряд із актами державної реєстрації: свідоцтвом про реєстрацію та засвідченим реєстраційним органом статутом, усього пакету інших документів. Адже один державний орган уже перевірив ці документи і на їх підставі видав державне свідоцтво.

Більше того, щоб документи прийняли на реєстрацію у відділі реєстрації платників податків, спочатку слід відвідати податкову міліцію, де перевіряють подані документи і на зворотному боці копії статуту працівник міліції ставить свій підпис. Дуже цікава ситуація – печатка міністерства юстиції і підпис заступника міністра юстиції важать менше, ніж підпис лейтенанта міліції.

На перший погляд усе це не так і важко зробити. Але: по-перше, податкова інспекція та податкова міліція приймають документи не щодня – відповідно там величезні черги; по-друге, дублювання одним державним органом функцій іншого підриває довіру до них з боку громадян; коли ж реєструється іноземна організація – це набагато більші витрати, оскільки легалізація документів іноземної організації коштує недешево.

В Україні законодавчо визначених органів та способів публічного контролю за діяльністю неприбуткових організацій не існує.


2. Аналіз фінансовий потоків Товариства Червоний Хрест України


2.1 Характеристика діяльності організації


Товариство Червоного Хреста України (далі ТЧХУ) є всеукраїнською громадською організацією. Керівництво Товариства та Національний комітет знаходяться в м. Києві за адресою: 01004, Україна, м. Київ, вул. Пушкінська, 30.

Основна мета діяльності: захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їх діяльності в гуманітарній сфері.

ТЧХУ є неприбутковою добровільною гуманітарною всеукраїнською громадською організацією, діяльність якої ґрунтується на Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 року, ратифікованих Україною 8 липня 1954 року, а також двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 року, ратифікованих Україною 18 серпня 1989 року.

Указом Президента України від 28 жовтня 1992 року «Про Товариство Червоного Хреста України» Товариство Червоного Хреста України офіційно визнане єдиним національним Товариством. Товариство керується в своїй діяльності Конституцією України, чинним законодавством України та власним Статутом. Статут є основним документом, що регламентує діяльність Товариства. Розроблений відповідно до Статуту Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Статуту Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Статуту Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також основоположних принципів Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (далі – Міжнародний Рух), а саме:

гуманність: Міжнародний Рух, виникнення якого зумовлене прагненням надавати допомогу всім пораненим на полі бою без винятку або переваги, намагається за будь-яких обставин як на міжнародному, так і на національному рівні попереджувати або полегшувати страждання людини. Рух покликаний захищати життя та здоров’я людей, забезпечувати повагу до людської особистості. Він сприяє досягненню взаєморозуміння, дружби, співробітництва і міцного миру між народами;

неупередженість: Міжнародний Рух не робить будь-якого розрізнення за расовою, релігійною, класовою ознакою або політичними переконаннями. Він лише намагається полегшувати страждання людей і в першу чергу тих, хто найбільше цього потребує;

нейтральність: щоб зберегти загальну довіру, Міжнародний Рух не може приймати будь-яку сторону у збройних конфліктах і вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру;

незалежність: Міжнародний Рух незалежний. Національні Товариства, надаючи допомогу уряду в його гуманітарній діяльності і дотримуючись законів своєї країни, повинні, проте, завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти відповідно до принципів Міжнародного Руху;

добровільність: у своїй добровільній діяльності щодо надання допомоги Міжнародний Рух ні в якій мірі не керується прагненням одержання вигоди;

єдність: у будь-якій країні може бути тільки одне національне Товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно повинно бути відкритим для в сіх і здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території країни та за її межами;

універсальність: Міжнародний Рух є всесвітнім. Всі національні Товариства користуються рівними правами і зобов’язані надавати допомогу одне одному.

ТЧХУ є юридичною особою з необмеженим часом діяльності. Має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютні) в установах банків, бланки, штампи, печатки з зображенням червоного хреста, символіку та іншу атрибутику, зразки яких затверджуються Президією Правління Товариства. Символіка реєструється у встановленому порядку.

Товариство визнане Міжнародним Комітетом Червоного Хреста 29 вересня 1993 року і рішенням IX сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка відбулася 25-28 жовтня 1993 року у м. Бірмінгемі (Велика Британія), прийняте повноправним колективним членом

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: