Фінансова політика та бюджетний процес
- екологічні проблеми.
31. Взаємозв’язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика
Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.
Податкова система - сукупність різних видів податків, у побудові й методах обчислення яких втілюються певні принципи. Прямі всановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, а непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару(тарифу на послуги) і сплачуюються споживачем.
Податкова політика- це політика, яку проводить держава що до податкової системи, яка спрямована на більш ефективну та досконалу діяльність полаткової системи.
Всі ці три економічні категорії звязує те що вони мають на меті стягнення, вдосконалення стягнення, методи стягнення податків з юридичних і фізичних осіб в бюджет держави.
32. Елементи системи оподаткування
Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.
Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.
Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.
Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.
Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.
Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.
33. Прямі та непрямі податки
Прямі податки - встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно та і».
Непрямі податки - це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяіься податок на додану вар і їсть, акцизний збір, мито.
Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті;
Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.
34. Класифікація податків за різними ознаками
Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за наступними ознаками.
1. За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, податки на майно.
2. Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві.
3. За способом стягнення: розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.
4. За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито.
35. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації
Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.
За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, податки на майно.
Залежно від рівня державних структур:загальнодержавні і місцеві,
За способом стягнення: розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.
За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.
Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.
36. Функції податків та принципи оподаткування
Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.
Податки є невід'ємною частиною ринкових відносин та одним з найбільш ефективних інструментів непрямого регулювання економічних процесів.
Функції податків:
1. Фіскальна функція – збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб відбувається метою формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій.
2. Регулююча функція. В її основі - сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Ця функція знаходиться у тісному взаємозв'язку з фіскальною функцією. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень соціальне -економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями.
3. Контрольна функція спрямована на забезпечення своєчасного і повного надходження податків до доходів бюджетів різних рівнів та формування централізованих фондів грошових ресурсів.
37. Відмінність державного і банківського кредиту. Принципи кредитування
Відмінними ознаками державного кредиту в порівнянні з банківським є наступні:
1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає в зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну; потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;
2) при банківському кредиті економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються; при державному кредиті - економічні інтереси учасників угоди відносно відособлені;
3) при банківському кредиті банківський відсоток є засобом економічного впливу на діяльність позичальника; при державному кредиті - відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;
4) банківський кредит є пов'язаним з тією частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу; при державному кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу;
5) банківський кредит має строго цільове призначення; державний кредит використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних із рішенням соціальних проблем;
6) при банківському кредиті терміни повернення коштів строго регламентуються, у виразі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції; при державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, щодо позичальника не застосовуються санкції, взяті у борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;
7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою перерахувань їх з одного рахунку на іншій; державний кредит є поширеним здебільшого в сфері готівково-грошового обігу;
8) при банківському кредитуванні при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат. Державний кредит сприяє скороченню обсягу готівки в обігу. У державному кредиті держава може виступати в якості позичальника кредиту, кредитора і гаранта кредиту.
38. Джерела погашення внутрішніх державних позик. Джерела погашення внутрішніх державних позик
Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:
• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;
• додаткові надходження від сплати податків;
• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;
• додаткова емісія грошей;
• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.
Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.
39. Методи Управління державним боргом
Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснюються державою щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів.
Мета політики управління боргом - одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.
В Україні управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.
Управління державним боргом складається з таких стадій:
- залучення державних запозичень
- використання коштів
- погашення та обслуговування боргу
Методами управління державним боргомє:
- конверсія (зміна дохідності позики)
- консолідація (зміна умов позики пов’язана з її строками)
- уніфікація позики (обєднання кількох позик в одну)
- відстрочка погашення (перенесення строків виплати боргу)
40. Розкрийте поняття: сальдо торгівельного балансу, рефінансування і реструктуризація державного боргу, номінальний і реальний державний борг
Сальдо торгівельного балансу - різниця між вартістю експорту та імпорту. Позитивне сальдо торгівельного балансу означає перевищення експорту над імпортом. Негативне сальдо торгівельного балансу — перевищення імпорту над експортом
Рефінансування державного боргу - погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом.
Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.
Номінальний державний бог - сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові забовязання держави перед субўєктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.)
41. Форми державного боргу
Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.
Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг - сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання).
Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.
42. Зовнішній державний борг. Джерела погашення внутрішніх зовнішніх державних позик
Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків
Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:
• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;
• додаткові надходження від сплати податків;
• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;
• додаткова емісія грошей;
• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.
Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні
43. Класифікація державних цільових фондів
Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.
В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:
— державними;
— місцевими.
В залежності від напрямків використання існують фонди:
— економічні;
— соціальні;
— науково-дослідні;
— страхові;
— міждержавні та інші
За критерієм відносин з державним бюджетом: бюджетні та позабюджетні.
Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії.
По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального і конкретнішого характеру
Державні цільові фонди:
- Пенсійний фонд України
- Фонд соціального страхування України
- Фонд сприяння зайнятості населення України
- Державний інноваційний фонд України
- Фонд соціального захисту інвалідів
- Фонд охорони навколишнього природного середовища
- Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди
- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України
- Фонд охорони праці
- Фонд розвитку та захисту конкуренції
44. Класифікація фондів цільового призначення
Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.
В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:
— державними;
— місцевими.
В залежності від напрямків використання існують фонди:
— економічні;
— соціальні;
— науково-дослідні;
— страхові;
— міждержавні та інші
За критерієм відносин з державним бюджетом: бюджетні та позабюджетні.
Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії.
По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального і конкретнішого характеру
Державні цільові фонди:
- Пенсійний фонд України
- Фонд соціального страхування України
- Фонд сприяння зайнятості населення України
- Державний інноваційний фонд України
- Фонд соціального захисту інвалідів
- Фонд охорони навколишнього природного середовища
- Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди
- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України
- Фонд охорони праці
- Фонд розвитку та захисту конкуренції
45. Пенсійний фонд України: джерела його формування та напрямки використання
Державний Пенсійний фонд України був створений у 1991 році як самостійна фінансово-кредитна система. Кошти цього фонду не входять до Державного бюджету, витрачаються відповідно до цільового призначення і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.
Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є страхові внески на загальнообов'язкове страхування у вигляді нарахувань на фонд оплати праці працівників підприємств (за основною ставкою 32%), відрахування із заробітної плати фізичних осіб, цільові надходження з бюджету, добровільні внески.
Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:
- виплати пенсій за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних та інших пенсій, встановлених законодавством України;
- індексація та перерахування пенсій у зв'язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки Украї'ни та страхового стажу;
- реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів та інших категорій населення, які потребують допомоги;
- забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;
- оплата послуг з виплати та доставки пенсій, формування резерву коштів Пенсійного фонду,-
- зміцнення матеріально - технічної бази фонду, проведення роз'яснювальної роботи серед населення та проведення інших заходів згідно із завданнями Пенсійного фонду
46. Фонд соціального страхування на випадок безробіття
Фонд соціального страхування на випадок безробіття має сприяти забезпеченню ефективності зайнятості населення, створенню нових робочих місць, надавати матеріальну допомогу та соціальні послуги на випадок безробіття.
Джерелами формування Фонду є:
- внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності;
- страхові внески фізичних осіб;
-кошти державного та місцевих бюджетів;
- благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;
- кошти служби зайнятості за надання послуг підприємницьким структурам;
- інші надходження.
Фінансування витрат цього Фонду на державному рівні здійснюється на заходи, пов'язані з розвитком навчальних центрів з профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних громадян.
На місцевому рівні кошти Фонду використовуються на:
- виплату допомоги по безробіттю;
- професійну орієнтацію, підготовку та професійне навчання безробітних;
- виплати дотації роботодавцю на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;
47. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснює забезпечення державних гарантій у разі тимчасової непрацездатності, догляду за хворою дитиною, хворим членом сім'ї, вагітності та пологів, народженням дитини.
Кошти цього фонду створюються за рахунок таких джерел:
- страхових внесків роботодавців - суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності;
- страхові внески найманих працівників;
- страхові платежі працівників, які забезпечують себе роботою самостійно;
- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
- асигнування з Державного бюджету України;
- інші надходження.
Кошти цього фонду використовуються на:
- виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітністю та пологах, при народженні дитини та ін.;
-організацію санаторно-курортного лікування та оздоровлення працівників та членів їх сімей;
-забезпечення поточної діяльності, утримання органів управління Фонду, розвиток його матеріально - технічної бази;
- підготовку кадрів;
- інші цільові програми з питань соціального страхування
48. Класифікація фінансових ринків
Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:
1. Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - відсотки за користування кредитом.
Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та заощаджувачами.
Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.
Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.
2. Ринок позичкового капіталу (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах повороткості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
3. За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.
Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.
49. Ринок цінних паперів
Ринок ціннихпаперів - це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності.
Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.
Цінні папери - це документи, які здійснюють обіг на фондовому ринку (ринку цінних паперів), виражають майнові відносини і підтверджують право на будь-яке майно або грошові кошти. Учасниками ринку цінних паперів е:
- емітенти - юридичні особи, державні органи, органи місцевої адміністрації, які випускають цінні папери і несуть від свого імені за ними відповідальність перед власниками цих паперів.
- інвестори - громадяни або юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок;
- інвестиційні інститути - юридичні особи у будь-якій формі, що дозволяється законодавством України.
Згідно із Законом, в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
1)Акція - це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при ліквідації акціонерного товариства - на участь у розподілі майна.
2)Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотку.
3)Казначейське зобов'язання - це різновид цінних паперів, який засвідчує внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними паперами.
4)Ощадиш сертифікат - це письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.
5)Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.
6)Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця виплатити пред'явнику векселя до настання строку його погашення, зазначену у ньому суму.
Ринок цінних паперів підрозділясться на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені цінні папери.
50. Ринок фінансових послуг
Ринок фінансових послуг - особлива форма організації руху фінансових ресурсів в економічній системі, яка за своїм призначенням має забезпечити юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів. За економічною сутністю ринок фінансових послуг – це економічні відносини, що виникають між фінансовими посередниками та іншими економічними агентами з приводу розподілу фінансових ресурсів, купівлі-продажу тимчасово вільних коштів і цінних паперів.
Об'єктивною передумовою функціонування ринку фінансових, послуг є необхідність посередництва у взаємовідносинах між економічними агентами з приводу перерозподілу фінансових ресурсів. Ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів.
На ринку фінансових послуг визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові активи.
Об'єктами відносин на цьому ринку є фінансові послуги, що надаються юридичним і фізичним особам, які є власниками і користувачами фінансових активів, операції з фінансовими активами, що здійснюються в Інтересах третіх осіб, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Суб'єктами ринку фінансових послуг виступають власники фінансових ресурсів, їх користувачі, фінансові посередники, держава в особі спеціальних органів нагляду та контролю. Фінансовими посередниками є особи, які сприяють у налагодженні контактів і укладенні угод між власниками і користувачами фінансових ресурсів. Роль таких осіб виконують фінансові установи – юридичні особи, які надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного державного реєстру у визначеному законодавством порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Перерозподіл фінансових ресурсів можливий в умовах чітко визначеної організаційної структури ринку, на якому укладаються угоди фінансового характеру.
Формування такого організаційного механізму можливе з боку держави і має ґрунтуватися на інституційній основі, що передбачає виокремлення функцій кожного учасника ринку. З організаційної точки зору ринок фінансових послуг є сукупністю фінансових інститутів, що обумовлюють перебіг коштів від власників фінансових ресурсів до їх користувачів під контролем державних органів управління.
51. Інструменти фінансового ринку
Інструментами фінансового ринку грошей є: казначейські векселі, депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп.
Казначейські векселі є короткостроковими зобов’язаннями держави, які випускаються терміном 3-6-9-12 місяців. Зазвичай вони приносять дохід власнику через початковий продаж зі знижкою, тобто при погашенні векселя буде отримана сума більша ніж витрачена на його купівлю. Вважається надійним інструментом фінансового ринку.
Депозитні сертифікати є борговим інструментом, який банк продає вкладникам – юридичним особам. По ньому сплачується відсоток, а при погашенні повертається вихідна ціна купівлі. Є високоліквідним інструментом.
Комерційні папери – короткострокові зобов’язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій.
Банківські акцепти є векселем на банк, що випущений фірмою, яка оплатить його на певну майбутню дату, і гарантується за певну винагороду банком, який акцептував його. Банківські акцепти покликані обслуговувати міжнародну торгівлю, експортно-імпортні операції.
Угоди про зворотний викуп є фінансовою інновацією, в якій казначейські векселі або інші державні цінні папери є заставою. Ці угоди укладаються на короткий і над короткий термін.
Фінансовими інструментами ринку капіталів є: акції, облігації, муніципальні облігації, заставні
52. Види цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку України
1)Акція - це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при ліквідації акціонерного товариства - на участь у
розподілі майна.
2)Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотку.
3)Казначейське зобов'язання - це різновид цінних паперів, який засвідчує внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними паперами.
4)Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.
5)Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.
6)Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця виплатити пред'явнику векселя до настання строку його погашення, зазначену у ньому суму.
Ринок цінних паперів підрозділясться на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені цінні папери.
53. Класифікація фінансового ринку та його інструменти
Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:
Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - відсотки за користування кредитом.
Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та заощаджувачами.
Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.
Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.
Ринок позичкового капіталу (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах повороткості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами,
Кредитний ринок, як частина фінансового ринку, синтезує в собі ринки різних платіжних засобів, він функціонує на основі укладання кредитних угод. Центром концентрації і руху грошових потоків виступає комерційний банк.
За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами І продавцями валют, економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.
Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.
54. Функції та види страхування
Страхування виконує такі функції:
Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуар-них розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).
Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерними для страхової діяльності.
У