Вплив добрив на врожайність
У процесі грануляції в добриві утворюється біурет H2NCONHCONH2 - кристалічна речовина, розчинна у воді (15,4 г/л). Високий вміст біурету в карбаміді токсично діє на рослини, знижуючи врожай і його якість. Проте наявна кількість біурету в добриві, яке зараз виробляється, не шкідлива для рослин, бо являє собою нестійку сполуку, яка досить легко розкладається в ґрунті.
Внесена в грунт сечовина під впливом уробактерій протягом 2—З днів амоніфікується, перетворюючись в малостійку сполуку — вуглекислий амоній, який швидко розкладається на вуглекислоту і аміак.
Сечовина за потенціальною кислотністю і ефективністю в усіх випадках (за винятком поверхневого застосування) не поступається аміачній селітрі. В умовах зрошення ефективність сечовини за рахунок зменшення вимивання дещо вища, ніж аміачної селітри, її можна застосовувати як основне добриво та для підживлення під всі культури на різних ґрунтах. Однак при поверхневому внесенні цього добрива можуть спостерігатись втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку із вуглекислого амонію, особливо на . слабокисдих, нейтральних і карбонатних грунтах. При низькій' вологості та підвищених температурах вони можуть досягати 10% і більше. Значні втрати аміаку можуть бути при використанні сечовини для підживлення лук і пасовищ, оскільки дернина має підвищену уреазну активність. Сечовина може бути використана і для позакореневого підживлення рослин.
Щоб забезпечити рівномірне розсіювання добрива на поверхні ґрунту, сечовину доцільно перед внесенням змішувати з фосфорними (преципітат) і калійними (сульфат калію) добривами, її можна вносити також у вигляді розчинів з іншими рідкими азотними добривами під зяблеву оранку і перед сівбою сільськогосподарських культур, ранньою весною або у підживлення в період міжрядних обробітків. У цьому разі використовують кристалічну сечовину, в якій міститься біурету не більше 0,1—0,2%. Сечовину можна використовувати не тільки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних і нових видів повільнодіючих добрив.
Повільно діючі слаборозчинні азотні добрива. Концентровані добрива, які містять азот в нерозчинній або слаборозчинній формі. Вміст загального азоту становить 32—42 %, у тому числі 4—10 % водорозчинного. Являють собою продукти конденсації сечовини СО(NH2)2 і аліфатичних альдегідів: формальдегіду, ацетальдегіду, кротонового альдегіду та ін.
На відміну від звичайних легкорозчинних азотних добрив, вони поступово переходять у засвоювану форму і забезпечують рослини азотом протягом усього вегетаційного періоду. Перевагою повільнодіючих добрив перед іншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту і не виноситься висхідними токами води у поверхневий шар.
До повільнодіючих добрив належать: сечовино-формальдегідне добриво (СФД), сечовино-ацетальдегідне, кротонілодендисечовина (КДС), ізо-бутилдендисечовина (ІБДС) і оксамід. Ефективність дії цих добрив значно залежить від розміру їх часток. Чим вони менші, тим більша швидкість перетворення азоту в доступну для рослин форму.
Плав — це безколірна або злегка забарвлена рідина з питомою вагою 1,26—1,33, містить 30% азоту і складається з розчинів аміачної селітри й сечовини. Кристалізується при температурі мінус 3 °С. Транспортують його в автомобільних чи залізничних цистернах. Строк зберігання плаву в місткостях не повинен перевищувати 7 місяців, оскільки за цей період поверхні вуглецевої сталі не встигають піддатися корозії. Місткості, механізми і обладнання після внесення плаву в грунт слід промивати водою. Використовують його як допосівне добриво і для підживлення.
ФОСФОРНІ ДОБРИВА
Фосфорні
добрива являють
собою продукти
переробки
природних
мінералів –
фосфоритів
і апатитів, а
також деякі
відходи металургійної
промисловості.
Фосфорити
використовують
безпосередньо
на добриво у
вигляді фосфоритного
борошна. Апатитове
борошно флотованого
апатиту застосовують
лише для виготовлення
суперфосфату.
У фосфоритах
і апатитах
фосфор
міститься в
основному в
формі трикальцієвого
фосфату.
Фосфорні добрива, які виготовляє промисловість і поставляє сільському господарству України, за розчинністю поділяють на три групи: водорозчинні — звичайний та подвійний (концентрований) суперфосфати; розчинні в лужному цитратному розчині (реактив Петермана) або в 2-процентному розчині цитратної кислоти — мартенівський фосфатшлак, знефторений фосфат; важкорозчинні, які лише частково розчиняються в 2-процентній цитратній кислоті — фосфоритне борошно. Фосфор водорозчинних та цитратнорозчии-них фосфорних добрив легко засвоюється рослинами на всіх ґрунтових відмінах, а важкорозчинних — на кислих ґрунтах.
У рік внесення рослини використовують 15—20% фосфору добрив. Проте останні впливають на врожайність протягом кількох років.
Отже, при застосуванні фосфорних добрив у сівозміні в поєднанні з азотними та калійними коефіцієнт використання фосфору дорівнює 40—60 %.
Водорозчинні добрива. Суперфосфат звичайний (порошкоподібний та гранульований).
Суперфосфат являє собою найуніверсальніше фосфорне добриво, придатне для застосування на всіх ґрунтах і під усі сільськогосподарські культури. Звичайний порошкоподібний суперфосфат за зовнішнім виглядом являє собою порошок сірого або темно-сірого кольору, дещо в'язкий, слабо-гігроскопічний, який трохи злежується. Фосфор міститься у формі монокаль-цієвого фосфату Са (НРО4)2·Н2О (близько 60—75%), розчинного у воді, та вільної фосфорної кислоти (1-1,5%). Є також невелика кількість нерозкладеної під впливом сірчаної кислоти фосфатної сировини.
Основним компонентом звичайного суперфосфату, крім фосфорних сполук, є гіпс — Са5О4, що утворюється при обробці фосфату сірчаною кислотою. Він становить половину маси суперфосфату і є, по суті, баластом, що підвищує вартість застосування цього фосфорного добрива. Звичайний порошкоподібний суперфосфат з апатитового концентрату містить 19—20 % засвоюваного фосфору (Р2О5); вільної фосфорної кислоти не більше 5%; вологи — не більше 12— ІЗ %. Внаслідок грануляції вміст води в суперфосфаті зменшується до І—4 %, а фосфору збільшується до 20—22 %.
Суперфосфат подвійний — концентроване фосфорне добриво. Одержують його розкладом розмелених фосфатів (апатитів або фосфоритів) концентрованою фосфорною кислотою. Виробляють його у гранульованому вигляді.
Це добриво містить фосфор у формі водорозчинного монокальцієвого фосфату. Подвійний суперфосфат залежно від якості сировини, використаної для його виготовлення, містить 43—49 % Р2О5, вільної фосфорної кислоти 2,5—5%. За гранулометричним складом близький до звичайного суперфосфату, але не містить сульфату кальцію, тому при його застосуванні витрати на зберігання, транспортування й внесення в грунт значно менші.
За впливом на врожай сільськогосподарських культур подвійний суперфосфат не відрізняється від суперфосфату звичайного.
Цитратнорозчинні фосфати. Фосфатшлак мартенівський, є побічним продуктом металургійних заводів.
Фосфатшлак — важкий, темно-сірий, дрібнорозмелений порошок, що проходить без залишку через сито діаметром отворів 2 мм. Залишку на ситі з отворами 0,18 мм — не більше 2 %. Транспортують добриво в паперових мішках. Маса 1 м3 фосфатшлаку — 2т.
Фосфор у фосфатшлаку знаходиться в сполуках з кальцієм та залізом переважно у вигляді сілікофос-фатів. Загальний вміст Р2О5 у кондиційному фосфатшлаку - 13,8-15,8 %, у тому числі 8—12 % цитратнорозчинного, який вважається засвоюваним рослинами. Водорозчинного фосфору в добриві немає. Фосфатшлак за вмістом фосфору, що переходить у 2-процентний розчин цитратної кислоти, поділяють на два класи: клас А, в якому міститься не менше 12 % цитратнорозчинного фосфору, і клас Б — не менше 8 %. Вологи в добриві 1 %.
Крім фосфору, до складу фосфатшлаку входять окиси кальцію (25-30%), магнію (7—9%) і марганцю, а також сполуки заліза, кремнію та ін. Фосфатшлак має лужну реакцію, тому його позитивна дія на врожай є не тільки прямою, а й посередньою — знижується кислотність ґрунту.
Дослідженнями встановлено високу ефективність дії фосфатшлаку в основному удобренні під цукрові буряки, озиму пшеницю та інші сільськогосподарські культури.
Знефторений фосфат одержують з апатиту з невеликою добавкою піску (2—3 %) обробкою парою при температурі 1400—1500°. При цьому фосфор перетворюється у засвоювані рослинами форми — цитратнорозчинні сполуки альфатрикальційфосфату і невелику кількість бетатрикальційфосфату. Ці форми становлять близько 80 % загальної кількості фосфору, що міститься у знефтореному фосфаті.
Вміст цитратнорозчинного фосфору (Р2О5) у цьому добриві становить 30—32%, фтору — не більше 0,2, миш'яку менше 0,005 %. Знефторений фосфат має добрі фізичні властивості. Залишок добрива на ситі з діаметром отворів 0,15 мм — не більше 10%.
Важкорозчинні добрива. Фосфоритне борошно одержують розмелюванням фосфоритів різних покладів, розташованих на території СРСР. Це тонкий порошок сірого або бурого кольору різних відтінків. Воно негігро-скопічне, не злежується.
Залежно від вмісту фосфору фосфоритне борошно поділяють на чотири сорти: вищий сорт містить 30%, перший —25, другий — 22 і третій — 19% Р2О5. Згідно з стандартом у фосфоритному борошні не повинно бути часток діаметром понад 0,18 мм більше 10 %, вміст вологи не повинен перевищувати 1,5—3 % (у вищого сорту). Маса 1 м3 становить 1,7—1,8 т.
Якість фосфоритного борошна тим вища, чим більше в ньому фосфору і чим тонший помел фосфориту.
Транспортують добриво насипом. У разі перевезення автотранспортом треба вкривати його брезентом.
Ефективність дії фосфоритного борошна підвищується при застосуванні його з фізіологічне кислими добривами (сульфат амонію, хлористий калій тощо).
Особливо добре засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, гречка, коноплі та горох. Під ці культури насамперед замість суперфосфату треба вносити фосфоритне борошно.
Воно добре розсіюється, змішується з усіма видами мінеральних добрив. Вносять його врозкид під оранку (краще восени) в таких нормах, як і суперфосфат.
КАЛІЙНІ ДОБРИВА
Асортимент калійних добрив значно залежить від хімічного складу калійної сировини, який визначає технологію переробки і збагачення руд. Залежно від способу одержання калійні добрива поділяють на три групи:
концентровані, що є продуктом заводської переробки сирих солей — хлористий калій, сульфат калію, сульфат калію-магнію (калімагнезія), калійно-магнійовий концентрат;
сирі калійні солі, які одержують розмелюванням природних калійних солей — каїніт, сильвініт;
30-40%-ні калійні солі — суміш сирих калійних солей з концентрованим добривом, здебільшого з хлористим калієм. До калійних добрив належать також цементний пил і пічна зола.
Хлористий калій (калію хлорид КС1) — найбільш концентроване і поширене калійне добриво містить 53,6—62,5% К2О. Виробляють його двох марок: марки "К", що одержують кристалізацією розчинів сильвінітових руд і в незначних кількостях — карналіту й інших калійних солей, і марки «Ф» — методом флотаційного збагачення сильвініту. Це крупнозернистий або гранульований продукт білого чи сіруватого кольору (марка «К») або рожевого кольору з червонуватим відтінком (марка «Ф»). Добре розчиняється у воді, мало гігроскопічний, але при транспортуванні та зберіганні в несприятливих умовах дуже злежується, що утруднює його використання. Для зменшення злежуваності хлористий калій обробляють розчинами амінів або іншими реагентами. Такий продукт залишається сипким при зберіганні у закритому складському приміщенні протягом шести місяців. Сухий хлористий калій добре розсіюється, вологий — дуже погано.
Це добриво застосовують під усі сільськогосподарські культури. Калій добре поглинається ґрунтом і знаходиться у ньому в обмінному, доступному для рослин стані, а хлор, який не зв'язується ґрунтом, вимивається атмосферними опадами в глибші шари ґрунту. Хлор, що міститься в добриві, негативно впливає на такі культури, як картопля, гречка, тютюн, ефіроолійні, цитрусові і деякі овочеві. Проте в разі відсутності безхлорних калійних добрив хлористий калій можна вносити і під чутливі до хлору культури заздалегідь, щоб усунути негативну дію хлору.
Сульфат калію (сірчанокислий калій K2SO4)—концентроване безхлорне калійне добриво містить 48—50 % К2О, вміст іонів хлору не перевищує 3 % при вологості 2 %. Безколірна дрібнокристалічна сіль, яка добре розчиняється у воді.
Сульфат калію має добрі фізичні властивості: негігроскопічний, не злежується, добре розсіюється. При внесенні добрива з розрахунку 60 кг/га калію одночасно вносять приблизно 62 кг/га сірки. Наявність в добриві сірки позитивно впливає також на врожай капусти, брукви, турнепсу, гірчиці й бобових культур, які засвоюють із грунту багато сірки.
Сірчанокислий калій перевозять в затареному стані та насипом у критих вагонах.
Сульфат калію-магнію (калімагнезія K2SO4·MgSO4) — калійно-магнієве добриво містить 28—30 % К2О, 8—10 % МgО, а також домішки КС1 і NаСІ (5 %).
Добриво негігроскопічне, не злежується, добре розсіюється.
Калімагнезію виробляють у вигляді гранул розміром 1—3 мм, білого кольору з рожевим або сірим відтінком. Перевозять його у закритих вагонах, обладнаних щитами на дверях.
Калімагнезію можна застосовувати на всіх грунтах під усі культури і в першу чергу під тютюн, картоплю, бобові трави, виноград, цитрусові та інші чутливі до хлору культури.
Калійна сіль змішана (КС1+NаС1). Одержують механічним змішуванням хлористого калію з тонко розмеленим сильвінітом або каїнітом. Залежно від пропорції між хлористим калієм і сирими калійними солями містить 30—40 % К2О, 15—20 NaO, 39—52 % хлору.
Це сірувата з рожевими краплинами кристалічна сіль, при тривалому зберіганні може злежуватись, в сухому стані сіється задовільно.
Калімаг (калійно-магнієвий концентрат, калімаг флотаційний, збагачений каїніт) K2SO4·2MgSO4 містить 19% калію, 8-9% магнію і до 8 % хлору. Зернистий або гранульований продукт сірого кольору, який повністю проходить через сито з отворами 5 мм.
Калімаг належить до безхлорних сірковмісних добрив, має добрі фізичні властивості: негігроскопічний, не злежується, дуже добре розсіюється, його можна змішувати з усіма видами добрив.
Хлористий калій електроліт відпрацьований (хлоркалій електроліт), з домішками 30 % NаСІ, 2—3 % МgС12 , 16 % Nа2О і 0,2 % МgО містить 45 % К2О.
Негігроскопічний, не злежується, добре розчиняється у воді, розсію-ваність добра, підкислює грунт. Дія на грунт така сама, як і хлористого калію. Виробляють у вигляді крупнозернистого порошку або гранул.
Перевозять в незатареному стані у критих вагонах. Його можна застосовувати на всіх ґрунтах в основному удобренні під всі сільськогосподарські культури, крім тютюну й інших чутливих до хлору культур.
Каїніт (КС1·MgSO4·3H2O) — зерниста подрібнена до розмірів 4 мм каїнітова чи каїніто-ланг-бейнітова руда сірого, темного або червоного кольору. Містить подвійну сіль калію і магнію з великою механічною домішкою хлористого натрію (45—47% від загальної маси), CаSO4, МgSO4 та сполуки заліза, які обумовлюють її колір. Вміст окису калію коливається в межах 9,5—10,5 %. На 1 кг К2О в каїніті припадає 2—2,5 кг хлору. Цінним компонентом в добриві є окис магнію, вміст якого становить від 7 до 10 % (технічними умовами не регламентується). У зв'язку з цим каїніт можна застосовувати як комплексне калійно-магнієве добриво з урахуванням кількості в ньому натрію і хлору. Перевозять насипом в обладнаних щитами вагонах.
Каїніт малогігроскопічний, злежується, добре розчиняється у воді, в сухому стані відносно легко розсіюється.
Найбільший ефект дає внесення його під цукрові й кормові буряки, капусту, конюшину та інші бобові трави, які позитивно реагують на натрій і магній. Використовують каїніт також для виробництва концентрованих калійних добрив.
Полігаліт (К2SO4·MgSO4·xCaSO4·2H2O) — важкорозчинна природна сіль сірчанокислого калію, магнію і кальцію. Вміст окису калію становить 10—12 %, окису магнію 6,5%, з домішками, %: К2SO4 —28,9; МgSO4 — 20,0, СаSO4 —45,1, NaС1 — 3,5 — 5,2, нерозчинного залишку—10— 20 %.
Полігаліт не злежується при зберіганні й добре розсіюється. Недоліком його є низький вміст окису калію. Полігаліт краще застосовувати у суміші з концентрованими калійними солями. Його можна використовувати також для виробництва калійно-магнезієвих добрив.
Поташ (вуглекислий калій, карбонат калію K2СОз) — висококонцентроване порошкоподібне, легкорозчинне, високо гігроскопічне добриво з лужною реакцією, розсіюється погано, зв'язується з ґрунтом і дуже підлуговує його. Через погані фізичні властивості поташ в чистому вигляді майже не використовують.
Цементний калійний пил (К2SO4 з домішками силікату і карбонату кальцію) — відходи виробництва цементної промисловості, безхлорне калійне добриво. Містить 10—15 % К2О, гігроскопічний, злежується, зв'язується ґрунтом і значно підлуговує його, розсіюється погано. До складу цементного пилу входять також магній, залізо, натрій, сірка та інші елементи. Враховуючи значну порохуватість цементного пилу, його доцільно використовувати в суміші з фрезерним торфом у співвідношенні 1:1.
Зола — калійно-фосфорно-вапняне місцеве добриво. Містить калій, фосфор, кальцій і деякі мікроелементи.
Калій в золі знаходиться у вигляді вуглекислого калію (К2СОз), добре розчиняється у воді і є найкращою формою добрив для культур, чутливих до хлору. Зола містить вапно.
МІКРОДОБРИВА
Це різноманітні технічні солі, деякі відходи промисловості (марганцевий шлам, молібденові відходи електролампових заводів) та фрити (сплави скла з мікроелементами). Останні входять до складу органічних добрив. Вміст мікроелементів у підстилковому напівперепрілому гної в середньому становить: марганцю 201, міді 16, бору 20, кобальту 1, цинку 96 і молібдену 2 мг на 1 кг сухої речовини.
Мікродобрива можна вносити безпосередньо в грунт, а також застосовувати для позакореневого підживлення рослин і передпосівної обробки насіння. Найкращим способом використання мікроелементів є введення їх до складу звичайних та комплексних мінеральних добрив, але це питання до останнього часу не вирішене остаточно хімічною промисловістю. Виготовляють лише боратовий суперфосфат та незначну кількість бормагнієвих добрив.
Сульфат марганцю — кристалічний порошок білого або світло-сірого кольору, добре розчинний у воді. Для обробки насіння, позакореневого підживлення рослин слід застосовувати 0,10 — 0,50%-ний розчин сульфату марганцю. Норма внесення в грунт становить 5—15 кг/га сульфату марганцю.
З мінеральних добрив найбільш багатий на марганець фосфатшлак. Досить значна кількість цього елемента міститься в гною і низинному торфі. Всі види синтетичних селітр, сечовина, а також хлористий калій не містять марганцю. Незначні домішки його знаходяться в сульфаті амонію.
Борні добрива.
Велике значення для одержання високих урожаїв має вміст у ґрунті рухомих засвоюваних форм бору, який залежить від материнської породи, рослинності, ступеня окультуреності ґрунту, використання органічних і мінеральних добрив.
Промисловість виробляє простий гранульований суперфосфат, збагачений бором. Перспективними добривами, що містять бор, є подвійний суперфосфат з бором і комплексні добрива з вмістом бору (нітрофоска, амофос та інші).
Для позакореневого підживлення й обробки насіння використовують борну кислоту.
Борна кислота містить 17,1— 17,3 % бору, її можна застосовувати для обробки насіння і позакореневого підживлення посівів, а. також використовувати як борний компонент для окладних і змішаних добрив. Для обробки насіння і позакореневого підживлення рослин використовують 0,05—0,1 %-ний розчин, а для поливу розсади — 0,01—0,05%-ний розчин борної кислоти (від 1 до 5 г борної кислоти на 10 л води).
Простий гранульований суперфосфат з бором містить 0,2 % бору. Рекомендується вносити (під більш вимогливі до бору культури) під передпосівний обробіток ґрунту або в рядки при сівбі в прийнятих для фосфорних добрив нормах.
Подвійний гранульований суперфосфат з бором містить не менше 0,4 % бору. Рекомендується вносити в прийнятих для фосфорних добрив нормах.
Бормагніеве добриво містить близько 13 % борної кислоти, або 2,3 % бору і 14 % окислу магнію. Рекомендується вносити під передпосівний обробіток грунту. Бор у добриві знаходиться у водорозчинній формі, тому його з успіхом можна використовувати для позакореневого підживлення рослин, коли у них добре розвинуті листки.
Порошок, що містить бор, являє собою механічну суміш тонкоподрібненої борної кислоти (14—16%) і технічного тальку.
Основний спосіб застосування борних добрив — внесення їх під передпосівну культивацію. Борні добрива та інші мікроелементи слід застосовувати лише при умові повного забезпечення рослин азотом, фосфором і калієм, їх можна вносити разом з азотними, фосфорними і калійними добривами, ретельно змішуючи всі компоненти перед внесенням. При нерівномірному розподілі добрив по площі можуть утворюватись місця з високими концентраціями бору, що може негативно впливати на рослини.
Молібденові добрива.
Нестача молібдену проявляється головним чином при вирощуванні бобових трав, зернобобових, зернових, овочевих, лучних та деяких інших культур. Потреба рослин в молібдені підвищується при забезпеченні їх основними елементами живлення (фосфором та калієм — для бобових і азотом, фосфором та калієм для овочевих культур).
Як молібденові добрива використовують солі та різні відходи, що містять молібден.
Молібдат амонію, молібденово-кислий амоній містить 52 % молібдену, добре розчиняється у воді. З метою обпудрювання насіння молібдат амонію слід підсушити і ретельно подрібнити. Передпосівну обробку насіння молібденом необхідно поєднувати з протруєнням.
Суперфосфат простий гранульований з молібденом (0,1 % молібдену) застосовують у прийнятих для суперфосфату нормах.
Суперфосфат подвійний гранульований з молібденом (0,2 % молібдену) виготовляють змішуванням добавки, що містить молібден, перед грануляцією.
Порошок, що містить молібден, являє собою механічну суміш тонкоподрібненого-сухого модібдату амонію і технічного тальку (вміст молібдену 40—45 %).
Відходи електролампової промисловості являють собою порошок, розчинний у воді, придатний для позакореневого підживлення рослин. Вміст молібдену до 50 %. Використовують так само, як і молібдат амонію.
Мідні добрива.
Найбільша потреба в міді проявляється насамперед на осушених торф'яно-болотних ґрунтах при вирощуванні зернових, кормових, овочевих, технічних та інших культур. Нестачу міді можуть відчувати рослини на супіщаних і піщаних дерново-підзолистих ґрунтах. Найпоширенішими мідними добривами є піритні недогарки та мідний купорос.
Піритні недогарки — відходи сірчанокислого виробництва. Мідь у піритних недогарках знаходиться у формі сульфату, окислу, закису і сульфідів. З усіх форм водорозчинна і доступна рослинам сульфатна мідь і лише частково — сульфідна. Однак разом з міддю піритних недогарків у грунт потрапляє велика кількість баласту, що неекономічне. Внаслідок низького вмісту міді (близько 0,3 %) піритні недогарки можуть мати тільки місцеве значення. Перевезення на значні відстані пов'язане з додатковими витратами.
Сульфат міді, мідний купорос — кристалічна сіль голубувато-синього кольору, що містить близько 25 % Cu. Добре розчинна у воді, тому її рекомендується використовувати для передпосівної обробки насіння і позакореневого підживлення. Застосовують при виготовленні одинарних і комплексних (складних і змішаних) добрив.
Порошок, що містить мідь (14— 16 % CuSO4 або 5—6 % Cu), являє собою механічну суміш тонкоподрібненого сульфату міді та технічного тальку, застосовують для обробки насіння.
Мідно-калійні добрива містять 56,8 % К2О і 1,0 % Сu. Хлористий калій з міддю, а також азотно-калійні мідні добрива та інші рекомендуються для внесення при передпосівному обробітку . Мідні добрива діють протягом трьох-чотирьох років.
Цинкові добрива.
Застосовують сульфат цинку, а також деякі відходи промисловості, що містять доступні для рослин форми цинку.
Сульфат цинку, сірчанокислий цинк — кристалічна сіль сірувато-білого кольору, розчинна у воді. Вміст цинку 25 %. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння і позакореневого підживлення рослин 0,05— 0,1%-ний розчин сульфату цинку. Такий розчин можна застосовувати для обробки рослин одночасно з гербіцидами та інсектицидами.
Цинкове полімікродобриво (ПМУ-7) — порошок темно-сірого кольору, містить 25 % Zп, 1 % МоОз, 0,4 Мn, 13 % СuO, а також залізо та інші .елементи. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння.
Порошок, що містить цинк, являє собою механічну суміш тонкоподрібненого сухого сульфату цинку (18-22 %) і технічного тальку.
Одним із важливих факторів, що визначають ефективність цинкових добрив, є ступінь забезпеченості рослин іншими елементами живлення. Підвищений рівень азотного живлення, а також високі норми фосфорних добрив або велика кількість фосфору в ґрунті викликають підсилення цинкової недостатності у рослин і збільшують потребу в цинкових добривах.
Кобальтові добрива.
Використовують сульфат і хлорид кобальту, а також промислові відходи, що містять кобальт.
Сульфат кобальту, сірчанокислий кобальт - червона кристалічна речовина, добре розчинна у воді. Містить близько 21 % кобальту.
Хлорид кобальту, хлористий кобальт - червоні або темно-рожеві кристали. Містить 2,7 % кобальту. При 20 °С на 35,7 % розчинний у воді.
Важлива умова (особливо при окремому застосуванні) внесення мікродобрив — рівномірне розміщення їх у ґрунті. Надлишкова кількість мікроелементів може призвести до негативної дії, а занижені норми окремих мікроелементів не дають ефекту.
Всі мікродобрива слід застосовувати лише при забезпеченні сільськогосподарських культур макродобривами.
Залізні добрива потрібні рослинам в малих кількостях. Застосовують ці добрива насамперед у садах та на виноградниках на карбонатних і сильно-вапнованих ґрунтах, де мало рухомого заліза. До залізних добрив належать залізний купорос та хелати заліза.
Залізний купорос містить 47—53 % сірчанокислого закису заліза і являє собою речовину сірого кольору, часто з білим, жовтим або бурим нальотом. Добре розчиняється у воді.
Хелати заліза являють собою сполуки органічних речовин з залізом, яке ґрунтом не поглинається і в той же час легко засвоюється рослинами. Хелати заліза використовують для позакореневого підживлення рослин з ознаками хлорозу в вечірні або ранкові години.
КОМПЛЕКСНІ МІНЕРАЛЬНІ ДОБРИВА
Комплексними називають мінеральні добрива з вмістом у поєднанні й різноманітному співвідношенні 2—3 і більше поживних елементів — азоту, фосфору, калію, магнію, сірки і мікроелементів. Залежно від способів виробництва їх поділяють на складні, змішані й складно-змішані, а також на тверді та рідкі.
До складних належать добрива, які містять 2—3 і більше поживних елементів і виготовляються в єдиному технологічному процесі. Наприклад, амофос, калійна селітра, нітрофос, нітрофоска, нітроамофоска.
Складно-змішані — це добрива, які виготовляють змішуванням простих туків з додаванням рідких чи газоподібних речовин. При цьому утворюються нові хімічні речовини.
До змішаних належать мінеральні добрива, які виготовляють при змішуванні двох або більше простих туків. Це механічна суміш з готових простих добрив, переважно гранульованих туків.
До механічної суміші можуть входити і складні добрива.
Різноманітні технологічні процеси виробництва комплексних мінеральних добрив об'єднують в 4 групи: виготовлення складних твердих добрив на основі ортофосфорної та поліфосфорної кислот; виготовлення рідких складних добрив на основі ортофосфорної і поліфосфорної кислот; виготовлення твердих складних добрив на основі азотнокислотного розкладання природних фосфатів; виробництво складно-змішаних та змішаних добрив.
СКЛАДНІ ДОБРИВА
Фосфати амонію — поширені й перспективні складні добрива, які містять азот і фосфор у водорозчинній формі. Вони висококонцентровані, добре гранулюються, довго зберігаються в гранульованому стані, малогігроскопічні, мають добрі фізичні властивості, придатні для змішування з багатьма азотними і фосфорно-калійними добривами. До цього типу складних добрив належать амофос з вмістом 12 % азоту і 52 % фосфору та діамофос з вмістом 18 % азоту й 48 % фосфору . Амофос стійкий проти підвищеної температури, в разі нагрівання лише при температурі 100— 110 °С починає втрачати аміак, а діамофос втрачає аміак при температурі 70 °С і перетворюється в амофос. Амофос і діамофос можуть бути також компонентами при виготовленні змішаних мінеральних добрив.
Амофос містить фосфору в чотири рази більше, ніж азоту, тому при використанні цього добрива доводиться додавати певну кількість азотних добрив. Діамофос має сприятливіше для рослин співвідношення між азотом та фосфором, в якому на одну частину азоту припадає 2,5 частини фосфору.
Застосовують фосфати амонію для передпосівного внесення та підживлення технічних, зернових і овочевих культур.
Нітроамофоска — потрійне складне добриво, містить по 17 % азоту, фосфору і калію. Загальний вміст — 51% поживних речовин. Це висококонцентроване добриво, має задовільні фізичні властивості, малогігроскопічне, не злежується, добре розсіюється по полю, легко розчиняється у воді і добре засвоюється рослинами.
Нітроамофоска та діамонітрофоска належать до універсальних складних мінеральних добрив, які рекомендується застосовувати майже на всіх ґрунтах.
При нейтралізації суміші фосфорної і азотної кислот аміаком виготовляють нітрофос, який містить азоту 23—25 % і фосфору 22— 19%. Нітрофос і діамонітрофос — цінні комплексні добрива для застосування на забезпечених калієм грунтах.
Нітрофоски — поширений вид складних мінеральних добрив.
Нітрат кальцію внаслідок його великої гігроскопічності є небажаною домішкою в добриві. Залежно від способу видалення розрізняють такі нітрофоски: виморожену — одержують виморожуванням надлишку кальцієвої селітри амоніч зацією і додаванням хлористого або сірчанокислого калію; сірчанокислотну або сульфатну — виготовляють при зв'язуванні надлишку кальцію сірчаною кислотою або сульфатом амонію і додаванням хлористого чи сірчанокислого калію; карбонатну — зв'язуванням надлишку кальцію вуглекислотою І додаванням до одержаного продукту хлористого кальцію.
Встановлено, що нітрофоска за дією на врожай сільськогосподарських культур не поступається перед еквівалентною сумішкою простих добрив.
Нітрофоси виготовляють розкладанням природних фосфатів азотною кислотою, але без додавання солей калію. Вони містять 23,5—24 % азоту і 17—14 фосфору. Як і в