Збереження біорізноманіття як пріоритет збалансованого розвитку
Якщо Стратегія є механізмом реалізації концептуальних цілей Конвенції про біологічне різноманіття в Європі, то міжнародні і національні програми і проекти є інструментом досягнення конкретних цілей Стратегії.
Ключовою програмою Стратегії є розвиток Пан'європейської екологічної мережі, і діяльності тут заплановано не на один десяток років. Зусилля будуть зосереджені на збереженні екосистем, і для України особливо важливі морські, прибережні, степові, лісові, гірські, водно-болотні екосистеми та екосистеми внутрішніх водойм. Іншим пріоритетом є розробка та втілення національних планів дій щодо збереження рідкісних та зникаючих видів. Крім цього, реалізація цілей збереження і збалансованого використання біологічного та ландшафтного різноманіття не буде ефективною, якщо будуть проігноровані секторальні інтереси, тому впровадження пілотних проектів у сільському господарстві, лісівництві, містобудуванні, транспортному секторі та деяких інших має відіграти важливу демонстраційну роль. Створення і подальше зміцнення об'єктів природно-заповідного фонду як класична форма збереження генетичного матеріалу набуватиме подальшого розвитку на теренах України.
Одним із найдієвіших заходів збереження біорізноманіття є створення охоронних територій, природних та біосферних заповідників, національних природних парків. Саме вони забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу на біологічні об'єкти, сприяють збереженню цілісності екологічних систем, у яких можуть підтримуватися природні механізми відносин між біологічними видами, що необхідні для існування системи.
Природні заповідники — це природоохоронні території й акваторії, що виділяються державою з метою збереження в природному стані типових і унікальних природних комплексів, у межах яких охороняються природні об'єкти та ресурси, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо.
Біосферні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, де діє режим абсолютного заповідання, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення спонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері (Бойчук, 2004). Сьогодні у світі існує близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на території України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.
Заповідники знаходяться під охороною закону, на їх території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, збір лікарських трав, збирання квітів, випас худоби, застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій).
У заповіднику вводиться певний заповідний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невтручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національного парку.
Національні природні парки — це території, що створюються для збереження природних комплексів, які мають екологічну, історичну і естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекреаційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є 11 національних парків, таких, як Шацькі озера, Подільські Товтри, озеро Синевир тощо.
Заказники — це природні території і акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах).
Пам'ятки природи являють собою окремі невідновні природні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело.
Природно-заповідна мережа України налічує 6939 таких територій та об'єктів, що становлять більш ніж 4% від площі держави. До вищих категорій заповідання належать чотири біосферні і 16 природних заповідників, 12 національних природних парків. Статусу природного національного надбання відповідають 2507 заказників, 3016 пам'яток природи, 35 дендрологічних парків, 527 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 22 ботанічні сади, 12 зоологічних парків, 35 регіональних ландшафтних парків, 754 заповідні урочища. Слід зазначити, що на відміну від національної в міжнародній класифікації функції національних і природних парків розмежовуються. Природні парки передусім створюються для рекреації, тобто відпочинку. Головне ж завдання національних парків - збереження природного різноманіття, а рекреації і туризму відводиться підпорядкована та обмежена роль.
Таблиця 2.1 Основні дані про об'єкти природно-заповідного фонду України на 01.01.2004 р. (Довкілля, 2004)

|
Україна |
1013,8 |
107 |
360 |
266 |
||
|
Природні заповідники |
159,1 |
|||||
|
Горгани |
1996 |
Івано-Франківська |
5,3 |
1 |
26 |
20 |
|
Дніпровсько-Орільський |
1990 |
Дніпропетровська |
3,8 |
8 |
12 |
10 |
|
Єланецький степ |
1996 |
Миколаївська |
1,7 |
5 |
14 |
10 |
|
Казантипський |
1998 |
АР Крим |
0,5 |
5 |
14 |
38 |
|
Канівський |
1923 |
Черкаська |
2,0 |
5 |
30 |
64 |
|
Карадазький |
1979 |
АР Крим |
2,9 |
8 |
71 |
125 |
|
Кримський |
1923 |
АР Крим |
44,2 |
15 |
87 |
75 |
|
Луганський |
1968 |
Луганська |
1,6 |
14 |
34 |
62 |
|
Медобори |
1990 |
Тернопільська |
10,5 |
5 |
25 |
15 |
|
Мис Март'ян |
1973 |
АР Крим |
0,2 |
6 |
44 |
20 |
|
Опукський |
1998 |
АР Крим |
1,6 |
6 |
20 |
38 |
|
Поліський |
1968 |
Житомирська |
20,1 |
8 |
20 |
29 |
|
Рівненський |
1999 |
Рівненська |
42,3 |
3 |
20 |
15 |
|
Розточчя |
1984 |
Львівська |
2,1 |
6 |
31 |
24 |
|
Український степовий |
1961 |
Донецька |
2,8 |
21 |
53 |
37 |
|
Черемський |
2001 |
Волинська |
3,0 |
12 |
36 |
38 |
|
Ялтинський гірсько-лісовий |
1973 |
АР Крим |
14,5 |
18 |
75 |
68 |
|
Біосферні заповідники |
222,4 |
|||||
|
Асканія-Нова |
1898 |
Херсонська |
33,3 |
4 |
10 |
17 |
|
Дунайський |
1998 |
Одеська |
46,4 |
12 |
16 |
122 |
|
Карпатський |
1968 |
Закарпатська |
53,6 |
27 |
116 |
21 |
|
Чорноморський |
1927 |
Херсонська |
89,1 |
1 |
15 |
ЗО |
|
Національні природні парки |
632,3 |
X |
X |
X |
||
|
Азово-Сиваський |
1957 |
Херсонська |
52,1 |
- |
9 |
41 |
|
Вижницький |
1995 |
Чернівецька |
7,9 |
- |
36 |
21 |
|
Гуцул ьщина |
2002 |
Івано-Франківська |
32,3 |
- |
- |
- |
|
Деснянсько-Старогутський |
1999 |
Сумська |
16,2 |
5 |
19 |
29 |
|
Карпатський |
1980 |
Івано-Франківська |
50,5 |
17 |
78 |
32 |
|
Подільські Товтри |
1996 |
Хмельницька |
261,3 |
- |
- |
- |
|
Синевир |
1989 |
Закарпатська |
40,7 |
58 |
25 |
8 |
|
Сколівські Бескиди |
1999 |
Львівська |
35,6 |
4 |
29 |
20 |
|
Святі гори |
1997 |
Донецька |
40,4 |
22 |
47 |
33 |
|
Ужанський |
1999 |
Закарпатська |
39,2 |
7 |
32 |
9 |
|
Шацький |
1984 |
Волинська |
49,0 |
13 |
28 |
34' |
|
Яворівський |
1998 |
Львівська |
7,1 |
7 |
15 |
27 |
Важливе значення у сфері біорізноманіття має законодавство, державні нормативні акти та положення. Саме вони регулюють відносини між людиною та біотою. Створення Червоної книги стало дуже важливим кроком у напрямку охорони живої природи для нинішніх та прийдешніх поколінь.
Червоні книги - офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їхнє майбутнє. При ООН у 1948 році Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) створив Комісію з рідкісних і зникаючих видів, яка з часом склала перелік зникаючих видів диких тварин. Згодом була створена Міжнародна Червона книга (1966). До неї внесено близько 300 видів і підвидів ссавців, близько 300 видів птахів, понад 100 видів плазунів, близько 40 видів земноводних, понад 250 видів вищих рослин. Слід зазначити, що з 1970 по 1999 pp. кількість видів, яким загрожує повне вимирання, значно зросла - з 92 до 550.
Сьогоднішній темп життя інтенсифікував процес вимирання біологічних видів, тому, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені країни намагаються створити національні Червоні книги. Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.
Червона книга України є основою для розроблення та реалізації програм (планів, дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї (Закон, 2002). Перший том «Червона книга. Рослинний світ» (1996) дає короткий опис 541 виду (підвид, різновидність, форма) рослин і грибів, серед яких: судинні рослини (439 видів), мохоподібні (28), водорості (17), лишайники (27), гриби (ЗО). В іншому томі («Червона книга. Тваринний світ») (1994) - 382 види тварин: гідроїдні поліпи (2 види), черви круглі (2) та черви кільчасті (7), ракоподібні (26), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), комахи (173), молюски (12), круглороті (2) та риби (32), земноводні (5), плазуни (8), птахи (67), ссавці (41).
Попереднє видання 1980 року містило всього 151 вид судинних рослин і 85 видів тварин (29 ссавців, 28 птахів, 6 плазунів, 4 земноводних і 18 комах). Види, занесені до Червоної книги України, підлягають обов'язковій державній охороні, вони є об'єктами численних міждержавних угод, договорів, наукових проектів. їх охорона здійснюється шляхом заборони або суттєвого обмеження їх використання, посилення відповідальності за їх незаконне добування або знищення, створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду в місцях, які мають важливе значення для виживання цих видів. За останні роки до Червоної книги України занесено в чотири рази більше видів рослин і тварин.
Флора України, що занесена до Червоної книги

Рис. 2.1. Кількість видів рослин, занесених до Червоної книги
Подібно до Червоної книги, існують списки рідкісних екосистем, і таких, що зникають або потребують особливої охорони, - вони складають Зелену книгу.
Зелена книга України є офіційним державним документом, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання.
Флора України, що занесена до Червоної книги

Рис. 2.2 Кількість видів представників фауни, занесених до Червоної книги
У Зеленій книзі подані теоретичні аспекти проблеми необхідності охорони природних рослинних комплексів, принципи виділення, оцінки, а також аналіз рідкісних, зникаючих і типових рослинних угруповань. При виділенні угруповань, що потребують охорони, були прийняті такі критерії: 1) раритетні угруповання, домінанти яких є рідкісними и занесені в «Червону книгу»; 2) угруповання, що знаходяться на межі ареалу і внаслідок біологічних особливостей чи впливу антропогенних факторів скорочують свій ареал; 3) типові угруповання, що зберегли особливості структури (180-300-літні частини лісів).
Слід відзначити, що найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнинної території найбільш багатий - Поліський край. В адміністративних областях природно-заповідні території та об'єкти розміщені нерівномірно. Із внесених до «Зеленої книги України» 127 синтаксонів різного рангу в Криму зустрічається 27(21%).
Найбільша частка заповідності припадає на західні та північно-західні області України, де ще збереглись достатні площі природної рослинності. Найнижчий цей показник в областях з високою розораністю: Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Київській. Водночас у деяких із них показник заповідності є несправедливо заниженим, якщо узгоджувати його з міжнародними вимогами.
2.3 Показники стану біорізноманіття в Україні
Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття. Це обумовлено тим, що територія України розташована в різних природних зонах, таких, як: степова, лісостепова, широколистяно-лісова, присередземноморська. Характерною особливістю України є існування широкої водної екосистеми Дніпра, що спричинює велику різноманітність ландшафтів. Найбільшою різноманітністю в Україні відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму, а в межах рівнинної території найбільш багатий Поліський край. Багатство ландшафтів в Україні збільшується в такій послідовності: луки, болота, плавні, степи і ліси. В Україні живуть представники більш ніж 70 тис. таксонів.
Флора України сьогодні налічує близько 25 тис. видів рослин, із них майже 4,5 тис. видів вищих (у тому числі понад 700 видів лікарських) і більш як 6 тис. видів грибів і водоростей. Фауна України представлена близько 45 тис. видів тварин (17 видів - земноводні, 20 - плазуни, понад 350 - птахи, 113 — ссавці, 200 - риби, решта - безхребетні). На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на середовище і техногенні катастрофи. Територія України, раніше одна з найбагатших за біорізнома-ніттям, втрачає свій природний потенціал і перетворюється на зону екологічного лиха. Так, за висновками спеціалістів, Україні властива тенденція до суттєвого кількісного і якісного зменшення видового багатства біорізноманіття. Приблизно 9% судинних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів, 29,4% амфібій перебувають у складному стані. Існують прогнози, що за умови збереження таких тенденцій частка ссавців, які будуть занесені до Червоної книги України, становитиме більше 50%, а уже в третьому виданні Червоної книги опиниться до 5% фауни та 2/3 хребетних тварин.
2.4 Економічна оцінка біорізноманіття
Рекомендації Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і матеріали саміту в Йоганнесбурзі (2002) спрямовані на перехід до сталого розвитку і орієнтують на досягнення трьох видів цілей:
збереження екологічної цілісності;
забезпечення екологічної ефективності господарської діяльності;
3)гарантування екологічної справедливості в суспільстві. Конвенція з біорізноманіття містить фактично ту саму тріаду цілей. По-перше, її основна спрямованість - забезпечити екологічну цілісність через збереження біорізноманіття, по-друге, стійке використання компонентів біорізноманіття людиною і, по-третє, справедливий розподіл вигід біорізноманіття і витрат на його підтримання.

Рис. 2.3. Схема формування економічної цінності біорізноманіття
У зв'язку з цим набуває актуальності є проведення робіт, пов'язаних з економічною оцінкою біорізноманіття та розробкою регламентуючих і економічних інструментів (стимулів, санкцій тощо), спрямованих на збереження біорізноманіття, а також розробку відповідної політики і стратегії в цій галузі.
Згідно із загальноприйнятими теоретичними положеннями економічна цінність біорізноманіття визначається двома групами чинників: а) споживчою цінністю; б) неспоживчою цінністю (рис. 14.3).
При цьому слід зазначити, що ринок не реалізує більшу частину загальної цінності біорізноманіття. Через це ринкова цінність товарів і послуг біорізноманіття майже завжди набагато нижча, ніж їх повна економічна цінність (як правило, вона навіть нижча, ніж цінність прямого використання). Певною мірою це можна порівняти зі звичайно незначним рівнем використання природної сировини в економіці. У кінцевому продукті її вміст не перевищує 10% - решта викидається як відходи.
Споживча цінність (use value) - це вартісна оцінка економічних вигод (приріст доходу, зниження економічних витрат, ін.) від використання різних функцій біорізноманіття. Зазначені економічні вигоди, у свою чергу, враховують три види ефектів:
вигоди від безпосереднього використання ресурсу. Включають ефекти у сільському господарстві (дохід від урожаю сільгоспкультур), у лісовому господарстві (вартісна оцінка доходу від використання товарної деревини і побічних лісопродуктів), у рекреації і туризмі (доходи від надання послуг або ефект від їх споживання). Дані ефекти є основою розрахунку цінності прямого використання (direct use value);
вигоди непрямого використання включають: вигоди від використання екологічних функцій, які супроводжуються отриманням економічних вигід (запобігання повеням, регулювання клімату, фотосинтез, цикли живлення, знешкодження відходів); дані ефекти покладено в основу розрахунку цінності непрямого використання (indirect use value);
альтернативні (відкладені) ефекти для нинішнього покоління; включають вигоди, які можуть бути одержані в межах існування поколінь, що живуть саме тепер (майбутні ліки, генетичні ресурси для рослинництва, біотехнології, замінники виснажених ресурсів); на основі даних ефектів розраховується альтернативна цінність (option value). Безпосереднє використання біоресурсу може відбуватися зі споживанням даного ресурсу (такий вид поводження з ресурсом формує цінність споживання - consumptive value) або без його споживання (наприклад, фотополювання, спостереження за дельфінами) (цінність неспоживання - non-consumptive value).
Цінність прямого використання біоресурсу розраховується на основі ціни даного ресурсу або його економічної оцінки. Подібним чином, зокрема, оцінюються лісові або рибні ресурси. За наявності ринкового механізму ціноутворення для обґрунтування цінності ресурсу можуть також використовуватися ціни на певні види послуг (наприклад, екотуристичні рейси, мисливські тури тощо). Цінність непрямого використання ресурсу може розраховуватися опосередковано на основі зв'язку між екологічними і економічними функціями того чи іншого ресурсу. Наприклад, вирубування лісів може вести до повеней або засух (залежно від конкретної екологічної ситуації в регіоні) і спричиняти економічні збитки.
Альтернативна цінність ресурсу може бути визначена на основі прогнозних економічних оцінок.
Неспоживча цінність (non-use value) - це умовна економічна оцінка екологічних і соціальних функцій біорізноманіття, тобто пов'язаних з підтриманням цілісності екосистем і формуванням особистісної природи людини без урахування безпосередніх економічних ефектів. Неспоживчу цінність умовно можна поділити на два види: а) цінність існування або її пасивного використання (existence value); б) заповітну цінність, або цінність, яка передається наступним поколінням (bequest value).
Оцінки споживчої цінності мають об'єктивні критерії кількісної економічної вигоди, що природно, оскільки вони характеризують конкретний обсяг економічних функцій, які вони виконують. На відміну від них неспоживчі цінності прямо не пов'язані з реалізацією економічних функцій - адже вони характеризують соціальні і екологічні функції біорізноманіття. Тому у вартісній формі неспоживчі цінності можна виразити тільки через суб'єктивні оцінки. Найчастіше в основу подібних оцінок покладено умовну готовність людей платити за вигоди від використання флори, фауни і навколишнього середовища. Протягом останнього десятиліття найбільша увага приділялася методам опитувань з метою визначення суб'єктивної оцінки (contingency valuation methods), включаючи готовність платити (willingness to pay) за збереження біоресурсу або біорізноманіття. Ця методика досить суперечлива, проте її перевага полягає в універсальності застосування, тоді як використання інших методів більш обмежене.
Серед інших популярних методів непрямої оцінки можна назвати:
метод оцінки транспортних витрат (travel-cost method);
метод вартісної оцінки спожитих екологічних благ (чисте повітря, мальовничий пейзаж, відсутність шуму від транспорту тощо) за різницею у вартості житла в різних районах, що відрізняються своєю екологічною чистотою, за різницею зарплати на екологічно чистих та забруднених підприємствах тощо. Такий метод називається гедоністичним ціноутворенням (hedonic pricing; hedone грецькою означає «задоволення, комфорт»).
Деякі економісти вважають, що традиційні методи типу «витрати - вигоди» мають передбачати врахування імовірності зростання в майбутньому цінності і безповоротності (ризику) втрачених можливостей збереження природного оточення і генетичного матеріалу. Повна корисна цінність біологічного ресурсу визначається максимальною величиною готовності населення заплатити за діяльність, яка зберігає можливість скористатися природним продуктом (в економіці він перетворюється на «товар») або благом («послугою»). Ця сума цінності можливості вибору і очікуваної цінності реального використання продукту або блага називається ціною (цінністю) можливості вибору. Визначення ціни вибору має емпіричний характер. Є також «ціна» доступу до вибору, яка включає готовність людини заплатити за зростання в майбутньому можливості доступу до ресурсу.
Є ще один вид «ціни» вибору - так звана цінність найбільш вигідної альтернативи (opportunity value), яку часто називають «альтернативною вартістю». Це - цінність потенційної можливості того, що якийсь вид, особливо ще не відкритий або повністю не вивчений, виявиться корисним для людини як продукт харчування, генетичний матеріал, сировина для ліків тощо (прикладом є відкриття ролі рослин у фіксації важких металів з ґрунту, тварин як індикаторів ступеня забруднення екосистеми).
Для більш повної оцінки біоресурсів економісти розробили концепцію граничних витрат, які виникають при використанні даного ресурсу в найбільш вигідному напрямку. Вони є реальними витратами суспільства при проведенні діяльності або політики, що виснажує певний біоресурс. В ідеальному випадку вони відповідають податку на користувачів, що виснажують біо-ресурси (або зазначений податок встановлюється на рівні цих витрат).
Цінність можливості вибору (найбільш вигідної альтернативи) відповідає вартості якнайкращого альтернативного використання даного ресурсу, якби він використовувався не для цілей, для яких він оцінюється. Якщо, наприклад, найціннішим альтернативним використанням лісу є створення на його базі національного парку, тоді цінність наивигіднішої альтернативи при оцінці вартості вирубування лісу буде вартістю національного парку. У цьому випадку повна вартість вирубки лісу повинна включати цю вартість плюс вартість наивигіднішої альтернативи відносно трудовитрат і використання устаткування при вирубці лісу. Якщо вигоди лісовирубки (ціна кубометра лісу на обсяг лісозаготівлі) не перевищують суспільні витрати вигідної альтернативи, то вирубку проводити не слід. Зрозуміло, цінність найбільш вигідної альтернативи у вигляді вирубки лісу повинна враховувати всі види цінності, згадані вище. Граничні витрати найбільш вигідної альтернативи (ГНВА) включають три елементи: 1) прямі і непрямі витрати для користувача виснажуваного біоресурсу; 2) упущені вигоди тих, хто міг би використовувати ресурс у майбутньому; 3) витрати, які переносяться на інших (зовнішні витрати). Хоча частка ГНВА, яка може бути виражена в грошових одиницях, змінюється в різних випадках, при прийнятті рішень цей підхід все-таки використовується для оцінки біоресурсів. У випадку створення національного парку ГНВА можуть дати можливість оцінити кількість грошових ресурсів (коштів), необхідних для компенсації тим, хто втратив дохід, який вони могли б одержати при лісозаготівлях, якщо цей дохід перевищує чисті вигоди збереження лісу. У цілому для успішного застосування економічних методів важливо розуміти їх обмеження і завжди пам'ятати про них. Проте оцінка в грошовому вираженні якомога більшої кількості чинників важлива у визначенні тих проблем, які інакше були б упущені. Також важливо розрізняти вартість біологічних ресурсів і біорізноманіття. Проте фактом є те, які важливі рішення, що впливають на стан і перспективи біоресурсів, ґрунтуються на економічних чинниках, включаючи визначення їх цінності (вартості).
Висновки
Стійкість екологічних систем зокрема і біосфери загалом значною мірою залежить від біологічного різноманіття. Чим воно більше, тим стійкіші екосистеми. Біологічне різноманіття — це інтегральне поняття, Що описує варіабельність, властиву всім видам екосистем (водних та суходолу). Розрізняють генетичне, внутрішньовидове та видове різноманіття. Генетичне різноманіття — різноманіття генотипів рослин і тварин, внутрішньовидове — наявність різновидів та популяцій у межах виду, видове — кількість та різноманіття видів на певній території. Біологічне різноманіття визначається різноманіттям окремих організмів за віком, статтю та життєвим станом, популяцій за структурними типами, генотипів, угруповань та екосистем. Основою стійкого існування екосистем є біологічне різноманіття. У 1992 р. була прийнята Міжнародна конвенція про збереження біологічного різноманіття на Землі, а в 1998 р. — закон України про збереження біологічного різноманіття в країні.
Згідно з законом внутрішньої динамічної рівноваги, речовина, енергія, інформація, динамічні якості окремих природних систем та їх ієрархії тісно пов'язані між собою так, що будь-яка зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, однак при цьому зберігаються загальні якості системи — речовинно-енергетичні, інформаційні та динамічні.
Отже, виникає загроза існуванню самих екосистем, спричинена порушенням біологічної та екологічної рівноваги. Під біологічною розуміють рівновагу, що склалася між рослинним і тваринним світом, тобто між живою речовиною, а під екологічною — рівновагу, що склалася в екосистемах і біосфері між живою речовиною та навколишнім природним середовищем.
Використана література
1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 455 с.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. — К.: Либідь, 1995. — 288 с.
3. Вопросы социоэкологии / Материалы первой всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». — Львов, 1986. — 352 с.
4. Злобін Ю.А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. — 248 с.
5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2–ге вид,, стереотип. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.
6. Основи екології / Під ред. В.М. Черняка. — Тернопіль, 1994. — 122 с.
7. Основи соціоекології: Навч. Посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; за ред Г.О.Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.
8. Основы экологии и экологическая безопасность: Учебное пособие / Под ред. В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. — Н.Новгород: Изд–во Нижегородской медицинской академии, 1998. — 172 с.
9. Редкие и исчезающие растения и животные Украины: Справ. / В.И. Чопик, Н.Н. Щербак, Т.Б. Ардаманцева и др. — К.: Наукова думка, 1988. — 256 с.
10. Страшнюк Н.М. Проблема збереження біорізноманіття на природно-заповідних територіях та з використанням біотехнологічних методів // Семінар “Охорона біорізноманіття та господарська діяльність на природних територіях, що охороняються; раціональне природокористування, екологічний моніторинг. Тези допов. – Київ, Україна, 2000. – С. 46–48.
11. Червона Книга України. Рослинний світ. — К.: Українська енциклопедія, 1996. — 214с.
12. Чернова Н.М., Билова А.М. Екологія. — К.: Вища школа, 1986. — 231 с.
13.Основи стійкого розвитку:/навчальний посібник/за редакцією Мельника-Суми -2005.-654с.