Xreferat.com » Рефераты по экологии » Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення

Екологічний стан р. Південний Буг. Характеристика та заходи щодо його поліпшення

Закарпатська, Івано-Франківська, Чернігівська області. Міждержавні водойми: Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Дунай, Західний Буг. Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав.


Таблиця 1.5. Основні характеристики найбільших річок України

Назва річок

Довжина, км

Об’єм води в основному руслі, км3

Площа басейну, тис. км2


загальна

в межах країни


загальна

в межах країни

Дніпро

2200

981

53,9

504,0

291,4

Дністер

1360

705

10,0

72,1

52,7

Сіверський Донець

1053

700

4,5

98,9

54,5

Південний Буг

806

806

3,4

63,7

63,7

Дунай в тому числі по Кілійському рукаву (гирлу)

2900


–

174


–

214,0


123,0

817,0


–

64,0


–


Основною їх складовою є річковий стік. В середній за водністю рік його загальний обсяг складає 87,1 км3. Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, що розташовані по всій її території. За наближеною оцінкою, об’єм води в прісних озерах досягає 2,3 км3, в солоних озерах і лиманах – 8,6 км3. У болотах зосереджено близько 30 км3 води, що належить до категорії зв’язаних вікових запасів. Прогнозні ресурси прісних підземних вод складають загалом 20,9 км3 на рік, експлуатаційні ресурси – 5,7 км3. Балансові запаси підземних вод, що гідравлічно не зв’язані з поверхневим стоком і є додатковими водними ресурсами місцевого формування, становлять близько 7 км3. Найбільші величини підземних вод залягають у басейнах Дніпра (61%), Сіверського Дінця (12%) і Дністра (9%). Крім прісних водних ресурсів у галузях економіки використовується близько 1 куб. км морської води [15].


Таблиця 1.6. Використання водних ресурсів в Україні у 1990–2001 рр., млн. м3

Показник

Роки

Індекси показників водокористування (у% до 1990 р.)


1990

1995

2000

2001

1995 р.

2000 р.

2001 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

Забір води

35615

25852

18282

17577

73

51

49

у тому числі








- з поверхневих джерел

29294

20681

14470

13954

71

49

48

- підземної

5200

4305

2987

2750

63

57

33

- морської

1121

866

817

872

77

73

78

Втрати при транспортуванні

2424

1946

2477

2328

80

102

96

Використано води

30201

20334

12992

12168

67

43

40

у тому числі на потреби:








- господарсько-питні

4646

4404

3311

3041

95

71

65

1

2

3

4

5

6

7

8

- виробничі

16255

10417

6958

7033

64

43

43

- зрошення

6958

3469

1690

1158

50

24

17

- сільгоспводопоста-чання

1697

1331

512

381

78

30

22

Скинуто води у водні об’єкти

19329

14175

10517

10136

73

54

52

у тому числі








- забрудненої

3199

4652

3313

3008

145

104

94

Безповоротне споживання води відносно водних об’єктів

14630

9630

5962

5267

66

41

36

Оборотне і повторно-послідовне водопостачання

67661

51054

41523

41334

75

61

61

Валові водопотреби

103276

76906

59805

58911

74

58

57

Потужність очисних споруд

8131

8419

7992

7790

103

98

96


1.3 Джерела забруднення водних ресурсів та їх характеристика в Україні


Речовини, котрі викликають порушення якості води, називаються забруднюючими. Забруднювачі води поділяються на хімічні, фізичні, біологічні, теплові та радіаційні.

Хімічне забруднення води відбувається внаслідок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічної (кислоти, мінеральні солі, луги тощо) й органічної природи (нафта й нафтопродукти, органічні сполуки, поверхнево-активні речовини, миючі засоби, пестициди тощо). Більшість з них є токсичними (отруйними) для мешканців водойм. Це - сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, хрому, фтору тощо. Вони поглинаються фітопланктоном і передаються далі по харчовим ланцюгам більш високоорганізованим організмам, що супроводжується кумулятивним ефектом, який полягає в прогресуючому збільшенні вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці харчового ланцюга. Скажімо, в фітопланктоні вміст шкідливої сполуки в десять разів більший, ніж у воді, в зоопланктоні (рачки, личинки тощо) - підвищиться ще вдесятеро, в рибі, яка харчується зоопланктоном, - ще вдесятеро, У результаті, в тканинах хижої риби (щука, судак) концентрація отрути може в тисячі разів перевищувати концентрацію у воді, що небезпечно для птахів, тварин і людей. Нещодавно, наприклад було встановлено, що вміст ртуті в балтійській трісці подекуди досягає 800 мг/кг маси. Це означає, що з'ївши п'ять-вісім таких рибин, людина одержує стільки ртуті, скільки міститься в медичному термометрі. Сумної слави набула хвороба Мінамата, вперше виявлена в людей, що їли рибу, виловлену японськими рибалками в затоці Мінамата, куди промислові підприємства безконтрольно скидали стоки з ртуттю [16].

Згубно впливають на стан водойм стічні води, що містять розчинені органічні речовини або суспензії органічного походження. Більшість цих речовин сприяє зниженню вмісту кисню у воді. Особливої шкоди завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообмінові між водою й атмосферою й знижує вміст кисню у воді. Осідаючи на дно водойм, органічні суспензії замулюють його й затримують або повністю припиняють життєдіяльність донних мікроорганізмів, які беруть участь у самоочищенні. Під час гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, утворюються шкідливі й отруйні сполуки, зокрема сірководень, що забруднює всю воду в річці чи озері [10].

Основними постачальниками органічних речовин у стічних водах є підприємства целюлозно-паперової промисловості (одне з "найбрудніших" виробництв, створених людиною), нафтопереробні заводи, великі тваринницькі комплекси тощо.

Велику кількість органічних сполук, яких раніше не було в природі, містять стоки хімічних підприємств. Багато з цих речовин біологічно активні, дуже стійкі й важко видаляються із стоків. Останнім часом особливе місце серед них посідають синтетичні миючі засоби-детергенти. Більшість з них містять фосфор. Зростання кількості фосфатів і нітратів у річках, озерах і морях спричинює інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей, "цвітіння" водойм, що супроводжується різким зниженням вмісту у воді кисню, "заморами" риб, загибеллю інших водних тварин. Детергенти також надзвичайно утруднюють роботу каналізаційних споруд, уповільнюючи процеси коагуляції під час очищення стічних вод.

Кількість хімічних забруднювачів води постійно зростає. У 1992 р. їх зафіксовано вже 959 різновидів. Про шкідливу дію багатьох з них ми нині лише здогадуємося, оскільки вони мають пролонгований вплив, тобто їхня дія виявляється в наступних поколіннях живих істот і полягає в появі шкідливих мутацій, генетичних розладах тощо [17].

Фізичне забруднення води пов'язане із зміною Її фізичних властивостей - прозорості, вмісту суспензій та інших нерозчинних домішок, радіоактивних речовин і температури.

Суспензії (пісок, намул, глинисті частки) потрапляють у водойми головним чином за рахунок поверхневого змиву дощовими водами з сільськогосподарських полів, особливо тоді, коли розорюються водозахисні смуги вздовж річок, орні ділянки наближаються до самого зрізу води. Багато суспензій потрапляє у водотоки з діючих підприємств гірничорудної промисловості, таких, як промивочні установки, драги тощо. Пил надходить у водойми також з сильними вітрами, особливо в суху погоду. Тверді частки різко знижують прозорість води, пригнічуючи процеси фотосинтезу водяних рослин, забивають зябра риб й інших водних тварин, погіршують смакові якості води. Особливу небезпеку для всього живого становлять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми завдяки викидам АЕС (особливо під час аварій), з частками золи від працюючих ТЕС тощо [7].

Теплове забруднення водойм є особливим видом забруднення гідросфери. Воно спричинене спуском у водойми теплих вод від різних енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в ріки й озера, істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають АЕС, ТЕС, ТЕЦ.

Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче від діючих ТЕС і АЕС порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються хворобами й паразитами. Вчені-гідробіологи встановили таку характерну послідовність дії підвищених температур, °С, на мешканців озер і штучних водойм:

До 26 - шкідливого впливу не спостерігається;

26-30 - пригнічення життєдіяльності риб;

понад 30 – шкідлива дія на біоценози;

34-36 - гине риба й деякі види інших організмів

Слід додати, що АЕС, як правило, скидають у водойми воду, нагріту до 45°С [18].

Біологічне забруднення водного середовища і полягає у надходженні до водойм із стічними водами різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, бактерії, грибки, найпростіші, черви), яких раніше тут не було. Багато з них є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки, особливо коли вони надходять у водойми без очищення. Проте навіть за наявності очисних споруд деяка кількість вірусів, бактерій все ж не затримується фільтрами й потрапляє у водойми. Промисловими біологічними забруднювачами є підприємства шкірообробної промисловості, м'ясокомбінати, цукрові заводи.

Особливої гостроти біологічне забруднення водойм набуває в місцях масового відпочинку людей (рекреаційні й курортні зони узбережжя морів і озер). Через поганий стан каналізаційних і очисних споруд останніми роками міське керівництво Одеси, Маріуполя та інших міст на узбережжі Чорного й Азовського морів неодноразово закривало пляжі, бо в морській воді були виявлені збудники таких небезпечних хвороб, як вірусний гепатит, дизентерія, холера тощо.

Якість води – це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Хімічний комбінат середньої потужності щодоби використовує 1-2 млн. м3 води. У великих містах з населенням більше 3 млн. чоловік добова витрата води сягає 2 млн. м3, а річна – 1 млрд. км3. При цьому до якості води висуваються достатньо високі вимоги, що викликає необхідність у складних технологічних процесах водоочищення та водопідготовки.

Забруднення річок, озер, морів та океанів відбувається зі значною швидкістю, оскільки у ці водойми надходить значна кількість завислих та розчинених речовин (органічних та неорганічних) [19].

Особливу небезпеку для водойм є стічні води. Стічні води котелень містять пом'якшувачі, продукти корозії. Наявність на поверхні води масел, нафти погіршує обмінні процеси, знижує в кисню у воді, що призводить до загибелі риб. 1 л нафти забруднює до 12 м2 поверхні води водоймища. Якщо вміст нафтопродуктів складає понад 200 мг/м3, порушується зоологічна рівновага водних об'єктів. Синтетичні поверхнево активні речовини згубно впливають на розвиток фітопланктону Свинець, ртуть, кадмій, нікель, цинк, марганець, потрапивши у воду, роблять її токсичною, що призводить не лише до загибелі зоопланктону, але й завдає шкоди здоров'ю людей. Стічні води гальванічних дільниць за металом перевищують ГДК в 2000–5000 разів. Пестициди, що потрапляють у воду при обробці лісопосадок, садів, городів, негативно впливають на живі організми та людей, котрі споживають таку воду.

Великої шкоди водним об'єктам завдає будівництво мостів та інших споруд на річках [20].

Господарсько-побутові стоки призводять до біологічного забрудню води, що може викликати кишково-шлункові захворювання (холеру, тиф) та захворювання печінки (гепатит). Особливо небезпечні стічні води пун санітарної обробки білизни та спецодягу, стоки від лікарень, побутові стоки котрі, потрапивши у воду, можуть викликати різні глистові захворювання (аскаридоз, ехінокоз тощо). Органічні забруднення часто призводять непередбачуваних процесів – зв'язування кисню у воді, загибелі живих організмів та фітопланктону. Надлишки фосфору та азоту у воді призводять до її цвітіння та порушення біологічної рівноваги у водоймах (табл. 1.7.).


Таблиця 1.7. Наслідки споживання людиною забрудненої води

Характер споживання води

Забруднювач

Захворіння

Біологічний

Пиття та їжа

Патогенні бактерії

Холера, дизентерія, черевний тиф, гастроентерит, лептоспіроз, туляремія


Віруси

Інфекційний гепатит


Паразити

Амебна дизентерія, дракункульоз, гельмінтоз, ехінокоз

Вмивання, прання у воді

паразити

Шестосоміазиз, дерматит, стронгілоідоз

Проживання або знаходження біля води

Через комах переносників

Малярія, жовта лихоманка, сонна хвороба, філяритоз

Хімічний

Пиття та їжа

Нітрати

Метагемоглобінемія


Сполуки фтору

Ендемічний флюороз


Миш’як

Інтоксикація


Селен

Селеноз, інтоксикація


Свинець

Інтоксикація


Поліциклічні ароматичні вуглеводи

Рак


Надто м’яка вода

Атеросклероз, гіпертонія


Хром

Уровська хвороба


Нікель

Алергія шкіри, руйнування роговиці ока


Мідь

Ураження нервової системи


Фенол

Отруєння


Радіоактивні речовини, потрапляючи до води, викликають її іонізацію що несприятливо відбивається на розвитку живих організмів. Більш того фітопланктон та риби здатні засвоювати велику кількість радіоактивні речовин та накопичувати їх у своєму організмі. Споживання такої риби небезпечне для здоров'я людей.

Водні об'єкти з допустимим ступенем забруднення мол використовуватися для всіх видів водокористування без обмежень; з помірним ступенем забруднення використовуються лише для культурно-побутового водокористування; з високим ступенем забруднення – небезпечні для якого виду водокористування. Водні об'єкти з надзвичайно високим ступ забруднення непридатні для всіх видів водокористування [21].

Вода більшості водних об’єктів України на сучасному рівні класифікується як забруднена і брудна (ІV-V клас якості). Найгостріша ситуація спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об’єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу. Значною мірою це пов’язано з техногенним забрудненням та розораністю водозбірних ландшафтів. Зберігається тенденція до погіршення якості підземних вод внаслідок надходження до підземних горизонтів забрудників зі стічними водами, а також інтенсивної експлуатації продуктивних водоносних горизонтів. Забруднені ділянки підземних вод поширені переважно в районах розміщення великих промислових і сільськогосподарських об’єктів, насамперед поверхневих сховищ відходів (накопичувачів, золовідвалів, хвостошламосховищ тощо).

В Україні виявлено понад 290 сформованих осередків забруднення підземних вод в основних водоносних горизонтах, більш ніж на 90 діючих водозаборах спостерігається прогресуюче погіршення якості води. Підземні води, які продовжують залишатися основним, надійним джерелом водопостачання, особливо в сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам до питної води, насамперед унаслідок підвищеного вмісту в них сполук нітратів, фосфору та бактеріологічного забруднення. Кисневий режим у річках України був задовільним, за винятком локального та короткотермінового зменшення вмісту кисню у водах окремих річок та водоймищ в літній період. Останнє пояснюється зменшенням розчинності кисню при високих температурах води. У переважній більшості річкових басейнів України тривалий час спостерігається сприятлива тенденція до зменшення вмісту у воді мінеральних сполук азоту (N мінер.), які визначають рівень евтрофування природних вод. У річках Криму вміст N мінер. за останній рік не змінився, а у воді Дніпра відзначено тенденцію до його зменшення. У водах Дунаю, Південного Бугу, Дністра, в річках Криму та Приазов’я протягом останніх років спостерігалося незначне зниження вмісту мінеральних сполук фосфору.

У водах Дунаю, Дніпра, Західного Бугу зафіксовано зменшення концентрації розчинених органічних речовин, в той же час у стоці Дністра та Південного Бугу їх вміст зростає. Забруднення важкими металами поверхневих вод більшості річок України має тенденцію до зниження. Найвищий вміст міді та марганцю в 2001 році спостерігався у басейні Дністра; цинку – у водах Південного Бугу та Сіверського Дінця; хрому – у басейні Західного Бугу. Найнижчий вміст усіх металів у водному середовищі, окрім міді, зафіксовано у водних об’єктах Криму. В той же час викликає тривогу помітне збільшення у воді вмісту фенолів, у першу

чергу це притаманне річкам Приазов’я, що може бути пов’язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60–70% на півночі і північному сході та до 80–90% – на півдні. Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу України. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів.

Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де розташовані найбільші споживачі води. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальний об’єм майже 55 км3), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальна довжина 1021 км, пропускна здатність 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду (корисний об’єм 18,7 км3) забезпечують більше половини обсягу водоспоживання в Україні.

Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс споживає у процесі виробництва значні обсяги водних ресурсів, хоча за останні десять років валові потреби у воді зменшились на 40%. Вони задовольняються забором прісних вод з поверхневих (24%) та підземних (3%) джерел, шахтно-рудникових (близько 2%) та морських (понад 1%) вод, а також за рахунок використання води, залученої в оборотні системи водопостачання (70%) (табл. 1.6). За останні роки стабілізувався обсяг води, залучений в системи оборотного водопостачання, – 41,3 куб. км., при цьому безповоротний забір води становить 5,3 км3 або 31% усього об’єму забраної прісної води.

Суттєве зменшення в 1992–2002 роках обсягів водокористування (з 28,6 км3/рік до 21,2 км3/рік), скорочення техногенного навантаження поки що не призвели до очікуваного ефекту – більша частина поверхневих водних об’єктів залишається – 6 класу якості (від води “забрудненої» – до “дуже забрудненої»). Основними причинами надто повільного поліпшення екологічного стану поверхневих водних об’єктів, навіть в умовах зниження техногенного навантаження, є регіональне геохімічне забруднення водозбірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками міндобрив тощо. Останні роки, за оцінками УІДНСіР та Держгеолслужби Мінекоресурсів, негативний вплив на екологічний стан поверхневих водних об’єктів підсилюється скиданням недостатньо очищених комунально-побутових та промислових стічних вод. Відносному уповільненню вказаної тенденції, на нашу думку, можуть сприяти кліматичні зміни останніх років і пов’язане з ними підвищення кількості опадів та поверхневого стоку. Переважаючий вплив якості питно-господарських вод на стан здоров’я населення (причина 70–80% захворювань) обумовив в останні роки розвиток використання підземних вод як найбільш екологічно сталого і захищеного джерела питної води.

Зростає також використання питних, столових та лікувальних мінеральних вод, яке у 2002 році досягло 11,2 л/рік на людину (в розвинених країнах – до 90–110 л/рік на людину). Тут можна відзначити суттєве уповільнення динаміки забруднення підземних вод глибоких горизонтів у більшості басейнів підземних вод, пов’язаного головним чином зі зменшенням агрохімічних та техногенних навантажень на ґрунтовий (незахищений з поверхні) горизонт. Виникнення локальних ділянок забруднення підземних вод спостерігається переважно в гірничо-видобувних регіонах внаслідок впливу мінералізованих вод шахт, що закриваються, та фільтруючих накопичувачів промислових та стічних вод.

Основними засадами екологічно збалансованого водокористування і сталого відтворення водних ресурсів та об’єктів України є:

  • пріоритетність соціальної сфери водокористування, забезпечення прав людини на питну воду належної якості та сприятливе водне середовище;

  • запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки, у тому числі на основі гранично припустимих водно-екологічних навантажень та змін стану водних об’єктів;

  • переважаюче використання водоресурсних об’єктів у природному стані;

  • дотримання норм міжнародного права, співробітництво у галузі використання і охорони транскордонних водноресурсних систем [15].


2. Дослідження якості та безпеки води, якою забезпечуються споживачі міста Вінниця


2.1 Гідрологічна характеристика Вінницької області


Вінницька область розташована в центральній частині Правобережної України. На заході межує з Чернівецькою і Хмельницькою, на півночі – з Житомирською, на сході – з Київською, Черкаською, Кіровоградською, на півдні – з Одеською областями України та з Молдовою (рис. 7.). площа 26,5 тис. км2 (4,4% території України).

Населення області 1772,4 тис. чол., що складає 3,6% всього населення України. На території області створено 27 адміністративних районів. Вінницька область розташована у межах лісостепової зони. Її ґрунтовий покрив і кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства. В геоструктурному відношенні більша частина області знаходиться у межах південно-західної частини Українського кристалічного щита. Поверхність області – хвиляста лісова рівнина, що поступово знижується з північного заходу на південний схід. Характерний рельєф створюють річкові долини Дністра і Південного Бугу. Клімат області помірно континентальний з м’якою зимою і теплим, вологим літом. Середньорічна температура повітря складає 7,50С. на території області протікає 232 річки довжиною понад 10 км кожна. Вони належать до басейнів Південного Бугу, Дністра і Дніпра. В межах області розташовано понад 4000 ставків та 65 водосховища. Річки і водойми використовують для технічного та господарсько-питного водопостачання, рибного господарства, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики.

Стан водних ресурсів Вінницької області як у кількісному, так і в якісному відношення визначається компонентами природного середовища (ґрунт, рослинний покрив, рельєф, тощо) та господарською діяльністю (регулювання схилових і річкового стоку, водно-повітряного режиму ґрунто-підґрунтя, сільськогосподарське та промислове освоєння водозаборів, тощо).

Річки Вінницької області (табл. 2.1.) належать до басейнів трьох основних рік України – Південного Бугу, Дністра і Дніпра, на басейни яких припадає 62,28 і 10 відсотків території області.

Для притоків П. Бугу та Дніпра характерний незначний нахил русла, притоки Дністра – порожисті. Живляться річки дощовими (48%), сніговими (25%) і підземними водами (27%). Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва.

Майже для всіх річок області характерним є водний режим з помітною весняною повінню. Використовуються вони для питного і технічного водозабезпечення, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики. Основним постачальником води в області є річки басейну Південного Бугу – це становить 112,8 млн. м3 або 97,9% водозабору області, площа водозбору становить 16400 км2.


Таблиця 2.1. Річкова сітка Вінницької області

Головна річка (велика, середня)

Площа басейну, км2*

Довжина річки, км*

Кількість малих річок

Сумарна довжина малих річок, км

В тому числі L<10 км

Густота річкової сітки, км/км2




всього

в т.ч. L<10 км




1

2

3

4

5

6

7

8

Південний Буг

16400 / 63700

352 / 806

2227

2086

6748

4046

0,43

Соб

2600 / 2840

115

365

340

1144

730

0,48

Гірський Тікич

118 / 3511

11 / 167

21

20

67

56

0,56

Дністер

7500 / 59690

166 / 925

910

860

2931

1600

0,41

Мурафа

2410

163

258

239

804

412

0,40

Дніпро

2600 / 292700

0 / 1121

457

422

1256

754

0,48

Случ

10 / 13800

0 / 451

4

3

4

2

0,40

1

2

3

4

5

6

7

8

Тетерів

670 / 15100

0 / 365

124

114

344

210

0,53

Рось

1920 / 12600

58 / 346

329

305

908

542

0,50

Разом в області

26500

865

3594

3368

10935

6400

0,45


В цілому річки Вінницької області можна поділити за такими категоріями (таблиця 2.2.):

  1. Великі річки – 2 (Південний Буг і Дністер);

  2. Середні річки – 4 (Соб, Гірський Тікич, Мураба, Рось);

  3. Малі річки (довжиною менше 10 км) – 226;

  4. Струмки (довжиною менше 10 км) – 3368.


Таблиця 2.2. Наявність річок понад 10 км в межах адміністративних утворень Вінницької області

Райони

Всього річок

Малі річки

Середні річки

Великі річки


Кількість, шт.*.

Загальна довжина, км

Кількість, шт.*.

Загальна довжина, км

Кількість, шт.*.

Загальна довжина, км

Кількість, шт.*.

Загальна довжина, км

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Барський

17

210

16

188

1

22

-

-

Бершадський

17

243

16

203

-

-

1

40

Вінницький

13

194

12

154

-

-

-

-

Гайсинський

14

192

12

131

1

39

1

22

Жмеринський

16

237

14

205

1

27

1

5

Іллінецький

13

180

12

139

1

41

-

-

Калинівський

14

201

13

181

-

-

1

20

Козятинський

20

236

20

236

-

-

-

-

Крижопільський

13

167

13

167

-

-

-

-

Липовецький

15

210

14

177

1

33

-

-

Літинський

11

195

10

184

-

-

1

11

Мог.-Подільський

13

267

11

185

1

12

1

70

Мур.-Куриловецький

12

206

11

198

-

-

1

8

Немирівський

18

262

17

192

-

-

1

70

Оратівський

12

177

11

166

1

11

-

-

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Піщанський

8

108

8

108

-

-

-

-

Пограбищенський

16

244

15

186

1

51

-

-

Теплицький

14

184

13

178

-

-

1

6

Тиврівський

9

144

8

93

-

-

1

51

Томашпільський

8

131

8

131

-

-

-

-

Тростянецький

15

196

13

164

1

2

1

30

Тульчинський

12

207

11

195

-

-

1

12

Хмільницький

15

246

14

201

-

-

1

45

Чернівецький

9

135

8

99

1

36

-

-

Чечельницький

8

139

8

139

-

-

-

-

Шаргородський

15

232

14

192

1

40

-

-

Ямпільський

11

257

9

143

1

26

1

88

Всього

232

5400

226

4535

4

347

2

518


Всього по території області протікає 3,6 тис. річок, загальною протяжністю 11,8 тис. км. Пересічна густота річкової мережі становить 0,45 км/км2.

Для річок області характерним є висока ступінь зарегульованості штучними водоймами – водосховищами і ставками. У Вінницькій області розташовано 65 водосховищ (враховуючи 2 водосховища Дністровського каскаду), загальною площею 11,2 тис. га., а ставків нараховується понад 4000, загальною площею більше 20 тис. га. Насиченість ставками на Вінниччині – одне з найвищих в країні. Найбільше ставків і водосховищ по басейнах великих річок. Природних озер на території області немає.

Водні об’єкти на території області представлені річками, струмками, водосховищами і ставками. Згідно даних Земельного кадастру та облікових даних Облводгоспу загальна площа земель водного фонду області складає 108258 га, в тому числі зайняті:

  • річками та струмками – 9019 га;

  • водосховищами та ставками – 31719 га;

  • каналами, колекторами та канавами – 1401 га;

  • гідротехнічними спорудами – 386 га;

  • відкритими заболоченими землями – 29576 га;

  • прибережними захисними смугами – 41222 га (в т.ч. 4723 га болотами).

Головний водокористувачем області є Ладижинська ТЕС (≈ 23% від усього водозабору області). Саме від виробітку електро- та теплової енергії на ТЕС залежить, в основному, динаміка змін обсягів водозабору. В останні роки, спостерігається зменшення водозабору. Дещо зменшується водоспоживання і в сільському господарстві, комунального господарства, за рахунок встановлення водолічильників. Як позитивне в області, слід відмітити збільшення обсягів оборотного та повторно-послідовного водопостачання.

До останнього часу основними забруднювачами поверхневих вод області були підприємства харчової та переробної промисловості. Значне падіння обсягів виробництва на цих підприємствах призвело до зменшення обсягів скидів. Все більшу частку в обсягах забруднень мають підприємства житлово-комунального господарства. На території області експлуатуються 55 очисних споруд каналізації біологічного та механічного типу очищення зворотних вод, потужність яких становить 79,5 млн. м3 на рік. Основною загальною проблемою майже всіх ОСК області є наднормативний скид азоту амонійного внаслідок недостатнього рівня і глибини біологічної очистки. Значні перевищення нормативів якості скиду були допущені на Тульчинських, Могилів - Подільських ОСК, ОСК Козятинської ДЦСВ.

Стан будівництва, реконструкції та модернізації ОСК викликає занепокоєння. Однак, в області розпочата систематична робота з реконструкції діючих та будівництва нових ОСК. Основним джерелом фінансування цих заходів є Державний фонд ОНПС при залученні коштів фонду ОНПС у складі обласного бюджету. Завершується реконструкція ОСК (Шаргородмаслозавод) м. Шаргород, ведеться будівництво напірного колектору для перекидки стоків колишнього заводу “Сектор» та стоків маслозаводу на ОСК м. Жмеринка, які значно недовантажені. Продовжується будівництво ОСК м. Томашпіль, смт. Чечельник та смт. Чернівці, Немирівського санаторію “Авангард». Завершене будівництво ОСК смт. Піщанка.

Разом з тим, в зв’язку із незадовільним технічним станом КНС постійно виникають аварійні ситуації із скидом неочищених стоків в р. Південний Буг в м. Вінниця. Так, на початку 2003 р. внаслідок аварії на КНС-3А в р. Південний Буг надійшло близько 31 тис.м3 госпфекальних стоків.

Збереження річки Південний Буг і доля ставків на ній – це єдина проблема. Захоплення будівництвом ставків (Вінницька область посідає одне з перших місць в Україні за кількістю ставків) призводить до того, що рано чи пізно каскади ставків будуть замулені.

Серед основних екологічних проблем, які необхідно вирішувати в області:

збереження водно ресурсних систем як унікальних складових природного середовища є:

– запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки області;

– зменшення скидів забруднюючих речовин в водойми;

– організація об’єктивного моніторингу стану поверхневих водойм області;

– підвищення рівня первинного обліку водокористування підприємствами області;

– підвищення розмірів зборів за спецводокористування та забруднення водних ресурсів.

За даними лабораторії аналітичного контролю Держуправління екоресурсів у Вінницькій області якість води в р. Південний Буг та її притоках, за 2003 рік, характеризувались такими показниками: кисневий режим задовільний (вміст розчиненого кисню знаходився в межах 7,1-10,8 мг О2/дм3), жорсткість води середня (3,6-8,0 мг-екв/дм3), спостерігалось незначне забруднення органічними сполуками (біологічне споживання кисню (БСК5) коливалось в межах 2,11-5,4 мг О2/дм3, найбільше органічними сполуками забруднена вода р. Південний Буг), практично по всіх створах спостерігався підвищений вміст заліза (2,1-5,6 ГДК). У південнобузькій воді відмічався підвищений вміст сполук марганцю.

В 2003 р. у воді р. Дністер відмічалось забруднення марганцем (до 1,4 ГДК), залізом (до 4,1 ГДК), вода більш забруднена амонієм сольовим до 1,4-2,2 ГДК (перевищення нормативів спостерігалось на всіх створах). Якість води приток р. Дністер лишилась на рівні 2002 р., практично всі показники якості води знаходяться нижче ГДК (крім завислих речовин).

Малі річки: Мул, Десенка, Сільниця, Ровець, Роставиця, Удич, Баран, Воронка, Вінничка, Вендичанка, Берладінка, Вовчанка, Гуйва, Жердь, Десна, Постолова, Скакунка, Тепличка, Тяжилівка, Ситна характеризуються перемінним локальним забрудненням, яке залежить від сезону роботи цукрозаводів та інших підприємств. У весняно-літній період води самоочищаються.

В планктоні в різні періоди року домінують діатомові, синьо-зелені і протококові водорості. Найчисельнішою і ведучою групою являються діатомові водорості.

В розвитку фітопланктону спостерігається така послідовність: зимою майже виключно зустрічаються діатомові водорості; весною діатомові домінують серед інших небагато чисельних груп; літом фітопланктон досягає максимального розвитку і різновидностей видів; восени знову переважають діатомові. Найчастіше зустрічаються: Synedra acus, Synedra ulna, Cuclotella, Navicula, Diatoma vulgare, Melozira granulata. Із протикокових переважають Pediastrum duplex, Pediastrum boruanum, різновидності Scenedesmus, Crucigenia; is евгленових – Phacus, Lepocinclis, Evglena, Trachelomonas. Досить часто зустрічаються Chlorella i Chlorococcum. Серед вольвоксових - Pandorina morum i Endorina elegans. Порівняно багато видів родини синьо-зелених. В значній кількості зустрічаються Microcystis aeroginosa, Aphanizomenon Flos-aguae, Anabaena spiroides, Oscillatoria limosa, Oscillatoria geminata.

Досить часто зустрічаються нитчасті водорості в обростаннях: кладофора, ентероморфа, спірогіра. В весняно-літній період часто спостерігається "цвітіння". В "цвітінні" синьо-зелених подорослів, частіше інших, приймає участь Microcystis aeroginosa; жовто-зелених – Tribonema. Характерно, що найбільш інтенсивне "цвітіння" спостерігається в місцях скиду великої кількості стічних вод, насичених органічними речовинами, в основному, в районах скидів міських каналізацій.

За гідробіологічної оцінкою якості вод річки Вінницької області можна віднести до категорії „умовно чисті».

За даними Південно-Бузького БУВР, яке контролює вісім створів постійних спостережень на річці Південний Буг, та два створи постійних спостережень на притоках річки Південний Буг – річках Соб і Рів, вода в річці Південний Буг та її притоках оптимально мінералізована, середньої жорсткості, кисневий режим задовільний.

Із 89 випадків перевищення ГДК 51 (в

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: