Xreferat.com » Рефераты по экологии » Управление природопользованием

Управление природопользованием

застосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлю­ється родючість грунту, тваринництво дає хороші добри­ва, а вирощені кормове зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сиро­вина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт ,ви-ходятьі із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відхо­ди — пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організ­мів речовини.Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних між собою проблем: по-перше, як знайти і най­ефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або лік­відувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб - особистих і громадських, споживчих і виробничих.


4. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і погосподарськи слід ставитися до їх екс­плуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енер­гетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіда­них копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворен­ня природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації вироб­ництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Сто­совно природокористування це означає послідовний розви­ток наукових засад охорони навколишнього середовища ї раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресур­сів — економічна функція держави по управлінню і регулюваннню екологічних та економічних відносин і пропор­цій. Така функція передбачає як розробку і виконання пла­нової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного сус­пільного продукту, національного доходу і підйому життє­вого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин сус­пільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного сере­довища, як говориться в Законі про охорону навколишньо­го середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, конт­ролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природоко­ристування є реалізація законодавства, контроль за додер­жанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведен­ня ефективних і комплексних заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального викори­стання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що склада­ються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в мі­ру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину дер­жавну політику в області охорони навколишнього природ­ного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з при­воду охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково об­грунтованому поєднанню територіального і галузевого уп­равління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, нале­жать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного гос­подарства, а з другого — є ланками територіально-вироб­ничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місце­вих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи жит­лове будівництво слід виходити не лише з локальних інте­ресів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і конт­роль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконан­ня, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяль­ності підприємства повинні сприяти вдосконаленню техно­логії виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, без­аварійної роботи устаткування, виконання планово-попе­реджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лаборатор­ний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.


5. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Усі ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена самостійними функ­ціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

Відповідають за організацію державної підсистеми і контролю за станом навколишнього середовища Міністер­ство по охороні навколишнього середовища (1991р.), служба стандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, а також місцеві обласні, міські та ра­йонні організації відповідного профілю. В своїй діяль­ності вони керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991 р.).

Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і регулювати всю природоохо­ронну роботу міністерств і відомств. Галузевий і міжга­лузевий характер раціонального природокористування визначається специфікою господарської діяльності струк­турних підрозділів міністерств і відомств і залежить від ви­робничого профілю підприємств і об'єднань. Тому обов'яз­ки між різними ланками цієї підсистеми охорони навко­лишнього середовища і раціонального природокористуван­ня розподіляються відповідним чином.

Так, Міністерство сільського господарства і продоволь­ства України повинно здійснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавства і порядку кори­стування землею; відповідає за організацію охорони і ра­ціонального використання земель, що перебувають у ко­ристуванні сільськогосподарських підприємств і організа­цій системи міністерств, за правильність застосування в сільському господарстві отрутохімікатів, розробку біоло­гічних засобів боротьби з хворобами і шкідниками сіль­ськогосподарських культур і насаджена, організацію еко­номного використання води при зрошенні земель; здійснює контроль за рекультивацією земель. Воно організовує ви­конання комплексу протиерозійних заходів, включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює конт­роль за проведенням заходів по боротьбі з шкідниками, хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не допустити по­трапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську про­дукцію і нагромадження їх у грунті і водоймах; за пра­вильним веденням мисливського господарства, дотриман­ням чинного законодавства по збереженню і збагаченню флори і фауни, у справі заповідників.

Крім того, Міністерство сільського господарства і про­довольства повинно систематично вивчати вплив отрутохі­мікатів на водні організми і визначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах; робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів, наса­джень, водойм і лісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природних поверхневих і стічних вод.

Міністерство охорони навколишнього природного сере­довища (МОНПС) є центральним органом державного управління в галузі охорони природи і використання при­родних ресурсів і відповідає за охорону природи, органі­зацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів у країні. Як головні завдання на МОНПС покла­даються комплексне управління природоохоронною діяль­ністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-тех­нічної політики по охороні природи і раціональному вико­ристанню природних ресурсів, координація діяльності міністерств і відомств у цій галузі. З цією метою провадить­ся державний контроль за використанням і охороною зе­мель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в тому чис­лі рибних запасів) світу, морського середовища і природ­них ресурсів територіальних вод України.

МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх у проекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснює контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними планами. МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму природокористуван­ня, затверджує екологічні нормативи, правила і стандарти з регулювання використання природних ресурсів і охорони природного середовища від забруднення та інших шкідли­вих впливів. Здійснюється державна екологічна експер­тиза генеральних схем розвитку і розміщення продуктив­них сил країни і галузей народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм при розробці нових тех­нологій, матеріалів і речовин, а також проектів на будів­ництво (реконструкцію) підприємств та інших об'єктів, що впливають на стан навколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи управління природокористу­ванням повинні орієнтуватися на такий визначальний фак­тор поліпшення діяльності з охорони природи, як широке застосування в усіх галузях народного господарства мало-відходних і безвідходних технологій.

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування) промислових, побутових та ін­ших відходів, на викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користу­вання тваринним світом і споживання атмосферного по­вітря для виробничих потреб, користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує роз­рахункові лісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарської діяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організації природокористування, Головне уп­равління науково-технічного прогресу і екологічних норматнвів, Головне контрольно-інспекційне управління, Го­ловна державна екологічна експертиза, Головне управлін­ня міжнародного співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіаль­ного управління — областей, районів, міст. Введення по­двійної підпорядкованості територіальних органів управ­ління МОНПСу та місцевим Радам народних депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони навколишнього середовища, визначеній статтями Консти-іуції України .та розділом IV Закону про охорону навко­лишнього природного середовища. Ці положення дають змогу залучити до вирішення завдань з охорони навколиш­нього середовища служби Рад народних депутатів (плано­ве управління, управління капітального будівництва та ін.), а отже, уникнути необхідності їх створення в межах тери­торіальних органів МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навко­лишнього середовища є відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Рад народних депу­татів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічного управління згідно з Законом про державне підприємство на рівні підприємств охорону навколишньо­го середовища здійснює адміністрація. Тут приймаються рішення з питань природокористування, здійснюються практичні заходи щодо охорони навколишнього середови­ща від забруднення виробничими і господарськими відхо­дами, стічними водами.

Як правило, один із заступників керівника підприєм­ства відповідає за охорону природи.

Удосконалення управління в галузі охорони і відтво­рення природних ресурсів повинно відбуватися шляхом уточнення ролі і місця територіального і галузевого фак­торів у формуванні основних якісних параметрів навко­лишнього середовища.

Водночас слід враховувати, що в системі планового уп­равління раціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід. Це означає, що повноправним розпорядником природних ресурсів, які залучаються в сфе­ру виробничої діяльності, є Ради народних депутатів. Зав­дання полягає в тому, щоб надані місцевим Радам права використовувались якнайефективніше, поєднували в собі територіальні і галузеві інтереси, орієнтували виробничо-господарську та експлуатаційну діяльність промислових підприємств і об'єднань, міністерств і відомств на вирішен­ня актуальних екологічних проблем.


6. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

В останні роки все більше уваги приділяється адаптив­ним процедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цьо­го — глибоко досліджені теорією і підтверджені практи­кою факти, які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і в часі, через що суджен­ня про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на вияв­лених на даний момент тенденціях розвитку окремих процесів;

економіко-виробничі та екологічні системи, маючи влас­тивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають свою иристосован'ість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вони переходять в якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень при втіленні в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку «ідеальних» природоохоронних стратегій, які залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, що вносяться в подібні стратегії, повинні базуватись на все глибших наукових тео­ріях і моделях динамічної оптимізації. Сам же контролю­ючий і корегуючий механізм природоохоронної політики повинен забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, мати «па­м'ять» не лише про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти «базою знань» про системи аргументів та устано­вок, які в минулому призвели до помилок або сприяли ус­піхам, знати і враховувати «ціну» і наслідки позитивного і негативного досвіду природоохоронної політики. Адаптив­ний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності.

Адаптація режиму управління здійснюється двома шля­хами. По-перше, шляхом корегування стратегій природо­користування і встановлення механізму прийняття опера­тивних рішень відповідно до умов, що змінюються і перед­бачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку — зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспіль­ства, нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Мова йде, таким чином, не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається шляхом цілеспрямова­ної зміни зовнішнього середовища відповідно до перспек­тивної мети охорони і раціонального використання природ­них ресурсів.

На обох цих напрямах природоохоронна політика по­винна активно використовувати стихійні адаптаційні про­цеси, що відбуваються в системі природокористування, або протистояти їм — залежно від їх спрямованості і резуль­татів.

Через багатодисциплінарний і міжвідомчий характер проблем, які розв'язує природоохоронна політика, інфор­маційно-методичне забезпечення цієї діяльності є специ­фічним і складним завданням.

Настійна потреба поліпшення інформаційно-методично­го забезпечення природоохоронної політики покликала до життя розвиток екологічного моніторингу.

В документах міжнародної конференції ООН з питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була вису­нута ідея моніторингу в формі національних систем постій­ного спостереження за змінами в біосфері з метою одер­жання достовірних відомостей зростання техногенного впливу на її компоненти, екологічного прогнозування і об­грунтування рішень щодо регулювання взаємодії техно-сфери з біосферою.

Моніторинг (від лат. monitor – той, що наглядає, на­гадує) — спостереження, оцінка (порівняння з норматив­ними параметрами) і прогноз стану навколишнього сере­довища в зв'язку з господарською діяльністю людини, постійне і безперервне спостереження.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створюється система державного моніторингу навколишнього середовища.

Моніторинг ефективності природоохоронної політики (МЕПП) є головною складовою загального моніторингу навколишнього середовища. Він включає в себе як окремі підсистеми моніторинг навколишнього середовища (МНС), моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) і моні­торинг природоохоронної освіти (МПО) (рис.2). При цьо­му в кожному випадку реалізується система спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:

систематизація оперативної інформації про процеси з точки зору того, до яких наслідків у майбутньому може привести досягнутий стан, виходячи з розвитку в мину­лому;

фільтрація оперативної інформації шляхом виявлення критичних точок розвитку;

визначення можливих альтернатив розвитку на основі нормативних прогнозів досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на даний момент часу;

одержання рекомендаційної інформації для органу уп­равління на основі прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.

Отже, в рамках системи моніторингу повинні забезпе­чуватися не лише збір і накопичення даних, а й оператив­не виконання процедур аналізу, діагнозу і прогнозу, необ­хідних для здійснення управління в адаптованому режимі.

В підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної си­туації, що склалася, та прогноз її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати мету природоохоронної полі­тики і визначити завдання, які вимагають невідкладного розв'язання.

МПП забезпечує безперервний контроль за станом і ви­користанням технологій природокористування, ефективні­стю існуючого механізму економічного та адміністратив­ного регулювання відносин у цій області, розробкою і за­провадженням природозберігаючих нововведень.


У МПО, як і в МПП, крім специфічних для цієї систе­ми джерел інформації, використббуються відомості про реальні зміни в навколишньому середовищі, що відбува­ються під впливом діяльності людей. В результаті з'явля­ється можливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронної освіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обгрунтовано корегувати відпо­відну частину природоохоронної політики.

Спільна дія підсистем МЕПП покликана забезпечити:

постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань за­лежно від змін екологічної ситуації;

визначення та аналіз можливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалу згідно з да­ними про екологічність технологій природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можли­вих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінку варіантів розвитку природоохо­ронної освіти (включаючи вплив засобів масової інфор­мації, виховну роботу серед населення тощо).

визначення та аналіз можливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалу згідно з да­ними про екологічність технологій природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можли­вих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінку варіантів розвитку природоохо­ронної освіти (включаючи вплив засобів масової інфор­мації, виховну роботу серед населення тощо).


Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і теле­передачах ведеться розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних наслідків.

Досвід показує, що закликів і побажань вчених, які краще інших усвідомлюють, на краю якої прірви ми стоїмо, недос­татньо. Необхідне пробудження громадських діячів, полі­тиків, економістів, лікарів, технологів, зрештою — всіх людей. Усі життєві процеси в усіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зоруі екології. Потрібне не просто екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічний світогляд.


Література:


1. Бакка « Екологія та захист ноосфери » ;

2. Білявський, Фордун « Основи загальної екології » ;

3. Злобін « Основи екології », Київ, 1998 р.;

4. Корсак, Плахотник « Основи екології », Київ, 1998 р.;

5. Черевко « Економіка природокористування », Львів, 1995 р.;

6. Хижняк, Нагорна «Здоров’я людини та екологія».

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: