Xreferat.com » Рефераты по экологии » Природо-заповідний фонд лісової зони України, його структура та зонально-регіональні властивості

Природо-заповідний фонд лісової зони України, його структура та зонально-регіональні властивості

повислої (Betula pendula) (16%). Найпоширенішими сосновими лісами є ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus). У деревостані з невисокою участю трапляються береза, дуб звичайний, (Quercus robur). Підлісок розвинений слабо, в ньому переважає крушина (Frangula alnus), трапляється горобина (Sorbus aucuparia). Звичайними видами цих угруповань є молінія голуба (Molima coerulea), брусниця (Vaccinium vitis-Шаеа), верес (Calluna vulgaris). Як правило в цих лісах добре розвинений моховий покрив, у якому переважають Pleurozium schreberi та Dicranum rugosum. Ці ж види мохів домінують у зеленомохових соснових лісах, які займають дещо сухіші ділянки. За флористичною класифікацією переважаючі у парку свіжі та вологі соснові ліси належать до ас. Peucedano-Pinetum та Molinio (caeraleae)-Pinetum.

Найбільш високі елементи рельєфу займають соснові ліси з покривом лишайників (Cladonio-Pinetum). Трав'яно-чагарничковий ярус у цих ценозах утворюють чебрець повзучий (Thymus serpyllum), костриця овеча (Festuca ovina), агалик-трава гірська (Jasione montana), нечуй-вітер волохатенький (Hieracium piloselld) та ін; трапляються мучниця {Arctostaphylos uva-ursi), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus). Досить поширені у парку і заболочені соснові ліси ас. Vaccinio uliginosi-Pinetum.

Дубово-соснові ліси в парку є малопоширеними. У деревостані основним домінантом найчастіше є сосна звичайна {Pinus sylvestris), значною є участь дуба, інколи - берези або вільхи. У цих лісах переважно с добре виявлений підлісок з домінуванням крушини (Frangula alnus). У трав'яно-чагарничковому покриві переважають веснівка дволиста {Majanthemum bifolium), чорниця (Vaccinium myrtillus), молінія голуба(Molinia caerulea), квасениця звичайна (Oxalis acetosella). Ці угруповання належать до ас. Querco roboris-Pmetum.

Ліси з домінуванням берези повислої (Betula pendula) утворилися на місці корінних соснових та дубово-соснових і зберігають значною мірою їх видовий склад. Невеликими ділянками в парку відмічені і лісові угруповання з переважанням ялини європейської (Picea abies). Значну участь в їх деревостані беруть сосна, вільха, береза. В парку наявні невеликі ділянки грабово-дубових лісів (ас. Tilio-Carpinetum). Звичайними видами трав'яного ярусу цих лісів є квасениця звичайна (Oxalis acetoselld), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarum europaeum), печіночниця звичайна {Hepatica noibilis).

Незаболочені вільхові ліси мають деревостан, в якому, крім вільхи чорної (Alnus glutinosa), звичайними видами є береза повисла (Betula pendula), осика (Populus tremula), дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Підлісок утворює крушина (Frangula alnus), на підвищених ділянках - з ліщиною (Corylus avellana). Характерними видами трав'яного ярусу є безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропива дводомна (Urtica dioica), костриця велетенська (Festuca gigantea), пшінка весняна (Ficaria verna), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), копитняк європейський (Asarum europaeum).

Серед нелісових боліт найбільшу площу займають евтрофні болота, серед них переважають відкриті болота класу Phragmito-Magnocaricetea з домінуванням осоки омської (Сагех omskiana) та осоки зближеної (С appropinquata), значно менше поширені високотравні ценози з домінуванням очерету (Phragmiles australis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia). Флористичне ядро осокових та високотравних видів утворюють типові болотні бореальні види вовче тіло болотне (Сотагит palustre), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), осока здута (Сагех rostrata), осока жовта (Сагех flava), хвощ річковий (Equisetum fluviatile), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora). Різноманітність евтрофних боліт у парку доповнюють угруповання осоково-гіпнових боліт.

Характерними для парку є мезотрофні болота, які переважають в урочищах Князь Багон, Мальоване та Лука. Болото Князь Багон серед них є лісовим мезотрофним болотом. По периферії цього болота в деревостані переважає сосна, в центрі є берези. Зімкнутість деревостану тут 0,2-0,4. У трав'яному покриві цього болота переважає очерет (Phragmites australis), місцями куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), співдомінує бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), значну домішку місцями угворюс журавлина болотна (Oxycoccus palustris). У майже суцільному сфагновому покриві переважає Sphagnum fallax. На болотах Мальоване та Лука переважають відкриті мезотрофні болота з домінуванням Сагех lasiocarpa на сфагновому покриві (ас. Caricetum lasiocarpae Koch ! 926). Тут відмічені такі рідкісні види, як шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris), росичка англійська (Drosera anglica), росичка середня (D. intermedia), береза низька (Betula humulis).

Оліготрофних боліт у парку мало. Одним з найвідоміших є болото Втенське в Ростанському лісництві. Це лісове, з Pinus sylvestris, сфагнове болото, горби на якому утворюють Sphagnum magellanicum та S. acutifolium. Домінантами трав'яно-чагарничкового ярусу є пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), місцями зі снівдомінуванням журавлини болотної (Oxycoccus palustris). Лише тут відмічений вид з Червоної книги - журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus). Незначні площі по периферії цього болота займають угруповання мезотрофного типу. У трав'яному покриві співдомінантом пухівки піхвової є очерет (Phragmites australis), а сфагновий покрив утворений Sphagnum fallax. Торфовий поклад цього болота має глибину до 3 м (Ященко та ін.. 1983). Вивчення стратиграфії довело, що болото Втенське утворилось, як і деякі інші'болота парку, шляхом заростання озера.

Серед лук у парку переважають болотисті з домінуванням осоки гострої (Сагех acuta), мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), тонконога лучного (Poa palustris) та торф'янисті з переважанням щучника дернистого (Deschampsia caespilosa).


2.2.2 Мезинський національний природний парк

Мезинський НІШ створено 10 лютого 2006 р. Площа парку 31 035,21 а, в тому числі 8543,9 га передано парку у постійне користування. Територія розташована на півночі Коропського району Чернігівської області.

У системі фізико-географічного районування України територія НПП належить до Новгород-Сіверського району області Новгород-Сіверського Полісся. НПП презентує ландшафтні комплекси лесових островів, які є особливістю цієї фізико-географічної області. Низка лесових островів тягається вздовж правого берега р. Десни. В межах України вздовж Десни знаходиться чотири лесових острова: Грем'ячський, Новгород-Сіверський, Блиставський та найбільший, де і розташований Мезинський НПП, - Понорницький. Схожі ландшафти мають продовження і на півночі, в Росії, це так звані опілля: Брянське, Трубчевське та Стародубське (Присудоеьке).

Понорницький лесовий острів являє собою підвищену рівнину. Максимальна відмітка висоти - 212 м. в.р.м. біля с. Рихли на самій межі НПП. До р. Десни спускається стрімкий схил висотою до 70-85 м. Низький базис ерозії і легкість розмиву лесових порід сприяють розвитку яружно-балкової мережі. Тому поверхня всіх лесових островів, і Понорницького зокрема, сильно розчленована ярами і глибоко врізаними долинами малих річок - приток р. Десни. Більшість берегових ярів являють собою великі розгалужені системи, що відкриваються гирлом у балку. На схилах корінного берега р. Десни та глибоких ярів на денну поверхню виходять антропогенові, палеогенові і подекуди крейдяні відклади. Основними ґрунтоутворюючими породами є лесовидні суглинки, які підстилаються мореною. У товщі лесу простежуються викопні ґрунти. У ґрунтовому покриві переважають сірі опідзолені пилувато-легкосуглинисті й супіщані та дерново-середньопідзолисті супіщані і суглинкові, дерново-слабопідзолисті та опідзолені чорноземи. На схилах ярів поширені грунти різного ступеня змитості. У заплаві р. Десни ірунтовий покрив строкатий. На відносно дренованих ділянках його формують різноманітні за потужністю дернового горизонту та оглеєння алювіально-дернові грунти. Серед гігроморфних типів грунтів поширені торф'яно-болотні та торфовища. На території Мезинського НПП беруть початок і протікають малі річки Студинка, Хвостинка, Восковуха, Криска, Бистриця. Найбільша з них Студинка. Вона має широку долину, зайняту долинно-зандровими місцевостями.

За геоботанічним районуванням України, ця територія належить до Новгород-Сіверсько-Понорницького району дубово-соснових, дубових лісів та заплавних лук Чернігівсько-Новгород-Сіверськош (Східнополіського) округу дубово-соснових та соснових лісів. Особливості геологічної та геоморфологічної будови зумовили формування тут не характерного для Полісся рослинного покриву. Основу його становлять дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові, менше - грабово-дубові ліси.

Основу рослинного покриву території становлять ліси, які займають 38% площ. Дещо меншою є частка орних земель (35%). Якщо ліси розташовані по схилах ярів та корінного берега р. Десни, то орні землі займають легкохвилясті плато. На лучну рослинність сіножатей та пасовищ припадає 16% території НПП (днища та схили крупних ярів, заплава р. Десни). Частка земель під річками, озерами у заплаві р. Десни та ставками на малих річках у структурі земель НПП становить 3%. Заболоченість низька - 1%. Під дорогами та забудовою перебуває 7% земель (Андрієнко, Шеляг-Сосонко, Устименко, 1982). Тут розташовані такі села: Великий Ліс, Ваньків, Будище, Радичів, Вишеньки, Свердлівка та ін.

Більшість лісів Мезинського НПП (67% лісовкритої площі) становлять похідні угруповання, які являють собою протиерозійні насадження різного складу вздовж корінного берега р. Десни та на схилах ярів. Решту (33%) площ займають корінні лісові угруповання. Головною лісоутворюючою породою на території НПП є дуб звичайний. Корінні ліси тягнуться у комплексі з похідними березово-осиково-широколистяними лісами майже суцільною смугою із заходу на схід у середній частині лесового острова. Вони представлені такими субформаціями: дубовою, липово-дубовою, кленово-липово-дубовою, липовою, в урочищі „Рихлівська дача" - грабово-дубовою, а в урочищі „Вишенська дача" ясеновою.

Дубові ліси зростають на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових, а також на сірих опідзояених суглинкових грунтах. За віком серед дубових лісів переважають середньовікові і достигаючі деревостани з домішкою ясена звичайного (Fraxinus excelsior), клена гостролистого (Acer campestris), в'язів граболистого (Ulmus carpinifolia) та шорсткого (U. glabra), осики (Populus tremula), берези бородавчастої (Betula pendula). У складі підліска у дубових лісах переважає ліщина (Corylus avellana), трапляються бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa крушина ламка {Frangida alnus), горобина звичайна {Sorbus aucuparid), клен татарський {Acer tataricum). Основними асоціаціями дубових, кленово-липово-дубових та липово-дубових лісів є ліщиново-волосистоосокова (займає верхні частини схилів), ліщиново-яглицева (середні та нижні частини схилів), ліщиново-зірочникова (поширена на освітлених місцях верхніх та середніх частин схилів), ліщиново-різно-травна (на дренованих ділянках з розрідженим деревосіланом). Основу трав'яного ярусу дубових лісів становлять типові неморальні види: копитняк європейський (Asarum europaeum), чина весняна (Lathyrns vernus), фіалка дивна (Viola mirabilis), переліска багаторічна (Mercuria-lis perennis). У розріджених лісах зростає участь злаків і узлісних видів: тонконогів лучного (Poa pratensis) та вузьколистого (P. angustifoUd), грястиці збірної (Dactylis glomerata), пахучки звичайної {Clinopodium vulgare), конвалії звичайної (Convallaria majalis), куцоніжки лісової {Brachypodium sylvaticum), материнки звичайної (Origanum vulgare).

У складі синузій в корінних лісах налічується 6-7 (до 8) видів. Загальне проективне покриття ефемероїдів 15-40%. Домінантами є анемона жовтецева (Anemone ranunculoides) (з проективним покриттям 5-20%), пшінка весняна (Ficariaverna) (3-25%), рясти порожнистий (Corydalis cava) (5-15%) та, зрідка, проміжний (С. intermedia) (3-5%).

Болотна рослинність поширена у заплаві р. Десни. Правобережна частина заплави, де розташований НПП, заболочена менше, ніж лівобережна. Найбільш поширеними є мінеральні болота, де домінують лепешняк великий (Glyceria maxima) та осока гостра (Carex acuta). У долинах малих річок поширені осокові болота, подекуди трапляються невеликі ділянки заболочених вільшняків.

Найбільш поширеними серед справжньої водної рослинності є ценози глечиків жовтих (Nuphar luted), латаття білого (Nymphaea alba), плавуна щитолистого (Nymphoides peltata), рдесників пронизанолистого (Potamogeton perfoliatus) та блискучого (P. lucens), куширу темнозеленого (Geratophyllum demerswn), різака алоевидного (Stratiotes aloides). Серед ценозів прибережно-водної рослинності найчастіше трапляються ценози формацій ленешняка великого (Glyceria maxima), куги озерної (Scirpus lacustris), сусака зонтичного (Butomus vmbellatus), стрілолиста стрілолистого (Sagittaria sagittifolia).

Флора парку різноманітна, за оцінкою TLM. Устименка (1984), орієнтовна кількість судинних рослин становить близько 500 видів. Нині з території Мезинського НПП відомо місцезростання 12 видів, занесених до Червоної книги України.

На території парку виявлено місцезростання таких рідкісних, реліктових та малопоширених у регіоні видів: страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris (L.) Tod.), ряска горбата (Lemna gibba L.), каулінія мала (Caulinia minor (All.) Coss. et Germ.), вільха сіра (Alnus incana (L.) Moench), багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum (L.) Roth), граб звичайний, верба мирзинолиста (Salix myrsinifolia Salisb.), суниці мускусні (Fragaria moschata Duch.).

Створення Мезинського НПП дозволить забезпечити охорону таких рідкісних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. До них належать:

1. Група асоціацій дубових лісів з дуба звичайного ліщинових -Querceta (roboris) corylosa (типові угруповання).

2. Асоціації грабово-дубового лісу волосистоосокового -Carpinetum-Quercetum caricosum (pilosae) та грабово-дубового лісу яглицевого - Carpineto-Querceturn aegopodiosum (типові угруповання).

3. Асоціації липово-дубових та кленово-липово-дубових лісів з липи серцелистої, клена гостролистого" та дуба звичайного волосистоосокових - Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) caricosum (pilosae), Acereto (platanoidis)-Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) caricosum (pilosae), а також липово-дубового та кленово-липово-дубових лісів з липи серцелистої, клена гостролистого та дуба черещатого яглицевих - Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) aegopodiosum, Acereto (platanoidis)-Tilieto (cordatae)-Quercetum (roboris) aegopodiosum.

4. Формація сальвінії плаваючої - Salvinieta natantis.

5. Формація плавуна щитолистого - Nymphoideta peltatae.

6. Формація латаття білого - Nymphaeeta albae.

7. Формація лататгя сніжно-білого - Nymphaeeta candidae.

8. Формація глечиків жовтих - Nuphareta luteae.

Нині на території Мезинського НПП знаходиться 9 природно-заповідних об'єктів загальною площею 2940 га (Природно-заповідний ..., 2002). У гідрологічному заказнику місцевого значення „Покошицьке" (62 га) охороняються евтрофні осокові болота у верхів'ях річок Студинка та Гусинець. Ландшафтний заказник „Мезинська Швейцарія" (154 га) розташований на стрімких схилах корінного берега р. Десни та ярів, де можна спостерігати виходи крейдяних відкладів. У ландшафтному заказнику місцевого значення „Криничне" (36 га) охороняється придеснянський мальовничий ландшафт з виходами джерел біля правого корінного берега. Інший ландшафтний заказник місцевого значення „Змєєвщина" (247 га) створений для охорони дубово-соснових лісів з березою, що знаходяться у прирусловій частині р. Десни, а також на схилах і ярах. Територія ландшафтного заказника місцевого значення „Жуків яр" (118 га) включає ділянки листяних лісів з дуба, ясена, сосни та липи на стрімких схилах, які мають водоохоронне значення. У центрі масиву - осокове болото. Ботанічний заказник місцевого значення „Дубравка" (742 га) також створений для охорони дубових та липово-дубових лісів віком 80-100 р. на схилах балок крутизною 5-35°. Трав'яний покрив неморального характеру. У флорі цих лісів лілія лісова, коручки темно-червона та чемерниковидна, любка дволиста, гніздівка звичайна. Середньовікові культури сосни, а у заплаві - тополеві насадження типові для ландшафтного заказника місцевого значення „Коропський" (114 га). У лісовому заказнику місцевого значення „Вишенська дача" (678 га) представлені дубові та дубово-соснові ліси ліщинові з любкою дволистою та гніздівкою звичайною. У ландшафтному заказнику загальнодержавного значення „Рихлівська дача" (789 га) переважають нетипові для Полісся дубові, липово-дубові, грабово-дубові ліси із значною кількістю старих дерев дуба віком 200-300 років. Трав'яний покрив із неморальних видів.

Новостворений Мезинський НПП посідає чільне місце в екологічній мережі Новгород-Сіверського Полісся. Його територія визначена як екологічне ядро національного рівня.


2.2.3 Деснянсько-Старогутський національний природний парк

Створений 23 лютого 1999 року (Указ Президента України №196/99) на площі 16215,1 га. НПП "Деснянсько-Старогутський" (НППДС) розташований у Середино-Будському районі Сумської області. Адміністративний центр знаходиться у м. Середина-Буда.

У системі фізико-географічного районування України територія парку належить до Придеснянського (Шосткинського) району Новгород-Сіверської фізико-географічної області Українського Полісся. Це витягнута з півночі на південь терасова низовина долини Десни, що закінчується на сході високою давньо-антропогеновою терасою і межує з відрогами Середньоросійської височини.

За особливостями ландшафтів, рослинності, використання та режимів охорони на території парку чітко простежуються дві ділянки: західна Придеснянська та східна Старогутська, їх розділяє залізниця Ворожба-Унеча. Старогутська ділянка являє собою дещо витягнутий із заходу на схід суцільний масив, зайнятий головним чином лісами. Більша частина земель цієї ділянки передана у постійне землекористування НПП. Придеснянська ділянка витягнута з півночі на південь вздовж лівого берега р. Десни. Внаслідок того, що лісові урочища борової тераси загальною площею майже 2.5 тис. га не увійшли до складу НПП, територія цієї ділянки має складну конфігурацію меж і складається з 8-ми відокремлених частин. У Придеснянській ділянці землі знаходяться у користуванні місцевих сільськогосподарських підприємств та перебувають у приватній власності, що суттєво ускладнює дотримання режиму охорони.

Ліси на території парку займають 52,9% площі (8583,9 га), лучні угруповання (сіножаті та пасовища)- 33,0% (5315,8 га). Заболоченість території становить 4,1% (662,7 га). Під водою (річки, ставки, канави) знаходиться 2,1% території парку (350,2 га). 2% (325,4 га) території парку зайнято пісками, торфорозробками, кар'єрами, лісосмугами та ін. Землі під населеними пунктами, виробничими будівлями та шляхами становлять 1,4% (249,7 га) всіх земель парку. Орними землями зайнято 4,5% (727,4 га) території.

Флора НПП відносно багата завдяки високій ландшафтній репрезентативності території та різноманіттю рослинності. Вона налічує 796 видів вищих судинних рослин (Панченко, 2005). До загальної кількості видів включені лісові інтродуценти (11 видів), а також рослини, що дичавіють і трапляються на місці залишених сіл та біля житла (слива, вишня, яблуня домашня та ін.). На території парку виявлено два нові для флори України види. Це осока бурувата (Сагех brunnescens) та аксіріс щирицевидний (Axiris amaranthoides) (Данилик, Панченко, 2001; Панченко, Мосякін, 2005). Влітку 2005 р. були знайдені вужачка звичайна (Ophyoglossum vulgatwn L.) та дзвоники ріпчастовидні (Campanula rapunculoides L.) З урахуванням цих знахідок у флорі 798 видів, 402 роди та 109 родин.

У систематичній структурі флори перші три позиції займають родини Айстрові (Asteraceaea), Злакові (Роасеае) та Розоцвіті (Rosaceae) Особливістю флори НПП стосовно до флори інших НПП та заповідників Українського Полісся є четверта, а не третя, позиція родини Осокових (Сурегасеае) у спектрі провідних родин. Іншою відмінністю у спектрі 10 провідних родин порівняно Із флорою Українського Полісся є відсутність Зонтичних (Аріасеае) І поява Хрестоцвітих (Brass ісасеае), що може свідчити про досить високий антропогенний тиск на флору.

У географічній структурі флори приблизно рівне представництво євразійських, циркумполярних, європейських та європейсько-західно-азіатських видів. За довготним типом ареалу суттєва, як для локальної флори Українського Полісся, є роль видів, поширених у Субмеридіональній зоні, і низька видів, ареал яких охоплює Бореальну зону.

Флора сформована мезофітами за рівної участі ксеромезофітів та гігрофітів. Багатою є флора гідрофітів. В еколого-ценотичній структурі флори переважають лісові та лучні види. Значний рівень антропогенної трансформації ландшафту сприяє поширенню синантропних видів, котрі є більш численними, ніж водно-болотні та псамофітні. У флорі НППДС найбільшу частку становлять лісові види (272, 34,2%). Переважаючими тут є листянолісова та узлісна еколого-ценотичні групи. Хвойно-лісова еколого-ценотична група поступається за кількістю видів цим двом, незважаючи на переважання соснових лісів на території НППДС. Справжньолучна еколого-ценотична група є найбільшою за чисельністю у флорі, а лучні види разом становлять 24,4% флори (195). Багаточисельною є болотистолучна еколого-ценотична група, що узгоджується з високою заболоченістю території НППДС і наявністю заплавних типів місцевості. Водно-болотні види займають четверте місце. Вони становлять 14,8% флори НППДС (118 видів). Найбільш чисельними тут є евтрофноболотна та водна еколого-ценотичні групи. Нечисленною є група псамофітних видів, поділених між боровою та алювіальною еколого-ценотичними групами. Псамофітних видів (борова та алювіальна еколого-ценотичні групи) 6,9% від загальної кількості видів у флорі. Обидві еколого-ценотичні групи представлені в рівній мірі. Синантропні види за кількістю посідають третє місце (155, 19,4%). Абсолютна їх більшість - рудерали. Синантропний елемент у флорі НППДС налічує 304 види (38,09%). з них 170 апофітів та 134 види адвентивних рослин. Це приблизно дорівнює рівню синантропізації Українського Полісся в цілому (38,5%) (Протопопова, 1988). У складі синантропного елементу флори НППДС виявлено новий для флори України адвентивний вид - Axiris amaranthoides. Отже, рівень синантропізації флори НППДС є достатньо високим і наближається до такого приморських заповідників і національних природних парків (Дубина, Жмуд, 2003; Дубина, Тимошенко, 2004).

Флора Старогутської ділянки налічує 621 вид. Ця ділянка - єдине місце в Україні, де достовірно зростають осоки кулястоподібна (Сагех globularis) та бурувата (С. brunnescens). Особливістю цієї локальної флори є наявність бореальних рис, що виражається у і-ретій позиціїродини Осокових (Cyperaceae) у систематичній структурі. Разом з тим, багата за кількістю видів широколистянолісова еколого-ценотична група; значна участь видів з європейським ареалом; переважання видів, ареали яких охоплюють їемператну та Субмеридіональну зони, над видами, поширеними у Бореальній, виявляє зональні риси флори. Незначно антропогенне навантаження на ландшафт Старогутської ділянки не сприяє поширенню адвентивних видів, частка яких становить близько 10 %, включаючи лісові інтродуценти. У Старогутській ділянці поширена більшість раритетних видів флори і серед них 18, занесених до Червоної книги України. Характер рослинного покриву цієї ділянки зумовлює багатство лісової та болотної еколого-ценотичних груп.

Флора Придеснянської ділянки (без с. Нововасилівка та орних земель) налічує 594 види. У систематичній структурі флори цієї ділянки зростає частка Розоцвітих (Rosaceae), а у географічній - участь видів із широким ареалом - євразійських та циркумполярних.

Видів, занесених до Європейського червоного списку, на території НППДС не виявлено. Видів, що занесені до Додатку 1 Бернської конвенції, на території НІІІІДС виявлено 4: сальвінія плаваюча (Salvinia natans), водяний горіх плаваючий (Trapa natans), сон широколистий (Pulsatilla patens) та гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum).

З числа занесених до Червоної книги України (1996) у флорі НППДС налічується 21 вид. Найбільша кількість рідкісних видів виявлена у Старогутській ділянці. Тут зростає 18 видів вищих судинних рослин, що занесені до Червоної книги України. Це свідчить про вищий рівень збереженості тут природних комплексів. Шість занесених до Червоної книги України видів відомі для Придеснянської ділянки парку. На обох ділянках поширені верба Старке (Salix маrкеапа) та пальчатокорінник м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnata). Специфічними для Придеснянської ділянки є водні види: плавун щитолистий, водяний горіх плаваючий та сальвінія плаваюча.

У НППДС охороняється 36 видів судинних рослин, які є рідкісними і зникаючими на території Сумської області (Заповідні скарби ..., 2001). При цьому лише у НППДС охороняється гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum), водяний горіх плаваючий (Trapa natans) та плавун щитолистий (Nymphoides peltata). Іншою особливістю флори НППДС є наявність бореальних видів у складі раритетної компоненти, таких як діфазіаструми стиснутий (Diphasiastrum complanatum) та Зейлера (D. zeillerf), іудайєра повзуча (Goodyera repem), баранець звичайний (Huperzia selago), а також болотних рослин: шолудивника королівського (Pedicularis sceptrum-carolinum), верб Старке (Salix starkeana) та чорничної (S. myrtilloides). Вони є найбільш рідкісними представниками флори НППДС і за невеликим винятком не представлені у флорі інших природно-заповідних територій Новгород-Сіверського Полісся.

У системі геоботанічного районування України (1977) територія НПП належить до Шосткинського району соснових лісів зеленомо-хових Чернігівсько-Новгород-Сіверського (Східнополіського) округу Поліської підпровімції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області.


ВИСНОВКИ


Кліматичні умови Українського Полісся сприятливі для формування широколистяних та мішаних лісів, які тут є зональними угрупованнями. Значне поширення флювіогляціальних відкладів зумовлює переважання піщаних ґрунтів і пов'язаних з ними соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, знижений характер поверхні сприяють розвитку торфових боліт. Все це обумовлює формування різноманітного рослинного покриву.

Природна рослинність збереглась значною мірою. Розораність регіону досягає 30-40%, збільшуючись у південній та центральній частинах. Середня залісненість регіону за різними джерелами 26-29%, вона зменшується в напрямку з півночі на південь та із заходу на схід. Переважають і становлять 65-70% всіх лісів соснові та дубово-соснові ліси, співвідношення між ними в зв'язку зі збільшенням площі культур змінюється весь час на користь соснових насаджень. Заболоченість Українського Полісся до проведення осушувальної меліорації становила 6,3%, найбільша вона на Західному Поліссі. Нині близько половини площ боліт осушено та трансформовано. В останнє десятиріччя відбувається ренатуралізація осушених боліт.

Нині в регіоні налічується 3 природні заповідники, З національні природні парки (Мезинський НПП створений 10.02.2006 p.), 52 заказники та 18 пам'яток природи загальнодержавного значення. Запроектоване створення 5 національних природних парків. Для кожного із заповідників і парків висвітлюються його природні умови, рослинність та флора, їх раритетна компонента, наукова значущість їх територій. Дається ботанічна характеристика заказників та пам'яток природи загальнодержавного значення. Ряд існуючих та проектованих природно-заповідних територій охарактеризовані вперше - Рівненський природний заповідник, проектовані НПП „Прип`ять-Стохід", „Надслгучанський" та ін.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Андрієвський І. Д., Коржнев М.Н., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та ін. Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: КМ Academia, 2001. – 110 c.

Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посібник. – Суми, 2002. – 284 с.

Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 302 с.

Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. / За ред. Шеляг-Сосонка Ю.Р. – К.: Хімджест, 2003. – 248 с.

Зеленая книга Украинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества. / Под общ. ред. Шеляг-Сосонка Ю.Р./ – К.: Наук. думка, 1987 – 216 с.

Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. – Суми, 2003. – 416 с.

Єлін Є.Я. Рослини наших лісів. – К.: Радянська школа, 1983. – 239 с.

Ємельянов І.Г. Оцінка біорізноманіття екосистем у контексті оптимізації мережі природно-заповідних територій // Заповідна справа на межі тисячоліть. – Канів, 1999. – 110 – 127 с.

Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь / Відп. ред. Т.В. Тардашук. – К.: Стилос, 1997. – 154 с.

Рослинність УРСР. Ліси. – К.: Наук.думка, 1971. – 460 с.

Сукачев В.Н., Дылис Н.В. Основы лесной биогеоценологии. – М.: Наука, 1964. – 374 с.

Физико-географическое районирование Украинской ССР. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. – 684 с.

Шеляг-Сосонко Ю. Р., Стойко С. М., Вакаренко Л.П. Ліси України. Сучасний стан, збереження, використання. – К.: Наук. еколог. центр. Укр., 1996. – 32 с.

Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси України: біорізноманітність та збереження. – Укр. ботан. журн., 2001, т.58, №5

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Вакаренко Л.П., Попович С.Ю. Ценотаксономічне різноманіття лісів України: методи оцінки та синфітосозологічна класифікація // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, №1. – С. 74-78.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю., Вакаренко Л.П. Зелена книга України. Ліси. К.: Наук. думка, 2002. – 253 с.

Чернявский М.В. Ліси України та збереження їхнього біологічного різноманіття. Охорона пралісів України // Конвенція про біологічне розмаїття; громадська обізнаність; участь. – К.: Стилос, 1997. – С. 75-89.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: