Xreferat.com » Рефераты по экологии » Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області

Аналіз та обгрунтування заходів охорони флори Луганської області

дуба звичайного, так звані байрачні діброви. Дуже часто до дуба домішується ясен, рідше – в’яз гладенький, в’яз листуватий і липа. У другому ярусі дуже часто панує клен польовий, а в підліскові – клен татарський.

У трав’янистому ярусі часто зустрічається копитняк, чина чорна, яглиця звичайна. На сухих фітотопах зустрічається асоціація з перевагою ясена звичайного (Fraxinus excelsior + Quercus robur – Acer campestre – Stellaria holostea + Viola odorata).

У нижчій степовій частині кряжа поширені виключно байрачні ліси, розміщенні на схилах долин річок і балок. Представлені вони в основному сухими й дуже сухими дібровами з пануванням у першому ярусі дуба звичайного й ясена, який інколи виходить на перше місце. Тут ще в першому ярусі зустрічаються берест і груша. В другому ярусі домінують домінують клен польовий і клен татарський. Тут же зустрічаються груша, яблуня. Ці ліси використовуються під пасовища, й чагарниковий ярус здебільшого відсутній зовсім або дуже пригнічений. У чагарниковому ярусі найчастіше поширені бруслини бородавчаста та європейська, глід і жостір. На узліссі часто можна знайти зарості терну степового, карагани кущової шипшини. У трав’янистому ярусі переважає суміш степових видів і сухих лісів із значною домішкою бур’янів внаслідок надмірного випасання худоби на них. У минулому на вододільних просторах кряжа були значно поширені зарості чагарників – терну, степової вишні, карагани кущової, мигдалю степового.

У долинах річок понад руслами зустрічаються невеликі ділянки вільшаників, рідше куртини осики з домішкою в’яза, а інколи трапляється дуб звичайний. У заплавах річок невеликими ділянками зустрічаються луки, але основні масиви заплав розорані й використовуються під сільськогосподарські культури.

За грунтово- рослинним покривом, геоморфологією та геологічними ознаками в цьому окрузі виділяють шість геоботанічних районів, а саме: Дебальцево-Ровеньківський, Слов’янсько-Артемівський, Луганський, Штерівсько-Краснодонський, Чистяковський, Макіївсько-Амвросіївський. В даній курсовій роботі буде описано лише Дебальцево-Ровеньківський та Луганський геоботанічні райони, так як вони знаходяться на території досліджуваної області.

Дебальцево-Ровеньківський геоботанічний лісостеповий район лучних степів, липово-дубових байрачних та ясенево-дубових вододільних лісів. Територія району займає міжвододільні простори в центрі кряжа (висоти від 275 до 367м над рівнем моря), простягаючись вузькою смугою від Дебальцева на заході й до межі з Росією на сході. В районі переважають межирічні рівнини, складені з поверхні важкими лісовидними відкладами на яких розвиваються чорноземи глибокі та звичайні середньо- та малогумусні.

Клімат його внаслідок висотного положення відрізняється від клімату оточуючих степів меншою кількістю днів з сухою та посушливою погодою, порівняно більшою кількістю опадів (450-550 мм на рік), пониженою середньорічною (6,5-70С) й липневою (20-210С) температурами, меншим періодом з температурами вище 00 і понад 50, досить потужним сніговим покривом. Ці риси зближують лісостеп кряжа з лісостеповою зоною Російської рівнини. Поряд з цим є ряд відмінностей, зумовлених роллю кряжа як орографічного заслону на шляху повітряних мас (більша кількість днів з туманами, грозами, ожеледдю та інші).

Тепер міжрічкові простори розорані й використовуються під сільськогосподарські культури.

У доагрокультурні часи степові простори були зайняті лучними степами. Як показали дослідження, природний рослинний покрив Провальського степу дуже змінився під впливом інтенсивного спасування внаслідок чого тут переважають дигресивні фітоценози. Дуже зміненні ковилові формації (Stipeta pulcherrimae, St. dazypyllae, St. zalesskii, St. longifoliae). Найпоширенішою в сучасному стані Провальського степу є формація дигресивних типчатників.

Невелика частина межирічних просторів, а також схили балок і долин у доагрикультурні часи були зайняті свіжими й сухими дібровами, під якими формувалися опідзолені чорноземи та сірі лісові грунти. В лісах цього району підлісок добре розвинений і в трав’яному ярусі багато типових лісових видів. Характерною рисою, що відображає історію розвитку природи цього району, є наявність у складі деревостанів лісів граба, а в трав’яному ярусі – ряду видів, які віддалені на великі відстані від основних ареалів їх поширення, таких як Neottia nidus-avis (L.) Rich., Arum orientalis M.B, Physospermum aquilegifolium All., Campanula multiflora W. K., та інші. На стрімких схилах долин і балок розвинуті так звані скельні ліси. На схилах проходять значні процеси ерозії, тому місця із значними змивами підлягають облісенню, а на значній території цього району в основу комплексу протиерозійних заходів повинно входити ретельне дотримання правил спеціальної агротехніки.

Луганський геоботанічний район багаторізнотравно-типчаково-ковилових і петрофітних степів, байрачних лісів та рослинності крейдяних відслонень розташований в середній і нижній течії рік Лугані та Луганчика. Північно-східна його межа проходить по правому берегу Сіверського Дінця, а південна – хвилястою лінією від Кадіївки на заході в напрямку Краснодонської межі з Росією. Він відповідає Луганському степовому кам’янисто-крейдяному підрайонам й Луганському підрайону.

У геологічному відношенні район характеризується палеозойськими породами, які складені пісковиками й сланцями кам’яно-вугільного віку. На міжрічкових просторах вони вкриті верхньо-крейдяними та антропогеновими відкладами.

Релєф району долинно-балковий, глибоко розчленований. Більш підвищена північна частина району, де окремі підвищення досягають 220 м над рівнем моря. Район перетинають долини річок Лугань і Луганчик. У грунтовому покриві переважають чорноземи звичайні малогумусні й чорноземи на твердих безкарбонатних (пісковики, сланці) й карбонатних (мергелі і крейда) породах. Великі площі займають середньо – й дуже змиті грунти. На схилах, зайнятих дубовими байрачними лісами, трапляються сірі лісові грунти та чорноземи опідзолені. На заплавах річок переважають лучно – чорноземні грунти. Меньші площі займають лучно – чорноземні глибокосолонцюваті й лучні поверхнево слабосолонцюваті грунти. В нижній течії заплави Луганчика поширені лучно – болотні солонцюваті грунти.

В доагрикультурні часи в цьому районі, як і в попередньому, на вододілах панували фітоценози багаторізнотравно – тимчаково-ковилових степів. Тепер ці простори використовуються під сільськогосподарські культури. На схилах поширена своєрідна багата ендемічними та диз’юнктивними видами ксерофітна рослинність крейдяних відслонень. І з видів цієї групи характерними для цього району є кучерявка відігнута (Atraphaxis replicata Lam.), гапрофіл запашний (Haplophyllum suaveolens (DC) G. Don), полин крейдяний (Artemisia cretacea Kotov), серпія донецька (Sertalula donetzica Dubovic), астрагал крейдолюбний ( Astragalus cretophilus Klok) та інші. На місцях відслонень пісковиків і сланців поширені фітоценози з домінуванням пижма тисячелистого та чебрецю двовидного. По схилах балок і долин річок ще збереглися невеликі байрачні гайки з дуба звичайного.

На території району дуже поширені ерозійні процеси (змив і розмив). Місця зі змитими й розмитими грунтами підлягають залісенню, а крутосхилах, які використовують під спасування, необхідно впровадити загінну систему з роками відпочинку для природного обсіменіння й зміцнення дернини.

Середньодонська геоботанічна підпровінція. За Є.М. Лавренком ця підпровінція охоплює територію басейну Середнього й частково Нижнього Дону, від правого берега Дінця до правого берега Волги. Отже, на території України розміщується лише західна частина цієї підпровінції, займаючи лівобережжя Сіверського Дінця в смузі різнотравно-типчаково-ковилових степів. Як відзначає Є.М. Лавренко причорноморська ковила (Stipa ucrainica P. Smirn.) трапляється, очевидно тільки на крайньому південному сході цієї провінції. Тут значно поширена східна, в основному казахстанська, ковила (Stipa rubens) місцями входить до складу пануючих видів. Звичайні й численні інші східні види, як Onosma simplicissium L., Salvia stepposa Schost, Tanacetum achillefolium (M.B.) Sch. Bip. та інші.

На пісках Сіверського Дінця й Дону звичайний місцевий ендем житняк донський (Agropyron tanaiticum Nevski).

На схилах правих берегів більшості річок віл відслонюються поклади крейди, де росте ряд кальцефітних видів, як гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceous Dubjan.), чебрець крейдяний (Thymus cretaceous Klok. et Schost.), полин білий (Artemisia hololeuca), ранник крейдяний (Scrophularia cretacea Czern.), костриця крейдяна (Festuca cretacea Czern.), солодушка крейдяна (Hedysarum cretaceum Fisch.) та інші.

Смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів. Середньодонська підпровінція репрезентована на території України лише однією смугою різнотравно-типчаково-ковилових степів, яка простяглася від Сіверського Дінця до кордону з РФ.

Виділяється тут лише один геоботанічний округ Старобільський геоботанічний округ багатотравно-типчаково-ковилових і чагарникових степів, байрачних дубових лісів, соснових, дубово-соснових і в’язово-дубових (на терасах) лісів, заплавних лук та рослинності крейдяних відсолень.

Старобільський геоботанічний округ багатотравно-типчаково-ковилових і чагарникових степів, байрачних дубових лісів, соснових, дубово-соснових і в’язово-дубових (на терасах) лісів, заплавних лук та рослинності крейдяних відсолень.

Територія району розташована на південних відрогах Середньоросійської височини. На заході його межа збігається з межею лісостепу, де вона від Змієва проходить по правому березі Сіверського Дінця, не доходячи до Балаклії і тут повертає на північ до с.Петрівське, далі проходить близько сіл Волохів Яр, Бригадирівка й на північ від с.Бугаївки повертає на південь до р.Оскол, трохи нижче Борової, а звідси по р.Оскол – до межі з Російською Федерацією. Південна межа проходить по правому березі Сіверського Дінця, а на півночі й сході обмежується кордоном України і Росії. Ця площа є частиною Донецько-Донського округу Є.М. Лавренка.

Поверхня округу рівнинна, з переважним нахилом із півночі на південь й розчленована переважно в меридіальному напрямку долинами річок Жеребець, Красна, Айдар, Євсуг, Деркул, Камишна та інші. Антропогенові породи (леси та лесовидні суглинки) майже всюди суцільним шаром покривають всю площу, за винятком заплавних і піщаних терас. Еолові піски звичайно вкривають надзаплавну борову терасу. Характерною особливістю округу є часті відсолення крейди на схилах долин річок та балок.

Кліматичні умови округу характеризуються підвищеною континентальністю порівняно з іншими степовими округами. Середня температура січня коливається від -6,8 до -8,50С. Середня температура липня- від +20,2 до +21,40. Річна кількість опадів у середньому становить від 460 до 520 мм. Випаровування переважає над опадами, які в середньому коливаються від 580 до 650 мм на рік. Вітри переважно змінних напрямків. Зимою переважають південно-східні та східні вітри, а літом – північно-західні і західні. Середня швидкість вітру невелика (4,2-7 м/сек), але в окремі дні вона досягає сили бурі.

Грунтовий покрив досить строкатий. На плато переважають чорноземи звичайні середньогумусні. Менші площі займають чорноземи звичайні малогумусні неглибокі. В північно-східній частині округу поширені чорноземи південні малогумусні. На схилах долин річок та балок часто трапляються дернові карбонатні грунти на елювії щільних карбонатних порід. У долинах річок поширені солонцюваті чорноземи, заплавні лучні, лучно-болотні грунти, на борових терасах переважають дернові, дерново-оглеєні піщані й супіщанні грунти, а на боровій терасі Сіверського Дінця чималі площі займають піски слабозадерновані, слабогумусні й негумусні.

У доагрикультурні часи на плакорах були поширені фітоценози різнотравно-типчаково-ковилових степів. Основними на них були формації ковили Залеського, ковили Лессінга, типчака, а в улоговинах – ковили довголистої. Очевидно, чималі площі займала формація карагани кущової.

Характерною особливістю цього округу також є поширення лісів із дуба звичайного (Querceta roboris). Дуже характерними є також крейдяні відслонення зі специфічною рослинністю.

За характером рослинного покриву виділяються три геоботанічні райони – Краснолимансько-Станично-Луганський, Сватівський і Біловодський.

Краснолимансько-Станично-Луганський геоботанічний район дубово-соснових, соснових (на піщаній терасі) і дубових (на заплаві) лісів, заплавних лук і рослинності пісків займає лівобережну терасову смугу Сіверського Дінця, включаючи заплавну та борову (піщану) терасу, й майже повністю відповідає Донецькому суборово-сугрудковому та заплавному району. Простягся він від Балаклії на заході до кордону з РФ на сході. За походженням ця територія являє собою алювіальну рівнину. Заплава Сіверського Дінця добре розвинута, ширина її коливається від 1 до 3 км. Підвищується над меженним рівнем ріки на 2-5 м, а місцями у прирусловій частині досягає 7-10 м. Рельєф заплави рівнинний, ускладнений старицями, гривами та улоговинами. Заплава складена суглинками, підстеленими алювіальними пісками.

У грунтовому покриві переважають лучні та чорноземно-лучні глибокосолонцюваті грунти. Менші площі займають лучно-болотні солонцюваті грунти.

До 40 – 60% площі заплави під лісами, які зазнали великого впливу діяльності людини. У недалекому минуломк залісенність заплави була майже суцільною. Переважають дубові та в’язово-дубові ліси, приурочені до найбільш родючих грунтів центральної частини заплави. Найбільш поширеними асоціаціями дубових лісів є конвалієво-дубова й вербозіллєво-дубова. Серед в’язово-дубових лісів переважають асоціації конвалієво-в’язово-дубова й розхідниково-в’язово-дубова. В’язові, осокорові, вербові, вільхові ліси в заплаві Сіверського Дінця займають невеликі площі.

Лучна рослинність у заплаві Сіверського Дінця в цьому районі займає 30% площі й представлена в основному формаціями осоки ранньої з рядом асоціацій, із яких найбільш поширені морківниково-ранньоосокова, повз учепирієво-ранньоосокова й типчаково-ранньосокова та інші. Формація тонконого вузьколисного теж займає чималі площі й представлена рядом асоціацій.

Характерною для остепнених лук і заплавних степів Сіверського Дінця є формація типчака, яка представлена асоціаціми ранньоосоково-типчаковою й морківниково-типчаковою.

Під справжніми луками 20-25% лучних площ, і репрезентовані вони рядом формацій, із яких найбільш поширеною є формація лисохвоста лучного з асоціаціями Alopecurus pratensis+Carex praecox, Alopecurus pratensis+Silaum silaus. Луки формації пирію повзучого теж займають чималі площі, найпоширенішою асоціацією є ранньоосоково-пирієва.

Надзаплавна піщана тераса (борова) добре розвинута, особливо в районі Ізюма, Красного лиману, Лисичанська, Станично-Луганського. Грунтовий покрив складають дернові, супіщані та піщані грунти, в значній мірі зайняті культурами сосни різного віку. На розбитих і напівзарослих пісках поширені зарості житняку донського та куничника наземного. На цих пісках поширені асоціації з перевагою костриці Беккера. Серед них найбільш характерними є асоціації Festuca beckeri+Agropyron tanaiticum, Festuca beckeri+Euphorbia sequieriana, Festuca beckeri+Helichrysum arenarium. Тут поширені також асоціації з перевагою житняку Лавренка, які займають ділянки на більш гумусованих пісках. Серед житнякових асоціацій найчастіше трапляються цминово-житнякова, молочайно-цминово-житнякова, чебрецево-житнякова (Agropyron lavrenkoanum+Thymus pallasianus) та інші. Незакріплені піски підлягають залісенню створеням культури сосни. [5]

З вище наведеного опису рослинного покриву Луганської області можна зробити висновок, що переважаючими - є: формація пирію, костриці, типчаку, ковили та полину. Домінування саме цих формацій можна пояснити через специфічні особливості клімату, а саме частих суховіїв, значної кількості днів з високою температурою і високою вологістю. Формації цих рослин мають ряд спільних морфологічних ознак:

1. середня висота - 30-60 см;

2. суцвіття – складний колосок;

3. це рослини геофіти, які ростуть на сухих, кам’янистих та рівнинних підвищеннях в основному у субтропічних, помірних та континентальних кліматичних зонах Європи.


Розділ ІІІ. Аналіз антропогенного навантаження на екосистему


3.1 Екологічна криза Донбасу, як промислового району України


Надзвичайно важливим фактором, який суттєво впливає на територіальну організацію всього соціально-економічного життя і ефективності виробництва є екологічна ситуація. В останні десятиліття в Україні вона суттєво погіршилася. Одним з основних факторів, вплинувших на екологічну ситуацію, являється розвиток видобувної і перероблючої промисловості при застарівши технологіях і пов’язана з цим надмірна урбанізація багатьох районів, перш за все Донбасу.

Донбас – це крупний промисловий регіон України, в якому нараховується декілька тисяч великих промислових підприємств, виробничо-промислових об’єднань і підприємств паливно-енергетичного комплексу, гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості, тяжкого машинобудування, будівельної галузі, а також агропромислового комплексу. Донбас забезпечує більшу частину промислового виробництва України, до того ж в найбільш екологічно небезпечних галузях. Висока концентрація промислового та сільськогосподарського виробництва, транспортної інфраструктури, в поєднанні з високою густотою населення, створили надзвичайно високе техногенне та антропогенне навантаження на біосферу – найвищу в Україні і в Європі. Сумарне техногенне навантаження на одиницю території регіону в 4 рази перевищує вище середнього по Україні. Донбас володіє запасами майже всіх хімічних елементів. Головним природним багатством регіону являються місце народження кам’яного вугілля.

Незважаючи на спад виробництва, в результаті якого загальна кількість викидів і скидів суттєво зменшилися, навантаження на біосферу Донбасу досі залишається однією з найгірших в Європі.

Підприємства регіону викидають близько третини суми сумарного об’єму забруднюючих речовин на Україні. Високі швидкості і масштаби техногенних процесів, колосальні переміщення гірських мас зумовлюють розсіювання великих об’ємів багатьох хімічних елементів (перш за все вуглеводу і важких металів), викликають накопичення в навколишньому середовищі сполук хімічних елементів у невластивих для природи сполуках. З вище усього переліченого сліду, що Донбас відноситься до найбільш критичних по екологічній ситуації регіонів України.[6]


3.2 Загальна характеристика екологічно стану Луганської області


Стан навколишнього середовища Луганської області характеризується наступними специфічними факторами:

  1. посушливий клімат і мало водність;

  2. інтенсивна урбанізація території, висока ступінь концентрації промисловості і розвитку сільського господарства;

  3. відсутність комплексної системи природоохоронних закладів, залишковий принцип фінансування і матеріально-технічного забезпечення;

  4. різноманітність хімічного забруднення навколишнього середовища під впливом промислових, сільськогосподарських і господарсько-побутових викидів.

Тривалий час вплив цих факторів негативно позначився на стані природних екосистем і на умови життя і здоров’я людини. На території Луганської області зосередились три типа перероблючої діяльності: промислово-виробнича, сільськогосподарська і рекреаційна.

Промислово-виробнича функція локалізується в південній частині області на правобережжі річки Сіверський Дінець (Донецький кряж). Сільськогосподарська охоплює північну частину області (Донецька терасна рівнина), а рекреаційна функція зосереджена в основному в долині Сіверського Дінця і частково на його лівобережних притоках .

Луганщина – один з найбільш неблагополучних за екологічними умовами регіон України. На території області розташовано близько 1500 підприємств і організацій вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної і нафтохімічної промисловості, енергетики; 123 підприємства використовують в технологічному процесі близько 40 тис. тонн різноманітних сильнодіючих речовин. В атмосферу щорічно викидається близько 700 тис. тонн забруднених речовин трьохсот найменувань, більше трьох четвертих них – неочищені.

Високий валовий вміст промисловості в господарському комплексі області, недостатнє забезпечення підприємств пило-, газо затримуючих установок привело до зниження в повітряному басейні вмісту кисню і підвищенню кількості токсичних речовин, особливо в районі Лисичанськ-Рубежанському, Алчевсько-Стахановському, Краснолучансько-Антрацитівському, Свердловсько-Ровеньківському економічних вузлах, де повітря перенасичено сірковокислими газами, двооксидом азоту, окисом вуглеводу, фенолом, аміаком, коксовим газом та інше.

Основні забруднювачі повітря на Луганщині – Алчевський металургійний комбінат, Рубіжанське ВАТ “Краситель”, ВАТ “Лисичанська сода”, Северодонецьке ГПП “Об’єднання Азот”, Стаханівський завод техвуглевода, Алчевський і Стаханівський коксохімічні заводи. Пило газоочисне обладнання на них застаріле або зношене, отруйні гази виходять прямо в повітря. Більшість підприємств не мають потрібних санітарно-захисних зон (тобто, люди не відселенні з місць де порушена екологія, виключення становлять лише Алчевський мет комбінат і Рубіжанський “Краситель”). Нарівні з промисловість повітря забруднює і автотранспорт. Підприємства котрі його мають, (Стаханівський завод феросплавів, Алмазнянський мет завод)не мають обладнання для контролю за вмістом шкідливих речовин у відпрацьованих газах.

Проте на території Луганщини є унікальне підприємство – санітар-екології – СП “Інтерсплав”. На території підприємства повітря чисте, насичене киснем – дихається так, як нібито ти в горах. По всіх цехах можна пройтися в туфлях і білій сорочці. Більшість видів робіт виконують комп’ютери.

Луганськ входить в число міст з найбільш неблагополучною екологічною обстановкою. Одним із забруднюючих елементів навколишнього середовища являються солі важких металів, джерелом яких є – відходи гальванічного виробництва. В місті гальванічних ділянок і цехів близько 40, а по області більше 60. Небезпеку яку представляють важкі метали залишає далеко позаду такі фактори, як радіоактивні, хімічні і розлив нафти. В зв’язку із складністю складу, ці відходи не завжди можна переробити тому необхідно провести повний екологічний аналіз наявного виробництва, підібрати технології, які знижують кількість важких відходів в десятки разів. Централізувавши гальванічне виробництво (мати замість 40 цехів 10), то шкідливих відходів практично не буде, працювати по мало - і безвідходним технологіям стане для підприємства прибутково.

Стан міських звалищ напряму впливає на епідеміологічну ситуацію населених пунктів, скиди негативно впливають на грунт, підземні джерела питної води, річки, забруднюють повітря. Побутові відходи вивозяться на полігон твердих побутових скидів поблизу міста Олександрівська, де склалася катастрофічна ситуація. В Алчевську такі великі підприємства, як заводи крупно панельного домобудівництва, залізобетонних виробів, будівельних матеріалів не мають площ для розміщення виробничих і побутових відходів. Занепокоєння викликає стан міських звалищ, де сміття не сортується. В містах додалася проблема утилізації упаковок дрібного товару, простроченні продукти харчування, які потрапляють до нас із закордону, також вважаються відходами, тому наносять подвійну шкоду там де вони утилізуються.

На порівняно невеликій території Лисичансько-Рубіжанського регіону зосередженні крупні підприємства хімії, нафтохімії, приладобудівництва, обчислювальної техніки, вугільної та скляної промисловості, будіндустрії. Рубіжне, Северодонець, Лисичанськ входять в список міст України з найбільшим рівнем забруднення атмосфери, що перевищує санітарні норми в 3-50 раз.

В підземному водоносному горизонті накопилося близько 5млн.тонн мінеральних солей і близько 230 тонн аміно - і нітросполучень. Великий ступінь забруднення навколишнього середовища при високій щільності населення (500 чол. на 1 кв.км.) приводить до високого рівня захворюваності серед населення області. В жителів міста Рубіжне, особливо у дітей, пригнічений імунітет, чимала кількість вроджених каліцтв, бронхіальної астми, цукрового діабету, злоякісних утворень, у 2-3,5 рази більше ніж по всій Україні. У великої кількості працівників хімічних виробництв виявлено пошкодження у периферичній нервовій системі.

Весною у Лисичанську один з дворів по вулиці Луначарського провалився на 7 метрів вглибину. Не так давно відбувся зсув грунту неподалік від заводу “Стром машина”, частина міста пошкоджена зсувами, “поїхала” по шару глини розташованому на глибині близько 30 метрів в сторону Сіверського Дінця (пішов, як кажуть геологи, зріз пласта). Лисичанську, де за останні півроку грунт буквально уходить в людей з-під ніг уже 27 раз, потрібна протизсувна станція, яка б відслідковувала би небезпечні зони, прогнозувала би розвиток ситуації, попереджувала б про можливість наслідків зсувів. Частина Лисичанська повільно “дрейфує” в сторону Сіверського Дінця. [7]


3.2.1 Екологічна ситуація в сільськогосподарських районах області

Сільськогосподарська освоєність Луганської області значно вища ніж в цілому по Україні і становить близько 80%. Саме це порушило екологічну рівновагу між окремими видами угідь – луками і пасовищами, ріллею, лісами, болотами і водними екосистемами.

Грунти в області підвержені водній та вітровій ерозії. Схили круче 3-х градусів ерозировані більше ніж на 80%. Масштабність проблеми необоротної деградації грунтів ставить під загрозу забезпечення населення продовольством. На порушених грунтах, а їх на Луганщині більше половини, поступово знижується урожайність сільськогосподарських культур від 10 до 50 і більше.

В сільськогосподарських підприємствах області зберігається більше 100 тонн непотрібних і невідомих хімічних засобів захисту рослин (в приміщеннях без дахів).

У степовій зоні зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний колообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку грунту і внесення добрив рослини здатні засвоювати лише 50% їхньої кількості, решта змивається поверхневими стоками, потрапляє в підземні і поверхневі води, спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур у більшості токсичні для живих організмів, шкідливі для здоров’я людей. Потенціальним джерелом забруднених грунтів, поверхневих і підземних вод, повітря і пестицидів. Вони можуть бути причиною патологічних змін в людському організмі.[3]


3.2.2 Стан водних ресурсів у області

За роки соціалістичного будівництва в Луганській області на річці Сіверський Дінець було побудовано більше ніж потрібно екологічно небезпечних об’єктів, в тому числі і Рубіжанський “Краситель”, І Сіверодонецький “Азот”, і Лисичанський содовий і нафтоперероблюючий заводи, Счастинська ГРЄС. В результаті діяльності цих підприємств у головній водній артерії області багато риб скоротили свої ареали і чисельність, стали рідкісними або взагалі зникли. Непереборною перешкодою на нерестовому шляху і зимових міграціях промислових та інших риб є побудова без урахування природоохоронних вимог, без ефективних рибопропускних споруджень платина Луганської ГРЄС. Людська діяльність привела річку Лугань до жахливого стану. Викиди з шахт “Славяносеребська”, “Черкаська” оксиду заліза з Дружковського заводу насичує річку Лугань ядовитими відходами. В річку викидають весь побутовий мусор, дошки, гілляки, тіла померлих тварин, сміття накопичується під залишками старого мосту через Лугань в місті Зимогорськ.

Катастрофічним є стан Пізанського ставка в Петровськім. Із-за порушення берегової лінії вода почала уходити в лісосмугу, це стало причиною масової загибелі риби.

Одна з найчистіших річок України – Айдар – за останні 40 років суттєво обміліла. Зникли сотні впадавших в неї струмків. На багатьох ділянках річки вирублені або висохли верби, які утримували берег, молода парость не висаджується. Від постійних змивів в річку отрутохімікатів зникли раки, погіршилися рибні запаси. Проводиться розорювання земель під огороди в 10-20 метрах від річки. В прибережній смузі проводиться випасання худоби, організовані звалища сміття. Для врятування річки потрібно закрити кар’єри по видобутку піска і глини у Айдара, а також провести рекультивацію земель.

Найскладнішою в області є ситуація з питною водою. Головним джерелом побутового і питного водозабезпечення являються підземні води. Великої шкоди водоймам наносить комунальне господарство, тільки 8% стоків можна рахувати чистими. Перевантаження Вергунських очисних споруд може вивести із ладу 4-й водозабір, що приведе до великомасштабної екологічної катастрофи. Подача питної води по графіку внаслідок її дефіциту посилює загрозу бактеріального забруднення. У водойми після дощів стікаються отрутохімікати і мінеральні добрива отруюючи все живе довкола.[9]


3.3 Проблеми які виникають внаслідок закриття шахт


Ліквідація вугільних шахт, що відбувається без урахування прогнозованих оцінок екологічних наслідків з частим порушенням природорохоронного законодавства в умовах недостатнього фінансування цих підприємств, направлених на забезпечення екологічної безпеки по залишковому принципу, призводить до суттєвого ускладнення екологічної ситуації в вугледобувних регіонах області, яка загострює і без того напружену соціальну обстановку. Підвищений інтерес до даної проблеми викликаний прискореним розвитком сучасних природно-техногенних процесів, що вплинули на оточуюче середовище людини внаслідок масового закриття шахт в Луганській області.

Серед цих процесів насамперед виділяють:

  • забруднення підземних вод;

  • підтоплення і заболочування аграрно-освоєних земель й територій промислово- цивільної забудови;

  • зсуви гірських порід і осідання поверхні;

  • локальні надходження мінералізованих шахтних і забруднених стічних вод в поверхневі і підземні водні об'єкти;

  • прискорення міграції техногенного забруднення з різних накопичувачів твердих і рідких відходів у геологічне середовище і біологічні об'єкти;

  • практично не контрольоване поширення шляхів міграції вибухонебезпечних газів.

Зміни геологічного середовища при закритті шахт в загальному плані під впливом двох груп процесів.

Оборотні процеси:

  • підйом рівня підземних вод до відміток, що близькі природно історичних;

  • відновлення площинного дренування підземних вод, як гідрографічною сіткою, так і за рахунок виходу їх у вигляді струмків на денну поверхню в понижених ділянках рельєфу і зонах розвитку тектонічних порушень.

Необоротні процеси:

  • пониження денної поверхні і зсув породи в зонах прямого впливу гірничих робіт;

  • пониження механічної міцності порід в зонах обвалів, зсувів і розвитку техногенної тектонічної тріщинуватості, а також внаслідок впливу водонасищення;

  • руйнування регіональних водоупорів і активізація міграції мінералізованих вод, а також зміна структури потоків вибухонебезпечних газів.[9]


3.4 Розрахунок коефіцієнту екологічної стійкості ландшафту


Нераціональне використання природоохоронних ресурсів забруднюючих атмосферу, воду, грунти, невиправдане втручання в ландшафт, накопичення відходів, застаріння інфраструктури та виробничих технологій, що практикуються протягом багатьох років і мають місце зараз, стали причинами багатьох погіршень в різних регіонів України, в тій чи іншій мірі. Це відбивається на здоров’ї та тривалості життя людини. Несприятливо впливає на інші екосистеми та генофонд культурних та диких рослин і тварин.

Все це вимагає зміни підходу до створення та використання ландшафту, при цьому виникає задача оцінки сучасного стану ландшафту. Необхідної якості основи для розробки екологічно-оптимальних методів господарювання в межах ландшафту, його форм використання та захисту. Для такої оцінки використовується метод визначення ступеня екологічної стійкості (стабілізації) ландшафту КЕСЛ – коефіцієнт екологічної стійкості ландшафту.

Оцінку ступеня екологічної стійкості ландшафту можна проводити різними способами, зокрема шляхом визначення КЕСЛ з використанням якісних та абіотичних елементів ландшафту.

Методи визначення КЕСЛ1 базується на співставленні площ, які зайняті різними елементами ландшафту з врахуванням позитивних або негативних дій на природну систему. В цьому випадку КЕСЛ1 виражається співвідношенням.


КЕСЛ= ∑Fcт. ∑Fнест.


де: Fст. – площі, які зайняті сільськогосподарськими кормами і рослинними угрупуваннями, які мають позитивний вплив на ландшафт (ліси, зелені насадження, природні луки, заповідники, заказники, орні землі, які використовуються для вирощування багаторічних трав – конюшина, люцерна, трав’янистих сумішей тощо).

Fнест. – площі ,які займають нестабільні елементи ландшафту (оранка, землі з нестабільним трав’яним покривом, площі під забудови та дороги, замулені евтрофованні водойми, місце видобутку корисних копалин та інше, ділянки земель, які підлягають антропогенному спустошенню).

За допомогою розрахункового значення КЕСЛ з екологічної точки зору ландшафту, тобто території ціле можна охарактеризувати наступним чином. Ландшафт поділяється на:

  1. нестабільний з яскраво вираженою нестабільністю (КЕСЛ < 0,5);

  2. нестабільний (КЕСЛ = 0,51 – 1);

  3. умовно стабільний (КЕСЛ= 1,1 – 4,5);

  4. стабільний з чітко вираженою стабільністю (КЕСЛ>4,5).


Площі елементів ландшафту Луганської області

Показники Площа, га %

Позитивні:

  1. ліси

  2. зелені насадження

  3. чагарники

  4. луки

  5. заповідні території

Негативні:

  1. сади і городи

  2. пасовища

  3. рілля

  4. площа забудови

5. видобування корисних копалин

Загальна площа


5430

1165

22,4

12,8

5235


1548

460

1352

5261

6214

26700


20,34

4,36

0,08

0,05

19,61


5,8

1,72

5,06

19,7

23,27

100


Fст. =

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: