Xreferat.com » Рефераты по экологии » Ландшафтно-екологічна основа Києва

Ландшафтно-екологічна основа Києва

Подолі та Оболоні, у центрі (друга надзаплавна тераса Либіді), а також між Лисою горою і Корчуватим. Це – урочища давньоалювіальних терасових дрібнохвилястих рівнин (3,6% території міста), складених пісками з прошарками глинистих пісків та дерново – слабко – та середньопідзолистими піщаними і супіщаними ґрунтами, що сформувалися під свіжими борами та суборами. У будові тераси, крім давньоалювіальних пісків, багато верствуватих суглинків і супісків переважно делювіального генезису. Серед природної рослинності найбільш поширеними були субори із наземним покривом лісового різнотрав'я. Борові і суборові формації терас займали значну територію міста і складали одну із основних сировинних баз для містобудування, про що свідчать літописні матеріали, давні карти та роботи археологів.

Так, літописний «Шелвов бор (борок)» знаходився на надзаплавних терасах Либіді, «Городецький бор» – на надзаплавній терасі Дніпра біля північно-західної околиці с. Вигурівщина (давнє поселення Городець) тощо.

Лісостепова зона представлена ландшафтами широколистяно-лісового типу (39,4% території міста), підвищеними акумулятивно-денудаційними лесовими рівнинами і схилами з сірими, ясно – та темно-сірими лісовими суглинковими та легкосуглинковими ґрунтами, які сформувалися під свіжими дібровами, судібровами та різнотравно-злаковими формаціями. Ландшафти лісостепового типу поширені у центральній, південній і південно-західній частинах міста (Лук'янівка, Замкова Гора, Старокиивська Гора, Печерськ, Чорна Гора, Лиса Гора, Батиєва Гора, Байкова Гора, Голосіїв, Теремки).

На стрімких дуже еродованих схилах спостерігаються відслонення валунних суглинків (морени) і валунів. Особливістю будови покривних порід є широкий розвиток тут делювіальних відкладів, які представлені переважно лесовидними суглинками. На них сформувалися темно-сірі, сірі і ясно-сірі пилувато- і крупно-пилувато легкосуглинкові, іноді супіщані лісові ґрунти, що відрізняються доброю структурою та високою родючістю. Природна рослинність представлена свіжими вологими дібровами та усіма типами лісу, які утворюють групу грудів. Так, у першому ярусі свіжої грабової діброви росте дуб черещатий, а також ясен, липа, клен гостролистий. До другого ярусу входять тіньовитриваліші породи: граб, клен, в'яз, дика груша, дика яблуня й інші. У третьому ярусі (підліску) ростуть ліщина, глід, бруслина, грушанка та інші. Трав'янистий покрив (четвертий ярус) містить типові для широколистяних лісів види: фіалку, тонконіг, осоку волосисту і лісову, суниці, копитняк, кропиву, папоротеві, декілька видів моху.

Сирі грабові діброви поширені у пониззях із надмірним зволоженням, по днищах балок тощо. Тут ростуть осика, чорна вільха та вологотрав'яна рослинність [10].

Фоновими серед широколистяно-лісових ландшафтів є урочища підвищених слабкохвилястих лесових рівнин, утворених лесовидними суглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, що сформувались під свіжими дібровами і судібровами (Лук'янівка, Замкова Гора, Старокиївська Гора, Липки, частково – Солом'янка, Байкова Гора). Дуже поширені вирівнені та горбисто-хвилясті лесові рівнини, складені лесовидними суглинками із сірими і темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами, які сформувались під свіжими дібровами (Печерськ, Батиєва гора, Чорна гора, Лиса гора, Голосіїв, Китаєве).

Слабкохвилясті і горбисто-хвилясті лесові рівнини, утворені лесовидними суглинками, які підстелюються валунними з ясно-сірими, сірими й темно-сірими лісовими фрагментами глеюватими легкосуглинковими ґрунтами, що сформувались під свіжими і вологими дібровами, поширені в південно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).

Наявність піддатливих для розмиву лесових порід та зливовий характер опадів влітку сприяли значному розвитку водної ерозії. Інтенсивні ерозійні процеси призвели до утворення значної кількості островів-останців, розділених долинами балок та ярів зі схилами різної крутизни та складною експозицією.

Урочища розчленованих відлогах, пологих, округлих, стрімких і спадистих останцево-яружно-балочних схилів лесової рівнини, складених лесовими суглинками, що підстеляються валунними суглинками і пісками із ясно-сірими, сірими й дерновими легкосуглинковими й супіщаними ґрунтами, які сформувались під свіжими дібровами й різнотравно-злаковою рослинністю поширені тільки на правобережжі: смугою вздовж Дніпра (структурний схил Придніпровської височини) та в балкових системах широколистяно-лісових ландшафтів.

Ерозійна мережа в широколистяно-лісових ландшафтах займає 1,4% території Києва. Це урочища днищ балок та ярів, врізаних в лесовидні суглинки, вистелених делювіальними та алювіально-делювіальними суглинками з сірими лісовими оглеєними і дерновими глейовими легкосуглинковими ґрунтами під широкотравно-вологотравною рослинністю і вологими та сирими дібровами. Найбільше балкових урочищ цього виду зосереджено в центральній частині міста (Кожум'яки, Гончарі, Клов, Кучмин Яр, Протасів Яр, Совки) та південній (Мишоловка, Пирогів).

Урочища слабодренованих знижень і безстічних западин з виполаженими схилами, складені делювіальними і озерними суглинками і супісками з прошарками глин, з сірими лісовими та дерновими глейовими легкосуглинковими і супіщаними ґрунтами під широкотравно-вологотравною рослинністю та вільшняками розповсюджені переважно у південно-західній частині міста (Жуляни, Теремки).

На високі й низькі заплави Дніпра та його приток припадає 15,2% території міста. Тут переважають дернові і лучні піщані і супіщані, глеюваті і глейові ґрунти під заплавними різнотравно-вологотравними луками, осокірниками та вільшняками. Домінуючими є урочища слабохвилястих високих заплав, утворених пісками з прошарками суглинків з дерновими й лучними фрагментами глеюватими і слабооглеєними піщаними, пилувато-піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувались під різнотравно-злаковими луками з фрагментами вологих дібров з домішками вільхи, берези, осокору (Оболонь, Поділ, Теличка, Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки).

Досить поширені також урочища слабкохвилястих низьких заплав (руслова заплава), складених пісками, слабозадернованими із слаборозвинутими дерновими глейовими піщаними й супіщаними ґрунтами (під різнотравно-вологотравними луками, береговим вологотрав'ям та шелюгою з піонерним різнотрав'ям) [10].

Слабохвилясті заплавні рівнини (заплави середнього рівня), утворені пісками з дерновими й лучними фрагментами, оглеєнними піщаними й супіщаними ґрунтами, які сформувались під вологотравно-різнотравними луками (1,9% території міста), осокорниками та вільшняками, поширені переважно у північній частині та на островах Дніпра (Оболонь, Поділ, о-ви Труханів, Долобецький, Ольжин та інші).

Дуже поширені в межах заплави еолові кучугури, дюни і гряди, складені тонкозернистими пісками, незадерновані та напівзадерновані з слаборозвинутими дерновими пилувато-піщаними ґрунтами, що утворилися під різнотравно-злаковими і піонерними рослинними угрупованнями (Оболонь, Лівобережний, Русанівка, Березняки, Осокорки та на островах).

Низькозаплавні слабостічні заболочені зниження, западини та стариці з лучно-болотними, болотними, торфово-болотними ґрунтами й торфовищами сформувались під вологотрав'ям, болотною рослинністю і вільшанниками. Урочища цього виду зосереджені переважно у північній правобережній (Оболонь) та південній лівобережній (Березняки, Осокорки) частинах Києва.

У заплавах малих річок Либіді, Нивки, Сирецького струмка, Глибочиці та інших поширені урочища низинних слабохвилястих заплав, складені пісками із прошарками суглинків і торфу, з дерновими глейовими, що підстеляються торфом, лучними і болотними, піщаними й супіщаними ґрунтами, сформованими під вологотравно-болотною рослинністю та вільшняками.

Акваторія Дніпра і його приток займає 5,6% території Міста. У районі Києва – від гирла Десни і до Трипілля – Дніпро утворив ряд островів, серед них є досить значні Венеціанський, Труханів, Долобецький та інші. Вони виникли порівняно недавно (близько 200 років тому). Так, наприклад, Труханів острів кілька століть тому був піщаним півостровом, що відокремлював течію Дніпра від гирла р. Почайни, яка протікала Подолом.

Проведений аналіз ландшафтної структури території Києва показав, що вона є досить складною і мозаїчною. У межах території міста існує певна рівновага між урочищами ландшафтів мішано-лісового типу (39,8% території) та урочищами ландшафтів широколистяно-лісового типу (39,4% території). Межа між ними має складний характер – урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу вклинюються смугою на правобережжі з півдня до центру міста. Урочища ландшафтів мішано-лісового типу поширені в обох частинах. На Правобережжі вони займають північно-західну і північну частини Києва, на Лівобережжі – північно-східну, східну і частково південно-східну.

Урочища заплавних ландшафтів (15,2% території міста) меридіонально простягаються із півночі на південь через центр Києва. Урочища рівнин різних гіпсометричних рівнів всіх названих вище типів ландшафтів займають 57,1% всієї території. Схилові урочища поширені на 25,5% дослідженої території. Урочища днищ балок та ярів розповсюджені на 2,9% вивченої території, западини на 2,7%. Акваторія Дніпра займає 5,6% дослідженої території.


2.3 Містобудівельне освоєння ландшафтної основи Києва: етапи та тенденції


Археологічні та історичні дані свідчать, що більшість давньоруських міст виникли у центрах густозаселених землеробських регіонів. Первинною і характерною особливістю міст була концентрація у них феодальної верхівки (князів, бояр, багатих дружинників, вищих релігійних осіб тощо), основних землевласників, тісно пов'язаних із сільськогосподарським оточенням міста. На ранніх етапах цей зв'язок реалізувався через участь міського і державного керівництва у централізованому відчуженні (збір данини) і перерозподілі різноманітних продуктів, переважно сільськогосподарських [31].

Як показали історико-ландшафтні дослідження, починаючи із неоліту, коли панівною галуззю господарства стало землеробство, освоєнню у правобережній північній частині Середнього Придніпров'я підлягали, головним чином, ландшафти лісостепового типу. Найбільшу господарську вартість мали території зі складною ландшафтною структурою, найбільш сприятливою для комплексного господарства, що спостерігається у місці контакту ландшафтів лісостепового типу із ландшафтами поліського типу та заплавами. Місця для поселень у межах таких оптимальних територій обиралися із урахуванням наявності природних укріплень і рубежів, що мали виконувати оборонну функцію.

Перелічені умови, представлені у районі Києва найкращим чином, сприяли заснуванню на цій території поселень усіх археологічних культур Середнього Придніпров'я. Археологічні матеріали свідчать про наявність значного землеробського та торговельного осередку в районі майбутнього Києва вже на рубежі нашої ери. Ландшафтна приуроченість розміщення первинного ядра Києва також вказує на невипадковість вибору місця його заснування. Стародавній торговий центр Дніпровського шляху виник на високій заплаві біля підніжжя лесового плато, доповнюючись дрібними землеробськими поселеннями на лесових останцях (мисах) біля впадіння у Дніпро р. Почайни, гирло якої служило природною гаванню. Як відомо, становлення Києва як адміністративного центру почалося у середині І тисячоліття н.е. у зв'язку із виникненням першого державного об'єднання східних слов'ян та збільшенням внутрішньої й зовнішньої торгівлі по Дніпровському водному шляху. Через Київ проходить торговельний обмін між хлібним Лісостепом і мисливсько-промисловим Поліссям. Київ контролює торгівлю між районами Балтики та Чорного моря, Західною Європою та Сходом. У зв'язку із інтенсивним розвитком торгівлі на одне із чільних місць висувається реміснича функція міста. Починається поступове розширення його території, що відбувається надалі упродовж багатьох віків.

Конкретизувати закономірності і тенденції цього процесу можливо за обґрунтованою системою часових зрізів, які висвітлюють головні етапи розвитку міста та його функцій, формування ландшафтно-архітектурних систем. Для аналізу основних етапів і тенденцій містобудівельного освоєння ландшафтів території Києва було використано систему часових зрізів С.П. Романчука, Ю.В. Щура, що характеризують територіальне зростання міста із врахуванням ландшафтної структури території. Так, процес містобудівельного освоєння ландшафтів території Києва можна розглядати за такими основними етапами:

• До X століття формується ядро стародавнього Києва, що на той час поділявся на верхню укріплену адміністративно-оборонну частину (Старокиївська гора) та на нижню неукріплену торговельно-ремісничу (Поділ);

• З X по XII століття Київ – столиця Давньої Русі. У цей період посилюється політична роль міста, його адміністративна та ідеологічна функції, досягають розквіту ремесла, торгівля, будівництво. Київ значно розширює свої межі;

• З XIII по XVII століття, у період феодальної роздрібненості, іноземних панувань, Київ майже не зростає територіально;

• У період із XVIII до середини XIX століття містобудівне освоєння території відбувається шляхом, характерним для усіх великих міст цієї доби: будуються військові укріплення, адміністративні та громадські споруди, палацові комплекси;

• Із середини XIX до початку XX століття, у період розвитку капіталізму, зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста;

• Із 1918 року розвиток міста стає на рейки індустріальної (соціалістичної) розбудови. У Києві розгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, яке ведеться планово з впровадженням індустріальних методів;

• Після 1945 року швидкими темпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво посиленими темпами ведеться на нових територіях, реконструюються старі квартали міста [31].

Для унаочнення аналізу містобудівного освоєння ландшафтів території Києва, з'ясування основних етапів і тенденцій формування ландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста для кожного часового зрізу були змодельовані ареали містобудівного освоєння (рис. 2.2).

До десятого століття ареал містобудівного освоєння ландшафтів території міста складався з дрібних полів, землеробських, культових та промислово-торгових поселень підвищеної слабохвилястої лесової рівнини та заплави Дніпра.


Ландшафтно-екологічна основа Києва

Рис. 2.2. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва до X століття


Межі первинного містобудівного освоєння ландшафтів підвищеної слабохвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та судібровами, складали землеробські та культові поселення. Інше ядро містобудівельного освоєння у межах ландшафтів слабохвилястих заплав, утворених пісками із прошарками суглинків із дерновими й лучними супіщаними та піщано-легкосуглинковими (фрагментами оглеєними) ґрунтами під різнотравно-злаковими луками складав промислово-торговий осередок Подолу. Давнє ядро Києва, як відомо, складалося із двох частин – «Верхнього Міста» на підвищеній слабохвилястій лесовій рівнині та «Нижнього Міста» (Поділ) на заплаві Дніпра біля гирла Глибочиці.

До середини X століття були повністю заселені розчленовані відлогі й пологі схили та останці між верхньою і нижньою частинами міста, з'явилась необхідність в його розширенні. У середині X століття ареал містобудівного освоєння складається із одного домінуючого поля освоєння, що охоплює урочища підвищеної слабохвилястої лесової рівнини (Верхнього Міста) відлогих і пологих схилів лесової рівнини та заплави Дніпра (Поділ). В кінці X століття площа верхньої частини міста значно збільшується за рахунок забудови Міста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше (6%) міської забудови, на схили (33%), а більше половини території (61%) займала нижня частина Міста – Поділ, розташована на високій заплаві Дніпра [8].

У ХІ-ХІІ столітті, у зв'язку з посиленням політичного і адміністративного значення міста та поширення громадського будівництва (спорудження Софійського собору, багатьох церков, монастирів палаців), збільшується верхня частина міста і створюються нові фортечні споруди – Місто Ярослава 72 га, Місто Ізяслава – 6 га, Копирів кінець – 40 га. Площа Верхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% від загальної площі забудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина (49% території), зводяться оборонні споруди у північно-західній частині. У цей період зростає значення давньокиївської агломерації, що складалась із дрібних поселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський). Ареал містобудівного освоєння складається із основного Давньокиївського поля освоєння (Верхнє Місто – Поділ) та дрібних ядер містобудівного освоєння – поселень та монастирів. Усі дрібні поля освоєння були розташовані у межах урочищ підвищеної слабохвилястої та горбисто-хвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із сірими та темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та грудами (грабовими дібровами) на той час вже розораними, із значним землеробським освоєнням, що свідчить про наслідування ландшафтно-архітектурними системами у процесі містобудівельного освоєння центрів землеробських ландшафтно-господарських систем. Загальна площа містобудівного освоєння у ландшафтах широколистяно-лісового типу становить 51% території (рис. 2.3).


Ландшафтно-екологічна основа Києва

Рис. 2.3. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва середини XII століття


Із другої половини XII століття, у результаті боротьби удільних князів за Київ, руйнування його у 1169 році, місто втрачає значну частину політичних і адміністративних функцій. Взяття Києва Батиєм у 1240 році і наступні події пов'язані з іноземним пануванням, багаторазовим руйнуванням (1416,1482, 1651,1679,1687 роки), пожежами та епідеміями, не сприяли збільшенню його території. Однак Київ залишається важливим центром розвитку економіки, культури, передової громадської думки, освіти, соціального прогресу. В цей період більша частина громадського будівництва була спрямована на відновлення та реконструкцію пошкоджених споруд і військових укріплень. Відбувається злиття дрібних ареалів освоєння підвищеної та горбисто-хвилястої лесової рівнини та загальне ущільнення ареалу містобудівного освоєння [11].

Із першої половини XVIII століття, у зв'язку із будівництвом фортеці росте і набуває адміністративних функцій нова частина Міста, що лежить у межах підвищеної горбисто-хвилястої лесової рівнини – Печерськ (рис. 2.4).

Ландшафтно-екологічна основа Києва

Рис. 2.4. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва початку XVIII століття


До середини XIX століття печерська частина сполучається з основним ядром Києва. Забудовується лесова рівнина навколо Печерської фортеці, вздовж долини Либіді та крутих схилових ділянок хрещатицької долини. Розширюється Нижнє Місто на правобережній високій заплаві. За цей час площа забудови зростає майже втричі, переважно за рахунок підвищеної лесової рівнини та заплави. Ареал містобудівного освоєння охоплює майже всі рівнинні і частково схилові урочища підвищеної слабохвилястої і горбисто-хвилястої лесової рівнини межиріччя Дніпро – Либідь (55,7%). Межі освоєння заплави Дніпра (Поділ) складають 44,3% ареалу освоєння.

Із кінця XVIII століття вперше починається забудова ландшафтів змішано-лісового типу знижених давноалювіальних рівнин – надзаплавних право – та лівобережних терас Дніпра. До середини XIX століття всі плоскорівнинні і пологосхилові місцевості підвищеної лесової рівнини в межиріччі Дніпра та Либіді забудовуються, і починається освоєння аналогічних ландшафтів правобережжя Либіді (Байкова гора, Забайків'я, Деміївка, Протасів яр) в результаті поля освоєння ландшафтів широколистяного типу складають 59,5% ареалу містобудівного освоєння. Поступово забудовуються ландшафти змішано-лісового типу, це переважно урочища моренно-водно-льодовикових підвищених рівнин (Шулявка, Солом'янка). Продовжується забудова знижених надзаплавних давньоалювіальних терас та високих заплав Либіді і правобережжя Дніпра. Поля містобудівного освоєння в ландшафтах змішано-лісового типу складають 8,1% від загальної площі ареалу освоєння, заплавні – 32,4%. В цей період центр міста стає багатоповерховим, збільшується кількість громадських споруд, покращується благоустрій головних магістралей, зростає кількість підприємств, установ.

Кінець XIX – початок XX століття – період активного розвитку капіталізму. В цей час проводиться інтенсивне спорудження залізниць, промислових підприємств та фабрик. Залізниці прокладаються переважно по заплавах малих річок та днищах великих балок (Либідь, Сирецька балка), а також по вододільних частинах моренно-водно-льодовикових та лесових рівнин. Триває процес забудови ландшафтів змішано-лісового типу (їх ареал освоєння збільшується до 14,6% площі ареалу містобудівного освоєння). Межі освоєння широколистяно-лісових та заплавних ландшафтів складають відповідно 58,2% і 27,2% загальної площі ареалу (рис. 2.5).


Ландшафтно-екологічна основа Києва

Рис. 2.5. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва кінця XIX – початку XX століття.


Після жовтневих подій 1917 року та громадянської війни 1918–1924 років Україна стає на рейки планового індустріального будівництва. Індустріалізація, розвиток науки та культури в столиці республіки, а також політика продподатків та продрозверстки на селі викликали значне посилення урбанізаційних процесів, посилюється приплив населення в місто. У цей період містобудівельне освоєння території відбувається, головним чином, за рахунок порівняно малопродуктивних в сільськогосподарському відношенні ландшафтів змішано-лісового типу. Продовжується і забудова ландшафтів підвищеної лесової височини на правобережжі Либіді та заплавних місцевостей. У 30-ті роки забудовуються вільні ділянки, ущільнюється забудова центральних кварталів. Проводиться реконструкція старих будинків. З'являються нові райони (Печерсько-Звіринецький та ін.). З початку XX століття до 1941 року площа міської забудови зросла у п'ять разів (9,7 тис. га) [3].

Ще швидшими темпами у цей час зростає загальна площа територій міського підпорядкування (ділянок перспективного зростання міста). У 1923 році в адміністративні межі Києва ввійшли 20 сільських поселень, що фактично злилися з містом, та лісові масиви (близько 20 тис. га). У передвоєнний час площа міста з зеленою зоною досягає 68 тис. га.

Під час Великої Вітчизняної війни було зруйновано більше 40% житлового фонду і майже всі підприємства Києва. У повоєнний період житлові та інші споруди відбудовувались швидкими темпами, вже до 1950 року було здано більше 1000000 м2 житлової площі і побудовано 2250 приватних будинків. У 1952 році починається забудова нових житлових масивів: Першотравневого, Відрадного, Нивок у змішано-лісових ландшафтах підвищеної морен но-водно-льодовикової рівнини (їхнє поле освоєння зростає до 52,4% від загальної площі ареалу містобудівного освоєння). Площа поля містобудівного освоєння в ландшафтах широколистяно-лісового типу складає 34,4% ареалу освоєння, частка заплавних ландшафтів знижується до 13,2%.

1967 року був затверджений новий генеральний план розвитку міста. В основу плану, реалізація якого почалася вже наступного року, було покладено ідею розміщення житлових масивів на намитих ґрунтах, на місці частково заболочених, малоцінних для сільського господарства територій у заплаві Дніпра, що стає головною архітектурно-планувальною віссю міста. Це дозволило зберегти придатні для землеробства землі, зробити місто більш компактним і перейти від радіальної до радіально-кільцевої структури його території. На намивних ґрунтах будуються масиви Русанівка, Березняки, Оболонь, Троєщина. На пісках давньоалювіальної зниженої терасової рівнини – Лісовий, Воскресенський, Лівобережний, Комсомольский масиви. На моренно-воднольодовиковій рівнині – Виноградар, Вітряні гори, Академмістечко та інші. Новітні технічні засоби будівництва дозволили вести забудову дуже розчленованих крутосхилових місцевостей підвищеної лесової рівнини, доля яких в ландшафтній структурі забудованих територій міста зросла за повоєнний період від 2,5 до 7,0%. На сьогодні на території Києва забудовано 395,1 тис. га, тобто у тричі більше, ніж у повоєнні роки. Ареал містобудівного освоєння складається із двох великих частин – правобережної та лівобережної (рис. 2.6).


Ландшафтно-екологічна основа Києва

Рис. 2.6. Сучасний ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва


Фоновими у сучасному ареалі освоєння (52,4% площі ареалу містобудівного освоєння) є урочища ландшафтів змішано-лісового типу, що розвинуті у правобережному полі освоєння та домінують в лівобережному. Урочища ландшафтів широколистяно-лісового типу зустрічаються тільки на правобережному полі освоєння і займають 24,3% ареалу містобудівного освоєння. Заплавні урочища займають центрально-вісьове положення і розвинуті в право – та лівобережній частинах на 23,2% ареалу освоєння [12].

Із розвитком будівництва на штучних ґрунтах досить значної трансформації зазнають аквальні системи. Відбувається каналізування, засипання та замивання багатьох озер, струмків і малих річок (Глибочиця, Клов, Горіхуватка й інші). Цей процес у деякій мірі компенсується створенням нових та впорядкуванням і очищенням старих ставків, озер тощо. На цей час штучні аквальні системи складають 0,1% площі ареалу містобудівного освоєння.

Згідно з Генеральним планом перспективного розвитку міста, перспективне житлове будівництво буде сконцентроване головним чином на намивних ґрунтах у заплавних ландшафтах долини Дніпра. Найбільшим житловим масивом стане Троєщина, запланована також нова забудова заплави у районі сіл Осокорки, Позняки та Вигурівщина.


2.4 Функції міста і його ландшафтів


Аналіз містобудівного освоєння ландшафтів території Києва показав, що для певних типів ландшафтів у різні часові зрізи були характерні різні планувальні форми. Характер планувальних форм забудови ускладнювався із розвитком архітектури та вдосконаленням містобудування, а також значною мірою визначався ландшафтними особливостями території.

В основу розвитку найдавніших українських міст (Києва, Чернігова, Переяслав-Хмельницького, Володимир-Волинського, Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського й інших) закладено принципи трьохчастинної планувальної організації їхніх теренів. Більшість із них складалися із дитинця, навколишнього міста («окольного граду») та передмістя (передграддя). Центром давнього Києва Х-ХІ століття, що складався із низки поселень уздовж правого берега Дніпра (Старокиївська гора, Замкова гора, Поділ), були міста Володимира та Ярослава. Обриси потужних фортифікаційних споруд XI століття простежуються в плануванні та забудові цієї частини Києва. Планування вулиць виконано таким чином, що вони променями збираються у пучок до основних давніх виїздів у місто, його у значній мірі можна віднести до домонгольского періоду. Монументальні будівлі вказують на розташування головних ансамблів та комплексів Києва, а відомі з археологічних розкопок князівські палати Х-ХІ століття – на місце князівської резиденції та місця літописних вічевих зборів – Бабин торжок. Від центру на значній відстані знаходились монастирські комплекси (Києво-Печерська Лавра, Кловський, Видубецький, Кирилівський та інші монастирі), які створювали мальовничу панораму Міста з ріки. Такий характер планування зберігався у Києві до XV–XVII століття [12].

Інтенсивний розвиток торгівлі та ремесел у XVII столітті сприяв значному територіальному зростанню Києва переважно за рахунок навколишніх сільських поселень. В планувальних формах нових частин міста переважали ареальні та радіальні, а також застосовувались елементи регулярного планування. В одно – та двовуличні поселення вписувався торговий центр, що з'єднувався з іншими частинами Києва.

Характерні особливості розвитку структури давніх міст простежуються в планувальних формах забудови XVII–XVIII століття. Криволінійні обриси вулиць свідчать про прокладені тут колись лінії укріплень (Печерськ), але забудова відноситься до пізніших часів, переважно до XIX століття. В XVII–XVIII столітті планувальна структура Києва зберігала попередню трицентровість: Верхнє Місто, Печерськ та Поділ, причому у цей час Поділ відігравав роль загальноміського центру. Тут знаходилась головна торговельна площа із будинком магістрату. До середини XVIII століття склався ансамбль Братського монастиря із величною спорудою Академії. Чисельні монастирі та церкви пожвавлювали загальний вигляд Подолу, що на той час був оточений дерев'яно-земляними фортифікаційними укріпленнями. Для ландшафтно-архітектурного комплексу заплави Дніпра (Подолу) було характерним вільне та ареальне планування, переважала садибна забудова. Значного розвитку на той час набув також ландшафтно-архітектурний комплекс підвищеної лесової рівнини, що складався із масивів та груп Києво-Печерської Лаври, Софійського, Михайлівського та Кирилівського монастирів, їхні давні будівлі були доповнені спорудами у стилі барокко – храмами, келіями, дзвіницями, огорожами та виїздами, які значно збагатили їх пейзажно-видові властивості.

У середині XVIII століття споруджується Печерська фортеця. Навколо створюються земляні укріплення за системою Вобана та інших теоретиків бастіонних укріплень. У плануванні переважає замкнена вулична мережа, близька до радіально-кільцевої з елементами регулярного планування.

В XVIII столітті у місті з'являється регулярне планування (так зване «шахове»), що на той час вже отримало широке розповсюдження у багатьох країнах Центральної Європи.

Із кінця XVIII і на початку XIX століття в архітектурі Києва у значній мірі виявляється вплив класицизму. Поряд існують також інші течії, що використовують неоготичний та східний стилі, відображені у ландшафтно-архітектурних групах і елементах центру Києва (Печерськ) [31].

Значні містобудівні перетворення відбулися у Києві у першій половині XIX століття. Відповідно до генеральних планів, розроблених архітекторами А. Меленським, В. Гесте, В. Беретті, був створений Хрещатик, який об'єднав розрізнені ландшафтно-архітектурні комплекси підвищеної лесової рівнини. У цей час було прокладено вулиці Володимирську та Васильківську, а найбільшою новобудовою був Університет Святого Володимира (зараз – Національний університет імені Тараса Шевченка).

Після нищівної пожежі 1811 року регулярного (шахового) планування набув ландшафтно-архітектурний комплекс заплави Дніпра – Поділ.

Незважаючи на великі масштаби будівництва, доба капіталізму не залишила багато визначних пам'яток містобудівного мистецтва. Проте фонова та рядова капітальна забудова різних (за архітектурними якостями) будівлями та регулярний характер планування створюють виразні історично-своєрідні види ландшафтно-архітектурних груп та масивів (вул. Велика Житомирська тощо). У цей період міська забудова насичується промисловими, транспортними та інженерними спорудами, відбувається інтенсивне територіальне зростання. У зв'язку з територіальним ростом міста більшість монастирських та паркових комплексів увійшли безпосередньо до межі міської забудови, що значно збагатило пейзажно-видовий потенціал міста та урізноманітнило планувальні форми забудови.

За добу індустріалізації (особливо у часи перших п'ятирічок) активного розвитку зазнала система забудови невеликими масивами із регулярним плануванням (містечками), із промисловим ядром у центрі (ландшафтно-архітектурний масив Соцмістечка в Києві на лівобережній заплаві Дніпра).

Останнім часом у міському будівництві переважає система забудови масивами з вільним плануванням, переважно на малоцінних та штучних ґрунтах. Такими є сучасні ландшафтно-архітектурні комплекси заплави та терас Дніпра.

Ландшафтний аналіз містобудівного зростання Києва виявив певні зв'язки цього процесу з функціональними особливостями міста на різних етапах його розвитку. Ретроспективне ландшафтно-функціональне дослідження показало, що від заснування Києва до нашого часу кожна його частина виконувала певні функції. Місто зростало в залежності від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Так, первинними функціями міста були торгівельна і господарська (землеробська), а також транспортна – Дніпровський водний шлях «із варяг у греки».

Поява адміністративної функції викликала необхідність будівництва фортеці («граду»), для якої обов'язковою умовою була наявність природних укріплень. Розчленований край лесового плато із відносними висотами близько 100 м, з ярами, мисами та останцями, що височів над нижньою частиною Міста та Дніпром, був ідеальним місцем для першого городища Кия на Замковій горі (урвистий останець) і плацдармом для зростання Верхнього Міста – городище на Старокиївській горі (виступ плато) [30].

Утвердження адміністративної і оборонної функцій стимулювало інтенсивний розвиток торговельної функції на заплаві Дніпра (Поділ) та на лесовій рівнині (Бабин торжок), появу і розвиток ремісничої функції на заплаві і на лесовій рівнині.

У час феодалізму (від заснування до кінці XVIII століття) торговельно-економічну функцію, пов'язану з дніпровським водним шляхом, виконувала нижня (подільська) частина міста, розташована в заплаві Дніпра. Розвиток верхньої частини Києва був підпорядкований адміністративній, оборонній, культурно-ідеологічній функціям, яким найкраще відповідали аграрно-освоєні ландшафти підвищеної розчленованої лесової височини.

В умовах становлення і розвитку капіталізму у XIX і на початку XX століття функціональні ролі частин міста поступово вирівнюються. Київ зростає переважно за рахунок ландшафтів підвищеної лесової рівнини. їх забудова, що почалася вибірково від стародавнього ядра, захоплює в цей період найбільш зручні ділянки в межиріччі Дніпра і Либіді на віддалі 5 – 7 км уздовж існуючих шляхів сполучення.

Після громадянської війни 1918–1924 років Київ набуває функцій найбільшого в Україні адміністративного, індустріального, наукового і культурного центру. При загальному значному зростанні території Міста випереджаючими темпами забудовуються менш цінні у сільськогосподарському відношенні змішано-лісові ландшафти у північно-західному напрямку і на Лівобережжі. Вони мають переважно промислово-виробничу та житлову функції. Не забудовуються ділянки цінних лісових (борових і суборових) масивів, які набувають рекреаційних функцій.


2.5 Новітні ландшафтні утворення приміської зони


Характерною особливістю екологізації сучасних урбанізаційних процесів у світі є створення навколо великих міст значних за площами урбокомпенсаційних зон, що покликані надати можливість сучасним мешканцям міст, які тривалий час перебувають у штучно створеному, інформаційно та енергетично перенасиченому середовищі із замкнутими об'ємами, незвичними для природи прямими лініями, агресивними формами та структурами, не кажучи про забруднення повітря, ґрунтів та води, бодай на деякий час повернутися до Природи.

Одними із перших активних урбокомпенсаційних форм людської діяльності і, відповідно, використання навколишніх ландшафтів є туризм і рекреація. Зокрема це – прогулянки лісом або заплавою, масові походи вихідного

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: