Xreferat.com » Рефераты по экологии » Болота та необхідність їх збереження

Болота та необхідність їх збереження

k.— вид широкої екології.

До оліготрофних рослин, поширених на болотах лісової зони України, відносимо мохи—Sphagnum fuscum, S. rubellum, S. angustifoli-um C. J en s., S. amblyphyllum Warnst., S. balticum Russ., S. cus-pidatum E h r h., 5. dusenii, S. magellanicum В r i d.— та квіткові рослини—багно, буяхи (Vaccinium uliginosum L.), ліонію, журавлину дрібноплоду, пухівку, росичку круглолисту (Drosera то-tundifolia L.).

До складу оліготрофних угруповань входять також види широкої щодо трофності екології: сосна, береза пухната, шейхцерія, ринхоспора біла, осока багнова (Carex limosa L.), андромеда, журавлина звичайна, осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa Ehr h.), Drepanocladus fluitans (H e d w.) Warnst., Sphagnum recurvum var, recurvum Pal. de В e a u v, біля стовбурів дерев — Aulaco-mnium palustre (W e b. et Mo hr.) Schwa egr., зелені лісові мохи тощо.

Згадані оліготрофні види разом з видами евтрофних боліт складають рослинність перехідного мезотрофного класу формацій. На евтрофних болотах ці види спостерігаються лише у виняткових випадках. Решта видів, що росте на болотах,— евтрофні. Деякі евтроф-ні види, а також види широкої екології трапляються головним чином на мезотрофних болотах. До таких, переважно мезотрофних, видів відносимо осоку пухнатоплоду, Sphagnum recurvum var. recurvum, S. obtusum, S. papillosum i S. centrale.

Для оліготрофних угруповань характерні мала зольність торфу та особливо висока кислотність і малий вміст кальцію та інших елементів, важливих для живлення рослин. Активна реакція олі-готрофного торфу не перевищує 4,5 (у водній витяжці), СаО — не більше 0,7% на абсолютно сухий торф. Нормальна зольність торфу становить не більше 6%, а у випадках пожеж або змиву піску з оточуючих мінеральних берегів вона може значно підвищитися, проте зола залишається бідною за своїм складом.

Для мезотрофних рослинних угруповань характерна зольність поверхневого шару від 4 до 8%, іноді навіть вища, рН водної витяжки 3,5—5,0, вміст СаО — 0,7—2,0%. Кількість азоту звичайно не перевищує 20%, Р205 — не більше як 0,1%, зрідка—0,2%.

В евтрофних угрупованнях поверхневий шар торфу звичайно характеризується більш високим вмістом СаО, іноді навіть до 40% і меншою кислотністю, рН змінюється від 4,0 до 8,0. Зольність звичайно не нижче 5%, але зрідка знижується до 3,5%. Верхні межі всіх названих показників можуть бути дуже високими. Евтрофний торф, а отже і субстрат евтрофних угруповань, звичайно характеризуються також значно більшим вмістом азоту (до 4,0%), фосфору (до 15%), калію та заліза порівняно з оліготрофним і ме-зотрофним торфами.

Класи формацій або підтипи поділяються на групи формацій за життєвими формами головних едифікаторів болотних фітоценозів. Виділяються лісова та рідколісна, чагарникова, трав'яна, трав'яно-мохова і мохова групи формацій. Цей поділ пов'язаний із ступенем зволоження, що обумовлює наявність або відсутність деревної і чагарникової рослинності та ступінь її розвитку, а також розвитку трав'яної рослинності.

Групи формацій поділяються на формації в основному за едифікаторами або співедифікаторами квіткових рослин, зрідка мохів (у класі формацій оліготрофних боліт).

Лісові формації поділяються на групи формацій за едифікатор-ними видами трав'яного ярусу, а групи асоціацій — на асоціації за співедифікаторами трав'яного ярусу або за едифікаторами мохового ярусу.

У класі формацій евтрофних боліт ми не виділяємо групи формацій мохових боліт. Виділення на болотах України окремих формацій і груп асоціацій за видами мохів не має, на наш погляд, достатніх підстав. Болота, на яких більш-менш значні площі були б зайняті моховими угрупованнями з дуже розрідженим пригніченим трав'яним ярусом, на Україні відсутні. Таке явище спостерігається на болотах Уралу (Тюремнов, 1949). Покриття трав'яного ярусу на болотах України звичайно становить 40—60%, іноді до 70% і лише зрідка на незначних площах воно знижується до 30% і менше. У таких випадках ми можемо говорити про єдиний едифікатор — мох. Як правило, трав'яно-мохові угруповання мають два едифікатори — мох і траву, причому більш чітко виділяються представники трав'яного ярусу і краще характеризують угруповання. До того ж моховий покрив, особливо гіпновий, частіше представлений кількома видами. Сфагновий покрив звичайно більш одноманітний. Тому вважаємо за доцільне формації трав'яно-мохової групи розділяти на групи асоціацій за едифікаторами трав'яного ярусу, а асоціації виділяти за едифікаторами мохового.

Серед осоково-мохових угруповань ми розрізняємо тільки три формації — осоково-гіпнову, осоково-сфагнову та проміжну осоко-во-гіпново-сфагнову. Це пов'язано з тим, що добре розвинутий моховий покрив при нормальному зволоженні створює майже однакові умови розвитку: багатші за мінеральним живленням — на гіпновому килимі, бідніші — на сфагновому. Тому не спостерігається якихось певних сполучень між окремими видами осок та мохів. Різні види осок можуть утворювати більш-менш чисті або здебільшого змішані травостої на змішаному або чистому моховому покриві. Решта травостою, крім осок, досить одноманітна, представлена одними й тими ж видами. У багатьох випадках було б дуже важко віднести будь-яку (навіть типову) асоціацію до тієї або іншої формації. Наприклад, осока здута утворює асоціації разом з осоками пухнатоплодою, двотичинковою, омською тощо.

Поділ формацій за видами осок привів би до виділення великої їх кількості: серед осоково-гіпнових—до 20, серед осоково-сфагнових — до шести. Ці формації були б дуже схожі між собою за екологією, фізіономічністю та видовим складом. Але ж формації повинні добре відрізнятися за названими взаємозв'язаними ознаками. Тому ми не вважаємо за потрібне поділити осоково-гіпнову та осоково-сфагнову формації на більш дрібні.

На основі викладених принципів розроблено класифікацію природної рослинності тих українських боліт, що не зазнали пожеж або осушення. Вплив останніх описано нижче. При складанні цієї класифікації автор використав власні матеріали та дані літератури. Використано також неопубліковану монографію про болота Полісся Г. Ф. Бачуриної і Є. М. Брадіс (1955), кандидатську дисертацію І. М. Григори (1956) та докторську — Г. В. Козія (1950). [3]


2.3Тваринний світ


Тваринний світ боліт дуже різноманітний. У болотах мешкають організми від найпростіших до ссавців. Серед них можна охарактеризувати таких представників: Серед найпростіших можна виділити бактерії .Багато бактеріальних клітин кожні 20 хвилин діляться навпіл, а це означає що одна бактерія за 6 годин може бути родоначальницею для 250000 нових. Також серед найпростіших в болоті можна зустріти прісноводних гідр, які належать до типу кишковопорожнинні – близькі родичі морських медуз та коралів. На відміну від них прісноводні гідри є мало примітивними тваринами 1-1,5 см. Довжиною жовто-сірого кольору.

Серед представників надкласу риби можна виділити карасів. Карасі населяють фактично всі річки і болота. Карасі ніколи не покидають місця свого проживання. Навіть під час посухи вони на виходять за межі болота.

У болотах також мешкають земноводні. Дана група хребетних тварин характеризується в деякому відношенні більш складною організацією. Вони можуть спокійно проживати, як у воді так і на суші. Але,як довго б не перебували деякі із них на суші, розмножуватися вони все одно ідуть у воду. Представники класу земноводні, що проживають у наших болотах розділяються на два ряди хвостаті і безхвості

На великих обводнених болотах гніздяться білосніжні пари найбільших і граціозних наших птахів –Лебедів Шипунів.

На болотах існує ще дуже багато видів тварин і дуже багато потребують охорони [3]


2.4 Охорона


Основним документом, яким регулюються відносини по використанню і охороні природних вод, є Водний кодекс, який приймається вищим законодавчим органом країни. В Україні Водний кодекс був прийнятий у 1995 р. Верховною Радою [46]. Він являє собою сукупність юридичних норм і організаційно-правових механізмів, що визначають загальний правовий статус природних вод, водних об'єктів, питання власності на води, порядок водокористування і охорони вод, управління водними ресурсами та водогосподарські вимоги, які підлягають виконанню в різних галузях виробництва. Порядок, умови і форми водокористування для населення, промисловості, сільського господарства, транспорту тощо регламентуються державними органами і здійснюються за плату. Виняток становить загальне водокористування громадян та юридичних осіб, здійснюване без застосування технічних засобів, які можуть негативно впливати на екологічний стан водних об'єктів. До таких засобів належать судна різного типу, в тому числі моторні човни.

Водний кодекс України визначає порядок розробки нормативних документів, які стосуються оцінки якості вод та встановлення нормативів якості поверхневих вод України. Вони необхідні для охорони довкілля, забезпечення екологічного благополуччя водних об'єктів і визначення відповідного комплексу водоохоронних заходів.

Відповідно до Водного кодексу та для його розвитку на державному рівні розробляється і видається велика кількість підзаконних актів — президентських указів, урядових постанов, положень, інструкцій та інших відомчих або міжвідомчих нормативних документів. Функції державного управління водами покладено на відповідні державні водогосподарські органи, територіальні і басейнові управління. Вони ж здійснюють оперативне регулювання водокористуванням і охороною вод.

Згідно з «Основними напрямками державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (прийняті Верховною Радою та затверджені Указом Президента України) до пріоритетних напрямків належить поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води, запобігання забрудненню Чорного і Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи та деякі інші найбільш важливі напрямки природоохоронної діяльності.

Україна як член Міжнародного співтовариства визначає стратегічні напрямки водно-екологічної політики у відповідності з міжнародними рішеннями з цього питання. Так, Міжнародна конференція у Ріо-де-Жанейро (1991 р.) звернулась до світового співтовариства із заявою про необхідність переходу на шлях сталого розвитку, який передбачає збалансований підхід до розв'язання соціально-економічних проблем і збереження довкілля для майбутніх поколінь. Під водоресурсною складовою сталого розвитку розуміють такий стан водних об'єктів та систем їх експлуатації, при якому

ставиться під загрозу екологічна і економічна безпека країни. При цьому збереження природних властивостей водних екосистем є обов'язковою умовою їх господарського використання. Водні ресурси країни повинні знаходитись у такому стані, який гарантував би забезпечення населення і різних галузей економіки якісною питною водою в необхідній кількості .

На реалізацію державної політики України в галузі сталого розвитку водоресурсного потенціалу спрямована зокрема «Національна Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», затверджена Верховною Радою в 1997 р. Основною метою Програми є забезпечення сталого функціонування екосистем Дніпра, якісного водоспоживання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.

Програма — це довгостроковий організаційно-економічний документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з найважливіших загальносуспільних проблем України — екологічного оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра. Цій меті можуть бути підпорядковані і інші заходи, в тому числі й міжнародні програми і гранти.

Так, згідно з Меморандумом, підписаним урядами України і Канади (1994 р.), розроблено Програму технічної допомоги «Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (район басейну Дніпра)». Загальною метою програми є сприяння оздоровленню екосистеми річки Дніпро, особливо її південної частини, шляхом спільних зусиль українських і канадських організацій .

При виконанні програми здійснено більше 40 проектів за сьома пріоритетними напрямками. Зокрема, створено ряд нормативних документів, впроваджено геоінформаційну систему екологічного менеджменту, здійснюється екологічний аудит на підприємствах з метою удосконалення технологічних процесів та зменшення забруднення водного середовища.

При формуванні екологічних програм важливе місце відводиться проведенню екологічного аудиту на підприємствах різних галузей виробництва, які можуть забруднювати довкілля.

Екологічний аудит — це управлінський інструмент, методологія якого базується на обґрунтуванні найбільш ефективних і безпечних технологій, які забезпечують конкурентоспроможність та функціонування виробництва в екологічному правовому полі [113].

Правове регулювання екологічних проблем річкових систем, які охоплюють територію кількох країн, розглядається на національному і міжнародному рівнях. У фізико-географічному відношенні кожна річка являє собою єдиний природний комплекс, що необхідно враховувати при її господарському використанні і охороні вод. Тим часом міждержавні кордони умовно поділяють її на окремі відрізки, кожен з яких складає частину території держави, у межах якої річка повністю знаходиться під суверенітетом цієї держави. До таких річок належать Дунай, Дністер, Західний Буг, Сіверський Донець, а після розпаду Радянського Союзу — і Дніпро.

Питання раціонального використання водних ресурсів міжнародних річок та їх охорона регламентуються відповідними міждержавними угодами та міжнародними конвенціями .

Наприклад, міжнародно-правовий аспект екологічних проблем Дунаю чітко визначений у Конвенції по захисту басейну Дунаю, яка була погоджена з усіма придунайськими країнами (1994) і ратифікована Верховною Радою України. Вона складається з чотирьох частин, які містять 31 статтю, а також має додатки. В ній, зокрема зазначається, що придунайські країни погодились розвивати, приймати і впроваджувати відповідні юридичні, адміністративні і технічні заходи щодо забезпечення внутрішніх передумов, необхідних для гарантування ефективного захисту якості води і тривалого її використання, і у зв'язку з цим також для запобігання транскордонного впливу.

На мою думку для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо. Якщо згадати про Конференцію в Ріо-де-Жанейро 1992 р., то збереження водно-болотних угідь є практичним втіленням принципу “Діяти локально, мислити глобально”, який є девізом організації Грінпіс. Місцеві органи влади мають діяти у локальному масштабі, підвищувати громадську обізнаність, розробляти загальні плани управління природними ресурсами та плани дій із збереження водно-болотних угідь. Проте, слід бачити ці локальні дії під кутом зору національної та міжнародної перспективи. Це особливо доречно для збереження водно-болотних угідь, що розташовані вздовж прикордонних річок, та охорони мігруючих видів, оскільки тут потрібне міжнародне співробітництво.

Сьогодні міжнародні фундації виявляють неябиякий інтерес до міжнародного співробітництва у галузі охорони природи. Глобальний

екологічний фонд та Європейський Союз енергійно підтримують такий міжнародний підхід до вирішення проблем збереження довкілля.

Таким чином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишається незадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризи здійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримку екологічної рівноваги водоймищ України. Настав час розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв'язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо викоростання спільних водних ресурсів та поно-вити дію Бухарестської декларації в питанні про річку Дунай. Для докорінного поліпшення водогосподарсько-економічного становища та забезпечення екологічної стабільності водоймищ потрібно: по-перше, стратегію подальшого розвитку економіки України орієнтувати на екологічно обгрунтовані заходи з урахуванням стану її природно-ресурсного потенціалу, а також із запровадженням і беззастережним виконанням науково обгрунтованого співвідношення між добуванням природних ресурсів, їх викоростанням для власних потреб та необхідною кількістю для зовнішньоекономічної діяльності; по-друге, перебудову промисловості, транспорту, сільського господарства належить здійснювати на основі останніх досягнень світовим співтовариством в кожній з галузей, невід-кладно запровадити на всіх підприємствах єдиний державний екологічний паспорт. Окрім цього, було б доцільно провести паспортизацію підприємств народного господарства - потенційних забруднювачів природного середовища, і на її основі прийняти рішення про подальше їх використання, перепрофілювання, закриття або закупівлю в інших державах екологічно чистих технологій потрібного профілю.

Є і інші, не менш важливі пропозиції. Зокрема, розробити та здійснити програму національного водогосподарсько-екологічного моніторингу. Раз і назавжди вирішити питання про землі водного фонду. На мою думку, державна політика управління водними ресурсами та їх відтворення має проводитись єдиним органом, який би забезпечував населення і народне господарство водою на умовах платного водокористування. Запропоновані заходи при кваліфікованому іх здійсненні мають привести до стабілізації, а в подальшому і до поліпшення водогосподарсько-екологічного становища в Україні. [5]


2.4.1 Водний кодекс України

Водний кодекс України був виданий 6 червня 1995 року .У цьму кодексі визначені такі положення про охорону вод:

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного,правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обгрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ) та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу

України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України. [8]


2.4.2 Рамсарська конвенція «Про водно – болотні угіддя”

Підписана 2 лютого, 1971 р.у м. Рамсар, Іран. Набула чинності, число Сторін - 154 держави

Мета конвенції - припинити втрати водно-болотних угідь та зберігати існуючі.

До водно-болотних угідь відносять узбережні мілини, річки, лимани, лагуни, озера, болота, торфовища, заплавні луки. Водно-болотні угіддя виконують низку екологічних функцій і забезпечують надання економічно корисних продуктів та послуг. Наприклад, вони очищують воду, яку використовує людина, захищають людей та їхнє майно від катастрофічних повеней, регулюючи рівень води у річках. Вони є джерелом природних продуктів. Водно-болотні угіддя посідають чільне місце серед найпродуктивніших екосистем, підтримуючи існування багатої та різноманітної дикої природи та забезпечуючи важливі ресурси для рибальства, відпочинку та наукових досліджень.Сторони конвенції визначили 1674 водно-болотних об'єктів загальною площею понад 121 мільйонів гектарів для включення їх в Перелік об'єктів міжнародного значення. Водно-болотні угіддя відіграють ключову роль для здоров'я рибних запасів. Прибережні водно-болотні зони є колискою ряду глибоководих видів та більшості прибережних видів, що використовуються в рибному промислі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотних угідь та раціонального використання ресурсів. Мільярд людей у світі залежить від риби як основного джерела протеїнів. В той час, як попит на рибу продовжує зростати, близько половини комерційно значущих морських риболовецьких ділянок та материкових рибних запасів вже експлуатуються на повну потужність, а ще чверть експлуатуються надмірно, є виснаженими чи перебувають у стадії відновлення. Україна, яка має тридцять три водно-болотні об'єкти, зареєстровані в Рамсарській мережі, грає важливу роль у захисті європейської екологічної спадщини. Дельта Дунаю, що з 1991 року належить до Переліку місць світової спадщини ЮНЕСКО, наразі налічує близько 90 видів риби та 300 видів птахів, багато з яких належать до надзвичайно рідкісних або таких, що зникають.

На Території України Рамсарською конвенцією охороняється заповідник Дунайські плавні

Для доброякісного збереження водно-болотних угідь необхідно розробити відповідні національну політику та законодавство, створити природні заповідники та розробити плани управління природними ресурсами. Щоб зробити це належним чином, важливо викорис-товувати багатобічний підхід. Вирішальними тут є знання не тільки про екологічні процеси, але й про економічну цінність та можливості використання, про гідрологічні умови ґрунтових та поверхневих вод, про властивості різних шарів грунту, солоність тощо. [8]


2.5 Водно-болотний ПЗФ України


До болотного природно-заповідного фонду України належить.ряд боліт та окремих виділів на великих болотних масивах.

" 1. Сира Погоня — оліготрофна частина найбільшого на Україні болотного масиву Кремінне (Гали), розташованого на північному сході Ровенської області (Західне Полісся). Площа цього виділу 1,5—2 тис. га

глибина торфу до 4 м. Разом з прилеглими ділянками евтрофного і мезотрофного типів це урочище за рослинним покривом і стратиграфією торфовища найбільш повно представляє основний характер торфових боліт Українського Полісся в процесі їх розвитку від евтрофної до оліготрофної стадії. Тут зосереджені характерні, а також рідкісні для флори України види рослин оліготрофних боліт.

2.Група боліт — Радно, Бабин Мох 2 та Любинське (загальна площа близько 1000 га) на захід від с. Борової Зарічанського району Ровенської області. До заповідного виділу слід ввести південно-східну частину масиву Радно, характерну поступовим переходом від евтрофних (осоковогіпнових) ценозів до мезотрофних, північну частину оліготрофного болота Бабин Мох 2та західну частину мезотрофного болота Любинського.

На Малому Поліссі можна виділити такі болота:

Велика Болотня, розташоване у заплаві річки Болотні біля Хлівчан Рава-Руського району Львівської області (близько 300 га) з евтрофним осоково-сфагновим покривом.

Болото між селами Угнівта Піддубці (близько 400 га) Забузького району Львівської області вкрите різноманітними схенусово-гіпновими угрупованнями.

Східна частина великого болота Старники (200—300 га) на межі Ровенської та Тернопільської областей біля сіл Гурби та Стара Гута. Частина ця вкрита березово-осоково-гіпновим угрупованням з рядом рідкісних видів у травостої та буграми з сфагном бурим.

Невеличкі болітця у заплаві і на другій терасі Збитеньки, навпроти с.Буща Мизоцького району Ровенської області. Вони мають різноманітний і своєрідний трав'яний, трав'яно-моховий та лісовий покрив евтрофного, мезотрофного й оліготрофного типів.

У Лісостепу бажано охороняти такі болотні об'єкти:

Болото Загайок біля Бійниці Млинів-ського району Ровенської області (10 га) з меч-травово-осоково-гіпновим покривом.

Болото Залужжя (187 га) біля с. Шумського Кременецького району Тернопільської області з чагарниковими, осоко-во-гіпновими та очеретяними ділянками.

Урочище Руда (близько 100 га) у центральній частині евтрофного болота Конельське, розташованого у заплаві річок Ко-нелька і Руда біля Степівки Маньківського району Черкаської області. Виділ має різноманітні угруповання евтрофного типу.

10.Невеликі мезотрофні болота на піщаній терасів околицях Харкова—Моховате, Журавлине та ін. У Карпатах потребують охорони такі болота:

Оліготрофне безлісне, з мочарамн.бо-лото Негровець (14 га) біля с. Негровець Міжгірського району Закарпатської області.

Болото на схилі Бужори в Іршавсько-мурайоні Закарпатської області (близько г га), оліготрофне, вересово-сфагнове, з великою опуклістю поверхні та глибокими відкладами (до 6 м) із слаборозкладеного сфагнового

Внаслідок осушення торфових боліт та їх використання природна рослинність на них змінюється або зникає. Тому поряд з системою господарських заходів, які забезпечують правильне і найбільш ефективне використання боліт як природних ресурсів, необхідне здійснення також і культурних заходів по збереженню у природному стані та охороні основних типів торфових боліт України. Такі болота як своєрідний елемент ландшафту з специфічною рослинністю і особливими умовами існування будуть^ об'єктами для глибоких стаціонарних досліджень та для екскурсій.

На території Черкаської області, згідно Реєстру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, близько 71 ділянки боліт з площею понад 4746,5 га оголошено заказниками. Серед них: один гідрологічний заказник загальнодержавного значення – Шуляцьке болото (940,0 га), а також 70 гідрологічних заказників місцевого значення загальною площею 3806,5 га. Найбільше заказників створено в Жашківському, Монастирищенському, Черкаському, Смілянському та Звенигородському районах. При всіх особливостях хімічного складу води і торф'яних ґрунтів у болотах різної трофності часто виявляються схожі рослинні угруповання. Поряд з цим є і специфічні рослини, пристосовані до певних умов середовища. В цілому біологічне різноманіття болотних екосистем і біомаса гідробіонтів різних трофічних рівнів невеликі. Видовий склад зообентосу в болотах дуже бідний, що обумовлено низьким вмістом кисню, наявністю метану в придонних шарах води та виходом інших токсичних газів з-під покладів торфу. Типові болота практично не мають сформованої іхтіофауни. Це пояснюється не лише хімічним складом води, а й ізольованістю боліт від інших водойм, де розмножуються риби. Збереження болотних екосистем необхідне не тільки як водорегулюючих чинників, а й як природних об'єктів, для яких притаманні специфічні флора і фауна. [2]


2.6 Значення боліт


У природному стані болота України здавна використовуються як кормові вгіддя — сіножаті та пасовища. Але велике і тривале обводнення, а також залісення і закустарнення обмежували і утруднювали використання боліт.

У кінці XVIII і на початку XIX ст. виникає інтерес до боліт як резервів палива — торфу. Перші спроби добування торфу на пали¬во виявляються в колишніх Київській, Подільській, Чернігівській, Полтавській та Харківській губерніях. На підставі загальних по¬верхневих досліджень з'являються перші торфорозробки: у 1845 р.—-на Чернігівщині, в 60-х роках — на Волині, згодом — в інших місцях. Торф добували на низинних (евтрофних) болотах і викори¬стовували як паливо на цукрових, винокурних, цегельних та інших заводах, а також для опалення приміщень. У зв'язку з розвитком промисловості торфодобування поступово зростає.

На Волинському Поліссі використовували торфові болота на¬віть під присадибні ділянки, але це явище мало місцевий характер. Пізніше виявляється інтерес до боліт як до природних кормових угідь. Протягом 1873—1902 рр. так звана західна експедиція про¬вадила роботи по дослідженню та осушенню боліт в основному на землях Білорусії і лише частково — на півночі України, переваж¬но в її поліській частині.

У 90-х роках минулого століття з метою освоєння боліт розпочато вивчення їх спочатку в Чернігівській і Полтавській, а пізніше — у Волинській губерніях. Для проведення дослідів по окультуренню боліт створюються дослідні господарства. Перші такі пункти ви¬никли у 1912—1913 рр. на Західному Поліссі: в Ковельському по¬віті біля Смідина, на Коростенщині — біля Рудні-Радовельської і біля Сарн — на болоті Чемерне. У 1915 р. створюється дослідна станція на Супої; на дослідні станції перетворились Руднє-Радовель-ський та Сарненський опорні пункти (Сербин, 1914; Кузнецький, 1915). Дальшому розгортанню робіт в цьому напрямку перешкодила перша імперіалістична війна.

Наукове вивчення проблем використання болотних площ і торфовищ для потреб народного господарства широко розгорнулось в радянський період. У 1923 р. відновлюються і розгортаються роботи Руднє-Радовельської станції та Підставського опорного пункту; у 1926 р. засновується Бурівське дослідне поле на Замглаї. Приділяється увага вивченню проблеми освоєння боліт у лісостеповій частині. У 1932 р. на болоті Ромен створюється Сульський опорний пункт, а з 1936 р. розгортається робота Яготинського пункту на Супої. Болотні опорні пункти, дослідні поля та станції дедалі більше оснащуються технікою та забезпечуються кваліфікованими кадрами. Результати діяльності болотних дослідних господарств, підсумовані і узагальнені М. О. Тюленевим (1926, 1936), сприяли більш раціональному використанню боліт для потреб сільського господарства. Було розроблено ряд сівозмін для торфових грунтів. Плодотворна робота Руднє-Радовельської та інших дослідних станцій та полів припинилася у зв'язку з другою імперіалістичною війною.

Після Великої Вітчизняної війни ще більше поширюється практичне використання торфових боліт. Цьому сприяли дальше вивчення боліт республіки, а також плодотворна робота болотної дослідної мережі та зростаючий досвід колгоспів. Розвивається Сар-ненська станція по освоєнню боліт; відновлюють роботу Бурівське та Панфилівське дослідні поля, Сульський опорний* пункт та ін. Створюються лукомеліоративні станції з метою поліпшення природних кормових угідь — лук, боліт (Тюленєв, 1958).

Болота використовуються як природні кормові вгіддя — сіножаті та пасовища, травостій іде для виготовлення силосу, торф — на паливо, добриво та для інших потреб промисловості й сільського господарства. Осушені болотні площі перетворюються в орні землі з природно родючими грунтами; на них створюються також і високопродуктивні луки. Як природні кормові вгіддя використовуються головним чином евтрофні (низинні) болота, рідше — мезотрофні (переходові). До таких угідь належать, зокрема, трав'яні і трав'яно-мохові болота з переважанням осок. Урожай болотних сіножатей взагалі невеликий: на трав'яних — осокових з участю великого болотного різнотрав'я він досягає 25 ц/га. При цьому травостій, особливо на заплавних болотах, частіше з осокою омською та високорослими видами (лепешняк, півники, плакун, іноді й очерет, рогіз тощо) дає досить значну кількість зеленої маси, але низької кормової якості, що більш придатна для силосування. На трав'яно-мохових (осоко-во-гіпнових, а на Поліссі й осоково-сфагнових, іноді з ринхоспорою), звичайно з рідким і дрібнішим, ніж у трав'яних боліт, травостоєм, урожай сіна становить лише 5—10 ц/га.

Кормова якість болотного сіна взагалі низька; в ньому переважають осоки; мало на таких болотах і хороших злаків, здебільшого трапляється куничник, іноді й очерет; різнотрав'я складається з малоцінних у кормовому відношенні рослин (бобівник, вовче тіло, калюжниця, кизляк, півники тощо), а також і неїстівних. Бобові тут звичайно відсутні або ж участь їх не значна. До того ж на болотах часто ростуть дерева вільхи, берези, сосни, кущі^верб тощо, внаслідок чого

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: