Xreferat.com » Рефераты по экологии » Діяльність озер та боліт у формуванні мінеральних ресурсів

Діяльність озер та боліт у формуванні мінеральних ресурсів

прибережних смуг (мал. 2.1).


Рис. 2.1. Схема розподілу осадів в озері

Уламкові осади: 1 - галька, піски; 2 - глинисті, вапнякові й інші голки; 3 - органогенно-детритові (рослинні) голки. Хемогенні осади: 4 - тонкі органогенні (діатомові) голки; 5 - крутий берег


Алевритова і глиниста каламуть розноситься по всій території озера і утворюються на дні тонкомутні добре шаруваті теригенні голочки. В озерах з великою кількістю рік, що впадають, і струмків, особливо гірських, теригенних осадів накопичується дуже багато. У зв'язку з нагромадженням великої кількості теригенних відкладень озера сильно міліють.


2.2 Водна рослинність і заростання озера


За умов багатого водно-мінерального живлення та періодичного підсихання низинні болота мають різноманітний видовий склад, добре виявлену горизонтальну і вертикальну почленованість та високу продуктивність. На них росте більше 200 видів квіткових і вищих спорових рослин. Багато з них знаходять тут оптимальні умови і нормально розвиваються. Однак у складі евтрофної рослинності та її флори відбувається диференціація видів за здатністю в цих умовах інтенсивно акумулювати і трансформувати енергію і речовину, створюючи специфічні групи болотних видів та їх фітоценотичні взаємозв'язки. Ці види є едифікаторами рослинних угруповань. Вони визначають будову та видовий склад кожного фітоценозу, ранг синтаксонів, за їх участі формуються певні асоціації, котрі становлять флористичне ядро син таксона [36].

Залежно від ступеня зволоження, проточності і застійності болотних вод, на болотах розвиваються різні типи рослинного покриву. Мало обводнені болота вкривають лісові болотні угруповання. Дуже обводнені болота населяють рідколісні угруповання з низькорослим і пригніченим деревостаном або крупнотравні безлісні болотні угруповання - очерету, рогозу, схенусу озерного тощо. Менш зволожені болота зайняті трав'янистими безлісними угрупованнями (при проточному водно-мінеральному живленні), або трав'янисто-гіпновими чи трав'янисто-сфагновими угрупованнями з суцільним моховим покривом (при застійному водному живленні). Особливістю останніх типів рослинних угруповань є не тільки домінування, але й зміна фітоценотичної ролі мохового покриву, який у даному випадку виступає як головний едифікатор рослинних угруповань, що визначає суть і природу еволюції болотних синтаксонів.

Залежно від фітоценотичної ролі певної життєвої форми рослин у складі евтрофної рослинності виділяють лісові, чагарникові, трав'янисті і трав'янисто-мохові підтипи та їх угруповання. Перші із них нерідко називають лісоболотними або закритими болотними угрупованнями, тим часом як трав'янисті і трав'янисто-мохові та мохові підтипи кваліфікують як відкриті болота. В Україні переважають відкриті евтрофні болотні угруповання.

Лісові болота - це надмірно зволожені ділянки поверхні Землі зі специфічною болотною (гелофітною) рослинністю, добре розвинутим деревостаном із зімкнутістю крон не менше 0,3, шаром торфу не менше 0,5 м, насиченим кореневими системами лісоутворюючих порід [8].

Постійно або тимчасово надмірно зволожені ділянки поверхні зі специфічною болотною рослинністю та шаром торфу менше 0,3 м в неосушеному стані або без нього називають заболоченими землями. Вони з розвинутим деревостаном і зімкнутістю крон 0,3 – 0,1 утворюють заболочені ліси і являють собою одну із стадій формування лісових боліт. Залежно від участі у формуванні синтаксонів лісоутворюючих порід у складі лісових боліт виділяють три групи - хвойнолісову, листянолісову та хвойно-листянолісову.


3. Мінеральні ресурси озер і боліт та їх значення


3.1 Хемогенні відклади озер і боліт


Хемогенні відкладення характерні для озерного осадонакопичення і досить різноманітні. В озерах, у прісноводних умовах, у районах вологого клімату відбувається нагромадження мулу, з яких згодом утворяться лінзи і малопотужні шари вапняків і мергелів [24]. Часто зустрічаються вапнякові конкреції. Ці карбонатні опади особливо типові для високогірних озер Паміру і Гіндукушу. З колоїдних розчинів, принесених річками, що впадають, або підземними водами, на дні озер утворяться залозисті або марганцеві голки. Дуже часто окису заліза і марганцю в процесі осадження стягаються в сферичні грудочки (від часток міліметра до 10 мм у діаметрі - горошини і бобу), що можуть утворити на дні суцільний шар. Іноді ці горошини мають концентричну будову - озерні ооліти. Вважають, що при осадженні заліза в озерах істотну роль грають бактерії. В озерах тропічних країн відбувається осадження окису алюмінію з утворенням бобових бокситів - кращої руди для одержання алюмінію. В озерах з аридним кліматом, де випар води великий, зустрічаються: сода (Na2CO3*10Н2О), мірабіліт (Na2SO4* 10Н2О), поварена сіль (NaCl), калійна сіль (КС1, MgCl2) і ін. Хемогенні осадів озера підрозділяються на карбонатні, сульфатні, хлоридні, боратні й ін. Подібні озера широко розвиті в Прикаспії (Ельтон, Баскунчак, Индер і ін.). Для деяких вулканічних озер характерне випадання сірки (також у вигляді оолітів), з'єднань бора й ін. Іноді відкладення солей відбувається в озері не цілодобово, а сезонно (частіше влітку). У цьому випадку осад на дні має чітку тонку шаруватість, по якій можна визначити (так само, як і за теригенними відкладеннями) тривалість утворення даного шару і всієї товщі солей.


3.2 Органогенні породи озер і боліт


Відносно спокійні гідродинамічні умови в озерах і невеликих глибинах є гарною передумовою для розвитку органічного світу. Обмілілі береги озер звичайно заростають водоростями. Часто спостерігається зональність у розподілі рослин у залежності від глибини. Безпосередньо в берегів росте осока, потім рогози, очерету, лілії (мал. 3.1). Усі вони, відмираючи восени, формують на дні повстеподібну масу. Добре розвивається в озері різноманітний рослинний планктон, що часто складається із синьозелених, діатомових і інших водоростей. Наприкінці літа відбувається розмноження (цвітіння) планктонних водоростей, і тоді вони вкривають тонким шаром значні площі, а в невеликих застійних озерах і всій їх поверхні. Разом з фітопланктоном на поверхні озера плавають дрібні живі організми. Уся маса планктону, відмираючи, опускається на дно і, змішуючись з тонкими глинистими частками, утворить на дні шар органічного мулу.


Рисунок 3.1. Схема заростання озера й утворення торфів: 1 - осоковий торф; 2 - очеретяний і очеретяний торф; 3 - сапропелевий торф; 4 – сапропеліт


За допомогою анаеробних бактерій відбувається бітумінізація мулу, і він перетворюється в сапропель. Це маслиново-бура студениста, жирна на дотик маса. Елементарний склад органічної її частини: С - 52-60%, Н - 6-7, N - 4,8%. Сапропель є корисною копалиною: він застосовується як лікувальний бруд, додається в корм худобі. При сухій перегонці з нього одержують газ, бензин, вазелін, парафін і т.п. Шари сапропелю звичайно невеликої потужності (не > 10 м), але в Переясловському озері його нагромадилося 40 м. У процесі діагенезу сапропель перетворюється в сапрокол - породу чорно-коричневого кольору, щільну, легку, з раковистим зламом. Він відноситься до класу бурих вугіль сапропелевого типу [24].

Серед органогенних озерних відкладень зустрічаються прошарки вапняків-черепашників, що складаються з раковин гастропод, двоусток і ін. Звичайно ці вапняки малопотужні і залягають лінзами, тому що озерний бентос нечисленний. Шкарлупки діатомових водоростей іноді складають кременистий діатомовий мул, що пізніше перетвориться в гірську породу діатоміт - пухкого, пористого, легкого, білого або сірого кольору.

З відмерлих частин моху утворюється торф, який має важливе значення в народному господарстві, де його широко використовують. Торф — порода життєвого походження, утворена протягом тисяч років з недорозкладених рослинних залишків, які внаслідок високої вологості та поганого доступу повітря мінералізуютьться лише частково.

Торф містить 50—60 % вуглецю. Його найвища теплота згоряння складає 24 МДж/кг. Вік сучасних торфовищ вимірюється 5—10 тисячами років. Усі торф'яники зазвичай дуже заводнені й заболочені. Торф іноді вкритий невеликим шаром ґрунту.

Більшість торф'яних покладів (близько 80 %) розташована в верхніх широтах; близько 60 % усіх заболочених територій у світі мають запаси торфу. Найбільші торф'яні суцілі зосереджені в обширних пониженнях рельєфу.

До рослин, які відіграють основну роль в утворенні торфу, належать зелені (гіпнові) та білі (сфагнові) мохи, численні види осок, очерет, лепеха, рогіз; з трав'янистих — хвощі, пухівки, шейхцерія, шабельник, бобівник. Важливе місце в утворенні торфу посідають деревні породи (береза, вільха, верба), та напівчагарникові (верес, лохина, богульник та ін.) [7].

Щорічний приріст рослинного ресурсу, з якого утворюється тоф, коливається від 10 до 25 мм на рік і залежить від видів рослин, кліматичних умов та типу боліт. Щорічний приріст торфу складає тільки 0,5 - 1 мм на рік.

Колір торфу надає гумус, який зумовлює його основні властивості й надає м'якість. Найважливішими показниками торфу є ступінь розкладення та попільність.

За способами утворення торф поділяється на "верховий", "перехідний" та "низовий". Верховий торф утворюється на верхових болотах і складається з залишків сфагнових мохів, пухівки, богульників. Верховий торф визначається низькою попільністю, високою теплотворністю, високою вологоємністю (від 600 до 1200 %), підвищеною кислотністю та низьким ступенем розкладання. Низинні й перехідні торфи утворюються, відповідно, на низинних і перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності. Низинні й перехідні торфи відзначаются високою попільністю, малою теплотворністю, середньою та слабкою кислотністю, високим вмістом поживних речовин та багатим набором мікроелементів.

Торф має декілька важливих властивостей, які зумовлюють його цінність для рільництва. Внесення торфу в ґрунт є найбільш вдалий спосіб поліпшити властивості ґрунту: пористість, щільність, повітроємність, вологоємність, мікробіологічний та поживний склад. Торф містить гумінові кислоти, які сприяють росту і розвитку рослин, та амінокислоти, потрібні на перетворення певних рівнів харчування на форму, доступну рослинам.


3.3 Народногосподарське значення мінеральних ресурсів озер і боліт


Різнобічне вивчення боліт з метою їх освоєння проводять багато науково-дослідних інститутів, болотних станцій та інших установ. Однак, порівняно з річками в гідрологічному відношенні болота вивчені ще недостатньо.

При вивченні боліт застосовують як стаціонарні, так і польові (експедиційні) дослідження. В останніх широко використовують аерофотозйомку, що дає можливість досить детально вивчати різні види болотних мікро-ландшафтів, спостерігати напрямки стоку тощо. На спеціальних болотних станціях вивчають елементи водного балансу боліт, водні властивості торфу, термічний режим боліт, режим рівнів ґрунтових вод тощо. Матеріали цих досліджень використовують при різних водогосподарських розрахунках, насамперед при проектуванні осушувальних систем [28].

Осушення боліт полягає в штучному зниженні рівня ґрунтових вод на болотах, що спричиняється до зміни співвідношення елементів водного балансу та перерозподілу стоку. В Україні основні осушувальні роботи проводяться в Поліссі.

Осушені болота мають велику господарську цінність. На осушених низинних болотах розвивається високопродуктивне сільське господарство (вирощують кормові, зернові, овочеві культури).

Крім того, болота містять великий запас теплової енергії у вигляді торфової маси. Перші електростанції в Росії (Шатурська, Каширська та ін.) були збудовані на базі використання торфу як палива. Торф також широко застосовується в хімічній промисловості (з нього виробляють ряд хімічних продуктів, таких, як бітум, аміак тощо), сільському господарстві (як добриво), будівництві (як будівельний матеріал). Промислове скупчення торфу називають торфовим родовищем.

Добувають торф за допомогою спеціальних фрезерних та екскаваторних машин.

Торф має бактерицидні й газопоглинальні властивості, що є однаково потрібними всім видам ґрунтів. Торф оздоровлює ґрунт, знижує вміст нітратів у виробі в 1.5-2 рази, запобігає нагромадженню в рослинах важких металів та інших шкідливих речовин, послаблює дію отрутохімікатів, що потрапляють до ґрунту. Перегній, який утворюється в ґрунті при тривалому внесенні торфу, перешкоджає вимиванню легкорозчинних добрив. Низовинні й перехідні торфи, які складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності, є родючіші, аніж горішні. Ними користуються, щоб докорінно поліпшити слабородючі ґрунти, надати зв'язності бідним на перегній пісковим ґрунтам або розпушити глинисті. В сільськогосподарському виробництві торф ділять на дві групи:

- легкий (або світлий) — торф горішньогу шару залягання зі ступенем розкладання до 15 %. Це молодий, слаборозкладений торф з питомою вагою від 150 до 250 кг/м3, який має високу газо- та водопоглинальну здатність, але менший вміст гумінових та амінокислот через незавершений розпад;

- важкий (або темний) — торф долішніх шарів зі ступенем розкладання понад 15 %. Це "зріліший" торф з питомою вагою від 350 кг/м3 та високим вмістом гумусу, але меншою, ніж у легкого, газо- й водопоглинністю.

Залежно від технології рільництва торф використовують:

- чистий, щоб поліпшити побудову ґрунту, збирати та тривало втримувати вологу й утворити середовище, яке сприяє збільшенню кисневого обміну;

- з торфу готують субстрат, тобто беручи торф за основу, його змішують з набором мікро- та макроелементів, потрібних рослинам. Таким чином отримують готовий якісний ґрунт, пристосований до первного виду рослин, кліматичних особливостей, умов дозрівання плодів, тощо;

- як сировину для приготування органічних добрив;

- при виготовленні торф'яних блоків, які використовуються для вирощування розсади та облашування газонів та укріплення схилів земляни насипів, каналів та водоймищ.

Торф використовують як підстилку у тваринництві. Здатність сухого торфу поглинати вологу та запахи дозволяє використовувати його як підстилку для худоби. Один кілограм легкого торфу утримує до 20 літрів води. Отриману після цього суміш можна компостувати без дооброблення. Ще однією перевагою використання торфу для підстилок є його бактерицидні властивості: торф запобігає багатьом хворобам у худоби [24].

Торф є займиста корисна копалина, тобто непогане паливо.

Перші електростанції, побудовані в Радянському Союзі на початку 1920-х років навколо Москви, працювали саме на місцевому торфі. Останніми роками в Фінляндії, наприклад, близько 5-7 % відсотків всієї енергії, яка споживаються в країні, отримується з торфу.

На виробництво енергії придатний тільки торф середнього й високого ступенів розкладання, який видобувають із серединних та донних частин боліт. Важливою перевагою торфу є його своєрідне горіння. Адже торфові волокна містять кисень, тому торф здатен горіти без додаткової подачі кисню.

Торф є цінною хімічною сировиною. Насьогодні з торфу отримують понад сто основних хімічних виробів: метиловий і етиловий спирт, фенол, віск, парафін, молочну, оцетну та щавельну кислоти, аміак, стимулятори росту рослин, гербіциди та ін.

Волокна пушиці, які входять до складу торфу, можна використовувати при виготовленні тканин. Розроблено технологію промислового виробництва таких тканин.

Протизаразні властивості торфу відомі з давніх часів. Насьогодні на оздоровницях Західної Европи широко поширені торф'яні купелі, в яких використовують бактерицидні та лікувальні властивості торфу.


4. Озера і болота чернігівщини та їх екологічне та природоохоронне значення


4.1 Болотні ресурси Чернігівщини


Болота на Чернігівщині займають значні площі і часто межують з іншими типами рослинності, зокрема лучним та прибсрежноволним. Щодо розташування у рельєфі - характерні заплавні та староруслові болота, рідше долинні Заплавні болота розвиваються в умовах алювіального режиму Дніпра, Десни, Сейму та їх приток, займають більшу частину площ з болотною рослинністю. Серед цієї групи боліт виділяють власне заплавні, прируслові, центральнозаплавні та притерасові болота. Найпоширенішим варіантом цієї групи с власне заплавні та притерасні болота. Староруслові болота формуються на старицевнх водоймах. В улоговинах другої піщаної тераси Десни, Сейму, Снову формуються невеликі за площею болота-"блюдця", які належать до улоговинних боліт. В їх рослинному покрові в умовах збідненого мінерального живлення розвиваються сфагнові мохи та види, характерні для сфагнових боліт [11].

За еколого-генетичним типом більшість боліт області належить до евтрофних, а сфагнові, що поширені в основному в північних районах області і формуються 1) улоговинах борових терас поліських річок - до мезотрофних та оліготрофних. Цеспричиняє виділення за способом живлення ірьох класів формацій болотної рослинності - евтрофного, мезотрофного та оліготрофного.

Серед евтрофних боліт виділяємо три групи формацій. З них - найбільш поширеними і досить різноманітними с трав'яні болота, в меншій мірі - лісові, фрагментарно чагарникові. Оспону трав'яного нокрину евтрофних боліт складають: лепешняк меликий (Glyceria maxima), очерет звичайний (Phragmiles australis), різні види осок (C. vesicaria, C. acuta) та інші види болотного різнотрав`я (хвощ річковий (Equisetum Jiuviatile), плакун верболистий (Lythrum sallcarlil), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris).

Лісові евтрофні болота на Чернігівщині представлені двома формаціями - вільхи клейкої (Aineta (glulinosae) paludosa) і берези болотної, з яких більш поширеною є перша. Класичне місцезростання лісових боліт з домінуванням вільхи клейкої (Alnus gluiinosa) - притерасна частини заплави, перезволожена, багата мінеральними речовинами. Характерною особливістю вільшнякових боліт є мозаїчність рельєфу - наявність п'ядесталів та міжстовбуроних знижань, У зниженнях переважають осоки (о. побережна (Carex riparia), о.пухирчаста, о. госіровидна (С. acutiformis)) та пиди гідрофільного різнотрав'я (образки болотеі, бобівник трилистий (Menyanlhes ігі/оііаш),кттк болотний (Nmmtburjlci Ihyrsfflora). На присгопбуроних ііідниіцеїінях трапляються різні види гідрофільних папоротей (теліптерис болотний (Thelypleris pahistris), щитник шартрський (Dryptarls carlhuslana), безщитник жіночий (Alhyrium filix-femina), щитник гребінчастий (Dryptcrlx cristta)), види лучно-болотного різнотрав'я [36].

Найбільш представленою серед евтрофних боліт є груші асоціацій трав'яних боліт, їх ценози звичайно розвиваються в умовах надмірного зволоження і вкривають більшу частину площі долинних, заплавних та частково притерасних боліт. Рослинний покрив трав'яних евтрофних боліт представлений осоковими, злаковими та лепешняковими ценозами формацій осоки омської (Cariceta omskianae). осоки гострої, осоки пухірчастої (С. vesicariae), лепешняку великого (Glycericla тахітае), очерету звичайною (Phragmitela austrsalis). Найбільш поширеними є ценози першої. Вони характерні для заплавних, староруслових та долинних боліт, де представлені головним чином формаціями Cariceta aculae, С. отхкіапае, С. acutiformis, в умовах значного зволоження повеневими та делювіальними водами. Так, ценози Cariceta omskianae займають значно зволожені та багаті мінеральними речовинами ділянки. Угруповання характеризуються значним розвитком травостою (60 — 90 %), з нього 30 — 60 % припадає на домінанту. Вони характеризуються добре розвиненими купинами та обводненим міжкупинним простором, їм властива мозаїчність трав'яного покриву. В обводнених зниженнях з покриттям 5 – 7 % зустрічаються вовче тіло болотне (Сотаrит раlustris), плавушник болотний (Hottonia palustris), бобівник трилистий, поодиноко - жовтець язиколистий, осока побережна. По периферії купин зустрічаються види широкої екології, переважно лучно-болотні (плакун верболистий (Lythrum salicaria ), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), новконіг європейський (Lycopus europaeus )). З інших купинно-осокових ценозів фрагментарно трапляються угруповання з осоки ситничковидної (Carex juncella).

Так, в Сосинському заказнику (406 га), який створений у 1980 році на межі Чернігівського та Козелецького районів, біля с. Олишівка, на одному з відрогів болотного масиву "Смолянка", охороняються типові осокові (серед яких рідкісні угруповання осоки дворядної (Carex disticha)) та очерстяно-осокові ділянки боліт Лівобережного Полісся, які збереглись на даній території [31].

В північних районах області спорадично, у східних рідше, поширені мезотрофні та оліготрофпі болота в різних за глибиною та походженням улоговинах другої піщаної тераси Десни, Сейму, Снову. На їх терасах, наявні нестічні, неглибокі улоговини незначної площі, які прийнято називати болотами-"блюдцями". Джерелом їх живлення є грунтові (здебільшого глибинні підземні) та поверхнево-стічні води. Вони формуються на торф'янистих та торфово-глейових грунтах, що пов'язано з бідністю мінерального ложа болота та живленням На Чернігівщині проходить межа поширення вододільних боліт з олігоірофною та мезотрофною рослинністю (Чернігіи-Сосниця-Новгород-Сіверський), характерних для Руської рівнини (Брадіс, 1951). За даними Є.М. Лавренка (1936, 1940), Д.К. Зсрова (1938), Г Ф. Бачурипої (1964), поза вказаним регіоном ці болота трапляються дуже рідко.

Рослинний покрий мезотрофних та оліготрофних боліт регіону досліджень представлений сосново-осоково-сфагновими, сосново-сфагново-злаковими, березово-осоково-сфагповими, березопо-сфагново-злаковими угрупованнями. На Чернігівщині мезотрофиі і оліготрофні болота охороняються на болотах "Мох", "Гальський мох" та деяких інших. Так, болото "Мох" (98 га), як гідрологіний заказник охороняється з 1974 р Воно розташоване в пониженні лівобережної борової тераси р Снов, біля с. Єліно Щорського району. Основні площі болота займають мезотрофні та мезосвірофиі уірупування пухівки піхвової та сфагнуму обманливого з розрідженою березою пухнастою та незначними куртинами багна звичайного, андромеди багатолистої, журавлини болотної. Волого "Гальський Мох" (28 га) розташоване біля с. Загребсльна Слобода Щорського району та охороняється як пам'ятка природи загальнодержавного значення Тут збереглися сфагнові мезотрофні угрупування з пухівки піхпової та видів роду .


4.2 Гідрологічні заказники та пам’ятки загальнодержавного значення Чернігівської області


Болото Гальський Мох, гідрологічна пам'ятка природи загально-: державного значення. Розташована поблизу с. Загребельна Слобода Щорського району. Створена в 1975 р. Площа 25 га. Перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу. Знаходиться на території Новоборо-вицького лісництва (кв 78, 79) в урочищі "Гало" на другій лівобережній терасі р. Снов.

Переважають торф'янисті грунти. Торфовий поклад глибиною до 2,1 м належить до мішаного перехідного типу (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983).

Болото неправильної видовжено-овальної форми, оточене сосновим лісом, який переходить до болота у вологий березовий ліс.Флора пам'ятки природи має бореальний характер. Тут виявлено близько 40 видів судинних рослин. Переважна частина болота вкрита мезотрофними та олігомезотрофними пухівково-сфагновими угрупованнями (з пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum) та Sphagnum mаjus з розрідженими сосною (Pinus sylvestris), березою пухнастою (Betula pubescens), березою повислою (В. pendula) заввишки до 4 м. У центральній частині болота у трав'яно-чагарничковому ярусі (проективне покриття 60-70%) значна роль належить журавлині болотній (Oxycoccus palustris) (10-15%), андромеді багатолистій (Andromeda polifolia) та багну болотному (Ledum palustre) (5-10%) [34]. Ближче до периферії їх участь у ценозах зменшуються, а більшу роль відіграють осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa) та осока омська (Carex omskiana), які мають (проективне покриття 10-15%. Моховий ярус (проективне покриття 80-90%) утворений здебільшого Sphagnum mqjus.

Периферійна частина болота зайнята мезоевтрофними осоково-сфагновими угрупованнями з розрідженими осокою омською (Carex omskiana), Sphagnum majus та густим деревостаном, утвореним березою пухнастою (Betula pubescens) та березою повислою (В. pendula). У травостої трапляються куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), осока чорна (С. nigra), пухівка піхвова (Eriophorwn vaginatum), вовче тіло болотне (Comarum palustre), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora).

Созологічну цінність становлять рідкісні для регіону мезотрофні та олігомезотрофні пухівково-сфагнові угруповання (Eriophorum vaginatum-Sphagnum majus), а також характерні для них рідкісні на Лівобережному Поліссі види - андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), верба лапландська (Salix lapponum).

Болото Мох, гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Розташований поблизу с. Єліно Щорського району. Стоворений у 1974 р. Площа 98 га. Площа охоронної зони 652 га. Перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу. Знаходиться на території Новоборовиць-кого лісництва (кв. 19, 20, 25, 26). Заказник розташований на другій лівобережній терасі р. Снову в оточенні соснового лісу. Переважають торф'янисті Грунти. Торфовий поклад глибиною до 2,5 м належить до мішаного перехідного типу (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983) [11].

Флора заказника має бореальний характер. Тут виявлено близько 50 видів судинних рослин [40].

Переважна частина болота вкрита мезотрофними, олігомезотрофними пухівково-сфагновими угруповання (з пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum) і Sphagnum falax) з розрідженими сосною звичайною (Pinus sylvestris), березою пухнастою (Betula pubescens) та березою повислою (В. pendula) заввишки до 3 м. У трав'яно-чагарничковому ярусі цих угруповань зростають багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), осока ситничковидна (Carex juncella), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia). Серед інших видів у цьому ярусі поодиноко трапляються осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), теліптерис болотний (Thelypteris palustris), верба попеляста (Salix cinerea). Моховий ярус (проективне покриття 80-90%) має багатий видовий склад. Крім Sphagnum falax у зниженнях зростають Sphagnum cuspidatum, Drepanocladus fluitans та D. exanulatus, куртинами на купинах, утворених пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum), трапляються Polytrichum gracile та Pleurozium shreberi.

Периферійна частина зайнята мезоевтрофними осоково-сфагновими угрупованнями з переважанням осоки омської (Carex omskiana) з негустим деревостаном, утвореним березою пухнастою (Betula pubescens) та березою повислою (Betula pendula). У густому травостої, крім домінанта, значну участь (10-20%) мають куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), осока чорна (С. nigra) та пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), трапляються куртини вовчого тіла болотного (Comarum palustre). Наявні вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora), мітлиця собача (Agrostis cuninu).

Ближче до краю болота в ценозах зростає роль осоки чорної (Сагех nigra). На периферійних ділянках моховий ярус розріджений [21].

Невеликі ділянки болота з неглибокими торфовими покладами зайняті угрупованнями з домінуванням у деревному ярусі берези пухнастої (Betula pubescens), у трав'яному - пухівки піхвової (Eriophorum vaginatum), у моховому - Sphagnum falax. У моховому ярусі, крім домінанта, трапляються Аиіасотпіит palustre та Polytrichwn gracile.

На периферійні заліснені підвищені ділянки болота з прилеглого соснового лісу чорницевого заселяються щитник шартрський (Dryoptеris cartusiana), чорниця (Vaccinium myrtillus) та брусниця (V. vitisidaea).

Порівнюючи результати попередніх досліджень (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983) з нашими даними, на території заказника спостерігаємо сукцесію мезоевтрофного болота у напрямку заліснення.

Брецький, Берецький, ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у Корюківському районі. Створений у 1996 р. Площа 200 га. Перебуває у віданні Брецької сільської ради. Заказник охоплює оточений лісом лучний масив у заплаві р. Бреч. У ґрунтовому покриві переважають торф'янисті та торф'яно-болотні ґрунти, на підвищених ділянках - дерново-оглеєні супіщані та глинисто-піщані.

У заказнику виявлено 131 вид рослин, серед яких провідне місце належить представникам гідромезофітного різнотрав'я. Лучна рослинність представлена комплексом круиноосокових та крупнозлакових угруповань. Переважаючими формаціями є угруповання торф'янистих та болотистих лук (80%). Справжні луки займають близько 20% площі.

Болотисті луки представлені угрупованнями, утвореними осокою гострою (Сагех acuta), осокою пухирчастою (С. vesicaria), лепешняком великим (Glyceria maxima), очеретянкою звичайною (Phalaroides arundinacea). Домінанти мають проективне покриття 85-95%. Для цих ценозів характерна висока частота трапляння представників гідрофітного різнотрав'я, які мають проективне покритта до 2-3%, зокрема вербозілля звичайного (Lysimachia vulgaris), півників болотних (Iris pseudacorus), плакуна верболистого (Lythrum salicaria), смовді болотної (Peucedanum palustre), підмаренника болотного (Galium palustre), м'яти водяної (Mentha aquatica), чистецю болотного (Stachys palustris), калюжниці болотної (Caltha palustris), вероніки довголистої (Veronica longifolia), оману британського (Inula britannica), гадючника в'язолистого (Filipendula ulmaria). Виявлені ділянки зі значною участю вовчого тіла болотного (Comarum palustre). На болотистих луках трапляються заболочені ділянки з домінуванням верби попелястої (Salix cinerea) та очерету (Phragmites australis).

Торф'янисті луки представлені ценозами куничника сіруватого (Calamagrostis canescens), куничника непомітного (С. neglecta) та щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). У куничникових угрупованнях постійними компонентами травостою є мітлиця повзуча (Agrostis stoloniferd), півники болотні (Iris pseudacorus), підмаренник болотний (Galium palustre), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), осока чорна (Сагех nigra), м'ята польова (Mentha arvensis), калюжниця болотна (Caltha palustris), коронарія зозуляча (Coronaria floscuculi), лисохвіст колінчастий (Alopecurus geniculatus). У невеликих за площею щучникових угрупованнях співдомінують мез'офітні злаки — тонконіг лучний (Poa pratensis), костриця лучна (Festuca pratensis), а серед різнотрав'я трапляються також волошка лучна (Centaurea jacea), дзвінець малий (Rhinanthus minor), подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata), жовтець повзучий (Ranunculus repens), перстач гусячий (Potentilla anserina), осока шершава (Саrех hind), підмаренник справжній (Galium verum) [34].

Справжні луки представлені угрупованнями з домінуванням мітлиці тонкої (Agrostis tenuis), пахучої трави звичайної (Anthoxanthum odoratum), гребінника звичайного (Cynosurus cristatus), кострищ лучної (Festuca pratensis), тонконогу лучного (Poa pratensis). Найпоширенішими асектаторами є люцерна хмелевидна (Medicago lupulina), дзвінець малий (Rhinanthus minor), конюшина лучна (Trifolium pratense), конюшина повзуча (Т. repens), горошок плотовий (Vicia septum).

Замглай, ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Знаходиться у Ріпкинському районі між селами Замглай та Ловинь. Заказник створений у 2000 році на площі 4428 га. Охороняється болотний комплекс одного з найбільших на Лівобережному Поліссі Замглайського болотного масиву в пра-долині Дніпра. До території заказника входить ділянка Центрального Замглаю. Це комплекс боліт, заболочених лісів, лук, піщаних гряд та підвищень, а також обводнених кар'єрів - залишків діяльності Замглайського торфобрикетного заводу. Найбільші площі в заказнику займають болота, серед яких поширені відкриті осокові з осоками омською (Сагех omskiana) та ситничковидною (С. juncella). Високотравних боліт мало, невеликі площі займають чагарникові болота з вербою попелястою (Salix cinerea) з домішкою інших верб - розмаринолистої (S. rosmarinifolia), мирзинолистої (S. myrsinifolia) та рідкісних видів верб - в. Старке (S. starkeand) та в. чорничної (S. myrtilloides), занесених до Червоної книги України. Великі популяції в заказнику утворює береза низька (Betula humilis), занесена до Червоної книги України. Вона має тут тенденцію до поширення переважно в центральній частині заказника [30].

Луки заказника різноманітні, серед них більш поширені заболочені та торф'янисті, менші площі займають справжні. На лучних ділянках виявлена низка лучно-болотних видів орхідних - це пальчатокорінники: м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnata) та плямистий (D. maculata), а

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: