Xreferat.com » Рефераты по экологии » Основи екології

Основи екології

6, 5 рази більше палива, ніж залізничному, й у 5 разів — ніж водному. В Україні експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів і далеко за 2, 5 млн. легкових. Кожен із них щорічно спалює від 12 до 30 т високооктанового російського бензину, в котрому як антидетонатор застосовується свинець (концентрація свинцю в цьому бензині становить до 0, 36 г/л, тоді як у бензинах Великої Британії — 0, 15, США — 0, 013 г/л). Відпрацьовані гази наших дизельних двигунів значно токсичніші, ніж карбюраторних, бо містять багато оксидів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі (до 16—18 кг на кожну тонну дизельного палива). Від транспортних газів і шуму потерпають усі міста України, особливо великі. Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. У всіх цивілізованих країнах туалети поїздів обладнано спеціальними місткостями, й нечистоти не викидаються назовні. В результаті екологічних і медичних досліджень з'ясувалося, що забруднення залізничних колій нечистотами та продуктами їхнього розкладання, особливо в теплі сезони року, спричинило захворювання шлунка й легень у багатьох пасажирів і залізничників. Певної шкоди Дніпру та його водосховищам, Дунаю, Дністру, Чорному й Азовському морям завдає водний транспорт, насамперед через недодержання правил перевезень і перекачування нафтопродуктів, аварії, очищення танкерів, змиви, шумові й вібраційні впливи та хвилі, що руйнують береги водосховищ.

* Сільське господарство. Для наших сільськогосподарських районів найхарактернішим є забруднення природних вод і ґрунтів пестицидами й мінеральними добривами. Щорічні надходження їх на поля України сягають за 90 тис. т і 4, 5 млн. т відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлороорганічними препаратами, становить близько 8 млн. га, на кількох сотнях тисяч гектарів їх уміст набагато перевищує ГДК. Із 170 найменувань пестицидів, які використовуються в Україні, 49 є особливо небезпечними. Останнім часом траплялися випадки використання токсичних пестицидів, що завозилися в Україну західними фірмами, тоді як на самому Заході застосування цих препаратів заборонено. З усієї кількості мінеральних добрив, що вносяться в ґрунти України, в середньому лише 5—10 % їх поглинається рослинами. Решта 90—95 % змивається дощами й талими водами, здувається вітрамий потрапляє в річки, озера, ґрунтові води, стаючи шкідливими компонентами екосистем. У результаті сьогодні як природне середовище, так і сільгосппродукти майже повсюдно забруднені сполуками азоту, фосфору, калію, часто — радіоактивними елементами (містяться у фосфорних мінеральних добривах), іноді — важкими металами (міддю, цинком, значні перевищення ГДК яких виявили в 5 % сільськогосподарської продукції) та залишками специфічних гербіцидів — симазину, атразину та ін. Сільськогосподарське виробництво в Україні тепер більш негативно впливає на довкілля, ніж кілька десятиліть тому. Це є наслідком нераціональної організації меліоративних робіт і необґрунтованого, технологічно не регламентованого використання мінеральних добрив та отрутохімікатів, а також безгосподарного їх зберігання й транспортування. Великої шкоди ґрунтам завдає використання на полях важкої сільгосптехніки. Вона регулярно переущільнює грунт, руйнуючи його структуру, знижуючи насиченість повітрям, активність обмінних біохімічних процесів, протиерозійну й протидефляційну стійкість. Дуже напружена екологічна обстановка склалася навколо великих тваринницьких комплексів (у радіусі кількох кілометрів), де вирощується 30—100 тис. і більше голів худоби: вони щодоби продукують до 2—3 тис. т екскрементів, які в господарстві не встигають переробляти. Внаслідок розкладання й гниття екскрементів виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, розвивається патогенна мікрофлора. Стічні води тваринницьких комплексів у радіусі кількох кілометрів забруднюють поверхневі й ґрунтові води, спричинюють загибель риби та інших гідробіонтів. Поблизу цих комплексів складається неблагополучна санітарно-гігієнічна обстановка, спостерігається підвищена концентрація гельмінтів і хвороботворних бактерій. На кілометри від комплексів повітряними потоками розноситься сморід. склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у атмосферу та зі стічними водами. Як і інші галузі промисловості, машинобудування тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентроване в містах і «виробляє» великі обсяги відходів, що забруднюють повітря, воду й грунт. Так, у Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання «Дніпроважмаш» щороку скидає в Дніпро 2365, 2 тис. м3 забруднених стоків, Завод прокатних валків — 250 тис. м3. У Запоріжжі викиди в атмосферу Дніпровського електродного заводу становлять 35 % загальноміських, причому 80 % їх містять канцерогенні речовини першого класу небезпечності. Понад 50 % усіх викидів у атмосферу цього міста дає ВО «Запоріжсталь» (більш як 150 тис. т шкідливих речовин щорічно). Електротехнічних заводів в Україні працює сотня з лишком, причому багато з них (а також приладобудівні та радіоелектронні) споруджені за останні десятиріччя, проте на деяких із цих заводів (одеському «Агроагрегаті», миколаївському «Миконді», Чернівецькому металообробному, дніпропетровському «Південному машинобудівному» та ін. ) газо- й водоочисні споруди або несправні, або неефективні. До екологічно шкідливих належить і цементна промисловість. Найбільші проблеми вона створює в Донецькій, Дніпропетровській і Харківській областях, забруднюючи довкілля пилом, сірчаним ангідридом та оксидами азоту. Саме на підприємствах цієї галузі найгірше здійснюються природоохоронні заходи: наприклад, концентрація пилу в їхніх викидах у 5—10 разів більша за ГДК. Із забрудненими стічними водами в річки щороку скидаються тисячі тонн органічних речовин, суспензій, солей, інших шкідливих сполук. Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам завдає гірничодобувна промисловість. У районі Донбасу, в трикутнику Донецьк—Луганськ—Рубіжне, де сконцентровані найбрудніші, з погляду екології, промислові підприємства, шахти, об'єкти енергетики, військові підприємства, почалася деградація всіх екосистем місцевих ландшафтів. У Лисичансько-Рубіжанському промисловому районі, наприклад, забруднені не тільки поверхневі, а й підземні води на площі більш як 120 км2. А 1417 териконів постійно отруюють атмосферу шкідливими газами, відбираючи, крім того, тисячі гектарів родючих ґрунтів. У річку Самару з шахт Західного Донбасу щороку скидається близько 20 млн. м3 високомінералізованих шахтних вод і ще близько 60 млн. м3 таких самих вод із шахт Центрального Донбасу. Мінералізація води в річках Інгул, Самара, Інгулець більша за природний фон у 10 із лишком разів. Тільки в Інгулець із регіонів Кривбасу щорічно скидається близько 100 млн. м3 брудних стоків. Ці річки забруднюються важкими металами й радіоактивними речовинами (вони надходять із району родовищ уранових руд під Жовтими Водами). На гідрологічний режим істотно впливає також пилове забруднення в результаті розробки кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) в Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях.

Перший період від 2 млн. років до 4 тис. р. до н. е – Накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. Виникнення примітивних знарядь праці. Незначний антропог. впливна неї.

Другий(давній) від 4 тис. р. до н. е. -до 17ст. н. е. -Збільшення к-ті населення, розвиток земле-ства, скотарства: активне використання людиною природних ресурсів. Вплив людиною на ресурси збільшується завдяки виникненню фарб. кислот.

Третій(середній)18ст-1-ша пол. 20ст. _Стрімкий розвиток техніки, хіміївинайдення парового двинуга, зростання чисельн. населення. Це період локальних і регіональних криз, воєн.

Четвертий(новий) ост. 64р. _розвиток глобальної еологіч. кризи, виникнення і посилення парник. ефекту, озонової діри, кислотних дощівЗростання чис. населення, поширення громадського руху на охорону природи. співробітництво з ООН.


13. Природні ресурси


сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. П. р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П. р. ) і невичерпні та ін. До П. р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

Природними ресурсами є: землі, земельні ресурси надра води повітряний простір атмосферне повітря клімат радіочастотний ресурс тваринний світ рослинний світ альтернативні джерела енергії.

1. Принцип “нульового рівня” споживання природних ресурсів. Використовується для регулювання споживання первинних переробних ресурсів у державному масштабі. За нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний—перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом. 2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення відбувається у 2х випадках: а)за перевищення рівня антропогенного навантаження, б)за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. 3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Випливає з найважливіших закономірностей взаємопов”язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді—до зміни якості екосистеми в цілому. 4. Принцип збереження природообумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності. Сутність зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувалися циклічністю, а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов”язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використанням. 5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів. Він випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Для того, щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, щоб загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, який змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми. 6. Пріорітетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу відносно економічної ефектичності поточного природокористування. Втрата того чи іншого генотипу невідновлювальна, еволюційний процес відбувається за своїми законами, згідно з якими кожний живий організм є кільцем в еволюційному ланцюзі.


14. Екологічний моніторинг. Види та рівні моніторингу


Система пунктів контролю, спостереження і прогнозу за якістю довкілля назив екологічним моніторингом. Види: -- загавльний(стандартний) в Укр не розгалужений, по багатьох регіонах відсутній. Так контроль за станом повітря(погодинно, подобово, порічно) здійснюється в 49 містах з 436, питна вода контролюється лише на водозаборах великих міст;

--кризовий(оперативний)проводиться в зонах екологічного ризику або катастроф;

--науковий(фоновий) високоточні обстеження з науковими цілями.

Ці види організовані на 4 рівнях:

1-локальний(міста, річки, підприємства)

2-регіональний (спостереження не проводить, але зводить воєдино дані локального, бере участь у розробці прогнозних схем ТЕРКСОП)

3-національний(дослідження екологічних проблем науково-дослідними інститутами, використання гіосферних заповідників як еталонів якості, аерокосмічні методи дослідження)

4-глобальний(здійснюється на основі міжнародного співробітництва зусиллями розвинутих країн, обстежує стан зони, радіоактивне забруднення, виснажених ресурсів, демографічний стан довкілля

З метою уніфікації будь-які різного роду наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Відомо, що величина ризикувизначається як відношення к-ті подій з небажаними наслідкамидо мак. можливого їх числа за конкретний період часу.

Ризик-це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визнач. як відношення к-ті подій з небажаними наслідками до мак. можливого їх числа за конкретний період часу.

За ступенем допустимості ризик буває знехтуваний. прийнятий, граничодопустимий, надмірний. Знехтув. -має малий рівень, що він знаход. в межах допустимих відхилень природного рівня. Прийнятий-такий рівень. яке с-во може прийняти, враховуючи технек. та соціальні можливості, також еколог. стан середовища на даному етапі свого розвитку. Гран. допус. -мак. ризик, який не повинен перевищуватись. Надмір. ризик хар-ся високим рівнем, який у більшості випадків призводить до небажаних наслідків. Суть концепції прийн. ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку. яку сприймає с-во в даний час. Прийн. ризик поєднує технічні, ек. , екол. , соц. та політ аспекти і являє собою певний компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.


17. Характеристика основних показників екологічного нормування


1)Гранично допустимі концентрації (ГДК) – це такий викид полютанта у середовище, який не впливає на розвиток і житєдіяльність всіх живих організмів одночасно.

Виділяють 2 типи ГДК:

Максимально разові – термін дії 20 хв.

Середньодобові – термін дії полютантів 24 год.

ГДК полютантів зазначені у стандартах України ДСТУ/ 3.

Санітарно гігієнічний стан середовища (СГС) визначаються за формолую


С1/ ГДК1 + C2 / ГДК2 +…Ci / ГДКі = СГС.


Якщо СГС ≤1, то дане середовище відповідає умовам природоохороного середовища.

2) Гранично – допустимы викиди (ГДВ) ↑

3) Гранично – допустимы скиди (ГДС) ↓

ГДВ (ГДС) – це розрахункові обсяги забруднення які доводяться для підприємств забрудників по кожному виду полютанту у вигляді дозволу на забруднення з метою не порушення стану природної динамічнох рівноваги еко. Систем.

4)Гранично – допустимі екологічні - це сумарні обсяги забруднень, які могли витримати екосистеми без порушення (СПДР).

5, 6) Тимчасово погодженні викиди викиди (ТПВ) скиди (ТПС) – обсяги забруднень які встановлюються для підприемства забруднення на період реконструкціх чи модернізації.

7) Максимально – допустимі рівні (МДР) – встановлюється для обмеження рівння шуму, вібрацї, радіації.

8) Кризисні екологічні ситуації (КЕС) :

- Критичні (понад 70% забруднення)

- складні (від 40 – 70 % забруднення)

- перехідні (від 20 – 40% забруднення)

- прості (до 20 % забруднень)

9) Санітарно – захисні зони (підприємств) (СЗЗ) (П) – зони оземнення які створюються навколо підприємства для помякшення впливу на НПС та стан населення.

Розрізняють класи СЗЗ –

ширина 1000 м. (нафто – хімічна, хімічна)

ширина 500 м. (цементна, гіпсова)

ширина 300 м. (скловарних, ТЕУ)

ширина 100 м. ( машино – обробна, машино – будівна)

ширина 50 м. (аграрно – промисловий комплекс).

10) Орієнтирно – безпечні рівні впливу (ОБРВ) – встановлюється для тих впливів, які недосконало вивчені.


18. Екоменеджмент


Включає 4 основні ф-ї: здійснення природоох. законодавства; контроль за екол. безпекою; забезпечення проведення природоох. заходів; досягнення узгодженості дій держ. і громадських органів.

завданням екол. маркетингу є визнання потреби в еколог. безпечній та ін. продукції. Екол. маркетинг-це управлінська функціональна діяльність у складізагальної системи менеджменту підприємствспрямована навизначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екол. рівнноваги НПС.

До основних ф-й у виробничій сфері належать: вивчення попиту на екол. безпечну продукцію; планування екол. безпечного асортименту, збуту і торгівельних операцій; організація екол. безпечного обслуговування споживачів. У сфері природокористування: освоєння природних ресурсів; залучення до екол. ринку іноземних інвесторів; розвиток всебічних форм торгівлі товарами та послугами ек. призначення.

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколиш нього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах:

об’єктивність і достовірність; систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього; багаторівневість; узгодженість нормативного та методичного забезпечення; узгодженість технічного і програмного забезпечення; комплексність в оцінці екологічної інформації; оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади;

відкритість екологічної інформації для населення.

Екол. аудит-це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екол. оцінки діяльності під-ва, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та йогоінвестиційноїпривабливості. Характерними особливостями ек. аудиту є його незалежність, обєктивність, системність, компетентність. Аудит сприяє ефективному проведенню природоох. заходів. Аудит організов. за ініціативою керівника або господаря обєкта і має характер екол. контролю. В обов. порядку аудит проводять: у процесі приватизації держ. під-в. ; при екол. страхуванні; при розроблені планів природоох. заходів. при наданні під-вам фінансової підтримки з екол. фондів. Аудит дає змогу без додаткових витратпідвищити ефективністьуправління охороною довкілля. Запровадження екол. аудиту сприяє: зменшенню витрат на видалення відходів шляхом змен. їх к-ті; змен. витрат на сировину шляхом ефективнішого їх використання; підвищеннюрівня в-ва; поліпшенню репутації в-ва.

Екоінжиніринг- екоолого-інженерна діяльність, що має на меті техніко-еколого-економічне обгрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на «зелену модернізацію» в-ва. У процесі екоінжинірингу проводять технол дослідж на пілотному устаткуванні. Осн завдання: -проведення пошуку на ринку2зелених»технологій відповідних тех рішень, здатних задовольняти можливість виконання програми екомодернізації під-ва; -еколого-екон обгрунтування запропонованої програми екомодерніз в-ва; -проведення необхідних тех досліджень на пілотних установках щодо доцільності використ запропонованих для модерніз техніч рішень; -розробка програми впровадження «зеленої»технології в діюче в-во; - організація виконання програми впровадження»зелен» технології; - екол навчання персоналу під-ва; - в-во екологічно безпечної продукції та послуг.


19 Маловідходна технологія


Маловідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку. Удосконалення безвідходних (маловідходних) технологій, на думку спеціалістів, повинно відбуватися у наступних напрямках:

* Розробка принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають найбільше відходів.

* Створення безстічних технологічних систем та водозворотніх циклів на базі існуючих та перспективних способів очистки стічних вод.

* Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).

* Створення ТВК, для яких характерна замкнута структура потоків сировини та відходів в середині комплексу.

Основою розвитку усіх безвідходних (маловідходних) технологій є комплексна переробка сировини, особливо в гірничовидобувній, металургійній та хімічній галузях. Значно складніше цього досягти в багатономенклатурних та серійних виробництвах машинобудування. Біосферне виробництво є найбільш масштабним на планеті з точки зору відтворення, використання вихідних матеріалів, знищення відходів в середині екосистеми. Ось чому пропонуються використання у виробництві функціонально-організаційних принципів екосистем:

* Створення системи комплексного виробництва шляхом об’єднання окремих спеціалізованих виробництв на певних територіях по типу (популяція-біогенез), тобто створення ТВК.

* В склад ТВК повинні входити якісно різноманітні виробництва для того, щоб розробка і переробка вихідної сировини здійснювались по різних технологічних ланцюжках, але х вищим коефіцієнтом використання матерії та енергії.

* Спадковість системи, суть якої полягає в тому, що відходи одного виробництва (популяції) є вихідним матеріалом (сировиною) для іншого.

* Можливістю системи є розкладання в кінцевому результаті відходів до звичайних мінеральних сполук та простих хімічних елементів.

* Якщо неможливо досягти мінералізації відходів то слід досягти високого рівня їх утилізації з метою подальшого їх захоронення або переробки в планетарних процесах.

* Регуляція потужності виробництв з метою недопущення надмірноговиробництва продукції та використання сировини (обмеження використання і споживання ресурсів).

* Кількісна оцінка безвідходного технологічного процесу здійсненого за допомогою коефіцієнту використання сировини, що виступає головним показником досягнення рівня безвідходного виробництва.


20 Очищення газодимових викидів


1)адсорбція-полягає у їх поглинанні поверхнею твердих тіл2)абсорбція-явище, що полягає у поглинанні газів певними рідинами, які розсиняютьабо звязуюють гази, що пропускають через них3)хім. перетворення газів-це спалювання або капіталістичне перетворення їх внаслідок чого шкідливі газоподібні речовини трансформуються у нешкідливі, які видаються в атмосферу.

Методи очищення пром. стоків: 1. механічний-первинне очищення води-(відстоювання, фільтрування, флотація)2. хімічний, фізично-хімічний-позбав. від органічних та неорган. речовин(хімічнаобробка, екстракція, адсорбція, електроліз, озонування, термічний, нейтралізація)3. біологічний та біохімічний-аеробний, анаеробний.

Типи очисних споруд: локальні, загальні, районні.

Очищення пром. викидів-первинне(видаляють тверді та завислі у воді речовини), вторинне(очищення за допомогою біохім. процесів), третинне(очищення за допомогою мікроорганізмів, їх життєдіяльності).


21 Перероблення та утилізація шкідливих промислових відходів є найважливішою проблемою століття


Знешкодження і захоронення твердих промислових відходів (ТПВ) є складною проблемою як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Інтенсивний розвиток промисловості і пов’язане з ним збільшення обсягів відходів основних виробництв і забруднення довкілля висувають на перший план питання, пов’язані з повним переробленням і подальшим використанням ТПВ. Найбільш ефективним способом утилізації ТПВ є вторинне використання відходів виробництва. Вони є без-коштовними, економічно значимими в господарюванні, є сиро-виною для виробництва чорних і кольорових металів, екологічно чистих біохімічних добрив, побутових товарів, для енергетики, а також продуктами для будівельних і оздоблюваних робіт, текстильного виробництва, металургії, машинобудування і т. і. Існують прості і доступні схеми та прийоми перероблення ТПВ, що не потребують використання дорогого обладнання для виробництва широкого асортименту товарів у різних галузях: від сільського господарства до основних видів промислового виробництва, енергетики і т. і. Компоненти, що входять до складу ТПВ, часто в 2–3 рази дешевші, ніж сировина, спеціально підготовлена для наступної переробки. Витрата палива на виробництво гуми, пластмаси, целюлози і паперу при використанні відходів зменшується на 10–40%, а питомі капіталовкладення – на 30–50%. Разом з тим широке використання відходів виробництва позитивно позначається не лише на ефективності роботи підприємств і збільшенні випуску продукції, але й на ресурсному потенціалі країни, що дозволяє зменшити забруднення повітряного і водного середовища, а також скоротити площі корисних земель під відвали та шлакосховища відходів. Значну кількість пилу та шлаків, уловлюваних під час очищення газів металургійних агрегатів, особливо у кольоровій металургії, можна вдруге використовувати в технологічних процесах. Однак пил та шлаки, що уловлюються при очищенні газів випалювальних шамотних, вапняних, вапняно-доломітових і феросплавних печей, використовуються в промисловості недостатньо. В Україні ступінь перероблення та використання шлаків у будівництві становить 60–65% від їх поточного виробництва. При цьому перероблення доменних шлаків сягає 100%, а перероблення сталеплавильних і феросплавних шлаків не перевищує 30–40%, що веде до необхідності створення і утримання шлакових відвалів і шлакосховищ.


22. Екологічна експертиза


Екологічна експертиза — це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцінка результатів запланованої або існуючої господарської діяльності, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище, який проводять висококваліфіковані спеціалісти-експерти для визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству і розробки конст руктивних пропозицій щодо охорони навколишнього середовища.

Екологічна експертиза спрямована на запобігання новим, обмеження або ліквідацію існуючим негативним джерелам впливу на оточуюче природне середовище та здоров’я населення. Необхідність та процедура проведення екологічної експертизи визначені природоохоронним законодавством України. Здійснюється вона на підставі закону України «Про екологічну експертизу» (1995 рік). Питання про екол. експертизу закон. Укр: 1) «Про екол. експертизу»; 2) «Про охорону НПС»3)кодексами та ін. нормат. -правовими актами

Екологічну експертизу проводять: Міністерство охорони нав колишнього природного середовища України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії. Існує 3 види експертиз: державна, наукова, громадська. Громадська екологічна експертиза проводиться для врахування громадської думки щодо реалізації наміченої проектом господарської діяльності, її соціально-екологічних наслідків. Наук. і гром. -необовязкові. Проводяться за рахунок наук. дослід. установ та громадських обєднань. Держ. проводиться не рідше ніж 1 на 3роки. Головною метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об’єктах.


23 Екологічний паспорт підприємства


Екологічний паспорт підприємства - це комплексний документ, у якому наведено характеристику взаємовідносин підприємства з природним середовищем. Він включає загальні зведення про виробництво, площу, кількість споживаної енергії, води, повітря, кількість працюючих, використовувану сировину, опис технічних схем виготовлення основних видів продукції, схеми очищення стічних вод і аеровикидів, їхньої характеристики після очищення, дані про тверді та інші відходи, а також зведення про наявність у країні й у світі технологій, що забезпечують досягнення найкращих питомих показників по охороні природи.

Друга частина паспорта містить перелік планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище з зазначенням конкретних термінів їхнього виконання, об'ємів витрат, питомих і загальних об'ємів викидів шкідливих речовин до і після впровадження кожного заходу).

Екологічні паспорти допомагають детально й диференційовано проаналізувати причини змін стану довкілля через вплив конкретного підприємства й порівняти його з іншими в світі, які мають кращі природоохоронні показники. Паспорт передбачає оцінку технологій, повноту використання сировини, палива й схем очищення, загальну економічну оцінку збитків і деталізацію її за окремими видами продукції.

При аналізі впливу виробництва на довкілля необхідно звернути увагу на: екологічність продукції, що випускається; вплив на водні ресурси (обсяги використання, обсяги стоків, характер забруднень, концентрації токсикантів, ступінь очищення); вплив на повітряні ресурси (обсяги забору повітря, кількість викидів у атмосферу, типи шкідливих речовин, ступінь очищення тощо); вплив на матеріальні ресурси й відходи виробництва (обсяги утилізації речовин із стічних вод та газів, кількість твердих відходів - утилізованих і таких, що вимагають поховання, ступінь вилучення з сировини основного компонента); вплив на земельні ресурси (вилучені площі землі, обсяг продукції підприємства, віднесений до 1 га землі, співвідношення основних і допоміжних площ підприємства, виробнича площа на одного робітника, площа комунікацій, під'їзних шляхів, каналізації, водопостачання, енергопостачання, площа землі під житлом і культурно-побутовими об'єктами, площа під санітарно-захисною зоною, площа рекультивованих земель).

Зміст природоохоронного паспорта повинен відбивати: перехід від вивчення наслідків (стан навколишнього середовища) до детального диференційованого вивчення причин (ситуації по кожному об'єкту і групах родинних об'єктів); перехід від розгляду загального об'єму викидів до питомих показників, віднесених до одиниці виробленої продукції, яка порівнюється з найкращими світовими показниками.

В Україні по багатьох шкідливих викидах норми гранично допустимих концентрацій (ГДК) більш жорсткі, чим в інших країнах. Але, на жаль, домогтися виконання цих норм можна не тільки за допомогою удосконалювання технології виробництва й очищення викидів, але і більш простим шляхом, наприклад розбавляючи стоки чистою водою до потрібних значень концентрації забруднюючих речовин.

При переході до питомих показників вимоги, запропоновані до екологічної чистоти виробничих процесів, набувають нового кількісного змісту.

Основні параметри, що характеризують стан навколишнього середовища й обмежують його забруднення відходами виробництва, - це гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин (ГДК) у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі, поверхневих водах навколишніх водойм і ґрунтах. Приводити всі діючі норми ГДК нема рації, тому що вони є в спеціальній довідковій літературі по охороні навколишнього середовища.

Переліки ГДК постійно розширюються, що зв'язано з появою нових технологій, матеріалів, а також із новими даними медико-біологічних досліджень, що розкривають невідомі шкідливі впливи на живі організми речовин, які раніше вважалися нешкідливими. У ґрунтах навколишньої зони, де паспортизуються об'єкти, повинні контролюватися ті ж шкідливі речовини, що визначаються у викидах і скидах, тому що вони потрапляють у ґрунти і підґрунтя, а через них у рослини і тварини, осідаючи з атмосфери з осадами і з водойм, у які надходять після очищення стічні води.

Контроль вмісту шкідливих речовин у викидах в атмосферу, стоках у поверхневі водойми або на рельєф, а також тих, що потрапляють на ґрунт у вигляді осаду, інфільтрату, у твердих відходах виробничої діяльності і побутових - це функція служб екологічного контролю. Однак для заповнення й оформлення екологічного паспорта цього недостатньо. Необхідно врахувати фонові характеристики навколишнього середовища, кліматичні чинники, «позаштатні» ситуації і за допомогою розрахунків зіставити всі ці чинники й оцінити сумарні впливи на навколишнє середовище.


24. Економіка природокористування


Економіка природокористування — це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з метою задоволення своїх потреб.

Завдання, які стоять перед економікою природокористування, можна поділити на три, групи:

розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їх вартості;

створення економічного механізму управління раціональним використанням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Економіка природокористування як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими науками — геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознавством, метеорологією, демографією.

Головними складовими елементами економічного механізму природокористування є платежі за використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, грошові стягнення за порушення норм і правил охорони довкілля та за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо).

Екологічну політику можна визначити як організаційну та регулятивно-контрольну діяльність суспільства і держави, спрямовану на охорону, невиснажливе використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та охорони природи, забезпечення норм екологічної безпеки.

Безумовними частинами екологічної політики в демократичному суспільстві слід вважати:

належну та ефективну систему державного управління у сфері охорони, невиснажливого використання та відтворення природних ресурсів;

належний державний та громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов’язань країни;

належну інформаційну політику щодо довкілля;

належний рівень екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів;

належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються довкілля, яка б передбачала обов’язкове залучення громадськості;

належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб та громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм та положень природоохоронного законодавства;

належну освітню та просвітницьку діяльність.

Принципи КЗУ:

1пр. Пріорітетність вимог екол. безпеки. 2пр. Соціекол. принц. ПК(ек. принцип ПК – критерієм ефективності госп. діяльності людини є/одерж мак. можливої ек. вигоди/при мін. затратах. Екол. -ек/при якнайм. впливі на НПС Соціолеколог. /при обов'язковому збереженні природ. ек. рівноваги екосис-м, що досягається не перевищенням гранич. допуст. меж. ) 3. Безоплатність загального ПК4. Сплатність спеціального ПК. 5компенсація збитків, завданих здоровю населення та компонентам НПС внаслідок забруднення. 6. Фінансування, кредитування природоох. заходів 7Гласність і демократизм при прийнятті рішень від яких буде залежати стан здор. насел. та НПС8Підтримка встановлення і розвитку екоіндукції9Посилення ролі стимулювання


29. Екологічні права та обов'язки громадян


Екологічні права та обов'язки громадян України. - система юридична закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 9-12). Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: "Кожен

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: