Xreferat.com » Рефераты по экологии » Екологія в житті людини

Екологія в житті людини

таїть загрозу моральної і фізичної деградації людини".

Як ми вже відзначали вище, до числа основних параметрів, що визначають глобальні екосоціальні умови збереження життя на Землі, ставляться якість повітря, землі і води. Якщо позначити негативний вплив стану цих складових на життя людей і взагалі всього живого на планеті, то ми одержимо не зовсім втішливу картину.

Забруднення повітря, крім глобальних екологічних наслідків найнеприємнішим чином позначається на здоров’ї людей. Брудне повітря отруює людський організм, порушує психічні і фізіологічні функції, рефлекси, утрудняє керування автомобілем, знижує здатність до розумової діяльності, викликає розлади зору, астму, запаморочення, нудоту, втрату свідомості, бронхіти і рак легенів.

Погане повітря великих міст є однією з головних причин більше високого відсотка смертності в них від деяких хвороб у порівнянні із сільською місцевістю. У містах, що мають більше 100 000 жителів, частка летальних випадків від запалення легенів, бронхіту і раку в некурящих становить відповідно 0,048%, 0,062% і 0,015% (відповідно) замість 0,032%, 0,037% і 0% у сільській місцевості.

Дослідження показали, що в великих містах Англії 13% чоловіків 40 - 60 років хворіють на хронічний бронхіт, а в маленьких містах і у сільській місцевості - усього 6%. На Париж, де прожинає лише 5% населення Франції, доводиться 8% смертності по країні від раку легенів і 10% смертей від бронхіту.

Вітчизняні вчені також виявили зв’язок між забрудненням атмосферного повітря і ростом у населення алергійних захворювань (бронхіальної астми, астматичного бронхіту, алергійного риніту, дерматиту).

Разом з тим, канадські вчені з Університету м. Макмастера довели, що генетичні ушкодження, викликані забрудненням повітря, можуть передаватися в спадщину.

У сільському господарстві активно використаються добрива і ядохімікати (пестициди). З одного боку, їхнє застосування сприяє підвищенню урожайності, але в той же час приводить до збільшення концентрації нітратів, фосфатів і солей калію в ґрунтах і водних об’єктах. Нітрати попадають в організм людини з водою, а також із фруктами і овочами. До 65% нітратів у травному тракті людини перетворюються в токсичні нітрити.

Результати дії ядохімікатів на організм людини можуть проявлятися в специфічних і неспецифічних ефектах.

Специфічна дія нітритів проявляється в утворенні метгемоглобіну, не здатного переносити кисень до органів і тканин, що викликає порушення транспортної функцій крові, гнітить ферментні системи, що регулюють тканеве дихання. В результаті, в людей спостерігається ціаноз слизових оболонок і шкірних покривів, пошкоджуються органи травлення і нервова система. При концентрації нітритів у воді 1,2-2,0 г/л (що відповідає 45% -му рівню зв’язування гемоглобіну крові) наступає летальний результат. Неспецифічна дія нітритів полягає в синтезі нітрозамінів, які мають канцерогенну дію.

До нітритів особливо чутливі діти грудного віку (в 100 разів більш ніж дорослі), що обумовлено їх недостатньо розвиненою ферментною системою і більшою схильністю гемоглобіну до окислювання.

Значну екологічну небезпеку для людей представляють радіонукліди, солі важких металів, стійкі хлорорганічні з’єднання, а також нафта і нафтопродукти.

Однієї з головних потреб для життя людини і взагалі життя є потреба в прісній воді. Запаси води не безмежні і до того ж вода активно застосовується людиною для різної діяльності. Найчастіше ця діяльність приводить до сильного забруднення джерел прісної води різними хімічними і мікробними забрудненнями. Вплив хімічного, також як і радіаційного забруднення на якість води не завжди можна простежити безпосередньо. Результат систематичного споживання неякісної води може позначитися набагато пізніше.

Доцільно привести лише вибірковий перелік шкідливих речовин, які можуть утримуватися в питній воді, і позначити характер їхнього шкідливого впливу на організм людини.

Свинець (джерело - важка промисловість, відпрацьовані акумулятори, пайки, водопроводи) вражає центральну і периферичну нервову систему, кістковий мозок, кров, серцево-судинну систему, печінку і нирки, викликає обмінні і ендокринні порушення, а також порушення шлунково-кишкового тракту. З віддалених ефектів відомими є ембріотропний і мутагенний.

Марганець (джерелом є стічні води металургійних і металообробних підприємств) впливає на нервову систему, викликає хвороби сечостатевої і кістково-м’язової системи, шкіри і підшкірної клітковини, провокує ембріотропний, мутагенний і гонадотропний ефекти.

Залізо (джерело - водопровід, підземні джерела водопостачання, стічні води металургійних, металообробних підприємств, стоки шахт, смітника металобрухту) створює нейротоксичний ефект, впливає на кров, серцево-судинну систему, шлунково-кишковий тракт, печінку, імунну систему, викликає алергійні захворювання.

За спостереженням фахівців, хлориди і сульфати впливають на шлунково-кишкову і серцево-судинну сферу. Надлишок з’єднань азоту і хлору дає ускладнення на нирки і печінку. Алюміній негативно впливає на центральну нервову і імунну системи.

Деякі небезпечні речовини, наприклад, такі як солі важких металів, знаходяться в донних відкладеннях у стоячій або зі слабким плином водоймах і являють чималу загрозу, особливо у випадку сильного падіння рівня води.

Ученими доведене виникнення інфекційних захворювань, викликаних присутністю у воді забруднювачів природного і антропогенного характеру. По даним Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно у світі через низьку якість питної води вмирає близько 5 млн. чоловік. Інфекційна захворюваність, пов’язана з водопостачанням, досягає 500 млн. випадків у рік.

По оцінках міжнародних експертів, в 2000 р. через споживання неякісної води 2 млрд. людей піддалися ризику зараження малярією (при приблизному постійному числі хворих - 100 млн. і щорічної смертності від цього захворювання в 1-2 млн. чоловік). Щорічно у світі реєструється близько 4 млрд. випадків діареї і 2,2 млн. смертей внаслідок її, що рівнозначно 20 щоденним катастрофам великих авіалайнерів. Більше 10% населення світу, що розвивається, уражено гельмінтозними захворюваннями. Близько 6 млн. чоловік втратили зір внаслідок трахоми. 200 млн. чоловік страждають від шистосомоза. Навіть у порівняно благополучній Європі відзначаються окремі спалахи кишкових інфекцій, пов’язаних з питною водою. Причому, по статистиці, серед потерпілих від несприятливих умов середовища дві третини - діти.

На жаль, в Україні якість питної води неприпустимо низька. Надзвичайна небезпечна ситуація з поверхневими водами в районі великих промислових міст. Так, екологічний стан багатьох водних об’єктів у найбільш населених і промислово розвинених районах країни незадовільний.

Внаслідок вживання неякісної питної води виникають такі небезпечні захворювання, як дизентерія, черевний тиф, гепатит, менінгіт. Питна вода може бути джерелом паразитарних хвороб. У пробах виявляють найпростіших паразитів (лямблії) і яйця гельмінтів (аскариди).

Слід зазначити, що дотепер широко застосовувані хлорування й озонування води дають побічні ефекти. При гіперхлоруванні (перевищенні встановлених норм) у воді утворяться такі продукти трансформації, як тригалометани, які впливають на здоров’я: відбувається мутація обміну речовин, хромосом, можливі спадкоємні зміни аж до вроджених каліцтв. А озон дає токсичні утворення у вигляді вільних радикалів і альдегідів, які приводять до гострих отруєнь.

Отже, стрімкий економічний ріст у другій половині XX в. супроводжувався ще більш інтенсивно наростаючим глобальним конфліктним протистоянням людської активності і екосистеми планети.

Виродження природи викликає рівнозначне виродження людини. Воно калічить його фізично і духовно, загрожує не тільки його щастю, але і його особистості, його рівновазі і розуму. Це сама небезпечна машина для знищення людини. Людина відчужується, живучи у світі, далекому природі. Руйнуючи природу, вона викликає небезпечний процес прогресуючого саморуйнування.

Руйнування навколишнього середовища небезпечне не тільки загальновідомими екологічними (порушення природної рівноваги середовища, екологічні аварії і катастрофи) наслідками, а також і пов’язаним з ними матеріальним збитком. Воно спричиняє серйозні соціальні витрати.

Насамперед, як уже було показано вище, у зв’язку із забрудненням об’єктів навколишнього середовища відбувається ріст захворюваності населення, причому по всіх класах хвороб.

Якщо раніше вчені не уточнювали, і якого ступеня погрози порушення глобальних екосистем пов’язані зі станом здоров’я, і особливостями захворювань населення, то в цей час установлено, що різні форми необоротної зміни навколишнього середовища безпосередньо небезпечні для життя людей.

Витрати на лікування, ліки, госпіталізацію, тимчасова або остаточна втрата працездатності через хворобу, смертність - вагомий і переконливий національний грошовий тягар через шкідливі явища.

До непрямих соціальних витрат варто також віднести постійну втому людей, зловживання лікарськими, у т. ч. заспокійливими або збудливими засобами, які, розстроюють організм і знижують швидкість рефлексів, помножують число нещасних випадків на роботі і на вулиці, ведуть до стресів, неврозів, а часто - до злочинів.

Травмування тіла і духу, крім серйозних змін людської особистості, обертається в масштабах країни величезними індивідуальними і колективними витратами, більшим зниженням продуктивності праці і уповільненням економічного розвитку в цілому.

Варто взяти до уваги і можливість розвитку на даному "сприятливому" (для нього) ґрунті і біотероризму, катастрофічна ефективність якого, у порівнянні зі звичайним тероризмом, незрівнянно масштабніша.

Таким чином, у сучасному світі, хочемо ми це визнавати чи ні, вже склався новий клас екологічних загроз, соціальні наслідки яких можуть у багато разів перекрити наслідку локальних воєнних дій або терористичних актів у їхньому класичному розумінні. Масовість поразки і жахаючі соціальні наслідки таких акцій, величезні труднощі і дорожнеча їхнього подолання, ставлять їх в один ряд зі зброєю масового знищення.


5. Екологічна свідомість й екологічна етика


Середина і кінець 60-х років 20 століття поклали початок процесу політизування проблем навколишнього середовища і дискусії про навколишнє середовище (окремі критичні голоси лунали, зрозуміло, і раніше). Цей процес почався в США, а потім у ФРН і у Франції. У літературі це пояснюють наступними факторами. По-перше, проблеми навколишнього світу були тематизовані в ЗМІ. По-друге, громадськість виявилася готова зарахувати проблеми навколишнього середовища в розряд особливо важливих політичних завдань. По-третє, цій готовності відповідало посилене підхвачування даної проблематики з боку політичних партій і інститутів. По-четверте, проблеми навколишнього середовища були теоретично інтегровані в широкий контекст інтерпретації; був розвинений об’єднуючий систематизуючий погляд на давно відомі одиничні проблеми, що було здійснено екологічними науками, які виникли. Все це разом внесло, зрештою, внесок в утворення того, що ми сьогодні називаємо "екологічною свідомістю". Мотор даного розвитку зрозумілий: сучасні екологічні проблеми не стосуються більше тільки одного певного суспільного шару, а зачіпають всіх, на відмінно від 50-х і 60-х років, коли забруднення і руйнування навколишнього середовища ще можна було компенсувати за допомогою збільшення економічного росту, досвід навколишнього середовища, яке руйнується, одержує сьогодні, перед обличчям економічних криз і структурного безробіття, набагато більшої ваги.

Формування адекватної екологічної свідомості є однією з принципово важливих проблем, від якої без перебільшень залежить подальше існування сучасної людини. Попри значну увагу та великі зусилля, які докладає світове співтовариство для розв’язання цього завдання, слід зазначити, що воно виявилося надзвичайно складним і суперечливим як у теоретичному, так і в практичному аспекті. Перш за все терміни "екологія" та "екологічна свідомість" є надзвичайно вживаними в академічній та освітянській лексиці. Поряд з тим вони, особливо другий, є полісемантичними й надто невизначеними. Надзвичайна актуалізація екологічної проблематики призвела до своєрідної "моди" на неї. Некритичне й дещо романтичне вживання екологічної термінології, навіть у сферах, не зовсім дотичних до цього профілю, робить його утворенням з недостатньо сформованою семантикою і навіть багато в чому "фантомним". Численні інструкції, програми, рекомендації керівних освітянських інституцій вимагають негайного й дійового формування екологічної свідомості у навчальному процесі. Але якщо мова заходить про сутність самого феномена, який конче треба формувати, - виникають дискусії.

Останнім часом - з різних причин, але головним чином як наслідок аналітичного підходу (де домінують спеціалізація та фрагментарність) та абсолютизації його результатів - цілісний континуум свідомості розбивається на окремі фрагменти. Увійшло у звичку говорити про багато різних "свідомостей". Так, зокрема, в суспільній свідомості вирізняють правову, політичну, моральну, релігійну, групову та індивідуальну тощо. Серед етноутворюючих прикмет називають національну свідомість. Нарешті, при розробці питань запобігання екологічній катастрофі говорять про екологічну свідомість.

Екологічну свідомість розглядають, на відміну від екологічного знання, як нюанс, аспект суспільної свідомості в її спонукальній іпостасі, як одну з важливих складових і детермінант сучасної масової свідомості, що спроможна активно впливати на коригування сучасного способу життя людей та форм їхнього природокористування для того, щоб зробити їх екологічно безпечними. Йдеться, отже, про екологічну свідомість не як про відособлений блок свідомості людини, а як про складову сучасного людського світогляду й масової свідомості, яка мотивує та спонукає до екологічно безпечної діяльності в природі.

Сучасні реалії досить активно стимулюють переосмислення класичних уявлень про свідомість як феномен, який помітно "екологізується". Зокрема, стає очевидним, що екологічна некомпетентність людей у наш час є більш небезпечною, ніж, скажімо, технологічна. Папа Йоан Павло II у посланні від 8 грудня 1989 року, присвяченому відповідальності людства за екологічну кризу, сказав: "Зіткнувшись із широко розповсюдженим руйнуванням довкілля, люди скрізь починають розуміти, що ми не можемо і далі визискувати багатства Землі, як раніше... Постає нова екологічна свідомість, якою не варто нехтувати, а слід заохочувати, щоб вона розгорнулася в конкретні програми та ініціативи"'.

Раціональне, екологічно обґрунтоване природокористування можливе лише за умов масової екологічної грамотності. Лише тоді державні та господарські інституції не зможуть орієнтувати на "умовно їстівні продукти" та "тимчасові норми" на радіацію, встановлені не з медичних та санітарно-гігієнічних міркувань, а з відверто економічних, а то й політичних. Лише за умов суцільної екологічної грамотності громадськість зможе реалізувати можливості демократичного суспільства й ефективно брати активну участь в експертуванні запропонованих відомствами господарських проектів, боротися з причинами, а не з наслідками екологічного негаразду. Екологічна свідомість, крім іншого, формує активну громадянську позицію. Людина не може бути байдужою до оточення (як природного, так і соціального), в якому вона живе.

Аналіз сучасних уявлень про екологічну свідомість фіксує широке коло суперечливих тенденцій усвідомлення цього феномена. Екологічну свідомість іноді тлумачать як таке, чого ще немає, але, з огляду на небезпечні екологічні реалії, його слід терміново сформувати й поширити серед людського загалу. Іноді вона постає як онтологічна даність, і проблема полягає лише в тому, щоб знайти оптимальні форми та методи інкорпорації її в колективну свідомість широких верств населення. І, що особливо небезпечно, в літературі (навіть науковій) термін "екологічна свідомість" часто-густо вживають "всує", некоректно, що виглядає як сакральне заклинання без жодного намагання вникнути в суть цього феномена.

Прикметним є те, що суттєві фрагменти явища, яке сьогодні визначають як екологічну свідомість, мали місце практично в усі історичні періоди розвитку людства. Один з фундаторів екології Ч. Елтон мав рацію, коли зазначав, що екологія є новою назвою старого предмета. Проте екологічна свідомість не є усталеним утворенням. Між буттям та свідомістю, що його відбиває, не може бути тотожності. Завжди багато чого лежить поза межами нашої свідомості, нашого досвіду. Свідомість принципово не може вмістити в собі дійсність і тому вона перебуває в постійному становленні. На неї справляють вплив процеси, що відбуваються в сучасному науковому пізнанні, "екофільні" або "екофобні" традиції, властиві тому чи тому етносу (нації, державі), і домінуючі світоглядні установки людських співтовариств тощо.

Одним з головних засобів формування екологічної свідомості має бути система екологічної освіти та екологічного виховання. У Міжнародних глобальних програмах зазначено, що, вдосконалюючи здатність населення отримувати та використовувати інформацію, освіта спонукає людей до розуміння самих себе та навколишнього світу, збагачує їхній розум, поширюючи їхній досвід і вдосконалюючи вибір, який вони роблять як споживачі, виробники та громадяни.

Сучасна екологічна ситуація потребує докорінного перегляду погляду на природу як на об’єкт, з яким людина не пов’язана на душевно-духовному рівні. Моральна сфера - це сфера внутрішнього ставлення до когось або чогось, і це слід враховувати. Не-може людина будувати своє щастя на "нещасті" природи - ось моральний принцип ставлення до природи, який має і онтологічне підґрунтя.

В людині, на думку А. Швейцера, втілюється прагнення природи стати універсальним життям. Повністю воно стає таким в універсальній людині. Доки ж людина не стала досконалою, універсальною, можливе лише часткове відтворення її цілісного та універсального буття. Прагнення до досконалості досягається; згідно з цією логікою, в етиці. Без екологічної етики не може бути цілісної особистості. Цілісність же створюється завдяки її згармонізованості з буттям і є одним з її природних вимірів.

У певному розумінні етика повторює навпаки те, що пройшла екологія як наука у зв’язку з кількісним та якісним розширенням сфери дослідження. Якщо раніше екологія була головним чином біологізована (а етика - соціалізована), то тепер вона значною мірою соціалізувалася й гуманізувалася (а етика - натуралізувалася, хоча й не повністю). В результаті відбулося не лише розширення кола екологічних відносин та взаємодій, а й включення, етики до сфери екології, а екології - до сфери етики. Отже, ставлення людини до людини доповнилося ставленням до живої природи. Ось чому екологічна етика не може не бути внутрішньо притаманною цілісній особистості.

На сучасному етапі розвитку наукових знань і соціальної практики екологічна етика є своєрідною мірою сутності людини, її гідності. Наголошуючи увагу на проблемах біосфери та всього живого, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження та розвиток людського природного буття. Вона відображає становлення нової форми свідомості, що синтезує глобальне бачення людиною природи із справжніми гуманістичними цінностями. Завдяки екологічній етиці такі абстрактно-теоретичні положення, як єдність людства, спільність долі всіх людей, набувають практичного значення.

Проте при цьому виникає щонайменше дві групи питань.

Перша група охоплює питання ціннісно-світоглядового характеру. Саме вони визначають, наскільки в наш час реальним є виникнення нового напрямку в етиці й чи не буде це відчуженим від конкретних завдань доби.

Друга група питань пов’язана з концептуальними засадами екологічної етики, її принципами. Традиційна етика відображає моральні явища та процеси в системах "людина - людина", "людина - суспільство". Екологічна етика покликана відповісти на питання: в якій формі мають відбиватися моральні відносини в системах "людина - природа" та "суспільство - природа"?

Підґрунтям екологічної етики є загальнолюдські цінності, в тому числі піклування про природні умови існування майбутніх генерацій. Розв’язання проблем взаємодії людини та природи бачиться тут у взаємно скоординованому розвитку, тобто їх коеволюції.

Охоплення екологічною етикою простору та структурних рівнів природи пов’язане також з часовим розширенням етичних відносин. Тому однією з найхарактерніших її рис є не обмежені в просторі та часі екологічні цінності, в тому числі й піклування про природні умови існування прийдешніх генерацій. Така зверненість у майбутнє кардинально відрізняє екологічну етику від традиційної. Йдеться, зокрема, про уникнення завдавання шкоди природі, прийняття екологічно грамотних рішень, недопустимість небезпечних природоперетворювальних дій, які ставлять під загрозу можливість існування майбутніх генерацій.

У центрі уваги екологічної етики мають бути ці та інші екологічні імперативи, які сприяють коеволюції людини та природи. Необхідно ставити питання про ефективність цього нетрадиційного напрямку етики екологічного виховання та освіти, про діяльність різних альтернативних та екологічних рухів, організацій тощо. Екологічна етика є своєрідною мірою сутності людини й, наголошуючи увагу на біосферних проблемах, моральних аспектах переходу на шлях коеволюції людини та біосфери, в кінцевому підсумку формує відповідні передумови дій, зорієнтованих на збереження людства загалом.

Слід також враховувати, що екологічний підхід до етики нерідко ґрунтується на поділі і протиставленні людини та природи. Примусити сучасну людину чинити морально щодо природного середовища - пафос екологічної етики - є проблематичним, якщо вона (людина) не дотримуватиметься внутрішньосоціальних моральних принципів.

На конференції, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, було відзначено, що сучасна економіка базується насамперед на такому етичному принципі, як моральна відповідальність людини за збереження природи. Людство не повинно "керувати" природою, воно має навчитися кооперуватися з її силами з метою гармонійного співіснування всього живого. Можливо, найскладнішим і є випрацювання уваги до зовнішнього світу, в тому розумінні, що він існує на тих самих правах що і "Я", і може вижити лише без насильства над ним. І найважливіше, мабуть, не лише в тому, щоб вижити, а й у тому, щоб глибоко усвідомити, для чого жити.

Отже, головна проблема полягає не в тому, чи перетворювати природне середовище, чи ні, оскільки людина робить це фактом свого існування, і навіть не в тому, чи перетворювати його в процесі виробництва, оскільки виробництво так само невід’ємно притаманне людині, як і саме життя її, а в тому, в ім’я чого та як саме перетворювати, виходячи з яких передумов, в який спосіб, в якому напрямку.

Саме тому сенс нової екологічної етики полягає в тому, щоб поставити над цінністю природоперетворювальної діяльності як такої, не заперечуючи її значення, найвищі моральні цінності людини. Екологічна точка зору є, таким чином противагою вузькоутилітарному розумінню науково-технічної революції, що, хоч як це парадоксально, не приносить безпосередньої користі. Навпаки, прагнення до суто матеріальної вигоди, як свідчить сучасна екологічна ситуація, тягне за собою шкоду і людині, і природі. Слід визнати, що і розмови про екологічну етику стимулюються насамперед екологічно негативною практикою сучасної людини. Сам екологічний підхід до етики у більш широкому розумінні ґрунтується часто на поділі та протиставленні людини та природи.

Екологічна етика потребує передусім зміни не уявлення про природу, а ставлення до неї. Засадовим стосовно неї є новий ціннісний підхід не лише до природи як такої, а до природи як сфери людської активності. А це означає і новий ціннісний підхід до людини, нове уявлення про цінності людини, а також про цінності природи для людини. Слід не обожнювати природу, а екологічно зважено ставитися до неї.

Моральним є таке ставлення до природи, яке визначене розумними потребами цілісної особистості, а не прагненням і узяти у неї (природи) все, що можна. Відповідно до екологічної етики людина повинна поводити себе не як істота, яка має виключно матеріальні потреби, а як цілісна особистість. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має замінитися ставленням, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований момент. Як слушно зауважив М.М. Кисельов, "ставлення людини до свого природного довкілля так само свідчить про рівень її моральності, як і ставлення людини до людини".

Одним з найважливіших завдань, що стоять перед етикою сторіччя охорони навколишнього середовища, є відмова від найновішого інфінітизму й повернення до певної поміркованості, причому не тільки стосовно демографічного розвитку. Людина повинна зректися багатьох своїх потреб, засвоєних упродовж останніх десятиріч, адже вони нерідко завдають серйозної шкоди навколишньому середовищу, а якщо вони стануть загальними, то Земля неодмінно загине. Тим народам, які ще не засвоїли таких потреб, краще завчасно відмовитися від їх засвоєння. Адже слушно кажуть: краще відмовитися від нових пороків, ніж позбавлятися вже існуючих. Багатьом зробити це буде непросто, й не тільки через інертність або лінощі, а й через соціальну структуру деяких суспільств, що пов’язують соціальний престиж із задоволенням нерозумних потреб.

У бажанні мати дедалі більше людям знову потрібно навчитися бачити не перевагу, а, за прикладом стародавніх, ту рису характеру, яка непереборно викриває людські ницість та вульгарність. Людям потрібні розумні аскетичні ідеали. Звичайно, наївно вважати, нібито ранні культури завжди та скрізь практикували аскетичні ідеали: більшість людей тоді з необхідності відмовлялася від задоволення тих чи тих потреб, оскільки екологічна ситуація не залишала іншого вибору. У будь-якому разі, ці ідеали існували тоді саме як ідеали, і люди, які обирали для себе


6. Екологізм як світоглядна надбудова над екологією


Екологізм можна визначити як світоглядну та ідеологічну надбудову над екологією. Проте він не підміняє екологію, яка й надалі зберігає свій статус комплексної наукової дисципліни, що поєднує теоретико-фундаментальні та практично-прикладні напрямки досліджень, і не ототожнюється з нею. Відмінність екологізму від екології полягає в тому, що він не лише прагне пояснити явища та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а й шукає відповіді на гострі проблеми, що постають перед людиною та суспільством через глобальну екологічну кризу, спричинену деградацією водних і земельних ресурсів, втратою біорозмаїття, скороченням площ, вкритих лісами, накопиченням шкідливих відходів, глобальними змінами клімату, стоншенням озонового шару тощо, а також через кризу гуманітарну як наслідок дисгармонії між людиною та світом, що її оточує. Слід, також зауважити, що в своїх намаганнях проаналізувати проблеми сучасності екологізм спирається не лише на наукові знання, а й на позанауковий досвід (буденне знання, вірування, традиції, міфи тощо). Екологізм пронизує всі сфери сучасної суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики.

Сучасний екологізм не є однорідним феноменом, він вирізняється значним розмаїттям вчень, концепцій і рухів, об’єднаних під загальною "парасолькою" ідейних засад і світоглядних настанов щодо тлумачення відношень "людина - природа" та "суспільство - довкілля". Детальніша ідентифікація ідейних підвалин тієї чи тієї течії екологізму є досить складним завданням, оскільки кожна з них, як правило, спирається на еклектичну суміш різноманітних ідей та вчень, об’єднаних під загальним поняттям екофілософії. Проте ці екофілософські ідеї та форми їх практичної реалізації не повинні залишатися поза дослідницькою увагою, оскільки вони можуть нести в собі певний евристичний потенціал для переосмислення світоглядних орієнтирів, поведінки, політичних засад і конкретних програм дій у сучасному суспільстві.

Передусім у сучасному екологізмі можна виокремити дві провідні тенденції, які визначають як поміркований (реформістський) екологізм та радикальний екологізм.

Реформістський екологізм, практичним утіленням якого є реформістський екологічний рух, активно формувався у Західній Європі, США, Канаді та в інших країнах світу у 1970-х роках. Його кваліфікують як сучасну трансформацію концептуальних засад першої хвилі екологічної мобілізації, що відбулася завдяки значному розширенню проблемного спектра, залученню значної кількості зацікавлених груп та урізноманітненню засобів суспільного впливу. Становлення екологізму та екологічного руху зумовлене не лише зміцненням та трансформацією традиційних природоохоронних товариств чи інституціалізацією організації нового типу, діяльність яких спрямована на охорону довкіллі, а й переорієнтацією на проблеми збереження довкілля як невід’ємної складової загальнодемократичних перетворень інших груп громадянського суспільства.

За світоглядними засадами в реформістському екологізмі вирізняють структурних реформістів та реформістів-екологів.

До структурних реформістів умовно належить група політологів та активістів поміркованого екологічного руху, які переконані в тому, що для розв’язання проблем збереження довкілля та поліпшення якості життя людини потрібно насамперед постійно впливати на процес прийняття рішень у сфері екологічної політики. Як правило, сутність такого впливу зводять до обґрунтування необхідності збільшення кількості законів, що контролюють рівні забруднення, перегляду економічних критеріїв, норм і стандартів, примноження кількості й розширення діяльності екологічних фондів щодо охорони природи та поліпшення якості довкілля. Структурні реформісти також пропонують вносити зміни в законодавство та функціонування практично всіх суспільних інституцій задля інкорпорації екологічної тематики в загальнополітичну культуру суспільства. Критерієм їхнього світогляду і, відповідно, практичної діяльності є відповідальність і реалізм.

До реформістів-екологів належать переважно представники природничих наук, які вбачають свою місію у популяризації наукових екологічних знань, намагаючись у такий спосіб піднести екологічні цінності до вищих щаблів чинної політичної системи, аби змусити її зважати на ці цінності у процесі прийняття та впровадження рішень. В їхньому підході поєднані прагнення забезпечити сприятливі умови життя людей та біоцентричні погляди щодо цілісності та стійкості природи. Як правило, реформісти-екологи постають у ролі речників екологічно зорієнтованої соціальної політики, залишаючи поза увагою глибокий аналіз політичних і економічних засад суспільства. До найвідоміших представників цього напрямку екологізму належать зокрема Юджин Одум, Баррі Комонер, Пол Ерліх, Лестер Браун та інші.

В країнах Західної Європи та США формування реформістського руху здійснювалося шляхом професіоналізації традиційних природоохоронних організацій та рухів, їх переорієнтації із суто просвітницької та природоохоронної діяльності на політичну і законодавчу, а також завдяки створенню нових організацій професіоналів, здатних активно впливати на процес прийняття рішень у царині охорони довкілля, залучаючи додатково до своїх лав експертів-правників та вдаючись до складних механізмів лобіювання.

Поміркований екологізм став потужним чинником формування екологічної політики та впливу на законодавчу та адміністративну систему починаючи з 1970-х років у США, Канаді країнах Західної Європи. У Нідерландах, наприклад, екологічні організації набули прав та можливостей активно впливати на прийняття та впровадження рішень у сфері екологічної політики, спираючись при цьому на систему національного законодавства. Зрештою, вагомим підсумком майже тридцятирічної діяльності екологістів-реформістів на європейському континенті, наслідком їхнього тиску на владні структури та діалогу і політичними інституціями можна вважати прийняття 1998 року на Четвертій Конференції міністрів "Довкілля для Європи" в датському місті Орхусі Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхус, 1998).

З часу своєї інституціалізації та професіоналізації поміркований екологізм, головною метою якого є вплив на національну екологічну політику в тій чи тій країні, у своїй діяльності неодмінно спирається на мережу місцевих груп та об’єднань активістів, зорієнтованих не так на політику, як

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: