Xreferat.com » Рефераты по экологии » Гідробіоценоз Кременчуцького водосховища

Гідробіоценоз Кременчуцького водосховища

організмів, не рахуючи бактерій. Останнім належить виключно важлива роль не тільки в розкладанні, а й в утворенні органічної речовини. У процесі функціонування водних екосистем значна частина розчиненої і завислої органічної речовини алохтонного і автохтонного походження виноситься із стоком води та розкладається в процесі деструкції (мінералізації).

Продукція і деструкція органічної речовини характеризують функціональний стан водних екосистем. Рівень і спрямованість продукційно-деструкційних процесів залежать перш за все від ступеню розвитку фітопланктону та умов його вегетації. У морських і континентальних водоймах утворення первинної органічної речовини пов’язане з життєдіяльністю планктонних і донних водоростей, макрофітів і епіфітів, які формують автотрофну ланку водних екосистем.

Синтезована органічна речовина є основою трофічної піраміди, по якій розподіляються потоки енергії у водних екосистемах. Саме органічна речовина автотрофних організмів забезпечує функціонування вищих (наступних) трофічних рівнів, біотичний кругообіг речовин і потік енергії в екосистемах. У кінцевому підсумку формується біологічна продуктивність водних екосистем. В залежності від рівня утворення первинної продукції їх поділяють на оліготрофні (малопродуктивні), мезотрофні (середньопродуктивні), евтотрофні (високопродуктивні) і гіперевтрофні (надмірно продуктивні) [5].

Для функціонування водних екосистем важливе значення має співвідношення первинної продукції органічної речовини (А — assimilation), при якому енергія накопичується, до деструкції (R — reduction) або сумарного дихання гідробіонтів (respiration), в процесі якого відбувається деструкція органічної речовини і розсіяння енергії. Підвищення біопродукційного потенціалу водних екосистем відбувається при евтрофікації.


1.3.1.2 Сапробність водних екосистем

Ступінь забруднення водних об’єктів органічними речовинами визначає їх сапробність (sapros — гниючий).

Гідробіонти, які живуть у забруднених органічними речовинами водах і приймають участь у процесах їх розкладу, називаються сапробіонтами, або сапротрофами. Вони є важливим ланцюгом у біологічному кругообігу речовини і енергії. До цієї групи належать бактерії, актиноміцети, гриби, окремі види водоростей, здатні засвоювати органічні речовини.

За ступенем забруднення вод органічними речовинами їх поділяють на полі-, мезо- і олігосапробні, а гідробіонти, які в них мешкають, називаються полі-, мезо- і олігосапробами. Мешканців особливо чистих вод називають катаробами, або катаробіонтами, а особливо брудних — гіперсапробами.

Одним з основних показників при оцінці сапробності водних об’єктів або їх окремих зон є кількісна характеристика наявності або відсутності у воді вільного кисню. Чим більша ступінь забруднення органічними речовинами, тим більша кількість О2 використовується на окислення і тим менша його концентрація залишається у воді [1].


1.3.1.3 Самозабруднення і самоочищення водойм

Під самозабрудненням розуміють надмірний рівень продукції органічної речовини, яка викликає погіршення якості води у водному об’єкті. Воно найчастіше пов’язане з масовим розвитком фітопланктону до рівня “цвітіння” води.

Процес розкладу і виведення забруднюючих речовин з кругообігу водного середовища внаслідок взаємодії механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічних факторів отримав назву самоочищення вод.

У природних водоймах, розташованих далеко від населених пунктів, розвиваються типові для певних місцевостей біоценози: водорості, бактерії, гриби, найпростіші, вищі, рослини й тварини. Ці біоценози перебувають у певній біологічній рівновазі, властивій даним кліматичним та екологічним умовам. Стічні води, що потрапляють до водойм, призводять до зміни умов середовища і біологічного складу. Якщо хімічний склад та інші властивості стічних вод сталі, у водоймі складається співтовариство організмів, що відповідає новим екологічним умовам. Різні групи організмів поетапно розкладають органічні речовини. У результаті складних біохімічних процесів бактерії та інші мікроорганізми розкладають вуглеводи, білки та жири на простіші сполуки. Кінцевими продуктами є мінеральні солі (сульфати, нітрати, фосфати), гази (вуглекислий газ, водень, гідрогенсульфід, аміак) і вода. Ці сполуки споживають із води водорості та вищі рослини. Водорості за наявності сонячного випромінювання засвоюють вуглекислий газ і виділяють кисень, який використовується для окислення органічних сполук.

Дуже важливу роль у процесі самоочищення відіграють нижчі види тварин: найпростіші одноклітинні та ракоподібні. Вони живляться водоростями, грибами й бактеріями, запобігаючи надмірному розвитку останніх і можливості вторинного забруднення. Дрібні тварини поїдаються рибами, а риба використовується в їжу людиною та більшими тваринами. Так замикається ланцюг біологічних змін, пов’язаних із самоочищенням водойм. Якщо розкладання органічних речовин відбувається повністю, а його продукти використовуються для побудови нової органічної матерії, надлишок її постійно видаляється з води. У водоймі встановлюється біологічна рівновага, наслідком якої є чиста вода [9].

Однією з найважливіших умов, необхідних для перебігу біологічних та біохімічних процесів у напрямку самоочищення води, є наявність у ній розчиненого кисню. Якщо ж кисню у воді міститься недостатньо, його може не вистачити для підтримання життєвих процесів: аеробне середовище в такому разі перетворюється на анаеробне. Органічні сполуки замість окислення зазнають анаеробного розкладання з виділенням гідроген сульфіду, метану, водню, оксиду карбону (IV), що призводить до вторинного забруднення водойми.

Швидкість біологічних процесів у водоймі залежить від багатьох факторів. Так, з підвищенням температури вона зростає, що супроводжується швидшою витратою кисню у водоймі. Це спричинює певну небезпеку для водойм у разі скидання в них значної кількості стічних вод улітку або теплих стоків. Влітку кисень витрачається значно швидше, ніж взимку [2].


1.3.1.4 Евтрофікація водойм

Викид каналізаційних стоків, особливо неочищених або недостатньо очищених спричиняє негативний вплив на кругообіг органічних речовин у водоймах (рисунок 1):












Рисунок 1.1 - Антропогенний вплив на кругообіг органічних речовин у водоймі.


Біогенні речовини (органічні сполуки нітрогену та фосфору), які надходять у водойми зі стічними водами та змитими з полів добривами, стимулюють ріст фітопланктону, синьо-зелених та інших водоростей. Відбувається дуже інтенсивний ріст водоростей — вода забарвлюється в різні кольори (цвітіння водойм).

Під впливом водоростей змінюється смак води, вона набуває неприємного запаху. У водоймі при відмиранні водоростей розвиваються гнилісні процеси. Бактерії, що окислюють органічні речовини, споживають кисень, спричиняють його дефіцит у водоймі.

Вода починає гнити, виділяти аміак і метан, на дні накопичуються липкі сірководневі відкладення. Від нестачі кисню, їжі гинуть риби, молюски, ракоподібні. Вода стає непригодною для пиття.

Евтрофікація — оборотний процес. Методи боротьби з евтрофікацією — очищення стічних вод, припинення надходження біогенних елементів, збагачення води киснем [4].


1.3.2 Токсичне забруднення та його наслідки для водних екосистем


Одним з найбільш шкідливих проявів антропогенного впливу на водні екосистеми та гідросферу в цілому є хімічне забруднення, яке може призводити до отруєння водного середовища та його живого населення. Серед хімічних речовин, що надходять у водойми із стічними водами (токсикогенним стоком) та атмосферними опадами, більша частина отруйна для гідробіонтів. Речовини, які проявляють таку дію, називають токсикантами, а сам процес надходження отруйних речовин у водні об’єкти — токсифікацією.

Токсичні речовини бувають природного походження і такі, що синтезовані людиною. Останні мають назву ксенобіотики.

Отруєна токсикантами вода із середовища життєзабезпечення перетворюється у середовище токсичне, тобто агресивне, вороже для нормального існування гідробіонтів. У такому середовищі перебіг біологічних процесів відбувається за новими закономірностями життя, розмноження і розвитку гідробіонтів. Істотно змінюються процеси формування і динаміка популяцій та структура гідробіоценозів.

Вплив токсикантів на водні екосистеми має комплексний характер, а роль окремих компонентів не завжди можна виділити і оцінити. Сільськогосподарський стік з полів містить, в основному, залишки пестицидів в поєднанні з мінеральними і органічними добривами. Протягом останніх десятиліть забруднення водних екосистем залишками пестицидів було однією з найгостріших проблем. Токсиканти надходили у водойми з сільськогосподарськими стоками після масових авіа обпилень полів, з стічними водами підприємств, що переробляють цукрові буряки та підприємств, на яких вироблялись інсектициди.

Крім забруднення антропогенного походження токсичність водного середовища може бути зумовлена метаболізмом самих гідробіонтів (природна токсичність). Так, під час масового розвитку синьо-зелених водоростей (“цвітіння” води) у водне середовище надходить значна кількість токсичних метаболітів, що може призводити до загибелі зоопланктону та риб. Серед них найбільш небезпечні алкалоїди, які викликають тяжкі отруєння нервової системи у людей і тварин.

Вивченням впливу токсичного забруднення на гідробіонтів, їх угруповання та екосистему в цілому займається водна токсикологія, або екотоксикологія, яка є одним з напрямків антропогенної гідроекології.

На токсикантів гідробіонти реагують по-різному, в залежності від систематичного положення, філогенетичного рівня, віку, статі, функціонального стану, біомаси, чисельності популяції, спадкової схильності, вмісту кисню у воді та багатьох інших факторів. Реакція (відгук) гідробіонтів на вплив токсичних агентів — інтоксикація, або токсичний ефект, тканинному, організм енному та надорганізменному рівнях.

Під токсичним ефектом розуміють патологічні зміни у функціонуванні організму під впливом токсикантів.

Важливе вирішальне значення в процесі інтоксикації гідробіонтів має концентрація токсикантів. Великі концентрації викликають гостру токсичність, яка призводить до загибелі гідробіонтів, у короткий проміжок часу: години, хвилини і навіть секунди. Загибелі тварин, як правило, передують судороги (корчі), гальмування або короткочасне прискорення пересування у воді, зміна положення тіла (у риб — пересування “на боці”, положенням черевом догори), асфіксія, “хапання” повітря, вискакування з води. Іноді у тварин змінюється забарвлення тіла.

Найнебезпечнішим в екологічному відношенні наслідком накопичення токсикантів у трофічних ланцюгах є підрив плодючості як безхребетних, так і риб, оскільки це веде до поступової деградації гідрофауни, падіння видового різноманіття та зменшення біологічної продуктивності водойм.


1.3.3 Вплив радіонуклідного забруднення на гідро біонтів


Наслідками дії іонізуючого випромінювання на гідробіонтів є радіаційна стимуляція, порушення різних фізіологічних і біохімічних реакцій, найрізноманітніші аномалії росту та розвитку, морфологічні зміни окремих органів і організму в цілому, спадкові зміни, скорочення тривалості життя і, нарешті, загибель. Зміни в біосистемах під впливом іонізуючого випромінювання отримали назву радіобіологічних ефектів.

Реакція біологічних багаторівневих структур на дію опромінення відбувається з різним часом запізнення. Час проявлення і глибина порушень у гідробіонтів залежать від дози опромінення і радіочутливості окремих тканин, органів і організму в цілому, а також від комплексу модифікуючих факторів, які завжди діють у природних умовах. При поєднанні дії радіонуклідного та хімічного забруднення можливе як посилення, так і ослаблення ефектів пошкодження, що визначається активністю і тривалістю дії чинників [10].

Радіочутливість характеризує швидкість і ступінь реагування організму на дію іонізуючого випромінювання. Радіочутливість визначається в одиницях поглинутої енергії, здатної викликати проявлення реакції у певного процента досліджуваної популяції гідробіонтів.

На радіобіологічні ефекти можуть впливати такі абіотичні фактори, як фотоокиснення, температура, рН, солоність і окисно-відновні умови водного середовища. Вплив вказаних фізико-хімічних факторів далеко не однозначний: можуть посилюватись або пригнічуватись радіобіологічні ефекти, що значною мірою залежить з одного боку, від дози опромінення, а з другого — від біологічних особливостей організмів. Не передбачуваних модифікацій радіобіологічних ефектів слід очікувати при поєднаному радіонуклідному і хімічному забрудненні водного середовища. При цьому посилюється ймовірність порушень у біосистемах, скорочення життя організмів і їх загибель.

У зоні зниженого радіаційного фону при дозах до 10-5 Гр/рік розвиток організмів дещо уповільнений. Розвиток організмів у зоні радіаційного благополуччя при дозах 10-4-10-3 Гр/рік не супроводжуються порушеннями і стимулюючими ефектами. В зоні фізіологічного маскування хронічне опромінення з дозою 10-2 Гр/рік викликає порушення, проте завдяки фізіологічним процесам організми відновлюють нормальне функціонування і справляються з порушеннями. Подальше посилення дії іонізуючого випромінювання здатне викликати незворотні порушення у всій біосфері і зрештою призвести її до загибелі.

Якщо ураження гідробіонтів на атомно-молекулярному рівні проявляються протягом часток секунди, то на рівні популяцій — через роки, століття. Можливість прояву віддалених у часі наслідків зобов’язує сучасне суспільство відноситись з великою відповідальністю до проблем охорони гідросфери Землі від радіонуклідного забруднення [5].


1.4 Екологічний стан водойм України


Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80% населення. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлового-комунального господарства було побудовано понад 800 водосховищ, у тому числі 13 з об’ємом понад 100 млн м3, значно зросло споживання прісної води та скидання забруднених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн т газопилових забруднень з промислових об’єктів. У басейні Дніпра працюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишковій кількості амонійний і нітритний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди.

Значної шкоди Придніпров’ю завдало будівництво шістьох ТЕС та водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1% загальної площі України). В результаті такого будівництва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочищатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення грунтів.

Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітратним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур’я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концентрації яких відповідно дорівнюють 30-35 і 14-19 ГДК. Високий вміст міді (44-17 ГДК) і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилоп’яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів).

У басейні р. Дунай спостерігається забруднення нітратним азотом (11-16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10-21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13-19 ГДК), сполуками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16-19 ГДК). Особливо забрудненими є притоки Дністра — річки Тисмениця, Свіча, Черва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зрошувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаштуванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щорку недодають в Азовське море 10-15 км3 прісної води. Зростання забруднення навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної промисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також сприяли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біологічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узятих, скоротився в 40 разів [11].

Загалом для водомірних постів України переважають помірно забруднені води, тобто умовно чисті. Екологічно чиста вода виявлена в Закарпатській, у південній частині Вінницької, на південному сході Харківської та заході Одеської областей, а також у південно-західній частині Автономної Республіки Крим. Підвищена забрудненість води відмічена у Львівській, Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Висока забрудненість води — в північній частині Донецької області і дуже висока — на значній території Херсонської області.

Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисоку стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпами деградують малі річки.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підземних вод. Найбільш незадовільний стан підземних вода на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицидами спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей [2].


1.5 Наслідки забруднення гідробіоценозів для людини


Людина щодня використовує значну кількість води: для побутових потреб і особистої гігієни міський житель — 40-50 л, сільський житель — до 100 л, у промисловості та сільському господарстві — 400-500 л на душу населення. В результаті діяльності людини відбувається забруднення води, що становить велику загрозу, у першу чергу для здоров’я людини.

Шкідливим для здоров’я людини може бути не тільки використання забрудненої води, але й вплив її через такі трофічні ланцюги, як вода — грунт — рослина — тварина — людина або вода — планктон — риба — людина. Розрізняють три основних типи забруднення води: біологічне, хімічне та радіоактивне [12].

Внаслідок фізичного, хімічного і теплового забруднення водних екосистем Дніпра порушується режим середовища перебування багатьох гідробіонтів. Так будівництво шлюзів, дамб, використання мілководних штучних водойм може бути причиною „цвітіння” води, що обумовлено швидким та інтенсивним розвитком синьо-зелених водоростей. Під час відмирання водоростей особливо у спекотний літній період, уся поверхня води часто вкривається плівкою зі слизу, що утруднює збагачення води киснем. Крім того, при цьому утворюються такі небезпечні токсичні речовини, як фенол, індол та інші. Вода стає непридатною не тільки для пиття, але й для купання.

При потраплянні та накопиченні цих речовин в організмі риб можуть спостерігатися захворювання і навіть їхня загибель. У людей токсини синьо-зелених водоростей зумовлюють розвиток шлунково-кишкових захворювань і в деяких випадках важкі алергії.

Сьогодні природна вода, забруднення стічними водами, непридатна для вживання населенням, оскільки шкідливі речовини та збудники хвороб, які містяться в ній, викликають інфекційні захворювання (черевний тиф, дизентерію, інфекційний гепатит, холеру, лептоспіроз) та інші патологічні порушення в організмі людини (дані Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 1999 і 2000 рр.). До слова, за вмістом вірусу гепатиту А води України лідирують у Європі. У забрудненій воді деякі паразити можуть проникати в організм людини через шкіру під час прання білизни, купання, вилову риби та її вживання у їжу і спричинити такі захворювання, як дерматит, опісторхоз, дифілоботріоз та інші [7].

Деякі лікарські препарати, нітрати, миючі засоби (СПАР), ртуть, нафта і нафтопродукти, пестициди не розкладаються протягом тривалого часу. Накопичуючись у планктоні, рибі, а потім трофічними ланцюгами потрапляючи в організм людини, вони пригнічують діяльність багатьох органів, діють як пухлиноутворювачі.

Закислення води та грунтів негативно позначається на організмі людини, в якому накопичуються кислоти, відбувається його закислення (ацидозний стан організму). У таких тварин і людини спостерігається затримка росту, пригнічується імунний статус. Особливо чутливі до ацидозу немовлята. За низького рН гинуть ікра риб, молюски, креветки. Причому смерть обумовлюється не тільки закисленням води, але й отруєнням гідро біонтів внаслідок переходу з донних відкладень у розчинні форми таких важких металів, як свинець, ртуть, кадмій, олово, алюміній, нікель тощо. Що ж стосується радіонуклідів, наприклад, у Київському морі та грунтах інших забруднених зон. Поки в умовах нормального рН перебували у нерозчинній формі у воді та грунті, загроза їх для усього живого була відносно незначна, а у розчинній формі вони несумісні із життям.

Багато гідробіонтів накопичують хімічні та радіаційні забруднення як по трофічних ланцюгах, так і через воду. У результаті міграції з водою і їжею радіонукліди потрапляють в організм людини, накопичуються там і викликають радіоактивне ураження або рак [13].

Існує небезпека забруднення риб свинцем внаслідок застосування цього елемента під час ліквідації Чорнобильської аварії. Частина його потрапила у ріки Прип’ять і Дніпро. Цей свинець також стимулює різні патології, проникаючи з водою і рибою в організм людини. Кадмій, який застосовується в атомних реакторах, виявляють у зябрах, нирках і печінці риб, а також у кістяку наземних видів тварин.

Нині людство майже не вживає природну питну воду і перейшло на техногенну — її одержують на водопровідних станціях шляхом фізико-хімічної обробки [1].

2 СТАН ГІДРОБІОЦЕНОЗУ КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ВОДОСХОВИЩА

2.1 Гігієнічний моніторинг Кременчуцього водосховища


2.1.1 Створення моніторингу Кременчуцького водосховища в межах Черкаського регіону


Подальше зниження ефективності природокористування і посилення антропо­генного тиску на довкілля - головна еколо­гічна проблема для України. Незважаючи на те, що вона пов'язана із соціально-економічними труднощами, негативними природними факторами тощо, її вирішенню також сприятиме зміна парадигми відносин людини і природи, перехід до нових пріори­тетів та цінностей. Основою успішної реалі­зації концепції є, насамперед, усвідомлення населенням України гострих екологічних проблем, можливих шляхів їх подолання, чому значною мірою сприяє екологічна освіта, загальна інформованість.

У вирішенні проблеми екологічної рівноваги значне місце відводиться роботі щодо створення моніторингів об'єктів до­вкілля.

Одним із найважливіших об'єктів до­вкілля є вода, яка, за даними Міністерства охорони здоров'я, є причиною 1/4 захворю­вань населення України.

Враховуючи вищевикладене, на вико­нання Указу Президента України від 14 кві­тня 1992 року № 248 "Про утворення Над­звичайної комісії з проблем екологічного стану р. Дніпро та якості питної води", Роз­порядження Президента України від 3 лип­ня 1992 року №120/92-РП "Про заходи що­до організації роботи по поліпшенню еколо­гічного стану р. Дніпро та якості питної во­ди", "Програми комплексного моніторингу за станом якості води басейну рік Дніпро, Південний Буг, Сіверський Донець в межах України", затвердженої Міністерством охо­рони здоров'я України 22.04.94 p., Розпоря­дження Голови Черкаської обласної держа­вної адміністрації "Про регіональну про­граму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води на період до 2010 р." від 30.01.98 р. № 48, По­станови Кабінету Міністрів України від 30.03.98 р. № 391 "Про затвердження поло­ження про державну систему моніторингу довкілля", Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.99 р. № 465 "Про затвер­дження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами" ми розробили методологічні підходи щодо створення моніторингу Кременчуцького водосховища в межах Черкаського регіону.

При розробці методологічних підходів враховано:

-еколого-географічне положення ре­гіону;

-незначну швидкість руху води (від 0,1до 1,2 м/с);

-значну ширину водосховища (до 36 км);

-мілководдя на значних площах;

-скиди господарсько-фекальних та про­мислових стоків;

-те, що водосховище є джерелом водо­постачання для міст Черкаси, Канів,Чигирин; те, що воно використовується в рекре­аційних цілях населенням Канівсько­го, Черкаського,Золотоні-ського, Чи­гиринського районів та м. Черкаси.

Ми визначили постійні створи, термі­ни і періодичність відбору зразків з ураху­ванням якісних та кількісних показників води.

Моніторинг здійснюється з урахуван ням контролю за станом води в притоках Дніпра (Рось, Ольшана, Тясмин та ін.).

Відзначимо, що, незважаючи на наяв­ність форм державної статистичної звітнос­ті в Україні, немає інтегрованої системи спостереження за водою в р. Дніпро і не на­працьовані дійові механізми збору і ефекти­вного використання даних. Тому питання створення моніторингу Дніпра для України, з її складною екологічною ситуацією та роз­ташуванням у центрі Європейського конти­ненту є навіть актуальним [14].

Створення такої інтегрованої системи має здійснюватись за напрацьованими да-, ними Міністерства охорони здоров'я.

Метою створення такої системи є сис­тематичне отримання оперативної інформа­ції про ступінь забруднення води для оцінки і управління факторами ризику здоров'я людини як для України, так і для інших те­риторій (Чорне море та ін.).

Методологічно давно установлено, що для проведення моніторингу стану об'єктів навколишнього середовища визначення од­нієї тільки кількості негативних чинників не достатньо.

Необхідно визначити їх дію на стан природи, сільгоспугідь та здоров'я людини.

При вирішенні цього питання поряд з традиційними мікробіологічними, фізико-хімічними методами досліджень із викорис­танням високочутливих приладів (хроматографів, полярографів, спектрофотометрів) ми на майбутнє передбачаємо проведення біо-індикації. Етапами створення моніторингу є:

  • конкретизація мети та завдань;

  • оцінка існуючої інфраструктури;

  • розробка ключових елементів;

- проведення формуючого експерименту.
В роботі з програми моніторингу задіяні обласна, Черкаська міська санепідстан-ція, а також санепідстанції Канівського, Черкаського, Золотоніського та Чигиринсь­кого районів [15].


2.1.2 Результати моніторингу Кременчуцького водосховища


З 1995 по 2006 рік в 11 створах віді­брано 308 проб річкової води на хімічні та мікробіологічні показники.

Лабораторії санепідстанцій, що про­водять дослідження, - акредитовані, спеціа­лісти мають вищі та перші кваліфікаційні категорії. Матеріально-технічне забезпечення лабораторій складається з фотоелектроколориметрів - 39 шт., спектрофотомет­рів - 6 шт., полярографів - 4 шт., хроматог­рафів - 5 шт., атомно-абсорбійного спект­рофотометра - 1 шт. Результати моніторингу використо­вуються санепідслужбою при здійсненні державного санепіднагляду за станом водо­сховища. Аналіз лабораторних досліджень та оперативної роботи свідчить, що за останні роки намітилась незначна тенденція до оздоровлення водосховища(таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Динаміка невідповідності стану води вимогам СанПіНу №4630-88 за 1995-2006 роки за хімічними та бактеріологічними показниками (в %)


Роки

Хімічні показники

Бактеріологічні показники

1995

50,5

25,7

1996

77,3

27,6

1997

29,2

22,9

1998

31, 1

14,9

1999

26,7

14,6

2000

21,0

5,0

2001

25,0

8,5

2002

24,0

8,5


2003


23,6

8,4

2004


23,2

7,8

2005


24,0

6,5

2006

23,0

6,3


Результати моніторингу водосховища показали, що відсоток проб, які не відповідають гігієнічним нормативам за хімічними показниками зменшився у два рази, за бактеріологічними - до трьох разів. Це також пов'язано зі зменшен­ням промислових скидів та кількості судо-заходів в п. Черкаси, інші пристані області.

В результаті чітко організованої робо­ти щодо збору підсланьових і господарсько-фекальних вод з приписних та транзитних плавзасобів їх викиди в акваторію водосхо­вища за останні 12 років санітарно-епідеміологічна та екологічна служби обла­сті не реєстрували.

Але на стан якості води водосховища значний негативний вплив мають аварійні викиди промислових і комунальних підприємств.

Так, аварія на каналізаційному колек­торі в м. Черкаси в грудні 2001 року при­звела до викиду значної кількості (понад 238,4 тис. м3) фекально-господарських сто­ків. Створений штаб із надзвичайних ситуа­цій облдержадміністрації провів ряд органі­заційно-оперативних заходів щодо швидкої ліквідації аварії [13].

Фекально-господарські стоки призве­ли до різкого погіршення показників якості води. Враховуючи ситуацію, була винесена постанова головного державного санітарно­го лікаря області про заборону промислово­го та любительського риболовства, прове­дення оздоровчо-спортивних заходів на те­риторії нижче викиду. Про аварію на колек­торі ми інформували санепідслужби сусід­ніх Кіровоградської та Полтавської облас­тей. Для одержання об'єктивної і оператив­ної інформації про рівень та структуру за­бруднення санепідслужба налагодила що­денне лабораторне дослідження води на ос­новні органолептичні, хімічні, бактеріологі­чні та вірусологічні показники в точках ни­жче викиду і контрольно-фоновій точці (на 500 м вище аварійного викиду).

Під час аварії на каналізаційному ко­лекторі відібрано і досліджено 147 проб на бактеріологічні показники і 135 проб на са­нітарно-хімічні.

Спостереження проводились в шести точках (у двох м. Черкаси, Черкаського і Чигиринського районів - з 31.12.01 р. по 12.01.02 p.), потім з 12.01.02 р. - в трьох точках.

Необхідно відзначити, що лабораторні дослідження проводились на підставі угоди між управлінням з надзвичайних ситуацій облдержадміністрації і обласною санепідс-танцію, завдяки чому було частково від­шкодовано затрати, яких ми зазнали.

Дані (таблиця 2.2) свідчать про погіршення якості води річки Дніпро за бактеріологіч­ними показниками, пов'язане з аварійним скидом господарсько-фекальних стічних вод.


Таблиця 2.2 - Стан р. Дніпро за період аварії на каналізаційному колекторі м. Черкаси(бактеріологічні показники).


Показники

До початку аварійного скиду

В період аварійного скиду

Індекс ЛКП*

<500

240000

Коліфаги

н/в

3000

Індекс колі

н/в

3700

Патогеннна мікрофлора

н/в

н/в


*ЛКІІ - локтозопозитивні кишкові палички.


На кордоні з Кіровоградською облас­тю (пристань Адамівна) погіршення показ­ників річкової води не відмічалось.

Незважаючи на аварійну ситуацію, якість питної води в місті не погіршилась, оскільки водозабірна станція міста розмі­щена за 25 км вверх по течії.

Після ліквідації наслідків аварії нижче місця аварії відібрано і досліджено три про­би води. Якість води відповідає вимогам СанПіНу №4630-88.

При проведенні робіт виникли деякі непередбачені труднощі. Так, установи са­непідслужби не оснащені відповідними плавзасобами, засобами для прорубування ополонок на льоду для відбору води, спів­робітники не забезпечені теплими спецодя­гом і взуттям.

При проведенні робіт виникли деякі непередбачені труднощі. Так, у табелі оснащення установ сан епідслужби відсутні відповідні плавзасоби, засоби розробки опо лонок на льоду для відбору води, співробітники не забезпечені теп­лим спецодягом і взуттям.

У березні 2003 року екологами-науковцями Черкаського університету на конкурсній основі було отримано грант посольства Великобританії в Україні з теми: «Моніторинг басейну р. Дніпро». Актуальність обраної

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: