Техногенні катастрофи, як фактор загрози біорізноманіттю
Дуже доцільно формалізувати вищевказаний процес, так щоб він легко інтегрувався в операційне середовище на основі технології обробки інформації і у відповідну якісну систему.
Важливо підходити до вирішення проблеми екологічної оцінки виливу загроз відповідно до цієї методології. На багатьох ділянках є безліч джерел і доцільно визначити, чи будуть вони при аналізі розглядатися разом чи окремо.
Таким чином процес розрахунків може бути зведений до простого висновку про те, що використання процесів оцінки впливу на навколишнє середовище на основі аналізу ризиків для визначення стратегії управління необхідно фокусувати увагу при розрахунках на проблемі впливу на об'єкт аналізу, а не на саму ділянку місцевості.
2.3 Методологія, заснована на аналізі ризиків
На жаль, кожна методологія має свої обмеження і недоліки. Що стосується даної методології, то питання, пов'язані з її використанням доцільно розділити на три категорії.
Перша категорія питань, пов'язаних з методологією екологічної оцінки на основі аналізу ризиків.
Є питання самої методології. Чи надійна ця методологія? Які ризики розглядаються як найбільш важливі? Які рівні ризику припустимі і хто і як це визначає?
Друге питання що вже згадувалося, пов'язане з невідповідністю баз даних. База токсикологічних даних явно недостатня, особливо для суміші хімічних речовин. Моделі майбутніх характеристик кривої емісії, механізми і міграція уздовж численних шляхів проходження речовин - усі ці питання залишаються без відповіді. Особливо важким питанням є включення цих невизначеностей у статистичну оцінку характеристик впливу [18].
Третя категорія технологічних питань відкидається через утруднення, що обумовлені невизначеностями в кожнім з елементів, що є складовими цієї проблеми. Ці питання будуть прояснюватися, тому що багато екологічних оцінок останнім часом ґрунтуються па цій методології, але тепер потрібно ще багато старання й уміння, щоб уникнути недовіри до неї. Вплив цього виявляється через дуже значні коефіцієнти запасу, що приходиться використовувати для того, щоб досягти задоволення самим твердим вимогам законодавчих органів, такі, як наприклад показники А, В, С, датського стандарту.
Найбільш серйозним питанням у даному випадку є можлива неправильна позиція інтересів і вчених на заходи, що пропонуються.
Труднощі методології - це недостатність досвіду багатьох у суспільстві, і розуміння в галузі проведення аналізу ризику. Все це ще ускладнюється тим фактом, що рідко можна провести чітку рису між чорним і білим у відповідях на прості відповіді, чи є це безпечним.
Ці питання можуть зважуватися тільки при наявності чітких і відпрацьованих процедур комунікацій, які б сприяли тому, щоб кожен знав, що в дійсності відбувається, і був задоволений тим, що його занепокоєння серйозне й адекватно сприймається.
Остання категорія проблем стосується самих інтересів. Для того, щоб методологія на основі аналізу ризику була підтверджена і прийнята, є декілька перешкод, які необхідно перебороти. Проте очевидні економічні переваги, отримані в результаті використання даної методології, роблять неминучим те, що ці перешкоди будуть переборені.
Ці перешкоди можна подолати тільки при керуванні екологічними ризиками, що є пріоритетними за відповідним критерієм оцінки, специфічним для кожного окремого випадку, а не для загальних висновків, а також при забезпеченні точного і надійного зв'язку між тими, хто пов'язаний з вирішенням цієї проблеми.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗ АНТРОПОГЕННИХ КАТАСТРОФ
3.1 Датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище
У підході, що широко застосовується в Данії, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище оцінюється за трьома пунктами [8]:
К - кількість або об'єм впливу на природне середовище. Наприклад, якщо не змінювати інші параметри, подвійний об'єм стічної води забруднює у два рази більше.
П - поширення певної речовини у навколишньому середовищі. Система оцінки дає більше балів великому та неконтрольованому розподілу, ніж маленькому тому що існує більше можливостей для роботи з забрудненням, при якому речовина не поширюється далеко.
Таким чином, ведеться розрізнення по глобальному ( висока оцінка ), регіональному ( середня оцінка ) та місцевому (низька оцінка) поширенню негативного антропогенного впливу.
Н - небезпечність. Деякі фактори впливу більш небезпечні для навколишнього середовища, ніж інші. Речовини також оцінюються за небезпечністю. Кожний з трьох факторів може отримати від одного до трьох балів, котрі потім помножуються:
(Кх П х Н = індекс загрози) (табл. 1).
Висока оцінка означає, що зусилля по боротьбі з цим впливом па навколишнє середовище стають найважливішими при розробці плану заходів і при відборі проектів в план екологічних заходів.
Таблиця 1. Комбінації балів при оцінці та пропозиціях
| Оцінка | Рівень проблеми (К х П х Н) | Небезпечність | ||
| К | П | Н | ||
| 3 | 3 | 3 | 27 | Дуже небезпечно |
| 3 | 3 | 2 | Критична | |
| 3 | 2 | 3 | 18 | |
| 2 | 3 | 3 | ||
| 3 | 2 | 2 | Критична | |
| 2 | 3 | 2 | 12 | |
| 2 | 2 | 3 | ||
| 3 | 1 | 3 | Критична | |
| 3 | 3 | 1 | 9 | |
| 1 | 3 | 3 | ||
| 2 | 2 | 2 | 8 | Середня |
| 3 | 2 | 1 | Середня | |
| 3 | 1 | 2 | ||
| 2 | 1 | 3 | ||
| 2 | 3 | 1 | 6 | |
| 1 | 2 | 3 | ||
| 1 | 3 | 2 | ||
| 2 | 2 | 1 | Середня | |
| 2 | 1 | 2 | 4 | |
| 1 | 2 | 2 | ||
| 3 | 1 | 1 | Середня | |
| 1 | 3 | 1 | 3 | |
| 1 | 1 | 3 | ||
| 2 | 1 | 1 | Маленька | |
| 1 | 2 | 1 | 2 | |
| 1 | 1 | 2 | ||
| 1 | 1 | 1 | 1 | Маленька |
Після виконання цих оцінок щодо негативних впливів на довкілля складається матриця для ранжирування впливів, згідно із якою і проводиться оцінка впливу на довкілля та біорізноманіття.
3.2 Системний підхід до прогнозу і оцінки впливів на навколишнє природне середовище
Згідно системного підходу до екологічної оцінки [18], для реалізації прогнозу й оцінки впливів на навколишнє природне середовище необхідно провести:
вивчення тих компонентів навколишнього середовища, на які може вплинути антропогенна діяльність;
прогноз і аналіз можливих змін у навколишнім середовищі в результаті здійснення антропогенної діяльності; оцінки значимості прогнозованих змін.
Стадія прогнозу й аналізу впливів на навколишнє середовище нерозривно пов'язана з більш ранньою стадією виявлення значимих впливів, тому що саме вони підлягають детальному аналізу.
Вивчення й опис компонентів навколишнього середовища, на які може вплинути діяльність, так само як і прогноз змін у навколишнім середовищі здійснюється, як правило, спеціалістами з використанням спеціальних наукових методів.
У ході оцінки необхідно проаналізувати стан тільки тих компонентів природного середовища, інформація про які необхідна для прийняття рішень. Тому, як і при виявленні найбільш значимих впливів необхідно зробити добір тих компонентів навколишнього середовища, зміни в яких будуть детально вивчені в ході прогнозу впливів.
При підготовці до опису навколишнього середовища необхідно ще раз уточнити очікувані границі впливу.
У ході оцінки природні умови повинні бути не тільки проаналізовані з наукового погляду, але й описані в термінах, які б дозволили громадськості и особам, що приймають рішення, судити про ступінь їхньої унікальності, цінності, уразливості і т.д. Наприклад, при виявленні місць існування біологічного виду необхідно відзначити, наскільки рідкий даний вид (у даній місцевості, у країні, у світі), наскільки уразливі його місця існування і т.д. У якості одного з підходів Камтер (Canter, L.W., 1996) пропонує порівнювати існуючий стан навколишнього середовища:
• зі стандартами;
• з фоновим рівнем (у регіоні, у країні чи у світі);
• з багаторічними даними.
Стан навколишнього середовища в майбутньому може мінятися як у результаті природних процесів, так і в результаті господарської діяльності (відмінної від тієї, котра є предметом оцінки в даному випадку). Ці зміни можуть позначитися як на фізичній величині змін, що спостерігаються, так і на значимості виливу антропогенної діяльності.
Покрокова схема аналізу впливів здійснюється таким чином. Прогноз впливів звичайно здійснюється по окремих компонентах навколишнього середовища. Згодом може бути проведений аналіз того, як зміни в різних середовищах можуть взаємодіяти один з одним, а також аналіз загальної значимості впливу на навколишнє середовище по всіх компонентах.
Як правило, оцінюються впливи на:
1. Повітряне середовище;
2. Водне середовище (поверхневі води);
3. Ґрунти і підземні води;
4. Шумову обстановку;
5. Екосистеми, рослинний і тваринний світ;
6. Ландшафт;
7. Соціально-економічну обстановку, у тому числі здоров'я населення;
8. Культурно-історичну спадщину.
ВИСНОВОК
Техногенні катастрофи виникають в результаті діяльності людини та характеризуються територіальними, екологічними та економічними масштабами. Серед потенційно небезпечних об`єктів техногенних катастроф особливе місце займають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО), вибухо-пожежонебезпечні об`єкти, хімічно-небезпечні виробництва, гідродинамічно-небезпечні об`єкти.
Існує декілька можливих підходів, застосування яких необхідне для розробки цих нових методик, включаючи застосування методу моніторингу та методу формування родових характеристичних значень для ідентифікованих прототипів ділянок місцевості. Однак, найбільш перспективним підходом на сьогоднішній день є підхід, який в якості стартової позиції застосовує аналіз екологічних ризиків у відношенні до негативних впливів на рецептори, що аналізуються (в нашому випадку - біорізноманіття). Основним відмінним фактором методологій оцінки виливу на довкілля на основі аналізу ризиків, а також багатьох інших сучасних методологій є те, що вони визнають, що антропогенна діяльність у більшості своїх проявів на сьогоднішній день несе потенціал згубного впливу на природне середовище. Методологія починається з ідентифікації трьох елементів проблеми управління впливом на довкілля: джерела, шляху проходження і рецептора (об'єкта впливу).
Основні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф використовуються наступні: датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, системний підхід до прогнозу і оцінки впливів на навколишнє природне середовище. Виходячи з цього, актуальною задачею стає розробка системи оцінки і ранжирування загроз, а також їх гранично-припустимих рівнів для біорізноманіття. Розробка цієї системи повинна виконуватись з урахуванням вимог Конвенції про збереження біорізноманіття, інших природоохоронних конвенцій і угод та найкращого міжнародного практичного досвіду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Актуальные вопросы экологии/ Голубец М.А. - К.: Наук, думка, 1981. - 158 с.
Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе: проявление, эффекты защиты. - М.: Мысль, 1988. - 254 с.
Алексеенко В.А. Геохимия ландшафта и окружающая среда. – М.: Недра, 1990. - 142 с.
Андреев А.Д., Щербак В.И. Интегральная количественная оценки состояния фитопланктонного сообщества по структурным показателям. // Гидробиол. журн. -1994. - Т. 30, №2. - С. 3-7.
Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
Безпека життєдіяльності. Підручник / За ред. Я.Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
Выработка приоритетов: новый подход к сохранению биоразнообразия в Крыму. Результаты программы "Оценка необходимости сохранения биоразпообразия в Крыму", осуществленной при содействии Программы поддержки биоразнообразия ВЗР. - Вашингтон, США: В5Р, 1999. -258 с.
Гловацкая Н., Лазуренко С, Жукова И. Безопасность человека и общества: новые ориентиры социально-економического развития. / Вопр. экономики. - 1992. - №1. - С. 41-52.
Голубець М.А. Екологічний потенціал наземних екосистем.ж - Львів: Поллі, 2001. - 152 с.
Голубець М.А. Екосистемологія. - Львів, 2000. - 316 с.
Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології. Підручник. – К.: Либідь, 1993. - 224 с.
Данилишин Б.М., Дорогунцов СІ., Міщенко В.С. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - Київ: РВ1ІС України, 1999.-716 с.
Дончева А.В. Ландшафт в зоне воздействия промышленности. - М.: Лесн. пром-сть, 1978. - 96 с
Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 238 с.
Емельянов И.Г. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем. - Киев, 1999. - 168с.
Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - Л., 2000. - 186 с.
Оцінка і напрямки зменшення загроз біорізноманіття України. / відповід. Ред. О.В.Дудкін. – К.: Хіміджест, 2003. – 400 с.
Пістун І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. - Львів, 1995.