Проблема знешкодження або часткової утилізації твердих побутових відходів
ЗМІСТ
Вступ
1. Поводження з відходами і накопичення їх в Україні
1.1 Класифікація промислових відходів
1.2 Побутові і промислові відходи
1.3 Проблеми поводження з твердими побутовими відходами в сільській місцевості
1.4 Радіаційні відходи
2. Проблема накопичення відходів в Україні
2.1 Законодавство України про відходи
2.2 Міжнародне співробітництво України і ЄС у сфері поводження з відходами
2.3 Знешкодження, переробка та утилізація твердих відходів
Висновки
Перелік посилань
Реферат
Курсова робота 50 с.; 8 рисунка; 11 джерел , 1 презентація
Мета роботи: проаналізувати теперішній стан проблеми накопичення відходів в Україні. Дослідити методи поводження з відходами, що діють зараз на території України.
Завдання роботи: Ознайомитися і вивчити сучасні методи поводження з відходами і накопичення їх.
Об’єкт дослідження: Нормативні документи і закони, що стосуються різних видів відходів.
У роботі розглянуто різні методи поводження з відходами: Утилізація, переробка і захороненення відходів. Розглянута гостра проблема накопичення відходів в Україні і шляхи її вирішення.
Ключові слова:
ВИДИ ВІДХОДІВ, УТИЛІЗАЦІЯ, ПЕРЕРОБКА, ЗАХОРОНЕННЯ, ПЕРЕВЕЗЕННЯ, ПОЛІГОН, ЗАВОД, ФАНДОМАТ, ДИРЕКТИВИ ЄС.
ВСТУП
Відходи — залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і вихідні споживчі властивості, що втратили повністю або частково; попутні речовини, що знов утворюються в процесі виробництва, не знаходять вживання. У відходи виробництва включаються вміщаючі та супутні породи, що утворюються при видобутку корисних копалин, побічні і попутні продукти, відходи сільського господарства; вироби і матеріали, що втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного або морального зносу. До відходів вжитку відносяться і тверді побутові відходи, що утворюються в результаті життєдіяльності людей.
Проблема знешкодження або часткової утилізації твердих побутових відходів актуальна, з точки зору негативного впливу на навколишнє середовище. Тверді побутові відходи це цінне джерело вторинних ресурсів (в том числі чорних, кольорових, рідкісних металів), а також "безкоштовні" енергоносії, тому що побутове сміття може використовуватись як енергетична сировина для паливної енергетики. Важливо, щоб процеси утилізації не порушували екологічну безпеку держави[1].
Кількість твердих відходів постійно зростає із-за зміни способу життя .
Мета роботи визначається в аналізі проблеми накопичення відходів в Україні, аналіз складу відходів, методи утилізацізації та переробки відходів та державного і міжнародного підходу до вирішення екологічної проблеми. Вирішення на державному рівні питання,щоб Україна нестала полігоном европейського рівння для накопичення і захоронення відходів.
1. Поводження з відходами і накопичення їх в Україні
Поводження з відходами — дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.
Захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установлених нормативів[2].
Сучасний стан сфери поводження з твердими побутовими відходами
У населених пунктах країни щороку накопичується близько 35 млн. куб. метрів твердих побутових відходів (далі - побутові відходи), які захороняються на 770 полігонах загальною площею майже 3 тис. гектарів та частково утилізуються на сміттєспалювальних заводах. Накопичення побутових відходів значною мірою залежить від погодних умов, сезону року, ступеня благоустрою житлових будинків, рівня життя населення тощо. У загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3 - 26,4 відсотка паперу, 20-40 - харчових відходів, 0,75 - 3,7 - деревини, 0,2 - 8 - текстилю, 1 - 5,8 - металів, 1,1 - 9 - скла, 0,6 - 6 - полімерних відходів та інших речовин.
Збирання побутових відходів є основним завданням санітарного очищення населених пунктів і здійснюється більше ніж 7,5 тис. спеціальними автомобілями 56 спеціалізованих авто підприємств та 650 цехами. Проте рухомий склад спеціалізованих авто підприємств застарілий, майже 75 відсотків автомобілів відпрацювали свій ресурс і підлягають списанню. При нормативі 12 відсотків відновлюється лише 1 відсоток парку. Високий рівень тарифів з надання послуг у сфері поводження з побутовими відходами призвів до зменшення кількості укладених договорів на ці послуги. Для збирання та тимчасового зберігання побутових відходів використовуються контейнери, які через застосування недосконалого механізму розвантаження деформуються та псуються. Частина контейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологості побутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий період року та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв'язку з чим ускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробка побутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стають місцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джерелом інфекцій.
Майже всі побутові відходи захороняються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Не вирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процес утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.
Найбільші площі під полігони зайняті в Дніпропетровській - 140 гектарів, Донецькій - 330, Одеській - 195, Запорізькій - 153, Луганській області – 129 гектарів.
З чотирьох сміттєспалювальних заводів (м. Київ, Харків, Севастополь та Дніпропетровськ) працюють лише Київський і Дніпропетровський, обладнання яких застаріле і не відповідає сучасним екологічним вимогам, внаслідок чого вони стають джерелом забруднення довкілля токсичними газами.
У сільських населених пунктах відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходами та санкціоновані звалища відходів. Побутові відходи складуються у природних рельєфних утвореннях - балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку, оскільки стічні води, насичені забруднюючими речовинами, потрапляють у водні об'єкти. Існуюча структура системи санітарного очищення населених пунктів недосконала, її фрагментарність, роз'єднаність та різнорідність за відсутності взаємодії з органами державної санітарно-епідеміологічної служби та охорони навколишнього природного середовища не забезпечує достатнього контролю за санітарним станом територій, а також збиранням, вивезенням, знешкодженням та захороненням побутових відходів. Ефективне вирішення комплексу питань, пов'язаних з поводженням з побутовими відходами, можливе лише за умови визначення основних напрямів та розв'язання основних завдань з реалізації державної політики у сфері поводження з відходами, визначених Програмою поводження з твердими побутовими відходами в Україні, яка враховує сучасний стан економіки країни, перспективи її соціального розвитку[3].
1.1 Класифікація промислових відходів
Класифікувати тверді промислові відходи можна за такими ознаками:
за галузями промисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);
за конкретними виробництвами (відходи сірко кислотного, содового, фосфорокислотного та інших виробництв);
за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);
за горінням (горючі та негорючі);
за методами переробки;
за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно;
за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).
Класи небезпеки відходів:
Перший — надзвичайно небезпечні
Другий — високо небезпечні
Третій — помірно небезпечні
Четвертий — мало небезпечні
Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів. На всі види відходів розробляється технічний паспорт згідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється на 10 країн СНД.
Різноманітні відходи промисловості, наприклад шлаки, та відходи промислового сільського господарства, комунально-побутові відходи можуть бути джерелом або сировиною для видобутку чи виробництва альтернативних видів палива. Відходи - непридатні для виробництва даної продукції види сировини, її залишки, що не вживаються, або речовини, які виникають в результаті технологічних процесів, які не підлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можуть використовуватися як сировина для іншого. Потрібно щоб шкідливі відходи обов'язково нейтралізовувалися, але економічно це зазвичай неможливо.
До категорії відходів належать також непридатна до експлуатації продукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі властивості і в яких містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення. Зазначена категорія належать до відходів споживання, серед яких окремо виділяють побутові відходи. Побутові відходи можуть бути твердими та рідинними. Твердими є відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини й накопичуються у житлових будинках, закладах соціальної сфери (харчові відходи, предмети домашнього вжитку, сміття, опале листя, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення. Рідинні побутові відходи - господарчо-побутові (від миття, прання) та каналізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутності централізованого водовідведення[2].
1.2 Побутові і промислові відходи
Для боротьби з побутовими відходами в Україні передбачається система збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, яка включає послідовність виконання технологічних операцій з вилучення, накопичення і розміщення відходів у спеціально відведених місцях та їх вивезення у пункти знешкодження.
Окрему категорію відходів утворюють відходи як вторинна сировина, до яких відповідно до Закону України “Про відходи” належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови. Прикладом таких відходів є металобрухт. Правове регулювання відносин, пов’язаних із збиранням та прийманням металобрухту здійснюється Законом України “Про металобрухт”. Закон вводить поняття металобрухту та операцій з ним, визначає вимоги до суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з металобрухтом, державне регулювання, контроль та нагляд за здійсненням операцій з металобрухтом.
Особлива увага у законодавстві України приділена небезпечним відходам. До них належать відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.
На виконання міжнародних зобов’язань України, що випливають з її участі у Базельській конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 p), була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. “Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів”. Ним затверджені так звані Жовтий та Зелений переліки відходів. За цим Положенням до небезпечних відходів належать відходи, включені до Жовтого переліку і мають одну чи більше небезпечних властивостей, а також до Зеленого переліку за відповідними ознаками.
Згідно закону « Про відходи»: Побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;
По стану на 1 січня 2005 року всі об’єми накопичення відходів, по експертним оцінкам, дорівнювали 30 млрд. тон. За підрахунками під відходи зайнято близько 160 тис. га, і це - один із самих високих показників накопичення відходів світі. Домінантним в складі є горно промислові відходи - 88%, тоді частка відходи в інших галузях промисловості складає 10%, а битові- 2%.
По даним Міністерства промислової політики, самий великий об’єм відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійного комплексу, де річні об’єми досягають більше 100 млн. тон. Більшість цих відходів виникає на підприємствах Дніпропетровської, Донецької і Запорізькій областей. Також, виникнення токсичних відходів на підприємствах України в 2004 році склало 62,9 млн. тон. Велика кількість токсичних відходів утворюється в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій і Кіровоградській областях. Загальний об’єм накопичення токсичних відходів на початок 2005 року склав 1,59 млрд. тон (на початок 2004 року - 2,74 млрд. тон).
Одною із самих господарською і природоохоронних проблем залишається проблема побутових відходів. По статистичним даним, об’єм вивозу твердих побутових відходів щорічно збільшується. В 2004 році він досяг 39,13 куб.м , в том числі 24,29 млн. куб.метрів – комунальними організаціями.
На 1 січня 2005 року в сховищах організованого складування і на територіях підприємств держави накопичилось 1,587 млрд. тон токсичних відходів, із них 28,3 млн. тон відноситься до 1-3 класу небезпеки. Більше 90% сумарної кількості токсичних промислових відходів зберігається на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, і Луганської областей. Тверді побутові відходи зберігаються на 3 тис. звалищ і полігонах площа біля 5 тис. га. 5 % від загальної кількості звалищ перевантажені, а 14% не відповідають нормам екологічної безпеки.
Біля 2,5% побутових відходів спалюються в Києві і Дніпропетровське на двох діючих сміттєспалювальних заводах із 4 побудованих в Україні в час СРСР. Сміттєспалювальні заводи із-за застарілих технологій спалювання сміття є джерелом інтенсивного забруднення атмосферного повітря і потребує оновлення технічного обладнання.
В приватному секторі, із-за відсутності системи збору твердих побутових відходів щорічно виникає 3,3 тис. неконтрольованих звалищ, котрі займають територію біля 400 га[4].
Перед Україною постає виклик розвитку нової моделі поводження з побутовими відходами, яка має передбачити:
1) перегляд тарифної політики у сфері поводження з побутовими відходами;
2) встановлення економічно обґрунтованих тарифів;
3) запровадження відповідного місцевого податку та визначення бази його нарахування;
4) удосконалення системи ліцензування діяльності з поводження з твердими побутовими відходами та контролю за здійсненням ліцензованої діяльності впровадження сучасних методів та технологій поводження з побутовими відходами;
посилення антимонопольного регулювання на ринку поводження з побутовими відходами.
Розвиток нової моделі поводження з побутовими відходами передбачає застосування ринкових підходів та запровадження сучасних методів і технологій поводження з побутовими відходами на основі впровадження системи роздільного збирання побутових відходів, їх сортування, спалювання та захоронення.

Рисунок 1.1—Нова модель поводження з побутовими відходами

Рисунок 1.2—Аналіз державної підтримки функціонування та розвитку сфери поводження з твердими відходами
Щорічні обсяги вивезення комунальними службами твердих побутових відходів перевищують 50 млн. куб.м, з яких лише 3% проходять промислову переробку, а решта захоронюється на території 4,5 тис. сміттєзвалищ та полігонів.
Потужності значної кількості полігонів та звалищ вже вичерпали свій ресурс, майже на всіх відсутні системи утилізації фільтрату, що збільшує техногенну небезпеку цих об’єктів. Незадовільною є виконання робіт по рекультивації сміттєзвалищ, відповідними роботами охоплено лише 20% з тих, що потребують рекультивації. Через відсутність налагодженої системи збору побутових відходів у приватному секторі щорічно з’являються близько 3,3 тис. несанкціонованих звалищ.
Державна фінансова підтримка сфери поводження з побутовими відходами не спроможна забезпечити умови для ефективного розвитку галузі. Недосконалість тарифної політики, недостатність та нерегулярність бюджетної підтримки, діюча система компенсації збитковості тарифів та фінансова неефективність механізму штрафних санкцій за порушення правил благоустрою та поводження з побутовими відходами не створюють сприятливих умов для підвищення ефективності функціонування підприємств галузі, залучення інвестицій та розвитку конкурентного середовища.
Реформування житлово-комунального господарства в сфері поводження з побутовими відходами не призвело до вагомих позитивних зрушень. За ці роки загальна кількість і площа полігонів і звалищ побутових відходів зросла більш ніж на 50%. До позитивних факторів можна віднести призупинення зростання частки перевантажених сміттєзвалищ, але значно збільшилася (на 11%) питома вага звалищ, що не відповідають нормам екологічної безпеки. Незадовільною залишається реалізація заходів по санації та рекультивації існуючих звалищ (питома вага звалищ, що потребують рекультивації зросла на 4%), великою проблемою залишається виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ.
Незадовільною є реалізація заходів розвитку конкурентного середовища у сфері поводження з побутовими відходами. При відносно незначному зростанні загальної кількості підприємств галузі їх розподіл за формою власності майже не змінився – частка підприємств комунальної форми власності знизилася всього на 0,6%.
До позитивних результатів реформування слід віднести зростання на 4,2% парку спеціальної автомобільної техніки та його оновлення – рівень зношеності парку сміттєвозів знизився на 2,6%.
46Основні
проблемні
питання, що
потребують
врегулювання:
1)
тільки 70% населення
України охоплено
послугами з
вивезення
побутових
відходів (в
тому числі лише
30% сільського
населення), що
сприяє щорічному
утворенню 16
тис. несанкціонованих
звалищ (площею
1,1 тис.га) та перетворює
країну у «смітник»
2) потужності значної кількості існуючих полігонів вже вичерпали свій ресурс: 5% світтєзвалищ перевантажені, 25% не відповідають нормам екологічної безпеки, понад 10% сміттєзвалищ потребує рекультивації.
3) Незадовільним є стан справ по догляду і моніторингу недіючих (закритих) полігонів, кількість яких становить 242 од., загальною площою понад 300 га
На всіх полігонах практично відсутні системи утилізації фільтрату, що значно збільшує їх техногенну небезпеку.
4) Відсутні вільні території під нові полігони – існує потреба у будівництві 580-ти нових полігонів, що потребує врегулювання питань вилучення земельних ділянок і майна з підстав суспільної необхідності.
5) 97% побутових відходів захоронюються, і лише 3% з них утилізуються на двох сміттєспалювальних заводах у Києві та Дніпропетровську, обладнання яких застаріле і негативно впливає на екологію.
Низьким є рівень використання побутових відходів як джерела вторинної сировини та в енергетичних цілях, що свідчить про неефективне використання ресурсів
6) Незадовільним є рівень реалізації Кіотського протоколу, у тому числі щодо вилучення та утилізації полігонного біогазу.
7) Середній показник зношеності спецавтотранспорту, загальна кількість якого становить понад 4 тис. одиниць, сягає 70%. В більшості населених пунктів використовуються застарілі типи контейнерів, які не відповідають технологічним, санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам
8) Практично не розвинутою залишається система роздільного збирання побутових відходів, на заваді запровадження якої стає відсутність коштів на придбання нового обладнання та створення відповідної інфраструктури
9) Недосконалою є система ліцензування та тарифна політика у сфері поводження з побутовими відходами, що унеможливлює залучення в галузь приватних інвестицій.
Поводження з побутовими відходами являє собою одну з найгостріших господарських і природоохоронних проблем суспільства, оскільки побутові відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини в житлових та нежитлових будинках, не мають подальшого використання за місцем їх утворення.
Щорічно в Україні утворюється майже 50 млн.куб. м побутових відходів, що становить всього 5% загального річного обсягу промислових відходів (які утворюються в таких галузях, як гірничовидобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна тощо). До 40% обсягу побутових відходів містить ресурсоцінні компоненти, які можуть бути повернені у господарський обіг (папір, скло, пластик тощо).
Діюча модель поводження з побутовим відходами доволі проста – зібрані побутові відходи захоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею 7,6 тис.га.

Рисунок
1.3 —
46Діюча
модель поводження
з побутовими
відходами
Такий підхід до поводження з побутовими відходами є неможливим у цивілізованій економічно розвинутій державі, оскільки призводить до небезпечного стану навколишнього середовища, що впливає на якість повітря, ґрунту, води, зменшення тривалості життя та зростання рівня захворюваності населення. За оцінкою датських експертів, кількість полігонів в Україні необхідно скоротити у сім разів через їх техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище[5].
1.3 Проблеми поводження з твердими побутовими відходами в сільській місцевості
Проблема поводження з ТПВ в сільській місцевості постає останнім часом не менш гостро, ніж у містах. У більшості населених пунктів України сільськими радами не облаштовані, а часто і не визначені місця складування відходів, що призводить до перетворення лісових масивів, узлісь, узбіч доріг, ярів, територій сільських садиб у неорганізовані сміттєзвалища. В більшості сільських населених пунктів відсутні централізовані системи водопостачання та каналізації.
Дослідницька група науковців Національного аграрного університету м. Киева проводила дослідження на вплив ТПВ в сільській місцевості.
Задача досліджень полягала у з’ясуванні шляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ на прикладі с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.
Село Велика Снітинка розташоване на Північному Правобережжі Лісостепу на Придніпровській височині. Ця місцевість входить до складу Фастівського природно-господарського агроґрунтового району. Населення с. Велика Снітинка складає близько 2 600 осіб, що проживають у 1 200 дворах.
Ділянка сміттєзвалища площею 2 га розташована на землях науково-дослідного господарства «Великоснітинське» і межує з Фастівським держлісгоспом. Рельєф місцевості — піщаний кар’єр. Ґрунтові води залягають на глибині 8–10 м, ділянка не заболочена і не затоплюється. Паспортизація сміттєзвалища не проведена. Воно не має інженерного облаштування, належної системи відведення фільтрату і тому становить екологічну небезпеку для сільськогосподарських територій та підземних вод.
За даними анкетування 10% мешканців встановлено, що в середньому щоденно в кожному дворі накопичується близько 2 кг сміття, відповідно за місяць у селі накопичується приблизно 7 200 кг, а за рік — 86 400 кг ТПВ.
Як і в більшості населених пунктів сільського типу, в цьому селі не організовано збирання і вивезення сміття. За даними опитування більшість населення (близько 60 %) спалюють сміття на своєму подвір’ї, майже 30 % викидають сміття у самовільно обрані місця і лише близько 10 % періодично винаймають транспортні засоби і вивозять відходи, накопичені за певний час, на сміттєзвалище, розташоване на відстані одного кілометра від села.
Харчові (органічні) відходи здебільшого ідуть на корм худобі або їх компостують, тому безпосередньо сміття складається здебільшого з ганчір’я і паперових відходів (30–50 %), скла (10–26 %) та полімерних матеріалів (10–20 %), а метал і деревина складають у сумі не більше 12 %.
Орієнтовні розрахунки показують, що за ціни 1 кг макулатури 0,2 грн можна отримати майже 9 тис. грн прибутку за один рік. Таким чином, видається економічно доцільним і екологічно обґрунтованим налагодження роздільного збирання у ТПВ у сільській місцевості для вилучення і реалізація придатних для переробляння матеріалів.
Але найближчі пункти прийому склотари, макулатури, металобрухту розташовані в районному центрі (м. Фастів) на відстані близько 10 км від села.
Отримані дані свідчать також про низький рівень обізнаності населення стосовно шляхів утилізації побутових відходів, але жителі хочуть мати таку інформацію і готові підтримати систему роздільного збирання відходів. Населення практично нічого не знає про нормативно-правові акти, що стосуються поводження з ТПВ, але дуже занепокоєне станом цієї проблеми. Оскільки місцевими органами самоврядування не передбачено ні систематизоване збирання, ні вивезення сміття, проблема залишається відкритою.
В органах місцевого самоврядування (ні на рівні села, ні на рівні району) немає відповідного підрозділу і навіть фахівця для контролю за поводженням з ТПВ. Такий стан справ є причиною порушення законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про відходи» водночас з кількох пунктів.
У сучасних умовах прихованого і явного безробіття, особливо в сільській місцевості, важливим стимулом для збирання відходів було б раціональне ціноутворення їх збирання та доставляння на пункти складування або впровадження системи пільг для приватних підприємців, які б вирішували ці проблеми.
Використана в сільському побуті вода також становить екологічну небезпеку, оскільки містить поверхнево-активні речовини та інші хімічні сполуки, а каналізаційних і очисних споруд в селі немає. У кращому випадку воду виливають до вигрібних ям, а здебільшого — просто на подвір’ї. Це призводить до суттєвого забруднення ґрунтових вод і погіршення якості води в колодязях.
Один з основних шляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ в сільській місцевості — стимулювати використання вторинних ресурсів завдяки впровадженню системи певних пільг та підвищення тарифів на збирання, сортування, транспортування, рекуперування та утилізування відходів.
З метою вдосконалення технологічних схем поводження з твердими побутовими відходами в сільських населених пунктах необхідно:
– сформувати і реалізувати програму поводження з відходами на рівні районних і сільських рад шляхом створення відповідних організаційних, нормативно-правових, економічних та інформаційних передумов;
– розробити бізнес-плани для обґрунтування системи стимулювання і необхідної підтримки малого бізнесу в сфері поводження з ТПВ;
– організувати більш дієвий контроль за дотриманням положень закону «Про відходи», зокрема не допускати створювання стихійних звалищ в межах сільських населених пунктів, лісових насаджень тощо;
– створити при районному управлінні екології та охорони навколишнього природного середовища спеціалізований відділ, який би координував діяльність сільських рад в цьому напрямку[6].
1.4 Радіаційні відходи
Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.
Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.
Зберігання радіоактивних відходів - розміщення радіоактивних відходів в об'єкт, в якому забезпечується їх ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезення та захоронення;
Іммобілізація радіоактивних відходів - переведення радіоактивних відходів в іншу форму шляхом ствердіння, включення в будь-яку матрицю або заключення в герметичну оболонку;
Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів - зведення систематизованих відомостей про об'єкти для зберігання чи захоронення радіоактивних відходів;
Кондиціонування радіоактивних відходів - операції щодо підготовки радіоактивних відходів для перевезення, зберігання та захоронення. Кондиціонування може здійснюватися шляхом розміщення радіоактивних відходів у контейнер або їх іммобілізації;
Коротко існуючі радіоактивні відходи - радіоактивні відходи, рівень звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки досягається раніше ніж через 300 років;
Об'єкт, призначений для поводження з радіоактивними відходами, - споруда, приміщення або обладнання, призначене для збирання, перевезення, переробки, зберігання або захоронення радіоактивних відходів, а також ядерна установка в процесі зняття з експлуатації після визнання її установкою для поводження з радіоактивними відходами;
Обробка радіоактивних відходів - операції, призначені для забезпечення безпеки або економії коштів шляхом зміни характеристик радіоактивних відходів;
Переробка радіоактивних відходів - будь-яка операція, яка змінює характеристики радіоактивних відходів, зокрема попередня обробка та кондиціонування;
Поводження з радіоактивними відходами - всі види діяльності (включаючи діяльність, пов'язану із зняттям з експлуатації), що стосуються оперування, попередньої обробки, обробки, кондиціонування, перевезення, зберігання чи захоронення радіоактивних відходів;
Попередня обробка радіоактивних відходів - дезактивація, збирання, сортування радіоактивних відходів.
Радіаційна безпека під час поводження з радіоактивними відходами - не перевищення допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами, стандартами з безпеки, а також обмеження міграції радіонуклідів у навколишнє природне середовище;
Радіоактивні відходи - матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається;
Державний реєстр радіоактивних відходів - послідовний поточний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічний склад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захоронення радіоактивних відходів;
Спеціалізоване підприємство по поводженню з радіоактивними відходами - підприємство (об'єднання), яке здійснює на основі ліцензії збирання радіоактивних відходів, їх переробку, перевезення, зберігання та (або) захоронення;
Сховище радіоактивних відходів - споруда для зберігання або захоронення радіоактивних відходів з обов'язковим забезпеченням інженерних, геологічних, фізичних та інших бар'єрів, що перешкоджають міграції радіонуклідів;
Фізичний захист під час поводження з радіоактивними відходами - комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до радіоактивних відходів та їх використання, на своєчасне виявлення та припинення дій, спрямованих на порушення недоторканності радіоактивних відходів. Спеціалізовані підприємства по поводженню з радіоактивними відходами зобов'язані забезпечувати виконання заходів, спрямованих на підвищення безпеки персоналу, населення, охорону навколишнього природного середовища на підпорядкованих їм об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами.
Спеціалізовані підприємства по поводженню з радіоактивними відходами укладають з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідні угоди.
Угоди укладаються протягом шести місяців з часу затвердження вибору майданчика для розміщення нових сховищ радіоактивних відходів.
Усунення розбіжностей на будь-якому етапі проектування, будівництва, експлуатації, зняття з експлуатації або закриття об'єкта здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Зберігання та захоронення радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів.
Під час зберігання або захоронення радіоактивних відходів забезпечується надійність їх ізоляції від навколишнього природного середовища системою природних та штучних бар'єрів.
Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.
Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних явищах (землетруси, повені, урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується науково обґрунтованими проектними рішеннями щодо можливих сценаріїв подій, якими буде доведено неперевищення меж, встановлених нормами, правилами і стандартами ядерної та радіаційної безпеки.
Довгоіснуючі радіоактивні відходи підлягають захороненню лише в твердому стані, у стабільних геологічних формаціях, з обов'язковим переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернобезпечну форму, що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відводу надр.
Кількість радіонуклідів, що підлягають захороненню, регламентується нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.
Захоронення короткоіснуючих радіоактивних відходів в твердому стані може здійснюватись у приповерхневих і наземних сховищах радіоактивних відходів.
Відпрацьоване ядерне паливо, що не підлягає переробці, після відповідної витримки зберігається у спеціальних сховищах відпрацьованого ядерного палива, забезпечених багатобар'єрною системою ізоляції і захисту та обладнаних технічними засобами вилучення палива із цього сховища.
Протягом усього часу зберігання або захоронення радіоактивних відходів регулярно здійснюється контроль за їх станом, радіаційною обстановкою у сховищах радіоактивних відходів та навколишньому природному середовищі.
Перевезення радіоактивних відходів можуть здійснювати юридичні