Xreferat.com » Рефераты по экономике » Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил

Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил

СХІДНОЕВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ


Кафедра економічної теорії


Курсова робота

На тему: «Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил»


Черкаси 2007р.

Зміст


Вступ

1. Теоретичні проблеми економічних категорій продуктивних сил і виробничих відносин.

1.1 Продуктивні сили, як матеріальна основа розвитку виробничих відносин

1.2 Виробничі відносини, як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил.

2. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин. Людський капітал та національне багатство.

2.1 Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин.

2.2 Людський капітал як чинник і наслідок розвитку виробничих відносин.

2.3 Національне багатство і робоча сила.

3. Інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки-головний шлях оптимізації розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

3.1 Інновації та досвід венчурного інвестування.

3.2 НТР як швидкий розвиток виробничих відносин

Висновок.

Список літератури.


Вступ


Актуальність: Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

Продуктивні сили і виробничі відносини існують с часів зародження праці та ринкових відносин. Виробничі відносини-це соціальна основа форми розвитку продуктивних сил, та продуктивні сили-це матеріальна основа розвитку виробничих відносин. Тож ці два поняття не можуть існувати одне без одного. Отже ця тема буде актуальна у будь-який час та у будь-якій країні.

Мета: Мета цієї курсової роботи знайти та обґрунтувати взаємозв’язок між продуктивними силами та виробничими відносинами та знайти оптимальний шлях розвитку цих понять. Для цього необіхно виконати наступні питання:

1.Розкрити теоретичну сутність критерій про продуктивні сили і виробничі відносини.

2. Дослідити взаємозв’язок між продуктивними силами і виробничими відносинами.

3. Проаналізувати та визначити оптимальний шлях розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.


1. Теоретичні проблеми економічних категорій продуктивних сил і виробничих відносин


1.1 Продуктивні сили, як матеріальна основа розвитку виробничих відносин


Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини. Розглянемо спочатку, що являють собою продуктивні сили.

У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, цілеспрямовану діяльність людини, тобто саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці.

Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Речі, які людина споживає, виготовляються з певних матеріалів. Це ліс, нафта, вугілля, руди, глина та інші матеріали.

Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше — лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інструменти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка, біотехнологія, ядерна енергетика тощо. За допомогою цих знарядь праці люди ведуть обмін речовин між собою і природою, контролюючи та регулюючи цей обмін.

Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою. Саме за останками знарядь праці вивчаються зниклі соціально-економічні формації; економічні епохи відрізняються одна від одної не тим, що виробляється, а тим, якими знаряддями праці воно виробляється.

Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці, виробничі приміщення, дороги, канали, сховища, джерела енергії та ін. Наприклад, для дорогих, комп'ютерних систем потрібні пристойні приміщення, сучасний великоваговий вантажний чи легковий автомобіль потребує добрих автошляхів, великі скупчення зерна, овочів вимагають автоматизованих систем контролю за станом і т.д.

Умови праці разом із знаряддям праці становлять засоби праці.

Предмети праці та засоби праці в сукупності виступають як матеріальні умови для виробництва і утворюють засоби виробництва.

Матеріальні блага, що створюються людською працею, служать для людини засобами її існування і одночасно є основою для подальшого розвитку самого виробництва. З цього видно, що засоби виробництва — це лише матеріальна передумова, можливість виробництва. Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці.

Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства. Відносини між людиною, знаряддями та предметами праці в процесі виробництва можна влучно охарактеризувати словами Маркса з "Капіталу": машина, яка не служить у процесі праці, не корисна. Крім того, вона піддається руйнівній дії природного обміну речей. Залізо ржавіє, дерево гниє. Пряжа, яка не буде використана для ткання або в'язання, стає сировиною. Жива праця має охопити ці речі, воскресити їх з мертвих, перетворити їх з можливих у дійсні та діючі споживні вартості.

Люди та знаряддя праці відіграють активну і вирішальну роль у суспільному виробництві. Але це не означає, що з процесу виробництва усувається предмет праці. Останній входить у суспільне виробництво як його постійна і необхідна умова. Предмет праці входить у виробництво по-різному, залежно від ступеня розвитку робочої сили та знарядь праці.

При наявності названих структурних елементів, необхідних для виробництва, останнє можливе лише за вмілих, кваліфікованих дій людей. Ефективне використання знань, досвіду, навичок може бути здійснене при відповідних оптимальних формах та методах організації виробництва.

Таким чином, засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювалися і вдосконалювалися протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалося виробництво матеріальних благ.

Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій — це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства. Однак, історичний досвід свідчить: життя трудящих не поліпшувалося пропорційно зростанню продуктивних сил та продуктивності праці. Навпаки, часто становище широких народних мас навіть погіршувалося поряд з досягненнями науки та техніки, зростанням продуктивності праці, що свідчить про вплив на рівень життя народних мас ще й інших факторів. Такими факторами виступають суспільно-економічні умови, за яких діють і розвиваються продуктивні сили, живе та продукує матеріальні блага людина.

Словом, продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним способом, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування. [6]


Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил


1.2 Виробничі відносини, як соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил


Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.

Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.

Cтруктура економічно-виробничих відносин зоображена на мал 1.2. [7]

Механізм дії закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил


У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.

Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а також місце людини в системі виробництва, тобто — це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". [ 7 ]


2. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин. Людський капітал та національне багатство


2.1 Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин


Вони завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але зароджуються в надрах старого устрою. Люди, які вдосконалюють знаряддя виробництва, не задумуються над соціальними наслідками цього процесу, їх цікавить насамперед задоволення матеріальних, а потім і духовних потреб. Люди, по суті, не вільні у виборі своїх продуктивних сил, що становлять основу всієї їхньої історії. Продуктивні сили — це результат практичної енергії попередніх поколінь людей.

З іншого боку, люди, які розвивають свої продуктивні сили, розвивають одночасно і відносини один з одним. Характер цих відносин з необхідністю змінюється разом з перетворенням та зростанням продуктивних сил.

Продуктивні сили вимагають лише певної, а не довільної форми виробничих відносин, яка найбільш повно відповідала б наявним продуктивним силам. Так, надзвичайно низький рівень розвитку знарядь праці первісно-родового устрою спричиняв формування колективістських відносин. Лише в колективі людина могла вижити. Слабкість окремої людини як наслідок примітивізму знарядь праці компенсувався (надолужувався) об'єднаною силою роду чи племені. За сучасних засобів виробництва капіталістичний підприємець не може повернутися до кріпосної системи господарювання, як і феодал не міг за своїм бажанням удатися до капіталистичної системи господарювання. Адже при наявних середньовічних знаряддях виробництва безглуздям було б введення великого господарства із застосуванням найманої праці.

Отже, виробничі відносини не можуть встановлюватися довільно. Це — об'єктивні, матеріальні відносини, які не залежать від волі та бажання людей, а залежать від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Процес стихійного розвитку продуктивних сил відбувається доти, доки нові продуктивні сили не вступили в конфлікт із старими виробничими відносинами. Відтак починається руйнування старих виробничих відносин і заміна їх новими.

Руйнування старих виробничих відносин може відбуватися як стихійно, так і свідомо. В першому випадку воно супроводжується, як правило, кризовим станом суспільства, значними матеріальними втратами, духовними потрясіннями людей та ін. Якщо ж у суспільстві є соціальні сили, які здатні усвідомити назрілу необхідність перемін та здійснити поступову еволюцію у відносинах між людьми в процесі виробництва, то заміна одних виробничих відносин іншими може відбутися без відчутних жертв та потрясінь.

Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більше того, нові, прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва.

Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил.

І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не враховуючи свідомої діяльності людей. Адже люди завжди діяли і діють, вступаючи в певні відносини, свідомо. Об'єктивність встановлення тих чи інших виробничих відносин означає, що їхній характер визначається не станом суспільної свідомості чи свідомості окремої людини, а характером і рівнем розвитку продуктивних сил. Тобто тими можливостями, які створюють для людської діяльності продуктивні сили. Виробничі відносини — це результат людської свідомої діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того, якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Отже, розвиток засобів задоволення постійно зростаючих потреб людей спричиняє зміни способів виробництва матеріальних благ. Воно характеризується розмаїттям основних форм життя суспільства разом з соціальними, політичними, духовними аспектами, які тісно пов'язані між собою не лише впливом, який вони здійснюють один на одного, а й тим, що мають єдину основу, яка визначає їхній розвиток — матеріальне виробництво. Певна форма матеріального виробництва детермінує, по-перше, відповідну структуру суспільства, по-друге, конкретне ставлення людей до природи. Державний устрій та духовне життя людей визначаються обома цими факторами, а це в свою чергу визначає характер духовного виробництва. Тобто поняття "виробництво" не слід обмежувати лише матеріальним виробництвом, а треба розуміти як життєдіяльність суспільства, суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє основну, визначальну роль.

Спосіб виробництва характеризується не лише виробництвом матеріальних благ. Він відтворює соціальне буття людини, а також формує, розвиває саму людину. Категорія способу виробництва має чітко визначений конкретно-історичний характер, свої специфічні якісні характеристики, властиві лише певному ступеневі розвитку суспільства. Зміна способу виробництва викликає зміну всього укладу суспільного життя, тобто відбуваються зміни соціального, політичного, духовного характеру, змінюється соціально-класова структура суспільства. Трансформується система управління, руйнується стара інфраструктура, заклади, організації, на їхньому місці виникають нові установи та організації. А разом з цим змінюються погляди людей, їхня свідомість, психологія, формуються нові особистості тощо. В цілому набирає нових форм спосіб життя людей.

Слід зазначити, що зміни в укладі суспільного життя відбуваються не лише у випадку повної заміни одного способу виробництва іншим. Якщо зміни відбуваються в надрах конкретного способу виробництва, то це теж може викликати певні зміни укладу життя суспільства. Але більш детально про це мова йтиме в наступних розділах.

[5,6]


2.2 Людський капітал, як чинник і наслідок розвитку виробничих відносин


Постіндустріальний і інформаційний періоди розвитку, коли в світі позиції лідерства все більш міцно закріплюються за високими технологіями, особливу значущість набувають гуманітарні і інформаційно-інтелектуальні ресурси. Здавалося б, в цих умовах реальні традиційні ресурси повинні відходити на другий план. Проте парадокс сучасного розвитку, з нашої точки зору, полягає у тому, що разом із зростанням значення і конкурентної ролі постіндустріальних (гуманітарних і інформаційно-інтелектуальних ресурсів) не зменшуються, а навпаки починають зростати значення реальних традиційних ресурсів і конкуренція за володіння ними. Це пояснюється трьома істотними обставинами.

По-перше, постійно і високими темпами зростало суспільне навантаження на інтегральний природний ресурс. Під інтегральним природним ресурсом ми розуміємо все природне навколишнє середовище Землі. А під суспільним навантаженням на нього — кількість індивідуумів, які споживають цей ресурс (тобто функціонують в природному навколишньому середовищі).

Темп суспільного навантаження на інтегральний ресурс надзвичайно посилився в XX ст.. (і особливо в 2 його половині) в результаті неконтрольованого зростання населення в країнах, що розвиваються, і високих темпів індустріалізації. Причому процес індустріалізації з екологічного погляду носив часто хижий характер.

Якщо з початку нашої ери до 1900 р. (тобто за 1900 років) населення Землі збільшилося на 1млрд 387 млн. чоловік, то з 1900 по 1970 (за 70 років) воно збільшилося на 2 млрд. З 1970 р. по 1986 р. (за 16 років) відбулося збільшення населення Землі ще на 1млрд 282 млн. чоловік. По про гнозам, населення Планети повинне було перевищити відмітку в 6 млрд в 2000 р. Але це вже фактично відбулося в 1998 р., коли чисельність населення склала 5 млрд 919 млн. чоловік. Тобто з 1986 по 1998 рік (за 12 років) населення збільшилося еше на 1млрд. За останнім прогнозом ООН, до 2050 р. чисельність населення досягне 8,9 млрд чоловік.

По-друге, протягом сторіч багато невідновлюваних і відновлюваних ресурсів експлуатувалися «по наростаючій». І деякі з них і навіть цілі їх групи або в значній мірі втрачені, або вичерпані, або знаходяться на межі вичерпання. Так, за оцінками ООН, з 1950 по 1990 рік якість культивованих земель погіршала на 38% (особливо в Латинській Америці і Африці), через порушення правил землекористування втрачено 5-12млн га земель сільськогосподарського призначення.'

По-третє, в результаті істотного підвищення суспільного навантаження на інтегральний ресурс і активної індустріалізації порушене багато механізмів відтворення відновлюваних ресурсів. В результаті цього природне навколишнє середовище часто самостійно вже не може відтворити в достатній кількості і необхідної якості деякі відновлювані природні ресурси.

Особливо яскраво це видно на прикладі водних ресурсів. Річний дефіцит водних ресурсів у середині 1990-х років складав в Індії -104,0; Китаї - 30,0; США - 13,6; Північній Африці - 10,0; Саудівської Аравії — 6,0 млрд куб. м. Мінімальний світовий дефіцит водних ресурсів за оцінками експертів складав в той же період 163,6млрд кубів. м в рік. Причому в найдефіцитніших світових регіонах (райони Тігра-Евфрата, Нила, Іордана, Гангу, Аральського моря) прогнозується в 2025 р. зростання населення майже на 800 млн. чел.3

Враховуючи вищевикладене, можна припустити, що XXI сторічний буде не тільки сторіччям все більш широкого використовування гуманітарних і інформаційно-комунікаційних ресурсів, але і сторіччям загострення проблеми реальних, традиційних ресурсів. Будуть системно переплетені як постіндустріальні, так і традиційні чинники забезпечення конкурентоспроможності. Причому як окремі держави, так і суб'єкти господарювання можуть одержувати конкурентні переваги і за рахунок володіння постіндустріальними ресурсами, і за рахунок володіння традиційними реальними ресурсами, які обмежені через ті або інші об'єктивні причини. Причини цих обмежень мо гут бути самими різними: від обмеженості покладів тих або інших ресурсів на Планеті до порушення природних механізмів відтворення окремих ресурсів. Же найефективнішим, у свою чергу, є комплексний напрям забезпечення конкурентоспроможності, об'єднуючий використовування обох видів ресурсів.

Таким чином, є всі підстави вважати, що значення реальних ресурсів в світовій економіці не зменшиться, а з часом, навпаки, зростатиме, враховуючи постійне підвищення суспільного навантаження на інтегральний ресурс, що до того ж йде досить високими темпами. Причому конкурентна боротьба за володіння реальними ресурсами буде так само постійна зростати.

XXI сторіччя — це сторіччя симбіозу, взаємодії постіндустріальних і реальних ресурсів. Основна задача постіндустріальних ресурсів полягатиме якраз в тому, щоб знайти шляхи найраціональнішого використовування реальних ресурсів. Або, як говорять автори нової доповіді Римському клубу «Чинник чотири. Витрат половина, віддача -двойная», значно підвищити продуктивність ресурсов.1

Враховуючи все вищевикладене, твердження про те, що ті країни, які не мають постіндустріальних чинників забезпечення конкурентоспроможності, приречені на одвічне відставання, представляється не таким вже однозначно вірним (звичайно, якщо вони зуміють розумно розпорядитися ресурсами, що є у них), як це виглядає на перший погляд.

Які ж висновки витікають з цього для постсоціалістичних країн? Виграє той, хто уміє добре передбачати. Необхідна система стратегічного і тактичного прогнозування і планування на всіх рівнях (зрозуміло, не така, яка існувала в епоху адміністративно-командного соціалізму). В ході такого прогнозування і планування потрібно адекватно враховувати значущість всіх видів ресурсів. [ 3].


2.3 Національне багатство і робоча сила


На початку 1970-х років Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОС), систематизувавши і узагальнивши пропозиції демографів, соціологів, економістів, екологів і фахівців інших профілів, підготував документ по стратегії подальшого розвитку людства. У ньому домінували концептуальні позиції демографів, але одне з його ключових положень - роль і значення людського чинника в глобальному економічному розвитку.

В даний час проблеми оцінки людського капіталу все більше висуваються на передній план, хоча єдині принципи числення цього комплексного показника ще не вироблені. У згаданому дослідженні ЕКОСОС тим часом зафіксовані найважливіші уніфіковані принципи розрахунку таких його складових, як середня тривалість життя одного покоління, активний трудовий період, чистий баланс робочої сили, цикл сімейного життя, і т.д. У оцінці людського капіталу істотним моментом признається облік вартості виховання, навчання і підготовки нових працівників разом з підвищенням кваліфікації, подовженням періоду трудової діяльності, втрат у зв'язку з хворобами, смертністю і іншими чинниками і т.п.

При отриманні достовірної інформації про сукупність витрат на відтворення людського чинника складність полягає у тому, що велика їх частина в статистиці відображається у складі показників поточного споживання, а не накопичення.

Самостійне значення має визначення тимчасової протяжності циклу відтворення національного багатства. Ця тема обговорюється вченими з середини XIX в., і загальноприйнятим було визначення даного періоду з урахуванням відтворення основного капіталу. Як аргумент приводилася періодичність економічних криз, які до середини XX в. повторювалися через 8-11 років. Тим часом при розгляді всієї сукупності елементів національного багатства, включаючи природний і людський капітал, що визначив кардинальні зміни у відтворювальному процесі, стає ясно, що терміни функціонування окремих елементів цієї зведеної економічної категорії природним чином відмінні від термінів відтворення елементів основного капіталу.

У недавньому минулому початком працездатного віку вважалося досягнення людиною 16-18 років. Проте для сучасного працівника в умовах науково-технічного прогресу планка цього віку підвищилася до 22-25 років - віку отримання не тільки середньої загальної і спеціальної освіти, але і вищого, а також придбання достатніх виробничих навиків. Для активної участі в соціально-економічній діяльності працівнику залишається в середньому також чверть століття і ще деякий період "неактивної" участі (хвороби, безробіття, відпочинок, пенсійний період і ін.). Висловлені елементи життєвого циклу людини лягли в основу нової концепції циклу відтворення в економіці. Ця концепція дістає все більше схвалення світової спільноти економістів, особливо маючи на увазі серію робіт групи фахівців. Всесвітнього банку, що обгрунтували розширювальну концепцію національного богатства, яку розділяють і автори справжньої статті.

Серед економістів добре відома теорія Т. Шульца про людський капітал як про накопичені в країні витрати на відтворення робочої сили незалежно від джерела їх покриття (сімейні бюджети, поточні витрати виробництва, державні витрати на соціальні потреби і т.д.). Результатами таких інвестицій є накопичення здібностей людей до праці, їх творча діяльність в суспільстві, підтримка самого життя людей, здоров'я і т.д. Т. Шульц вважав також, що людський капітал володіє необхідними ознаками продуктивного характеру, має властивості накопичуватися і відтворюватися на тій, що обновляється основі. Він також обгрунтував необхідність розширювального трактування ряду категорій відтворення, особливо накопичення, припустивши, що з виробленого в суспільстві продукту на накопичення людського чинника використовується вже не 14, як виходило з більшості теорій відтворення в XX в., а 34 його загальної величини.

В даний час створені достатні умови і накопичена обширна інформація в базах даних міжнародних організацій для експериментальних оцінок значень показників людського капіталу в рамках розширювальної концепції національного багатства. Подібні грошові оцінки важливі для вимірювання масштабів фактичного об'єму як поточного накопичення, так і сукупного накопичення в суспільстві за весь цикл відтворення національного багатства.

До проведення практичних розрахунків значень показників людського капіталу на основі розширювальної концепції національного багатства є різні методологічні підходи. Американський економіст Дж. Кендрік запропонував при визначенні величини накопичення інвестицій в людину використовувати метод "безперервної інвентаризації". Свою методологію розрахунків він детально висловив на базі детальної статистичної інформації США. Вона прийнятна для статистичних оцінок по країнах, що мають в своєму розпорядженні довготривалі динамічні ряди показників структури накопичення і споживання.

Техніка оцінок Дж. Кендріка зводиться до визначення витрат сім'ї і суспільства по наступних видах: зміст дітей до досягнення ними працездатного віку і отримання певної спеціальності; перепідготовка; підвищення кваліфікації; міграція робочої сили; охорона здоров'я і ін. Разом з такими витратами враховуються вкладення в житлове господарство, побутові товари тривалого користування, запаси товарів в сім'ях, а також витрати на наукові дослідження і розробки.

вечеського капіталу використовується на реальне накопичення? Фахівцями Всесвітнього банку запропоновані показники "істинного заощадження", значення яких складають приблизно половину сукупних витрат країни на людський капітал.

Ця тема одержала свій розвиток в останнє десятиліття XX в. Американська Національна асоціація економічних досліджень (NBER) провела дискусії про роль людського капіталу в економічному зростанні і методах його оцінки. Узагальнення результатів дискусій відображене в двох робочих доповідях NBER: один представлений Дж. Мінсероме, інший - К.Б. Малліганом і Х.С. Мартіном'.

У доповіді Дж. Мінсера при оцінці накопичення людського капіталу висловлені дані про сукупні доходи працівника за період його участі в економічній діяльності і використовуванні частини цих доходів на відтворення робочої сили. За матеріалами статистики США 1980-х років прослідить період функціонування людського капіталу і зміна його ефективності залежно від числа років загальної освіти, професійної підготовки і віку працівника.

Дослідники дійшли висновку, що працівникам з вищим рівнем утворення і підготовки потрібно менше питомих витрат на відтворення своїх сімей, ніж іншим, оскільки їх праця ефективніша. Вищий рівень накопичення людського капіталу спостерігається серед працівників з вищою освітою і працівників вищої кваліфікації, які мають високий рівень доходів, частіше беруть участь в програмах підвищення кваліфікації і т.д.

У доповіді К.Б. Маллігана і Х.С. Мартіна висловлена методологія вимірювання запасу сукупного людського капіталу за допомогою системи індексів. Їх розрахунок заснований на середніх термінах навчання і професійної підготовки працівників в США за даними переписів. Вони також відзначали відмінності в продуктивності працівників залежно від кількості, якості і тривалості праці і дійшли висновку, що рівень доходів працівника прямо залежить від об'єму накопиченої їм вартості людського капіталу.

Оцінки накопичених знань. Група фахівців Національного наукового фонду США під керівництвом К.С. Карсона - директора ВЕА спільно з експертами ОЕСР тривалий час розробляла систему показників науково-технічного прогресу, у тому числі і витрат на НІОКР. Прийняті ними концепція і методологія числення показників об'єму сукупних витрат на НІОКР одержали оформлення в "Керівництві Фраськаті", що стало міжнародним стандартом, яким користуються при порівняльному аналізі результатів наукових досліджень в багатьох країнах. Розвиваючи ідеї про накопичення сукупності знань в суспільство і їх вартісній оцінці, фахівці ВЕА розробили методологію оцінки поточних витрат на НІОКР і їх накопичення як нематеріального капіталу і як важливого чинника економічного зростання".

Методологія ВЕА заснована на детальній інформації, що є в США, про витрати па науку починаючи з 1920 р. Предложсншле методи, природно, містять немало умовностей при перегруповуваннях значень статистичних даних, особливо при розрахунку в постійних цінах за такий тривалий період. Умовності можна знайти у величині лага між періодом здійснення НІОКР і періодом їх втілення в накопиченому людському капіталі як прирості запасу знань і уміння, у визначенні середнього терміну служби цього виду капіталу (18 років) і середнього віку такого капіталу'. Значення залишкової вартості такого капіталу в НІОКР, за оцінками інших дослідників, близькі до оцінок ВЕА, Дж. Кендріка і дослідників, що дотримувалися стандарту ОЕСР". Такі розрахунки проводилися по наступній схемі; 1. Поточні витрати, всього, зокрема на фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки. 2. Накопичення за період. 3. Зміни в запасі. 4. Споживання за поточний період. 5, Валове накопичення. 6. Чисте накопичення.

Підсумовування таких інвестицій, їх накопичення і баланс вироблялися для приватних і державних науково-дослідних організацій в поточних і постійних цінах за джерелами фінансування, виконавцями, типами інвестицій, а також по галузях, в яких ці інвестиції накопичуються, включаючи зарубіжні філіали американських організацій. Детальні оцінки проводилися за опорні роки з інтерполяцією і екстраполяцією на проміжні роки.

Цілком очевидно, що застосування такої методології оцінок накопичення людського капіталу можливе тільки за наявності детальних статистичних даних, якими багато країн, п тому числі і Росія, не розташовують. Разом з тим досвід методологічних розробок американських колег "рахунку НІОКР", поза сумнівом, надасть допомоги в рішенні комплексу проблем, пов'язаних з оцінкою людського капіталу росіян.

Передумови для удосконалення методології розрахунку значень показників людського капіталу створюють запропоновані групою фахівців ВБ найважливіші уніфіковані принципи розширювальної концепції національного богатства11. Ця методологія відрізняється відносною простотою використовування наявних статистичних даних про ВВП, а також їх перегруповування і уточнення значень показників інвестицій в людський капітал і накопичення у складі національного багатства. У методології узагальнений досвід розглянутих вище методів оцінки людського капіталу. Розширювальна концепція дозволяє більш обгрунтовано розраховувати значення показників людського капіталу як елементу національного багатства. При цьому враховуються накопичені знання при ефективній участі в економічному житті і оплаті праці (одержувані доходи). Розрахунки таких показників цілком доступні для експертів в більшості країн, включаючи Росію.

Пропонована нами схема джерел накопичення елементів людського капіталу (див. мал.)

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: