Малый бизнес
Однак, аналізуючи підприємницьке середовище, можна виділити ряд причин, що гальмують розвиток малого підприємництва.
По-перше, складна економічна обстановка, що панує в країні: інфляція, спад виробництва, розривши господарських зв'язків, високий рівень процентних ставок, слабка правова захищеність підприємців.
По-друге, низький рівень організаційно-економічних і правових знань підприємців, відсутність належної ділової етики, господарської культури як у малому бізнесі, так і в державному секторі.
По-третє, негативне відношення визначеної частини населення, що зв'язує підприємництво прямо тільки з посередництвом, купівлею-продажем.
По-четверте, неотработанность організаційних і правових основ для регулювання розвитку бізнесу на регіональному рівні.
По-п'яте, слабість державної підтримки малого бізнесу.
Сформована економічна ситуація негативно впливає на малий бізнес в усіх напрямках. Рівень інфляції і ріст цін на усі фактори виробництва ставлять багато малих підприємств на грань банкрутства. І в їхньому числі в першу чергу виявляються підприємства, що функціонують у сфері виробництва товарів і побутових послуг для населення, що споживають сировину, матеріали й ін., вартість яких постійно росте. Податковий тиск також впливає на виробничі підприємства в сфері малого бізнесу. І сформовані економічні умови підривають стимули до підприємницької діяльності, послабляють підприємницький настрой.
Розділ 2. Аналіз динаміки малого бізнесу в Україні
2.1 Становлення та розвиток МП в Україні
У період 1991-1996 рр. МП в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1996 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася.
Зростання чисельності працюючих на МП почалося в Україні з 1997 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов’язаних із “мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі МП як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП (табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.
Таблиця 1
Основні показники розвитку малих підприємств в Україні
| Показник | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
|
Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.: |
871 | 1003 | 1131 | 1258 | 1421 | 1708 |
| Кількість малих підприємств, тис. од. | 96 | 136 | 173 | 197 | 218 | 233 |
| Темп зростання за рік, % | 41,7 | 27,2 | 13,9 | 10,7 | 6,9 | |
| МП на 10 тис. Населення, од. | 19 | 27 | 34 | 40 | 44 | 48 |
|
Кількість суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб |
775 | 867 | 958 | 1061 | 1203 | 1475 |
| Темп зростання за рік, % | 11,9 | 10,5 | 10,8 | 13,4 | 22,6 |
За 2001 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 22064,4 млн гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.
Таблиця 2
Структура кількості малих підприємств України за формами власності, %
| Форми власності | 1998 | 1999 | 2000 |
| Всього, у т. ч.: | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
| Державна | 1,8 | 1,5 | 1,5 |
| Комунальна | 3,3 | 3,0 | 2,8 |
| Приватна | 29,4 | 31,0 | 32,3 |
| Колективна | 65,0 | 63,7 | 62,8 |
|
Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав |
0,5 | 0,6 | 0,5 |
Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2000 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.
Проте, як видно з таблиці 2, структура малого підприємництва за формами власності після 1996 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання. Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини МП. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по МП і становила у 2000 році 20 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2000 році поділялися на: кооперативи - 2,3 %, акціонерні товариства - 8,6 %, колективні підприємства - 11,3 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 65,0 %.
Таблиця 3
Регіональна структура МП в Україні у 2000 році за кількістю підприємств, середньосписковою чисельністю зайнятих та обсягами виробленої продукції
| Регіони |
Кількість
|
Чисельність |
Обсяги продукції |
|||
|
Одиниць |
Частка, % |
Тис. осіб |
Частка, % |
Млн грн. |
Частка, % |
|
|
Україна |
217930 |
100,00 |
1709,8 |
100,00 |
19432,7 |
100,00 |
| АР Крим | 9183 | 4,21 | 65,5 | 3,83 | 708,1 | 3,64 |
| Вінницька | 5221 | 2,40 | 52 | 3,04 | 418,8 | 2,16 |
| Волинська | 3468 | 1,59 | 32,7 | 1,91 | 248,9 | 1,28 |
|
Дніпропетровська |
13494 | 6,19 | 107,9 | 6,31 | 1227,8 | 6,32 |
| Донецька | 24807 | 11,38 | 149,9 | 8,77 | 1704,5 | 8,77 |
|
Житомирська |
5181 | 2,38 | 43,6 | 2,55 | 319,3 |
1,64 |
|
Закарпатська |
5843 | 2,68 | 41,7 | 2,44 | 356,8 | 1,84 |
| Запорізька | 7972 | 3,66 | 65,5 | 3,83 | 866,5 | 4,46 |
|
Івано-Франківська |
6146 | 2,82 | 47,7 | 2,79 | 372,7 | 1,92 |
| Київська | 5978 | 2,74 | 60,7 | 3,55 | 692,6 | 3,56 |
|
Кіровоградська |
4369 | 2,00 | 34,5 | 2,02 | 282,7 | 1,45 |
| Луганська | 8764 | 4,02 | 68,9 | 4,03 | 593,5 | 3,05 |
| Львівська | 13612 | 6,25 | 124,3 | 7,27 | 1055 | 5,43 |
|
Миколаївська |
6843 | 3,14 | 47,7 | 2,79 | 482,7 | 2,48 |
| Одеська | 9591 | 4,40 | 86,9 | 5,08 | 1081,6 | 5,57 |
| Полтавська | 6128 | 2,81 | 55,8 | 3,26 | 537 | 2,76 |
| Рівненська | 3650 | 1,67 | 37,2 | 2,18 | 272,8 | 1,40 |
| Сумська | 4944 | 2,27 | 44,5 |
2,60 |
408,8 | 2,10 |
|
Тернопільська |
3030 | 1,39 | 31,1 | 1,82 | 241,4 | 1,24 |
| Харківська | 13392 | 6,15 | 111,3 | 6,51 | 1251,9 | 6,44 |
| Херсонська | 7615 | 3,49 | 35,1 | 2,05 | 331,4 | 1,71 |
|
Хмельницька |
4519 | 2,07 | 41,8 | 2,44 | 344,7 | 1,77 |
| Черкаська | 5058 | 2,32 | 37,6 | 2,20 | 359,4 | 1,85 |
|
Чернівецька |
2976 | 1,37 | 29,6 | 1,73 | 217,3 | 1,12 |
|
Чернігівська |
3388 | 1,55 | 37,9 | 2,22 | 281,3 | 1,45 |
| м. Київ | 30691 | 14,08 | 202,6 | 11,85 | 4588,4 | 23,61 |
|
м. Севастополь |
2068 | 0,95 | 15,8 | 0,92 | 186,8 | 0,96 |
Закон України “Про підприємства в Україні”, прийнятий у 1991 році, визначав критерієм віднесення підприємства до категорії малих чисельність працюючих, причому – диференційовано залежно від галузі, у якій функціонувало дане підприємство. Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва”, який набрав чинності з 1 січня 1999 року, критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва відносилися юридичні особи, чисельність найманих працівників на яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”, прийнятий у 2001 році, визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб-підприємців, річний оборот яких не перевищує 500 тисяч гривень на рік, та юридичних осіб, на яких працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 500000 євро.
Як видно з зазначеного, поняття середнього бізнесу в Україні досі не врегульовано. Це робить невигідним розширення успішних МП, які в цьому разі ризикують випасти з пільгової категорії.
Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку МП в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих.
Аналіз даних про розвиток та розподіл МП по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі МП, зберігаються (табл. 3).
Показники територіального розподілу МП передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1997 році. До цього за загальною кількістю МСП в Україні лідирувала Донецька область.
З другої половини 90-х рр. спостерігається тенденція до поступового вирівнювання розвитку МП в регіонах України. Зокрема, з 1995 по 2000 рр. частка п’яти областей, які займали в Україні перші місця за кількістю МП (Донецька область, м. Київ, Харківська область, Львівська область, Кримська АР), зменшилася з 45 до 42 %, в той час як питома вага 5 областей, що мали найменшу абсолютну кількість МП, зросла з 5,9 до 6,9 %. Проте розрив між регіонами-лідерами та регіонами-аутсайдерами в розподілі МП залишається досить глибоким. У Донецькій, Львівській, Миколаївській, Херсонській областях та містах Києві і Севастополі кількість підприємств в розрахунку на 10 тис. чоловік населення перевищує загальнодержавний показник і становить 50-116 підприємств (проти середнього по Україні – 44 підприємств), в той час як у Чернігівській та Вінницькій областях вона ледь не вдвічі менше за середню (27 і 29 відповідно).
Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення МП в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) МП відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості МП) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях. Нарешті, за економічним ефектом МП немає рівних місту Києву, де вироблено 23,6 % всього продукту МП України, при тому, що на них зайнято 11,9 % усіх зайнятих на МП.
На думку експертів, регіональні диспропорції розвитку МП пояснюються: економічним потенціалом регіону; наявністю ресурсів; господарською структурою регіону; рівнем кадрового забезпечення; ставленням органів влади та населення до малого бізнесу; наявністю ринкової інфраструктури; інформаційним забезпеченням; традиціями та місцевою психологією.
У галузевій структурі малого бізнесу за кількістю підприємств та обсягами випуску продукції провідні місця посідають торгівля і промислове виробництво (табл. 4). Принципово інша картина спостерігається в розподілі прибутку, який, як відомо, є основним джерелом розвитку підприємств. Так, МП, які здійснюють операції з нерухомістю, складаючи лише 12,1 % їхньої чисельності в Україні, створюють 13,1 % продукції та 22,1 % загального прибутку. Навпаки, малі промислові підприємства, на яких зайнята понад п’ята частина працівників малого бізнесу, є в цілому збитковими. Таким чином, порівняння показників прибутковості та розвитку виробництва в малому підприємництві виявляє суперечливу ситуацію, що свідчить про тенденцію до послаблення його зв’язків з загальним станом народного господарства. Таке становище, на наш погляд, лише почасти зумовлене галузевою специфікою. Більшою мірою воно викликане недосконалістю чи відсутністю галузевої інфраструктури, а також відсутністю галузевої координації малого підприємництва, яку в країнах Європи беруть на себе об’єднання підприємців.
За підсумками 2001 року частка МП, зайнятих у сфері оптової та роздрібної торгівлі, зросла до 48,1 % від загальної кількості МП, операціями з нерухомістю – до 12,7 %. Позитивним виявилося збільшення частки підприємств в промисловості до 16,5 % та в будівництві – до 8,8 %.
Таблиця 4
Галузева структура малих підприємств України у 2000 році, %
| Галузі економіки |
Кількість |
Випуск продукції |
Прибуток |
|
Всього по
економіці, |
100,0 | 100,0 | 100,0 |
|
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство |
3,6 | 5,8 | -2,7 |
| Промисловість | 15,8 | 26,9 | -6,7 |
| Будівництво | 8,4 | 14,5 | 5,8 |
| Оптова та роздрібна торгівля | 46,4 | 24,1 | 73,9 |
| Готелі та ресторани | 3,5 | 3,0 | -0,2 |
| Транспорт | 3,9 | 7,1 |
3,6 |
| Операції з нерухомістю | 12,1 | 13,1 | 22,1 |
|
Колективні та особисті послуги |
3,4 | 2,4 | 0,1 |
Таблиця 5
Частка продукції малих підприємств у промисловому виробництві за галузями, %
| Галузі промисловості | 1998 | 1999 | 2000 |
| Вся промисловість | 4,5 | 5,1 | 3,3 |
| Добувна | 0,4 | 0,5 | 0,3 |
| Обробна | 6,6 | 7,2 | 4,4 |
| Харчова та перероблення с/г продуктів | 6,6 | 6,8 | 3,8 |
| Легка, у тому числі: | 16,0 | 20,5 | 9,7 |
| Текстильна та пошиття одягу | 12,2 | 15,0 | 11,2 |
|
Виробництво шкіри та шкіряного взуття |
26,3 | 30,5 | 6,6 |
|
Виробництво деревини та виробів з деревини |
29,8 | 21,5 | 22,3 |
|
Целюлозно-паперова; видавнича справа |
30,6 | 24,7 | 20,0 |
|
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки |
3,9 | 4,2 | 0,4 |
|
Хімічна та нафтохімічна, у тому числі: |
5,4 | 6,6 | 4,7 |
| Виробництво хімічне | 4,4 | 4,7 | 3,1 |
|
Гумових та пластмасових виробів |
8,3 |
14,6 | 10,6 |
| Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів | 4,6 | 5,8 | 5,1 |
|
Металургія та оброблення металу |
1,4 | 1,8 | 1,0 |
|
Машинобудування, у тому числі: |
8,4 | 9,4 | 6,7 |
|
Виробництво машин та устаткування |
6,3 | 7,0 | 6,4 |
|
Електричного та електронного устаткування |
18,7 |
19,9 | 11,2 |
| Транспортного устаткування | 3,7 | 3,5 | 2,6 |
|
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води |
0,4 | 1,3 | 0,5 |
У 1998-2000 рр. спостерігалася загрозлива тенденція до зниження частки МП у промисловому виробництві за видами економічної діяльності. Так, дані таблиці 5 свідчать, що у 2000 році не було практично жодної галузі промислового виробництва, де частка МП не зменшилася б порівняно з попереднім періодом.
Відчутно зменшилася частка МП у таких економічно та соціально важливих галузях, як харчова та переробка сільгосппродуктів, легка, виробництво деревини та виробів з деревини, целюлозно-паперова, видавнича справа, виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, електричного та електронного устаткування. Частка в підгалузі виробництва шкіри та шкіряного взуття зменшилася в кілька разів. Те, що вказані процеси відбуваються саме у початковий період відновлення економічного зростання, свідчить, що між великим та малим бізнесом в Україні не вдалося налагодити належного зв’язку, що може стати перепоною для подальшого зростання виробництва.
Таблиця 6
Динаміка зайнятих на МП в Україні у 1991-2001 рр.
| Показники | 1991 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 |
|
Середньорічна кількість працюючих на МП, тис. |
1192,4 | 1178,1 | 1395,5 |
1559 |
1677,5 | 1709 | 1715,7 |
|
Відсотків до попереднього року |
х | 104,7 | 118,5 | 111,8 | 107,5 | 101,9 | 100,3 |
|
У розрахунку на одне підприємство, осіб |
25 | 12 | 10 | 9 | 9 | 8 | 7 |
|
Відсотків до кількості працездатного населення |
4,1 | 4,1 | 4,9 | 5,5 | 5,9 | 6,0 |
За підсумками 9 місяців 2001 року із загальної кількості працюючих на МП близько 36,6 % було зайнято в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту, що може бути пояснено динамічністю розвитку сфери послуг та торгівлі. Питома вага зайнятих у сфері здійснення операцій з нерухомістю, здавання в найм, надання послуг юридичним особам також досить висока та складає близько 11,2 % від загальної чисельності працівників, зайнятих на МП.
Таблиця 7
Зайнятість на українських МП за основними видами економічної діяльності за 9 місяців 2001 року
| Види діяльності | Чисельність зайнятих | |
| Млн чоловік |
% до загальної чисельності |
|
|
Всього по
економіці
|
1683,2 | 100 |
| Промисловість | 377,0 | 22,4 |
| Будівництво | 205,4 | 12,2 |
|
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги ремонту |
616,05 | 36,6 |
| Готелі та ресторани | 72,4 | 4,3 |
| Транспорт | 75,7 | 4,5 |
| Операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам | 188,5 | 11,2 |
|
Колективні, громадські та особисті послуги |
84,2 | 5,0 |
| Інші | 64,0 | 3,8 |
В структурі зайнятих питома вага працюючих на МП, створених в промисловості, складає 22,4 %. Значною залишається частка зайнятих на підприємствах, орієнтованих на надання послуг в будівництві (12,2 %). Причому збільшення чисельності зайнятих цим видом економічної діяльності призводить до посилення конкуренції між працівниками, зайнятими в цій сфері.
Таблиця 8
Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2000 році
| Галузі | Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб |
Частка, % |
|
Промисловість, у тому числі: |
362,9 | 100,0 |
| Добувна | 4,9 | 1,4 |
| Обробна, з неї: | 346 | 95,3 |
|
Харчова промисловість та переробка |
77 | 21,2 |
|
Легка промисловість, у тому числі: |
40 | 11,0 |
|
Текстильна промисловість та пошиття одягу |
33,5 | 9,2 |
| Виробництво шкіри та шкіряного взуття | 6,5 | 1,8 |
| Виробництво деревини та виробів | 27,5 | 7,6 |
| Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа | 41,8 | 11,5 |
|
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки |
0,6 | 0,2 |
|
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі: |
19,9 | 5,5 |
|
Хімічне виробництво |
9,4 | 2,6 |
|
Виробництво гумових та пластмасових виробів |
10,5 | 2,9 |
| Виробництво інших неметалевих виробів | 22,7 | 6,3 |
| Металургія та оброблення металу | 21,7 | 6,0 |
| Машинобудування, в тому числі: | 72,7 | 20,0 |
|
Виробництво машин та устаткування |
35,1 | 9,7 |
|
Виробництво електричного та електронного устаткування |
29,4 | 8,1 |
|
Виробництво транспортного устаткування |
8,2 | 2,3 |
|
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води |
12 | 3,3 |
Співставлення темпів зростання кількості МП та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявляє збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Так, за 9 місяців 2001 року кількість МП зросла на 10 тис., а кількість зайнятих на них – зменшилася на 26 тис. осіб. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід МП в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельності працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональні особливості процесів створення малих підприємств.
За даними статистичної звітності, у 2000 році в середньому по Україні середньомісячна заробітна плата одного працівника МП складала 154,84 грн. проти 130,16 грн. у 1999 році. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2000 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (392,31 грн.), в сфері громадської діяльності (379,77 грн.) та в державному управлінні (267,12 грн.). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників МП, які надають готельні та ресторанні послуги (102,73 грн.), та надають індивідуальні послуги (107,63 грн.), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ (231,13 грн.), Запорізька (176,6 грн.) і Харківська (168,13 грн.) області, та м. Севастополь (173,3 грн.). Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітної плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській (107,91 грн.), Івано-Франківській (115,63 грн.) та Хмельницькій (117,0 грн.) областях.
Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльності МП, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах і підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2000 році 378,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.
2.2 Макроекономічні результати розвитку МП в Україні
Отже, загалом з 1991 по 2001 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн “соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2001 року складав 47,6 МП в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україні та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідної економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць МП на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн МП, або понад 600 на 10 тис. населення.
На жаль, доводиться визнати, що МП в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн осіб, що складає близько 15 % від загальної чисельності усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50 %. До того ж, не можна забувати, що досить часто МП є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на МП з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності МП виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації МП, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на МП у 2001 році дає підстави стверджувати, що МП як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.
Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості МП в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі - формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Навряд чи є сенс доводити, що підприємці-фізичні особи практично не в змозі виконувати зазначені функції. Фактично зміщення політики підтримки МП до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання МП як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.
Аналізуючи динаміку рентабельності МП, слід відзначити її традиційно низький в цілому рівень. Офіційні показники 1995 та 1996 рр., з урахуванням рівня інфляції, взагалі можна вважати недостатніми для забезпечення розширеного відтворення. Щодо 1998-2000 років, то показники свідчать про деяке поліпшення рівня прибутковості малих підприємств. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 1999 році у порівнянні з 1998 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.
У 2000 році частка МП у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла (табл. 9). З нашої точки зору, головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів МП у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини МП на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. На підтвердження такої думки нагадаємо, що, незважаючи на різке зростання рівня рентабельності МП, їхня чисельність та кількість зайнятих на них (а значить – обсяги виробництва) у наступному році майже не зросли. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини МП є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75 % прибутку, одержаного у 2000 році, припадає на МП торгівлі.
Таблиця 9
Частка прибутку малих підприємств у загальному обсязі прибутку по народному господарству України
| Показник | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 |
| Прибуток по народному господарству, млн гривень | 13868,0 | 3419,0 | 7427,0 | 13933 |
| Балансовий прибуток МП, млн гривень | 1659,0 | 143,5 | 131,2 | 1037,2 |
|
Питома вага МП в прибутку по народному господарству, % |
12,0 | 4,2 | 1,8 | 7,4 |
|
Питома вага МП до зайнятих, % |
7,0 | 8,0 | 8,9 | 9,5 |
Утім, розрахунок реальної рентабельності МП завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності МП в Україні. “Тіньова” діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше – спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів МП.
Вже створення МП припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом МП з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки МП - явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте МП в Україні, за визнанням Голови Держпідприємництва О. Кужель, фактично працює лише “на папері”.
“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними є приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітної плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2000 року серед керівників 900 МП у 12 містах України, 85 % підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50 %. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43 % опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50 % свого виторгу від реалізації, а 87 % респондентів у Козятині приховували до 60 % виторгу.
Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2001 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.
Утім, не можна забувати, що, як буде показано нижче, “тінізація” МП в Україні викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства і населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак “детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку МП. Підсумовуючи, зауважимо, що вказані диспропорції у розвитку МП в Україні у 2000-2001 рр. дають підстави твердити про фрагментарність та нестійкість тенденцій економічного зростання, які мали місце у ці роки.
2.2.1 Практика державного стимулювання розвитку МП
Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” для суб’єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).
Загальна кількість суб’єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.).
Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.
Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб’єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку.
Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об’єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств.
Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (див. табл. 1 на с. 23). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом “з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий