Xreferat.com » Рефераты по экономике » Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки

Реформування державного сектору в процесі ринкової трансформації української економіки

1648/2005 від 24 листопада 2005 року, та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 391-р від 8 вересня 2005 року). Друга фаза орієнтована на сектори економіки і повинна забезпечити визначення та скасування або зміну тих проблемних законів та інших регуляторних актів, які продовжують заважати розвитку підприємництва в певних секторах та розвитку економіки в цілому. Досвід країн, які успішно реформували власне регуляторне середовище підтверджує важливість другої фази для створення набагато кращого підприємницького середовища. Нажаль, органи влади не докладають наразі достатніх зусиль для продовження цієї роботи, незважаючи на те, що це могло б стати дуже важливою віхою на шляху України до створення більш конкурентного підприємницького середовища для залучення іноземних інвестицій.

Ми заохочуємо владу забезпечити ефективне виконання:

Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”;

Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”;

другої фази стратегії зі швидкого дерегулювання.

Незважаючи на дуже обмежений успіх цих перших кроків, зусилля щодо лібералізації та дерегулювання підприємницької діяльності повинні продовжуватися. Крім тих питань, які уряд вже спробував розв’язати, існує багато інших проблем, що перешкоджають надходженню інвестицій в Україну. Майбутні ініціативи в сфері дерегулювання підприємницької діяльності повинні торкатися:

Ліцензування. Хоча загальний рівень законодавчої підтримки ліцензування є відповідним, основні проблеми в цій сфері пов’язані з нечіткістю процедур звернення за необхідними ліцензіями, великою кількістю документів, які необхідно подати для цього, і частими змінами відповідного законодавства. Усі ці проблеми ведуть до неправильного розуміння процедур серед приватних підприємців.

Перевірки. Перевірки є однією з основних регуляторних перешкод для здійснення підприємницької діяльності в Україні. Щорічна кількість перевірок, які проводяться в країні різними контролюючими органами перевищує 1,5 млн. Понад 91 тис. державних службовців постійно зайняті проведенням перевірок, що коштує державі близько 637 млн. гривень. Згідно з недавно проведеним дослідженням, 57% приватних підприємств в країні вважають, що порядок проведення перевірок є нечітким, складним і непрозорим.

Існуюча в Україні система перевірок не виконує свою головну функцію запобігання порушенням закону і служить в основному для здійснення каральної функції. Така практика, з одного боку, допомагає збільшити доходи держави, але, з іншого боку, негативно впливає на підприємницьку діяльність. Існує однозначна необхідність нового підходу до проведення перевірок.

Для вирішення поставлених проблем необхідно активізувати роботу над доопрацюванням та направленням до Верховної Ради проекту Закону України „Про засади державного нагляду та контролю і захист прав суб’єктів господарювання в сфері господарської діяльності”, який пройшов обговорення у Держпідприємництві і Раді підприємців при Кабінеті Міністрів України. Законопроект повинен містити наступні положення:

Впровадження принципу управління ризиками, відповідно до якого складання плану-графіку заходів державного нагляду та контролю здійснюється в залежності від виду й характеру діяльності, результатів попередніх перевірок, ступеня ризику діяльності суб’єктів господарювання для безпеки життя, здоров’я населення і безпеки навколишнього середовища.

Детальна регламентація процедури здійснення державного нагляду та контролю повинна включати наступні положення:

Державний нагляд та контроль повинен здійснюватися посадовою особою відповідно до переліку контрольних питань, який складається кожним органом державного нагляду та контролю для кожної групи суб’єктів господарювання з урахуванням ступеню ризику їх діяльності для безпеки життя, здоров’я населення і безпеки навколишнього середовища. Перелік контрольних питань повинен надаватися суб’єкту господарювання разом з повідомленням про здійснення державного нагляду та контролю.

Здійснення заходу державного нагляду та контролю на підставі посвідчення посадової особи на здійснення державного нагляду та контролю.

Право суб’єкта господарювання вести журнал реєстрації заходів державного нагляду та контролю й обов’язок посадової особи органу державного нагляду та контролю вносити записи щодо проведення заходів державного нагляду та контролю.

Право посадових осіб здійснювати державний нагляд та контроль за умови направлення суб’єкту господарювання повідомлення про здійснення

державного нагляду та контролю.

Здійснення державного нагляду та контролю у формі планових, позапланових і повторних заходів (перевірок, обстежень, ревізій).

Строк здійснення заходів державного нагляду та контролю повинен визначатися в залежності від форми нагляду (плановий, позаплановий або повторний) та розміру суб’єкта господарювання.

Збитки, завдані суб’єкту господарювання неправомірними діями (бездіяльністю) посадових осіб органів державного нагляду та контролю, підлягають відшкодуванню на підставі рішення суду за рахунок коштів державного бюджету, які спрямовані на фінансування таких органів.

Органи державного нагляду та контролю повинні оприлюднювати плани - графіки заходів та зміни до нього. З метою надання допомоги суб’єкту господарювання органи державного нагляду та контролю на письмовий запит суб’єкта господарювання повинні безкоштовно надавати консультації з питань здійснення державного нагляду та контролю.

2.3 Посилення фінансового сектору


Спрощення доступу до банківських кредитів та інших джерел фінансування має важливе значення для малих і середніх інвесторів. Одним з найважливіших питань, з яким пов’язане створення і розвиток бізнесу малих і середніх інвесторів, є простий доступ до фінансових ресурсів. На даному етапі розвитку, банківське кредитування є найбільш поширеним джерелом фінансування діяльності фірм в Україні, але воно не може задовольнити існуючі потреби в позикових коштах через високі процентні ставки і короткі строки повернення. Інші альтернативи отримання коштів, такі як, наприклад, випуск корпоративних облігацій або облігацій для відкритого продажу, використовуються рідко через недорозвиненість фінансових ринків.

Хоча українська банківська система добре розвинута, вона не може задовольнити існуючий попит на позикові кошти через високі процентні ставки і короткі строки повернення виданих кредитів. Крім того, небезпеку для стабільності цього сектора складає недостатня капіталізація, велика частка неблагополучних кредитів і висока інтенсивність кредитування підприємств, в яких банки мають свій інтерес (кредитування споріднених підприємств), при чому останнє питання пов’язане з нерозголошенням відомостей про власників банків.

Інші джерела фінансування бізнесу є малодоступними через відсутність установ, які накопичують “довгострокові” кошти. Як правило, страхові компанії (особливо ті, які займаються страхуванням життя) і недержавні пенсійні фонди є тими фінансовими посередниками, які збирають заощадження громадян і надають їх фірмам в обмін на корпоративні облігації або акції. Але в реаліях України страхові компанії часто використовуються як засоби зменшення податків або переведення коштів закордон. Недержавні пенсійні фонди, які почали створюватися з 2003 року в рамках реформи системи пенсійного забезпечення, переважно залишаються маловідомими для населення і акумулюють заощадження в невеликих обсягах. Разом з тим Державний накопичувальний пенсійний фонд, який, як передбачено реформою, має накопичувати пенсійні вклади населення, що працює, та інвестувати їх в різні активи, поки що не створено.

Основні заходи для покращення доступу фірм до фінансування передбачають 1) посилення банківського сектора і 2) сприяння розвитку небанківських фінансових установ.

Зокрема, для посилення банківського сектора рекомендується:

Заохочувати участь іноземних банків для посилення конкуренції, яка змушуватиме українські банки зменшувати процентні ставки і укрупнюватися.

Включити в Закон України “Про банки та банківську діяльність” вимогу щодо відкриття всіма банками відомостей про власників (бенефіціарів) і забезпечити виконання цієї вимоги суворими санкціями.

Ввести суворі правила щодо кредитування споріднених підприємств.

Збільшити вимоги до капіталу і обсягів основного капіталу і дати більш точне визначення капіталу.

З метою сприяння розвитку небанківських фінансових установ рекомендується:

Посилити регулювання діяльності страхових компаній.

Привести страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС.

Прийняти необхідне законодавство для створення Накопичувального пенсійного фонду, передбаченого пенсійною реформою.

Сприяти поширенню інформації про пенсійну реформу, оскільки недовіра до недержавних пенсійних фондів тісно пов’язана з недостатнім розумінням того, як працюють ці установи.

Розділ 3. Державна програма приватизації як метод реформування державного сектору економіки України


Переважна кількість галузей виробництва в Україні має низький технологічний уклад, морально та фізично зношене обладнання, застарілі технології, що не забезпечує конкурентоспроможність продукції та послуг на зовнішньому і внутрішньому ринках, матеріальних основ для підвищення життєвого рівня населення, його добробуту, а також науково-технічні та економічні передумови європейської інтеграції вітчизняної економіки.

Державна програми приватизації на 2008-2012 роки, враховуючи стратегію подальшого реформування державної власності та наближення України до Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі, спрямовано на зростання економіки країни, створення конкурентного середовища, сприятливих умов для залучення ефективних інвесторів та інвестицій у економіку країни.

Державна програма приватизації визначає завдання щодо реалізації стратегії відносин власності на період 2008-2012 років, і внесена разом з пакетом змін до чинних законодавчих актів (законів України “Про приватизацію державного майна”, "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про виконавче провадження" тощо) з метою приведення їх у відповідність до Програми, а також правового забезпечення норм Програми.

Державна програма приватизації на 2008-20012 роки визначає нові підходи та напрямки подальшого вдосконалення процесу приватизації з урахуванням стратегії та ідеології курсу реформування власності на сучасному етапі, виходячи з завдань, які окреслив Президент України у своєму Посланні до Верховної Ради України “Європейський вибір” щодо зменшення в наступному десятиріччі питомої ваги державного сектора до оптимального розміру - 8-10% та набутого досвіду приватизації, зокрема підприємств, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають важливе значення для економіки та безпеки країни.

Нова Державна програма приватизації ставить основною метою приватизації у 2008-20012 роках - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва шляхом завершення широкомасштабної приватизації, як спеціального соціально-економічного проекту, результатом якого буде створення ефективного приватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища як умови для зростання економіки і добробуту населення, для адаптації економіки України до процесів глобалізації світової економіки.

Пріоритетами приватизації відповідно до нової Програми є забезпечення інноваційного оновлення підприємств; залучення до приватизації покупців, які мають довгострокові інтереси у розвитку підприємств та відповідають кваліфікаційним вимогам; підвищення довіри покупців до процесу приватизації; максимальна відкритість та прозорість всіх процедур приватизації для суспільства і покупців.

Завданнями приватизації наступного періоду є :

зосередження на індивідуальній приватизації, зокрема підприємств групи Г;

оптимізація структури державної власності у виробничій сфері;

досягнення максимальної глибини приватизації об’єктів, які підлягають приватизації відповідно до цієї Програми, і об’єктів, приватизація яких розпочалась до набуття чинності цією Програмою;

приватизація підприємств за гроші з урахуванням їх індивідуальних особливостей;

сприяння розвитку фондового ринку шляхом максимально широкого використання продажу акцій ВАТ на організованих ринках торгівлі цінними паперами;

залучення коштів до Державного бюджету для розвитку та структурної перебудови економіки, інноваційного інвестування.

Новою програмою удосконалено норми щодо передприватизаційної підготовки об’єктів, які спрямовано на підвищення ринкової вартості підприємства і створення привабливих умов для залучення покупців, та передбачає впорядкування і визначення умов функціонування та використання всіх видів активів, майнових та немайнових прав підприємства.

З метою підвищення ліквідності підприємств, які підлягають приватизації, передбачається їх фінансова реструктуризація, яка передбачає комплекс заходів щодо погашення простроченої заборгованості підприємства перед бюджетом, спрямована на зміну структури власного капіталу та зобов’язань підприємства з метою його фінансового оздоровлення за рахунок відстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, та розробки спеціальної процедури для реструктуризації боргу.

Програмою передбачаються публічні процедури прийняття відповідних рішень щодо закріплення пакетів акцій ВАТ у державній власності, що відповідає світовим стандартам. Публічний захист закріплення передбачає розгляд пропозицій органу, уповноваженого управляти державним майном, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про закріплення приймається Урядом на підставі висновків Фонду

У державній власності відповідно до проекту Програми може закріплюватися лише пакет акцій у розмірі 50 відсотків плюс одна акція статутного фонду відповідного ВАТ, пакети акцій менше ніж 50 відсотків плюс одна акція статутного фонду відповідного ВАТ вважатимуться такими, щодо яких прийняте рішення про їх достроковий продаж. В першу чергу це стосується 25 відсоткових пакетів акцій, закріплених за державою.

З метою підвищення конкурентоспроможності підприємств Програмою передбачено застосування широкого інструментарію продажу через удосконалення способів та процедур продажу із застосуванням індивідуального підходу до приватизації підприємств, який дозволяє:

виявити та урахувати індивідуальні особливості виробничо-технічного та фінансово-майнового стану підприємства, його позиції на внутрішньому та зовнішніх ринках, місце в ланцюжку створення вартості, кон’юнктуру ринків його продажу на всіх етапах та у всіх процедурах приватизації для досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації;

здійснити вибір способу приватизації, чи їх комбінації, які максимально сприятимуть ефективному функціонуванню підприємства у післяприватизаційний період;

залучити до приватизації покупців із встановленням для них відповідних кваліфікаційних вимог (покупців, які спроможні забезпечити розвиток підприємства, його конкурентоспроможність на відповідному ринку).

З метою розширення кола потенційних покупців із проекту виключено поняття "промисловий інвестор".

Особливу увагу у Програмі приділено класифікації та способам приватизації об'єктів групи Г. Способи та порядок приватизації таких об’єктів націлені на збільшення ефективності індивідуальної приватизації, запобігання виникненню ризиків при приватизації підприємств, забезпечення прискорення приватизації, економію часу та витрат при продажі державного майна.

До пакетів акцій, які становлять менше 50 відсотків статутного фонду ВАТ та є на сьогодні неліквідними (неодноразово пропонувались до продажу і від покупців не надійшло жодної заяви), буде застосовано достроковий продаж за спрощеним методом, а саме: зниження ціни лота або без оголошення ціни, при якому початкова ціна продажу виголошується покупцем.

Продаж пакетів акцій, який забезпечує контроль інвестора над підприємством-монополістом та підприємством, що має важливе значення для економіки держави (контрольний пакет), передбачається здійснювати на конкурсах, відкритих торгах, а також на торгах з обмеженою участю без визначення інвестиційних зобов'язань, що забезпечить індивідуальний підхід та дасть можливість припинити судові позови, які на даний час гальмують приватизацію.

Продаж акцій може здійснюватися із залученням на конкурсних засадах радників. Необхідність залучення радників визначається у кожному конкретному випадку, враховуючи наявність фінансового забезпечення. Радником відповідно до Програми визнається юридична особа (або об'єднання юридичних осіб), яка за договором з Фондом бере на себе зобов'язання щодо надання за відповідну плату послуг з підготовки об'єкта до приватизації, пошуку потенційних покупців та організації продажу пакета акцій. Відбір радників здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про залучення радників до підготовки до приватизації та продажу приймається згідно з визначеними критеріями щодо аналізу фінансового стану об'єкта, його організаційної структури, ринків збуту товарів (робіт, послуг), які ним випускаються (надаються).

Індивідуальний підхід до приватизації об'єктів цієї групи передбачає удосконалення роботи з потенційними покупцями, фінансовий аналіз підприємств, реструктуризацію, використання особливих інструментів при проведенні торгів, а саме застосування нового способу продажу - торгів з обмеженою участю претендентів.

Торги з обмеженою участю є конкурентним способом продажу за участю запрошених Фондом потенційних покупців, які повинні відповідати не тільки кваліфікаційним вимогам, але і додатковим умовам. При відборі учасників торгів Фонд буде використовувати всі важелі для отримання інформації щодо платоспроможності потенційних покупців, їх добросовісності та реальних намірів. При цьому їх перелік підлягає обов'язковому погодженню з Кабінетом Міністрів України. Застосування торгів з обмеженою участю передбачено тільки щодо унікальних підприємств, при продажу яких ризик є неприпустимим. Такий механізм продажу застосовується багатьма східноєвропейськими країнами.

Спосіб продажу об’єктів групи Г на торгах з обмеженою участю забезпечує недопущення до процесу приватизації найбільш привабливих підприємств недобросовісних покупців, унеможливлює проведення тіньової приватизації, дозволяє забезпечити захист інтересів держави у процесі приватизації цих підприємств, враховувати потреби національної безпеки, продати об’єкт покупцю, який має безспірні стратегічні переваги перед іншими покупцями і спроможний посилити конкурентні позиції підприємств.

Продаж невеликих пакетів (до 25 % включно) здійснюватиметься на організаційно оформлених ринках цінних паперів та на аукціонах без оголошення ціни.

Законопроектом передбачається допродаж акцій підприємств групи Б, В, які залишилися непроданими, - на біржах, а у разі непродажу акцій на організованих ринках - продаж на аукціоні за методом зниження ціни лоту та без оголошення ціни.

Стратегія подальшого реформування державної власності включає синхронізацію процесів приватизації з трансформацією систем державного регулювання монопольних видів діяльності; створення системи управління державною власністю у виробничому секторі національної економіки.

З метою збільшення впливу приватизації на інвестиційно-інноваційний розвиток національної економіки та запобігання можливим негативним наслідкам при переході до приватизації суб’єктів природних монополій і підприємств секторів, що мають особливе значення для економіки та безпеки держави стратегія приватизаційного процесу передбачає вихід на приватизацію особливо важливих народногосподарських комплексів через затвердження Кабінетом Міністрів України підпрограм їх ринкової трансформації.

Процедура підготовки комплексів до ринкової трансформації і приватизації підприємств комплексу здійснюватиметься за окремими підпрограмами, які визначають особливості приватизації державних підприємств та продажу акцій ВАТ кожного конкретного комплексу.

Підготовка до приватизації потужних блоків підприємств, які залишилися у державній власності, здійснюватиметься тільки на підставі конкретних заходів, які будуть затверджені підпрограмами, і по яких буде ресурсне забезпечення.

Програма визначає жорсткі вимоги до семи підпрограм особливо важливих народногосподарських комплексів:

оборонного

авіабудівного

вугледобувного

залізничного

суднобудівного

електроенергетичного

нафтогазового комплексів

Врахування цих вимог є обов'язковим при розробці зазначених підпрограм.

Крім того, для кожної галузі встановлюються окремі особливі вимоги, враховуючи специфіку кожного народногосподарського комплексу.

Підпрограма уточнюватиме межі комплексу, включатиме розроблення та реалізацію заходів з підготовки комплексу до приватизації. У рамках підпрограми здійснюватиметься аналіз комплексу, який передбачатиме дослідження загальних умов його розвитку. За результатами аналізу комплексу розроблятимуться заходи щодо його ринкової трансформації та підготовки до приватизації із зазначенням строків їх виконання.

Розробку підпрограм здійснюватимуть Міжвідомчі робочі групи, до складу яких входитимуть представники відповідних міністерства та відомств, залучатимуться висококваліфіковані експерти та консультанти. Рішення щодо затвердження підпрограм прийматиметься Кабінетом Міністрів України.

Ефективність управління державною власністю залежить від фінансових можливостей держави сприяти розвитку підприємств, підвищити їх конкурентоспроможність. Держава має використовувати кошти від продажу об'єктів у розвиток підприємств з метою адаптації їх до ринкових умов, входження до Європейського співтовариства.

Програмою передбачається змінити порядок використання коштів, отриманих від приватизації державного майна. Кошти, одержані від продажу державного майна, зараховуються до Державного бюджету України і спрямовуються на відшкодування витрат, пов’язаних з приватизацією, а також на інноваційне інвестування з метою технічного переозброєння, модернізації та підтримки приватизованих підприємств.

Інноваційно-інвестиційна модель здійснення реформи державної власності, відповідно до якої кошти від продажу підприємств повинні спрямовуватись на інноваційне оновлення та модернізацію виробництв галузі, знайшла відповідне відображення в проекті Закону України "Про Державну програму приватизації".

Наповнення Державного бюджету є важливим фактором розвитку економіки держави, але не основною метою наступного етапу процесу реформування відносин власності. Зазначена політика Фонду відповідає завданням щодо формування інституту власника, поліпшення структури економіки.

Механізми реалізації норм Програми ставлять ринкові заслони тіньовій приватизації, штучному знеціненню державного майна та його відчуженню за позаприватизаційними процедурами, серед якої найбільш розповсюдженими стали розрахунки з кредиторами високоліквідним державним майном.

Проект закону запроваджує норми щодо здійснення реалізації державного майна за прозорими приватизаційними процедурами з урахуванням законодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Продаж цілісних майнових комплексів, які підлягають відчуженню на підставі процедур застави, досудової санації, банкрутства та інших неприватизаційних процедур здійснюватимуть державні органи приватизації із застосуванням способів, передбачених законодавством з питань приватизації.

Такий підхід забезпечить контроль держави за відчуженням державного майна, що здійснюється за позаприватизаційними схемами.

Дана Державна програма приватизації на сучасному етапі реформування власності є новаційним документом і набуває важливого політичного та державного значення, результати її реалізації багато в чому обумовлять майбутнє України на наступне десятиріччя.

Нові підходи та напрямки реформування відносин власності на наступні роки, передбачені Програмою, є надзвичайно важливим кроком на шляху поглиблення ринкових перетворень в державі, що дозволить вийти на якісно новий рівень розвитку приватизаційних процесів.

Висновок


Сучасні ринкові відносини не в змозі забезпечити ефективність регулювання економічних процесів, тому виникає потреба державного втручання. Вплив держави здійснюється двома засо-бами: як владною структурою, що встановлює "правила гри" на ринку, і як власником, що володіє певним майном і діє з іншими суб'єктами права власності. Другий варіант державного впливу здійснюється в рамках об'єктів державного сектора.

Основну ланку державного сектора складають: державні унітарні підприємства (казенні підприємства, державні комерційні підприємства, державні акціонерні товариства, де державі належить 100% акцій); державні акціонерні товариства, у яких частка державної власності становить більше 50%; державні господарські об'єднання (корпорації та концерни); інші, що можуть формуватися або входити до складу холдингів, промислово-фінансових груп, консорціумів. Критерієм віднесення господарських структур до державного сектора є факт оперативного управління державою їх діяльністю.

За роки реформ державний сектор значно зменшився. Так, за станом на 2006 р. як кількість державних підприємств, так і кількість працівників, зайнятих у них, скоротилася майже на 55%. Незважаючи на різкий спад перерахованих вище показників, до 2006 р. державні промислові підприємства втримували вагомі позиції у видобутку енергетичних матеріалів (60,2% обсяг виро-бництва і 62,8% кількості підприємств); відносно невелика кількість (8,3%) державних підпри-ємств виробляють більше 22% загального обсягу хімічної та нафтохімічної продукції. На частку державних підприємств припадає більше 43% виробництва й розподілу електроенергії, газу й води; 15 і 13,5% обсягу металургійної та машинобудівної галузей відповідно.

У сучасних умовах для підвищення економічного становища України провідне значення має подальший розвиток методичного забезпечення управління державним сектором промисловості. Застосування такого підходу до ефективного управління промисловими державними підприємствами (пакетами акцій) на підставі функціональності, реалізація запропонованих у дисертаційній роботі рекомендацій щодо управлінського впливу макрорівня на розвиток державного сектора промисловості можуть істотно підвищити ефективність управління такими підприємствами.

Список використаної літератури


Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія. Київ: Каравела, 2004, 480 с.

Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

Вітлінський В.В. Моделювання економіки. Київ: КНЕУ, 2003, 408 с.

Геєць В.М. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протирічча, перспективи). Київ: Інститут економічного прогнозування, "Логос", 1999, 500 с.

Геєць В.М., Панченко Є.Г., Лібанова Е.М. та ін.; За ред. В.М. Гейця. Перехідна економіка. Київ: Вища школа, 2003, 591 с.

Дорофєєва Г.А. Удосконалення підходів до управління підприємствами державного сектора // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2004. – С. 191-202.

Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки. Харків, Львів, Одеса: ТОВ "Одіссей", 2003, 592 с.

Катрушин Б.М. Питання визначення стратегічно важливих підприємств для економіки та безпеки країни // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 19 /Наук. ред. І.К.Бондар.– К.- НДЕІ.- 2006. –С.103-106.

Катрушин Б.М. Проблеми приватизації стратегічно важливих об’єктів// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 15 /Наук. ред. І.К.Бондар. – К.- НДЕІ. - 2005. –С.137-140.

Катрушин Б.М. Реформування державного сектора економіки // “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз”: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю.-К.:Вид-во УАДУ,2005.-С.284-285.

Кузьменко Л.М., Дорофєєва Г.А. Аналіз регіональних особливостей державного сектора промисловості України // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України. – Л.: ІРД НАН України. – 2005. – Вип.5, ч.1. – С.271-280.

Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.

Рудченко А., Омельянчик Н., Катрушин Б. Приватизация – 2001: проблемы и перспективы // Акционер. – 2006.- №3.- С.15-21.

Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. Київ: Логос, 1999, 568 с.

Солоненко К.С. Макроекономіка. Київ: ЦУЛ, 2002, 320 с.

Стігліц Дж.Е. Економіка державного сектора. Київ: Основи, 1998, 854 с.

Ушакова Н.Г., ПоміноваІ.І. Соціально-економічні типи країн. Київ: ВД "Професіонал", 2004, 304 с.

Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Суми: "Університетська книга", 2000, 310 с.

Швайка М.А. Банківська система України: шляхи реформування і підвищення ефективності. Київ: Парламентське видавництво, 2000, 193 с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: