Xreferat.com » Рефераты по экономике » Виявлення закономірності формування споживацької вартості ювелірних виробів на сучасному ринку

Виявлення закономірності формування споживацької вартості ювелірних виробів на сучасному ринку

ін.

Флакони для духів (від франц. langnp1033flacon – пляшка) виготовляють з срібла, скла з металевою ажурною позолоченою або оксидованою оправою. Флакони складаються з корпусу, пробки, вушок і ланцюжка, проміжної ланки і кільця. Корпус з срібла складається з двох спаяних половинок. Лицьова сторона корпусу має гравірований малюнок або накладною з філігранню або емаллю різних кольорів і відтінків. Пробка має різьбову нарізку і герметично закриває флакон. Вушки служать для кріплення ланцюжка.

Корпуси флаконів для духів можуть бути виготовлені з кришталю, скла, імітуючого лазурит, малахіт і інші кольорові камені.

Пульверизатор ( від лат. langnp1033pulvis – прилад для розпиленості) – це флакон з кришталю, кольорового скла або срібла і пробка з кульковим механізмом. Натискуючи на головку і нахиляючи флакон, розбризкують духи. Є також балонні пульверизатори, в яких замість поршневого механізму в пробці на кінці горизонтальної трубки знаходиться гумовий балон для нагнітання повітря. При попаданні повітря у флакон тиск збільшується, а рідина у вертикальній трубці підіймається вгору і розбризкується.

Мильниці виготовляються із сплавів срібла і кольорових металів з подальшим золоченням. Мильниці з алюмінію мають анодну захисно-декоративну плівку з подальшим забарвленням під золото або старе срібло.

ювелірний прикраса сувенір дорогоцінний

1.2.3 Обладнання для годинника

Група цих виробів складається з обладнань для ручного і кишенькового годинника. Іноді до цієї групи відносять годинник в корпусах з дорогоцінних металів (сплавів золота і платини) зі вставками з коштовних (частіше) і напівкоштовних каменів.


1.2.3.1 Обладнання для наручних годинників

Браслети для наручних годинників роблять із сплавів золота 585-й проби, срібла, сплавів кольорових металів (латуні, томпаку, алюмінію) і неіржавіючої сталі методом штампування, литва і плетення. Браслети із сплавів срібла золотять, із сплавів міді – золотять і сріблять, нікелюють і хромують, а з алюмінію – анодують.

По конструкції браслети бувають м'якими і жорсткими.

М'які браслети складаються з окремих ланок (глидерів) різних розмірів і форм (прямокутній, овальній, квадратній, фасону), сполучених шарнірами або у вигляді оплету, тобто стрічки, обплетеною поволокою. Ці браслети гнучкі. Плетені браслети часто мають пересувний замок для регулювання довжини браслета по колу зап'ястка руки.

Іноді ланки збираються з пружинами – розтяжні браслети.

На кінцях браслети мають замки типу карабінів або трубчасті затиски, а браслети для жіночого годинника малого калібру – з вертикальними вушками. Кріпляться вони пружинними карабінами або ланками у вигляді підкови. Всі замки і трубчасті затиски по ширині відповідають ширині осі корпусу годинника. Іноді замок має запобіжник від розкриття браслета у вигляді вісімки. Браслети із замками легко надягають і знімаються з руки і годинника, а браслети з трубчастими затисками кріпляться до годинника на тривалий період і знімаються за рахунок пружин або спеціального регулятора довжини браслета.

Обробка браслетів різна, з гравірованим або штампованим малюнком. Виготовляють їх різної довжини, але частіше від 130 до 190мм з інтервалом 5-7,5мм.

Жорсткі браслети складаються з двох жорстких пружинячих половинок. Кріпляться вони до годинника карабінами крюків з пружиною або трубчастими затисками. Лицьова поверхня цих половинок буває гладкій полірованій або з рельєфним малюнком, з різними видами обробок.

В процесі носіння браслети для наручних годинників піддаються дії поту, що виділяється рукою. Тому на їх поверхню наносять значний шар захисно-декоративного покриття золотом, сріблом, нікелем або хромом. Товщина кулі покриття встановлюється в технічних описах на кожний вид браслета. Останнім часом при виготовленні деяких видів браслетів для наручних годинників застосовують тришарове золочення.

Ремені для наручних годинників виготовляють з натуральної і штучної шкіри, тасьми, шнурів, стрічок. Вони бувають цільними, просмикуваними через обидва вушка годинника, і з двох деталей – горта і запряжника, прикріплюванні наглухо до вушок годинника кнопками. Іноді ремені забезпечені напульсниками і брелоками. Для кріплення горта до запряжнику ремені мають пряжки або карабіни і трубчасті затиски для кріплення ременя до годинника. Лицьова сторона ременів з шкіри може мати витиснений малюнок, а тасьма або стрічки – тканий або плетений. Іноді вони бувають різнокольоровими. Довжина ременів 22-25см, ширина від 6 до 22мм залежно від розмірів вушков у годинника.


1.2.3.2 Обладнання для кишенькових годинників

До них відносять бортові ланцюжки, ремені і шатльонки.

Бортові ланцюжки служать для прикріплення кишенькових годинників до борту жилета. Виготовляють їх із сплавів золота (у тому числі порожнисті), срібла, латуні. Вони більш крупних розмірів в порівнянні з ланцюжками для шийних прикрас. По видах ланок вони бувають якірними, панцирними і комбінованими. На одному кінці ланцюжка є карабінний гачок для її кріплення до вушка кишенькових годинників, а на іншому знаходиться спеціальний пристрій – шпрингель – для кріплення ланцюжка до борту. Довжина всіх бортових ланцюжків, включаючи кінцеві замки, 30см, товщина – до 6мм.

Ремені для кишенькових годинників виготовляють цільними з натуральної і штучної шкіри, текстильних шнурів, стрічок і тасьми. На кінцях є замки для кріплення до годинника і желету. Довжина ременів 36см, ширина – 8-10мм.

Шатльонки – прикраси до кишенькових годинників, що виготовляється із сплавів золота, срібла, кольорових металів. Шатльонки складаються з короткого ланцюжка із замками на кінцях, за допомогою яких кріпляться до вушка кишенькових годинників і ключів (замість брелока).


1.2.4 Предмети для прикраси інтер'єру

Асортимент предметів для прикраси інтер'єру (від франц. langnp1033interieur – внутрішній) дуже різноманітний. В основному це вироби народних художніх промислів, дуже популярні в нашій країні і за її межами, - декоративні пластини і блюда, скульптури малих форм, вази для кольорів, свічники і ін. Такі вироби відрізняються високими естетичними достоїнствами: лакова мініатюра, розпис по дереву, різьблення по кістці і каменю, кераміка і інші види обробки. Поєднуючи в собі сучасну форму і національні художні традиції, вони стали прекрасною прикрасою інтер'єру.

Вироби цієї великої групи по сировинній ознаці ділять на підгрупи, а усередині кожної підгрупи розглядаються по найвідоміших промислах: палехські, богородські, хохломські, гжельські і т.д.


1.2.5 Предмети для сервіровки столу

Предмети сервіровки столу (від франц. langnp1033server – накривати на стіл) – це значна група ювелірних виробів, що виготовляються з кришталю, фарфору, сплавів золота (частіше 585-й проби), срібла (частіше 916-й проби), кольорових металів (мельхіору, нейзильберу, латуні, томпаку), неіржавіючої сталі і інших матеріалів. Вироби з мельхіору покривають суцільним шаром срібло (від 10 до 25мкм), а часто золотять. Посріблена поверхня може бути матовою і полірованою. Вироби багато кого мають малюнки з художньої емалі, філіграні. Прикрасою столу є кришталеві вироби в срібній чорненій або позолоченій оправі.

Предмети сервіровки столу підрозділяють на дві підгрупи: окремі предмети; сервізи і прилади.


1.2.6 Сувеніри

Сувенір (від франц. langnp1033souvenir – подарунок) – це пам'ятна річ, пов'язана із спогадами і що зберігається на згадку про кого-небудь, чим-небудь. Сувеніри виготовляють на честь великих подій: олімпіад, спартакіад, космічних польотів, на честь видатних діячів країни, мистецтва і т.д.

Сувеніри класифікують на шість підгруп: пам'ятні медалі; нагрудні значки; герби, ключі, брелоки – сувеніри символи; сувенірні скульптури малих форм; сувенірні вироби народних художніх промислів, інші сувенірні вироби (самовари сувенірні, світильники-нічники в сувенірному виконанні і ін.).


1.3 Особливості виробництва ювелірних товарів


Технологія виробництва – це найважливіші чинники, які впливають на формування споживацьких властивостей ювелірних товарів.

Ювелірні товари є творами мистецтв і створюються художниками-ювелірами. Спочатку художник робить ескіз виробу в кольорі. При цьому він повинен виявити і показати своєрідну декоративність і забарвлення матеріалу для задуманого виробу. Так, діамант виграє в оправі з "білого золота", Бірюза – в срібній оксидованій оправі, а перли і аметист – в оправі із золота жовтого кольору. Ураховують також, що золото більш красиве в ажурних роботах і програє в масивних виробах. Щоб підкреслити малюнок і красу каменя в оправі з срібла, його, як правило, оксидують під старе срібло.

Після затвердження ескізу художньою радою підприємства виготовляють уручну зразок-еталон або організовують серійне промислове виробництва виробів. Зразок-еталон або три промислові зразки з підвішеними і опломбованими етикетками, технічними описами (паспортами), плановою калькуляцією і проектом прейскуранта роздрібних і оптових цін представляє на розгляд і твердження. Затверджений зразок-еталон опломбовують і повертають підприємству для організації або продовження виробництва затверджених виробів. Два інші зразки також опломбовують і залишають на базі дорогоцінних металів і каменів як еталони. Кожному затвердженому виробу приписують шифр.

Основними технологічними процесами виробництва ювелірних виробів з дорогоцінних, кольорових і чорних металів є наступні: заготовчи, створення форм ювелірних виробів, обробні, ограновування ювелірних каменів, закріпка вставок в ювелірні вироби.


1.3.1 Заготовчи процеси

Ювелірні підприємства одержують від спеціальних заводів хімічно чисті дорогоцінні метали у вигляді злитків, прутків, шайб і дроту, а також відходи дорогоцінних металів свого виробництва (тирса, стружки, висікання, дрібні обрізання і ін.). В заготовчих цехах напівфабрикати проходять певну обробку, при якій вони перетворюються на матеріали для виготовлення ювелірних виробів.

Заготовчи процеси складаються з декількох операцій: складання лігатури і її плавки, вальцювання, волочіння, кування.

Залежно від виду дорогоцінного металу і проби майбутнього виробу складають лігатуру, тобто визначають необхідну кількість дорогоцінного металу в сплаві і лігатурні метали. Для золота лігатурними матеріалами є в основному срібло і мідь.

Плавку лігатури дорогоцінних металів проводять в графітних тиглях в спеціальних електропечах. Під дією високих температур атоми металів звільняються від внутрішньокристалічних зв'язків. При цьому кристали розпадаються, і між ними все більше утворюється рідкого металу. Процес розчинення структури продовжується до тих пір, поки весь метал з твердого стану не перейде в рідке. Спочатку плавлять дорогоцінні метали, а потім додають кольорові (лігатурні). Коли лігатура повністю розплавиться, її виливають в підігріті металеві изложниці. Після охолоджування злиток лігатури ущільнюють проковуванням спеціальним молотком.

Злитки лігатури можуть мати дефекти: тріщини, пори, плени, нерівномірний розподіл дорогоцінних металів, шлакові включення і ін.

Залежно від профілю і конструкції, майбутніх виробів злиток лігатури вальцюють (прокочують) або проводять волочіння.

Вальцювання злитка лігатури застосовується, коли ювелірний виріб необхідно виготовляти з листового матеріалу методом штампування або з прутків певної форми і товщини. Цей технологічний процес заснований на пластичності лігатури. Для цього злиток прокочують між валяннями прокатних вальців. Між валяннями, що обертаються, злиток обжимається по висоті, збільшується його довжина. Із смуг, прутків і листів (без дефектів) виготовляють заготівки (деталі) майбутніх ювелірних виробів.

Волочіння застосовують для отримання із сплаву дорогоцінного металу дроту діаметра, що вимагається. Для цього перед волочінням заготівку лозини прокочують до максимального наближеного діаметра дроту. Плющення заготівки дроту здійснюють в ручних валяннях, які забезпечені кільцевими проточками (струмками), відповідними по перетину формі профілю прокочуваного дроту.

Кування – ця зміна поперечного перетину заготівки в гарячій або холодній без зняття стружки. Частіше всього кування злитків заготівки дорогоцінних металів проводять в холодному стані, оскільки сплави дорогоцінних металів мають хорошу пластичність. З елементів кованих заготівок можна виготовити будь-яку прикрасу: кільця, сережки, брошки, шпильки і ін.


1.3.2 Створення форм ювелірних виробів

Форми ювелірних виробів створюють литвом по моделях, що виплавляються, філігранню, штампуванням, витяжкою, вибиванням, монтуванням розрізнених деталей і іншими способами. Литво по моделях, що виплавляються, – сучасний прогресивний метод виготовлення ювелірних виробів із сплавів срібла і золота. Цим методом одержують складні по конфігурації, тонкостінні відливання ювелірних виробів підвищеної точності (4 - 7-го класів), з високим ступенем чистоти (до 6-го класу), вимагаючих складної і трудомісткої механічної обробки при литві звичайним способом. Філігрань, або скань (від російського слова "скать" - сучить, звивати), - це витягнуте із сплаву срібло або золото дві-три тяганина, звиті в джгут, а іноді сплюснуті у вигляді стрічки. З цього "мотузочка" або "стрічки" нарізують деталі майбутнього орнаменту виробу (колечка, спіралі, розетки і ін.) і щипцями наклеюють і накладають на узор, нанесений на папір або металеву поверхню. Місця з'єднання деталей узору посипають припоєм і підносять до вогню. Над вогнем (газового пальника) під дією високої температури папір згоряє, а припій, розплавляючись, скріпляє деталі виробу. В результаті виходить ажурний (від франц. langnp1033ajour – крізний) металевий узор. Іноді його збагатили черню – дрібними кульками, що напаяють, ювелірними каменями або гладкими металевими накладками.

Штампування – наймасовіший технологічний процес отримання плоских деталей (заготівок) або готових ювелірних виробів з листів, смуг і прутків сплавів дорогоцінних металів методом вирубки або видавлювання на спеціальних пресах. При цьому застосовують змінні сталеві штампи, що складаються з нижньої частини – матриці і верхній – пуансона.

Монтування – це з'єднання деталей ювелірних виробів, виготовлених гнучкій, різанням, розпилюванням, фрезеруванням, штампуванням і іншими методами. Таке з'єднання проводиться паянням, зваркою, клепкою і іншими технологічними операціями.

1.3.3 Обробні процеси

Обробні процеси обробки поверхні ювелірних виробів підвищують їх художню цінність.

Шліфування застосовують для створення гладкої поверхні виробу за допомогою обертань бязевых, фетрових або повстяних кругів, з використанням наждаку, пемзи або інших абразивних порошків.

Полірування застосовують для створення дзеркального блиску на поверхні золотих і срібних виробів. Розрізняють полірування уручну, механічне і електричне.

Чеканка – це отримання складного рельєфного малюнка за допомогою чеканників і зубил з листового матеріалу або на поверхні масивних литих виробів (ваз, скульптур і ін.)

Гравіювання – це вирізування малюнків на виробі за допомогою штихелів (сталевих різців довгої 100-200мм).

Чернення – дуже складний обробний процес. Злитки сплаву срібла розкочують до належної тонкості і надають їм відповідну форму (ваз, стопок, підносів і ін.). В цеху гравіювання майстер наносить різцями на поверхню виробу борозенки, штрихи, створюючи малюнок (пейзаж, портрет, орнамент і ін.). Малюнок покривають густо-темною з синюватим відливом черню – сплавом олова, срібла, міді і сірок. На невеликому вогні сурми чернь плавиться і заповнює поглиблення малюнка, міцно сплавляючись з металом. Після очищення з прилеглих місць і поліровки чітко позначається малюнок, найдрібніші штрихи, по-особливому відтіняючи срібло і позолоту.

Анодування (анодне оксидування) – це отримання захисно-декоративній блискучій або матовій оксидній плівці на поверхні виробів з алюмінію і його сплавів. Одержують її шляхом підвішування виробів на аноді в електролітичній ванні, що складається з 20% сірчаної кислоти і води. Після пропускання електроструму на алюмінієвій поверхні утворюється щільна плівка з мікропорами.

Плівка володіє високою твердістю і зносостійкістю, а поверхня після анодування може забарвлюватися органічними фарбниками під колір золота або іншим кольором і набуває красивий зовнішній вигляд. Товщина анодованої плівки від 5 до 20мкм. Розчин фарбника, заповнюючи пори оксидної плівки, міцно утримується в них.

Гальванічне покриття (золочення і сріблення) – це створіння електролітичним методом захисно-декоративної плівки на поверхні ювелірного виробу, виготовленого із сплавів срібла або міді.


1.3.4 Ограновування ювелірних каменів

Ограновування ювелірних каменів проводять на спеціальних гранувальних і шліфувальних верстатах-напівавтоматах різними металевими дисками. До ограновування камінь ретельно оглядається для встановлення розміру, природної форми, прозорості і світлорозсіювання.

Процес ограновування підрозділяють на три стадії: оброблення каменя на заготівки, власне ограновування і поліровку. Поширеними видами ограновування є наступні.

Діамантове ограновування застосовується для прозорих ювелірних каменів – алмазів, рубінів, сапфірів, фіанитів і ін. При такому ограновуванні верхня частина каменя має майданчик – таблицю у вигляді правильного багатокутника з трьома рядами граней, що спускаються до рудист.

Ограновування трояндою (голландське гранування) – одна із старовинних форм ограновування (з langnp1033XVI в.) Вона додає каменю наближену схожість з бутоном троянди і застосовується для ограновування дрібних і плоских алмазів і глибоко забарвлених гранатів.

Камені, які використовують для підвісок, наприклад в сережки, кулони, гранують подвійною трояндою. При цьому дві троянди з'єднуються своїми підставами, що додає каменю значний блиск і хорошу гру. За формою троянди бувають овальними, круглими, втягнутими, грушовидними і ін.

Східчасте ограновування (таблицею) є системою граней, розташованих рядами у вигляді ступенів, при цьому верхня частина має великий майданчик. Таке ограновування застосовують для гранування головним чином смарагдів, топазів, аквамаринів або імітацій цих каменів з скла.

При ограновуванні клинами всі бічні і кутові грані мають трикутну форму. Чотири бічні грані комбінуються у кожного ребра верхнього майданчика – таблиці, утворюючи чотиригранні піраміди з підставою у вигляді трапеції.

Ограновування маркіза (еліпсоїдна), пендолоки, бриолетта, грушею і інші відносять до спеціальних форм ограновувань.

При ограновуванні кабошоном верхньої частини каменя надають плавну опуклу форму тієї або іншої кривизни. Це одна з первинних форм обробки смарагдів, сапфірів, рубінів, Бірюзи і інших каменів, що мають який-небудь дефект.


1.3.5 Закріпка вставок в ювелірних виробах

Цей процес є завершальним і дуже важливим в ювелірному виробництві. Від того, як ювелір поставить камінь, який вибере спосіб його закріпки, великою мірою залежить естетична цінність виробу.

Місце, в яке вставляється і де кріпиться вставка – ювелірний камінь, називають оправою, або кастом. Оправа повинна міцно і тривало утримувати камінь, підкреслювати його красу, служити зв'язуючою ланкою між металевою частиною виробу і каменем.

Найпоширенішими видами закріпок є наступні: крапанова, кармезинова, кернерова і ін.

При крапановій закріпці оправа виробу має овальну або круглу форму з виступаючими над верхньою кромкою оправи обода лапками (крапанами), кінці яких при вставці каменя охоплюють його з усіх боків і міцно утримують. Крапанові касти застосовують частіше за все при закріпці крупних і середніх прозорих коштовних і напівкоштовних каменів. Вони дозволяють краще показати камінь і дають йому більше світла, ніж будь-яка інша оправа. Недоліком оправи є те, що камінь в ній утримується не дуже міцно.

При кармезиновій закріпці оправа має складну форму. В центрі великої каст, а навкруги нього невеликі касти. В центрі кріпиться великий прозорий камінь, а навкруги нього – дрібні камені, які підкреслюють його красу. Композиція кармезинованних виробів може бути різною як за розмірами каменів, так і по їх розташуванню.

При кернеровій закріпці (дрібних каменів) на відміну від крапанової камінь кріпиться не в окрему оправу (каст), а в сам виріб. Для цього в поверхні вироби висвердлюють отвір, вставляють камінь і спеціальним різцем (штихелем) насувають по ободу частинки металу на камінь, на якому утворюється утримуючий обід.

При гризантній закріпці обід, який утримує камінь, обробляється дрібною насічкою (гризантом).

При глухій закріпці (в обтиск) камінь кріпиться в каст (без крапанів) і спеціальним закріплювальним обтисковим поясочком обжимає камінь по всьому колу.

Існує закріпка на клею і ін. Після закріпці каменів в оправі перевіряють надійність їх кріплення, а потім вироби ще раз полірують на крузі з шерсті.

Збірка (монтаж) ювелірних виробів на ювелірних підприємствах здійснюється кваліфікованим ювелиром - вмонтовування, як правило, на одномісному верстаку. Таке робітники місце дає можливість вбудовувати верстаки в конвеєрні лінії для збірки виробів в процесі кожної операції, раціонально організувати збір відходів дорогоцінних металів у висувний піддон і дотримувати санітарно-гігієнічні вимоги в процесі роботи. Верстак має настільну лампу із збільшувальним склом, бормашину з набором фрез, набір пальників для паяння і набір робочого інструменту (вимірювального, ріжучого і ін.).

2. Споживацькі властивості ювелірних товарів і вимога до якості


Споживацькими називають властивості ювелірних товарів, що виявляються безпосередньо при їх використовуванні як предметів споживання. Це відноситься як до особистих прикрас (браслети, кільця, брошки і ін.), так і до інших виробів (предмети сервіровки, куріння, туалету і т. д.). Вони повинні задовольняти певні потреби (частіше естетичні) людини в процесі їх експлуатації. Споживацькі властивості включають соціальні, функціональні, ергономічні, гігієнічні і естетичні властивості, безпеку і надійність споживання.

Соціальна властивість товару – ця відповідність його потребам населення, обуславливаючи доцільність його виробництва, збуту і споживання.

Функціональні властивості обуславливають відповідність товару цільовому призначенню як предмету споживання. Це відноситься як до форми, так і до конструкції виробу, які повинні відповідати його призначенню (підстаканник повинен утримувати стакан, портсигар – цигарки, пудрениця – пудру і т. д.).

Ергономічні властивості товару обуславливають зручність і комфорт його використовування споживачем. Це відноситься і до предметів сервіровки столу (підстаканники, вилки, ложки, ножі і т.д.), і до предметів туалету (пудрениці, запонки, затиски і ін.), і до предметів особистих прикрас (сережки, брошки, кільця і ін.), і до інших груп ювелірних виробів, конструкція і форма яких повинна забезпечувати зручність користування ними.

Гігієнічні властивості обуславливают сприятливі умови для організму і працездатності людини при взаємодії з товаром. Так, гачки в сережках повинні бути виготовлений з дорогоцінних металів або бути позолоченими, щоб не окислювалися в проколах вух і не викликали захворювання.

Надійність споживання товарів – ця споживацька властивість, обуславливающа збереження основних параметрів його функціонування в часі і в межах, відповідних заданим умовам споживання. Особливо це відноситься до конструкції замків, ланок ланцюжків, закріпок каменів в предметах особистих прикрас (брошки, сережки, браслети і ін.) і в предметах для куріння (портсигари, запальнички), шарнірних з'єднань пудрениць, сигаретниць і інших виробів, що складаються з двох стулок.

Безпека споживання забезпечує захист людини від небезпечних і шкідливих дій, виникаючих при користуванні товаром. Всі ювелірні вироби не повинні мати ріжучих кромок, виступів і інших деталей, які в процесі користування травмували б шкіру людини.

Естетична властивість товару характеризує його здатність виражати в плотсько-сприйманих ознаках форми свою суспільну цінність і соціально-культурну значущість. Естетична властивість ювелірного виробу включає його раціональну красу, новизну і лаконізм форми, розумність розміру або мініатюризації, відповідність пластики і фактури властивостям матеріалів і технології виробництва, висока якість обробки поверхні. Велике значення має також чітко виразима стильова єдність з гаммою предметів гарнітура прикрас.

Проте найважливішою вимогою естетики ювелірних виробів є відповідність змісту і форми, користі і краси. Ювелірні вироби можуть вважатися красивими лише в тому випадку, якщо їх гармонійна форма відповідає конкретній функції, а не є випадковим додатком, надуманому зовнішнім оформленням.

Ювелірні вироби багато кого і по колориту і формою відрізняються непідробленою красою народного мистецтва. Сюжети їх розпису навіяні красою природи, її весняним цвітінням.

Ювелірні вироби володіють особливими естетичними властивостями, оскільки вони відносяться до витвором народного прикладного мистецтва. Це високохудожні вироби тонкої роботи, які виховують і підвищують у покупців естетичний смак.

Особливість споживацьких властивостей ювелірних товарів полягає в том, що головним є естетична властивість. Краса виробів – основний критерій при їх оцінці споживачем.


2.1 Матеріали для виготовлення ювелірних товарів


Одним з чинників, впливаючих на формування споживацьких властивостей і якості ювелірних товарів, є матеріали, вживані для їх виготовлення.

У виробництві ювелірних товарів використовують дорогоцінні (благородні) метали і їх сплави, чорні метали, коштовні, напівкоштовні, вироби і штучні камені, кераміку, стекло, емаль, кістку, пап'є-маше, тканини, шкіру і її замінники, пластичні маси і інші матеріали.


2.1.1 Дорогоцінні метали і їх сплави

До дорогоцінних (благородним) металів відносять золото, срібло, платину і метали платинової групи – паладій, рутеній, іридій і осмій. Ці метали завдяки їх стійкості до окислення і дії на них хімічних з'єднань в науці називають благородними. Вони рідко зустрічаються в природі, для їх отримання необхідно затрачувати багато праці. Висока вартість здобичі благородних металів робить їх дорогими, тому в промисловості і торгівлі їх називають дорогоцінними.

Дорогоцінні метали мають щільні кристалічні грати, володіють красивим зовнішнім виглядом, хорошим блиском, необхідною міцністю, високою густиною і стійкістю до дії хімічних речовин і атмосферних впливів, а також тягучим, пластичністю і сплавляемостю з іншими металами. Все це значно "усилює" естетичні властивості ювелірних товарів, робить їх красивими і привертає увагу покупців. Але ці метали мають не високу твердість. Тому в чистому вигляді їх використовують тільки для різних захисно-декоративних покриттів електрохімії ювелірних виробів з інших металів (золочення, сріблення) і для механічного декоративного покриття рам картин, написів і ін.

Хімічно чисте золото у вигляді тонких листочків завтовшки 1-3мкм називають сухозлітним.

Для виготовлення ювелірних товарів застосовують сплави дорогоцінних металів з іншими металами, частіше за все кольоровими. Такі сплави називають лігатурами, а метали, що входять в сплав, - лігатурними. Ці метали підвищують деякі властивості сплавів дорогоцінних металів. Так, мідь і платина підвищує твердість сплаву золота, а срібло знижує температуру його плавлення.

Лігатури відрізняються від хімічно чистих дорогоцінних металів міцністю, твердістю, певним необхідним відтінком.

Наявність дорогоцінного металу в сплаві в певних вагових одиницях називається пробою. Чим вище проба, тим більше кількість чистого дорогоцінного металу в сплаві.

Основними видами проб є золотникова, метрична і каратна.

Золотникова проба існувала в царській Росії і до 1927г. в Радянському Союзі. Вона виражалася числом золотників дорогоцінного металу у фунті сплаву (фунт рівний 96 золотникам, або 409,5г, а золотник – 4,266г). Сплав золота 56-й золотникової проби (найпоширенішій в царській Росії) містив 56 золотників хімічно чистого золота і 40 золотників інших лігатурних металів.

Пробірування (встановлення проби) було введено на Русі в langnp1033XVII в. Величина проб непостійна. Так, в Росії в 1711г. проби на срібні вироби були підвищені з 62-й до 72-й, тому що низькопробне срібло темніє і зеленіє. В 1840г. були введені 56-а і 94-а проби золотих сплавів.

В 1922г. в Радянському Союзі була встановлена метрична проба, але практично вона була введена тільки в 1927г.

Метрична проба характеризує наявність дорогоцінних металів в 1000 вагових одиницях сплаву і позначається тризначними числами. Так, якщо золото має 585-у метричну пробу, то це означає, що в сплаві масою 1000г є 585г хімічно чистого золота, а інші 415г складають лігатурні метали.

Каратна проба – ця наявність дорогоцінного металу в лігатурі з 24 частин. Так, якщо сплав золота позначений К-14, то це означає, 14 з 24 частин хімічно чистого золота, а решту 10 частин лігатурні метали.

Золото і золоті сплави. Золото(langnp1033Au) – ця кристалічна речовина (сингонія кубічна) красивого яскраво-жовтого кольору з сильнометалличним блиском. Назва, мабуть, походить від кореня "Сол" і пов'язане з позначенням Сонця. Атомна вага 196,967. Валентність langnp1033І і langnp1033III (основна); одновалентні іони утворюють більш стійкі з'єднання (langnp1033Au2Olangnp1033; langnp1033AuCI), ніж тривалентні (langnp1033Au2O3langnp1033; langnp1033AuCI3), останні легше утворюють розчинні компоненти. Густина 19,3г/см3 (мазка 3л 999,91 ). Температура плавлення 1 0630 С. Твердість по Брінеллю 20 кгс/мм2, по шкалі Мооса 2,5.

Висока пластичність золота дозволяє з 1г отримати пластину в 27м2, або 3 км дроту. Межа пружності 46 кгс/см2. Золото має значну механічну міцність: дріт перетином 1мм2 розривається лише при навантаженні 27кг. Воно володіє високою теплопровідністю і як більшість металевих речовин великою електропровідністю.

Золото дуже стійкий метал: з киснем повітря не з'єднується; у воді і на повітрі не втрачає металевого блиску; луги і кислоти, солі і сірководень на нього не діють. Але воно розчиняється в "царській горілці" (суміш однієї частини концентрованої азотної кислоти і трьох частин концентрованої соляної кислоти). Це пояснюється тим, що при змішуванні азотної і соляної кислот між ними відбувається реакція з виділенням вільного хлора, переводячого дорогоцінні метали в розчинне хлористе з'єднання. При розчиненні золота в "царській горілці" воно перетворюється на золотохлористоводородну кислоту – langnp1033H(langnp1033AuCI4). Розчиняється золото і в ціаністому калії, хлористій і бромистій воді. Золото легко з'єднується з ртуттю, утворюючи сплави темно-сірого кольору, звані амальгамою. Ці властивості золота використовують для витягання його з деяких руд (золото-срібних, золото-мідних і ін.). Такі процеси називають амальгамуванням, хлоруванням, ционированям. На спеціальних підприємствах його очищають від різних домішок і одержують високопробне золото. Цей процес очищення золота називають аффинажем.

В природі також зустрічаються самородки золота у вигляді шматків, пластин і ін.

В царській Росії золото вперше було знайдено в 1745г. селянином Єрофієм Марковим в 12 кілометрах від Катеринбургу. Цей район став називатися Березівськім родовищем (по найменуванню першого золотодобувного в Росії Березовського рудника на місці знахідки золота). На Уралі відоме Кочкарське і інші родовища.

Ювелірна промисловість випускає вироби, виготовлені з потрійного сплаву, який складається із золота, срібла і міді. Такий сплав відрізняється порівняльною міцністю і має красивий жовтий колір, добре прокочується і легке піддається чеканці. Рідше застосовується подвійний сплав золота і срібла. Залежно від змісту інших металів

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: