Конкуренція: сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин
Монополісти можуть використовувати надприбутки для інвестування у соціально неефективні види діяльності з метою посилення монопольної влади.
Діяльність монополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можуть стати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших для споживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизм покупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополісти сприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів і споживачів на свою користь. Різниця між рівнем монопольно високих (монопольно низьких) цін, з одного боку, і вартістю (конкурентною рівноважною ціною) продукції, з другого, — це не що інше, як трансферт частини споживчих доходів виробникові. Нерідко саме через механізм ринкового ціноутворення монопольні структури привласнюють значну частину економічних ресурсів нації, знижуючи її добробут.
Монополісти часто зловживають своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні норми і правила поведінки на ринку, завдаючи шкоду своїм конкурентам.
Спостерігається тенденція до стримування науково-технічного прогресу. У багатьох випадках прагнення уникнути збитків від морального старіння функціональних активів послаблює стимули монополій до нововведень. Тактика поведінки фірм-монополістів полягає у тому, що, коли їх становище захищене, вони не схильні проявляти інноваційну активність, але тільки виникає загроза появи конкуренції на даному ринку, інтерес до інновацій і науково-дослідницької діяльності різко зростає.
Монополія може спричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й у політичній і правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватні економічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивом політичних рішень і юридичних норм. Така тенденція дедалі більше проявляться в умовах глобалізації. Міжнародні монополії прагнуть окрім економічної, політичної та ідеологічної влади. Це в свою чергу зумовлює ситуацію двовладдя і динамічну рівновагу, що склалася між транснаціональним капіталом, з одного боку, і державою – з другого. Ця ситуація може набирати дві форми – від прямого протистояння до цілком конструктивного і взаємовигідного співробітництва.
Монополія є неоднозначним явищем, і які вона матиме соціально-економічні наслідки залежить, перш за все, від контролю за нею, тобто від антимонопольної та конкурентної політики держави. Так найсприятливіші умови для негативних наслідків монополії є нестабільна економіка, де мають місце відсутність розвинених ринкових відносин, асиметрія інформації, низька ефективність системи інституційно-правового регулювання.
Із подальшою будовою якісних ринкових відносин у вітчизняній економіці, окремі проблеми породжені монополіями вдасться подолати. Для покращення ефективності антимонопольно-конкурентного регулювання потрібне скорочення масштабів тіньової економіки та корупції;зменшення кількості державних органів регулювання та контролю монополій,чіткий розподіл функцій між різними контролюючими органами, покращення законодавчої бази.
За сучасної глобальної інтеграції більшу конкурентоспроможність має великий бізнес, тому держава, окрім обмеження влади монополій повинна сприяти їх конкурентному розвитку на міжнародному ринку. Це дасть змогу одержувати не тільки значні прибутки фірмам, але й величезні внески до бюджету країни. Додаткові кошти можуть направлятися на розвиток інших необхідних галузей економіки, які сприятимуть їх розвитку, та у соціальну сферу, що допоможе покращити добробут народу.
2.3 Монополістична конкуренція та олігополія в сучасній економіці
Поняття монополія в наш час є дуже суперечливим, що викликає неоднозначне ставлення до неї як держави так і суспільства. Практика багатьох сучасних країн довела, що наслідки монополії залежать від державного контролю за нею та стану економіки. Вже зазначалося, що за нестабільної, невизначеної економіки монополія проявляє свої негативні наслідки: тінізація економіки, корумпованість влади, відтік капіталів за кордон. І навпаки, при стабільній економіці з якісними ринковими відносинами, правильному контролі держави монополії мають значні позитивні соціально-економічні наслідки: раціональний розподіл ресурсів та капіталів, активна інноваційна діяльність, значні вклади до бюджету країни, соціальні витрати. Це все сприяє покращенню добробуту країни. Тобто монополісти повинні сприяти розвитку своєї країни, що є своєрідною платою за монопольне становище.
Новий рівень розвитку економічних відносин відкрив парадокс сучасної конкуренції. Виявляється, що конкуренція та темпи науково-технічного прогресу є практично несумісними речами та мають не пряму, як вважалося раніше, а зворотну залежність, що в свою чергу змушує шукати нові стратегії економічного розвитку. Постає питання необхідності концентрації виробництва, яке приведе до повернення трестівських форм, що і забезпечить міжнародну конкурентоспроможність та ефективність національного господарства. Безсумнівно, така ситуація на ринку дає дуже малі шанси для існування малого та середнього підприємництва, бо вони тепер вважаються тягарем на шляху до макроінтеграції та гальмом науко-технічного прогресу.
Серед таких переваг монополії над досконалою конкуренцією є такі:
монополія дозволяє розгорнути великомасштабне виробництво, одержати економію в масштабі та досягти у такий спосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;
створю достатні стимули для проведення досліджень. Одержання можливості вдосконалення виробничого процесу вимагає великих фінансових ресурсів.
може забезпечити достатній діапазон споживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів.
Концентрація внутрішнього виробництва дає змогу модернізувати галузі з високими капітальними затратами. Так, завдяки картельній практиці в Японії в 1955-1970 рр. було успішно проведено модернізацію чорної металургії, вугледобувної промисловості, суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив. У Північні Кореї в машинобудуванні, електроніці, текстильній промисловості, чорній і кольоровій металургії, нафтохімії та суднобудуванні здійснилося примусове злиття приватних компаній, що призвело до утворення високо монополізованих виробничих структур [6, с. 20].
Більшість розвинених країн дозволяють своїм компаніям діяти як монополісти, бо їх існування є важкоподоланим бар’єром для входження на ринок зарубіжних конкурентів. До того ж , підвищується ефективність виробництва національних компаній.
З усього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з процесами концентрації виробництва, злиття та поглинань у економічно-розвинених країнах світу конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами (які трансформуються у кластери – об’єднання за територіальним принципом) та фінансово-промислові групи (об’єднання за ознакою капіталу).
Отже, сучасний ринок має такі відмінні ознаки:
інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;
високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;
впровадження інновацій;
використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.
Отже, на сучасному етапі економічних відносин – розвиток міжнародної господарської діяльності та посилення конкуренції, до основних факторів виробництва додалися інтелектуальний капітал та міжнародні інформаційні ресурси. За таких умов середнє та мале підприємництво втрачає свою актуальність і для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника на міжнародному ринку, економічно-розвинені країни світу віддають перевагу великим монопольним об’єктам, які грають значну позитивну роль у національній економіці.
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
3.1 Ресурсний потенціал економічного зростання як фактор конкурентоспроможності національної економіки
Ресурсний потенціал є одним з чинників, що може впливати на конкурентоспроможність національної економіки.
М. Портер виділяє чотири стадії розвитку конкурентоспроможності національної економіки країни:
- конкурентоспроможність на основі факторів (людські ресурси: кваліфікація і вартість робочої сили; фізичні ресурси: доступність і вартість земельних наділів, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел енергії тощо; ресурс знань: сума наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на створення товарів і послуг; грошові ресурси: кількість і вартість капіталу, який може бути пущений в обіг на фінансування бізнесу; інфраструктура: тип, якість існуючої інфраструктури (транспортна система, системи зв’язку, система банківських платежів, охорона здоров’я, житловий фонд, установи культури – все те, що обслуговує функціонування бізнесу і робить країну привабливою як місце проживання і плата за користування);
- конкурентоспроможність на основі інвестицій;
- конкурентоспроможність на основі інновацій;
- конкурентоспроможність на основі багатства.
Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення. За ознакою вичерпності ресурсів, ресурси поділяють на невичерпні: сонячна енергія, енергія води, вітру, та невідновлювані – корисні копалини.
Для адекватного використання природо-ресурсного потенціалу, необхідна його оцінка. Існує виробнича (технологічна) та економічна оцінка. Перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.
Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.
Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
На сьогодні основним напрямом використання природо-ресурсного потенціалу є ресурсозбереження. Воно забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.
На сьогодні особливо актуальним є вторинний ресурсний потенціал. У більшості країнах приділяють велику увагу розширенню напрямків використання маку лату, полімерної вторинної сировини, деревини, скла,металу.
Актуальним є впровадження енергозберігаючих технологій, у зв’язки з високими темпами за останні два століття вичерпування невідновлюваних природних ресурсів.
В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову основу господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для цього необхідні відповідні інновації в даній сфері. Саме вони забезпечать найкраще використання ресурсного потенціалу, що дасть змогу фірмам отримувати вищі прибутки і сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.
3.2 Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект
Сучасна глобалізація та створення міжнародних ринків, зокрема і ринку праці, стимулює до додаткових детальних досліджень ринку та ринкових явищ. Особливо актуальними є конкурентоспроможність робочої сили на макрорівні. Макроекономічний рівень дослідження конкурентоспроможності людських ресурсів охоплює все населення країни, що формує собою пропозицію робочої сили. Тому конкурентоспроможність робочої сили є умовою забезпечення як конкурентоспроможність підприємства так і національної економіки в цілому. За таких умов критеріями оцінки конкурентоспроможності робочої сили стає зростання суспільної ефективності виробництва та задоволення потреб.
Якісними характеристиками конкурентоспроможності робочої сили на рівні суспільства пов’язані з формуванням людського капіталу: знання, досвід, навички, здоров’я – це все сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективності ринку праці та всього суспільства.
Можна виділити такі основні групи чинників,які пливають на конкурентоспроможність робочої сили:
- стан економіки та ринків: загальна кон’юнктура національного ринку, галузева структура національної економіки, співвідношення реального та тіньового ринку, співвідношення цін на ринку ресурсів, розвиток ринкової інфраструктури, ринкових механізмів та інноваційних процесів,ступінь інтегрованості національної економіки;
- політико-інституційні чинники: державна політика зайнятості,державне регулювання підприємства;
- соціально-демографічні чинники: соціально-демографічна структура населення, рівень життя населення (рівень освіченості, здоров’я, соціальні гарантії);
- технологічні чинники: науково-технічна політика держави, технологічний спосіб виробництва, питома вага наукомістких виробництв і продукції;
Конкуренція на ринку праці, на відміну від економічної конкуренції, є дуже жорсткою і може призвести до негативних соціально-економічних наслідків. Перш за все на конкурентоспроможність робочої сили є кон’юнктурні умови, що відображають відношення між попитом та пропозицією робочої сили. В Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних поступово зменшується, так з січня 2007 р. по березень 2010 р. їх відсоткове відношення до працездатного населення становить – 2,8% до 1,8%, але навантаження на робоче місце значно зросла, навантаження на 10 вільних робочих місць з 50 до 83. Це зумовлюється тим, що потреба підприємств у працівниках має тенденцію зниження – з 177,7 тис. осіб до 71 тис. осіб.
Спотворення механізму ринкового ціноутворення на ринку ресурсів через низьку оплату праці порівняно з капіталом, не викликає зацікавленості у суб’єктів господарювання проводити технологію низькопродуктивного обладнання, що гальмує розвиток конкурентоспроможності робочої сили.
Зниження рівня заробітної плати в перехідній економіці, спотворення її економічного змісту та сутності, не врахування у витратах праці вартості професійного навчання та підготовки, створили негативні передумови до навчання, перенавчання, постійного підвищення кваліфікації. Низька оплата праці, відсутність гідної трудової зайнятості зі своєї кваліфікації та професійного профілю на вітчизняному ринку праці призводять до зниження рівня конкурентоспроможності осіб, що мають високу кваліфікацію, науковий ступінь. Висококваліфікована робоча сила на вітчизняному ринку незапотребувана, тому має місце трудова міграція, до того ж вона перетворилася на джерело дешевої робочої сили, що виконує низькокваліфіковані чи взагалі некваліфіковані види робіт.
В умовах нерозвиненості елементів ринкового механізму створюються передумови для розвитку тіньового сектору економіки. В таких умовах різко зростає тіньова зайнятість, наслідки якої є протирічними: з одного боку, тіньова зайнятість зменшує тиск безробіття через створення додаткових робочих місць, з іншого боку, часом гарантії працевлаштування отримують люди, які не мають належної освіти і які є неконкурентними в офіційному секторі економіки. Тому займаються робочі місця, на які потенційно можуть бути претенденти, що мають вищі освітньо-кваліфікаційні характеристики, і з точки зору суспільства різко знижується суспільна ефективність використання людських ресурсів та гальмується розвиток конкурентного середовища.
За сучасних умов глобалізації та інформатизації кваліфікаційні знання, навички та вміння швидко старіють, тому необхідним є забезпечення навчання на протязі всього трудового періоду людини.
Для забезпечення формування конкурентоспроможності в цілому необхідне комплексне вирішення взаємопов'язаних завдань стимулювання розвитку виробництва, технологічної модернізації, якісного підвищення характеристик робочої сили, розвитку елементів ринкової інфраструктури, підвищення життєвого рівня тощо.
3.3 Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України
Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені (новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшує структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Основою сучасної конкурентоспроможності виступають інновації - техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні - саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.
Серед чинників формування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентної політики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, що стимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадження того чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку і впровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види малоефективними.
Необхідність урахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентної політики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основний акцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціонального реформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вони породили антиінновації в організаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні, призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.
Порівняно з більшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій, комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат на інноваційну діяльність має тенденцію до збільшення – з 2000 р. по 2009 р. – з 1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки – з266,2 до 846,7 млн. грн., придбання нових технологій – з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальна частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18 до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації. Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційною діяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. – з 14,8 до 10,7%. Впровадження нових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося –з 1403 до 1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості має схильність дот зменшення – з 6,8 до 4,8%, що свідчить про неефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).
Проблемами розвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.
Відсутність чіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого, послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави, незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність, фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційної діяльності.
Існування системних проблем у розвитку наукової та науково-технічної сфери, деградація інтелектомістких секторів національної економіки, недостатнє використання інноваційного потенціалу української науки та освіти. За останні роки, незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт в Україні, їхня питома вага у ВВП постійно скорочується [5].
Незадовільне фінансування наукової та науково-технічної діяльності.
Низька інноваційна діяльність вітчизняних господарюючих суб’єктів.
Неготовність національної економіки до повноцінного функціонування в глобальних мережах та структурах.
Таким чином, забезпечення високоякісної конкурентоспроможності національного товаровиробника, що ґрунтується на інноваційних зрушеннях, залежить перш за все від внутрішніх факторів розвитку національної інноваційної системи. Сучасні прогресивні структурні зрушення повинні враховувати світові тенденції науково-технологічного розвитку, органічно поєднуватися з політичними,економічними, інституційними, соціально-психологічними та культурними факторами інноваційної діяльності. Це в свою чергу потребує дійової стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованого регулювання.
Для забезпечення нормального існування інноваційної діяльності, що позитивно впливатиме на національну конкурентоспроможність національного виробника потрібні наступні дії:
розвиток наукомістких галузей, що потребують науково-технічні розробки для якісного покращення продуктивності праці;
концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів для інноваційного розвитку; збільшення частки ВВП, що інвестується у дослідження та науково-технічні розробки;
концентрація фінансових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів на розвиток галузей з високотехнічним виробництвом;
розвиток інфраструктури інноваційної системи;
створення ефективної системи державних замовлень на науково-технічну продукцію;
стимулювання та підтримка розвитку перспективних інноваційних підприємств;
заохочувати суспільство до споживання наукомісткої продукції, нарощування інвестицій розвиток інтелектуального капіталу, збільшення оплати праці в наукомістких галузях;
підтримка великого підприємництва – потужних національних корпорацій, які мають потенціал до високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку високотехнологічної продукції.
За сучасних умов міжнародної глобалізації економіки для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника «якісним шляхом» необхідний високий рівень інноваційної діяльності. А на це потрібні значні як фінансові, матеріальні так і інтелектуальні ресурси. На міжнародному ринку інновації є не тільки запорукою успіху, а і являють собою умовою існування на ньому. Інформація починає виступати головним фактором виробництва, природно виникає потреба у інтелектуальних ресурсах, а це стимулює розвитку науки та освіти. До того ж, підприємства, основою яких є інноваційна діяльність, зазвичай мають великі прибутки, значна частина яких перерозподіляється державою у соціальну сферу, таким чином покращуючи добробут народу.
Висновки
Сучасна світова економіка перебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи та орієнтири структуризації та розвитку національного господарства втрачають свою дієвість через такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційний прогрес. Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття «конкуренція» та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.
Згідно поведінкової концепції, конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання, не може визначити умови обороту товарів на ринку.
На сьогодні існує чотири типи конкуренції: досконала конкуренція, монополія, олігополія, монопольна конкуренція.
Сучасний ринок має такі відмінні ознаки:
інтернаціоналізація виробництва, як наслідок висока відкритість національних економік;
високе значення інформаційної забезпеченості та комунікативность;
впровадження інновацій;
використання у виготовленні одного інноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різні підприємства.
Сучасний активний рух до міжнародної глобалізації потребує високого рівня конкурентоспроможності національної економіки. Існує два шляхи підвищення конкурентоспроможності: верхній та нижній. Щоб розвиватися верхнім шляхом країні необхідні значні фінансові ресурси для впровадження інноваційних процесів, які мають покращити якісні характеристики товару чи послуги, що і визначатиме їх конкурентоспроможність. Рух же нижнім шляхом зробить країну сировинним придатком іншої, яка є економічно сильнішою.
В Україні для забезпечення конкурентоспроможності національного виробника необхідно рухатися верхнім шляхом, тобто необхідні інноваційні зміни. Для цього необхідні значні фінансові ресурси. Економічна концентрація допоможе сконцентрувати виробництво, ресурси та капітал. Саме тому мале та середнє підприємництво втрачає свою актуальність, якщо фірми діють один проти одного. Міжгосподарські відносини набувають нових пріоритетів, конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами.
Отже, для посилення національної конкурентоспроможності значно дієвішими є великі компанії, які часто займають монопольні та олігопольні позиції на вітчизняному ринку. Це в свою чергу стимулює нове відношення до монополії, бо великі господарські суб’єкти мають значно більше переваг ніж малі.
Однією з найбільших переваг великих корпорацій є монопольні надприбутки, які державі необхідно контролювати від «відпливу» за кордон або у тіньову економіку. Монопольні надприбутки перш за все повинні направлятися у інноваційну діяльність та соціальну сферу, це дозволить як покращити національну конкурентоспроможність так і підвищити суспільний добробут.
Процес глобальної інтеграції змусив переглянути саме поняття конкуренція, її значення як у міжнародних господарських відносинах так і у національній економіці. Сьогоднішня тенденція до глобальної інтеграції змушує пристосовуватися національним економікам до специфіки міжнародного ринку, що потребує нових конкурентних відносин, нової структуризації ринку. На сучасному етапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечує високоефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг.
Список використаних джерел
Аптекар С. Розвиток конкуренції в Україні. – 2009. - №7.
Буянова Н. Основні функції та стан конкуренції в Україні//Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №6.
Годляк Ю. Теоретичні аспекти конкурентоспроможності стратегічних галузей Української економіки//Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6.
Горняк О. Розвиток теоретичних підходів до аналізу взаємозв’язків ринкових структур, конкуренції та концентрації//Економічна теорія. - 2009. - №1.
Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі//Економіка України. – 2008. - №9.
Грецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і сутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №12.
Кіндзерський Ю. Проблеми національної конкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//Економіка України. – 2006. №8.
Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы, політика. Москва, Республика, 1995. Т.2.
Мартиненнко В. Методи оцінки конкурентоспроможності суб’єктів господарювання//Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №10.
Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання ринків та місце в ньому держави//Економіка. Фінанси. Право. – 2007. - №10.
Механік О. Інновації, Історія їх виникнення, суть та значення для підвищення конкурентоспроможності України//Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №2.
Паламарчук Г. Проблеми концентрації виробництва в Україні//Економіка України. – 2008. - №11.
Попова В. Конкурентоспроможність економіки України: джерела формування та соціальні наслідки//Економіка України. – 2008. - №8.
Пуцентейло П. Конкуренція як економічна категорія//Економіка АПК. – 2007. - №4.
Стрембіцька Л. Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект досліджень//Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №9.
Тарановська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях//Економіка України. – 2008. – №2.
Трецький Р. Теоретичні підходи до визначення природи і чутності конкуренції//Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №12.
Филюк Г. Конкурентна політика України та напрями її вдосконалення в умовах глобалізації//Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. - №4.
Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичні і прикладні аспекти//Економіка України. – 2008. - №1.
Чепурна О. Сутність та концепція конкуренції як передумови конкурентоспроможності//Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. - №3.
Швиданенко О. Концептуальні фактори розвитку конкуренції у макроінтегрованому просторі//Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №6.
Шнипко О. Конкуренція як специфічна форма конфлікту і співіснування суб’єктів ринку//Економіка І прогнозування. – 2005. - №1.
Додатки
Додаток 1
Інноваційна активність
| Питома вага підприємств, що займалися інноваціями | Загальна сума витрат | У тому числі за напрямами | |||||
| дослідження і розробки | придбання нових технологій | підготовка виробництва для впровадження інновацій | придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій | інші витрати | |||
| % | млн. грн. | ||||||
| 2000 | 18,0 | 1760,1 | 266,2 | 72,8 | 163,9 | 1074,5 | 182,7 |
| 2001 | 16,5 | 1979,4 | 171,4 | 125,0 | 183,8 | 1249,4 | 249,8 |
| 2002 | 18,0 | 3018,3 | 270,1 | 149,7 | 325,2 | 1865,6 | 407,7 |
| 2003 | 15,1 | 3059,8 | 312,9 | 95,9 | 527,3 | 1873,7 | 250,0 |
| 2004 | 13,7 | 4534,6 | 445,3 | 143,5 | 808,5 | 2717,5 | 419,8 |
| 2005 | 11,9 | 5751,6 | 612,3 | 243,4 | 991,7 | 3149,6 | 754,6 |
| 2006 | 11,2 | 6160,0 | 992,9 | 159,5 | 954,7 | 3489,2 | 563,7 |
| 2007 | 14,2 | 10850,9 | 986,5 | 328,4 | Х | 7471,1 | 2064,9 |
| 2008 | 13,0 | 11994,2 | 1243,6 | 421,8 | Х | 7664,8 | 2664,0 |
| 2009 | 12,8 | 7949,9 | 846,7 | 115,9 | Х | 4974,7 | 2012,6 |
Додаток 2
Впровадження інновацій на промислових підприємствах
| Питома вага підприємств, щовпроваджували інновації, % | Впроваджено нових технологічних процесів | у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі | Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань | з них нові види техніки | Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, % | |
| 2000 | 14,8 | 1403 | 430 | 15323 | 631 | |
| 2001 | 14,3 | 1421 | 469 | 19484 | 610 | 6,8 |
| 2002 | 14,6 | 1142 | 430 | 22847 | 520 | 7,0 |
| 2003 | 11,5 | 1482 | 606 | 7416 | 710 | 5,6 |
| 2004 | 10,0 | 1727 | 645 | 3978 | 769 | 5,8 |
| 2005 | 8,2 | 1808 | 690 | 3152 | 657 | 6,5 |
| 2006 | 10,0 | 1145 | 424 | 2408 | 786 | 6,7 |
| 2007 | 11,5 | 1419 | 634 | 2526 | 881 | 6,7 |
| 2008 | 10,8 | 1647 | 680 | 2446 | 758 | 5,9 |
| 2009 | 10,7 | 1893 | 753 | 2685 | 641 | 4,8 |
Додаток 3
Структура визнаних порушень законодавства про захист економічної конкуренції за галузями
| Ринок | Кількість порушень в 2009 році | Всього разом з іншими (%) | |||
| Антиконкурентні дії суб’єктів господарювання (%) | Зловживання монопольним становищем (%) | Антиконкурентні дії органів влади (%) | Недобросовісна конкуренція (%) | ||
| АПК | 9,5 | 16,3 | 8,8 | 14,3 | 17,9 |
| ЖКГ | 6,5 | 24,3 | 24,2 | 1,7 | 17,8 |
| ПЕК | 12,4 | 13,1 | 0,0 | 1,1 | 10,1 |
| Охорона здоров’я | 8,0 | 15,5 | 6,4 | 14,4 | 9,0 |
| Будівництво та будівельні матеріали | 11,6 | 5,6 | 2,1 | 9,1 | 8,7 |
| Транспорт | 9,8 | 3,9 | 15,2 | 6,3 | 7,5 |
| Обслуговування та ремонт автомобілів | 4,0 | 6,9 | 0,0 | 14,3 | 5,4 |
| Послуги землевпорядкування | 0,0 | 3,0 | 4,6 | 0,0 | 2,2 |
| Зв'язок та телекомунікації | 2,2 | 3,5 | 0,0 | 9,1 | 2,6 |
| Інші ринки | 36,0 | 7,9 | 38,7 | 29,7 | 21,2 |
| Всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |