Управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій
Розподіл вищевказаного прибутку від зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на основі розподілу на канали:
1) Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків – рентних платежів.
2) Другий канал – перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток.
3) Розподіл
прибутку товариства
між суб'єктами
володіння
і
розпоряджання.
Межа розподілу прибутку на централізовану і децентралізовану частини, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та відокремлених інтересів підприємств, є рухомою. Визначають цю межу соціально-економічні вимоги періоду розвитку національної економіки та потреби держави і регламентує чинне законодавство.
Останнім часом Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних галузей економіки як загалом, так і між суб'єктами володіння і розпоряджання зокрема. Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого розподілу, бо на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники. Однак пропорції у розподілі прибутку і його використанні навіть за таких умов, на нашу думку, можуть частково відобразити реальний стан використання одного з найважливіших власних ресурсів.
Загальна картина розподілу прибутку від зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Бріктон» дає чітке уявлення про розподіл прибутку від вищевказаного напрямку діяльності (табл. 2.7).
Таблиця 2.7. Розподіл прибутку ТОВ «Бріктон» від зовнішньоекономічної діяльності за 2006–2008 рр.
| № п/п | Показники | Роки | Відхилення, % | |||
| 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | 2006 р. | 2007 р. | ||
| 1 | Податки і платежі, які переказуються до бюджету | 75,42 | 94,32 | 124,57 | 39,6 | 24,3 |
| 3 | Чистий прибуток | 94,27 | 117,89 | 155,7 | 39,6 | 24,3 |
Дані таблиці вказують на розподіл прибутку від зовнішньоекономічної діяльності, та їх відсоткове співвідношення до базового періоду.
Так, податки і платежі, які переказуються до бюджету становлять 13,6% прибутку від зовнішньоекономічної діяльності. Але, так як даний показник з кожним роком росте, то і показник змінюється, про що свідчать дані 2006–2008 рр. На основі яких податки і платежі, які переказуються до бюджету, на протязі аналізованого періоду зросли на 39,6%.
Використання прибутку від імпортних операцій на ТОВ «Бріктон» таке ж важливе, як і його накопичення. Використання грошових коштів відбувається згідно з чинним законодавством України.
Головним у підприємницькій діяльності будь-якого суб’єкта господарювання є те, що одержаний прибуток після сплати всіх податків, залишається в розпорядженні ТОВ «Бріктон» та використовується згідно чинного законодавства самостійно.
Управління грошовими коштами ТОВ «Бріктон» є одним з важливих напрямків, оскільки одержані прибутки є не тільки стимулом для працівників, але і стимулом для розвитку товариства.
Управління грошовими коштами складається з послідовних етапів:
аналіз;
планування;
контроль;
регулювання.
Кожен з етапів відіграє важливу роль, оскільки гроші для ТОВ «Бріктон» – це закуплені товари, заробітна плата працівників, платоспроможність, уникнення кризи та банкутства.
Економікою закладено жорсткий закон для підприємців: «Для того, що існувати, треба працювати». І тому кожне підприємство повинно виживати, діяти, спостерігати, вивчати самостійно, не чекаючи ніякої допомого на свій страх та риск.
Вивчаючи стан ТОВ «Бріктон», його особливості, керівництво прийшло до висновку, що прибуток буде спрямовано відповідно до потреб.
У зв’язку з тим, що 2006 рік не приніс ТОВ «Бріктон» прибутку, що в повній мірі задовільнив би потреби товариства, а збитки були досить значними, які необхідно було перекрити у наступному році, при розподілі прибутку у 2007 році було звернуто увагу на те, що технічне та матеріальне забезпечення на підприємстві потребує заміни, приміщення потребує ремонту, працівники пасивно відносяться до роботи, тому чистий прибуток доцільно розподілили наступним чином (табл. 2.8).
Таблиця 2.8. Напрямки використання ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр.
| № п/п | Показники | Роки | ||
| 2006 р. | 2007 р. | 2008 р. | ||
| 1 | Фонд розвитку | 65,98 | 82,52 | 108,61 |
| 2 | Фонд соціального розвитку | 9,42 | 11,78 | 15,51 |
| 3 | Фонд заохочення стимулювання | 14,14 | 17,68 | 23,27 |
| 4 | Резервний фонд | 4,71 | 5,89 | 7,75 |
| 5 | Разом | 94,27 | 117,89 | 155,17 |
В таблиці наведено дані використання чистого прибутку імпортних операцій на ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр. Найбільше чистого прибутку використано на фонд розвитку – 70% та фонд матеріального стимулювання – 15%.
Розподіл прибутку поквартально не здійснюється, тому що суми коштів досить малі в розрізі кварталів, а по результатах роботи за рік ці суми значно більші і їх можна спрямувати на потреби ТОВ «Бріктон». Перед тим як затвердити річний план використання прибутку, керівництво ТОВ «Бріктон» збирає збори, на яких даний план затверджується.
Стратегія та тактика ТОВ «Бріктон» досить реальна, тому керівництво надіється на майбутнє процвітання товариства і ще більші прибутки.
Ознайомившись з документацією підприємства можна зробити наступні висновки:
Підприємству слід нарощувати темпи розвитку.
Розробляти перспективні плани, враховуючи непередбачувані зміни та швидко на них реагувати.
Плани розподілу прибутку повинні бути реальними і добре прорахованими.
Потрібно зважувати всі «за» і «проти» при прийнятті певних рішень.
Досліджувати економічні зміни в державі та слідкувати за прийняттям законів, їх змін та доповнень.
3. Шляхи вдосконалення управління прибутком на підприємстві при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
3.1 Пропозиції щодо вдосконалення управління прибутком підприємства при здійснення зовнішньоекономічної діяльності
Низька результативність зовнішньоекономічної діяльності багато в чому пов'язана з недостатньо компетентними діями підприємств на зовнішньому ринку, які призводять до негативних наслідків, таких, як збитки в результаті необґрунтованого заниження цін, антидемпінгові розслідування та санкції з боку іноземних держав, обумовлені недобросовісною конкуренцією та ін. Це свідчить про відсутність чіткої зовнішньоторгової політики, слабкі канали збуту, недостатній досвід роботи на зовнішньому ринку, прагнення до швидкої віддачі шляхом продажу продукції, яка не потребує особливих зусиль з її просування, що в свою чергу вказує на необхідність подальшого теоретичного та методичного обґрунтування умов та напрямків активізації зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств на основі стратегічного управління.
Так, як свідчать маркетингові дослідження, що проводяться на ТОВ «Бріктон» підприємство з кожним роком збільшує імпорт продукції при досить неоднозначній ціновій та митній політиці, яка проводиться в Україні. З кожним роком в нашій державі досить часто змінюються як перелік товарів, які підлягають митному оформленню та сплаті митних зборів, так і суми митних зборів. Від чого в першу чергу страждають покупці для яких кожні два місяці міняється ціна товару, в яку входять і витрати на митне оформлення імпортного товару.
Процеси, що пов’язані із становленням та виходом на зовнішні ринки комерціалізованих суб’єктів господарювання, висувають перед економічною наукою та практикою господарювання нові завдання. Еволюційний розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств обумовлює необхідність вдосконалення на науковій основі організаційно-економічного механізму зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Передумовою освоєння нових ринків збуту є здійснення заходів з підвищення конкурентно-спроможності продукції підприємств, що в свою чергу потребує розробки відповідного науково-теоретичного обґрунтування.
Дане питання досить часто піднімається керівництвом підприємства в цілях розробки провідними менеджерами-практиками ТОВ «Бріктон» нової методики здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, яка дозволить спростити існуючу систему зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Бріктон».
Активна участь держави в організації і здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) – характерна особливість для окремих високорозвинених країн. Державне регулювання в таких країнах охопило практично всі стадії ЗЕД, починаючи від аналізу ситуації в країні й за кордоном, розробки зовнішньоекономічної стратегії, визначення структурних і географічних пріоритетів і закінчуючи використанням широкої системи заходів контрольно-регулюючого і фінансово-стимулюючого характеру.
Продумана державна політика регулювання ЗЕД у країнах з розвинутими ринковими відносинами стала одним із головних важелів перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у дієвий фактор їх розвитку. Зовнішньоекономічні зв'язки, як правило, сприяють інтеграційним процесам у світовому господарстві з максимальним урахуванням національних інтересів.
У практиці державного регулювання ЗЕД високорозвинених країн використовується широкий арсенал взаємодоповнювальних методів – законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних, що дасть змогу забезпечувати досягнення поставлених цілей. Так, японська практика регулювання ЗЕД опирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальнений характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам. Такий «розподіл обов'язків», на думку японців, дасть змогу більш повно враховувати і адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства.
«Другий поверх» законодавства складають закони, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та ін.); стандарти і технічні вимоги (закон про промислову стандартизацію та ін.); права інтелектуальної власності (закони про патенти, авторські права тощо). Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується з завданнями структурної переорієнтації економіки. Вирішенню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу.
Ефективність державного регулювання ЗЕД значною мірою забезпечується за рахунок розробки обґрунтованої зовнішньоекономічної стратегії зі всебічним врахуванням інтересів і можливостей країни на окремих етапах її розвитку та на перспективу. Характерною рисою зовнішньоекономічної політики високорозвинених країн є активна їх участь у створенні й розвитку нового міжнародного економічного порядку, а саме:
– розробка міжнародних правил, що сприяють глобалізації ділової активності і розмиванню економічних кордонів;
– формування нових норм руху капіталу і зарубіжних інвестицій, технологій;
– захист прав інтелектуальної власності;
– гармонізація стандартів.
Велике значення надавалось таким питанням, як посилення координації макроекономічної і валютно-фінансової політики розвинених країн, зміцнення міжнародної економічної системи, урегулювання зовнішньоторгових дисба-лансів. Важливе місце надавалось адекватній відповіді з проблем «Схід – Захід», підтримці зусиль східноєвропейських країн щодо інтеграції у світове господарство.
Досить доцільним на ТОВ «Бріктон» є застосування економічних важелів регулювання ЗЕД з метою підвищення ефективності кредитування імпортних операцій і зарубіжного інвестування. З цією метою запроваджені системи податкових пільг, орієнтованих на стимулювання як експорту, так і імпорту.
Розвитку ЗЕД сприяє диференційована система державного страхування торгівлі й інвестицій, яка надійно захищає інтереси національних операторів від різного роду ризиків. Вона охоплює загальне страхування торгівлі, страхування валютних ризиків, експортних векселів і облігацій, авансових платежів за імпорт, зарубіжних інвестицій, кредитів зарубіжним підприємствам.
Окремі країни виступають також організаторами системи обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків і фінансують цю діяльність з бюджетних коштів. Дана система має розгалужений характер, охоплює такі сфери діяльності, як збір і аналіз маркетингової інформації, надання інформаційно-консультативних послуг, організація рекламно-виставкової роботи. Вона сприяє підвищенню ефективності ЗЕД, прилученню до неї нових учасників.
Важливим напрямком державної участі у ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір і аналіз зарубіжної комерційної інформації. Показовим прикладом є Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО), яка створена в 1958 р. Вона є некомер-ційною і повністю фінансується урядом. ДЖЕТРО займається вивченням світових товарних ринків, збором і аналізом маркетингової інформації, організацією виставок японських товарів за кордоном і торгових інших виставок у Японії, рекламою і видавничою справою. Ця організація має 79 представництв у 56 країнах світу. Маючи розгалужену мережу різного роду закладів у багатьох країнах світу, ДЖЕТРО є одним із найбільших у світі джерел ділової інформації. її база даних оперує великою кількістю відомостей, у тому числі масштабним переліком зарубіжних експортерів і японських імпортерів.
У країнах з розвиненими ринковими відносинами державні адміністративні органи визначають ключові спрямування в плануванні та структурній переорієнтації економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаційної економіки, скорочення зовнішнього дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів і енергоресурсів. Послідовність і узгодженість реалізації торгово-економічної політики значною мірою визначається за рахунок тісної міжвідомчої координації урядових органів.
Раціональні елементи державного регулювання ЗЕД у зарубіжних країнах можуть бути використані в Україні за умови всебічного врахування стану її економіки та національних особливостей. Очевидна необхідність підвищення ролі держави в організації та здійсненні ЗЕД, особливо в кризові, перехідні і стабілізаційні періоди. Стосовно українських умов це означає не повернення до системи державної монополії на ЗЕД, а посилення організуючого і контролюючого початку. Стає виправданим посилення державної участі у визначенні й реалізації цілей, пріоритетів, основних напрямків структурної політики, її тісного зв'язку із зовнішньоекономічним регулюванням.
Особливого значення набуває зміцнення в Україні законодавчого і нормативного організаційно-правового підґрунтя державного регулювання ЗЕД. Бажано підвести законодавчу базу під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, в'їзний туризм, торгівля ліцензіями та ін.). Позитивну роль може відіграти внесення змін і доповнень до низки важливих діючих законів, указів президента, постанов уряду.
В Україні назріла потреба у формуванні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторгової діяльності, фінансування за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням ресурсів підприємницьких структур) і управління спеціальним уповноваженим органом (аналогічним до японської ДЖЕТРО). Необхідна умова ефективного функціонування такої системи – створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.
Зарубіжний досвід свідчить про важливість посилення захисту внутрішнього ринку. Вона слугує, зокрема, підтвердженням тому, що ефективне здійснення функцій регулювання і контролювання у сфері ЗЕД можливе лише за умови залучення всього спектра існуючих у цій сфері інструментів. В Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів регулювання, було б корисним узяти на озброєння весь їх арсенал, у тому числі нетарифні, адміністративні методи, що дають значний ефект.
В сучасних умовах поняття ефективності зовнішньоекономічної діяльності має комплексний і багатоаспектний характер. Воно може виражатись за допомогою різноманітних економічних показників, більшість яких демонструє переваги розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому варто враховувати те, що зовнішньоекономічні зв'язки сприяють забезпеченню оптимальних розмірів виробництва окремих видів товарів, упровадженню світових досягнень в області науки і техніки, отриманню необхідної сировини і матеріалів, розширенню номенклатури продукції, яка реалізується на внутрішніх ринках тощо. Все це визначає необхідність ретельного узгодження відповідних видів діяльності, забезпечення єдності критеріїв параметрів, які використовуються відповідно із реальними потребами народного господарства.
Досить зрозуміло, що задачі підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємства неможливо розглядати ізольовано, у відриві від таких важливих факторів, як модернізація виробничої структури, якість продукції, що випускається та ін., від проблем удосконалення всього господарського механізму, покращення різноманітних сторін управління підприємством в цілому.
В умовах широкого розвитку підприємництва правильна, достовірна оцінка роботи підприємства дозволяє підвищити ефективність на підставі дієвості економічних важелів і стимулів.
Деякі автори ефективність роботи підприємства характеризують з точки зору наявності в нього економічного потенціалу (стійкості до оновлення) у поточному періоді і здатності до отримування необхідного результату, який дозволить йому освоювати за визначений період закономірну кількість виробів, затребуваних ринком, що забезпечить виживання і гнучкий розвиток підприємства в сучасних умовах. Проблема підвищення ефективності в сучасних умовах є багатоплановою, вона пов'язана із ефективністю використання активів підприємства, його засобів, із проведенням інвестиційних процесів, із досягненням високої якості продукції та з іншими процесами.
Ефективність зовнішньоекономічних операцій багато в чому закладається на етапі їх планування і попередньої підготовки до проведення, а оцінюється шляхом фінансового аналізу.
Важливим питанням оптимального управління діяльністю підприємства на зовнішньоекономічному ринку є визначення стратегії і тактики його роботи. На стадії організації головною стратегічною проблемою підприємства є вибір сфери діяльності та визначення перспективних проектів в обраній сфері. Ці питання вирішуються за допомогою аналізу інформації, яка міститься у фінансовій звітності і отримується в результаті маркетингових досліджень. Далі – визначення тактичного підходу до розв'язання поставлених завдань. Передусім тут треба враховувати той факт, що вихід на зовнішній ринок завжди є вступом до конкурентної боротьби. Тож ринкові регулятори, поєднуючись із конкуренцією, створюють єдиний механізм господарювання, який примушує виробника враховувати інтереси і потреби споживача. Щоб ефективно функціонувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, керівництво підприємства повинно постійно стежити за кон'юнктурою ринку й ефективно використовувати наявні господарські засоби для забезпечення високої конкурентоспроможності.
З метою оцінки власних потенційних можливостей в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку і розробки заходів підвищення конкурентоспроможності та забезпечення максимального прибутку, підприємству-експортеру необхідно проводити комплексний економічний аналіз виробничо-господарської діяльності в цілому і зовнішньоекономічної діяльності зокрема. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства повинен містити в собі наступні складові:
– оцінка рівня і якості виконання підприємством зобов'язань по контрактах з іноземними партнерами, дослідження ефективності, переваг і недоліків укладання контрактів і договорів;
– аналіз конкурентоспроможності підприємства та конкурентно-спроможності продукції і ринку збуту в зовнішньоекономічній діяльності;
– аналіз динаміки (розвитку) зовнішньоекономічної діяльності підприємства;
– вивчення раціональності використання ресурсів з метою усунення небажаних відхилень від намічених завдань;
– аналітична оцінка виконання угод і виробничо-фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності. Виявлення чинників, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства;
– оцінка результатів господарської діяльності за попередні та поточний роки;
– аналіз фінансового стану підприємства. В будь-якому випадку головна мета такого аналізу – підвищення ефективності функціонування даного суб'єкту господарювання і пошук резервів такого зростання.
Більшість методик, запропонованих іншими авторами, частково базуються на приведених вище розрахунках. Багатьма підприємствами застосовується система оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності, яка занадто вузько розглядає витрати при експорті і не враховує альтернативних витрат. Враховуючи ці зауваження, стосовно умов функціонування підприємств, що поставляють продукцію на зовнішній ринок, пропонується наступне.
Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності зводиться до аналізу двох взаємопов'язаних процесів:
вкладення фінансових коштів у операцію, тобто витрати;
отримання доходів від операції.
Слід зазначити, що в залежності від виду зовнішньоекономічних операцій, її масштабу ці процеси можуть відбуватись по-різному: одночасно чи почергово, безперервно чи інтервалами, з різною швидкістю і інтенсивністю, формуючи тим самим складні потоки фінансових платежів.
Безпосередня оцінка ефективності повинна здійснюватися на підставі таких показників, як обсяги експорту продукції, прибуток від зовнішньоекономічної діяльності. Варто зазначити, що окрім обсягів експорту, на величину прибутку впливають внутрішні і зовнішні фактори (зміна цін на сировину і кінцеву продукцію, зміна собівартості продукції, її структура, асортимент, якість продукції, поточний курс акцій, ставки податків та митних тарифів).
Визначення економічної ефективності ставить за мету на підставі порівняння можливих варіантів співробітництва із закордонними партнерами сприяти удосконаленню структури експорту та імпорту, оптимізації зовнішньоекономічної діяльності і забезпеченню на цій підставі високоприбуткової роботи підприємства. Ефективність є функцією правильної кон'юнктурно-цінової політики підприємства у зовнішньоекономічній діяльності.
3.2 Вдосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності з використанням інформаційних технологій
Кожний суб'єкт ЗЕД має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України.
Склад і обсяг комерційної таємниці, визначаються згідно із Законом України «Про підприємства в Україні».
Кожний суб'єкт ЗЕД має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності.
Державні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт ЗЕД також має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.
Зведення фактичної інформації про зовнішньоекономічну діяльність здійснює Державний комітет по статистиці (Держкомстат) України на основі даних, що надсилаються в обов'язковому порядку органами, які здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи державного митного контролю, Національний банк України та інші).
За результатами кожного року Держкомстат України повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх та у світових (зовнішньоторговельних) цінах про стан і структуру зовнішньоекономічних зв'язків України.
Міністерство фінансів України складає відомості про стан і структуру зовнішньоторговельного і платіжного балансів, розрахунковий баланс, баланс зовнішньої заборгованості та про золотовалютні резерви України. Держкомстат України, крім видання статистичних збірників про зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язаний ознайомлювати суб'єктів цієї діяльності з інформацією, яка є в його розпорядженні, відповідно до цієї статті.
Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами України.
Бурхливе зростання зовнішньоекономічної діяльності в Україні і постійно змінювані механізми митного регулювання викликали необхідність створення потужних інформаційних засобів для грамотного проведення зовнішньоторговельних операцій. Основними особливостями таких засобів є їхня орієнтація на широке коло користувачів (від співробітника відділу до генерального директора), оперативна інформаційна підтримка і використання перспективних комп'ютерних технологій.
На підприємстві ТОВ «Бріктон» досить широко використосуються інформаційні технології, які забезпечують швидкість, мобільність та точність збереження, передачі та аналізу інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємства.
На ТОВ «Бріктон» досить широко використовується прикладне програмне забезпечення, що дозволяє синхронізувати діяльність різних відділів та підрозділів підприємства в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.
Однією з таких програм є 1С бухгалтерія, яка дозволяє зберігати та аналізувати показники діяльності підприємства, в тому числі в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.
Системи організації інформаційного забезпечення ЗЕД у світі – на міжнародному (глобальному та міжнародному регіональному), національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності, а також міжнародної допомоги, що здійснюється у цій сфері.
Сьогодні у світі працює багато міжнародних організацій, важливе місце в діяльності яких посідає інформаційна підтримка економічних суб’єктів різних країн з питань розвитку ЗЕД.
До основних напрямків міжнародної допомоги, спрямованої на покращення рівня інформаційного забезпечення і підвищення конкурентоспроможності учасників ЗЕД, автор відносить такі:
– створення необхідного законодавчого поля та проведення політики сприяння гармонійному розвитку міжнародної торгівлі;
– розвиток фінансової сфери та покращення міжнародної економічної активності;
– формування сучасної світової інфраструктури та допомога у розвитку національних інфраструктур;
– забезпечення вільного доступу всім країнам до використання світових інформаційно-інтелектуальних ресурсів.
Відповідно до зазначеної класифікації, в роботі представлена узагальнена структура міжнародних організацій (світового і регіонального рівнів), які спеціалізуються на даних напрямках, наведені приклади реалізації ними як власних, так і спільних проектів.
Інформаційні потоки, що аналізуються міжнародними організаціями для сприяння ефективній роботі суб’єктів ЗЕД у світовому економічному просторі, в цілому можуть бути структуровані наступним чином:
1. Інформація про розвиток ділового ринкового середовища.
1.1. Аналітична характеристика за напрямками:
– глобалізація та стратегія розвитку;
– міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності;
– інвестиції, технології та розвиток підприємств.
1.2. Статистична характеристика за напрямками:
– статистична методологія і програми спостереження;
– збір, накопичення і обробка статистичних даних.
2. Інформація стосовно технологічного рівня розвитку ринків.
В роботі наведено приклади інформаційно-аналітичних видань міжнародних організацій за результатами досліджень даних потоків.
Не зважаючи на поширення міжнародної інформаційної допомоги, автор обґрунтовує необхідність постійного збільшення ролі держави у розвитку ЗЕД і забезпеченні конкурентоспроможності національних виробників на міжнародних ринках.
На прикладі позитивного досвіду високорозвинених країн – США, Великобританії, Франції, Японії – в роботі узагальнено заходи державної підтримки, спрямовані на покращення конкурентоспроможності і розширення експорту, до найдієвіших з яких автор відносить формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення ЗЕД національних виробників, що базується на багаторівневій інформаційній мережі у складі державних і комерційних структур та сучасному інформаційному інструментарії. Найважливішими напрямками аналітичних досліджень зазначених структур з точки зору максимального сприяння розвитку зовнішньоторговельної активності національних виробників і підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності, автор визначає наступні:
– сучасні досягнення національної та закордонної науки і техніки, передового підприємницького і виробничого досвіду;
– тенденції розвитку торгово-політичної ситуації і кон’юнктури міжнародних ринків;
– галузеві та товарні пріоритети розвитку ЗЕД;
– форми і методи конкурентної боротьби;
– практика роботи на міжнародних ринках основних фірм-експортерів.
На відміну від спеціалізованих міжнародних організацій і національних структур, діяльність яких вимагає охоплення всіх аспектів розвитку зовнішньоекономічних відносин, компанія, як правило, обмежується тільки інформацією, яка стосується виключно сфер її інтересів. Задоволення інформаційних потреб компанії багато в чому залежить від наявності у неї сучасного програмно-апаратного інструментарію для збирання, комплексної автоматизованої обробки і порівняння великих масивів інформації відповідно до поставлених завдань. В роботі автором сформульовані висновки щодо необхідності використання програмно-апаратних засобів відповідного функціонально-технологічного рівня залежно від ступеню інтернаціоналізації компанії, завдань, що стоять перед нею, її розмірів, масштабів зовнішньоекономічної діяльності та ін.
Приведені результати аналізу сучасного стану розвитку інформаційної інфраструктури України з точки зору можливостей інформаційного забезпечення ЗЕД українських виробників і запропоновані шляхи розбудови механізмів інформаційного забезпечення відповідно до вимог сьогодення.
Першопричиною слабкої розвиненості інформаційної інфраструктури країни, що не дозволяє створити належні умови для налагодження системи інформаційного забезпечення, є низький рівень інформатизації українського суспільства, недостатні темпи її розвитку, неналежне фінансування і відсутність контролю за виконанням Національної програми інформатизації.
Найбільш стабільно серед усіх складових інформаційної інфраструктури розвивається система зв’язку та телекомунікацій: поряд з традиційними, активного розвитку набувають мобільний (в т.ч. супутниковий), пейджинговий, комп’ютерний зв’язок, а також волоконно-оптичні лінії телекомунікацій. Середньорічні темпи розвитку мережі Інтернет в Україні близькі до середньоєвропейських і становлять 50–55%, хоча загальний рівень насиченості українського сегменту мережі ще доволі низький (майже на порядок менший від російського).
Активний поступ процесу комп’ютеризації в Україні зовсім не говорить про його ефективність: продовжується практика безсистемного придбання техніки різних виробників, яку важко узгодити між собою, великим залишається відсоток використання комп’ютерного обладнання застарілих моделей (до 60%), і як наслідок – комп’ютеризація не призводить до якісно нового рівня обробки та розповсюдження інформації.
З розвитком інформатизації в Україні прискорився процес формування електронних інформаційних ресурсів та продуктів, насамперед, у формі баз даних, як найбільш ємного і наглядного способу представлення інформації. В дисертації наведені електронні адреси найбільш затребуваних сьогодні видів баз даних (правової, фінансової, статистичної та ін. інформації). Результати дисертаційного дослідження виявили слабку розвиненість інформаційних ресурсів у сфері ЗЕД, особливо інформаційно-аналітичного характеру, що пояснюється недостатнім розвитком аналітичної ланки інформаційної мережі країни, а також відсутністю загальнодержавних механізмів для наповнення даними ресурсами національного інформаційного простору.
Певного розповсюдження отримали в Україні автоматизовані засоби формування інформаційних ресурсів – інформаційні системи збору і обробки інформації, що створюються і функціонують як для забезпечення діяльності державних та недержавних структур, так і для ведення різносторонніх обліків у різних сферах діяльності. Як свідчить аналіз, зазначені інформаційні системи певною мірою забезпечують лише інформаційні потреби їх користувачів, проте не вирішують стратегічного для держави завдання – комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, через відсутність єдиних підходів до програмного, технічного, лінгвістичного забезпечення функціонування систем, що часто призводить до їх несумісності та неможливості повноцінного обміну інформацією між ними, і найголовніше – значно ускладнює створення цілісної загальнодержавної інтегрованої інформаційної системи.
Через недостатнє організаційне та фінансове забезпечення сьогодні в Україні неефективно використовується і такий дієвий механізм інформаційного забезпечення ЗЕД, як міжнародна виставкова діяльність. Доволі слабким залишається представництво України у міжнародній інформаційній інфраструктурі, що, у поєднанні з відсутністю членства в системі СОТ, позбавляє країну можливості здійснення активного інформаційного обміну та інформаційної експансії до міжнародного ринкового середовища.
За результатами аналізу сучасного стану розвитку інформаційної сфери країни та тенденцій розвитку світового інформаційного середовища, в роботі сформульовані основні заходи, реалізація яких сприятиме запровадженню в Україні такого потужного чинника впливу на міжнародну конкурентоспроможність, як інформаційне забезпечення ЗЕД.
Інформаційна допомога стала найважливішим напрямком діяльності міжнародних організацій, завдяки яким, а також інформаційним структурам, що функціонують в країнах, у світі сформована багаторівнева інформаційна мережа (на міжнародному, національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності), мета якої – наповнення світового інформаційного простору інформаційними ресурсами та продуктами, перш за все, аналітичного характеру, забезпечення полегшеного доступу окремим країнам та економічним агентам до сучасних світових досягнень, знань та інформації, залучення їх до активної участі у світових торгівельних, фінансових та інвестиційних процесах.
На базі інформаційної мережі в рамках світового господарства в цілому та в його найбільш розвинених регіональних та національних сегментах сформована і успішно функціонує багаторівнева, багатоканальна інформаційна система, робота якої технологічно забезпечується сучасними досягненнями в галузі інформатизації. Завдяки регулюючої ролі та функціям міжнародних організацій, які з кожним роком розширюються, система інформаційного забезпечення все більше набуває глобального характеру, стає основним фігурантом у розвитку не тільки глобального інформаційного, а й ділового середовища.
Гострота проблеми інформаційного забезпечення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні обумовлюється недостатнім науково-технічним рівнем та недосконалими методами комерційної діяльності, а отже, загалом низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів на міжнародних ринках. Вона диктується необхідністю розвитку національної економіки з урахуванням структурних пріоритетів світової економіки та формування адекватної інноваційної та інвестиційної стратегії, спрямованої на входження в найбільш динамічні, перспективні сектори світового господарства.
Можливості запровадження інформаційного забезпечення повністю залежать від розвиненості інформаційної сфери країни, насамперед, інформаційної інфраструктури, яка, у свою чергу, визначається рівнем інформатизації суспільства.
Відсутність в Україні чітких і забезпечених ресурсами пріоритетів розвитку інформаційної сфери та повільні темпи розвитку інформатизації багато в чому визначають слабку розвиненість інформаційної інфраструктури. Безсистемність у придбанні комп’ютерної техніки не сприяє переходу процесу комп’ютеризації у, власне, інформатизацію і гальмує процес інтеграції України у світовий інформаційний простір. Звідси випливає необхідність посилення державного регулювання в галузі розвитку інформатизації.
Слід доопрацювати прийняту у 1998 р. Національну програму інформатизації з урахуванням нинішнього стану інформатизації в країні та тенденцій її розвитку у світі, поклавши в основу принцип комплексності вирішення проблеми; визначити чітку послідовність виконання робіт і забезпечити їх державне фінансування в повному обсязі, передбачивши на це кошти в державному бюджеті; запровадити суворий контроль за їх використанням, а також створити умови для активного залучення коштів комерційних структур, наприклад, для часткового фінансування регіональних програм інформатизації.
Діяльність структур у сфері інформаційного забезпечення в Україні є на сьогодні організаційно та функціонально роз’єднаною; відсутні єдині загальнодержавні інформаційно-методологічні підходи до вирішення ними завдань інформаційного забезпечення; недостатньою є розвиненість забезпечення ЗЕД, особливо, інформаційно-аналітичного та статистично-аналітичного його аспекту.
Удосконалення цієї інформаційної мережі потребує активного розвитку за сприяння держави (організаційного, нормативно-правового, фінансового) комерційних інформаційно-аналітичних структур у сфері ЗЕД, запровадження загальнодержавних засад та організаційних, методичних і фінансово-економічних механізмів для активізації наповнення інформаційного простору країни інформаційними ресурсами у цій сфері, систематизованими і, певною мірою, структурованими відповідно до світової практики.
Вирішення завдань розбудови індустрії інформаційного забезпечення передбачає розширення членства України в міждержавних інформаційних об’єднаннях, а, відповідно, – визначення засад здійснення обміну національних інформаційних ресурсів на бартерній чи комерційній основі на інформаційні ресурси інших країн, формування та використання інформаційних ресурсів у співробітництві з іншими країнами.
Нормативно-правового врегулювання потребує процес створення інформаційних технологій, рівень уніфікації яких сьогодні не відповідає міжнародним стандартам, а стан та темпи розробки і впровадження – світовим тенденціям розвитку глобального інформаційного простору, внаслідок чого українська інформаційна продукція та послуги є недостатньо конкурентоспроможними. Це зумовлює необхідність зміцнення вітчизняного потенціалу програмного забезпечення та створення пільгових умов для вітчизняних виробників програмних продуктів із закріпленням їх у відповідних статтях нового Податкового кодексу (як це було свого часу було зроблено в Індії).
Функціонально завершеною формою комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, що відповідає світовому науково-технологічному рівню, має бути загальнодержавна інтегрована автоматизована інформаційна система, заснована на сучасних засобах інформатизації, створення якої вимагає законодавчого та нормативно-правового врегулювання.
Інформаційні системи, що знаходяться у користуванні установ, організацій та підприємств України, хоча і забезпечують певною мірою їх власні потреби в інформації, проте не можуть бути використані для створення цілісної загальнодержавної інформаційної системи через відсутність єдиних підходів до їх програмного, технічного, технологічного, лінгвістичного забезпечення, що потребує відповідного корегування та нормативно-правового врегулювання інформаційно-технологічних засад їх функціонування.
Для реалізації єдиної політики у вирішенні проблеми налагодження системного інформаційного забезпечення ЗЕД, взаємоув’язки всіх аспектів цього процесу, доцільним є створення та законодавче визначення повноважень загальнодержавного органу – Національного інформаційного центру розвитку ЗЕД, який був би підпорядкований уряду, маючи на увазі, що цей орган має стати головним організуючим, регулюючим і контролюючим органом в державі з цих питань. Іншим засобом вирішення проблеми могла би бути реорганізація Держзовнішінформу з відповідним розширенням його повноважень та функцій.
Висновки та пропозиції
Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.
Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.
Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, і безпосередньо імпортними операціями веде до більш чіткої координації діяльності підприємства, стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі, сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань, покращує забезпечення фірми необхідною інформацією, допомагає більш раціональному розподілу ресурсів, сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку.
Важливим елементом управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле