Xreferat.com » Рефераты по экономике » Ефективне використання трудових ресурсів

Ефективне використання трудових ресурсів

ресурсів" width="27" height="27" align="LEFT" /> ∆П=(∆Тє ∕ (100 – ∆Тє))*100%

%зниження трудоємкості виробничої програми

2.2 Персонал підприємства, склад і структура


Персонал підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.

Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства.

Всі працівники підприємства залежно від ступеня їх участі у виробничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники основних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.

До складу непромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов'язані з основною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).

ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні працівники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.

Найбільш численною категорією працівників, які беруть участь у виробничому процесі, є робітники.

Вони поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом продукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслуговують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін,).

В умовах автоматизації виробництва функції різних категорій робітників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і поняття „допоміжні” втрачає свій прямий зміст.

До ІТП належать особи, які виконують на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.

До службовців відносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.

МОП — це працівники, що зайняті технічним забезпеченням процесу управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працюючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).

Охорона — включає працівників сторожової і пожежної служби підприємства.

Залежно від характеру праці кадри поділяють за професіями і спеціальностями.

Професія — це широкий і місткий вид трудової діяльності, що передбачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вміння, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і виконавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).

Поява нових професій — це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і культури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.

Спеціальність — це один із декількох видів трудової діяльності в рамках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практичного досвіду з конкретного виду роботи

Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду праці визначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).

Залежно від рівня підготовленості ІТП і службовців призначають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інженери-спеціалісти поділяються на три категорії: перша — найвища, техніки — на дві.

Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підприємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисловості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.

В машинобудуванні і металообробці кадрова структура характеризується таким співвідношеннями, %: робітники 70*80; ІТП 16-18; службовці 2-3; МОП і працівники охорони 1,5*2; учні робітничих професій до 0,2.

Під впливом науково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій частка інженерного персоналу підприємств збільшується, відповідно зменшується чисельність робітників, підвищується рівень кваліфікаційних вимог.

2.3 Наукова організація праці та її формування


Оскільки праця – це основа виробничого процесу, то її організація повинна здійснюватися на науковій основі. Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на передових досягненнях науки, передовому досвіді, дозволяє поєднувати найкращим чином техніку і людей в єдиному процесі в-ва, забезпечує найефективніше використання всіх видів ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров’я людини. Наукова організація праці (НОП) дозволяє вирішувати 3 завдання:

економічне, яке полягає в найефективнішому використанні матеріальних і трудових ресурсів і забезпечує підвищення продуктивності праці;

психо-фізіологічне: підвищення працездатності людини без шкоди для її здоров’я;

соціальне: створення сприятливих умов при організації виробничого процесу.

Основними напрямками НОП є:

вдосконалення форм розподілу і кооперації праці. Розподіл праці на п-ві передбачає уособлення окремих груп працівників, кожна з яких виконує визначену частину загального обсягу роботи. Такий розподіл називається функціональним. Всередині кожної функціональної групи виділяють групи працівників за професіями – це професійний розподіл. Крім того, є ще розподіл за кваліфікацією.

покращення організації і обслуговування робочих місць. Раціональна організація робочого місця передбачає його правильне планування і оснащення основним технологічним обладнанням, а також забезпечення їх на протязі зміни різними послугами, що дозволяє робітникам виконувати свої безпосередні функції.

впровадження передових прийомів і методів праці полягає у детальному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нових норм праці.

вдосконалення нормування праці проводиться на основі здійснених наукових досліджень і досліджень виконання окремих елементів операцій окремими робітниками.

вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці полягає у створенні в колективі такого клімату, при якому своєчасно б помічався прояв кожної корисної ініціативи. Матеріальне стимулювання праці – це вдосконалення форм і систем оплати праці на п-ві.

покращення умов праці. Умови праці – це те зовнішнє середовище, яке оточує робітника на в-ві. До факторів, які визначають умови праці, належать: температура, вологість, освітлення, запорошеність, вібрації тощо.

підготовка і підвищення кваліфікації кадрів (може відбуватися з відривом і без відриву від в-ва).

зміцнення трудової дисципліни. В понятті „дисципліна” розрізняють державну, виробничу, технологічну і трудову дисципліну. Державна дисципліна виконується через виконання державних завдань. Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатації основних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони праці, ритмічності (через дотримання графіків в-ва) і обслуговування робочих місць. Технологічна дисципліна – це непорушення правил протікання технологічних процесів. Трудова дисципліна – це дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку праці і відпочинку. Сукупність державної, виробничої, технологічної і трудової дисциплін становить дисципліну праці.

Нормування праці – це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання певних робіт або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці:

норма часу

норма виробітку

норма чисельності

норма обслуговування

Оскільки вимірником праці є робочий час, то всі норми є похідними від норми часу – це кількість робочого часу, яка необхідна для виконання певної роботи в найбільш раціональних для даного п-ва організаційно-технічних умовах із врахуванням передового виробничого досвіду. Склад норми часу в умовах серійного і масового в-ва такий:

Тшт – норма часу

Т – час


Тшт=Топер.+Тобслуг.+Твідпоч.

Топер.=tосн.+tдопоміж.


Оперативний час – це час, протягом якого робітник впливає на предмети праці.

Основний час – це час, що витрачається безпосередньо на зміну розміру, форми, фізичного чи хімічного складу виробу.

Допоміжний час – це час, який витрачається на виконання робіт, що забезпечують можливість протікання основного процесу.

Час обслуговування поділяється на час технічного і час організаційного обслуговування.

В умовах одиничного або дрібносерійного в-ва норма часу визначається через штучно-калькуляційний час:


Ефективне використання трудових ресурсів Тшт.-к.=(Тпідгот.-закл. ∕ n)+Тшт

Ефективне використання трудових ресурсів

час підготовчо-заключний кількість деталей у партії

Підготовчо-заключний час – це час, що витрачається на дії, пов’язані із початком і закінченням роботи.

Норма виробітку – це обсяг роботи в натуральному виразі, який повинен бути виконаний за одиницю часу. Це обернена величина до норми часу:


Нв=1∕Тшт

Ефективне використання трудових ресурсів Нв=Тз∕Тшт (норма виробітку змінна)


тривалість зміни


Норма чисельності – це величина сукупних витрат праці, виражених через необхідну для виконання певної операції чисельність персоналу.

Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання, які обслуговуються одним робітником або бригадою на протязі зміни.

Існують 2 методи нормування праці:

досвідно-статистичний (сумарний): норми встановлюються на основі досвіду роботи майстра (начальника) і ґрунтуються на досягнутому рівні в-ва. Цей метод не стимулює підвищення продуктивності праці.

аналітичний, який поділяється на аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Аналітично-розрахунковий метод передбачає встановлення норм на основі використання попередньо розроблених збірників норм і нормативів. Аналітично-дослідницький метод полягає у встановленні норми часу на основі результатів спостережень і досліджень витрат (норм) часу методом хронометражу. Він передбачає визначення норм часу на основі проведення досліджень фактичних витрат часу на виконання певних елементів операції для встановлення технічно обґрунтованих норм праці. Процес хронометражу поділяється на 3 етапи:

підготовка до хронометражу: проводиться ознайомлення з обладнанням, організацією робочого місця, робітником, операцією, розщеплення її на елементи і вибір фіксажних точок. Потім визначаються фактори, які впливають на хід технологічного процесу і на тривалість виконання операції. Після цього відбувається вибір кількості спостережень. Кількість спостережень залежить від типу в-ва: масове, серійне чи дрібносерійне.

спостереження і вимірювання часу. Заміри витрат часу можна проводити двома методами: а) за поточним часом (не виключаючи секундоміра) і б) окремими відліками. Заміри записуються нормувальником (майстром) у лист спостережень.


№ п∕п Елемент операції Фіксажні точки

Заміри


∑

Кількість

замірів

Середня

тривалість, хв




1 2 3 4 5 6 7 8


Ефективне використання трудових ресурсівЕфективне використання трудових ресурсів1.

Встанов.

деталь

2(доторк.

до деталі

і відклав

ключ)

10 15 12 43 5 11 13 14 75 6 12,5

обробка одержаних даних. Якщо спостереження проводилися за біжучим часом, то необхідно визначити тривалість кожного елементу операції. Одержуємо хроноряд (записані значення). Визначаємо коефіцієнт стійкості хроноряду:


Кст.=tmax ∕ tmin

Ефективне використання трудових ресурсівЕфективне використання трудових ресурсів

тривалість максимальна тривалість мінімальна


Потім цей коефіцієнт порівнюють із нормативним коефіцієнтом стійкості (він залежить від типу в-ва): Кст≤Кст.норм. Якщо ця умова не виконується, то відкидають максимальну або мінімальну тривалість. Такі дії називаються чисткою хроноряду.

3. Фактори та резерви росту продуктивності праці на підприємстві


3.1 Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та

оцінка діяльності підприємства


Аналіз діяльності підприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають суть економічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відносних величинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи інший показник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показник фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дуже великої кількості факторів.

Для вивчення їх дій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чином класифікувати.

Принципи класифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, які лежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори, які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:

виробничо-економічні;

соціально-економічні.

Перші виражають умови, які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого процесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєї діяльності.

Так показник рентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структура вкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів, продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.

Соціально-економічні фактори – це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, які закладені у самих учасниках виробництва.

Прибуток підприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринку значною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїм капіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створення спеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці, прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва, організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростання ефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, що характеризують ці сторони діяльності підприємства.

Велике аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізуються розподіл основного підприємства на виробничі і невиробничі основні засоби. Всі основні засоби підприємств за характером участі у виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на 4 амортизаційні групи.

В Україні офіційна статистична звітність про використання трудових ресурсів складається з таких звітів “Звіт з праці”(щорічний та щомісячний), “Звіт про діяльність підприємства, організації” (річний), “Звіт з використання робочого часу” (щоквартальний, щомісячний), “Звіт про стан заборгованості із заробітної плати” (річний звіт), “Чисельність кадрів”, “Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за робу в несправних умовах”.

Починати аналіз доцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві за останні 2-3 роки. Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується в ринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентну боротьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.

Якщо за незмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочується чисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто коли скорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивності праці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничої потужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організації виробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівників підприємства утримати його “на плаву”, зберегти трудовий колектив.

Цікаву інформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собою рахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників. Таку характеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітників як середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.

Зростання або зменшення цього показника за ряд років характеризуватиме стан виробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації на підприємстві. Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробку заходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізі цієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників, які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти з прийому та вибуття.

Коефіцієнт з обороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівників до середньоспискової чисельності.

На обсяг виробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з його організаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничого потенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.

Для виявлення реального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такого міркування. Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці, прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходи щодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своє відображення у показниках використання факторів виробництва – знарядь праці (основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використання робочого часу).

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація про обсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті “Про фінансові результати”, які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком з початку року.

На обсяг продажу продукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об’єктом аналізу виступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний стан розрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишків реалізованої, але не оплаченої продукції.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток – це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.

У зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток на підприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Продуктивність праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Аналіз основних техніко-економічних показників на підприємстві звичайно починають з оцінки того як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству. Згідно з даними таблиці 3.1.1 робу підприємства слід вважати відмінно, оскільки там по обсягу продукції перевиконано на 46,2% (66644:45597∙100).

Розглядаючи середньо облікову чисельність працівників, ми бачимо, що у звітному періоді відбулося збільшення працівників на підприємстві. Так фактична чисельність усіх працівників проти минулого періоду зросла на 33 особи, а порівняно з минулим роком збільшилась на 53 особи.

Аналізуючи фонд оплати праці видно, що він зріс проти планового на 5,9 тис. грн. Або на 0,1% проти минулого на 955,9 тис. грн.

Аналізуючи собівартість продукції фактичну собівартість (продукції) порівнюють з плановою і фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення від плану. Дані таблиці 3.1.1 свідчать, що в порівнянні з планом, фактична собівартість реалізації продукції зросла на 17299 тис. грн., або на 59,6%, а в порівнянні з минулим роком на 17432 тис. грн.

Розглядаючи прибуток видно, що він по факту зріс на 1212 тис. грн., або на 55,09%, а в порівнянні з минулим роком збільшився на 3299 тис. грн.

В звітному році фактична середньорічна вартість основних виробничих фондів перевищила план на 15416 тис. грн., або на 120,4%, а в а в порівнянні з минулим роком перевищила на 15450 тис. грн.

Аналізуючи продуктивність праці видно, що вона зросла порівняно з планом на 31,87 грн., або на 37,7%, а в порівнянні з минулим роком збільшилась на 47,9%.

Проаналізувавши основні техніко-економічні показники, можна сказати, що підприємство є прибуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості, продуктивності праці і інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.


Табл. Техніко-економічні показники.

№

п/п

Показники Минулий рік Звітній рік Відхилення



План Факт абсолютне %
1 Обсяг продукції тис. грн. 35597 45597 66644 +21047 +46,2
2 Середньооблікова чисельність працівників, осіб 520 540 573 -33 +6,1
3 ФОП, тис. грн. 5450,0 6400,0 6405,9 5,9 +0,1
4 Середньорічна вартість ОВФ, тис. грн. 12766 12800 28216 +15416 +120,4
5 Собівартість реалізованої продукції тис. грн. 288702 29005 46304 +17299 +59,6
6 Прибуток, тис. грн. 219 2200 3412 +1212 +55,09
7 З/пл. Одного працівника, тис. грн. 10,4807 11,8518 11,1796 -0,6722 -5,6
8 Продуктивність парці, тис. грн. 68,46 84,44 116,31 +31,87 +37,7
9 Рентабельність, % 0,75 7,58 7,37 -0,21 -2,8

3.2 Фактичний аналіз продуктивності праці


Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино – годин і людино – днів, а інші – як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”.

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:

середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;

середня тривалість робочого дня .

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.

Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.


Табл. Використання робочого часу на підприємстві.

Показники Минулий період Звітний період Відхилення (+ ; - )


план фактично від плану від минулого періоду
1.Середньо облікова чисельність робітників, осіб 479 520 530 +10 +51

2.Відпрацьовано одним робітником

а) днів

б) годин (р.2а · р.3)


219

17,301


219

1752

912766 + 1726,0 +84048,1
3. Середня тривалість робочого дня, год. 7,9 8,0 7,9 -0,1 -
4. Фонд робочого часу, год. (р. 1· р.2б) 828717,9 911040,0



3.3 Вибір та обґрунтування заходів з підвищенням ефективності

виробництва


Розвиток ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники ефективності в країні значно погіршили: зменшилися обсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідком занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогою ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням кризи в економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витрати і запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можна досягти тільки, застосуванням нових технологій.

У реалізації цілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічного і організаційного розвитку – плану підвищення ефективності виробництва. Для того, щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїй діяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількість продукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково – технічної революції.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентно спроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управління продуктивності, яка включає в себе наступні етапи:

1. вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2. пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3. розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен включати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідних виконавців;

4. розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5. контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їх виконання;

вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.

Щоб виміряти продуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції із витратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми.

Розробка системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми.

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.

В процесі контролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці, визначається масштаб допустимих відхилень.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.

В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямками:

екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористованого устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту і інше;

інтенсивний – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Матеріально – технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєність праці визначається відношення кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельності робітників.

Електроозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.

Визначається відношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До таких факторів належать:

удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємстві;

удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.


Висновки


Продуктивність праці збільшується в міру економії як живої, так і минулої (уречевленої) праці на одиницю готового продукту. Причому протягом останніх десятиліть все чіткіше виявляється загальна тенденція випередження зниження затрат живої праці. Це пов'язано з тим, що засоби праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесі вдосконалення дають змогу все більше економити витрати живої праці робітників, зайнятих на виготовленні конкретної продукції. Отже, з розвитком науково-технічного прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростати при одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.

Однак в умовах трансформації економіки країни скорочена кількість задіяної живої праці приводить до руху скорочену кількість минулої праці, наявність безробіття не стимулює капітальні вкладення на створення нових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку зростання економіки як стабільний процес. Це можливе лише на підставі створення державою відповідного загальноекономічного середовища, яке приведе до якісних змін в економіці і відповідно в соціальній сфері. Саме в цьому середовищі повинна знайти собі місце продуктивність праці, що в теперішній час необ-ґрунтовано замовчується.

Оскільки економічна сутність продуктивності праці, а точніше, її підвищення виражається у скороченні як робочого часу робітників, зайнятих у галузях, безпосередньо пов'язаних з виробництвом кінцевої продукції, так і робочого часу, втіленого в засобах виробництва, спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевої продукції, то і продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіх задіяних ресурсів.

На наш погляд, дуже вдало розкрив різницю між термінами "продуктивність" і "продуктивність праці" Р. В. Гаврилов, який об'єднав ці поняття в одну схему (рис. 2).

Ця оригінальна схема показує близькість понять "продуктивність" і "продуктивність праці", і якщо "продуктивність" базується на критеріях "якість продукції" та "якість трудового життя", "економічність", "життєвий рівень",

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: